Собаки! :)

Брюс дожив до "пенсії". А що далі? Ніхто хліба не дасть і всі женуть. Він глухий, тому працює за "глухого копа" у мене і я йому не шкодую хліба і молока. Коли його не буває, я несу йому їжу додому і він такий радий, що всі дивуються, коли він до мене щось гавкає - кажуть тільки до своїх обзивається. Не то, що сусіди - образ повна діжка...

 

А це мої песики- Жук, Муха(померла) і Білик

 

А це ще дві самочки(Мушка і Марта), яких я підібрав з вулиці

 

Вінницький Хатіко вже три місяці чекає господаря

Рижик сидить на автобусній зупинці і вдень, і вночі в надії, що господар, який його сюди банально викинув, повернеться.



В одному із сіл Вінницької області виявили собаку, який уже більше місяця чекає на свого господаря.

Зазначається, що пес не полишає автобусну зупинку ні вдень, ні вночі.

Як собака з’явився там, ніхто не знає. Небайдужі люди припускають, що його вивіз господар.

Перехожі назвали тварину Рижиком. "Це дуже розумний пес, дуже хороший. Він не агресивний і нікого не кусає", – розповіла жителька Людмила.

Шансів дочекатися свого господаря у Рижика небагато, і знайти нового – теж.

 

@LMV, зайшов якось на ринок, а там стоять і проводять акцію від "Торчин". Треба 4 або 9 зелених ковпачків від майонеза їхнього. До кінця акції - тиждень. Вдома знайшов два, один пакет купив тоді відразу. Три маю. З'їв і поїхав на ринок. Купив четвертий ковпачок. На місці поміняв на привезений червоний ковпачок.
Підхожу за призом. За чотири - віяло для мангала, тарілка літаюча та якась багато гольчата зубочистка. А пледів за 9 ковпачків все рівно не було...
Питаю:
- Що взяти, якщо у вас є син? Що ви візьмете?
- тарілку для гри...
- Той я візьму. Свому Брюсу.
А тою тарілкою можна погратися, як миску використовувати, як кришку для відерець і "конечно" як віяло для мангалу... Подумаєш, не естетично. Зато дешево, просто і практично.
А той пес, Брюс, такий облізлий, глухий, чухається і смердить, якщо чесно, що ледве вистоїш з ним поряд. Всі від нього відходять, як від прокажоного. Але він бігає за мною, я його провідую з кісточками. Але коли мене побачить - веселий, ледве хвіст не відвалиться. І так щось пригадалося і згадав от таке від Н.Рериха із "Шамбали":

 

@Коммунарец, я таких самих підбираю, дома відмиваю, вичесую... Вони в мене щасливі!

 

Та я тому очі якось промивав, бо дуже "закисли", то він виє тепер і не дається. Тай що такому вже допоможе? Тут вже самому б не зачесатися)

 

Зараз, ми всі ПЛИВЕМО в одному човні... Тварини не ВИННІ.

 

Можу впевненно сказати:"Помиляєтеся". Не все так просто і безхмарно...
Я не буду вам приводити докази, але самі придивіться. А ще почитайте, що про них думають інші. Таке враження, що повернулися Шарикови (

Мда... Зате собак вони полюбляють. А мені іноді здається, що не людина вигулює собаку, а собака людину...
Я не дуже прихильник собак, але іноді вони мене дивують своїм розумом.
Це я хочу написати в оповіданні про загублену сережку. Там я мав їхати купити кукурудзи для курей, але з'явилися обставини, що я не поїхав і почав збирати хрущів.
То отого дня я пішов на зупинку маршрутки. Прибіг пес кульгавий на передню лапу з віником в зубах і поклав віника поперек переді мною, сів і дивиться так хитро, наче всміхається... Я подивився на нього і кажу:"Що, не їхати маршруткою? Добре не поїду." І пішов геть з зупинки. Ну я вирішив знову спробувати, але якщо щось встане перепоною, то поверну додому.
От йду біля "черепашок" і відчиняються раптово двері гаражу, я шарахнувся в сторону, а там назустріч автівка по дорозі , ледь відскочив від неї. Пішов попив кави і додому...
Ото вам і "казочка" така. Повірите, чи ні - то ваша справа. Але на вуса намотайте.

 

Допустимо, що я помиляюся... З іншої сторони, мені вже занадто пізно щось намотувати на вуса. Дожили з дружиною, разом з котиками і песиками до 70 і більше років. А що заважало багатьом іншим, які прожили половину нашого життя???Я військовий кінолог і добре знаю, що обожнювання(очеловечивание) домашніх тварин, доведення їх до людського-НЕДОПУСТИМО. Подана вами стаття "КОШКИ: КАК ОНИ ЕСТЬ" для когось є шансом переосмислити своє відношення до домашніх котів- як джерела "ЗЛА".... Тільки, не для мене!Дякую!

 

Такий поступок, заслуговоє ПОВАГИ, на відміну від людей, які знущаються і вбивають своїх власних тварин. Не кажу вже, про масові отруєння бродячих собак і котів в містах України. Є поодинокі випадки небайдужості, але то -ПООДИНОКІ........

 

Не будьте такі самовпевненні. Мало хто з людей знає, хто він є насправді... А тим більше за когось казати. Нікому, кажу честно, не піздно та не зайвим буде пізнати світ таким, який він є насправді, а не такий, яким ви його бачите.
Сьогодні спостерігав ситуацію:
По двору хидив великий чорний кіт. Не бачив своєї кицьки та її кошеня. Почав нервувати і думати погане , щоб кіт не загубив малого. Але кіцька вийшла після обіду з дроварні, походила навкруги мене, пішла назад до дроварні і щось пронявкала. Тут же вискочив з дзюри кошеня! Ото вам моє спостереження: ніколи не розслабляйтеся своєю упевненістю.
А головне: коли я побачив чорного кота, то подумав:"Не бійся чорного кота, а бійся чорну душу."

 

@Коммунарец, знов відчуття, що треба домірковувати те, що Ви не доказали. Розтлумачте, будь ласка, що Ви хотіли сказати розповівши про спостереження за кішкою? Бо поки що вийшла розповідь ні про що. Жодного висновку з того не напрошується

 

Перед тим, як дати відповідь, напишу вам інше.


Стою на городі з сапою і думаю: "Чому Бог не з’явиться людям? Що тут страшного? Ось дихав же якось я до того, як дізнався про легені, кисень, і далі дихаю?"
А кругом тиша ...
Дивлюся, дикий голуб приземляється недалеко від мене на молоду капусту. Я трохи став сердитися і хотів йти прогнати голуба, тому що мій сусід розповідав, що ці голуби викльовують середину капусти і їй капець...
Потім прийшла думка: "Ось коли я не був на городі або в хаті, то не бачив, як голуб прилітав і клював капусту. А тут ... побачив! От не бачив - і був спокійний ...".
Подумав, подивився на небо і сказав: "Спасибі за відповідь."


А відповідь про спостерігання за кішкою така: "Зло чатує на необережних. Будьте напоготові завжди". Кицька знає, що буде, якщо чорний кіт зловить її дитинча - задавить. А ви знаєте, що зло чатує на кожного з нас, щоб забрати його душу?
Люди, яких я запитував про те, що станеться згідно біблії - ніхто й близько не володіє знаннями того, щоб не влізти в халепу. А казати, що мене це не торкнеться або переживу - такого не буде, бо зачепить кожного. Особливо тих, хто вже радіє перетину кордонів з ЕС по біопаспорту.

 

Дякую, так зрозуміло.

А тут знову не ясно, про що Ви?

 

З інформаційного повідомлення:

Проблема не в шахраях, в тому, що ті, хто зробив біопаспорти або готуються їх зробити - готові до того, щоб першими поставити клеймо звіра собі на лоба, аби пожити для свого задоволення.
Так зрозуміло?
Може шахраї - у даному випадку, як останнє попередження перед смертельним кроком до пекла? Може то ангели, які спасають тих, кого ще можна? Нехай викажуть їм подяку, шо не дали їм пропасти.

 

Господи, що за нісенітниця? Яке клеймо, на якому лобі? До чого тут паспорт?

 

Вірність....



Це сталося в 70-х роках. Киянка Віра Арсеніївна Котляревська, активістка Київського товариства захисту тварин, викладач біології Київського педінституту, приїхала до Москви у службових справах. В аеропорту Внуково, серед льотної суєти її увагу привернула вівчарка, яка лежала в позі очікування. Як з'ясувалося, собака вже 2 роки чекала свого господаря, який залишив її в аеропорту. Весь цей час вівчаркою опікувалися працівники аеропорту, але нікого з людей вона і близько не допускала. Коли прибував літак, вівчарка ставала вкрай збуджена, кожна клітина її тіла наповнювалася нетерплячим очікуванням. Господар не повертався. Він зрадив собаку. За неї переживали, про неї писали в пресі, але допомогти собачому горю ніхто не міг. З боку місцевої влади було прийнято рішення пристрелити її. Віра Арсеніївна прибула на місце дії в потрібний час, вона відразу зрозуміла, що зможе вплинути на хід подій. Минув тиждень, перш ніж собака (надалі на прізвисько Пальма) повірила жінці та дозволила надіти на себе нашийник. Далі був політ до Києва, де собаку Пальму чекав гостинний дім Віри Арсеніївна.

Приклад вірності, для людей...

 

Мої друзі....