Сльози за совком-6

Таке обговорюється тут: Білорусь! Буває там щось "хімічне" - інша річ у якій кількості та чи настільки токсичне.

 

Не кажіть мені, де що обговорювати і я не скажу куди вам йти

Бацька випускає продукцію максимально наближену або й ідентичну совковій.

 

Було у совку, немає і не буде зараз, може воно і не потрібне, раз працювали фабрики і заводи у декілька змін, роботяги завжди були у русі, скільки автостанцій чи не на всіх ринках тоді було, скільки електричок, багато таких маршрутів вже відмінили та і не знущалися над пасажирами так як тепер, давати по 4 вагони.

 

Совковое детство

 

Я в цій темі вперше. За молодістю ностальгую, а за совком - не дуже. Особливо коли згадую, що тоді на мікрорайон (десяток-другий будинків, якщо чесно) привозили флягу 40 літрів молока, і молоко можна було купити лише тоді, коли ти зайняв чергу, коли молоко ще не підвезли. Приходити пізніше ніж фляга дуже часто було вже марною справою. Молоко - дітям.
А оце читаю Шахову новелу і вражений жорстокістю гестапо до арештованих. Звичайно, були і концтабори, і газові камери.. Але якщо порівняти порядки гестапо з порядками стосовно затриманих НКВД, різниця відчувається.
Отже, головного героя помістили в кімнату в готелі одного і чекали, поки йому обридне бути самому і без інформації і поки він не розкаже, куди австрійські священники подівали цінності. Як більшовики вели себе з монастирями та попами, переповідати не буду.
І от він сидів-сидів, дивився на стіни, а потім украв книгу з шинелі німця, яка виявилася збірником шахових партій.
Він з хліба наліпив фігурок, а потім замурзав половину, щоб вони стали чорні. Тобто, хлібом кормили білим.
Потім, коли він розібрав уже всі партії і поступово починав їхати з глузду, він грав подумки сам із собою без кінця.
І його дратувало, що на десять хвилин відволікають, коли прибирають номер. (На хвилинку - затриманому гестапівцями прибирають кімнату, а не примушують винести парашу самому)
Потім у нього від збудження часто пересихало в роті, і пляшку води, що приносили, він випивав залпом, а тоді грюкав у двері, щоб вертухай приніс знову води. Уявляємо собі, як, наприклад, академік Вавілов грюкає в двері камери, і йому приносять воду в пляшці.
Потім він опиняється в лікарні (я вже дочитав турецькою сюди), його лікують і відпускають на чотири сторони, а не відправляють на загальні роботи, як конструктора Корольова на Колиму.

Зрозуміло, що це - художня література. Але заставляє задуматися про порядки в сталінських концтаборах.

 

Головна різниця між гестапо і НКВС в тому, що гестапо потрібна була ПРАВДА, а НКВСникам потрібно було те, що вони хотіли почути. Неважливо - винна людина чи ні. Головне було вибити зізнання з іншого і змусити його написати наклеп. А те, що та людина невинна - їх не колихало.

 

Одне із завдань середньовічного ката - не стільки вибити якусь інформацію про злочин, скільки при потребі піддати вязня тортурам, щоб той погодився зі звинуваченнями, які предявлені, майже таке саме завдання було у НКВС, та і сучасні мєнти деколи поступають так само.
Злочини у совку далеко не всі такі як показує Каневський.

 

Я зараз заплачу

 

Скоро будуть батьків хаяти, що не втікли за кордон і жили рабами при совку, бо якщо людина сере на свої минуле, то гріш ціна йому.
Як-то Ісус сказав жінкам :"Чого ви плачете за мною? По собі плачте і по дітях своїх". Бо жінки так виховують своїх дітей, що ті роблять зло, а той, хто зловтішається - не довів, що живе краще за своїх батьків. Дивіться, щоби не плакали за вами ті, над ким ви глузуєте.
Глузування над тими, хто страждав та вижив у ті часи - є неподобство сьогоденного суспільства. Замість співчуття - злість і злопихатість. Буде вам по вашім діяніям.

 

Раз про таке заговорили, дуже не просто було виїхати за межі совка, є версія, що кількість населення тоді, не так більша народжуваність і менша смертність, скільки неможливість емігрувати. Особливо було це складно працівникам військових заводів, напевно військову таємницю проклятим буржуїнам могли відкрити. Дехто примудрявся виїхати у Чехословаччину, Угорщину, Польщу..., а звідси вже легше у Австралію, Канаду...

 

"Не плач, дам калач" (с)

 

Харчування і тут не обійшлось без плагіату Сосиски, мороженое и шампанское. Продукты, которые подарил нам Микоян

 

Вещи, запрещенные в СССР. Расследование | sprotiv.org

 

В принципі, так все і було. Для того, щоб мати змогу поїхати в турпоїздку за кордон, хоча б у Польщу чи Болгарію, люди ставали членами комітету комсомолу організації, в якій працювали. Тоді да.
Квартири міняли "по договорьонності". Такі були об"яви на стовпах "меняю двухкомнатную на трехкомнатную по договороенности". Це означало - згоден доплатити готівкою, домовимося, скільки.
Причому, якщо ти - один і хочеш заїхати в двохкімнатну, ніякої договорьонності тобі ніяка влада не дозволить.
Одинак мав право всіма правдами і неправдами наміняти на двохкімнатну квартиру для себе, лише якщо був кандидатом наук або вище. Вчений ступінь давав право мати на кімнату більше.
Велику роль при розмінах мало поняття "однополиє, разнополиє дєті". З дітьми різної статі можна було відхватити на одну кімнату більше, ніж коли діти були одностатеві. Здається, коли підходила черга на квартиру, з двома хлопчиками (дівчатками) цілком могли всучити двохкімнатну. Ти з жінкою - в одній кімнаті спиш, діти - в другій.
І ще багато чого цікавого було у тому житті.

 

З приводу виїзду за кордон, діаспора, що є зараз у Австралії чи Канаді, часто емігрували ще за Сталіна, звичайно не на пряму, простіше було спочатку виїхати у якусь із країн соц.табору, найчастіше у Чехословаччину чи Польщу, а звітам вже набагато простіше у "буржуазно-капіталістичні" країни. Нереально було емігрувати працівникам військових заводів, а на військових підпільно працювали майже всі заводи.

Памятаєте радянську кінокласику "За сімейними обставинами", обмін квартири і конспіративне "тетя и ее дети" ( квартира і її кімнати )?

 

Я хотів згадати про цей фільм, але забув назву. Там Володимир Басов безподобно підпільного маклера зіграв.

 

Підтверджую, це було так навіть при очікуванні у черзі на квартиру. Ще часто практикувалися "фіктивні розлучення", фіктивні опінунства над нібито недієспроможною бабусею і багато інших фокусів. Останнє - у випадку щоби прописати онуків до бабусі. Бо житло не успадковувалося. Щодо кооперативів - продавався/купувався/успадковувався ПАЙОВИЙ ВНЕСОК, а не квартира. Для заселення навіть в разі переходу власності на пай, треба було отримати згоду загальних зборів кооперативу, а там могли бути свої інтереси інших членів кооперативу.

 

В квартирі мали право проживати лише там прописані. Отже, якщо бабуся мала квартиру, але там ніхто із сім"ї, крім покійного дідуся, не був прописаний, і бабуся раптом віддавала Богу душу, квартира переходила у власність держави, нехай у бабусі було хоч десять онуків, одружених чи ні, які не мали житла (проживали зі своїми батьками, або служили "на точках" - онук бабусі міг цілком бути військовим і жити десь у бочці на Новій Землі

Якщо у бабусі ніхто не був прописаний, квартира тю-тю. Особливо якщо в центрі міста (і в спальних районах теж).

 

Я саме й пишу про випадок, коли підставою для прописки онучки і був факт опікунства над бабусею для подальшої прописки. У конкретному випадку цей сценарій спрацював.

 

P.S. Ще було поняття "санітарна норма". Для кожного міста своя.
Щоби пересічний киянин у 60-70 роках був поставлений у муніціпальну чергу на житло, йому належало мати не більше 5,5 кв м житлової площі на кожну прописану особу. А для вступу в кооператив - на більше 7,5 кв.м. Тобто в ті роки якщо ти маєш більшу площу, нехай у "комуналці" де живуть 5 родин - відпочивай.