муза, собака, гість нечастий, зігрівала душу більше у підлітковому віці, але щось маю на ваш розсуд. Друкується вперше (попередження: використання москальської мови): Штампом памятным губы размякнут Ночь-бессонница впустит в укрытие Пояс верности будет растянут Следуй страстному зову наития Колыхайся в порывах безумных Двигай бедрами в изнеможении Я не знаю поступков разумных Тех, что не ведут к наслаждению Рваной стаей взлетают ресницы Упоительно стоны вздыхают Раздвигаю ногами границы Влажность губ своих не скрываю… Колись не дописала, а зараз думаю, що більше й не варто...
А зараз що пишите, чи ви колись писали, а тепер забили на це все і тільки почали втілювати в життя про те про що писали
пишу все рідше та рідше, якось все дуже рівно як для страждань для написання, а про квіточки та лісочок хай пишуть інші "натюрмортники". Про інтимні подробиці життя можем поспілкуватися в іншій темі
так сталося. Було написано під емоційним впливом після знайомства із творчістю криворізького поета Максима Кабіра. А той чудить тілько москальською)))