Перегони світла і темряви. Фентезі

Паладін: шлях світла.

32 Мисливець в Африці

Як зрозумів для себе Паладін,
що в Галичі союзників немає,
то рушив на Тустань без зволікань.

Там вщент розбитий шлях – то небезпека
для пішохода – як не спереду,
то ззаду налякають – не спитають.

Будують дивне за колючим дротом,
чи нафтосховище, а може базу…
Зідрали землю і кудись увозять.

Але кінець алейній прохолоді,
зненацька вийшов Паладін під сонце,
на берега ставків перед селом Медуха.

Неначе життєдайні води Нілу
наповнили місцевість благодаттю
для риби, звірів, птиці та людей.

Відчувши серед сплесків й криків чапель,
чужого погляду із лютим видом,
зробив собі корону з лазером.

Гадали, що то дзеркало для того,
щоб тільки бачити автівку ззаду,
а й звіра, що крадеться за спиною.

Іду за зайчиком, яким стріляю,
із сонячного лазера з корони:
і зад, і перед під моїм контролем.

Десь плюхнувся у воду гіпопотам,
тікають крокодили що є сили,
іде мисливець – геть, з його дороги!

Аборигени всі сховалися -
нема нікого навкруги спитати:
по мапі просуваюся поволі.

Закінчилось село, позаду Ніл
цивілізації крутий гаплик,
зелена й дика на шляху саванна.

До неба протягнули яблуні
гілля своє криве та пересохле,
скриваючи в траві високій стовбур.

Мисливські тут угіддя бвани-князя
косулі, зайці, дикі кабани,
живуть спокійно – я їх не чіпаю…

Старався тихо йти і непомітно,
щоб звіра не підняти необачно,
так мовити, занадто передчасно.

Десь в ці краї прибуде звірина,
що буде коїти якісь дива,
для іншої, страшнішої звірюки.

Зійде химерне і зведе все людство,
іде туди мисливець Паладін,
аби побачити кубло, де буде звір.

Ще вечір не настав, а вже стемніло -
то в джунглі перейшов, де на деревах,
живе усе, щоб часом їх не з’їли.

Мій лазер вже не діяв в лісі,
тому дістав я з сумки скибку хліба:
щоб кинути у ворога й навтеки.

І знов таки, туди-сюди гасають,
круті авто, вантажівки та буси,
але ніхто нікого не підвозить.

Та все минулося, я вийшов з джунглів,
на реакреаційний пункт такий:
що чітко пишеться «На Сімлині»

Розлилось справа море-океан,
поля безмежні з хвилями пшениці,
дозріє – буде золота дорожче.

Підлісне бачу оком вдалині,
і знову роздоріжжя й бачу банер,
за три кілометри до мами в Бишів.

До мами Божої запрошують
усіх, хто мимо йде і не проходить,
криничка, знов таки – свята водичка.

Йду по дорозі білій у полях,
навколо неосяжний простір,
і сонце палить без зупинки…

Колонія якась, село без входу,
усе таке, неначе потаємне,
закрито від людського ока.

А так улесливо всіх зазивали -
та хоч якогось знака встановили,
а то питай усіх, якщо впіймаєш.

Та попри все, дали мені в дорогу,
яєць десяток і пів скибки хліба,
а пити взяв водиці із криниці.

До тої материнської каплички
не кожному відкриється дорога –
як вгодиш Духові – то проведе.

Мене аж миттю запроторив,
як не знайшов криницю і нарешті,
як прочитав до Бога «Отче наш».

Щоб не вертатися дорогою,
якою вже прийшов сюди, у Бишів,
то вирішив іти на Горожанки.

Кордон двох областей я нелегально,
то полем то горою пересік,
неначе Джомолунгму підкорив.

От знову, тернопілля, як пустеля,
деревця хилі де-не-де і ті ж зулуси,
відразу все скажи їм – хочуть знати.

Допотливий нарід – тернополяни,
на вигляд добрі, та життя навчило,
не кожному на слово тут повірять.

У порівнянні із франківцями,
місцеві менше набожні, але,
у тому може бути їх спасіння.

Зупинка «Горожанка» й хата стара,
стоїть самотньо без дверей та вікон,
для себе гостя бачила востаннє.

Ніхто не нагодує,
ніхто не приласкає,
піду собі в хатинку,
наїмся пиріжків.
А потім постелюся
у куртку завернуся,
закрию свої очі
і тихо баю-бай…

26.05.2018

 

Паладін: шлях світла.
2 Чи дух єдиний тут?

В готелі при Лаврі сніданок в їдальні:
обслуга культурна, привітна і чемна.
Є перше і друге, компот на додачу,
вся випічка свіжа, смачна і корисна.
Не так вже і дорого, ціни помірні,
російським поломникам дуже приємно.
У залі приємно, всім місць вистачає,
з картини Христос всім смачного бажає.
Сиджу та пістне доїдаю із хліба,
окропу набравши до чаю задарма,
з вікна насолоджуюсь я краєвидом,
та згадую подвига свого вчорашнього,
як пішки сходив до гори із Почаєва.
Зійшла попоїсти родина з Росії:
мужчина в кафтані з волоссям русявим,
дружина в кокошнику та в сарафані,
а діти… з обгортки цукерки Рошена.
Якась чорноруса та вузенькоока
маманя навчала синочка вважати,
що перемагали усіх росіяне,
і так буде нібито майже назавжди.
Окремо сиділи і дулися в щоки,
завправивши штані в хромові чоботи,
нащадки монаха, Аввакума діти:
чи то старовіри, чи старообрядці,
кладуть два персти на себе та по всьому.
Попи бородаті з хрестами на пузі,
усім благодать та гріхи відпускають,
Монашки гурбою блукають у чорному,
неначе із фільму дореволюційного.
Із Сербії та Чорногорії старці приїхали,
в мовчанні здивовано всьому дивуються.
Згадалася строчка поета з Росії:
«Здесь русский дух, здесь Русью пахнет!»
А наш українець, що в патріотах,
щось носом виляє та все ігнорує,
вважай тимчасово, що то окуповано,
а Боженько завжди буде єдиним.

22.04.2018

 

Паладін: шлях світла.
16 Кораблик «Путь к Богу»

Кораблик носом вткнувся в берег:
не плив він далі та чекав,
аж поки хтось його не взяв би -
не даром зроблений він був,
на швидку руку із паперу.
Стояв на гальці Паладін -
дивився як Дністер терзав,
його творіння, наче спогад,
коли в дитинстві запускав
струмками кораблі з паперу.
Кораблик склав як орігамі,
із аркуша з віршем ченця,
з чернечого кладовища,
і вийшла назва на борту
великими «ПУТЬ К БОГУ»
Хоча самому і нелегко,
в дорозі наче не до казки,
та воїн побажав усім,
хто доторкнеться корабля,
тому завжди нехай щастить!

Кораблик носом вткнувся в берег,
навпроти каменя з тризубом,
на правом берегу Дністра
під монастирськими стінами,
із золотими куполами.
На лівому, з Заліщиків,
йшов батько з донечкою поряд,
старий траву почав косою
косити мабуть королям,
а дівчинка побігла до Дністра.
Кидала камінці у річку
та ось побачила кораблик…
А як вона ж його хотіла!
Та батько їй заборонив,
і навіть до води підходить.
Дитя збирало камінці
і кораблю причал робило,
нарешті батько підійшов
та підігнав руками того,
до ніжки донечки своєї.

Кораблик носом вткнувся в берег,
та ручки підняли його,
а Паладін лиш посміхнувся,
стояв і здалеку дивився:
хай дівчині щастить завжди!
Дитя, тримаючи в руках,
дивилася здивовано
на паперовий корабель,
а потім, може загадала,
свою най справжню першу мрію.
Щось батькові сказала тихо
і разом опустили в тихий
та уповільнений Дністер,
кораблик мрії та надії,
під назвою «ПУТЬ К БОГУ»
Що не кажіть, а дарувати,
кому-то казку або мрію,
то треба вміти, а насправді,
не менше треба вірити,
що казка мрією живе.

07.05.2018

 

Паладін: шлях світла.

21 Буковинська столиця

Дорога славна (Яценюку подяка) з Кіцманя до буковинської столиці:
куди мене давно ще зазивала і обіцяла рай по есемес,
якась Зоряна з м’ясокомбінату, нарешті довезла до Чернівців.

А потім йшла бруківка, трясця їй, намаявся із нею – ну і добре,
що я колись не переїхав туди жити, бо пригати як вовк на копрі-бабі,
з мультфільму старого «Ну, постривай», бажання мало до кінця життя.

Пів міста їхав до автовокзалу і стільки ж роздивився місто з буса,
відчутний дуже вплив австро-угорців - занедбано от тільки трішки зараз,
нове та реставроване не те - нема туристам там чого дивиться.

В одній з церков у центрі міста, з поперекрученими баштами,
зустрів знайомих вже мені монахів, а то усі давно нові обличчя,
такий вже світ тісний, скажу, та все ж, однак, приємно на душі.

А туалет там кращій за усіх – гадав, що там якась відпочивальня,
повсюди – квіти, чистота і свіжість, немає крику – тільки тиша,
авто подача світла та води, лише не хоче підтирати дещо))

Жіночий монастир знайшов за півгодини на вулиці Кармелюка,
назад години три на Руську йшов, так Кармелюк із Чорноволом завели,
бо не дали в монастирі перепочити… а кажуть, що «Христос посеред нас».

Хотів зайти в бібліотеку при… Але в Сорбонні стався ресторант,
а потім водії маршруток встали, бо стався страйк - пішов я пішки,
протер дірки в м’якій подошві, а потім чернівчан всіх дощ змочив.

Собі залишив на десерт бажання, зайти на «Деребасівську» місцеву,
як-то в Одесі, але круче трохи, попити чаю і перепочити…
Все в золоті та сріблі… А чорний чай, за гривнів тридцять дві, не буду пити.

Багато в області монастирів – жіночих, чоловічих, різних толків,
не по дорозі всі вони мені, та й зрештою… ну не тягло туди!
Відчув, що там потрачу тільки час, та їду зранку вже до Коломиї.

17.05.2018

 

Хтось виставив відео з Почаєва в травні цього року. Здивований, що погода у них була не добра.
А про джерела - то треба уточнювати, де це, бо по всьому тернопіллю ті джерела Анна розкидані. Їх стільки багато, що я не ходив туди.
І все ж подивитися - приємно. Там і скіт є Свято-Духовний.
Подивився 10 хвилин відео - весь трафік з'їло (100Мб)((

зробив принтскрин з фільму


Маю своє фото, правда не можу його виставити в нормальній якості, але видно, що небо блакитне та сонячно. Ночі тепли, зорі ясні... Особливо гарно співав шпак на хресті в капличці різдва Христового. Три дні і три ночі співав. Дивно...
Це собор Преображенія Господнього, який добудовується ще...

 

Паладін: шлях світла.

25 Не такий страшний, як малюють.

Мій план таким собі простим здавався,
що ані трішки я не сумнівався,
у диспозиції своїй і навіть,
що буду ще сьогодні до заходу
вечеряти в монастирі Маняви.
З Надвірної пішком по окружній
і десь кружляючи заплутав всіх,
а потім і себе, і взагалі,
пішов в Богородчани через Гвізд,
а не в Маняву через Молодків.
Мабуть безпечність розум помутила,
бо йшов обочиною та сушив,
шкарпетки та труси, що вчора,
в міському озері на пляжі виправ
коли в ІванФранківську всі гуляли.
Ото вже, йолоп, біс в ребро,
бо сивина у бороду пішла….
Та то нічого, бо купив якраз
дощовика, який лежав давно,
що навіть продавчиня здивувалась.
Іду, вервечку пальцями кручу,
співаю про акації пісні,
впіймав зі тридцять товстих слимаків,
гадав, що то делікатес місцевий
- ніхто не відповів, чи їстівне?
Коли збагнув, що не туди пішов,
то вирішив, що горе – не біда,
та йти на грязьовий вулкан та грязі -
зайти в пансіонат та відпочити,
а грошей вистачить – то й лікуватись!
Звернув з шосе, якраз де починався,
район богородчанський й вказівник,
запрошував зайти в Старуню-Чудо,
попити, та й у грязях повалятись,
а потім знову випити та і т.д.
Старуня – не село, то наче іспит,
і довгий-довгий-довгий шлях до мрії,
без будь-яких вказівників,
неначе для блукання ворогів –
нема чого чужинцям тут ходити.
Але мені допомогли привітно,
кацапом не назвали - вже приємно,
та дивувалися акценту мови,
а хлоп один ще й добровільно сам,
підвіз до повороту на ті грязі.
Там сталася зі мною заковика…
На роздоріжжі трьох доріг на жаль,
хтось каменя із надписами вкрав,
куди яка – Господь їх знає тільки…
Пішов спочатку я направо…
Чудовий краєвид, немає слів,
далеко десь Карпати в димці,
і могилка бійців УПА-ОУН:
направо – смерть… Піду мерщій назад.
Дорога що посеред двох іде –
пряма така і довга, що ну-ну,
як очі ті не три - кінця не бачу:
до післязавтра йти десь і не менше…
«Вороне Бог послал кусочок сыра»,
а ось мені – якогось дивака,
який сказав: «Іди наліво по дорозі.
Нікуди з неї не звертай нізащо….
Знайдеш там все, чого бажав»- і зник.
Іду і мрію, наче про куяльник,
хоч там, десь під Одесою не був,
але побачив в фільмі «Дежа вю»:
там їжа, душ, вода і все-все-все…
Кінець дороги, стенд і повна тиша…
Кругом – неначе посуха пройшла,
земля потріскалась та покривилась,
полущилась, неначе стара фарба,
а далі – сховані піски плавучі,
залізний хрест, вогонь палає вічний…
На стенді мавпа та «I love Ukreine»
ніяких санаторіїв та ванн,
лише вогонь із дзюрки все палає,
неначе пекло там відкоркували,
та хтось смолою іноді харкає.
А може то поляки не закрили,
якогось вентиля ще в сорокових,
коли втікали хто куди від лиха,
а може то трубу прорвало «Дружбу»:
і я пішов, подалі від гріха…
Подалі - тобто, не назад же йти,
хтозна хто той дивак – йду до кінця…
І я пішов, через зелені болота,
лише за стежкою, що ледь виднілась,
і то, бувало, іноді зникала,
що відчай наростав у голові
і залишалося лише молитись.
Криві дерева куцими сучками,
тягнулися з усіх боків до мене,
- хотіли затягнути до корчів,
де щось сичало та шипіло,
а ще десь булькало й тарахкотіло.
- Чого забув ти тут? – у себе запитав.
- Та як сказати... – відповідь почув…
Скоріш за все - це перевірка віри:
коли здається вже кінець усьому,
довіритися Господу у всьому
і Він спасе, коли вже обмаль шансів.
Ніколи не здаватися, навпроти,
шукати вихід, що десь має бути,
і вірити, що ангел вже летить…
Не падай тільки духом, друже,
і врешті решт, на Бога покладися.
Тут промайнули рештки клуні,
можливо до ворожки ще потраплю,
і та наворожіть або наврочить,
та ну їх, краще вже від них подалі,
хтозна, господарю якому служать.
Давно людей тут не бувало мабуть,
собаку ледь розговорив – облаяв,
нарешті та згадала і позвала
свою господарку до мене з хати.
Попав на хутір Фабрика, якусь,
то виявляється і тут живуть,
усякого ж бо я побачив в світі,
і порівнявши їх життя – сахнувся,
можливо добре їм – чого судити?
А потім через гори та ліса,
через городи, луки та поля,
через десяток роздоріж шляхів,
перед Манявою з’явився я.
Опісля подорожі на вулкан,
йти далі вже я не хотів і навіть,
відмовився, щоби мене підвезли,
хотів прийти людиною туди,
святині поважати треба всім.
То не такий страшний вже той вулкан,
як хтось розмалював його на мапі,
не так страшний мабуть диявол той,
коли на світ його притягне воїн,
і всі побачать в смуті, хто їх зводив.

20.05.2018

 

Пам'ятник УПА в Старуні

Стенд з мавпою на вулкані

підвечірня на Фабриці

 

Чорниці, Укрзалізниця, Гройсман та всі-всі -1

За сорок хвилин дійшов до залізничного. По дорозі розглядував, як живуть люди в Рівному.
Навіть не порівнював з тими містами , де побував за останні два місяці. Рівне - поза конкуренції. Чистеньке, життєрадісне місто, і як кажуть - "уютный городок". Навіть занадто. Рівні та відремонтовані дороги дозволяють занадто перевищувати швидкість для тих, в крові яких грає алкоголь... На мосту одна в'їхали під зад іншій - отаке кохання по-рівненськи (задній мост передньох був на криші задньої машини). В містах Теребовлі, Чернівцях і т.д. брусчатка йде хвилями, тому там всі повзуть, не більше 40 км/год, а в Почаєві я сам просив, щоб автівки скоріше переїзджали перехід, які їздять там не більше 15 км/год.
Вулиці широкі, як для для такого невеликого містечка, дома більш-менш приглянуті. Центр обкультурений... Пожарники мідні, фонтани, скульптури-фантазії, гідропарк для людей, ждун навіть є. Є де відпочити, посидіти з другом. Або подругою.
Зупинився біля роз... Якщо не понюхаю, то не встигну на поїзд))



Встиг. Ще й на нервах поїздив Укрзалізниці.
В приміськиз касах дані тількі на прибуття та відбуття за станції. А коли зі Здолбунова і коли прибуває в Сарни - намає. Кажуть - йдіть в головний вокзал і там питайте в довідковому. Хотів взнати, а коли із Сарн іде - теж іди питай... Як в Козова - нічого не скажуть, наче якісь інопланетяни з планети "Укрзалізниця" - сірі бездушні чоловічки.
Кажу, що на інших вокзалах є карти руху електричок, які станціїї - у вас нічого. Погодилися, але нічого не усвідомили.
А ось ще...
Приїхав зі Львова - чую об'яву: "Хто не придбав квитки на приміські поїзди - той вважається порушником і платитиме штраф". В електричках ходять касири і ніхто не люкає. Нащо такі об'яви? Із Козова до Ходорова взагалі доїхав безбілетним.
Ох, вже та Укрзалізниця...
Тиждень тому у Львові хотів поскаржитися на залізничному - чому рівнян ображають і немає у розкладі швидкісної електрички Львів - Рівне. І навіть на приміських і проміжних серед приміських і головних. Сказали - сліпий. Наче й ні...

Сіли в електричку. Ну як сіли - передні трохи не побилися баби, які їдуть на дачі і по чорниці.)) А кажуть, що слабких треба пропускати. Щось не те... Перші в рядах і забити можуть((

 

Чорниці, Укрзалізниця, Гройсман та всі-всі -2

Я не часто їзджу електричками, але в травні наїздився по західній Україні. Та скажу, що рівненські пасажири електричок - то є дикарі. Сваряться, лаються, ображають один одного. Можливо, все ж таки, даються взнаки того, що в чернівецько-франківських областях більше віруючих та набожних, якось менше сваряться. А общем, не все добре в Рівному, як я все описую.
Вагони повні. Що поробиш - сезон ягідний. То як випробування людей - трішки напруги, і видно прояви звірячого. Як повсідалися, то ніхто нікому не дасть посидіти хоч трішки. Можна ж надати відпочити старому діду, а той дасть іншому відпочити. Було б добре всім людям.
Отак один старий чоловік стояв в напрузі півгодини серед жінок і одного чоловіка в формі. То я кажу:"Попросіть, може хто уступить посидіти?", бо бачу, що злість на обличчі перекочується...
Той охоронник мабуть почув і встав - дід сів. Я кивнув одоряюче охороннику і легше стало якось на душі.
Але це сталося через тридцять хвилин після початку поїздки. Бо до цього побачив стару жінку, яка втирала сльози постійно. То я спитав її, може чимось допомогти?
- Та чим ви можете мені допомогти... Нікому я вже не потрібна стала і ніхто вже не хоче звертати на мене увагу. Нема нічого з мене вже взяти.
- А може допоможу. Хоча б легше стане, якщо поговорите...
- Нічим, синку, ти мені вже не допоможеш. А до Київа я не поїду.
- То що, гадаєте, що немає ні від кого допомоги? Розказуйте, може на небі почують і зглянуться?
- З кожним роков все гірше та гірше з газом балонним. Нікому бідні не потрібні, а привладні чхали на всіх і тільки гребуть, крадуть і посилають подалі...
Хай би який Янукивич був поганий, як зараз кажуть, але хоч було з кого спитати. Теж - крутили нерви і не давали газу, то пішла до Берташа, розповіла, як живу, то через три дні всі бажаючі мали газ в домівках. А тепер живемо по-новому... Нема з кого що й спитати...
- А що, газ не проводили до хати?
- Тоді чоловік сидів десять років паралізований, гроші йшли на ліки. А люди провели газ собі, а тепер все треба продати, щоб той газ підвести, ще й винна буду газовщикам. А пенсія не осучаснена - тільки обіцяють після нового року, якщо доживемо...
- І що, тільки в Києві можуть питання вирішити, щоб газ вам привезли?
- В сільраді сказали, що тендер не виграли, інші кажуть, що техніки та людей немає привезти. Ходила до обласної ОДА навіть. Прийняла мене Кривко-Богатирчук, та нічим мабуть не допоможе...
Кажу, що піду до Муляренко, губернатора... А якийсь начальник сказав, що він вам не допоможе, бо у нього нова молода жінка, діти народилися, а сам деть в Туреччину та Азербайджан поїхав - вирішувати державні справи. То у всьому винний Гройсман, до нього їдте. Він за всіх крайній...

- То Гройсман вам допоможе? Отой, що тільки мух по столу б'є, а каже, що ніби грозить комусь, що звільнить? Ха-ха-ха. Понабирав людей, нездар і ворюг і живуть собі по-новому.
Я теж гадаю, що не варто в Київ їхати, бо ті (не буду називати їх тими визначеннями, як їх називала жінка, бо нецензурно дуже) тільки обіцянками розкидаються. Я тільки напишу про вас в інтернеті, то може є добрі люди і допоможуть, якщо Бог згледіться до вас. А на цю владу надії не майте...
Через годину й трішки більше, навіть я всівся на лаву і спокійно доїхали до Немовичей за годину. По дорозі розказував про свою подорож до святинь на західній Україні, про монастирі і цікаві місця і події, які я бачив.

 

Чорниці, Укрзалізниця, Гройсман та всі-всі -3

Нарешті доїхали... Казали, що в лісі багато комарів і мало чорниці. Всі переодяглися ще в вагоні, в захисні штані, куртки, хустками замоталися ще й набризкалися від комарів. Наче десант вишукалися перед виходом. І ось відкриваються двері. Десант пішов!!!!
Людей з п'ятьдесят. Десь подіставали з рюкзаків відра, відерця і баночки і рушили до лісу через колії.

Через 200 метрів звернули в ліс, пройшли хатинку лісника і через сто метрів порозбігалися по лісу, збирати чорниці.





Я попросив лісовичка прибрати своє воїнство і надати багато чорниці, за що йому буду вдячний і дам трішки з врожаю (що і зробив потім).
Були, правдв деякі комарики, що спробували моєї крові, але оп'яніли від святої води, яке було наскрізь просякнуто моє тіло після походу і більше не турбували до вечора.
Насправді, я хотів перевірити, чи є в лісі ягоди, бо на ринку не можуть відповісти внятно, більше кажуть, що мало...
Ягід виявилося багато. Але без комбайна більше 3,5 кг ягід за 4 години не назбираєш... Може руки вже не такі чутливі - то випадають ягоди, то чавляться... Всі далеко і не бігали, поряд збирали.
Дивувалися, що багато ягід і немає комарів. Одна тільки до ос попала, дві вкусили її. А она потім дивувалася:"А я збираю та гадаю, чому там ягоди не зібрані та великі?" - Я їй показав там осине кубло в дереві.

Побачив багато берез. Згадав прислів'я казахів:"Де є три берези - там завжди є русскіе".


Розговорився з однією жінкою - та на чистій російській мові з м'яким акцентом балакає, з переселенців з-під Нижнього Новгороду, а інша з під Курська. Врешті решт запитав:"Я хоч на Україні ще в лісі, чи десь перенесло у просторі кудись в Росію?".
Назбирали потрохи... Я - 3,5 кг.

Я сам по собі, більше відпочивав, насолоджувався соловейком та свіжім повітрям..





Дивно. З лісу вийшло в два рази більше людей, ніж увійшло...
Весь вагон був зайнятий, третина - молоддю, яка весело верещала, їла морозиво та позатикали вуха навушниками. А навколо стояли старі люди і терпляче терпіли. Не вчать в школі мабуть, що старим треба місце звільняти, бо їх батькам теж ніхто ніколи не надасть посидіти просто так.
Що посіяли - те й пожнуть.

 

15 Теребовлянський перст

«Стоят девчонки, стоят в сторонке,
платочки в руках теребят…»
можливо, тому і назвали те місто,
отак: Теребовля - де щось тереблять -
якби ото знали, чого так назвали,
то може не так би почав віршувати.

Розумник якийсь давно підказав:
театр починається із вішака,
тепер я довільно, від себе ще трішки,
добавлю: а місто із автовокзалу -
для княжого граду якогось би ліпше,
ніж шиферну клуню, із полом з щебінки.

Хотів про дорогу до Зарваниці
з тутешнього міста довідатись якось:
про розклад та карту ніколи не чули,
а відповідь з каси ніяк не виходить,
з Тернополя легше доїхати бусом,
ніж хоч-куди з Теребовлі дістатись.

Стареньке, кривеньке і навіть є замок,
Василько без сліз та очей щось надумав,
ще вище культурне училище в центрі,
студент там на лаві Шевченка читає,
а в храмі стоять уніати з хоругвами -
жінки, розмальовані ще й розпатлані.

І так промайнув у блуканні мій час:
пройшовся до замку – нема охорони,
усівся у сквері навпроти Шевченка
і вирішив хліба із медом поїсти,
а сам в голові свою думку шукаю:
для чого сюди притаскало мене?

Побачив я перст вказівний із хмаринок,
над замком високим у Теребовлянах,
як треба – то треба, лише три години…
Бо там електричка остання в Заліщики
і знову людей та їх долі вже вкотре
як карти розкидає Укрзалізниця.

Залишив в кущах свої речі тяжкі,
сам похапцем збігав на замкову гору,
дивився, гадав, рахував, прикидав,
нарешті усе незвичайне примітив
і вже не було вказівного перста,
а сонечко тільки мені підморгнуло.

Історія дивна у замків подібних,
надія і сльози, герої і підлість,
страждання і радість, відчай і голод,
все кров’ю покрито в багато шарів,
але не могло ніщо врятувати,
від ворога трохи за стіни міцнішого.

Далеко зі стін відкривались простори,
і можна дозорну було б охорону
вже як і раніше колись виставляти,
в церквах українських є напис великий:
«Христос поміж нас» - означає наступне:
що ворог підступний давно серед вас.

07.05.2018

 

Артос
Колись чув про той артос, але не більше року тому.
В Почаїв я приїхав в суботу 14 квітня (на Антипасху), коли освячувався хліб - артос, а роздавали в пакетиках вранці в неділю. Я взяв три пакетика, в якому лежало три великих шматочки дивного хліба. Я гадав, що то ... якийсь зачерствілий хліб і роздають, щоби не пропав, як сувенір (вибачаюсь за такі думки). Потім в парку проголодався і з'їв одного пакета хліба того, розмочуючи святою водою.
Потім мені сказали, що то за хліб і я порізав його дрідно і дарував, коли мене просили щось дати з Почаїва, або просто хотів допомогти хворим і теж давав хлб той.
Ось даю інфоормацію, щоб знали, коли трапиться і не губилися, як я.
Іноді я буду згадувати про нього у віршах.

 

Паладін: шлях світла.

23 Страсті і сподівання отинійські


Проснувся уночі, заклякло тіло,
ледь вивернувся, щоб лягти на спину,
Над головою ковш великий сяє,
дихнув – і змазав пар усе на небі.
Згадалося, що виліз із каплички,
бо ноги, сидячи, заклякли дуже.
Опісля переходів надто довгих
суглоби у колінах ледь згинались.
У полі край села в росі улігся
і так заснув собі на лівім боці

Прокинувся від того що промерзла
уся до кісточок наскрізь спина.
На небі прикарпаття інші зірки,
яскраві і великі, не як вдома.
Згадалося, як ввечері просився,
будь-де лягти під дахом на ночівлю.
Ніхто не проявив свого бажання
надати в своїй хаті хоч би хліба.
Прийшлося ночувати у капличці,
тепер на правім боці сплю у полі.

Десь півень божий день проголосив,
розплющив очі я, і вже світає.
Такий вже час, що хочеться поспати,
але на спину треба повертатись.
Згадалося, що в монастир прийшов,
Угорницький, Преображенський.
Але там геть послали від воріт
і змушений був йти назад в Отиню.
Не солоно хлебтаючи приліг,
в капличці й знову на спині заснув.

А тут на щастя й ранок, слава Богу!
Молитвою зустрів я день прийдешній.
Навів не будь-який порядок у капличці,
пошкодував залишити іконку.
Але, як йшов, на станцію Отиню,
побачив ще одну капличку файну.
Залишив в ньому свій іконостас
в день вознесіння Господа на небо.
Я сподіваюсь, як настане час,
у людях ще залишиться любов.

17.05.2018

 

Паладін: шлях світла.

24 Свято вишиванки

Шумлять і піняться фонтани,
із сонцем граючи веселку
в Іван-Франківську в день весняний,
триває свято вишиванки.

Усі нарядні та щасливі,
дитячий сміх і запах кави,
оркестр вітає духовий,
і гості щиро смітять грішми.

Три сотні молодих дівчаток
біля підніжжя драмтеатру,
танцюють всі у вишиванках
та у ковбойських файних джинсах.

І я там був, чай з медом пив,
по Незалежній вулиці
з морозивом смачним в руці,
гуляв собі туди-сюди.

Приємне місто, старовинне,
сподобалось, принаймні в центрі,
скажу я чесно, на останок -
можливість буде – ще заїду.

18.05.2018

 

Липківській похід на Купалу -1

В 7.00 вийшов з Гощі на Липки в монастир. До точки відліку пройшов три км і з десяток на бусі під'їхав.
Інформацію про Липки отримав на сайті Липки. Ну і карту там же.


Йшов з Гощі чудовою асфальтованою доріжкою для альтернативнох видів транспорту обабіч міжнародної траси Е40 аж до Терентієва, яка поступово сменшилася з двох метрів ширини до метра вздовж села Терентієва.
Дуже приємно було йти - безпечно (бо на шляхах весняного походу треба було озиратися по дорозі, поки не вчепив дзеркало заднього огляду) і швидко, ще й вистачало часу на фото.

1) З Гощі до Терентієва (ззаду)

2) З Гощі до Терентієва (спереду)

3) Доріжка вздовж Терентієва (ззаду)


4) Доріжка вздовж Терентієва (спереду)

5) Поворот на Синів-Липки з траси


В 8.00 був вже за кілометр від траси біля ставу в Синьові. Приблизно 1,5 км від траси і до 6 км від Гощі. А що, гарна дорога, добре йти, та ще й на легку ногу.
6) Став у Синьові.


Взагалі, потім вже означив свій маршрут, яким пройшов.
7) Маршрут Гоща-Липки (монастир)

 

Липківській похід на Купалу -2

Дерева в садках гнуться від фруктів - вишень, яблук, груш, сливок... Навколо тиша і повна "мерзость запустения"... Майже всі громадські об'єкти соціальні та промислові в занепаді. Немає навіть нікого, щоб докінця розікрасти (
Став біля автозупинки в Синьові і на місті зняв в кругову наші економічні досягнення. Я трішки ще раніше примітив таке явище по дорозі, але тут просто бів вражений.








Все рушиться... Люди їдуть на заробітки в міста, за кордон, а все пропадає. Працюють на чиєсь богатство заради тих папірців... А ті, хто залишився зранку шукають, де випити оковитої.
І так у роздумах про майбутнє України пройщов Синів, поля з кукурудзою та пшеницею.


Дійшов до Андрусієва. Знову став, корови, качки, гуси...



Над головою гудить літак чи дрон... Шукає посіви маку чи паливо спалює? Трохі напрягав своїм гудінням за цілий день. Мак вже відцвів, але тільки зараз почали боротися з посівами маку. Ну да... у мене теж були вперті колись - насіють і радіють. Питаю - от нащо вам той мак, проблем немає? Скорчить нерозумне з себе і радіє як дитя...

Зайшов до церкви, поставив свічки, помолився і рушив на жіночий андрусіївський монастир. Після церкви недалеко хрест пам'ятний на перехресті і будинок цікавий по правій стороні. Від того хреста наліво до монастиря.

 

Липківській похід на Купалу -3

Храм жіночого монастиря виникнув неочікуванно. Навіть подих збився.





Нічого так... "Скромненько и со вкусом..."(с)
Пішов долиною-лугом, тим самим трішки зрізав дорогу на декілька кілометрів. Коням пропонував йти зі мною, скакати по полях і лісах, бути вільною твариною і добровільно допомогати єдиній справі Творця небесного. Жодний кінь не захтів, бо їх і так добре кормлять, то ж не в радгоспі бідувати - живемо тепер і багатіємо разом з господарем - про що мріяли, те й маємо. Сам йди, тобі доручили, а ми подивимося, як ти там будеш битися )) І ржуть, як коні...
Йду польовою дорогою і тут появився хрест над пшеничним полем.... Блискає на сонце. Пройшовся під горки і той зник...

А небо блакитне з білими хмаринками.

Обійшов пагорб і почав відкриватися монастир



Не буду виставляти всяке там бачене по дорозі - не для того йшов, щоб критикувати, але до храму Божого.


Капличка з джерелом



В дерелі не купався - там на дворі зроблена купіль. Але все закрито для індивідуального користування, холодно. От в Зарваниці чи на джерелах Святої Анни (ще не був) - то там басейни файні, з відкритим для огляду всіх, як говориться - на людях і веселіше .
Встиг на службу і свічки поставити...



Ластівки...


Райські яблучка... )) Не спокусився. Зате пообідали після служби, як дзвіновок продзеленькав. Уха, макарони з соусрм, фрукти. Піст все ж таки, хоч не строгий.


Ну а це дивна для мене ситуація. Назвав "Ворота в Россію", хоча краще "Дорога в Россию". Береза... Сено, солома, дрова і навоз... Мені подобається більше "Дорога до джерела".

Вийшов по дорозі з бетонних плит на село Липки, а звідти автостопом доїхав до Гощі.

Нехай щастить тим, хто привіз мене в початкову точку походу. А там додому, як і вранці. На бусі та пішки 3 км. Отож, свої 20 км взяв, відпочив і морально задоволений. Тим самим вшанував різдво Іоана Предтечі, - того, хто охрестив нашого Господа, Ісуса Христа. Слава Ісусу! Слава Богу! Нехай ніколи не покидає нас Святий Дух!

 

"Маю своє фото, правда не можу його виставити в нормальній якості"
Ваше фото вже тут є:

 

Послухав мудру пораду - ігнорувати декого. Вирішив спробувати. Почало смердіти тут, наче гидота і мерзота іздохла, Ви не знаєте, @iso, то побічний ефект ігнору, чи справді щось смердить по усьому сайтові?

 

Ви теж почули сморід?
Тут один фарбований юродивий поширює по форуму антиукраїнське лайно.

Коли його в нього занурюєш - він тільки тоді це починає усвідомлювати.