Фотомандри Україною - 2018

Добрався пішки до залізничного. Через бібліотеку (хотів вийти в інтернет, але давай їм плати за абонентську картку - нащо вона мені, якщо я тут на день?)і так потім через площу, через міст з засохлим каналом по Шевченковій вийшов на вокзал.

Дуже допомогав атлас, з яким я вже проходив західну Україну, бо містить ще план обласних міст.

Спізнився на харківський дизіль, тому пішов блукати містом. Сів у тролейбус номер три і доїхав аж за річку Псел)) через центр, де починається сквер.
Далі, сказали, що нема чого дивитися, тому перейшов назад Псел і заглянув на міський пляж.
Мда... Треба безхатченку доплатити за те, що слідкує за порядком. А якщо платити хоч 500 гривень, то і туалет приведе у порядок. (Я біля заправки прибрав і повісив туалетний папір. Нехай комусь допоможе...).
Освіжився і помандрував далі. Якість знімків не ахті, бо ще й проти сонця на заході..




Зайшов до української книгарні. Цікава і дорога книга там. "Альтернативная біографія Ісуса Христа". Достатньо прочитати анотацію і порівняти своє.... Ісуса в родині вважали психічнохворим. Ніхто йому не вірив...
Але ж і справді, ніхто йому не вірив, аж поки він не воскрес. А зараз багато вірують у нього? Тому і відношення Ісуса до своєї матері неоднозначне по біблії, і тільки більшість родичів дальніх пішли за ним, бо хоч щось знали про нього - а чужі не вірили йому... Ну десь так і є...
Не купив - бо дорого і в поході витреться дуже.
По скверу пішов вниз. Людей - море.... Коли хто працює????
Тут я був спантеличений і розсміявся. Прошу вибачення, але жінки в Сумах моцні такі нижче поясу, а чоловіки худорляві, наче їх не кормлять. У порівнянні з Галичем - там якісь дрібні дівчата... Подумав, що всі красуні виїхали на заробітки((
Треба проводити схрещування )
Ну, то ладно.... дійшов до центру. Питаю, де зупиняється тролейбус номер третій до залізничного, бо я на ньому тут проїзджав вдень?
Нарвався....
Облаяли, що я тупий і тут ніколи той тролейбус не ходив і не буде ходити...
Ну то ладно, чого так нервувати?
Взяв кавуна і пригощав усіх, хто йшов повз мене. І так дістався вечірніми Сумами парком над каналом до вокзалу.

 

Нічка була холодна, але у мене тепла куртка, сапожки з чунями, шапка.
Сиджу у чотиримістному кріслі під сходами. Адва крісла вільні і молодик ще сидить, років до 30. Куняю собі, але чую шаркання.... підходить бабуся стара з палочками і хоче сісти в крісла. Той молодик каже, що крісла зайняті.... Зараз прийде... То я встав і запропонував сісти. Нічого такого... але кому ми потрібні тоді взагалі, якщо не поважаємо ні старість, ні своїх вчителів?
Вранці засняв план дизелів на Харків через Люботин та Ізюм.


Потім полював на білку в привокзальному парку.

Правда, там стояли якісь мужики...

Кажуть, що партизани, а так і не скажеш...

Пройшовся по іншій паралельній вулиці до каналу. А там мост перекрили для його ремонту. Тролейбуси пустили через центр... Упс... А мене облаяли минулого дня, що тут не може той тролейбус їхати.(

"Прошвирнувся" по євроринку з товарами радянського виробництва. Тобто, по барахолці. Так, направо від перегородження мосту.
Дивно так. Товари не ношені, але радянські - неначе готувалися зарання до того, що їх чекало у майбутньому))
Наче на кінець 80-х перестрибнув. А потім назад, у дійсність, а потім ще назад, у далеке минуле.... ну, поїхав дизелем до Максимівки, щоб провідати Григорія Сковороду у СковородИнці. А то писати про нього - це одне, а побувати у нього в гостях - то інше. Правда ж?

 

Максимівка...
Поворот у минуле.

Дорога десь із 10 км. Майже пряма. Йти можна, тільки краще завчасно зійти з неї, коли чуєш дике ревіння скажених іномарок. Всі кудись женуться, ніхто не підбере. Тут взагалі поблизу немає села якогось за 5-8 км... газ добувають, але туди краще не соватись. Приватна територія! А то все соняшник чорний, зелена соя, стерня пшенична і лісополоса вздовж дороги.
Переночував біля дороги і вранці останній ривок до Сковородинки.
Зняв план садиби.
1) вхід, капличка, садиба, старий хлів

2)Криниця, джерело, дуб

3) статуї, аморфи, абстракти, могила N1

4) пам'ятник, мост, брама головна, могила N2

 

Знайшов в інтернеті повну схему садиби непоганої якості.

Де головний вхід, а де чорний - не зрозумів. Але яка різниця?
Зайшов, звідки йшов. З заходу - на карті знизу.
Будинок, в якому зараз музей. Темно і треба платити за фото. Нічого не знімав. Вхід 20 грн.

Дошка на вході

А ні, зняв карту його мандрів.

Стара клуня за музеєм якогось 18 чи 19 століття...

Перед музеєм на дошці залишив автограф.

 

По цетральній алеї до будинку на деревах вислови філософа.

 

Ну, йдемо далі.
Криничка. Зачинена, але джерело пробивається в стороні. Смачна вода.


Багато лісового хмизу, повалених дерев.
Ще криничка...
Муляж...

Дістався до ставка. Вода трохи зелена, а так тиша....

Дуб, під яким працював Григорій.

Ч/б варіант.

 

Алея абстрактів і аморфів починалася з площадки з мапою України. Із Рівного до місцезнаходження якихось шість великих кроків, алежто майже 700 км. Шкода, що на сонці майже не видно мапи на фото, та ще й переснятого. Знімав з лавочки....

Тому знайшов в інтернеті ті аморфні та абстрактні скульптури.

Десь поряд була могила N1, але я пішов до другої через мост.
Колись був там такий пам'ятник

На фото чітко видно моста через глубокий яр.
А це сьогоднішне

Плита з підписом накрита скляним саркофагом. Плита аже тріснута. Навіяло вірша...

Наївся усіляких плодів з садку Сковороди і пішов назад, до залізниці.
Пішов іншою дорогою, через поля і озеро. Покупався... в спеку - те, що треба. Але багато дерев та плавунів під водою - треба бути обережним.

Чітко розрахував прихід на ст.Макстмівка, але пройшов мимо неї на 150 метрів, бо нормального вказівника немає від шосе. Коли добіг назад, то майже дизель під'їхав і я рушив на Харків.

 

Поїхали...
Підходить кондуктор і запитує все: вам до Люботина чи там ще куди?
Відчуваю підвох якийсь... Кажу: до кінця...
Не прогадав.
Щось у них там на УЗ проблема з доставкою людей у Харків. Десь у Манченках вони самі не знають - чи то буде пересадка на щось інше чи цим поїдемо далі, а ще в якісь дні ходть у Люботин, а якісь ні...
Повний абзац. Люди в істериці бігають по вагону і роблять прогнози. А радіо мовчить.
Нарешті, через 15 хвилин поїхали далі без пересадки прямо на Харків.
Натовп вивалив на перон і посунувся через вертушку до міста.
Звісно, куди ж без крику та матюків?
Проходить стара жінка. Назустріч через вертушку пре інша баба і посилає всіх на хутір... Відштовпхнула жінку, а син старої дав їй копняка. Та його послала. Потім щось розговорився з тим чоловіком і питаю: нащо ж ви ту вдарили, бо ви не кращі стали за неї? Тим паче ви чоловік і б'єте жінку?
- Хай не чіпає мою матір!
Воно- то так, мабуть інакше не вийде на сьогодення... (
А можна зробити так, щоб люди не були поставлені в позу хамів... Мабуть, це комусь треба.

 

На трамваї доїхав до вокзалу Харків-Левада взнати розклади на Ізюм, заодно подивився на місто з екскурсним супроводом містян. Ночувати відправився на пасажирський вокзал. Правда було піздно, тому прийшлося пішки добиратися через маршала Конева, жовтневу революцію чи там москальську якусь... "Ночньіе города...."

Добре, що не дуже холодно було, але ніч є ніч, і прийшлося вдягати теплі речі.
Наступний день присвятив Харкові.
Відвідав храми, монастирі, помився на водяних терасах, проїхався на метро до бібліотеки (але виявився вихідний день), трохи пожив в Макдональді, чим визвав інтерес охорони (зарядка мобілки та камери, туалет, і ... ну пару раз забрав залишки води , як півгодини простояло без господаря ... а що , за все треба платити , ну і там ще дещо, але то далі.

 

Харків (продовження)
Монастир на майдані Незалежності



На майдані

Сидів біля фонтану і насолоджувався яблуками із саду Сковороди, а також спостерігав за молодою парою, явно не із спального району.
Він за щось відчитував дівчину, а та мовчки слухала, іноді щось спокійно відповідаючи. Честно кажучи, його тон мені не сподобався.... тому півгодини чекав на те, що вона йому відповість взаємно. Але ні... Якто в пісні... "Мне б такую...." Згадалася своя колишня: дев'ять раз сказав - замовкни..., а вона дев'ять разів відповіла: Не замовкну!
Хай Бог милує від таких...



Ну, досить з мене Харкова!
Ще раз переночував на вокзалі, тепер в залі підвищенного комфорту )), бо купив квитка на нічний дизіль до Ізюма.

 

Мав багатий вибір в харківській області пройтися по цікавих містах - наприклад Бірки (де колись поїзд з російським імператором Олександром ІІІ отримав "крушеніє", або інші. Та мене тягло вперед, на Святогірськ!)
Вранці вже був під Ізюмом. Вірніше, скоріше в Пісках, бо до Ізюма ще треба було тельопати в інший бік чи навпаки...?
В Харкові прочув про ікону Піщаницької Богоматері, тому і з нагоди свята Маковея вирішив провідати ту обітель і подивитися, як святкують.
Про історію ікони краще тут , але тим, хто вміє дивитися і слухати. Особливо видокрай на Ізюм з гори Кам'янець, де я ночував наступного дня після Песків.

Свято- Вознесенський кафедральний собор, де зберігається ікона.

Гарно відслужили. Добре співали і святили квіти, мак і мед.
Попросив отця допомогти в дорогу поломнику.
Сказав, що їм самім не дають зарплату.
Але ж хліба і до хліба можуть дати в дорогу?
Не відмовили. Мав щось на дорогу.
Сходив на джерело " Кириченкова криниця". Храм і купіль.






Настала така спека, що ну-ну... у одного продавця впав кавун і розбився. Купив за 15 грн 5 кг. Відпочив в якомусь садку закинутому до 17-ї і рушив на Ізюм.

 

Ізюм.
Колись я вчився в Комунарську з Ігорем із Ізюма. Був у нього в гостях в Волгодонську у 2000 році на АЕС. Не застав друга - десь поїхав, тільки його батьків і дружину. Ось і побачив його місто. Нічого, зійде... мабуть в історії грав визначну роль в оборонній стратегії будь-якої держави, що володіла горою над містом та навкруги.

То такі плакати на зупинках. До того моста не добрався, бо десь в стороні від мого шляху.
А взагалі від Харкова до Святогірська отакий шлях: до Ізюма на дизелі, а там пішки.

"Скромненько так, без ізлішеств..."

 

цікава розповідь, чи можна трохи детальніше про сад...

які там плодові дерева?
вони старі кількасотрічні чи відносно молоді?
наскільки відрізняється смак плодів від магазинних?

 

Сад біля самої садиби не молодий та я не дуже гуляв там, бо ще на поїзд треба було встигнути, в основному від моста до дуба. Яблуні років по 40 мабуть , а алича не більше. В основному аличу їв, бо достигла. Мав в сумці декілька якихось дичок - по дорозі з Максимівки назбирав. Яблука дуже тверді, кислуваті і не породисті, не для магазину, але відібрав трохи солодших, той їв у Харкові, бо грошей мало було - старався не об'їдатися) За аморфними скульптурами наче є садок і молоді дерева, але не дуже звертав увагу тоді.

 

ясно, дякую

 

Піднявся до ..... середини гориКрем'янець. Вигляд вниз.

Ізюмським чорнобильцям


Звідси по щебню верх

Вище починається меморіальний комплекс








Вид на Ізюм з меморіала


Треба сходити на пагорб слави в Рівному і в Сосонки, де нацисти постріляли євреїв.

 

Ну, ось, дістався вершини гори.
Головний мемориальний пам'ятник


Братська могила? Чи знак? Не пам'ятаю(


Ідоли чи інопланетяне?


Кому що))


Проти сонця

Трішечки прапора підмалював )

 

У охоронника більше взнав про дорогу, але пішов не тудою, як сказав.
А на Кам'янку через отель



Якась дрібна зміючка втікала під камінь.

Десь на сході виднілося щось позолочене, але ніхто не підтвердив, що то Святогірськ

Але треба будо перепочити та добре виспатися перед великим переходом.
Тому прийняв рішення ночувати на горі. Вже.
Поки обдивився та вибрав місце, то вже й вечоріти починало.

Як вмостився з видом на захід, то вже й сонце зайшло і місяць збирався.



Тут мене і зморило від усього... і небо мене охороняло.

 

Ранок. Тиша... не те, що вчора ввечері робилося на горі. Візги, крики, музика і цаіркуни до опівночі.
Пагорби і крутосхили гори.

Ізюм біля Сіверського Донця.
Старі міста і особливо фортеці на горах - це щось незабутнє... Кременець, Галич, Хрещатик, Уніас... Сама моцна гора, то напевно буде в Святогірську, біля скіта І Артема, з шаленим краєвидом і красою.

Хрест наді мною...

Торгівельний центр на виїзді з Ізюму

Банер з запрошенням до святої води та ікони

Для мене на прощання, для когось - привітання))

Ще стільки дороги попереду, хоч би встигнути...

 

Прискореним маршем з піснею вирушив на Кам'янку.
Тут я із лісу вийшов....
І пам'ятник бачу.

Об'єднаний радянський мемориал загиблим червоноармійцям громадянської від Деникіна та у вітчизняноій війні від гітлерівців.
Блок-пост і розвилка на Комишуваху )) Та ще й Велику!!!
Осередок буддистів, чи що?

Гарна траса. Марширував як на параді, але збавляв оберти перед машинами, а то ще подумають, що до сепарів йду.
Добре позагоряв, аж підсмажився зі шкоринкою)) Потім це допомогло на морі - не обгорів.
Горшки продають.
До

І після...

Тінь свою зняв. Нагадала трансформера.

Вирішив зійти з траси і йти степом слобожанським.

Вийшов на краєвид із Кам'янкою.

Дійшов до середини і від магазинів наліво до школи і бібліотеки, хотів інтернета. Замість цього відпочив і рушив парелельно трасі сільським шляхом. З видом назад. Та й вперед таке саме. Однообразіє....

Це дало можливість скоротити шлях до Сухої Кам'янки до 2-3 км.
Але попереду стирчала гора і на неї наче вела дорога. Щось у мене виникла підозра, що мені прийдеться долати ту гору... а до неї ще долину.

Передчуття мене не підвело...(
Взагалі мені смішно було бачити, як люди реагували на мої запитання - як пройти туди й туди-то.... Не переляк був в їх очах, але більше розгубленість з недовірою. Та вказували шлях, як взнавали, звідки я прийшов.