Перегони світла і темряви. Фентезі

Паладін: шлях світла.
46 Вiд Карпат i до Путивля. Рейдовая эпопея. Передiсторiя

Сiмьдесят п'ять рокiв тому
вiд Путивля до Карпат,
вiв Ковпак свою бригаду
щоби вражу бити силу.

По Полiссю та Волинi,
через Чотириполiвку,
шумщиною ковпакiвцi
вийшли на саменький Галич.

Наробили шуму, крику,
i як трохи вгамувались,
то додому зазбирались...
Та шкода, заборгували.

Тож, нiзвiдки, не вiзьмуться,
конi, сiно, врештi iжа,
щоб пройти з-пiв Украiни,
брали все те у селян.

Замiсть грошей йшли розписки,
зобов'язання таке:
що повернуть те, що взяли...
Так, принаймнi, обiцяли...

В мого дiда пiд розписку
Сидiр видурив кобилу -
був Артемович чудак,
що хотiв, те й вичворяв.

Як пройшла лиха година,
дiд з документом в Сiльраду...
Прошу повернути борг:
розпис Ковпака i штамп!

То потилицi чесали,
то провiтрювали штанi,
не виходить - ну нiяк,
бо самi не мають того!

Врештi запропонували
до колгоспу написати
всiм заяву вiд родини,
ще й купити трохи займу.

Якщо треба вам кобилу,
щоб жирiти як куркуль,
то звернiться до контори,
з вивiскою енкевеес.

Може, там вам чим зарадять:
В Магадан пошлють шукати,
всi шукають там кобили,
наче правда краще хлiба.

Дiд дожив спокiйно в хатi,
без кобили, але з хлiбом,
тяжкий був той хлiбинець,
зпечений iз трудоднiв.

Врештi, час прийшов радiти,
стала ненька незалежна,
вирiшив пiти в Путивель,
рейдом з Галича на схiд.

Хочу глянути хоч оком,
чом батьки так бiдували,
може та кобила бiла,
стала Ковпаку в пригодi?

Може ковпакiвцi були,
як махновцi чи злодii,
розжилися, як буржуi,
може повернуть вiдсотки?

08.08.2018

 

Паладін: шлях світла.
46 Вiд Карпат i до Путивля. Рейдовая эпопея. Нiжинськi спокуси

Йшов весною до Карпат
iз волинського села,
що лежить як острiв Патмос,
на однiм меридiанi.

Три столицi Украiни
паралель п'ятидесяту
наче дивний коридор
для села мого зробили.

Всю весну блукав в Карпатах,
як в мультфiльмi козаки,
визволяли iз полону,
я шукав слiди кобили.

Бачили, як партизани,
йшли на Галич i обратно,
потiм Вiнниця i Киiв -
лiтом я туди дiстався

З Дарницi на Дарницю:
марш-бросок з метро на дизель,
ввечерi вже прогулявся
в Нiжинi центральним сквером.

Гарно, чисто, зелень-синь,
сонцем зморенi мiщане,
у монастирi жiночим,
вже вiдбiй - лягають спати.

Наступає час недобрий,
шукачi пригод у скверi
iскушають всiх i вся:
краще вдень там прогулятись.

На скамейцi представник,
вiд братви куняє нiби,
оком жадiбним дiвчат,
в мiнi-юбках проводжає.

А останнi дефiлюють,
як на подiумi б....,
трохи б скромностi дiвчатам,
не завадило б придбати.

Воiни з АТО полюють,
зваблюють своiм соцстаном,
грошi маючи в кишенях,
дичину вгощають пивом.

Не випробував я долi,
не шукаючи iсторiй,
пересидiв на вокзалi,
електрички дочекавшись.

09.08.2018

 

Паладін: шлях світла.
46 Вiд Карпат i до Путивля. Рейдовая епопея. Конотопський гузель


Електричка з Нiжина
обережно просувалась,
наче зачепитися,
на зорi боялася.

Придивлявся, прислухався,
до усього, що навколо,
тут - руiни, там - руни,
i гадав, що запiзнився…

Царський той старий завод,
пам’ятаю iз дитинства:
iздив ще iз Комунарська,
вже тодi його ламали.

Добре будували, мiцно,
комунiстам не вдалося
знищити «до основанья» -
може патрiотам вдасться…

Але переляк пройшов,
Конотоп мене зустрiв,
нi оркестром, нi пicнями:
чистим, вимитим пероном.

Як i обiцяв, приiхав,
у сiм сорок за мiсцевим –
Капiтошка з переляку
заховався десь у лiсi…

Що ж, в життi усе по парi:
свiт i темрява iзвiчно,
зло й добро, як суперечка,
мiж усiм тонкий кордон.

За вокзалом дуже брудно,
в пояс колиться бур’ян,
туалет такий, що… Стрьомно…
Взагалi туди ходити.

Люди продають продукти
на дорозi, ганку, схiдцях,
а на ринку привокзальнiм
людям брилу пiдложили.

Лазять через неi всi,
i старi, i молодi,
iнвалiди, бiзнесмени,
ну i я собi також.

Прогулявся аж до церкви,
там молився, свiчку ставив,
взнав, де є монастирi,
i по рельсах повернувся.

В Конотопi дивне диво:
можно колiєю гнатись,
по трамвайним рельсам:
про трамваi вже забули.

Можно метрiв сто на рiк
рельсiв тих здавати в лом,
виконати план бюджетний
i навести лад у мiстi.

Далi в мiсто не ходив:
логiка проста у мене –
де живуть простi – так всюди,
де багатi – там не пустять.

До мiськради не ходив,
щоб вiдсотки зняти… навiть,
хтiв червонця на бензин
дати на косьбу бур’яну.

Всi такi… Бо незалежнi?
Фиркають на допомогу,
i нiкому нi до чого
справа в руки не лягає.

Македонського, мабуть,
треба Олександра iм,
щоб прийшов та разрубав
гузля конотопського.

10.08.2018

Що таке гузль?
Один чоловiк менi колись роз'яснив: це нарiст лайна на перегородцi в чоловiчих трусах, якщо довго не пiдмиватися i не мiняти труси.

 

Монахи тоже пишут стихи. Вот недавно нашел в Церкви брошуру "Душу моя покой находит в Боге" - автор архимандрит Борис (Масленников).
Вот его стих на ту же тему - кто есть виновный?

Кто кого обманул и кто кому солгал? Вот в чем вопрос... А в нем ответ.

 

Паладін: шлях світла.
45 На хрещення Русі -1030. День восьмий - десятий (закінчення)

Не буду довго сльози лити на прощання,
та покидати затишну обітель,
усе ж мені прийдеться - сурми кличуть.

Іду по селах - в кожному герой:
то Бойку - вчений-партизан, загиблий,
а то Попович, космонавт з Сусідок.

Вже з Бишова автобусом на Київ,
який зустрів підвищенням тарифів
без винятку на послуги й товари.

Давненько в Києві колись я був,
і то, як працював, а в вільний час
по кабаках чи в казино іграв.

Але закінчилось те мерво мирно,
без спроб до суіциду та боргів,
зате відчув, як може затягнути...

Тепер от йду з Хрещатика до Лаври,
а натовп шаленіє від емоцій,
хапає все, що треба і не треба.

То філософія така сучасна,
отримувати якнайбільше всього -
бо вчать, що маємо одне життя.

Заночували декілька прочан,
на території печерних храмів,
картон під себе - замість ліжка.

А вранці першими були в печерах,
Іллю в гробу із Мурома побачив...
На хрестний хід сходилися прочане.

Дощ сильний злив усю пилюку з шляху,
на горку шли окремо друг від друга,
назад - рядами стислими із православних.

Метрополіти, батюшки, владики,
черниці, матушки, ігуменьї,
з епархій різних віруючі йшли.

Народу - море, а думки як хвилі,
несуть усе й на беріг викидає:
і добре є і є непотріб також...

Здивований давно я вже людьми:
неначе йдуть до Господа з мольбою,
а хто не з ними - проклинають!

І замість того, щоб молитись,
за тих розкольників чи уніатів,
йдуть проти Господа - не вибачають.

Вночі знов дощ і блискало страшенно,
але чомусь не чутно було грому,
залишившися просто неба, спали під навісом.

На ранок там зібралися владики
Онуфрія чекали - Метрополіта України,
який там службу, відслужив, однако.

Стояв- стояв, та вирішив піти
до парку перемоги подивитись,
на техніку колишнього Союзу.

Був зачарований зверинцем,
така була колись силенна сила,
що всі боялися її у світі.

Ніхто не міг і припустити навіть,
що той колос візьме та й зникне,
але потому з'явиться блудливе знову.

Ну от і все, на тому буде крапка,
коли блудливе буде спалене під небом,
а переможець буде ввігнаний у пекло.

 

Паладін: шлях світла.
27 Перша хресна дорога

Щоб після трапези жирок не зав'язався,
бо дуже смачно все було із приводу
приїзду двох архієпископів в Маняву,
які в неділю службу урочисту провели:
я вирішив піти у скіт, що на горі.

За честь велику мав прибрати посуд з столу,
таке не кожному довірять - я був радий,
але не все так файно в нашім королівстві,
скажу отак: який устав - такі і нрави,
одразу вийшов, взявши дощовик і воду.

Дощик змочив дорогу, що вела на гору,
розмокла глина, рівчаки вода промила,
повз мене рокери на мото та туристи,
у джипах повноприводних прогнались вгору,
лякаючи мене, всіх звірів, навіть небо.

Під сонцем парко, впріло аж чоло - ще й слизько,
примітив як про себе те, що вже не перший,
я бачу по дорозі православний хрест
і вирішив порахувати їх, коли...
Піду донизу із скіта у монастир.

В скіту нікого не було, крім алабая,
там в храмі помолився - далі не пішов,
бо далі, нібито, є водоспад манявський,
кілометрів з дванадцять - надто далеченько,
туди й назад до служби явно не встигаю.

Назад йдучи, у кожного хреста беру,
в ладоню камінця, щоб лік хрестам не збити,
бо треба гальмувати і в напрузі бути -
з гори не легше йти, ніж дертися туди,
але побачив Бембі - молоду косулю.

В долині, у останнього хреста з заліза,
я чотирнадцятого камінця підняв,
і так пізнав свою дорогу хресну першу...
Гадаю, шлях мене чекає довгий дуже,
покритий кров'ю, потом і сльозами.

Ось час настав збирати камінці - то правда,
мій час настав, як стації проходив вперше,
залишилось зробити все, що не зробив,
і прочитати те, чому навчав Господь,
щоб нагадати всім, як врятуватись.

21.05.2018

 

Паладін: шлях світла.
58 Рош Гашана в Умані

Ну все, неначе я додому
(тихенько вирішив для себе),
через Вапнярку й Жмеринку,
з південної Пальміри їду.

Але то я так спланував,
забув, що небо розставляє,
на Жмеринку ми запізнилися,
наступний дизіль йшов ... На Умань.

В Христинівці заночував,
на ранок Умань зустрічала,
осінній день приємно ніжив,
хотілось сісти і погрітись.

Але по довгих східцях вверх,
перед Шевченком перебігши,
училище медичне трішки,
мій хід до центру зупинило.

Пригальмував я не з того,
що там перевдягалися,
в халати білі й заправлялись,
дівчата в різних сексі-позах...

Здивований, я дуже був,
що відбувалось просто неба,
отак привчать медперсонал,
аж поки Гіпократ не дасть по сраці.

Пройшовся трохи ще вперед,
у роздумах про медицину,
аж тут я вийшов на пустирь
і запитав:"А де той центр?"

Тут прибиральник каже ззаду:
- Ото він, перед вами є...
Сміятися хотілось довго,
та сумно було на душі...

Перевелися меценати,
для спонсорів нема прибутку,
у тому, щоб навести лад,
сказав я тільки:"Ой, вей, вей..."

Але то квіточки були...
такой вулиці брудної,
на честь російського поета,
ще в місті жодному не бачив...

Залишимо подробиці,
як там хасиди святкували,
свій новий рік - той Рош Гашан,
зустріли добре, як на мене...

Сказати честно - був готовий,
що я прибув сюди тоді,
коли зайти могли усі,
а не лише одні хасиди.

В ці дні, на місяць молодий,
трублять в бараній ріг - шофар,
в цей день появиться Месія,
їх цар, володар-визволитель.

Моліться за нього, моліться,
мені потрібний також він,
не просто так, не для забави,
а знищити блудницю враз.

Схрещу я пальці, щоб збулося,
а поки що повернемось,
до православних христіан
та джерела їх, іюдеїв.

І ті, і ці, псалми читають,
що цар Давид колись писав,
от рабі Нахман взяв і склав,
зернята істини докупи.

Хто їх читає - має захист,
всі десять - від усіх гріхів,
а якщо на його могилі -
то спишеться найтяжчий гріх!

Нема чого читати з плачем,
співати краще й танцювати,
до синагоги не ходити,
молитися - де заманеться.

Дозволив Нахман всім молитись
на ідіші або івриті,
у православних суперечка:
на мові або на старослав'янськом.

А ще немає у хасидів
в науці сатани й чортів-
лише контакт людина - Б-г:
живи, радій і не гріши!

Ще більше Бога прославляй,
і будеш мати хліб та одяг,
і захист ще від ворогів
і грішної людськой натури.

То що, даремно в Умань їхав?
Єврею бідному я дав,
без жалю пару гривень дрібних,
бо кажуть, буде щось за це)

Ще прочитав псалми,
Тикун Аклалі від Нахмана,
а також в нього попросив,
не особисте, дещо інше...

Вечірнє шоу із фонтанів,
найбільш сподобалось за все,
але обожнювати шоу -
я зовсім не збираюся.

Остання ніч була під небом,
наступної - я був вже вдома,
неначе добре все й чудово,
та розслаблятися ше рано...

17.09.2018

 

Паладін: шлях світла.
28 Блаженний камінь і бажання

Недалечко від монастиря,
через два мости гірської річки,
в тихому чудовому куточку,
на крутому косогорі в лісі,
камінь є блаженний, заповітний.

Як Батий спалив вщент руський Київ,
то ченці пішли шукати місце,
де б вони могли за всіх молитись,
дарував їм Бог блаженний камінь,
поряд скіт Манявський збудували.

На князівство брав благословення,
сам Данило Галицький і воду пив,
наче гарно все було для нього,
доти, поки він не став шукати,
допомогу десь в старому Римі.

Люди і царі усі народів,
мають завжди ваду перед Богом-
просять, обіцяють і клянуться,
як отримають - то забувають,
не віддічують, ще й потім зрадять.

Люди йдуть до каменю і досі,
але добре, що туди немає ще
ні фунікульора, ні дороги,
із комфортом і мотелей-супер,
хто дістався - тим і пощастить.

Там чистіше, ніж на багатьох,
із подібних цьому закладів,
охорона й прибиральники -
геть відсутні: тут не смітять,
наодинці тет-а-тет із Богом...

Звісно, є любителі нашкрябать,
свій автограф - справа не велика,
їм воздасться - як вели себе...
Камінь той - то просто камінь гірський.
Раптом може... То чиєсь обличчя?

Дочекалися записки того,
хто три вибрав й небо попросив,
їх бажання щоб здійснились,
потім і для всіх, хто тут писав...
Як прийшли сюди - це було варто.

Не писав за себе нічого,
вже і так все майже маю,
кажуть - бійся здійснення бажання,
про що давно жадав і мріяв.
Отак... Не треба спокушати небо!

Залишається тепер одне:
витримати труднощі усі
і здолати перепони всі:
зовнішні і особливо ті,
що зсередини з'їдають душу.

Звір, який живе в самій людині,
той утробу має ненаситну,
та з егоїстичним жирним задом,
він, як крокодил у синім небі,
душі проковтне, неначе сонце.

І живуть усі у темряві,
і трясуться, і бояться того,
хто краде дітей і робить зло,
звабить, висмокче і в пекло кине,
звірям небезпечним на поталу...

Час недовгий - самі придивіться,
зараз всі багаті багатіють,
то спокуса - їм не заздріть,
бідні ще стають бідніше,
мають від самого Бога іспит.

Тяжко, тяжко з ним боротись,
тільки той здолати його зможе,
хто в Ісуса свято вірить:
прийде немо і поборе звіра,
злого і презлого крокодила!

Вирве сонечко із пащі злого,
стане жити радісно у світі,
повернуться всі пропащі діти,
в райський сад бітьківський й сина,
Дух Святий вітає над яким.

21.05.2018

 

Паладін: шлях світла.
47 Сковороду не стримати камінням!

"Блаженство там, де пристрасті приборкані,
а не їх відсутність..."

З Максимівки надвечір вийшов на СковородІнку,
шлях довгий вів туди через поля аграріїв:
то соя ще зелена, наче море штормове,
а то змарнілий соняшник вклонявся жирній сої.

Бо ту вирощують, як м'ясо до ковбас і шинок,
раніше голову схиляв цариці кукурудзі,
хрущовську "сладкую, горячую и вкусную",
хотіли замість хліба всунути народу їсти.

Тепер вирощувати м'ясо і доїти молоко,
накладно стало - краще вже привезти, або ж,
з тієї ж сої начавити - хоча не бажано,
чоловікам багато їсти -бо стануть як баби ((

То тут, то там вганяють в землю скважинами труби,
мабуть качають газ і заробляють на різниці -
обходив ці місця подалі стороною,
собаки там охороняють злі, а також люди.

Нарешті цвіркуни оголосили всім відбій,
щоб митися, та постіль готували - спати,
розклався я й собі, у полі при дорозі на ніч,
попереду стерня -здалеку видно хижака.

А ззаду, від дороги, грізна лісополоса,
ті хащі - наче кепепе - сухий почую тріск,
так і було: всю ніч там шуруділо щось і нило,
а то піщало, скиглило і чавкало нарешті...

На ранок збив зі стелі плівки капельки води,
і хоч на дворі тільки сонечко піднятись встигло,
вже бравим маршем йшов на зустріч з тим,
хто втік від світу, але тут знайшов притулок.

За пару вранішніх годин дістався вже його маєтку,
нічого так... євроремонт у хаті й все на місці,
чогось от тільки Грицю завжди виглядає сумно -
мабуть на Україні мало що змінилося...

Як прийде влада нова - знову перепоховання,
померлому покою не дають і новий камінь,
як гирю на його могилу - кладуть щоби не втік,
вже й ця, нова плита, під саркофагом трісла... упс...

Залиште в спокої бродягу - хай іде по світу,
але ж, до чого ж вільною була людина ця...
На самоті блукає між світами - як впіймаєшь?
Читав його думки, що на деревах всюди вісять...

Бродив один по парку, де гуляв філософ дивний:
під дубом зсохлим, де Сковорода любив сидіти,
я теж посидів - що ще треба блукачу в дорозі,
як не відчути того часу зовсім, поряд з дубом?

Наївся аличі, грушок і яблук із садка,
води джерельної, смачної і прозорої напився,
на дошці монограмму -ПІБ, згадав, іще з дитинства,
як тайний знак тоді всі розробляти полюбляли.

В овалі-картуші знак Немо - N, - моє ім'я,
а нещодавно, зверху ще й омегу, я домалював...
Через поля та навпростець, Максимівки дістався:
на дизіль сів і був таков: на Харків шлях лежав.

13.08.2018

 

Паладін: шлях світла.
8 Про жито

Втираючи із лоба піт рясний,
собі під ніс мурликав Паладін,
коли з корінням жито виривав,
під сонцем, що над Боною зійшло.

Подібного ніколи на робив,
але робота - то таки робота,
під помідори жито прилягало,
як добриво і навіть як життя.

Ой, зелене жито, зелене...
Добре тут усім на городі...
Зеленее жито хлопці рвуть,
добрі помідори нам будуть!

Ой, зелене жито, зелене...
Добрі помідори нам будуть...
Зеленее жито хлопці рвуть,
вириваю жито із корінням!

Ой, зелене жито, зелене...
Вириваю жито з корінням...
Зеленее жито хлопці рвуть,
побудуємо ми новий світ!

Ой, зелене жито, зелене...
Побудуємо ми новий світ.
Зеленее жито хлопці рвуть,
будемо ми жити у Раю!

25.04.2018

 

Паладін: шлях світла.
17 Видіння з туману

Залішики - містечко гарне і чудове,
навколо прохолода, що несе Дністер,
хоча здається, що росте від центра кола,
а центром, виявляється, є кладовище.

Над річкою уранці сунеться туман,
де сонце припікає - ясність виникає,
з вікна монастиря на захід видно як,
пересувається картинка із туману.

Єврейська пасха, суд і знов "розп'яття" вкотре,
у темний день не стане видно сонця вдруге,
але не буде більше зло в ночі радіти,
бо шлях життя пройде крізь смерть до неба.

У визначенний день відкриється народу,
усе, що було скрито в одкровенні Іоанна,
зійде у славі Цар на землю з неба,
на тисячу років у пекло скине звірів.

Я може б тут і залишився - край чудовий,
але акації вже скоро відцвітуть:
пройшовся кручами сонливого Дністра,
на Кіцмань без оглядки знову пішки рушив.

07.05.2018

 

Карта весняного і літнього походів навколо України.
Атлас автомобільних (+ залізничних) шляхів України + Молдови -2004

 

Паладін: шлях світла.
59 Моя віра, любов та надія

Моє тіло - мускулистий вузел,
статуя у бронзі Апполона,
не таке, як те, що у Адама,
я б у тіло певно закохався...

Не Нарцис я і не ловелас -
треба мені бути в гарній формі,
щоб, коли настане час тяжкий,
міг би звіра подолати в битві.

Ворог мій за мене старший буде,
комплемент йому подарував,
Рерих прав... Останній ангел зійде,
спалить за годину Вавілон!



Це змінити не можливо - бо,
вістник вже попереджає...
Ной в часи перед потопом,
закликав до віри у спасіння.

Безперечно, головне - то віра,
і не менш від неї - це любов...
Ось, шукав я їх і мав надію,
як колись в віршах про це писав.

Так, знайшов, як Україну рідну,
обійшов, спілкуючись із небом,
іноді розказував щось людям,
в кого ще душа не згасла зовсім.

Як почав до Бога прислухатись,
враз покинув цигарки і пиво,
від подагри втік, та від депресій,
махом сум-хандру змінив на радість!

Цар сідлає білого коня,
спис наточений, корона збоку...
Скрутить мізки багатьом народам...
Далі буде - не переключайтесь.

20.09.2018

 

Паладін: шлях світла
7/2 Почаївська лавра

Якби от, послухали, Бога хоч трішки євреї,
та прийняли б Сина Його за Царя, як Месію,
то війн не було б, розпорошення і холокосту,
стояв би Ієрусалим, а не та стіна плачу.


Так ні, релігійні усі зібралися громади,
есеї разом з фарисеями та сандукеями,
хоча між собою як кішка з собаками жили,
відчули, як небо загрозу несе для їх влади.

Народу сказали, що Цар іудейський повинний,
із неба зійти на коні при великому війську,
усіх ворогів розіб'є Мошиах іудейський,
по світу усьому вклонятися будуть євреям.

Тому, цей Ісус - не Месія, не Цар, а злочинець,
над ним наругалися та на хресті розіп'яли...
І навіть саме воскресіння не надто змінило,
для обраних Богом євреїв поняття Месії

Могли б доживати якось до закінчення часу,
у мирі, любові та шані при повному глузді,
а так, воскресіння Христове (з мозаїки Рериха),
антихриста-демона нам породило... Такої...

Ось так почалася історія нова для людства,
про це в одкровенні написано чітко і ясно,
хоча і раніше пророки на це натякати,
та людство само намагається жити по свому.

Ніхто не бажає прийняти учення Ісуса,
лише одиниці з відкритими душами ходять,
а решта гадає, на жаль, бо гадає що буцімто,
поставити свічку достатньо, щоб правильно жити.

Хто віру свою не випробував, не загартовував,
любов виміряє грошима та кількістю сексу,
надію ще має отримати милість від неба,
але сподівання - то справа блаженних і тільки...

 

Паладін: шлях світла
10 Король гори

На Боні, тобто, замковій горі,
стояв на мурі давньої фортеці
задумливий у справах Паладін -
з високої гори далеко видно,
як насувається із заходу гроза:
ідуть війська під прапорами миру,
літають ангели сріблясті в небі,
із жаром в сурми закликають
на приступ залишків фортеці.

Ось сонце встало над горою вранці,
городина радіє на терасах,
над квітами послушниці порхають:
сюди б усіх, бажаючих до шлюбу,
потрібно посилати на півроку,
щоб вчилися терпінню й послуханню.
При цьому правила повинні бути
вимогливі, а також справедливі -
не ображати, але поважати.

Гадав завжди я - взагалі отак:
що територія монастирів
закрита для спокуси та гріхів,
не тільки для їх мешканців:
ченців, черниць, послушників, прочан,
а й для працівників, туристів, рідних -
тому підняв та причепив булавку,
від злиднів в світі і очей поганих,
але спитав:"А як же забобони?"

А поки що, у одязі дрес-коду,
як в монастирському уставі всюди,
у штанях та сорочці на все тіло,
король з натхненням працював і жив,
із тими, з ким невздовзі пліч о пліч
протистояти буде сатані,
як козаки колись перед Батиєм -
аби повстала Галицька держава
із королем та з Богом на віки.

Проблема - багатьом працівника,
усе по барабану: мені тре?
Їм заробити та напитись тільки...
Ніякого немає виховання,
аби робили на халяву ще -
таке усюди любо всім у світі...
Як тяжко жити й працювати так:
без Божого натхнення у житті -
заради грошей, цигарок і пива...

А добре все ж, прогнатися на баггі,
із Ігуаною, з гори по лісі,
підтримати усіх, хто не зламався,
та зміг знайти в душі любов та віру.
А сонце піднімалося все вище,
виблискуючи на хрестах церков,
і зігрівало всіх людей та землю,
майбутньої великої держави
своїми променями світла і життя.

25.04.2018

 

Паладін: шлях світла
38 На Козову!

На ранок вже готовий був в дорогу вийти,
але ж, як не зайти, та не вклонитися,
іконі Богоматері, конкретно, Зарваницькій -
усюди, де я можу, всім вклоняюся,
а там подивимося, може буде в залік.
Іконоборцем я не був й навряд чи буду,
але і створювати ідолів-кумірів -
не хочу і не буду - вірю тільки в Бога!

Залишився б іще у Зарваниці може,
та зловживати не хотів гостеприїмством -
немає банкоматів, терміналів, банків,
обмежений у кеші, але є на картці,
Ітак домовився за дах намного менше,
а ще всі з ящиками ходять - просять гроші...
Геть зовсім не залишилося, тільки-но,
на півдороги, та на хліб або батон.

Проїхав з Зарваниці до Золотників,
хотів іти на на Козову через Вівсі,
та збаламутили на Ішків через Соснів,
проїхав з Зарваниці аж до роздоріжжя,
провіз щофер не більше, ніж узяв платні,
від Ішкова звернув наліво - як в халепу,
бо йшов і навіть тіні не було ніде,
одна дорога та поля під соєю.

Спочатку Росохотець трійцю святкували,
а потім Золота слобідка перегаром тхла,
автівки проїзджали повз - не зупинялися...
Заліз в таку дрімучу глухомань і може,
у Києві ніколи і не чули про таку,
- тут нерви вже мої здали від того:
рванув на північ, де шосе та залізниця:
полями та ровами, ріллєю з болотами.

Побачив вдалечі дахи малих будинків -
в садках колись квітучих тепер ховалися.
Я б вже і на ніч зупинився мабуть,
та треба виясрити місце, де знаходжуся:
садові то були ділянки - відповідно,
що поряд прилягала станція "Садова".
Знайшлися, що вгостили чаєм з піцею -
поговорили, та я далі собі рушив...

Знайшов дроварню і облаштувався на ніч,
як тут зчинився гвалт: шукають всі сусіда -
Петровича Сергієм звати, а це його дроварня,
в якій я вже розклався спати - хай їм грець...
Вже наче виїхав наряд з кінологами -
ото мегі пригод не вистачало зовсім...
На мить затихло все - відразу ноги в руки:
"Вперед!" - аби не запровадили в сізо!

До станції було, ну метрів двісті, мабуть,
чого мені світитися перед всіма?
І щоб уникнути підозри - заховався,
та переспав на ганку дачного будинку.
Сергія баба кликала іще півночі -
щоб він здоров був, та його сусідка))
А вранці по полях та польових дорогах,
приблизно мав би бути вже у Козові.

На трасу вийшов та порахував по карті,
ну ось, ще трішки - скоро буду у мети...
Гадав, що вийдуть зустрічати козовяне,
а тут назустріч вийшли теофіпіляне,
що мешкають в Теофіпілівці, одначе...
Прийшлося ще кілометрів із сім плестися,
по тим шляхам, втікаючи від фур з дороги...
Але вже Козова манили, як міраж...

29.05.2018

 

Чорниці, Укрзалізниця, Гройсман та всі-всі -4

Подзвонив тітці, яка бідкалася на те, що їй та їхньому селу не привозять газу.
Ви не повірите!
Привезли... ще в серпні.
Але каже, що ще ходила до депутатів з ВР.
Але привезли тільки їй, тому всі на неї образилися, що не всім.

 

Паладін: шлях світла
54 Від моря степом до моря. Дорога додому

Закінчилось літо і море
штормило, неначе казало:
" Додому пора, лежебоко,
чекають на тебе городи!"

На кримський півострів не було
бажання потрапити зовсім,
назад іти на Мелітополь -
романтика проти була.

Тому всю дорогу на Мирне
із Новоолексіївки пішки,
до Чорного моря з Азовського
мав намір пройти Паладін.

Вже лебедів бачив у клині,
збирались курлича у вир...
Доплівся в Генічеськ надвечір
і знов ночував під вокзалом.

Хоча... Цуценят прикормив,
Дружок і Пушок - так назвав,
зі мною в кущах ночували,
а воду, як губки, хлебтали.

Вночі хтось пішов до кущів,
то друзі мої відганяли...
Бувало слабе їх гарчання,
тоді ричав я... Наче лев))

Дивилися ті цуценята
на мене і з острахом заздрили,
ніхто не підходив до нас,
і грілися троє у купі...

Холодний ранок... І рано
додому мій шлях розпочався,
ще довго бігли за поїздом
мої нічні цуцики-друзі...

10.09.2018

 

Паладін: шлях світла

54 Від моря степом до моря.
В степях под Аскания Нова

В степях под Аскания Нова,
где мирно бизоны живут,
под небом всевидящим странник,
влачился с сумой на плечах.

Какая влечет его сила?
Какая же цель его ждет?
Про то знает только сам странник,
и с радостью тайну несет.

Что ищет в краю он далеком?
Что бросил в краю он родном?
Расскажет стихами все странник,
что он потерял и нашел.

В степях под Аскания Нова,
где скифы в курганах лежат,
под вечными звездами странник,
во сне свою видел судьбу.

Закончит свой путь скоро странник,
но битва еще впереди
в улыбке немножечко грусти,
надежда искрится в глазах...

12.09.2018

 

Паладін: шлях світла

54 Від моря степом до моря. Першоднівка.

Вітер з моря дув,
в спину підганяв,
я додому йшов,
дуже поспішав.

А навколо степ,
тільки спека й пил,
а де є вода -
люди там живуть.

На полях усе,
дозріває- стигне,
помідори гарні,
кавуни і дині.

Краще не чіпати -
охорона є,
ще заб' ють з опали,
там і закопають

Сонячні панелі,
там і тут стоять,
дармову дають,
всім електрику.

Десь на горизонті,
вітряки гудуть,
я - не Дон Кіхот,
мимо обійшов.

Ой, Калинівка,
що ти наробила,
на ніч не пустила -
переспав у полі.

Бо хати людські-
наче як фортеці,
а собак навколо -
загризуть нізащо.

Раз підвіз військовий:
попросив шановно,
пальця вказівного,
йому показати.

Трішки хоч провіз,
бо колись так само,
хтось підвіз самого,
- ось і приклад добрий.

Через Чкалове,
то таке село,
ввечері дістався,
заповідника.

Далі не пішов,
на руїнах хати,
із акації,
змайстрував кубло.

Наче зуби вовчі,
на гилляках голки,
у ночі боявся,
влізти необачно.

13.09.2018