Полум'яна панахида

Тема у розділі 'Книгарня', створена користувачем Fon, 20 гру 2020.

  1. Fon

    Fon whom how

    Титус сидів у кутку на низкому дерев'яному стільці с підтріснутою ніжкою. У центрі великої зали на круглім табуреті на три ніжки сидів сам пана Ухандровського-Пона, намісник сього краю. І чинилося навколо нього страшне судилище. Коли за ним прийшли, той навіть не казав нічого. Заледве встав, похитнувся і побрів за панами інквізиторами. Титус мав тільки два запитання, чи давав йому пан намісник завдання простежити ієрихонський камінь і чи не мав Титус за життя зустрічі з його власниками. На обидва запитання Титус коротко відповів "ні". після цього йому вказали на стілець у кутку. Заледве перший інквізитор з Праги Желеб відкрив рота, як пана Ухандровського-Пона прорвало і умиваючись слізьми почав галасувати та просити пробачення. Казав усе виправить і такого туману людям в голови наведе, що не зрозуміють що то сталося.
    -ти, Меланчин син вже скліьки літ сидиш на майорівках ініц не робиш. наскрізь тут убивства, прокльони, зники і коти... одні фіолєтові коти скільки їх є на вірменській. Чого стільки, ти не навіть не подумав про те?
    -подумав - чіпляючись за тоненьку ниточку спасіння промовив намісник - ось там багато фіолєтових котів, бо хтось душі вибиває з слабкодухих людей. Ось так.
    -ось як? - підняв густі чорні брови Желеб - все так просто?
    -ні не все - роззирнувся довкола намісник шукаючи підтримки - не все так просто як здається на перший погляд. То не просто хтось вибиває душі, то йде така... тенденція...
    Мова намісника була настільки невпевненною і питальною, що більшість великих інквізиторів враз нахмурилися. Намісник покрутився навкруги, спробував прочитати відповідь у очах холодних сторожів, та враз відчув гостру пекучу біль. десь там глибоко всередині голови проштрикувалась до болю гаряча думка - "ти сьогодні будеш убитий".
    І не затуманять йому мозок, не зроблять страшнючий врік, як Гнату з Вінниці, що був професором, а став дурником, ні, його просто уб'ють. Пан Ухандровський-Пона згорбився на стільці і втупився у свої чорні шкіряні чоботі.
    Желеб одягнув рогові окуляри з нічогенькими скельцями і ступився у вицвілий папірець.
    -Майхрич!
    Титус, зачувши це імя відразу насторожився і так би мовити нашорошив вуха. Намісник здивовано підняв погляд.
    -Майхрич то є Вуньо, той Вуньо зі згарища старих богів, він Перуну вуса в срібло фарбував перед війною, то той вуньо шо царство ціле поруйнував і втік з...
    намісник завмер, вирячивши очі на Желеба і зірвався на ноги.
    -то вуньо всьо то натворив?! Курва сциклива, то за ієрихонський камінь все було? А ти куууувроооо!
    Наміснику підкосилися ноги і він слабий осів на камяну підогу і вхопився за голову.
    Один з великих магистрів, що сиділи навпроти інквізиторів зацікавлено перехилився через парапет темних лавок і запитав
    -то Вуньо тут? У Львові? І має ієрихонського каменя?
    -так - слабо промовив намісник- схоже на те.
    -але як ти зрозумів?
    Намісник підняв голову, огледів магістрів та й змовк.
    Желеб знявши окуляри промовив
    -схоже Майхрич був тут жив під опікою пана намісника?
    -схоже що ні - відповів намісник - просто Ганка увесь час якусь чепуху мені приносила з вулиць, от і про дивних хлопів з Топольних провулків казала.
    -а що саме та Ганка казала? - поцікавився магістр Крайновскі
    -що є невелика группа людей, котрі мають камінь, що подовжує їм життя
    -я не дуже розумію, та якби в мене був такий камінь, то скоріш за все, я б про нього дуже сильно мовчав, чи не так? - перепитав інший великий магістр Осина
    -Ганка казала, шо то один по пьяні хвастався. Шо має таку нору де подовжує собі життя, дотикаючись до каменя.
    Желеб потрусив у руці вицвілий папірець і кивнув кудись у сторону. До намісника зі спини нечутно підійшов невисокий монах у капюшоні і в руках він тримав важку палю з сапфіром на кінці. Намісник, сокріше відчувши, а не почувши завмер і навіть трози втиснув голову у плечі. паля повільно здійнялась високо вгору і швидко із тріском опустилась на потилицю пана Ухандровського-Пона. Сапфір злетів з палі у голосно цокаючи полетів у кінець зали, прямо під ноги Титуса.
     
  2. Fon

    Fon whom how

    -васька, кинь ше пруття в кастрік - гукнув Марний с кущиків, де справляв нужду
    Василіск подався уперед, схопив жменю трісок і підкинув поміж двох цглин, на котрих у консервній банці грілася грибна юшка. Поруш поворухнувся старезний Грач. кажуть, ще з козачками отак напівлежав перед багаттям з набігів татар. Знає курвій син як варити еліксир с кісткового мозку,що подовжує життя рівно на рік. Тільки де він тих мозків тільки бере. Тріска зайнялась і густа жижа у банці почала булькати. з кущів виринув Марний, був ще зовсім молодий на вид, та писок мав бруднющий ніби з шахти тільки виліз.
    -готове?
    -ще ні
    Грач скривився і почав перевертатись на другий бік
    -слухай, Грач - звернувся до дідугана Марний - ти мені скажи, тобі скліьки років
    -та все більше ніж тобі
    -ну сто?
    -хех! - весело крякнув Грач і вмостившись дістав з кишені ватної тілогрійки цікаву бляшанку, витрусив з неї троха сушеної трави і вставив собі під верхню губу
    -о! зара Грач полетить - загиготів марний і повернувся до Василіска - довго ще?
    -та можна хоч зараз, тільки буде тримало недовго
    -то скільки?
    -хвилин 15-20
    -нє, то мені тільки крізь балюстраду пройти. А ти куди ходиш?
    -я не ходжу, я виринаю - відповів Василіск і заглянув у консервну банку. темна густа жижа поволі задувалася бульками, але ті не лускали, а здувалися.
    -я завжди через таку балюстраду проходжу, а потім вже...
    Марний замріяно завис на півслові і перейшов у спогади. Грач закашлявся і сплюнув розмоклу траву с харкотинням під багаття.
    -ноо! куди ригаєш! - заволав Марний
    Грач звів плечима і сплюнув набік
    -пий вже, бо зараз тріснеш - трісконув незвичний голос Грача
    -вже? - звів брови Марний
    -та можна. тільки додам для смаку чебрецю
    -де ти його тільки береш? - трісконув Грач
    -не тре трави, мене потім сцяти тягне часто - на лийни сюди - протягнув старий срібний келішок
    -з банки пий - трісконув грач - то тебе так рано викидає, бо переливаєш. не вольно переливати, втрачаєш силу юшки.
    -ну добре, давай так - нетерпляче протягнув руки Марний.
    Василіск здійняв з цеглин банку і притулив до вуст
    -востра, самий смак
    -не смердить?
    -нє
    Марний обережно взяв банку за відкриту кришку і голосно сьорбнув, що б остудити окріп, бо інакше зуби потріскаються. палаюча юшка пройшла у горло і обпікаючи нутрощі взялася за діло. спочатку кинуло в жар, стало нестерпно спекотно, аж шкіру на грудях хотілося рвати, за тим крутонуло головою і вкинуло у прірву, таку темну і глибоку, що хотілося кричати від страху.

    Дихання відновилося, марний розчепив очі і скреготнув зубами.
    -фу! шо за бридота!
    -то Грач тобі щось лийнув до писка, бо дуже кричав - сказав Василіск тримаючись за обмотану скривавленою хустинкою кисть
    -чого?
    -цього разу ти дуже далеко пірнув
    -не пірнув, а зайшов. шо з рукою
    -банькою порізвася
    -а де Грач?
    -налякався та й пішов собі. шо видів?
    Марний згадав і зблід
    -васьок, я знаю з чого варить зілля Грач
    -зілля довголіття? З чого?
    -з кісткового мозку - відповів марний вирячивши очі
    -так то всі знали шо з кістковго мозку
    - ...дітей - тихенько додав марний і озирнувся
    Василіск повів головою, знову йому занила шия, з иих часів як в Празі повісити хтіли. Видно що Марний пройшов таки в склепи, туди де таїлися старі жорстокі таїнства і довгожиття саме легке з них. марний спускався у той свій, де хоронились таїни старих відунів, мольфарів, що їх прості бидляки називали чаклунами. Старі потужні таїни, раз за разом здобувались після зілля. не всі поверталися, такі як Грач чи він сам витягували молодих з тих місцин і отримували знання. Це неначе вмерти і тебе воскресають щоб ти жив і розповів що там. Курва, за склепами йдуть провалля, з котрих ніхто не повертається і поруч манускрипти історії, ото би туди марний наступного разу пішов, як зможе. Як не втікне. десь у конго буде красти дітей і варити зілля з їх кісткового мозку аби продовжити свою молодість на рік. Цікаво розкаже йому рецепта чи ні.
    -васюня, я б зараз кабана хжер, дай шось погризти
    Василіск мовчки вийняв з сумки цілого батона і дав пляшку води
    -о! файно.
    -що ще бачив?
    -бачив як зілля варити, точно памятаю. тепер знаю шо Грач раз на десять років десь троє дітей бере - то треба хлопчика, дівчинку і немовля. Але виймати треба скалпелем і відразу...
    -ще щось бачив?
    -ну та, там прірви були далі
    -туди не ходи, звідти ще ніхто не повертався і Грач тебе не вйиме і я
    -та я так і пойняв, там так вило з ям...
    марний вчепився зубами в батона
    -слухай, я так подумав, я дам Грачу ту скриню з мотлохом і він мені юшки ковток, всерівно виливає півцеберця, бо багато там пити не можна. Тільки ковток, ковток і півковтка а решту сплюнути. Думає дасть? бо я би хтів жити вічно молодим, але діток калічити не міг би.
    -доживеш до його років зожеш. Он з трибунали Пріус викосив півсела поки знайшов каркову кісточку з мнясом всередині
    -то йому нашо?
    -лихо наслати, паводок сильний
    -то ото шо був?
    -не той, а той шо був з двадцять ркоів тому, багацько люду потопилося
    -піду знайду Грача і дам йому відразу скриню, а вже потім попрошу зілля
    -ще щось бачив7
    -бачив ще якихось дивних
    -не ті шо розповідають?
    -нє, ті якось так насиляють тебе, вказують як відчувати. якось так мені тиснули що безжаль і гнів то файно, а турбота то гидко
    -на що схоже?
    -ну такі якісь емоції такі. видко щоб змінився я. і дуже настирні, ледь відбився. тобі репепт записати? Бо може ти б зварив? Де я тих діток буду брати7
    Василіск дістав з сумки пергамент і невидиме чорнило
    -запиши
    -той кусень мало, треб багацько писати і малювати, дри ще.
     
  3. Fon

    Fon whom how

    Титус обережно протиснувся у низький прохід і, намагаючись не зачепити павутиння, поліз на горище.Буле темно і тихо. Десь там вдалині крізь дірку в даху пробивалась тоненька смужечка світла. Він дістав з кишені ліхтарика і натис на кнопку. Промінь яскравого світла сполохав якусь брудну страшну чорну істоту. Пролунало гучне "аптрру!!!" і в Титуса запекло у грудях. Рвонувши назад він тільки впав на руки і отримавши ще один удар в плече, швиденько поповз до виходу. Загоріла вогнем права стопа, ледве перебираючи кінцівками, він вивалився крізь прохід і скотився сходами донизу. Вся сходова клітка була залита кровью. Титус якомога швидше вихопив телефон і набрав швидкий номер.
    -алло?
    -то Крайцер! То був Крайцер на горищі Луки, мене всього порізав. Висилай своїх розбишак!
    -ти як?
    -зараз коні двигну - ледве видавив Титус і впустив телефон.
     
  4. Коммунарец

    Коммунарец Well-Known Member

    @Fon , мене вражає ваша творча плодючисть і письменницький ентузіазізм, але попри всі свої зусилля виловити ідею ваших оповідань не виходить(.
    От би ви писали якийсь пролог до оповідань, або як в деяких бібліях давати короткий текст до глав, то було б непогано. Може ви собі там на розумі, як Едгар По, але ж то були інші часи і читачі)
     
  5. Fon

    Fon whom how

    Дарка кинула до помийного відра смердючу повязку і витерла урки об замащену жиром спідницю. Титус вже перестав стогнати і міцно спав. Першу повязку йому накладав сам Гой з Рахова, його спеціально привезли за наказом інквізиторів. Не довго думаючи Гой запросив котя, дрібязок мариво і почав виймати із торби свої мазанки. Усі порізи на тілі зашкарлупли і вкрилися чорним струпом. Гой похитав головою і вилив на груди Титусу спиртянку настояну на ожині. Той заледве не сказився від болю і втратив свідомість. Години зо дві Гой готував вариво, змішував трави і порошки, втирав якісь зернятка і дмухав на гарячий мед. Потім втер густу смердючу масу в рани і наказав завязати на ніч хустиною крижі. На ранок вже прийшов доктор Вільке і мало не блюванув вуд того смороду. Тож запхав собі до носа просякнутих пахучим ефіром тампонів з вати і почав здіймати "лайно смердюче". На це він витратив не мало не багато 6 годин, ще годину обробляв рожеві рани антисептиками і ставив крапельницю. Кров принесла медсестра Раїса, що за старого намісника мала великий борг перед ними, бо врятували їй сестру від страшного прокльону. Цілих 4 бурдюка крові потрібної групи почали поволі вливати життя у блідого Титуса. третю повязку наклала Дарка. Прийшла, набрала до відра води і вимила всі підлоги в хаті. Потім натерла бульби, змішала з оливою і навязала марльою на затягнені рубці. За ніч більба з оливою натягнули гною і почали страшно смерліти. Раноком вона ті смердючі марлі вкинула до відра і пішла по своїх справах. За пару годин Титус прийшов до тями і спробував встати, та був ще занадто слабкий. Знадвору почулися кроки, хтось хряснувся ногою до старої ринки що стояла біля дверей і вилаявся. Титус повернув голову до дверей і побачив як заходить тінь. Схоже що яскраве світло від вікна робило гостя чорною плямою, а може йому просто паморочилося в голові.
    -доброго дня, можна? - ввічливо запитав гість
    так на голос і поставу років з 25-30
    -мене звати Пин і я ледве вас знайшов
    Титус здивовано підняв руку і вказав на крісло біля столу
    Тінь вийшла на світло і виявилась русявим парубком з самим звичним словянським обличчям, круглим із невеличким другим підборіддям і задертим носом. Він обережно присів на старого стільця і розщіпнув блискавку куртки.
    -у нас недавно з колегами виникла невеличка проблема... - парубок глянув у вікно на великий зелений кущ і потріскану стіну позад нього. Він огледів всикоку стару шафу з кривими дверками, затримав погляд на доісторичній фотографії молодої пари над ліжком Титуса
    -то ваші дід-баба?
    -не мої - хрипко відповів Титус і перевів погляд на стелю
    -та, мені казали, що вам троха зле і треба прийти пізніше, але мене дуже сильно задовбує той камінь
    Камінь? Який камінь? Чи не той самий ієрархічний камінь що наробив стільки лиха у самому спокійному куточку Європи.
    -Жлоб Вася сказав шо то ієрихонська тріснута скеля убитих немовлят.
    Ієрихонський, точно, ієрихонський. Вася гівнюк, отримає кайлом у потилицю.
    -спочатку один дід дуже обережно до нього ставився, підповзав дуже повільно, ховав у надійній печері. Але один... йопоп... він вирішив ту штуку винести і стати головним. А нас усіх убити.
    -вас? усіх? - прохрипів Титус - а хто ви?
    -а ми... -непевно потягнув Пин - така собі купка людей, що отримає бажане нездійсненне.
    -файний камінь - скривився Титус - може і мене підлікуєте?
    -Жлоб Вася казав шо тобі якась стрекоза розгнівана всі ребра оголила лезами для гоління.
    Титус глубоко вдихнув
    -давай так. Я перетягнув камінь з будинку шо впав до лісу і поклав там у непролазній хащі. Якщо ти помиєшся, то я відведу тебе туди і зможу тебе одужати каменем, і тоді ти... забереш ту каменюку і я собі підупо своїх спарвах, а ти по своїх. Як тобі план?
    -план хороший, та встати не зможу
    Пин встав з крісла і пройшовся до шафи і назад. Глянув у вікно і сказав.
    -пробував у багажник його класти, та машина не заводиться. Думав тачкою везти чи возиком, та всерівно то кулко овальним стане, то оська в спіральку почне скручуватись. Там така аномалія страшна, шо огого.
    Пин повернувся до Титуса
    -він важкезний, сука, як моя доля. Але може за дві ночі допру. Бо іншого варіанту я не бачу.
    -може просто скажеш де він лежить?
    -може. Може і так скажу, а ви його собі кантуйте, бо може ваші таємні монахи з ордену тамплієрів знають як його правильно перевозити. Може там наліпку зі штрихкодом треба і в касу 7 мідяків дати
    Пин загиготів від вдалого жарту. Присів на стілець і задумався.
    Титус знову перевів погляд на стелю. Видно що гість боїться мати спарву з каменем і боїться залишити його на аби кого, бо це вже мало невтішні наслідки. З іншого боку, видно, що боїться за власне життя, он пістлет з кишені стирчить. Адже по законах жанру орден не залишає свідків.
    -тебе не будуть убивати - прохрипів Титус
    Пин зацікавлено підняв на нього очі
    -просто скажи де камінь і його заберуть
    -все дуже просто, той камінь в малесенькій водоймі біля дач за голосківським цвинтарем. там два камиші ростуть і навіть жаб немає. Але хто за ним піде, того в блуд кине.
    Ага, блуд, точно. Титус скривився. Він власник каменю, то й просвіт дається тільки йому. Всі інші, що підуть навіть по мапі відраховуючи кроки по компасу опиняться зовсім в іншому місці затуркані і перелякані. Блуд від ієрихонського каменю може бути таким сильним, що сам магістр його не побачить, сівши на нього перепочити. буде бачити повалене дерево чи перевернуту іржаву дверку від машини
    -що з машиною - враз спитав Титус
    -ооо! - оце зальот, ятакого ше не бачив - там якби самозапаялись свічечки у гнізда. Або я зовсім не механік, або тій девятці гаплик. Був би живий... - Пин осікся і повернувся до вікна
    -я краще приволочу його сюди. Якщо обвязати мотузками сіточкою, то можна тягнути по землі. Але дуже повільно.
    Від голосківського цвинтаря до титусової хатки на Мучній він буде тягнути камінь два роки. Треба йому кого підказати. Але. Хто його зна чи це не пастка? Чи та ж сама перевірка від інквізиції. Адже хто-хто, а на нього вилилось занадто багато інформації. За таке не жалують. Або забирають до Відня на нвачання, або дручком по шиї і в землю гнити.
    Титус обережно вперся руками в матрац і відштохнувся сковзнувши уверх. Тепер він напівлежав і напів сидів.
    -я б міг скерувати тебе на керівництво фірми. Вони б знали як перевезти камінь, ти б їх завів туди до водойми і вони б вивезли його подалі, кудись типу в Месопотанію чи ще далі. Але скоріш за все це тобі...
    Титус зупинився і віддихався. Сидіти було важче ніж лежати, а ще важче говорити так багато.
    -так не підійде - закінчив за нього Пин - краще я знайду когось іншого
    гість встав крісла і з кишені на деревяну підлогу голосно тріснувся пістолет. Титус ввічливо відвернувся на полицю з пустим акваріумом і засохлим водолазом. Пин підняв зброю, запхав подалі до кишені і крокнув до дверей.
    -чекай - зупинив його Титус - дуже важливо, що б камінь не попав в лихі руки, бо буде страшна біда. Якась нашесть чи війна, а може епідемія чуми. Я тобі дам людинку і ти їй все передаси і покажи де камінь. Та людинка не стане грішити на...
    -добре. він з ваших?
    -скоріш з ваших - прохрипів Титус
     
  6. Fon

    Fon whom how

    Аскольд вийшов з пошти в не дуже хорошому настрої. Що значить посилка поїхала не до нашого відділення? Як так може бути взагалі, якщо вона мала приїхати саме сюди? Взяла і пустилась навтікача, чи завітала з офіційним візитом до сусіднього відділення? Її зустрічав почесний караул і делегація посилок з оркестром і гімном ось цього відділення, куди його посилка не доїхала. Хлопчина закусив губу і завертаючи за кут рвучко махнув рукою. Якась тінь промайнула перед очима, схопила за грудки і притисла до стінки.
    -Аскольдт?
    -можна просто, без "т" - заціпенів хлопець і відчув як в живіт впирається щось тверде і холодне. ніж напевно. А з грошей тільки на хліб вистачить. Його це не роздратує? Від злості не розріже йому живота і буде як у фільмі про війну - кишки виповзуть назовні.
    -пішли зі мною покажу тобі камінь
    -який ще камінь?
    -тихо буть! Дьорнешся, шмальну в бошку
    Це пістолет!
    Неприємна особа смикнула хлопця за руку і повела за будинок.
    -а шо...
    -мовчки
    Незнайомець показав пістолет і сховав його у кишеню
    -мовчки - додав він вказавши головою напрямок.
     
  7. Коммунарец

    Коммунарец Well-Known Member

    Однаково... немає бажання((
     
а де твій аватар? :)