Color
Фоновий колір
Фонове зображення
Border Color
Font Type
Font Size
  1. За останні століття московська імперія зробила все, щоби українці не знали свого правдивого минулого, походження свого письма та мови, витоків своєї ментальності та світогляду. Репресивна політика Москви була сконцентрована на тому, щоби стерти пам'ять тисячолітніх слов'янських державностей, залишивши лишень відносно недавню, перефарбувану та переіменовану ними ж «єдину колиску», яка стала основою «русского мира».

    Мова йде про давню українську державу Рось, яку через нищення давнього, багатотисячолітнього, рахманського, православного спадку І тис. до н.е. – І тис н.е., написаного велесовицею, шляхом введення в обіг компільованої візантійської кирилиці, переписування літописів з велесовиці на кирилицю, правок та фальшування текстів, цілеспрямованного нищення всього велесовичного та належного до слов'янського минулого, стали називати Руссю.

    [​IMG]

    Рис 1. Герб держави Рось — щиток з трьома вирізами і велесовичним написом Рось

    Про це вже писалось у статті «ТАЄМНИЦІ ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ АБЕТКИ» у виданні «Братство Богуна, №5.

    Ширше про це можна прочитати і в численних статтях у інтернеті, які мають такі назви:

    РАХМАНСЬКІ САКРАЛЬНІ ТЕКСТИ ВЕЛЕСОВИЦЕЮ;

    ПРАВА, ЯВА, НАВА ЯК ОСНОВА ДАВНЬОГО ПРАВОСЛАВ'Я;

    ВЕЛЕСОВИЦЯ – САКРАЛЬНА АБЕТКА ДАВНІХ РОСІВ, ОСНОВА СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО АЛФАВІТУ та інших

    То яку ж глибину має українське минуле?

    Найперше, варто знати, що справа йде про ті держави, які стали стрижнем слов'янської цивілізації, які мали безперервний послідовний зв'язок з минулим носіїв православного, давньослов'янського світогляду.

    Це держави в яких перебував центр Рахмано–волхвівської системи, її головні керівні структури – Перша Троянь (духовна влада), БУС (керівник держави), армія, духовні та військові навчальні заклади.

    Такі центрально-слов'янські держави послідовно змінювали одна одну на протязі І тис. до н.е. – І тис н.е., займаючи ту ж саму територію, зі столицями в одному і тому ж місці, з центральним осередком який носив назву Роксолань.

    В давнину ці держави носили назви — Артанія (Велика Сукупія), Дулібія, Рось.

    Вони постійне та єдине центральнослов'янське ядро, навколо якого утворювались союзи дружніх держав, князівств, уділів світоглядно-православного спрямування, де православне просвітництво вважалось сакральною і непорушною справою.

    [​IMG]

    Рис 2. Велесовичний напис Арта – назва столиці держави Артанія, 10-6 ст. до н.е.

    Прослідкувати виникнення, розвиток, діяльність цих світоглядних союзів, їх боротьбу за збереження давнього православного спадку, світоглядних знань, основ Рахмано-волхівської системи, можна у статті — ВІЙНИ ПРОТИ СЛОВ'ЯНСЬКОГО СВІТОГЛЯДУ, яка є в інтернеті.

    Але навіщо нам цей спадок?

    Відповідь проста.

    Саме цей давній православний спадок, діяльність Рахмано-волхвівської системи, дали слов'янам, а найперше українцям, те, що нині зветься нашим менталітетом, нашою духовністю, нашим світорозумінням.

    Не препарувавши минулого цієї системи, не осягнувши її сакральних знань, ми не будемо здатні самореалізуватись як українці, не зможемо зберегти українські першооснови для наших дітей та внуків!

    Натомість ми і надалі будемо вважати, що компільовані Москвою в 15-16 століттях „давньоруські“ літописи – це надійні джерела, які говорять нам правду (про це стаття в інтернеті ДАВНЬОРУСЬКІ ЛІТОПИСИ — ЦЕ ФАЛЬШИВКИ 15-16 СТОЛІТЬ!).

    Саме цього і прагнуть імперські ідеологи та їх „наука“!

    Таку „науку“ нині влаштовує те, що українці не бачать власного глибокого минулого і воюють лишень за створені Москвою наративи!

    Їм важливо, щоб українці не шукали більш давніх велесовичних першоджерел, написаних Волосом, Нестором, іншими літописцями, не прагли бачити глибин слов'янської, православної, рахманської спадщини!

    Чому не розуміємо цього?!

    В статті ТАЄМНИЦІ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ (таку легко знайти в інтернеті), дослідниками рахманського православного минулого була відтворена модель минулого України глибиною у три тисячі років, з переліком головних подій навколо центрів загальнослов'янських держав на Історичній Волині.

    [​IMG]

    Рис 3. Герб СОУРЕНЖА — столиці Дулібії з велесовичним написом, 3-8 ст. н.е.

    Ця, для початку трьохтисячолітня історія, має такий узагальнений вигляд:

    • - Велика Сукупія — Артанія зі столицею у Арті (10-6 ст .до н.е.)
    • - напад готів, скотів та галів, руйнування Арти (564 р. до н.е.)
    • - карпатський та сарматський походи до Європи, визволення Арти (кін. 6 – 4 ст. до н.е.)
    • - реформи у Артанії, відновлення просвітницької системи (3 — 2 ст. до н.е.)
    • - побудова міцного духовного центру на місці Арти - Соуренжа, перейменування союзу у Дулібський (1 ст. до н.е. – 1 ст. н.е.)
    • - зміцнення Дулібії, побудова союзу слов'ян з гунами (2 — 6 ст.н.е.)
    • - зростання напруженості навколо Дулібії, проблеми з яхами-полянами (7 — 8 ст.н.е.)
    • - атака на Соуренж, реформи державного центру в Роксолані, перейменування Дулібії в Рось (поч. 9 ст.н.е.)
    • - Рось у кільці ворогів, варяжська проблема (сер. 9 – сер. 10 ст.н.е.)
    • - зрада Рюриковичів, захоплення варягами Київського уділу (межа 10 — 11 ст.н.е.)
    • - війни Росі проти Рюриковичів, вигнання їх разом з варягами на Верхнє Поволжя (11 – 12 ст.н.е.)
    • - татарсько-яхівське нашестя на Рось (сер. 13 ст.н.е.)
    • - війна Трояні та волинсько-роських князів у союзі з Литвою проти яхів-татарів (сер.13 — сер. 14 ст.н.е.)
    • - реформи устрою держави з центром на Волині, перейменування держави в Волинь-Україну (14 — 15 ст.н.е.)
    • - побудова волинськими князями Запорізької Січі (кін. 14 – 15 ст.н.е.)
    • - розбудова держави Україна, боротьба з магнатством (16 – сер 17 ст.н.е.)
    • - війна магнатів та їх покровителів проти України (сер. 17 – поч. 18 ст.н.е.)
    • - окупація України Річчю Посполитою та Москвою, розгортання репресій проти рахмано-волхвівської системи (поч. 18 – кінець 18 ст.н.е.)
    • - поділ Речі Посполитої, захоплення більшої частини земель України імперією Романових, нищення усього рахманського та українського (кінець 18 ст.н.е. – поч. 20 ст.н.е.)
    • - спроба відновлення української державності, УНР (1917 — 1919 р.)
    • - захоплення України більшовиками (1918 — 1921 р.)
    • - Україна у складі СРСР, новітні репресії, голодомори, виселення (1922 – 1991 р.)
    • - незалежна Україна у спробах самоідентифікації (з 1991 року).
    І на завершення...

    Світоглядна перемога над „русским миром“, над імперською лудою, яка тяжіє над слов'янським та українським минулим, криється не у боротьбі за спотворену Москвою „давньоруську літописну спадщину“, а у розкритті того, чого московські ідеологи бояться найбільше:
    • - глибинної та правдивої слов’янської минульщини;
    • - знань про центральнослов’янське ядро на теренах Історичної Волині;
    • - збереженого спадку давніх слов’янських державностей (Великої Сукупії-Артанії, Дулібії, Росі), який тримає українська земля;
    • - справжніх давніх велесовичних текстів минулого, які вимагають грунтовного вивчення і шани…


    То чи готові шукати правду?

    Чи надалі будемо боротись лишень за урізані, перероблені та скомпільовані московитами кириличні тексти?

    + + +


    З видання „Братство Богуна“, №10, 2023 р.
  2. В українському минулому світоглядні товариства, збудовані на основі давнього православного світогляду, носили символічні назви – Братства. У 17 столітті найпотужніше Братство в Україні знаходилось під опікою Івана Богуна.

    [​IMG]

    1. Іван Богун – опікун характерництва 17 століття

    Величною метою кожного захисника України, кожного свідомого оборонця давнього православного світогляду, було духовне братання з метою захисту предковічного: православного, людського, українського, того, що є найвищою цінністю у Творця та Прави.

    Духовне братання людей Рахманського рівня в системі української армії 15-17 століть, мало особливу форму — форму характерництва.

    Характерники – це товариство тих, хто має право через найвищу посвяту застосовувати духовну (польову) зброю, ліквідуючи підступних ворогів: носіїв чорної магії, окультизму, ритуалістики, служок антисвіту, представників темної яви, які намагаються поневолити чи вбити вільних людей.

    То хто ж такий Характерник?

    Характерник – це Рахман, духовний Православний Отець найвищих духовних рівнів, вмілий воїн, який досконало володіє зброєю та вірно служить Отцю Господу (від якого отримує потужну духовну силу), та боронить світоглядне православне суспільство вільних людей: чесно, віддано, до останнього подиху.

    Кожен Характерник минулого мав три головні якості, які робили його духовним воїном-Рахманом:

    А) він досконало знав православний світогляд і мав найвищу Рахманську посвяту;

    Б) він отримував особливу військову підготовку та володів різноманітною зброєю;

    В) він входив в особливий підрозділ, який підпорядковувався Першій Рахманській Трояні та керівнику Української держави (БУСу).

    У15-17 століттях, учні, які після відбору вчились характерницькій науці, початкову світоглядну та військову підготовку проходили у спеціальній школі у Більові, що біля Пересопниці. Це місце в самому серці Роксолані, недалеко від міста Рівного.

    Така школа виникла на обширах колишнього Пересопницького духовно-просвітницького центру 3-11 століть, намісці де був навчальний центр датів.

    [​IMG]

    2. Пересопницький духовно-просвітницький центр у 3-11 ст. н.е.

    Військовий вишкіл, ті хто успішно закінчили школу, закріпляли у спеціально створеному волинськими Рахманами бойовому осередку на Запоріжжі – на СІЧі (Світло Ірію Чисте).

    У цей період, на Волині, а далі на Волині-Україні та Україні, безпосередньо в межах Роксолані (між Стирем, Случем та Кременецьким кряжем), число навчених сягало до 3-4тисяч чоловіків. Більшість з них були у резерві Першої Трояні та керівника Української держави. Без відповідної посвяти вони не могли стати Характерниками, а рахувались лишень кандидатами у такі.

    Чому?

    Бо при Першій Трояні та керівникові Української держави з посвячених Характерників формувалась спеціальна структура в якій могло перебувати лишень 777 досвідчених духовних воїнів.

    Саме ці 777Отців складали Товариство і були власне Характерниками, та отримували право застосування духовної (польової) зброї — сили Творця.

    Більша частина цих членів Товариства були у спеціальному військовому підрозділі, який налічував 7 спеціальних сотень (700 осіб).

    Інші Характерники (77 осіб) ставали найвищими урядниками, командирами полків (полковниками), довіреними особами при керівництві Української держави (послами, радниками), керівниками українських земель (уділів) та управителями військових баз (замків).

    А як же кандидати? Чи довго їм треба було чекати посвяти?

    Відповідь проста.

    В разі військових втрат у лавах Характерників, кандидатів швидко закликали до лав підрозділу та за 2-3 дні посвячували у Характерники.

    Ось приклад.

    У ході Берестецької Битви 300 характерників і 180 добровольців прикриваючи відхід українського війська, ціною життя, утримували вороже військо майже три доби! Всі вони полягли, але завдання виконали!

    Проте за лічені дні лави Характерників були поновлені, а трохи згодом, в битві під Мізочем, підрозділ Характерників був у повному складі.

    Серед відомих командирів-Характерників знаємо славетних героїв часів визвольної війни 17 століття: Івана Сірка, Данила Нечая, Івана Морозенка, Максима Кривоноса та інших.

    Проте, зі слів дослідників, найвищу роль в процесі укріплення характерництва у 17 столітті відіграв керівник української держави, перший серед Характерників, опікун та наставник характерницької школи у Більові та її відділку на СІЧі – Іван Богун.

    Саме тому з часів відходу у Праву душ найславетніших Характерників 17 століття, Небесне Характерницьке Братство стало носити назву Братство Богуна!

    Воно зразок служіння Праві та Творцю! Воно непохитний Небесний носій православного світогляду! В його складі душі вольових та умілих духовних воїнів, які віддали життя за вільну та незалежну Україну!

    Слава їм, як героям!

    Саме тому у народній традиції шанування Рахманів-воїнів набуло особливих форм.

    Постав образ козака Мамая, Рахмана-воїна оточеного символьними речами у численних зображеннях.

    Так народ проявив шану героям (ГЕРОЙ Господні Є Рівні Орійські Його), духівникам та оборонцям, зображаючи Мамая на картинах, скринях, тарілях, білених стінах хатніх кімнат.

    То яку ж символіку несе образ Мамая?

    Та і що означає слово Мамай?

    Дослідники давнього православного світогляду вказують на те, що первісно слово звучало як МАМАЯ, що є абревіатурою духовного змісту М-А-М-А-Я (Ман Атману Ман Атману Ясний), «чоловік духовний, чоловік духовний, ясний», або, надзвичайно духовний чоловік, ясний-воїн (ясний – з найвищих духовних рівнів Прави).

    Рахман-воїн зображався в образі козака, який поважно сидить підібравши ноги під себе.

    [​IMG]

    3. Козак Мамай (МАМАЯ) – образ духовного воїна-Рахмана

    На зображенні мали бути присутні головні 12 символів, які говорили про високі духовні і людські якості Рахмана-воїна.

    Такими символами були:

    1. ОСЕЛЕДЕЦЬ — зачіска, яку мав право носити тільки Характерник, духовний воїн;
    2. РИБА – символ аскетизму і самодостаності духовної людини у харчуванні;
    3. НАПІЙ – сур'я, символ ярого духу, внутрішньої духовної сили;
    4. ДУБ З ЖОЛУДЯМИ – символ сили і довголіття Рахманської системи;
    5. КІНЬ – символ зв'язку з Сарством Сарств на Небі, вільного проїзду до нього;
    6. ШАПКА – символ закритості рахманських знань для недостойних та зрадливих;
    7. ШАБЛЯ – символ рахманських знань (як зброї), доступних лишень достойним і вірним;
    8. СПИС – символ ураження ворога дистанційно, символ духовної (польової) зброї;
    9. ВІЙСЬКОВА СУМКА (ЧЕРЕЗ) — символ постійної готовності до боротьби за волю і правду;
    10. ЧАША (ЧАРКА) – символ рахманської гостинності для світлих душею людей;
    11. ЛЮЛЬКА – символ чистоти, очищення від духовного бруду молитвою і палінням лікувальних та оздоровчих трав;
    12. КОБЗА – символ Вишніх Духів (полів), 48-ми та більше струн, які символізують Господніх Духів;
    Ще однією з важливих ознак Характерника була символічна срібна наушниця (сережка), в якій поєднувались два зображення: півмісяць кінцями вверх (знак Божої сили, польової хвилі) над якою, в прогині, рівнобокий хрест (символ давнього православ'я).

    Таку наушницю у правому вусі носили всі Характерники…

    З руйнацією Української держави 17 століття, з відходом характерництва як науки, з винищенням ворогами всього сакрального, українського, вже у 18-19 століттях значення подібних символів губляться. Про них мало що можуть розказати і пізніші кобзарі – останні знавці духовних знань Рахманського часу. Зображення Мамая стає більш побутовим і втрачає частину давньої символіки. Воно наповнюється елементами не сакрального змісту…

    І на завершення.

    Запитаємо себе найголовніше.

    Чи є нині в мирі Землі явне духовне Братство Богуна створене Характерниками?

    Чи маємо лишень спробувати зрозуміти велич предків, а найдостойнішим воїнам обрати довгу дорогу просвітництва, щоб вирости до першооснов характерництва?

    Як гадаєте?

    Душі предків-Характерників, найперше з Небесного Братства Богуна, нині дивляться на нас з великою надією!

    Для майбутнього України маємо обов'язково продовжити традиції духовного воїнства 17 століття!

    Чи готові спробувати важку і відповідальну дорогу до Братства Богуна?

    Спитайте себе самі…

    + + +



    З видання «Братство Богуна», №9, 2022 р.
  3. Питання виникнення та становлення самоназви одного з великих європейських народів, українців, не дає спокою не тільки власне йому, але і оточенню, не байдужому до оцінок минулого нашого народу, чиї землі є прабатьківщиною слов'янства…

    Чому так?
    Чому досі не знаємо правди?
    Чому слухаємо усілякі байки від лукавих недругів і остаточно не виявили походження самоназви народу?

    Спробуємо з'ясувати...

    Історична доля українців, які після нищення імперськими силами пам'яті про правдиве минуле народу, після втрати знань про давні слов'янські державності (Артанію, Дулібський союз, державу Рось), не була легкою. Проте почуття того, що правда переможе, а єдність дасть свої плоди, не втрачалось.

    Основи цієї єдності закладались задовго до періоду XIV-ХVІ ст., коли поняття українець поступово почало індифікувати наших предків.

    [​IMG]

    1. Пам'ятник українським козакам на полі Берестецької битви в с. Пляшева

    Щось дуже важливе стимулювало центральну частину давніх слов'ян, розселених від Західного Бугу до Дону, від Прип'яті до Чорного моря, називатись українцями.

    Спроби імперських істориків ХІХ ст. пояснити назву українці від витягнутого з компільованих у Московії давньоруських літописів слова «окраїна» (в текстах «оукраїна»), стало лишень приниженням підлеглого народу, який не міг по суті бути «окраїнним» сам до себе.

    Таке трактування лише збурило українську інтелигенцію і започаткувало пошук нею справжніх витоків назви.

    Серед оприлюднених версій слід згадати варіанти пояснення походження назви Україна від поняття «окраяна» (тобто чимось обмежена, оточена, відділена) та від поняття «край» (батьківщина, рідна земля).

    Слабкість цих версій в їх натягнутості, поверхневості, бо вказані поняття побутують у всіх слов'янських народів і не є чимось особливим. Вони не ідентифікують окремий народ бо не є предметом гордості і особливої шани.

    Згодом набула популярності версія походження назви Україна від поняття «укри», назви якогось невідомого нам древнього народу, частина якого з часом оселилася на Балтійському Помор'ї.

    Але чому ці загадкові «укри» опинились на Балтійському Помор'ї і звідки вони мігрували, прихильники версії пояснити не можуть.

    То чому ж народ, землі якого стали центром слов'янотворення, назвався українцями?

    Яка причина?

    Варто підкреслити, що головною помилкою представленої вище версії стосовно балтійських укрів є націленість на те, що укри це обов'язково якесь плем'я чи народ.

    А насправді це не так!

    Дослідження слов'янського світогляду, системи давнього православного просвітництва, яка побутувала у слов'ян тисячоліттями тому (в Артанії, Дулібському союзі, в державі Рось), дають чіткі відповіді на поставлене запитання.

    Укри – це древня верства, специфічна група людей, частина інтелектуальної верхівки древнього суспільства, це вчителі та дослідники високих духовних знань Прави.

    Це обдаровані від Бога люди, носії знань світоустрою, навчені вищими православними духівниками, Рахманами, та посвячені керівною Троянню на справу просвітництва.

    Вони – духівники і Отці з тісним контактом з Правою (Вселенською управляючою силою Всесвіту), з душами шанованих Предків. Вони науковці які вчать слов'ян високих духовних знань.

    Одночасно вони хранителі давнього православного світогляду, даного Творцем і Правою, успадкованого десятками тисячоліть тому!

    В різні епохи, в різних місцях, в Європі, в Азії, в інших куточках планети, їх називали по різному: мудреці, Отці, Старійшини, волхви чи волхви-укри.

    Саме волхви-укри, або духовні учителі, науковці (УКР – «УКріплений Розумом» або «сильний духовним розумом» ), і є тими загадковими украми, людьми з надзвичайно давнім та надзвичайно духовним минулим.

    Вони є частиною православної Рахмано-волхвівської системи, яка була головним духовним стрижнем слов'янського суспільства.

    Задовго до нової ери, разом з вищими Отцями (Рахманами всіх рівнів посвяти), волхви-укри створили потужній осередок православного просвітництва на землях Історичної Волині.

    Тут вони започаткували процес духовного просвітлення місцевих європейських народів та дали ім'я своїм учням – роси (рівнів орійських, просвітлені люди), а також слов'яни (духовні послідовники давнього Отця Слави), та дуліби (дар у любові, об'єднані любов'ю).

    Історія волхвів-укрів, як і всієї Рахмано-волхвівської системи, є водночас і величною і трагічною.

    [​IMG]

    2. Козацький прапор 1651 року з рівнобоким православним хрестом волинського типу

    З часу появи цієї системи у Європі та з періоду зростаючої боротьби проти неї носіїв темних вчень та окультизму, Рахмани та волхви виконали гігантську об'єднавчу роботу та збудували на Волинських землях низку центральнослов'янських держав.

    Спочатку постала Артанія, далі Дулібський союз, а потім держава Рось.

    Проблеми останньої пов'язані з наростанням ідеологічної та збройної боротьби проти неї верхівок домінуючих в Європі та Азії імперій, які стали носіями темних ідеологічних систем, ворожих до Прави та православного просвітництва, лукаво схованих під покривалами псевдоправослав'я та імперського візантизму.

    Темними впливами була охоплена і частина «еліт» роських провінцій. Вони ініціювали війни з Росью та організовували походи на духовну столицю — Соуренж.

    Спробою боротьби Роської держави з такими ворогами були не тільки походи росів на південь, захід та схід (згадайте Святослава Хороброго), але й намагання формувати нові духовні центри на оточуючих центральний регіон землях.

    Але де був цей центральний регіон слов'янства?

    Він завжди залишався на земелях які історики іменують Великою Волинню.

    Ще у X ст. н.е. арабський дослідник Аль-Масуді письмово згадував про землю першого, корінного і найголовнішого у всіх слов'ян народу – народу «волінана».

    Волинь (або ж земля волі, земля духовно вільних від духовної нечисті людей) завжди була першим світоглядним центром слов'янства, споконвічною землею Першої Трояні — ядра Рахмано-вохвівської системи.

    Місце діяльності Першої Трояні охоронялось Роксоланню, кільцем земель з 12-ти паланок, як центру держави, яку надалі Отці назвали Україною (землею духовних вчителів, волхвів-укрів).

    Роксолань, як паланки на Погоринні, які розташовані між Стирем, Случем та Кременецьким кряжем, заселяли виключно переконані роси – носії високих духовних знань, шанувальники Прави та давнього православного світогляду, міцні воїни та вільні люди.

    Саме населення Роксолані та земель Волині, у період XIV-XVI ст.н.е., твердо залишалось носієм православного роського світогляду та щиро шанувало духовних вчителів – волхвів-укрів.

    Тут плекалась правдива роська просвітницька ідея, яка ширилась в народ через місцеві навчальні заклади (школи, академії), через книгописання та книгодрукування.

    В межах Роксолані були виховані ті, хто заснував Запоріжську Січ — навчальну базу та осередок козаків-характерників (Рахманів-воїнів, духовних воїнів).

    [​IMG]

    3. Козак Мамай — образ характерника, духовного воїна-Рахмана

    Варто сказати, що перші реєстри козаків на Запоріжжі були виключно волинськими. Волинськими були і перші керівники Січі (СІЧ - Світло Ірію Чисте), які походили з Рахмано-волхвівського середовища краю.

    Вони подарували Січі сакральну волинську православну символіку (рівнобокі волинські хрести), яка надалі стала називатись козацькою.

    Волинські Рахмани та волхви у XVI ст.н.е. плекали надію на повернення величі нової духовної слов'янської держави, тоді з назвою Волинь (про це говорять мапи тих століть).

    Проте після агресивних намагань московського царату у XV- XVI століттях привласнити всю слов'янську минульщину держави Рось шляхом підробки літописання (про це читайте в інтернет-статті «Давньоруські літописи — це фальшивки 15-16 століть!») сталось свідоме закріплення назв Україна та українці для нашого народу, що дозволило духовно вирізнити справжніх слов'ян від псевдослов'ян та їх ідейних покровителів.

    Назва українець стала вказувати на належність до світлих душею людей, тих, які шанують Праву та Творця!

    В період визвольних воєн українського народу XVII ст., в період козаччини та діяльності козаків-характерників (духовних воїнів-Рахманів), це обумовило величний сплеск православної духовності.

    Головним гаслом українців стала боротьба за волю, що в сакральному плані означало — бути вільним від темного, від окультного, магічного, антиправославного, псевдослов'янського, свідомо берегти в чистоті своє людське єство!

    Великий внесок у цю боротьбу вніс величний керівник Української держави 17 століття Іван Богун. Про нього читайте у статті «Іван Богун: таємниці українського минулого».

    Саме у період XVІ-XVIІ століть відбувається безповоротне і остаточне закріплення духовними Отцями назви нашого народу — українці (духовно багаті люди, послідовники волхвів-укрів), та назви держави – Україна (країна духовно багатих людей, країна де шанують духовних вчителів).

    І на завершення…

    Нищення України зовнішніми і внутрішніми ворогами у XVІІ-XVІІІ століттях, вбивство духовних лідерів (Рахманів, волхвів, волхвів-укрів), репресії проти культурної та духовної еліти українства в ХІХ столітті, послідовне затоптування знань та заповітів предків, призвели до значної втрати духовної основи української самосвідомості.

    [​IMG]

    4. Давні православні хрести на могилах 17 ст. кличуть нас знайти правду

    До того ж подібна репресивно-окультна практика з боку ворожих до українства імперій тривала майже все ХХ століття!

    Тому маємо результат — критично небезпечне спустошення української родової пам'яті…

    Звідси очевидний висновок.

    Таке спустошення родової пам'яті не дає нам змоги зрозуміти, чому народ, який тисячоліттями був відданий православному світогляду, прагнув духовних православних знань, який шанував Творця та Праву, народ який оберігав велич духовних вчителів, був названий ними українцями!

    Можливо варто виходити з історичного безпам'ятства?


    + + +

    По матеріалам з інтернету
  4. Коляда та Різво є основою давнього, у десятки тисяч років, православного календаря (календаря по Праві), де перехід від програми Старого Кола Року до програми Нового Кола Року, що її дарує Творець, є найважливішим для земного людства.

    Здавна відомо, що час оновлення життєдайної програми займає біля одного календарного місяця. Це період припинення дії старої програми і народження нової програми, який звався українськими предками Колядними Святами.

    Головним моментом сакральних дійств Колядних Свят є обрядове прощання всієї родини ввечері 6 січня зі старою програмою Кола Року та щира подяка Творцю, Вишнім Силам та душам Предків за реалізацію такої у році, що минув.

    Вечір у переддень Різдва програми Нового Кола Року і носить назву Святвечора.

    Про значення Святвечора, його давню православну світоглядну обрядовість, читайте у поданій нижче статті…

    [​IMG]

    Коляда: як зустрічали предки Святвечір та Різдво?
    Святвечір – завершальна дія передріздвяного посту у давніх предків українців. Посту, у період якого йшло осмислення подій минулого року, виконання програми Творця для цього року (Старого Кола Року), власних вчинків та дій у ньому, підготовки до утвердження Нового Кола Року, що буде дароване нам Творцем.

    У цьому сенсі Святвечір важлива подія Колядного циклу – прощання з минулим Колом (програмою), що вже завершилась. Це подяка, де предки згадували Праву (ієрархію Світлих Сил), усіх померлих родичів, душі яких перебувають у Царстві Божому, Царстві Царств (тобто Праві).

    [​IMG]

    Святвечір – це переддень народження нової програми Творця, Нового Кола Року саме для Землі, яке має пройти процеси утвердження та посвячення, щоби бути переданою Творцем в наш мир у першу чверть Нового Кола Року.
    Як же зустрічати Святвечір?

    Як це робили предки довгими тисячоліттями?

    Святвечір (а це вечір 6 січня) – це спільна вечеря всього роду, і живих і мертвих, поминальний Родовий обряд, прощання зі Старим Колом Року.

    [​IMG]
    Усе дійство на родовому рівні ставалось так:
    1. Уся родина завчасно готувалася до такої події, постуючи (основний піст – духовний). Якщо хтось був у від'їзді, то до вечірньої зорі намагався повернутися додому. Збиралися в хаті старшого з роду (як правило такий чоловік мав певні духовні знання та був шанований родом). Напередодні здійснювали прибирання у хаті, вимітали кожен куточок, мастили глиною підлогу, білили стіни, прикрашали хату вишитими рушниками, приводили до ладу усе господарство.

    2. Дбали і про чистоту тіла, наливали води в кадуб (дерев'яні ночви), на дно клали розпечені камінці (від них вода нагрівалася) і дерево довго тримало температуру. Опісля одягалися в чистий полотняний одяг, здебільшого вишиваний. На стіл клали сіно та накривали його скатертиною (символи земного миру та духів).​

    3. Готували на вечерю чотири пісні страви: житній хліб на заквасці, холодну юшку, кутю з медом та узвар (напій з сухофруктів, переважно яблук). Холодна юшка була поминальною стравою по Старому Колу Року. Медова кутя разом з узваром були традиційним обрядовим причастям (Коловим чи коливом), яке єднало присутніх з Творцем та Світлим Ірієм.

    Символіка причастя була промовистою:

    зерно – символ Творця, символ вічного життя, яке знову і знову проростає;

    мед – символ Духа Святого (Живи, Животворного Духа), солодкого як милий сон;

    узвар – символ Сина Творця (Сина Господнього, Хреста), живильної сили, соку плодів рослинного світу, які повсякчас відновлюються.

    4. Старший з роду (найбільш духовно шанований чоловік), в урочистому обряді вносить до оселі Дідуха, а родина, не сідаючи за стіл, урочисто споглядає дійство. До слова, Дідух, як символ Творця та Прави, плівся з житніх пучечків, з першого обжинкового снопа, обв'язувався стрічками та мав чотири рівні, які символізували Божу ієрархію, та був духовним символом Роду. В нього вплітався овес, ячмінь, льон, квіти, а навершям слугувала плетена рівнораменна симетрична зірка. Господар ставив Дідуха в східній частині хати, на покутті, під образами, промовляв молитву, благословляв їжу та запрошував рід до вечері. Як правило, за стіл сідали о сьомій вечора.

    [​IMG]

    5. Спочатку старший читав молитву («Отче наш" і інші) та казав подяку Творцю, Праві, та усім шанованим предкам, як і померлим світлим душею родичам. Далі усі споживали холодну юшку. Готувалася така юшка з картоплі, цілої цибулини та грибів, не хижої риби (карась, короп, оселедець) і заправлялася товченим часником з сіллю та олією. До столу юшка подавалася холодною.

    6. Перший коштував юшку господар з куснем житнього хліба. Потому з загальної тарілки їли кутю з медом та узваром, починаючи зі старшого роду, який далі частував по колу усіх присутніх. Така кутя готувалася з живого зерна з зародками. Зерно товкли в ступі, варили, додавали рідкий мед, потовчений мак та трішки горіхів. Єдиним напоєм на столі був узвар з сушених сухофруктів (яблук і т. п.).

    7. По вечері їжа зі столу не прибиралася, ложки спиралися по колу на тарілку з кутею. Знали, що душі померлих Предків обов'язково приймуть запрошення (яке виголошує старший на початку вечері) і зберуться за родинним столом у ночі. Завершував вечерю молитвою та подяками також старший, які повторювали усі присутні (до цього часу ніхто вставати із-за столу не мав права).

    8. Після такої вечері до ранку ніхто не їв. В гостини один до одного родичі та сусіди не ходили. Ніяких святкувань поза родиною не проводили. Увесь вечір, до сну, усі спокійно розмовляли, головно про духовне, згадували Старий рік, свої вчинки, а по тому, лягали спати. Лишень на ранок прибирався та мився посуд, а залишки куті виносили на споживання птахам.

    9. З ранку (7 січня) починалась нова дія – святкування Різдва Нового Кола Року (народження нової програми Творця на рік прийдешній). Під вечір, починали ходити по хатах колядувати радуючись Різдву Нового Кола. Одягалися святково, але не розмальовувались і не перевдягалися. Говорили про велику вдячність Праві та Творцю, який дав нове Коло Року.

    10. Святкували три дні, 7, 8, 9 січня, аж до короткого триденного посту (з 10 числа), тобто до Щедрої або Багатої Вечері (13 січня), яка ставала символічними оглядинами нового Кола Року.

    [​IMG]

    (Аркуш 1 календаря Коло Року у більшому форматі - https://drive.google.com/file/d/1aZ0lg9ECR2Gls6gitQIJKUMhzGNRPF6k/view )​

    11. На цей вечір готували вже не пісних 12 страв (число Зодіаку і символ усіх 12 місяців). Після вечері починали щедрувати перевдягнуті юрби односельчан. Їх щедрівки супроводжувалися сміхом, жартами, розвагами. Наступного ранку (14 січня), по хатах ходили хлопці віщувальники та посипали ганки пшеницею, вітаючи з Новим Колом Року (підтверджуючи, що оглядини нового народженого Кола Року відбулись) та віщуючи господарям усіх осель достатку та радості. Лишень наступного ранку (15 число) посипальну пшеницю змітали та давали пташкам (курам). А що ставалось далі? Які обряди вчинялись до кінця першої чверті нового Кола Року?

    12. А далі були обряди на Водохреще (19-21 січня, хрещення Нового Кола Року, кінець Колядного циклу), на Стрітення (15 лютого, перше Благовіщення Творцем Нового Кола Року в Праві), про які буде написано пізніше.

    Головна ж дія, передача програми нового Кола Року в земний мир, на виконання людям, ставалась на Великдень (Паску), який у давнину був у числі, тобто календарно закріпленим (перша неділя, як день, після весняного Рівнодення – тобто від 22 до 28 березня).

    [​IMG]

    (Аркуш 2 календаря Коло Року у більшому форматі - Православний календар_2.jpg )​

    А на чергове Благовіщення, освячення Нового Кола Року для земного миру (7 квітня), перша чверть нового Кола Року завершувалась. Землянам сповіщалась блага вість – Коло Року набуло своєї сили, яка дарована Творцем, і ця програма є обов'язковою для світлих та православних людей у цьому році.

    Таким є зміст Колядного циклу, низки Колядних свят та обрядів першої чверті Кола Року наших предків.

    Шануймо український світогляд!



    + + +

    Джерело — по матеріалам з інтернету
  5. У 17 столітті на теренах України, землях Історичної Волині, відбулась найбільша битва того періоду в Європі - Берестецька (Берестецько-Мізоцька). Континент ще довго не знатиме таких грандіозних та безкомпромісних баталій!

    Для України Берестецька битва - це боротьба за волю! Боротьба проти іноземних загарбників, проти зрадливої внутрішньої п'ятої колони, магнатів, шляхти, які стали на бік польського короля та єзуїтських покровителів, боротьба за православний світогляд та батьківську віру.

    Справжнім патріотом і героєм тих подій виявив себе очільник українського війська, легендарний полководець і державний діяч Іван Богун. Суперечки стосовно його місця і ролі в українській історії тільки но розпочались, але вони лишень підтверджують видатні здібності Івана Богуна і непохитну його віру в справжній український дух!

    То чи постане обіцяний ще у 2008-2009 роках музей на полі Берестецької битви? Чи віддамо ми належну шану українським героям? Чи знову забалакаємо велику справу відмовками та стогоном про проблеми і невчасність питання?

    Нижче подано матеріали проектних пропозицій музею на Полі Берестецької битви. Музею який може стати окрасою Історичної Волині та туристичною принадою України.

    Матеріал під назвою "Обіцяли та не виконали: як би виглядав новий музей Берестецької битви" взято з сайту «Район.Горохів» - https://gorohiv.rayon.in.ua/news/29073-obitsiali-t...


    Обіцяли та не виконали: як би виглядав новий музей Берестецької битви


    У 2009-2012 роках українські Президенти та прем’єр міністри обіцяли побудову нового музею Берестецької битви.

    Але обіцянки залишились обіцянками до цього часу. Про це йдеться на сайті міста Берестечко.

    Проте актуальність теми не зникла. Музей, як центр дослідження битви і подій того часу, все ж має бути зведений.

    Як би виглядав новий музей Берестецької битви?

    Ось передпроектні пропозиції музейного комплексу в історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви», виконані на безоплатний основі ще у 2009 році.


    Виконавець – творчо-виробнича фірма «Архсервіс», місто Рівне.
    Автор, головний архітектор проекту – Дем’янов В.О.

    1.png



    Відео передпроектних пропозицій

    Графічні матеріали, що демонструють загальний вигляд генплану музею, планування музею, вигляди комплексу музею, проект пам’ятника Івану Богуну подані нижче:
    2.png

    3.png

    4.png

    5.png

    6.png

    7.png


    8.png

    9.png

    10.png
    Усі вище подані графічні матеріали пропозицій (з планшетів ТВФ "Архсервіс" 2009 року), що виконані на безоплатний основі, а саме такі як, генплан музею, планування музею, загальні вигляди комплексу та проект встановлення пам'ятника Івану Богуну коло музею, в хорошій якості, можна завантажити тут.
    Відео та статті про події Берестецько-Мізоцької битви та дослідницькі матеріали про головного героя війни, Івана Богуна, знайдете у блозі Івана Морозенка - https://site.ua/ivan.morozenko.16411/34234-do-400-...



    Джерела:
    https://gorohiv.rayon.in.ua/news/29073-obitsiali-t...

    View: https://youtu.be/qSMh63LFNh4
  6. Останні три-чотири століття, коли Україна зазнавала тотальної руйнації з боку імпеських сил сусідів, було зліплено здеформований та убогий погляд на минуле України, особливо її слов'янський період. Наукоподібністю історичних та археологічних псевдотеорій нас досі переконують у дикості та бездержавності слов'янських предків, у відсутністі у них світоглядного та державницького стрижня.
    Нас запевняють, що лишень у 9-10 столітті, коли начебто постала міфічна колиска "русской народности", дикі вікінги та їх друзі варяги принесли слов'янам державність та суспільний порядок, який через 66 років зник в міжусобицях клану Рюриковичів.
    Чи не суцільне імперське історичне чудернацтво?
    На жаль, у три останні десятиліття, вітчизняна історична наука навіть не намагалась піддати сумніву таку дивну історію. Хоча підстави для перегляду були!
    Варто лишень подивитись на розвідки відомих науковців у галузі слов'янського минулого, які вказують про кричущу невідповідність історичних і археологічних даних імперським казкам від Карамзіна та його послідовників.
    То чи не варто, українці, почати шукати правду?
    Про парадокси нашого безпамятства та стійкість імперських поглядів на історію слов'янства та України у статті, яка подана нижче...


    Таємниці слов'янського минулого турбують не тільки наших сучасників. Вони були предметом значних наукових суперечок протягом усього 20 століття. У дослідженнях брали участь учені всіх країн слов'янського і не слов'янського світу, сперечаючись стосовно слов'янської історичної спадщини і критикуючи опонентів.

    [​IMG]
    Фото 1. Слов'янські знахідки на місці літописного Червеня

    Вчені у такий спосіб змагалися у результатах пошуків, у їх оцінках, найперше стосовно належності археологічних культур власне до слов'янських чи не слов'янських народів.
    І хоча оцінки таких пошуків часто не збігалися, проте у них було одне раціональне зерно, те, яке в науці вважається беззаперечним.

    [​IMG]
    Фото 2. Прабатьківщина слов'ян у 3-2 ст. до н.е. і раннє слов'янство початку 1 тис. н.е.
    (за даними науки)


    У своїх висновках дослідники усіх країн світу незмінно вказували на базові терени давнього слов'янства, центральну їх частину, постійно вказуючи на те місце, яке було для слов'ян найбільш святим і важливим.

    [​IMG]
    Фото 3. Прабатьківщина слов'ян очима європейців

    Якщо накласти карти археологічних культур, слов'янських поховань, карти історичної гідрології, історичної топоніміки (з кінця 1 тис. до н.е. до кінця 1 тис. н.е.), то вповні очевидними стають контури такого історичного центру, який базується у Волино-Карпатському регіоні.

    [​IMG]
    Фото 4. Ранньослов'янські археологічні культури кінця 1 ст. до н.е.
    (з книги Кобичева В. П.)


    У цьому регіоні, який тягнеться від Прип'яті до Карпат, від Вісли до Дніпра, на протязі 1 тис. до н.е. - 1 тис. н.е., ніколи не зникали ознаки слов'янства, не пропадав живий послідовний зв'язок культур праслов'янських та давньослов'янських, які єднають історію слов'ян з нашими часами.
    Тут, власне, і зародилася спільність, названа слов'янством, яка з'явилась перед світом зі своєю особливою культурою, людинолюбним баченням Всесвіту.

    [​IMG]
    Фото 5. Прабатьківщина слов'ян по Б. Рибакову
    (кінець 1 тис. до н.е. - початок 1 тис. н.е.)


    Вивченням давньослов'янської історії, зародженням слов'янства у Європі, питаннями археологічного та історичного трактування процесу слов'янотворення займалася ціла низка відомих істориків, археологів, мовознавців, етнографів, філософів з різних країн Європи, серед яких: Рибаков, Сєдов, Кобичев, Артамонов, Шахматов, Петров, Шафарик, Нідерле, Фасмер, Топоров, Трубачов, Трєтьяков, Даниленко, Русанова, Баран, Лер-Славінський, Косташевський, Ловмянський, Вернер, Годловський, Щукін, Філін, Козак, Терпиловський, Брайчевський, Винокур, Сміленко, Живка, Щиманскі, Хенсі, Ляпушкін, Попович, Сухобоков, Фьодоров і багато інших.

    [​IMG]
    Фото 6. Ранні слов'яни за Л. Нідерле
    (з книги під редакцією Рибакова Б.)


    Карти, укладені багатьма з цих учених, чітко говорять про одне - Волино-Карпатський регіон відігравав первинну роль у зародженні європейського слов'янства. Він став центром організації і розвитку слов'янства.
    Проте, камінням спотикання для більшості дослідників було, і залишається, питання ідентифікації тієї сили, яка розвивала процес слов'янотворення, яка давала йому внутрішні сили і світоглядне спрямування.

    [​IMG]
    Фото 7. Ранні слов'яни за Сєдовим
    (з книги під редакцією Б. Рибакова)


    Відсутність розуміння природи такої сили і надалі підштовхує наукові кола до доволі спрощеного бачення процесу слов'янотворення.
    Пояснення зводяться до буденних рівнів оцінки процесів слов'янотворення, які нібито визначаються примітивною матеріальною зацікавленістю ранніх слов'ян накопиченням та бажанням влади, поверховим трактуванням процесу розширення слов'янського ареалу, як системи послідовних загарбницьких воєн.
    Але чи так це було? І хто такі, власне, ці загадкові ранні слов'яни?

    [​IMG]
    Фото 8. Раннє слов’янство по Сєдову (3-4 ст. н.е.)

    З моменту ідентифікації наукою праслов'янських культур Європи 3-1 ст. до н.е., ареал слов'янського розселення на картах багатьох вчених постійно збільшується, аж до історично знакових 7-8 ст. н.е., коли цей, ще єдиний і неподільний ареал, максимально зростає у розмірах.
    Дивним, лишень, є те, що деякі слов'янські осередки виникають на далеких, відірваних від головного ядра територіях - на Балканах, на острові Рюген – Руян, на Волхові, до того ж, значно раніше, ніж туди проникає загальна хвиля «розселення» слов'ян.
    Але чому так? І як таке могло відбуватися взагалі?

    [​IMG]
    Фото 9. Слов'янські археологічні культури 3-4 ст. н.е. за даними науки

    Дивним фактом є і те, що хід слов'янізації на величезних просторах йде досить мирно. Майже відсутні сліди затяжних воєн та ознаки нищення місцевого населення.
    Венеди, фракійці, балти, народи між Віслою та Одером, досить швидко (через 100-200 років), під впливом якихось дивних факторів, стають слов'янами.
    Все вказує на те, що слов'янізація - це не результат масового переселення народів, не наслідок загарбницьких воєн, а щось інше. Але що?

    [​IMG]
    Фото 10. Слов'яни по Йордану (готський історик 6 ст. н.е.)

    Відповідь може бути дуже простою, якщо взяти до уваги, що процес слов'янізації (слов'янотворення) міг бути послідовним поширенням Європою нових життєвих цінностей, рухом нового способу життя, перебудовою місцевих громад на слов'янський лад.
    Мова йде про світоглядні трансформації, залучення місцевого населення до іншого світорозуміння у наслідок впливу зовнішнього (давньослов'янського) фактору!
    Але чому місцеві народи захотіли стати слов'янами, до того ж добровільно, без насильства і воєн? Що спонукало їх до цього?

    [​IMG]
    Фото 11. Слов'янські культури і розселення слов'ян
    (Рибаков, Нідерле, Фасмер, Баран)


    Пояснення дає «Велесова книга» - давньослов'янський літопис-волховник 9 ст. н.е.
    Вона показує, що для кожного слов'янина найважливішим була споконвічна земна віра, світогляд земних Першопредків, які організували на Землі світле життя за вселенським законом.
    Цей закон, переданий людству найдавнішими Праотцями, давні слов'яни дбайливо зберігали і несли з покоління в покоління.
    І так десятками тисячоліть!!!
    Високі знання дозволяли слов'янським духовним Отцям мати постійний контакт з Творцем Всесвіту, зі Світлим Ірієм (керуючою силою у Всесвіті), а слов'янам жити світлим життям, без агресії і воєн, рабства і приниження, жадібності і користолюбства, хвороб і недугів.

    [​IMG]
    Фото 12. Слов'янські культури в 300 - 660 рр. н.е.
    (зі збірника карт про світові культури)


    Найдавніші Праотці людства говорили – світла людина повинна вірити в Творця – Сварога, у Світлий Ірій, у світлі сили, серед яких є душі найдавніших земних предків.
    Вона повинна жити у Праві, відати Праву, славити Праву (тобто бути православною).
    При цьому, людина світла душею (слов'янин) є такою, яка шанує праотця Славу (Слав’яня, Слав-Яня), яка піклується про своє просвітління, яка займається поширенням знань законів Прави, Яви, Нави (духовного, явного і після явного світів), яка шанує земних духовних предків.

    [​IMG]
    Фото 13. Слов'яни в 5-7 ст. н.е. за даними російської науки. Археологія

    Слов'янин повинен протистояти усьому темному, окультному, жорстокому, одінському і магічному, пов'язаному з насильством над світлим і праведним (яке відповідає закону Прави).
    Він повинен розрізняти світле і темне, навіть якщо темне ховається за білими покривалами (як магія, одінство, яхветизм, псевдослов’янство).
    Він повинен бути вільним від темного.
    Це дає відповідь на те, чому давні слов'яни ніколи не намагалися будувати держав (союзів) на основі рабства і жорстокості. Чому вони не спокушалися несправедливим соціальним вивищенням, безглуздим матеріальним накопиченням, жадібністю і гордівливістю.
    Пріоритети слов'янських предків у матеріальному світі (у яві) - це скромність в усьому, розумна самодостатність, повага до світлих душею, увага до власного духовного зростання, потяг до захисту усього живого, відмова від матеріально надмірного, дотримання законів Творця-Сварога.

    [​IMG]
    Фото 14.Слов'янська археологія 5-8 ст. н.е. (по Сєдову)

    До того ж, слов'янину, як людині, була важлива духовна перспектива, яка у Всесвіті визначається законами Прави, Яви, Нави.
    Саме закон Прави давав можливість неодноразового втілення світлої людської душі у явному світі.
    Це необхідна для світлих душ реінкарнація (реанкернація, послідовне відродження у яві, пакибуття) – дорога до вселенської вічності душі.
    Така дорога вимагала від тих, хто хотів нею йти, духовного зростання, розуміння суті слов'янства, досягнення високих ірійних рівнів, постійного самовдосконалення, піклування про духовну освіту дітей та онуків, які мають нести її наступним поколінням.

    [​IMG]
    Фото 15. Слов'янські культури в 7 ст. н.е. (за матеріалами Ніколаєва В. В.)

    Саме тому слов'яни нікого і ніколи не завойовували, нікого не поневолювали, нахабно не переселяли, як і не прагнули винищувати паростків світлого.
    Вони вчили законам Творця, захищаючи одночасно світогляд земних першопредків – Першоотців-аріїв та їх оточення.
    Вони розповсюджували світлий світогляд заради духовного братства, направляючи до сусідів особливі групи духівників, знавців Прави, Яви, Нави, тих, хто був готовий нести знання світобудови, вчити контакту з Творцем і вищими світлими силами.
    Вони шукали спільну з сусідніми народами мову – мову законів Прави, Нави, Яви, законів Творця-Сварога, мову духовного взаєморозуміння, мову земних Першопредків.
    Слов'яни ділилися вищими духовними знаннями з усіма світлими народами, навіть якщо ті, тимчасово (під впливом окультизму та магії), втрачали зв'язок з Правою і Творцем-Сварогом.
    Просвітлення допомагало сусідам перемагати вплив темних сил і ставати на шлях духовного очищення, зростання, шлях духовної вічності.

    [​IMG]
    Фото 16. Слов'янські пам'ятки археології 5-7 ст. н.е.

    Духовна праця слов'янських посланців, Старотців-Рахманів та волхвів, поступово змінювала розуміння світобудови у багатьох народів Європи.
    Надалі, таке знання ставало рідним і близьким слов'янському оточенню, особливо тим, хто йшов шляхом просвітлення.
    Духовні Отці слов'янства вкладали у свою діяльність душу, любов і вміння спілкуватися зі світлими силами.
    Вони навертали до себе цілительством, лікуванням недугів, знаннями духовної гігієни, умінням ліквідувати підступні впливи окультизму і чорної магії.
    Люди вірили духовним Отцям і йшли за ними. Вони бажали більше знати про свої витоки і бути ближчими до знань Першоотців людства, до розуміння вселенської ролі людини. Вони хотіли заслужити посвячення у слов'яни.

    [​IMG]
    Фото 17. Слов'янські пам'ятки археології 7-8 ст. н.е.

    Діяльність слов'янських духівників у той час носила регулярний характер і базувалася на системі духовних центрів, які вони створювали у різних регіонах Європи.
    Каркасом усієї системи стала створена в 3-8 ст. н.е. система духовних центрів: рахманських і волхвівських осередків.
    Головним центром у цій системі була скромна Пересопниця на Волині, яка діяла разом з духовною столицею слов'ян – Соуренжом (Суренжем).
    Навколо Пересопниці та інших центрів Європи у 5-8 століттях н.е. виникло близько трьох сотень волхвівських осередків!
    Поселенці у таких осередках власне і були тими загадковими духівниками (росами) про яких йшла мова раніше. Саме вони невеликими групами з'являлись у середовищі венедів, балтів, фракійців та інших народів, створюючи умови для процесу просвітництва і слов'янотворення.
    Побудована ними система духовних установ і була тією загадковою силою, яка сколихнула Європу у 5-8 ст. н.е. швидким зростанням слов'янського ареалу.

    [​IMG]
    Фото 18. Утворення рахманських центрів у Європі та напрямки їх діяльності у 3-11 ст. н.е. (карта ДЦ "Рівне - Суренж")

    Вище представлено низку карт, які подані у працях відомих радянських вчених (Рибакова, Сєдова та інших), а також у чисельних роботах науковців інших країн світу.
    Крім того, для зручності читання, на цих картах кольором виділено простір слов'янського ареалу, чи зон слов'янського впливу (блакитним, жовтим або синім кольором).
    Червоним овалом показана центральна частина Волино-Карпатського регіону, власне святі місця, де концентрація духівників (росів) була найвищою (Роксолань, Росколань).

    [​IMG]
    Фото 19. Ареал духовного впливу рахманів та волхвів у 3-9 ст. н.е. (жовтий колір) і зовнішня протидія слов'янському світу у 7-9 ст. н.е. (коричневі стрілки)

    Останні дві карти (середина-кінець 1 тис. н.е.) відображають часи, коли слов'янство досягло своїх максимальних меж, але ще не почало ділитись на частини (князівства та країни) під пресом ідеологічних ударів адептів окультизму і магії, ворогів законів Творця.
    Повернення частини європейських народів у стан непросвітленості стало можливим внаслідок активної боротьби зовнішніх та внутрішніх сил, спочатку на кордонах слов'янського світу, а далі і у його середині, проти центрів Рахмано-волхвівської системи.
    Такі акції виходили від ворожих слов'янству ідеологічних сил, повсякчас налаштованих вороже до слов'янського світогляду: Візантії, Хазарії, франко-германців, вікінгів, яхів-ягів, варягів та інших, особливо у період 8-13 століть н.е.

    Висновки, які можна зробити з представленого матеріалу, наступні:
    1. Слов'янотворення – це процес духовного просвітлення, навчання, пізнання світлих законів Прави, Яви, Нави, світлих обрядів, давніми європейськими народами, які втратили це знання у наслідок агресивного проникнення у Європу 3-1 тис. до н. е. адептів чорної магії, носіїв єгипетського і одніського, а далі, у 1 тис. н.е., і яхівського окультизму.
    2. Просвітлення носило мирний характер і здійснювалося носіями знань Прави, Старотцями – Рахманами, волхвами, священиками і духівниками (росами) у вигляді постійного навчання народів знанням вселенського закону, методам цілительства, духовної допомоги, світлим духовним обрядам, вшануванню Світлого Ірію та його ієрархії.
    3. Проведенням процесу європейського просвітництва займалася рахмано – волхвівська система духовних центрів та осередків, яка володіла розгалуженою структурою та власною системою підготовки духовних кадрів.

    [​IMG]
    Фото 20. Старотець-Рахман слов’янського минулого

    Нині ми занадто мало знаємо про Великих слов'янських предків, які своїми зусиллями творили найбільшу духовну спільність Європи, яка звалась слов'янською.
    Як наслідок, поняття слов'янин сьогодні втратило свій первісний духовний зміст і перестало відображати стан світлої людини, яка пройшла шлях просвітлення і посвяти, яка знає закони Прави, Яви, Нави, рішуче відкидає окультність і магію, та бореться за світлість своєї душі, прагнучи служити Творцю-Сварогу і Світлому Ірію (Химера псевдослов’янізму проти слов’янської православної духовності).

    Виходячи з цього, через руйнування рахмано-волхвівської системи, нині слов'янства, як духовної спільноти влаштованої на законі Прави, понад триста років вже не існує.
    Втратила силу і система духовного просвітлення, яку намагались берегти слов'янські народи (Хто такі давні Арії?).

    То, чи потрібне нам сьогодні осягнення духовної величі слов'янських предків? Чи готові ми прийняти естафету заповітів Предків?

    Відповідь залишається за нами!

    Стаття з блогу "Україна: забута історія слов’янських предків" — Україна: забута історія слов’янських предків
  7. Нині українським православним з ініціативи зовнішніх сил нав’язується дискусія стосовно святкування Різдва не 7 січня, а 25 грудня.

    Ініціатори кажуть, що це дуже «сучасно» і відверто по «європейські» бути разом з католиками і протестантами та святкувати Різдво у терміни які колись встановив Ватикан. Але чи так це насправді? Чи усе так мило і просто?
    007db156f5122fea1ca5ce5bd9c90768.jpg
    Рис 1. Коляда та Різдво – душа українського народу!

    Знавцям давнього українського Православного Світогляду вповні очевидно, що ідея «спільного» святкування є нічим іншим, як духовною пасткою для православних, лукавим єзуїтським вивертом, облудою, яка позбавляє українців останніх духовних коренів.

    Вона допомагає Ватикану та Москві просувати виключно власні інтереси, тихо планувати лукавий переділ українського православного простору.

    Але чому перенесення Різдва на 25 грудня, з позиції знавців давнього Православного Світогляду, принципово не можливе?

    Що унеможливлює різдвяне «єднання» з католиками та протестантами?

    Справа у тому, що мова йде про два, абсолютно різних Різдва!

    Перше: давнє Православне Різдво – Різдво Кола Нового Року, Коляда, народження Творцем нової Програми на новий рік (стається 7 січня).

    Друге: католицько-протестанське Різдво – день народження юдейського месії, Христа, 25 грудня (дата не підтверджена і не обґрунтована ніякими доказами).
    02.jpg
    Рис 2. Коло Року – Православний календар з Колядним циклам та астрономічною основою

    За давніми православними даними Хрест Отця Господа (Ясус-Ясунь) народився зовсім у інший час, літній, і це добре підтверджує Біблія.

    Але, окрім конфлікту двох різних подій, названих Різдвом, є ще один ключовий момент: чи мають взагалі право миряни та церковний клір обирати дати таких святкувань?

    Бо свята – це дні духовного кормління, передачі Божої благодаті, дні які визначає сам Бог! Це дні наповнення душ вірних живильною силою Духа Святого!

    То чи не є богохульством намагання керувати Богом? Чи не є гріхом сама думка гордівливого самоуправства?

    Переконані, що так!

    Але чому мова йде про богохульство та самоуправство?

    Спробуємо пояснити…

    Різдво Кола Нового Року – це головне свято Колядного циклу. Циклу встановленого для Землі Творцем. Циклу який визначає порядок заміни Програми Старого Кола Року для нашої планети на Нове Коло Року, на наступний рік.

    Колядний цикл триває майже місяць, від початку зимового Сонцестояння (21 грудня) до кінця Водохреща (21 січня). В його центрі – Різдво Кола Нового Року, найвеличніша подія, поява та становлення нової Програми земного розвитку, яка роджена Творцем!

    Перша половина Колядного циклу - це згасання старого Кола Року Землі, яке реалізувалось і відійшло на Святвечір (6 січня).

    Друга половина Колядного циклу - це народження і зростання у силі нової Програми Нового Кола Року (з 7 січня), яка згодом наповнюватиме енергіями Творця мир Землі увесь рік (рис 3).
    03.jpg
    Рис 3. Схема Православного Колядного Циклу, де початок - зимове Сонцестояння

    Базова точка початку Колядного циклу – це перший день зимового Сонцестояння. Так визначено Творцем, і так було на планеті десятками тисяч років!

    Про це завжди знали носії та хранителі Православного Світогляду – православні рахмани та волхви минулого.

    Тому Колядний цикл, і відповідно Різдво Кола Нового Року, ніколи не залежали від земних календарів! Особливо таких історично молодих як Юліанський чи Григоріанський.

    До того ж астрономічна довжина року у сакральному календарі немає ніякого значення! Бо земний рік завжди має чотири базові точки (дві Сонцестояння, дві Рівнодення), до яких прив’язаний календар Православних свят.

    Саме з цієї причини у давнину будувались кромлехи – астрономічні обсерваторії та святилища, на яких рахмани визначали дати Сонцестоянь та Рівнодень і які ділили рік на чверті.

    Кромлехи споруджувались по всій Європі та на інших континентах (зразком є Стоунхендж у Британії). Таких було тисячі, різних за конструкціями та матеріалами (камінні, дерев’яні, ґрунтові).

    Кромлехи будувались і на землях України, десятками і сотнями. Вони виконували роль святилищ. Такі оббудовували стінами і накривали дахом та ставали храмами (церквами).

    Саме тому усі православні церкви минулого виконували роль обсерваторій. Через це у них чітка орієнтація схід-захід, зручна для визначення Сонцестоянь та Рівнодень - основи Православного календаря!
    04.jpg
    Рис 4. Кромлех Стоунхендж – обсерваторія-святилище віком понад 5-6 тис. років

    Для рахманів та волхвів минулого особливо важливим було знати точний день початку зимового Сонцестояння (нині 21 грудня). Бо до нього був прив’язаний весь Колядний цикл та свята першої чверті Кола Року.

    Рахмани знали - момент зміни Кола Року наступає за 16 днів після Різдвяного посту, нині між 6 і 7 січнем.

    А 7 січня - це перший день Православного Різдва Нового Кола Року, свято. Одночасно це день який формує порядок свят у всій першій чверті року – Водохреща, Стрітення, Великодня…

    Про особливості і значення свят першої чверті, та про самі чверті, можна прочитати у статті «Український православний календар – світла спадщина предків».

    Але чому перенесення святкування Православного Різдва з 7 січня на 25 грудня не припустиме для православних?

    Бо період з 21 грудня до 6 січня означений особливим станом падіння енергетики Старого Кола Року. А далі, від 7 січня до 21 січня, з моменту появи Нового Кола Року, лиш починається поступове наростання енергетики Нового Кола.

    Це період коли брама Яви відкрита!

    У цей час світлі душі явлених людей перебувають під захистом Вишніх сил (бо є небезпека з боку темних сил).

    Саме для цього захисту у першій половині Колядного циклу передбачений Різдвяний піст у 16 днів, з 21 грудня по 6 січня. Бо піст – це зв’язок з Вишніми силами, з Богом /ПІСТПрохід (в) Ірій Світлого Творця (для душ православних)/.

    З цієї ж причини в наступний період Колядного циклу, від 7 січня до 21 січня, передбачена серія коротких Хрещенських постів, вже після святкових днів: Різдва - 7-9 січня, Оглядин - 14 січня.
    05.jpg
    Рис 5. Давній слов’янський кромлех-святилище на острові Хортиця (Україна)

    У період Коляди відкритим доступом в Яву намагаються скористатися темні сили, атакуючи лукавими спокусами необачних та не надто розсудливих, які відступають від Православного Світогляду.

    Відступники попадають під вплив темних сил, особливо ті з них, хто у дні Колядних постів бере участь у гульбищах та веселощах, у застіллях та пиятиках.

    Тому постає просте запитання.

    Чому ініціаторам «спільного» святкування Різдва стало до вподоби не 7 січня, а дні Православного посту, час затухання Старого Кола Року? Чому 24-25 грудня (Різдво месії) та 31 грудня-1 січня (зустріч так званого нового року)? Думаємо не важко здогадатись…

    Натомість вповні очевидно, що для темних сил кінець грудня-початок січня стає періодом великого бенкету, часом поживи енергетикою душ наївних та нетямущих.

    Тому таким не варто нарікати на когось, коли прийде пізніша розплата за гріх – важкі хвороби, сімейні проблеми, неочікувані трагедії!

    Бо порушник Колядних постів, свідомо чи ні, вчиняє наступне:

    1. Бере участь у руйнуванні Колядного циклу, даного Творцем;
    2. Повністю ігнорує духовні стосунки з Правою та Творцем;
    3. Відмовляється від духовного кормління Вишніми Силами та Творцем;
    4. Породжує власні духовні і тілесні проблеми, ставить свою духовність та життя під загрозу.

    І ще…

    Недоброзичливці з-за меж України та їх поплічники в середині України весь час переконують православних, що Різдво 7 січня, це такий собі символ єднання з Москвою і РПЦ.

    Головно такі голоси лунають з Заходу, від прихильників католицизму та протестантизму.

    Проте це відвертий блуд!

    Бо ні Москва, ні РПЦ, не надто розуміються на далекому для них Колядному циклі, і тому не піднімають голосу на захист такого. Бо їм це не вигідно!

    Чому ж? Може тому, що ситуація складається на користь Москви та Риму?
    06.jpg
    Рис 6. Чи цікавить їх правда справжнього Православного Світогляду?

    Зовсім недавня зустріч папи Римського та патріарха Московського з цього приводу наводить на різні думки. Є переконання, що Москва у такій ситуації готується «спасати» православних України від уніатства та католицизму! А прихильники Риму відверто педалюють власні єзуїтські інтереси в Україні!

    Чи не повтор це сценарію 16-17 століття з поділом України на сфери впливу? Чи не спільний це інтерес Ватикану і Москви задушити українське Православ’я та його духовні основи?

    А можливо це реалізація плану по конфесійному, а далі земельному поділу України? Адже так уже було!

    Тому висновки напрошуються самі собою.

    1. Маємо чергову спробу нищення Колядних основ давнього та правдивого Православ’я, яке має свої корені у глибині десятків тисяч років!

    2. Маємо спробу підміни Православного Різдва Кола Року, Різдвом месії, який не має стосунку до Коляди та до Хреста Отця Господа, як і до справжнього дня народження Хреста!

    3. Маємо спробу спокусити православні душі і кинути їх у великий гріх у час Різдвяного посту, того посту, який дозволяє захистити православні душі в період духовної відкритості Яви!

    4. Маємо ознаки змови певних сил Заходу і Сходу, що до православних України, їх поділу на «про католицьких» та «промосковських», що є прямою небезпекою для цілісності і суверенітету держави Україна!

    І на сам кінець…
    07.jpg
    Рис 7. Шанування заповітів Творця – дорога в справжнє майбутнє!

    Іноземні ініціатори з піною у рота спонукають українських православних робити вибір, який вчиняти ні вони, ні розгублений український церковний клір, не мають права!

    Православних підбивають до гордівливості та егоїзму, ставлячи задуми лукавих смертних вище волі Творця!

    І це у період Коляд, період зміни Кола Року, коли треба схилити голову та просити духовної допомоги у Творця і Прави!

    То чи не підштовхування це нас до найважчого гріха? Чи не блуд?

    Українці! Православні!

    Не слухайте лжепророків!

    Слухайте Предків, тих які десятками тисяч років берегли Православну основу Колядного циклу, які берегли сакральність Різдва Кола Року, а з ним свою душу і тіло!

    В цьому українська духовність та українське єство! Бережімо їх!

    Слава Творцю!

    Слава Коляді!


    + + +

    По матеріалах з uamodna.com

    Скачати календар Коло Року:
    Коло Року (аркуш 1)
    - https://drive.google.com/file/d/1aZ0lg9ECR2Gls6git...
    Коло Року (аркуш 2) - https://drive.google.com/file/d/1BBLmIeh22PD2oi4eq...
    Коммунарец подобається це.
  8. Вікінг.jpg Діяльність п'ятої колони в Україні нині набуває особливих, витончених, гібридних форм. Вона ввійшла в сферу культури і підміняє все українське на блудливе і чуже, нищачи у такий спосіб український дух, історичну пам'ять народу, його давній світогляд.

    Так нині у Рівному музей-реконструкцію на березі озера Басів Кут, чудернацьку імітацію під варяжсько-вікінговську старовину (а такої старовини на історичній Волині ніколи не було), назвали "Оствиця". Кажуть, що це друга назва місцевої річки Устя, хоча це абсолютна вигадка.

    Та і чому її так вперто пропагують при прямій підтримці влади?

    Відповідь виявляється дуже простою і зрозумілою.

    Оствиця, навіщо українцям окультизм князів Любомирських?

    "Оствиця"
    — це назва окультного місця зі спорудою у формі каплиці на честь Одина. Така існувала в Рівному 18-19 століттях на штучному острові поряд з палацом зрадливих до православного світогляду князів Любомирських, прихильників масонства, далеких потомків князів Острозьких, які з середини 17 століття почали захоплюватись окультизмом, чорною магією та прислужували королівській владі Польщі, а далі царскій владі з Петербурга.

    На Оствиці, коло замку, ополячені князі, як прихильники таємних мес та ритуалів, як україноненавистники, поклонялись своєму кумиру — скандинавському чорному магу і завойовнику Одину.

    Саме тому Одину, який мав магічний спис Гунгнір (нині назва "увіковічена" в рівненському драккарі), і яким, з особливою жорстокістю, вбивав далеких предків європейців та далеких предків слов'ян!

    Нині ж Один (він же Вотан, Водан, Одін) є найповажнішим кумиром поборників "русской идеи" і "русского мира", як засновник ідеології одинізму та яхветизму (варяжства), історичною формою якого є московство, що переросло у ХХІ столітті в "русский мир".

    Крайня агрессія Одина, широке володіння ним чорною магією, особливий статус темного бога Вальгалли (антисвіту), стали чи не головним фактором поклоніння йому окультистів усіх мастей та країн, та особливо нашого північно-східного сусіда.

    Нині Один є чи не основним героєм в усіх псевдослов'янських течіях, течіях "древнерусского" (варяжського) історичного реконструкторства, для яких "підгрунтям" є "узаконені" Москвою кириличні фальсифікати "древнерусских" літописів.

    Ті фальсифікати, що їх ліпила Москва у 15-16 столітті, а далі "виправляв" Петербург у 18-19 століттях, і які за наказом царя об'єднав у історичний трактат масон і царедворець Кара Мурза (Карамзін), з метою остаточного імперського возвеличення.

    То кому так кортить, щоб у Рівному знову постала ця антислов'янська, антиукраїнська, окультна, одинська назва — "Оствиця"?!

    На догоду кому і чому все це вчиняється на землях де народилось слов'янство і де є його православна сакральна серцевина? Невже посліпли від облуди?

    Та і чому у регіон з-за кордонів України зачастили потомки Любомирських? Чи не під впливом ідеологів Кремля та їх союзників у Європі?

    І найцікавіше… Чому місцева влада сприяє поширенню дивних та незрозумілих українцям окультних назв та ідеологічно ворожих символів?

    Навіщо це їй?

    Читайте статтю "Гібридність «русского мира» та історичні реконструкції в Україні" щоб знайти свої відповіді.

    Вікінги_Один.jpg




    Джерело - https://vremya.eu/stati/obrazovanie-i-nauka/ostvic...
  9. У представленому нижче матеріалі карти подій 1651 року, що мали місце на теренах Історичної Волині, біля Рівного (між Берестечком-Мізочем-Збаражем), які пов'язані з військовими діями армії короля Яна ІІ Казимира проти Української держави та її війська, очоленого державним діячем та видатним полководцем Іваном Богуном. Карти складені дослідниками Українського товариства охорони пам'яток історії та культури Рівненської області для першої частини фільму "Берестечко. Битва за Україну" знятого творчо-виробничим об'єднанням "Родовід". Товариство оприлюдненням цих карт намагається привернути увагу державних інституцій та української громадськості до необхідності організації пошукавих та археологічних робіт на місцях подій, найперше під Мізочем…


    Карти до фільму «Берестечко. Битва за Україну» (частина 1)
    Зважаючи на зростаючий інтерес української громадськості до подій Берестецько-Мізоцької битви, 1651 року, постаті величного полководця і державного діяча Івана Богуна, та ініціюючи процес організації дослідницьких та археологічних робіт на місцях другого етапу найбільшої європейської битви 17 століття (під Мізочем) силами державних та громадських інституцій, «Українське Товариство охорони пам’яток історії та культури Рівненської області» розміщує на сторінках свого сайту (Інформ «Родовід») низку карт (17 штук) які були розроблені членами Товариства та використані у відеофільмі «Берестечко. Битва за Україну», частина 1

    Всі зазначені карти розташовані в хронологічному порядку і відтворюють головні етапи битви під Берестечком та Мізочем, а також показують маршрут втечі Яна ІІ Казимира до Збаражу, де він з залишками війська потрапив у козацьку облогу (про облогу розказує друга частина фільму «Берестечко. Битва за Україну» – частина 2.

    [​IMG]
    Карта 1. Українські позиції біля с. Пляшева перед початком битви під Берестечком


    [​IMG]
    Карта 2. Позиції військ Яна ІІ Казимира на правому боці річки Стир навпроти Берестечка


    [​IMG]
    Карта 3. Перша атака українських військ на правому фланзі на позиції ворога


    [​IMG]
    Карта 4. Стратегічний план І. Богуна по розгрому супротивника переданий королю зрадниками


    [​IMG]
    Карта 5. Відхід ногаїв-татар, які були підкуплені коштом магнатів, за сприяння Б. Хмельницького


    [​IMG]
    Карта 6. Обхідний маневр через р. Стир королівської кінноти через село Вербень, в тил козакам


    [​IMG]
    Карта 7. Наступ королівських військ на лівому фланзі та відхід козаків у табір Богуна


    [​IMG]
    Карта 8. Артилерійський обстріл козацьких таборів Богуна та Нечая далекобійними гарматами


    [​IMG]
    Карта 9. Відхід козацьких військ на Мізоч та створення штучного острова на р. Пляшівка


    [​IMG]
    Карта 10. Утримання королівських військ характерниками та добровольцями на протязі 3-х діб


    [​IMG]
    Карта 11. Перехід армії Богуна під Мізоч, рух королівських військ, бій під Семидубами


    [​IMG]
    Карта 12. Влаштування табору військ Богуна коло Мізоча, між селами Кунин-Урвенна-Залісся


    [​IMG]
    Карта 13. Початок нової битви під Мізочем – кінний авангард короля потрапляє у засідку


    [​IMG]
    Карта 14. Знищення королівського авангарду та гарматний обстріл військ короля біля с. Залісся


    [​IMG]
    Карта 15. Розгортання королівських військ у фронт та разюча атака козаків у ворожий центр


    [​IMG]
    Карта 16. Відхід короля до Мізоча та ранкова атака козаків на його штаб та залишки війська


    [​IMG]
    Карта 17. Втеча короля з Мізоча, засідка козаків біля Зеленого Дуба, оточення ворога у Збаражі

    Всі карти вільні для розміщення на зацікавлених ресурсах з умовою посилання на «Українське Товариство охорони пам’яток історії та культури Рівненської області», сторінку сайту «Родовід» та відеофільм «Берестечко. Битва за Україну» (частина 1)

    Зацікавленим в фінансовій допомозі ініціаторам увіковічення пам’яті Івана Богуна, спорудження ними пам’ятних знаків українським героям, ініціювання та організації ними дослідницьких робіт, а також для випуску фільмів та книжок по темі, пропонуємо звертатись до благодійного фонду «ПОГОРИНА» – Іван Богун

    + Українське Товариство охорони пам’яток історії та культури Рівненської області +



    Джерело матеріалу - http://rodovid.rv.ua/karti-do-filmu-berestechko-bi...
  10. У Хотині біля Рівного вшанували пам’ять генерал-хорунжого Володимира Оскілко
    Нині більшість українців не знають хто такий Володимир Оскілко. Як і не знають сотень імен тих, хто у буремні роки боротьби за українську державність, за Українську Народну Республіку початку ХХ століття, бачив московську підступність, хто застерігав від довіри пустим обіцянкам більшовиків.

    Саме такі герої, як Володимир Оскілко, несли дух української вольності, дух самостійності нашого народу, який не згасав з часів Української держави 14-17 століть.

    Розуміння того, що п’ята колона більшовиків впливає на еліту УНР, і в такий спосіб веде до краху українську державність, змусила Володимира Оскілко виступити проти планів не меншого патріота України, Симона Петлюри та його уряду, які намагались заключити союз з більшовиками. Володимир Оскілко добре бачив пастку, яку готували українській державі її східні вороги. І його побоювання, на жаль, справдились…

    [​IMG]
    Фото 1. Володимир Оскілко (фото з книги “Громове дерево» Є. Шморгуна)

    Саме тому на Рівненщині були ініційовані заходи з вшанування Володимира Оскілко, які відбулись на його батьківщині (Городок-Хотин), неподалік Рівного, на цвинтарі села Хотин, на березі ріки Горинь. Тут місцеві жителі зберегли могилу героя, яку нищили у радянські часи. Сторожили не раз згадували як влада спилювала дерев’яні хрести та забороняла ставити нові. Але вночі такі хрести з’являлись знову і знову!

    Народ не бажав миритись з тим, що їх земляк, найповажніша особистість часів Української Народної Республіки, генерал-хорунжий, молодий обдарований військовий керівник, державний діяч, який мав патріотичне бачення української незалежної держави, яке не пов’язане з Москвою, з її брудною імперською політикою, так просто піде у небуття.

    [​IMG]
    Фото 2. Поминальна служба священників ПЦУ на могилі Володимира Оскілко

    19 червня 2020 року, на цвинтарі села Хотин о 12.00, в умовах карантинних заходів відбулось небагаточисельне (не більше 50 осіб, у медичних масках) вшанування Володимира Оскілка представниками громадських організацій, місцевої влади, козацтва, пластунства, діячів культури та небайдужих людей.

    Подія почалась з поминального молебню священників УПЦ та військових капеланів за участі невеличкого хору місцевого православного храму. Було проголошено проповідь, де згадано чесноти Володимира Оскілко та його дух справжнього українського воїна.

    До нагоди варто згадати, що є окремі свідчення того, що агенти ЧК, які вбили Оскілка у 1926 році у селі Городок, зробили це у день його народження, 19 червня (бо дата народження героя не зафіксована документально).

    [​IMG]Фото 3. На могилі В. Оскілко зібрались представники громадських організацій, влади, козацтва

    Через це вшанування героя саме 19 червня набуває особливої ваги та значення!
    Заходи продовжились гімном України, який виконав на бандурі відомий рівненський кобзар Назарій Волощук. Гімн підхопили усі присутні. Серед яких і заступник начальника обласного Управління освіти та науки, депутат Рівненської районної ради, Олександр Набочук.

    Особливість моменту виокремив козацький салют, що його здійснили козаки з Українського вільного козацтва імені Северина Наливайка на чолі з отаманом Володимиром Мусієм та його заступником Олегом Концемалом.

    Присутні на заході представники молодіжної пластунської організації схилили жовто-блакитний та червоно-чорний прапори до пам’ятника герою.

    [​IMG]Фото 4. Всі присутні разом з бандуристом Назаром Волощуком виконали гімн України

    Хто ж такий Володимир Оскілко, і чому так склалась доля молодого талановитого українського патріота? Чому він зрозумів задум Москви швидше, ніж ті хто був поряд, хто захищав УНР, включаючи і Головного Отамана УНР Симона Петлюру?

    Про це можна дізнатись ознайомившись з докладним дослідженням подій тієї пори відомого рівненського письменника Євгена Шморгуна, його новою книгою «Громове дерево» (Рівне, видавництво «Волинські обереги», 2019 рік).

    Ця книга – спроба розібратися у тому, що сталось у Рівному у 1919 році, періоді коли місто стало столицею УНР, осередком земель де під вдалим керівництвом Володимира Оскілка ще зберігалась українська влада, українське військо на українських землях.

    [​IMG]Фото 5. Книга про Володимира Оскілко «Громове дерево» та її автор Євген Шморгун

    Виступ Євгена Шморгуна у Хотині – це ключова подія заходів вшанування і одночасно лікбез для тих, хто нічого не знав про події 1919 року у Рівному. Це роз’яснення для тих, хто однобоко
    коментує конфлікт двох українських діячів та патріотів того часу – Володимира Оскілка та Симона Петлюри.

    У своєму виступі пан Євген наголосив, що помилкове переконання Симона Петлюри (та його оточення, включаючи Євгена Коновальця) про можливість домовитись з більшовиками і Москвою про союз, то велика помилка, яку надалі було вже не можливо виправити.

    Намагання Оскілко щось змінити у вибраний ним спосіб, шляхом зміщення Петлюри – це крок певного відчаю, спроба молодого державника вплинути на товаришів, які стратегічно помилялись.

    [​IMG]Фото 6. Виступ Євгена Шморгуна на могилі Володимира Оскілко

    Відступаючи від теми події, радимо журналістам – запросити Євгена Шморгуна на студійні бесіди, на телеканали та радіо, щоб він мав змогу пояснити громаді у чому помилялись керівники УНР і що є цінними висновками для нашого сьогодення…

    Про плани належного вшанування Володимира Оскілко говорив голова Шпанівської сільської ради (ОТГ) до якої входять села Хотин та Городок, Микола Столярчук. Він зауважив, що уже йдуть розробки нового пам’ятника на могилі Оскілка і у планах є встановити його до 95-річниці смерті Оскілко у 2021 році.

    Також планується увіковічення героя пам’ятними знаками у самому Хотині, в туристично привабливих місцях. Уже є певні напрацювання які варто реалізувати. Голова подякував усім присутнім за участь у заході.

    [​IMG]Фото 7. Від місцевої влади виступив Микола Столярчук, голова Шпанівської сільради (ОТГ)

    У заходах у Хотині взяли участь представники «Союзу українок», які виконали ряд патріотичних пісень, та представники молоді з клубу козацького рукопашу “Роксоланія”, що у Рівному, на чолі з очільником клубу, Петром Велінцем.

    Від тих хто брав участь у встановленні першого пам’ятника на могилі Володимира Оскілка у 90-х роках минулого століття виступив колишній голова районного управління культури Микола Федоришин.

    Декілька слів сказав і спікер заходу, голова благодійного фонду «Погорина» (того фонду який накопичує кошти на патріотичні проекти подібного характеру), науковець і педагог, Анатолій Карпюк.

    Від патріотичної молоді, пластунської організації, виступив Юрій Шадий. Він підкреслив, що ми повинні шанобливо ставитись до усіх учасників визвольних змагань, та проаналізувавши їх діяльність, не повторювати помилок які зробили вони.

    [​IMG]Фото 8. Пластунів на вшануванні Володимира Оскілко представляв Юрій Шадий

    Завершальне слово від ініціаторів заходу, Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Рівненської області, сказав рівненський дослідник історії, архітектор, Валентин Дем’янов.

    Він наголосив, що усією громадою маємо декілька важливих завдань, які варто надалі вирішувати на рівні суспільства і влади:
    – Відновити історичну справедливість стосовно усіх забутих героїв України, вирваних з нашої пам’яті, з пам’яті усіх українців в світі;
    – Встановити цим забутим героям пам’ятні знаки, дошки, бо саме вони, ці герої, донесли до нас дух української незалежності, через віки та рішучу боротьбу;
    – Зробити правильні висновки з помилок минулого, наївних суджень що до справжніх намірів північно-східного сусіда, які у нього одні – імперські та завойовницькі.

    [​IMG]Фото 9. Завершальне слово від ініціаторів заходу сказав Валентин Дем’янов

    В кінці виступу, представник Товариства принагідно зауважив, що до дня вшанування героя руками членів Товариства пам’ятник було вичищено, вирівняно та піднято.

    Таким він буде до моменту, коли зусиллями Шпанівської сільради та небайдужих земляків, його замінять на новий, дійсно достойний могили генерал-хорунжого УНР, державного діяча української держави.

    У ході поминання члени Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Рівненської області поклали до могили Володимира Оскілко кошик з квітами з поминальним написом на стрічці на знак пошани до великого земляка.

    До 130 роковин народження Оскілко у 2022 році Товариство вже ініціює поставити у селі Хотин пам’ятний знак достойний такої особистості як Володимир Оскілко.

    [​IMG]Фото 10. Могила Володимира Оскілко з квітами від Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Рівненської області (2020 р.)

    Шпанівська сільська рада, та її очільник Микола Столярчук, у цих питаннях займають патріотичну позицію, проте, зрозуміло, розраховують на певну фінансову допомогу Рівненського району та Рівненської області, власне держави та небайдужих українців у світі.

    На цьому поминальні заходи були оголошені завершеними.

    Більшість присутніх, у цей жаркий і сонячний день, направились до Хотинського джерела (Першоджерела) щоб попити цілющої води та помилуватись красою прибережних краєвидів Горині.

    По дорозі обговорювали лишень одне питання – які висновки нам слід зробити з столітнього минулого, з часів УНР?

    Що треба зрозуміти з гіркого досвіду Оскілка, Петлюри та усіх очільників тієї держави, яких вбили більшовицькі найманці, зумисне заслані чекісти?

    [​IMG]Фото 11. Присутні на заході відвідали Хотинське Першоджерело

    А висновки вповні очевидні та зрозумілі. Вони, за сто років від УНР, з часів Володимира Оскілка, ніяк не змінились. Ось вони:
    – Імперським московським обіцянкам і вмовлянням, закликам до братства і дружби, довіряти ніяк не можна, бо все одно, як і за останні три століття, збрешуть та загарбають!
    – Москва завжди діє через п’яту колону, улещує, зваблює українську еліту, лишень з однією метою, щоб надалі викрутити руки, повбивати усіх опонентів, зробити українців холопами!
    – Як і сто років тому, нині Москвою поставлений до виконання той самий сценарій – брехливі обіцянки та задушливі обійми лукавого «брата»!

    Тому маємо бути пильними й розуміти уроки минулого!

    Не варто черговий раз ставати на московські граблі!

    Слава Україні!

    + Українське товариство охорони пам’яток історії та культури Рівненської області +

    Відео події на:
    Суспільне Рівне
    Біля Рівного влаштували пам'ять "конкурента Петлюри" – отамана Оскілка
    Ютюб
    View: https://www.youtube.com/watch?v=IpjUW1r-zbk


    джерело - "Родовід"
    У Хотині біля Рівного вшанували пам'ять генерал-хорунжого Володимира Оскілко | Родовід
  11. У 2017 році в центрі Історичної Волині, у місті Рівне, в центральному парку імені Шевченка були віднайдені цікаві підземелля. Дослідження цегляної кладки та розчинів стін спеціалістами з м. Києва показали – виявлені матеріали мають стосунок принаймні до 10-12 століть... Що це означає?

    Це означає, що місто Рівне значно старіше того віку про який говорять історики. І що легенди та перекази які кажуть про слов’янську древність міста, а мова йде про Суренж (Соуренж) Велесової книги, можуть мати матеріальне підгрунтя.

    Як же місто використало таку унікальну знахідку?Що зроблено для збереження нововиявленної культурної спадщини? Про це читайте у статті з інтернету яка подана нижче…

    Славних прадідів великих правнуки погані - про що говорять таємничі підземелля Рівного?

    Будь який народ у світі, який шанує своє минуле, крізь легенди та давні оповіді намагається відкрити ті сторінки власного далекого минулого, які, з різних причин, були вирвані з історії народів, затерті чи сфальсифіковані ворогами. Науковці 19 століття, які свято вірили, що легенди це лишень бурхлива фантазія та живописні казки, були жорстоко посоромлені самоучкою Генріхом Шліманом, якій на перекір усім глузуванням академіків від історії, провів масштабні розкопки на берегах Егейського моря та відкрив легендарну Трою.

    00.jpg

    З того часу, а особливо після ще декількох вдалих спроб розшифрування легенд, до них почали ставитись як до особливого матеріалу - глибоко зашифрованого, утаємниченого, міфологізованого, але досить достовірного.

    У радянські часи легенда про Кия, Щека, Хорива та їх сестру Либідь, поряд з археологічними матеріалами, стала основою для вирахування часу заснування Києва, а далі і для 1500-річного святкування такої дати. Засновникам Києва, легенди про яких схоже існували вже у 11-13 століттях, почали ставити численні пам’ятники та знаки, переконуючи увесь світ у тому, що це земля наших предків, і, відповідно, наша земля. І це не зважаючи на те, що фактичного археологічного матеріалу про існування Кия, Щека, Хорива та Либідь не знайдено і до нині.

    01.jpg

    Давні легенди та оповіді у такий спосіб допомогли поглибити історичні відомості про час заснування міст та поселень на всіх континентах планети, відкрити нові археологічні культури, знайти докази існування загадкових народів та історичних осіб. Саме через це у другій половині ХХ-го століття в різних країнах світу стали активно аналізувати усі зафіксовані легенди як цінне джерело прихованої інформації.

    В цьому контексті варто зазначити, що побутування історичних легенд та оповідей на українських землях не менш цікаве і перспективне ніж у інших країнах світу. Найперше з тієї причини, що саме на цих землях народилось слов’янство, а надалі постав український етнос. Тому варто нагадати, що у цьому процесі особливе значення відіграв регіон Історичної Волині, де, за даними археології, і відбувався процес початкового слов’янотворення, а з часом постав осередок українського етносу.

    02.jpg

    Отже Історична Волинь, а це землі від Любліна до Житомира, від Прип’ятських боліт до теренів Львова, Тернополя і Хмельницького – це серце слов’янського світу, особлива територія, де у 14-16 століттях народилась Україна та український етнос. Про слов’янські витоки Волині згадують і оповіді «Велесової книги», особливого літопису з цікавою детективною історією віднайдення та розшифрування, який так вперто не бажала визнавати радянська наука, а нині не визнає частина заангажованих українських істориків.

    Спробою препарування оповідей та легенд «Велесової книги» стала видана у м. Києві 2006 року книга «Велич Дулібії Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі)», яка локалізувала головні літописні події саме у Волинському регіоні та оголосила, що регіон міста Рівне та околиць є тим самим Суренжом (Соуренжом) де діяли давньослов’янські Старотці (відоміші нам як Рахмани) та волхви, які проводили мирну слов’янізацію навколишніх народів Європи та Азії, даруючи їм знання світобудови та духовні знання.

    Здавалось, що громадськість регіону Історичної Волині, а особливо Рівненщини та міста Рівного, отримали унікальну можливість розпочати пошукові роботи у цьому напрямку, можливість підтвердити чи заперечити висновки авторів книги. До того ж, як у зазначеному вище прикладі стосовно заснування Києва, з’явилась можливість розвивати нову тематику, залучати інвестиції та туристів на Історичну Волинь та у Рівне.

    03.jpg

    І в початковий період так і було. Місцева влада, засоби інформації так і вчиняли, допомагаючи авторам проводити геофізичні дослідження, популяризувати їх результати по радіо і на телебаченні, на зустрічах з українською громадськістю, на книжкових виставках. Про це часто згадує один з авторів книги у своїх виступах на телебаченні (відео 2017 року).

    Ідеями відтворення правдивої історії Історичної Волині з часом перейнялось і відроджене у Рівненській області «Товариство охорони пам’яток історії та культури Рівненської області», яке поряд зі слов’янським періодом звернуло велику увагу на доленосні події 14-17 століть, зародження на Історичній Волині українського етносу та держави Україна.

    Товариство провело ряд власних досліджень які корінним чином змінили погляди дослідників на події 17 століття, особливо 1651 року, на результати головної битви того періоду - Берестецької (Берестецько-Мізоцької; відеофільм, частина 1, частина 2).

    Оптимізм членів Товариства базувався на планах Президента та Уряду країни, щирих бажаннях місцевої влади, збудувати на місці Берестецької битви, у заповіднику села Пляшева, новий музею битви, музей гідний такої масштабної європейської події (матеріали ЗМІ за 2009-2010 рік).

    04.png

    Було відібрано відповідне проектне рішення, вишукувались кошти для його реалізації. З того часу усі наступні урядники та місцеві чиновники теж обіцяли організувати будівництво. Проте нового музею у Пляшевій немає і до нині, а ентузіазм тих хто обіцяв згас. Це і не дивно, так як у місті Рівному, не зважаючи на потребу, досі немає звичайного міського краєзнавчого музею, не кажучи про пам’ятні знаки головному герою Берестецької битви, Івану Богуну. То чому дивуватись? (Обіцяли, але не побудували: музей Берестецької битви ).

    Важливим кроком у виправленні ситуації могли стати розкопки підземель у центральному парку імені Шевченка в м. Рівне 2017 року. Про ці підземелля писали ще у 2006 році автори книги «Велич Дулібії Рось. Суренж», про них говорили геофізики. Тут під фонтаном радянських часів, який місцеві жителі жартівливо називають «Стоматологом», стояли засипані підвали давньої споруди, на руїнах якої, найпевніше у 18-19 столітті, місцевими окатоличеними та ополяченими українськими князями Любомирськими було збудовано невелику літню резиденцію (її називали палацом «На гірці»).

    Ця літня резиденція була знищена десь у першій половині ХХ століття. Проте давні підземелля під спорудою збереглись, бо були засипані будівельним сміттям. Розчищенням підземель на благодійних засадах у 2017 році якраз і зайнялись члени Товариства охорони пам’яток історії та культури Рівненської області.

    05.jpg

    Дослідження будівельних матеріалів підземелля «На гірці», що слідувало за розчищенням, показало – знахідка унікальна своїми особливими вапняно-цем’янковими розчинами, а такі були у вжитку лишень до середини 13 століття, і є ровесницею багатьом давнім спорудам 10-12 століття н.е. в Україні.

    Тобто, вона ідентична Десятинній церкві, Золотим Воротам, Софійському собору, церкві Спаса на Берестові, Михайлівського собору Видубецького монастиря, храмам Києво-Печерської Лаври у Києві, давнім соборам Чернігова, Переяслав-Хмельницького, Новгород-Сіверського, історичним спорудам Володимира-Волинського, Зимного, Галича, Холма! (Древнє Рівне наздоганяє Київ: Підземелля «на Гірці» вже датують ХІ-ХІІ сторіччям (ФОТО) )

    Про це докладно на прес конференції у Рівному розповіла Юлія Стріленко - провідний український спеціаліст у галузі історичних будівельних матеріалів, технолог, академік Академії Будівництва України, людина з унікальним досвідом, знаннями та науковим авторитетом, автор видання "Техніко-технологічні дослідження матеріалів пам'яток в процесі архітектурно-археологічних досліджень", (Рівне засноване не в 1283 році, а набагато раніше ).

    06.jpg

    Здавалось би, ось воно, те, що відкриє нові історичні пошукові горизонти, приверне увагу до історичного значення регіону, відкриє загадки волинських легенд, підніме імідж міста, його вік, допоможе прочитати таємниці міста Рівного та регіону! ( Рівне постаршало... ).

    А для цього, для подальших досліджень, лишень треба належно зберегти пам’ятку, перетворити її у об’єкт консервації, піддавши професійній музеєфікації, як на тому наполягала спеціаліст з Києва. Бо саме під ідею збереження пам’ятки, як писала тоді преса, залучались європейські інвестиції – цільові гранти Євросоюзу для збереження культурної спадщини у місті Рівному.

    Проте, згодом, за дивних обставин, все напрацьоване… відкидається.

    Натомість постає проект рівненських чиновників під пафосною назвою «Таємничі підземелля Рівного», який пропонує перетворити унікальну археологічну та історичну пам’ятку на… квест кімнати – ігрові кімнати для дітей! До того ж ці кімнати мають бути накриті чудернацькими новобудовами з бетонних кілець, значенню яких має відповідати дизайнерське оформлення приміщень, яке посягає на найцінніше – унікальні цем’янкові розчини старовинних стін.

    07.jpg

    Напевно саме з цієї причини цінний історичний об’єкт організатори такої реконструкції намагаються омолодити в часі. Дослідження Стріленко уже не згадуються, а підземелля називаються льохами палацику Любомирських, яким не більше двох сотень років!?

    «Таємничі підземелля Рівного», як проект, з того часу активно рекламується, не зважаючи на те, що він відверто ігнорує ідеєю належної консервації та збереження унікальної пам’ятки, і не залишає ніяких шансів для подальшого дослідження самого об’єкту, його найближчого оточення.

    Схоже Рівному не потрібна правдива історія. Як і не потрібний шанс на вивчення унікального об’єкту, ровесника найдавніших мурованих будівель в Україні. Натомість громаді підсовують відверту профанацію самої ідеї збереження культурної спадщини, яка є нічим іншим, як відвертим нищенням найціннішого, тисячолітнього, що є скарбом українського народу!

    08.jpeg

    От і виходить, що вся декларована таємничість підземель Рівного чиновниками від культури сягає якихось двох століть, недалеких часів панування Річі Посполитої, Російської імперії, Польщі та СРСР. А вся увага ними концентрується на окатоличених та ополячених Любомирських, які, нібито, побудували ці підземелля, що згодом стали такими «легендарними».

    Чи не смішно від такого трактування?

    Але найболючіше не це… Реалізація ідеї ігрових кімнат в унікальному історичному об’єкті, привела до фактичної втрати його як історичної споруди, яка мала шанс стати родзинкою та справжньою тисячолітньою туристичною принадою міста. Тепер, після подібних «реконструкцій», це навряд чи станеться.

    В цьому сенсі досить дивною виглядає позиція рівненських істориків та археологів, які навіть не намагались заперечити чиновникам. Скоріше навпаки, вони ніяковіли і підтримували радянську, а нині московську історичну парадигму вдаваної української безродності, «освячену» в Україні такими науковцями, як Петро Толочко ( Історичні реконструкції як інструмент гібридної війни | Родовід ).

    09.jpg

    На це вказує участь подібних істориків у побудові в Рівному драккару «Гунгнір», такій собі імітації окультного човна-дракона вікінгів, якого на Волині ніколи не було. Навіщо науковцям захоплюватись тим, що до слов’янської та української історії краю не має ніякого стосунку?

    Та і звідки у чиновників та науковців потяг до ідеологічної профанації та підігрування «русскому миру»? Звідки бажання допомоги тій ідеології, яка намагається нас, українців, зробити безбатченками та безродченками, залишаючи без знань про наше справжнє минуле?

    Кожному свідомому українцю, а наперше рівнянину, варти задати собі запитання - що історично важливого залишилось від справжніх таємничих підземель та давніх легенд міста, від тисячолітньої історії слов’ян, а далі і українців, у розрекламованому проекті «Таємничі підземелля Рівного»? Що?

    10.jpg

    І чи чудернацький новотвір у парку Шевченка, який поховав унікальну пам’ятку щонайменше 10-12 століть, стимулює нас до патріотизму і пошуку глибинного коріння українців та слов’ян?

    Недарма, споглядаючи розриті могили та понівечені ворогами святині минулого, геніальний Шевченко писав про сучасників – «славних прадідів великих правнуки погані!».

    Але хіба це не про сьогодення? Хіба це не про Рівне, про чиновників та істориків регіону?

    На завершення залишається ще одне важливе запитання... Кому і навіщо потрібне втаємничення справжньої історії України такими галасливими, але пустими по суті проектами, як от у Рівному? Як гадаєте?

    Рівне-Київ, 29.05.2020 р.



    Джерело статті - Таємниці таємничих підземель Рівного — Последние новости Украины и мира vremya.eu
  12. «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури Рівненської області» по завершенні Колядних свят, 23 січня 2020 року, урочисто передало величного Дідуха, який стояв на майдані Незалежності у Рівному, на постійне експонування до Національного центру народної культури у м. Києві – музею Івана Гончара.

    Колектив Національного центру швидко і з радістю відреагував на пропозицію стати хранителем величного українського православного оберегу.

    [​IMG]
    Фото 1. Музей Івана Гончара – Національний центр народної культури у м. Києві

    Відтепер, та протягом наступних років, величного рівненського Дідуха має нагоду побачити вся Україна, численні гості Києва, шанувальники української культури та туристи зі всіх країн світу.

    Нагадаємо, що рівненський Дідух є унікальним. Він відповідає усім сакральним вимогам структурної будови Світлого Ірію. Висотою більше 4-х метрів, він стоїть на трьох ногах, має чотири канонічних рівні та вінчається дванадцятикутною зіркою – символом Творця.

    [​IMG]
    Фото 2. Рівненський Дідух в музеї Івана Гончара в м. Києві

    В урочистому дійстві, передачі Дідуха музею, взяли участь представники Товариства з Рівного, керівництво «Українського товариства охорони пам’яток історії та культури» з м. Києва (голова Бур’янова Марина Іванівна), керівництво та працівники музею Івана Гончара (генеральний директор Гончар Петро Іванович, заступник генерального директора Пошивайло Тетяна Миколаївна), члени Міжнародної Асамблеї ділових кіл (віцепрезидент Вознюк Віктор Володимирович), запрошені гості та небайдужі українці.

    Усі виступаючі зазначили, що величний український оберіг з теренів Історичної Волині має навертати всіх небайдужих українців на вивчення нашого історичного коріння, православної духовної спадщини предків.

    [​IMG]
    Фото 3. Подячне слово генерального директора музею Петра Івановича Гончара

    Представники рівненського Товариства зазначили, що віднині Національний центр народної культури має стати головним хранителем величного православного Дідуха, місцем де кожен українець зможе відчути енергетику сакрального оберега, який символізує структуру Всесвіту та його духовної основи.

    У відповідь працівники музею зазначили, що вони з радістю беруть на себе такі зобов’язання, оскільки вражені досконалістю самого Дідуха, його особливою символікою та сакральним змістом.

    [​IMG]
    Фото 4. Від нині Дідух слугуватиме всьому українському народу!

    На урочистій події звучали поезії про українську духовність від Вознюка Віктора Володимировича (віцепрезидент Міжнародної Асамблеї ділових кіл).

    Присутніми було констатовано, що подія – це лишень початок майбутньої плідної співпраці музею Івана Гончара, «Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Рівненської області», та усіх небайдужих до долі України організацій та людей.

    [​IMG]
    Фото 5. Члени рівненського Товариства розповіли про значення Дідуха як українського оберега

    У своїх виступах представники Товариства розказали про етапи дослідницької роботи яка передувала створенню величного Дідуха, про тих людей, які були натхненниками самої ідеї створення величного Дідуха і які працювали над реалізацією задуму.

    Члени Товариства, жіночої секції «Берегиня», провели короткий майстер-клас з виготовлення родинних Дідухів. Творчий керівник розказала про способи соломоплетіння, про особливості технік формування православних оберегів.

    [​IMG]
    Фото 6. Майстриня Тетяна з «Берегині» провела майстер-клас з виготовлення Дідухів

    Вона зазначила, що у давнину такі обереги на Коляди та Різдво, виготовляла кожна українська православна родина.

    Було підкреслено, що «Берегиня», як частина «Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Рівненської області» і надалі намагатиметься популяризувати українські сакральні обереги (Дідухи, жайвори, символи Кола життя), і вчити зацікавлену молодь їх виготовленню.

    Дійство навколо відкриття експозиції рівненського Дідуха відбулось в урочистій обстановці та з патріотичним піднесенням.

    [​IMG]
    Фото 7. Буклети про сакральне значення Колядних свят для відвідувачів музею

    Працівники музею, члени рівненського Товариства, всі присутні на заході, зійшлись на тому, що українцям варто потрапити до музею Івана Гончара, де представлено величного Дідуха, щоб отримати особливу нагоду доторкнутись до сакрального православного минулого України!

    Слава Україні!

    Адреса експозиції – м. Київ, вул. Лаврська, 19, музей Івана Гончара

    + + +

    Українське товариство охорони пам’яток історії та культури Рівненської області

    24.01.2020

    Джерело - rodovid.rv.ua
  13. Українські православні традиції, що їх вивчає та популяризує «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури Рівненської області», у всій своїй повноті повертаються у Рівне.

    Як і обіцяло Товариство, на Святвечір 6 грудня 2020 року, о 16 годині, з дозволу міського керівництва, воно встановило на майдані Незалежності величного Дідуха. Це подарунок місту, містянам, усім українцям, до свята православного Різдва.

    [​IMG]
    Фото 1. Дідух – давній православний символ Творця та Світлого Ірію у Рівному


    Особливістю цього Дідуха є його розміри та форма. Загальна висота Дідуха від бруківки, до вершечка зірки-хреста (включаючи престол) становить 4,3 метра.

    Крім того Дідух відповідає усім сакральним вимогам стосовно ієрархії Світлого Ірію та Прави. Він стоїть на трьох ногах, які творять конусну форму, та має чотири канонічних рівні. Вінчається Дідух дванадцятикутною зіркою – символом Творця.

    [​IMG]
    Фото 2. Так виглядає рівненський Дідух після встановлення на Святвечір 2020 р.


    До створення величного Дідуха доклали свої зусилля багато членів Товариства, та особливо жіноча секція «Берегиня», які займаються відтворенням давніх українських ремесел: ткацтва, вишивання, виготовлення оберегів і т. п.

    Саме ці майстрині у 2019 році засіяли й зібрали урожай жита, для виготовлення Дідухів, цього та інших, і майже півтора місяця займались кропіткою роботою над подарунком для міста Рівного.

    [​IMG]
    Фото 3. Руками цих працьовитих жінок був виготовлений унікальний Дідух


    На Святвечір, для встановлення Дідуха у центрі Рівного, зібрались члени Товариства, небайдужі рівняни, ті хто сприяє роботі Товариства.

    Всім охочим були роздані друковані матеріали, які пояснюють значення українських Колядних традицій, символіку Дідуха та особливості Святвечора та зустрічі Різдва Нового Кола Року.

    Українці мають знати, що Коляда – це низка свят, які славлять Творця та всю Небесну ієрархію Світлого Ірію, душі славних предків.

    [​IMG]
    Фото 4. Рівняни з захопленням оцінюють величного рівненського Дідуха


    Зрозуміло, що усі фінансові витрати, усі підготовчі роботи, формування каркасу Дідуха, його перевезення та установка, не могла відбутися без сприяння усіх членів «Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Рівненської області».

    Товариство є дружньою організацією, яка має на меті дослідження та відновлення основ української культури, українських духовних традицій, вивчення давнього Православного Світогляду і донесення його знань суспільству.

    [​IMG]
    Фото 5. Група з членів Товариства перед дарованим Рівному Дідухом


    Члени Товариства хотіли б, щоб усі рівняни та гості міста ставились би до такого поважного символу, як Дідух, з належною повагою. Бо він є сакральним православним символом, найшанованішим у наших давніх православних предків.

    Варто також розуміти, що неналежне ставлення до символу Творця та Світлого Ірію, може несподівано гукнутись тим, хто не шанує Боже.

    [​IMG]
    Фото 6. Рівняни з задоволенням фотографуються перед рівненським Дідухом


    Дарований Товариством Дідух має простояти на головній площі міста щонайменше до кінця Водохреща, тобто до 21 січня 2020 року.

    Тому запрошуємо усіх рівнян та гостей міста приїхати у центр міста, побачити цей величний православний символ, показати його своїм дітям і внукам!

    [​IMG]
    Фото 7. Пам’ятна таблиця про дарування Товариством Дідуха місту Рівному


    І як казали наші предки сотні й тисячі років тому:

    Коляда народилась!

    Славимо її!

    + + +

    Українське товариство охорони пам’яток історії та культури Рівненської області

    06.01.2020 р.

    Джерело rodovid.rv.ua
  14. Нині українським православним з ініціативи зовнішніх сил нав’язується дискусія стосовно святкування Різдва не 7 січня, а 25 грудня.

    Ініціатори кажуть, що це дуже «сучасно» і відверто по «європейські» бути разом з католиками і протестантами та святкувати Різдво у терміни які колись встановив Ватикан. Але чи так це насправді? Чи усе так мило і просто?

    [​IMG]

    Рис 1. Коляда та Різдво – душа українського народу!

    Знавцям давнього українського Православного Світогляду вповні очевидно, що ідея «спільного» святкування є нічим іншим, як духовною пасткою для православних, лукавим єзуїтським вивертом, облудою, яка позбавляє українців останніх духовних коренів.

    Вона допомагає Ватикану та Москві просувати виключно власні інтереси, тихо планувати лукавий переділ українського православного простору.

    Але чому перенесення Різдва на 25 грудня, з позиції знавців давнього Православного Світогляду, принципово не можливе?

    Що унеможливлює різдвяне «єднання» з католиками та протестантами?

    Справа у тому, що мова йде про два, абсолютно різних Різдва!

    Перше: давнє Православне Різдво – Різдво Кола Нового Року, Коляда, народження Творцем нової Програми на новий рік (стається 7 січня).

    Друге: католицько-протестанське Різдво – день народження юдейського месії, Христа, 25 грудня (дата не підтверджена і не обґрунтована ніякими доказами).

    [​IMG]

    Рис 2. Коло Року – Православний календар з Колядним циклам та астрономічною основою

    За давніми православними даними Хрест Отця Господа (Ясус-Ясунь) народився зовсім у інший час, літній, і це добре підтверджує Біблія.

    Але, окрім конфлікту двох різних подій, названих Різдвом, є ще один ключовий момент: чи мають взагалі право миряни та церковний клір обирати дати таких святкувань?

    Бо свята – це дні духовного кормління, передачі Божої благодаті, дні які визначає сам Бог! Це дні наповнення душ вірних живильною силою Духа Святого!

    То чи не є богохульством намагання керувати Богом? Чи не є гріхом сама думка гордівливого самоуправства?

    Переконані, що так!

    Але чому мова йде про богохульство та самоуправство?

    Спробуємо пояснити…

    Різдво Кола Нового Року – це головне свято Колядного циклу. Циклу встановленого для Землі Творцем. Циклу який визначає порядок заміни Програми Старого Кола Року для нашої планети на Нове Коло Року, на наступний рік.

    Колядний цикл триває майже місяць, від початку зимового Сонцестояння (21 грудня) до кінця Водохреща (21 січня). В його центрі – Різдво Кола Нового Року, найвеличніша подія, поява та становлення нової Програми земного розвитку, яка роджена Творцем!

    Перша половина Колядного циклу – це згасання старого Кола Року Землі, яке реалізувалось і відійшло на Святвечір (6 січня).

    Друга половина Колядного циклу – це народження і зростання у силі нової Програми Нового Кола Року (з 7 січня), яка згодом наповнюватиме енергіями Творця мир Землі увесь рік (рис 3).

    [​IMG]

    Рис 3. Схема Православного Колядного Циклу, де початок – зимове Сонцестояння

    Базова точка початку Колядного циклу – це перший день зимового Сонцестояння. Так визначено Творцем, і так було на планеті десятками тисяч років!

    Про це завжди знали носії та хранителі Православного Світогляду – православні рахмани та волхви минулого.

    Тому Колядний цикл, і відповідно Різдво Кола Нового Року, ніколи не залежали від земних календарів!
    Особливо таких історично молодих як Юліанський та Григоріанський.

    До того ж астрономічна довжина року у сакральному календарі немає ніякого значення!
    Бо земний рік завжди має чотири базові точки (дві Сонцестояння, дві Рівнодення), до яких прив’язаний календар Православних свят.

    Саме з цієї причини у давнину будувались кромлехи – астрономічні обсерваторії та святилища, на яких рахмани визначали дати Сонцестоянь та Рівнодень і які ділили рік на чверті.

    Кромлехи споруджувались по всій Європі та на інших континентах (зразком є Стоунхендж у Британії). Таких було тисячі, різних за конструкціями та матеріалами (камінні, дерев’яні, ґрунтові).

    Кромлехи будувались і на землях України, десятками і сотнями. Вони виконували роль святилищ. Такі оббудовували стінами і накривали дахом, тоді вони ставали храмами (церквами).

    Саме тому усі православні церкви минулого виконували роль обсерваторій. Через це у них чітка орієнтація схід-захід, зручна для визначення Сонцестоянь та Рівнодень – основи Православного календаря!

    [​IMG]

    Рис 4. Кромлех Стоунхендж – обсерваторія-святилище віком понад 5-6 тис. років

    Для рахманів та волхвів минулого особливо важливим було знати точний день початку зимового Сонцестояння (нині 21 грудня). Бо до нього був прив’язаний весь Колядний цикл та свята першої чверті Кола Року.

    Рахмани знали – момент зміни Кола Року наступає за 16 днів після Різдвяного посту, нині між 6 і 7 січнем.

    А 7 січня – це перший день Православного Різдва Нового Кола Року, свято. Одночасно це день який формує порядок свят у всій першій чверті року – Водохреща, Стрітення, Великодня…

    Про особливості і значення свят першої чверті, та про самі чверті, можна прочитати у статті «Український православний календар – світла спадщина предків».

    Але чому перенесення святкування Православного Різдва з 7 січня на 25 грудня не припустиме для православних?

    Бо період з 21 грудня до 6 січня означений особливим станом падіння енергетики Старого Кола Року. А далі, від 7 січня до 21 січня, з моменту появи Нового Кола Року, лиш починається поступове наростання енергетики Нового Кола.

    Це період коли брама Яви відкрита!

    У цей час світлі душі явлених людей перебувають під захистом Вишніх сил (бо є небезпека з боку темних сил).

    Саме для цього захисту у першій половині Колядного циклу передбачений Різдвяний піст у 16 днів, з 21 грудня по 6 січня. Бо піст – це зв’язок з Вишніми силами, з Богом /ПІСТПрохід (в) Ірій Світлого Творця (для душ православних)/.

    З цієї ж причини в наступний період Колядного циклу, від 7 січня до 21 січня, передбачена серія коротких Хрещенських постів, вже після святкових днів: Різдва – 7-9 січня, Оглядин – 14 січня.

    [​IMG]

    Рис 5. Давній слов’янський кромлех-святилище на острові Хортиця (Україна)

    У період Коляди відкритим доступом в Яву намагаються скористатися темні сили, атакуючи лукавими спокусами необачних та не надто розсудливих, які відступають від Православного Світогляду.

    Відступники попадають під вплив темних сил, особливо ті з них, хто у дні Колядних постів бере участь у гульбищах та веселощах, у застіллях та пиятиках.

    Тому постає просте запитання.

    Чому ініціаторам «спільного» святкування Різдва стало до вподоби не 7 січня, а дні Православного посту, час затухання Старого Кола Року? Чому 24-25 грудня (Різдво месії) та 31 грудня-1 січня (зустріч так званого нового року)? Думаємо не важко здогадатись…

    Натомість вповні очевидно, що для темних сил кінець грудня-початок січня стає періодом великого бенкету, часом поживи енергетикою душ наївних та нетямущих.

    Тому таким не варто нарікати на когось, коли прийде пізніша розплата за гріх – важкі хвороби, сімейні проблеми, неочікувані трагедії!

    Бо порушник Колядних постів, свідомо чи ні, вчиняє наступне:

    1. Бере участь у руйнуванні Колядного циклу, даного Творцем;
    2. Повністю ігнорує духовні стосунки з Правою та Творцем;
    3. Відмовляється від духовного кормління Вишніми Силами та Творцем;
    4. Породжує власні духовні і тілесні проблеми, ставить свою духовність та життя під загрозу.

    І ще…

    Недоброзичливці з-за меж України та їх поплічники в середині України весь час переконують православних, що Різдво 7 січня, це такий собі символ єднання з Москвою і РПЦ.

    Головно такі голоси лунають з Заходу, від прихильників католицизму та протестантизму.

    Проте це відвертий блуд!

    Бо ні Москва, ні РПЦ, не надто розуміються на далекому для них Колядному циклі, і тому не піднімають голосу на захист такого. Бо їм це не вигідно!

    Чому ж? Може тому, що ситуація складається на користь Москви та Риму?

    [​IMG]

    Рис 6. Чи цікавить їх правда справжнього Православного Світогляду?

    Зовсім недавня зустріч папи Римського та патріарха Московського з цього приводу наводить на різні думки. Є переконання, що Москва у такій ситуації готується «спасати» православних України від уніатства та католицизму! А прихильники Риму відверто педалюють власні єзуїтські інтереси в Україні!

    Чи не повтор це сценарію 16-17 століття з поділом України на сфери впливу? Чи не спільний це інтерес Ватикану і Москви задушити українське Православ’я та його духовні основи?

    А можливо це реалізація плану по конфесійному, а далі земельному поділу України? Адже так уже було!

    Тому висновки напрошуються самі собою.

    1. Маємо чергову спробу нищення Колядних основ давнього та правдивого Православ’я, яке має свої корені у глибині десятків тисяч років!

    2. Маємо спробу підміни Православного Різдва Кола Року, Різдвом месії, який не має стосунку до Коляди та до Хреста Отця Господа, як і до справжнього дня народження Хреста!

    3. Маємо спробу спокусити православні душі і кинути їх у великий гріх у час Різдвяного посту, того посту, який дозволяє захистити православні душі в період духовної відкритості Яви!

    4. Маємо ознаки змови певних сил Заходу і Сходу, що до православних України, їх поділу на «про католицьких» та «промосковських», що є прямою небезпекою для цілісності і суверенітету держави Україна! .

    І на сам кінець…

    [​IMG]

    Рис 7. Шанування заповітів Творця – дорога в справжнє майбутнє!

    Іноземні ініціатори з піною у рота спонукають українських православних робити вибір, який вчиняти ні вони, ні розгублений український церковний клір, не мають права!

    Православних підбивають до гордівливості та егоїзму, ставлячи задуми лукавих смертних вище волі Творця!

    І це у період Коляд, період зміни Кола Року, коли треба схилити голову та просити духовної допомоги у Творця і Прави!

    То чи не підштовхування це нас до найважчого гріха? Чи не блуд?

    Українці! Православні!

    Не слухайте лжепророків!

    Слухайте Предків, тих які десятками тисяч років берегли Православну основу Колядного циклу, які берегли сакральність Різдва Кола Року, а з ним свою душу і тіло!

    В цьому українська духовність та українське єство! Бережімо їх!

    Слава Творцю!

    Слава Коляді!

    + + +

    По матеріалах з інтернету

    Скачати календар Коло Року:
    Коло Року (аркуш 1)
    Коло Року (аркуш 2)
  15. Питання збереження давніх слов'янських православних сакральних місць нині, у період активних перетворень та будівництв, постає особливо актуально. Стосується воно і найдавніших слов'янських територій, які розміщуються в Волино-Карпатському регіоні, найперше на історичній Волині (нині північно-західний регіон України та окремі землі Польщі та Білорусі), власне, на Погоринні, більша частина якої припадає на Рівненську область.

    Саме тут знаходяться ті місця, які були серцем першої слов'янської держави нової ери в Європі - Дулібської (Дулібського Союзу 1-9 ст.н.е.).

    Саме тому місцеві інтузіасти наполегливо прагнуть зберегти давні святі місця, серед яких унікальні, такі як Хотинське джерело (Першоджерело) поблизу Рівного.

    Про історію рятування джерела ентузіастами "Українського товариства охорони пам'яток історії та культури Рівненської області" та місцевою владою від занепаду та захаращення читайте у статті, що нижче...

    ДЖЕРЕЛО У ХОТИНІ — БЕРЕЖЕМО УКРАЇНСЬКІ СВЯТИНІ!

    [​IMG]
    Фото 1. Хотинське Першоджерело нині

    Славне минуле унікального джерела в с. Хотин, або Першоджерела, як називають його дослідники слов’янського минулого краю (бо так, за їх переконанням, джерело називали перші духовні очільники Дулібської держави), сягає багато тисячолітньої сивої давнини.

    Так, так… ми не помилились, багато тисячолітньої давнини.

    У ті славні часи, які описані у давньому літописі, Велесовій книзі, подібні джерела надзвичайно шанувались і коло них завжди будували православні святилища і храми. Не була виключенням і місцевість коло Горині, де нині села Хотин та Ходоси, яка відзначалась своїм унікальним рельєфом, цілою купою городищ та маяків, та зручним виходом до річки Горинь.

    Саме ця інформація, та велика шана до давнього православного слов’янського місця, підштовхнули небайдужих людей, членів громадської організації «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури Рівненської області», до задуму стосовно опорядження та благоустрою Першоджерела, яке у той час інтенсивно захаращувалось сміттям та занепадало.

    [​IMG]
    Фото 2. Першоджерело станом на 2005 рік — фото з книги «Велич Дулібії. Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі)»

    Розуміючи справжнє значення Першоджерела для історії України та Волині, у членів Товариства стискалось серце від суму та болю через такий стан унікального місця. Було прийнято рішення змінити ситуацію, допомогти Першоджерелу!

    Проте, усе по порядку…

    Усе розпочалося у 2014 році, коли біля джерела з’явився химерний дерев’яний навіс, у якому полюбляли пиячити «відпочиваючі», повсякчас залишаючи після себе купи сміття та бруду. У той же час поряд, з обох боків від джерела, місцеві жителі «організували» два великих звалища сміття. Дощова вода розмивала їх і несла брудну воду в русло струмка, що витікав з Першоджерела.

    З часом у руслі, по якому чиста джерельна вода колись потрапляла в річку, можна було побачити всілякий непотріб – пляшки, пластикові мішки, старе взуття, ганчір’я… Звичайно, ж така ситуація була надзвичайно гнітючою.

    До того ж пагорби над джерелом поросли кущами, так, що сонце ледь-ледь пробивалось навіть у сонячний день, а на схилах з’явились високі бур’яни, які глушили траву, і пагорби довкола джерела стояли майже голими.

    [​IMG]
    Фото 3. Сільский голова та ініціативна група Товариства оглядають критичний стан Хотинського Першоджерела (2014 рік).

    Ініціативна група членів Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Рівненської області, розуміючи всю значимість цього місця, вирішили виправити ситуацію.

    Найперше звернулись за допомогою до місцевої влади, з проханням знести навіс для пиятики та сприяти закриттю несанкціонованих звалищ.

    У відповідь на прохання Товариства, сільський голова, Микола Столярчук, та дільничний інспектор, підтримали знесення навісу, як і ідею прибирання вказаного місця. Цікаво, що таке рішення не підтримувалось частиною місцевого населення (казали, що «хай буде як є»).

    Ініціативна група, включаючи членів Товариства, організовувала прибирання території та зайнялась ліквідацією смітників (їх засипали землею). Було очищене русло та прибрані рештки навісу. Було вивезено декілька машин різноманітного мотлоху знайденого у руслі струмка.

    Під час цієї роботи джерело ніби скидало бруд шарами. Перед волонтерами відкривались все нові та нові шари сміття, яке накопичувалось десятиліттями.

    Робота велась в основному навесні та восени, коли найбільше було потрібно прибрати територію вже від нового сміття, яке приносили відвідувачі, та свіжого опалого листя та гілок.

    [​IMG]
    Фото 4. Роботи волонтерів по очищенню та облаштуванню Хотинського Першоджерела (2014 рік)

    У багатьох людей, членів Товариства, волонтерів, які бачили вражаючі результати своєї праці, наростало бажання і далі опоряджувати джерело та поліпшувати благоустрій території навколо нього.

    І знову ініціатори звернулись до Шпанівського сільського голови, Миколи Столярчука, який підтримав пропозицію та запалився ідеєю благоустрою та шанобливого облаштування джерела.

    Варто відзначити, що і Шпанівська сільська рада не стала осторонь важливої справи, розглядаючи можливість фінансування доброї справи.

    [​IMG]
    Фото 5. Хотинське Першоджерело взимку 2015 року

    Варто зазначити, що початкові роботи по благоустрою джерела здійснювались переважно на волонтерських засадах, як і за кошти волонтерів.

    Так, у певний час, допомогла пожежна частина, яка віднайшла мотопомпу необхідної потужності, щоб під час влаштування нового бетонного круга відкачувати воду з джерела. Матеріал про це потрапив у пресу – Як рівненські МНСники рятували джерело | ОГО

    Звичайно ж, значні роботи зусиллями волонтерів було зробити не можливо. Саме тоді надійшла допомога сільської ради, найперше фінансова.

    Було обрано підрядника робіт, ТзОВ «Волинь-буджитло», який з самого початку долучався до робіт очищенню джерела на волонтерських засадах.

    В подальшому фахівці ТзОВ «Волинь-буджитло» намагались якнайкраще відтворити ідеї народжені в ініціативній групі, реалізувати завдання очільника сільської ради по благоустрою, створити зручності відвідувачам та зберегти красу цього місця.

    [​IMG]
    Фото 6. Хотинське Першоджерело у 2017 році

    Почалось перше офіційне фінансування, яке прискорило створення благоустрою, яке б убезпечило джерело від варварського ставлення недоброзичливців. Тому справа набула нової швидкості та розмаху.

    Коли були освоєні перші виділені кошти – результати сподобались усім. Проте робота тільки набувала розмаху…

    Так пройшло три роки. І крок за кроком джерело якісно змінювалось. Воно поволі ставало туристичною принадою!

    Далі почала реалізовуватись ідея облаштування хрещенської купальні, в яку б потрапляла вода з Першоджерела. Уже зараз купальня набуває нового вигляду. Але по переду тут ще багато роботи і не все задумане нині виконано.

    Проте вже у січні 2019 року Шпанівською ОТГ було організовано купання людей на Водохреще в цілющій воді Першоджерела.

    [​IMG]
    Фото 7. Хотинське Першоджерело стало популярним місцем відвідувань для рівнян та гостей області

    І на останок…

    Першоджерело у Хотині – це місце сповнене легенд та забутої історії. Тієї правдивої історії, яку від нас сховали чужинські імперії та поблажливі до них історики, і які кажуть, що у українців немає і не було глибокого історичного минулого…

    Та чи згодні ми з цим? Чи будемо слухати чужинських ідеологів?

    Тому, дай нам Боже берегти та шанувати свою землю, відроджуючи кожен історичний клаптик, велич давніх слов’янських, дулібських, православних сакральних місць. Тих, які залишили нам славні предки!

    Тож надіємся, що справа відродження древнього Першоджерела у Хотині стане не марною і кожен, хто хоч раз побуває у цьому благодатному місці, понесе крізь життя неповторний смак «живої» води.


    Українське товариство охорони пам’яток історії та культури Рівненської області
    2019 рік.

    + + +

    Джерело - Святояр Рось: Джерело у Хотині – бережемо українські святині!