Color
Фоновий колір
Фонове зображення
Border Color
Font Type
Font Size
  1. Чи достатньо добре ми розуміємо Конституцію України? Чи глибоко знаємо свої конституційні права та юридичні можливості? Чи відаємо, що таке народовладдя і, що є органи влади? Чи знаємо яким способом має здійснюватися народовладдя і які ознаки має узурпація влади? Чи можуть державні органи бути юридичними особами та комерційними суб’єктами? Хто є власниками української держави та її надбань?

    Про це та інше у короткій вибірці положень Конституції України та інших правових актів з брошури «Бібліотеки вільної людини», текст якої подано нижче…


    444_map-ukraine.jpg

    ВЛАДА, ВЛАСНІСТЬ І ЮРИДИЧНІ ОСОБИ

    І. Вступна частина

    Окремі особи заявляють, що державу Україну, її органи управління, як і територіальні громади, потрібно реєструвати і оформляти в якості юридичних осіб публічного права.

    Питання в тому, чи законно це? І якщо було б так, то до яких наслідків це могло б привести, у тому числі в питаннях власності?

    Нагадаємо, що юридична особа публічного права – це суб’єкт господарської діяльності (акціонерне товариство, публічне товариство, ТОВ і т. п.).

    В той час як суб’єкт публічного права – це добровільне, саморегулівне об’єднання людей (власне держава, територіальна громада, органи влади, громадські об’єднання).

    Звідси вповні зрозуміло, що юридична особа (суб’єкт господарської діяльності) і суб’єкт публічного права (об’єднання вільних людей) – це різні за можливостями суб’єкти з абсолютно різними правовими повноваженнями.

    То чи можливо, щоб такі інституції, як «держава», «територіальна громада», «Національний банк України», «Пенсійний фонд України», «Прокуратура України», були юридичними особами і прирівнювались до суб’єктів господарської діяльності? Чи не суперечить це Конституції України?

    Суперечить!

    Бо згідно загальних засад Конституції України, ні держава, ні державні органи, ні територіальні громади, ні органи місцевого самоврядування не можуть бути юридичними особами!

    Натомість вони мають бути суб’єктами публічного права, і можуть створювати юридичні особи публічного й приватного права.

    Загальні засади Конституції України однозначно вказують нам - держава, органи державної влади, територіальні громади, органи місцевого самоврядування мають бути виключно суб’єктами публічного права!

    Їм заборонено бути суб’єктами господарської діяльності, якими є юридичні особи! Вони не можуть займатися і господарською діяльністю!

    Проте вони мають право створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади, комунальні підприємства і т. п.) і юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства і т. п.).

    Юридичні особи ж публічного й приватного права - є суб’єктами господарської діяльності, і мають право займатися підприємницькою й некомерційною господарською діяльністю, проте не можуть мати владно-розпорядчих функцій (повноважень).

    Висновок: той хто створює органи державної влади й органи місцевого самоврядування у вигляді юридичних осіб публічного права, грубо порушує законодавство України!

    Для чого ж прагнуть створювати органи державної влади у вигляді юридичних осіб?

    Щоб надавати цими органами платні послуги (народу), що є незаконним і не конституційним. Бо, ці органи створювалися та вибиралися для іншого - виконувати волю народу, реалізовувати й захищати права народу, а не займатися господарською (підприємницькою) діяльністю.

    Щоб привласнити майно, яке повинне перебувати під тимчасовим їх керуванням, через уповноважений орган, зареєстровану юридичну особу, та на свій розсуд розпоряджатися ним, що незаконно і не конституційно, а ще без прямого рішення первинного власника – народу чи громади.

    ІІ. Суб’єкти права та їх власність

    Конституція України встановлює наступне:

    Влада – це народ!

    Державна влада – це воля народу!

    Держава Україна, власне український народ і об’єкти права його власності, включно з територією України, а також територіальні громади, люди, жителі, що проживають в певному населеному пункті на території України, не можуть бути юридичними особами! Чому?

    Бо народ, люди, жителі – «живий» суб’єкт права, а юридичні особи – «неживий, віртуальний» суб’єкт права.

    На жаль чіткого визначення понять «держава» чи «державна влада» у Конституції України не подано.

    Проте є поняття «Український народ» - а це громадяни України всіх національностей (в преамбулі Конституції України).

    Тому варто нагадати про основні права людини, представника українського народу у різних законодавчих актах нині діючих в Україні.

    Витяги з Конституції України:

    Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

    Україна є унітарною державою.

    Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

    Стаття 5. Україна є республікою.

    Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

    Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

    Ніхто не може узурпувати державну владу.

    Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

    Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

    Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

    Стаття 14.
    Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

    Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

    Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селищ та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (…)

    Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи;

    Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

    Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності…

    І ще…

    Відповідно до Конституції України, державна влада ділиться на законодавчу, виконавчу й судову владу (частина 1 статті 6).

    Тобто, органи державної влади – це органи законодавчої, виконавчої, судової влади (друга частина випливає з першої частини статті 6 Конституції України – державна влада ділиться (складається) із трьох гілок.

    Це ж підтверджується статті 38 Конституції України й рішенням Конституційного Суду України №7-рп/99 від 06.07.99 яке вказує, що до органів державної влади відносяться органи законодавчої, виконавчої, судової влади.

    Тобто, держава, через свої органи державної влади, зобов’язана виражати волю єдиного джерела влади в Україні - народу України!

    ІІІ. Влада – це народ!

    Тобто Конституція України чітко говорить - у органів державної влади, гілок влади, у її службовців, влади, як такої, НЕМАЄ!!!

    У держави, її гілок і службовців, є виключно тимчасові ПОВНОВАЖЕННЯ надані джерелом влади – народом України!

    Саме повноваження державних органів означені і в Конституції України! Ось що вона говорить:

    Стаття 6 (ч. 2). Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

    Стаття 19 (ч. 2). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    Отже, влада – це народ, а чиновники (Верховна Рада, Кабмін, Президент і т. д.) – це не влада, а тимчасові уповноважені владою (народом)!

    Тому у відстоюванні свої прав вірніше говорити не про «опозицію до влади», а про «опозицію до органів влади».

    Конституція України чітко вказує: українська держава – це її народ!

    Стаття 5 (ч. 2). Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

    Виходячи з положень викладених вказаних вище статей Конституції України, очевидно, що Україна - унітарна держава (територія), що Україна - республіка (тобто, народ). Вона ж - територія, з проживаючим на ній народом, де народ здійснює владу безпосередньо та/або через органи державної влади.

    Висновки очевидні:

    Україна – це держава! Держава – це народ! Україна – це республіка! Республіка - це народ який має владу!

    І такі висновки допоможуть кожному українцю дати відповідь на головні питання стосовно народовладдя:

    Державна влада чия?

    Відповідь – держави!

    Орган державної влади чий?

    Відповідь – держави!

    Що таке влада?

    Відповідь – народ!

    Що таке державна влада?

    Відповідь - народна влада;

    Що таке орган державної влади?

    Відповідь – це представницький орган народу, через який народ здійснює свою волю, владу.

    Саме тому конституція говорить:

    «Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією».

    Згідно статті 5 Конституції України народ може здійснювати свою владу безпосередньо, або через органи державної влади й органи місцевого самоврядування.

    Тобто, в особі держави, його органів державної влади, яким він надає тимчасові повноваження, народ проявляє себе як джерело влади.

    Отже, ДЕРЖАВНА ВЛАДА – це ВОЛЯ Українського НАРОДУ – власника національного багатства держави Україна!

    ІV. Про узурпацію державної влади

    Отже згідно статті 6 Конституції України, державна влада ділиться на законодавчу, виконавчу й судову.

    Для запобігання узурпації державної влади (стаття 5 Конституції України, частина 3), органи законодавчої, виконавчої та судової не можуть САМІ СЕБЕ призначати, вибирати, створювати.

    Вони повинні створюватися єдиним джерелом влади – народом!

    До того ж, щоб не було узурпації державної влади однією гілкою влади іншою, народ повинен самостійно створювати (вибирати) органи законодавчої, виконавчої й судової влади.

    Тому що влада – це народ, а державна влада – це воля народу.

    Тоді одна гілка влади не зможе вирішувати замість народу питання по створенню іншої гілки влади.

    Ще раз нагадаємо положення Конституції України:

    Стаття 5. Україна є республікою.

    Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

    Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

    Ніхто не може узурпувати державну владу.

    Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

    Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

    Що ж маємо нині в реаліях?

    Так, Верховна Рада України (народні депутати), як єдиний орган законодавчої влади (статті 75, 76 Конституції України), обирається народом.

    Також обирається Президент України, який є главою держави й виступає від імені держави. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і волі людини й громадянина (стаття 102 Конституції України).

    Але в Конституції України ніде не написано, що Президент України відноситься до виконавчої влади!

    Так в статті 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів (КМУ) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

    Але вже у статті 114 говориться, що склад КМУ створюється Президентом України й ВРУ.

    Це пряма ознака узурпації державної влади! Одна гілка влади створює іншу, що суперечить загальним засадам Конституції України, статтям 5 і 6! Це порушення прояву волі народу по здійсненню влади народом через органи державної влади!

    Теж саме стосується й судової влади. Народ взагалі не обирає представників цієї гілки влади!

    Щоб не було узурпації судової влади іншими гілками влади – законодавчою й виконавчою владою, судді, у тому числі й Конституційного Суду України, повинні обиратися народом.

    У той же час усе відбувається за дивною статтею 128 Конституції – судді призначаються Верховною Радою та Президентом України (!?).

    То які норми Конституції у цьому випадку мають виконуватись?

    Безперечно це мають бути норми розділу 1 Конституції України, які так і називаються - «Загальні Засади».

    Бо інші розділи конституції (правові норми, які містяться в них) повинні підпорядковуватись загальним правовим принципам саме 1-го розділу.

    Про це сказано у статті 156 Конституції України, де закріплений особливий статус розділу 1 «Загальні Засади», розділу 3 «Вибори. Референдум» та розділу 13 «Внесення змін до Конституції України». Вони підтверджують особливий статус положень розділу «Загальні засади» .

    Тому суперечливі статті Конституції України необхідно привести у відповідність до розділу 1 «Загальні засади» чітко дотримуючись поділу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову владу.

    Висновок очевидний:

    Народ, як джерело влади, повинен формувати усі три гілки державної влади, і безпосередньо!

    Владні гілки не мають права обирати та впливати одна на одну!

    Саме тоді реально постане розподіл влади (на три гілки), по волі народу і з повноваженнями від народу!

    V. Вибори народних депутатів (часткова узурпація влади політичними партіями)

    Верховна Рада України (народні депутати) - єдиний орган законодавчої влади (стаття 75 та 76 Конституції України), який обирається народом. І кожен депутат має нести повноваження делеговані йому виборцями (народом).

    Так, частина 1 статті 76 Конституції України передбачає обрання народного депутата на підставі прямого виборчого права.

    Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п’ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

    Проте на практиці у Верховній Раді відбувається зумисна (часткова по формі) узурпація державної влади!

    Ким?

    Політичними партіями!

    Бо половина народних депутатів обираються у Верховну Раду по партійних списках.

    Проте в Конституції ніде не написано (!?), що партії мають право обиратися у Верховну Раду.

    Написано, що партії сприяють формуванню й вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах, та можуть агітувати за якогось кандидата в депутати, який є членом партії або підтримує певну партію і т. п.

    Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх справ і свобод .

    Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах.

    Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

    Тобто, політичні партії порушують конституційне права формувати виборчі списки кандидатів у депутати, по яких обираються народні депутати України!

    Таким чином грубо порушується конституційне право громадян на обрання народного депутата на підставі прямого виборчого права, як того вимагає Конституція.

    Конституція говорить: про обирання народних депутатів безпосередньо – це виняткове конституційне право народу!

    VI. Про неконституційність одержання позик (кредитів) органами влади під гарантії України

    Конституція України говорить - органи державної влади повинні вести свою діяльність тільки в рамках своїх повноважень, визначених Конституцією та законами, які не повинні суперечити самій Конституції.

    Стаття 6 (ч.2). Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

    Стаття 19 (ч.2). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    Тобто, органам влади заборонено все, що не дозволено законом (найперше Конституцією!).

    Органи влади повинні діяти тільки на підставі й у межах повноважень, які визначені частиною другою статті 6 Конституції України: їх повноваження мають здійснюватися тільки в рамках Конституції України.

    Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

    Варто зауважити, ніде в Конституції не передбачені повноваження органів на розпорядження власністю народу, а передбачено тільки тимчасове керування такими, включаючи охорону земельних ресурсів держави.

    Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

    В Конституції України ніде не визначено, що законодавчий орган влади, Верховна Рада України, має право розпоряджається власністю держави (її об’єктами), реальним конституційним власником якої є народ.

    Верховна Рада, згідно пункту 36 статті 85 Конституції України, затверджує перелік права державної власності, що не підлягає приватизації.

    Згідно пункту 7 статті 92 Конституції України, Верховна Рада, Законом України, визначає правовий режим такої власності. І цей правовий режим повинен відповідати Конституції України.

    Подібне можна сказати і про повноваження Президента України.

    В пункті 3 статті 106 Конституції України визначено, що Президент України має повноваження представляти державу в міжнародних відносинах, у веденні переговорів, укладанні міжнародних договорів, у веденні зовнішньополітичної діяльності держави.

    Стаття 106 (п.3). Президент України:

    - представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

    Проте ніде не написано, що він веде зовнішньоекономічну або фінансову діяльність!

    Однозначно сказано, що він представляє державу в міжнародних відносинах і веде зовнішньополітичну діяльність держави.

    Відповідно, міжнародні договори він може укладати не будь-які, а тільки в межах своїх повноважень!

    Також ніде не сказано, що Президент має повноваження, розпоряджатися власністю (майном) держави, у тому числі брати кредити, фінансові залучення і т. п.

    Народ не уповноважував Президента України, або інші державні органи, ні через Конституцію, ні через референдум, про одержання або надання позик Україною, що є правом виключно українського народу!

    Натомість, Верховна Рада України, згідно пункту 14 статті 85 Конституції України лишень затверджує рішення про взяття позик Україною від інших!

    Проте вона сама не приймає та не ухвалює такі рішення, бо не має повноважень розпоряджатися власністю (майном) держави України (її народу).

    Стаття 85 (п. 14). До повноважень Верховної Ради України належить:

    - затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Держаним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

    Аналогічна ситуація і стосовно повноважень Кабінету Міністрів України.

    Конституцією України визначено, що Кабінет Міністрів України тільки керує (але не розпоряджається) об’єктами держаної власності,

    Стаття 116 (п. 5). Кабінет Міністрів України:

    - забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону.

    Проте власником об’єктів державної власності є виключно народ! Це основа української Конституції!

    Тобто, тільки власник власності України (народ) має право приймати рішення по отриманню позик (взяття кредитів)!

    Звідси: рішення про отримання позик (кредитів) під гарантії власності (застава, іпотека) можливе лише тоді, коли кожен співвласник (кожен громадянин України) дасть на це згоду!

    Прикладом може слугувати право спільної сумісної власності сім’ї на будинок, коли для юридичних дій повинна бути згода всіх співвласників.

    І те, що державні урядники набрали кредитів, нібито під гарантії України - це не конституційно, це не законно!

    А те що отримання позики (кредиту) здійснювалося органом державної влади, оформленому у вигляді юридичної особи публічного або приватного права (наприклад, юридичної особи «Національного банку України»), то це ще й незаконно двічі!

    Бо органи державної влади НЕ МАЮТЬ права та не можуть бути юридичними особами!

    Нагадаємо, юридичні особи – це суб’єкти господарської діяльності! Вони не можуть бути владою і не можуть вести розпорядчої діяльності з притаманними повноваженнями, що суперечить Конституції України.

    До того ж, держава не відповідає за зобов’язаннями створених ним юридичних осіб, окрім випадків передбачених законом (стаття 96 та 176 Цивільного кодексу).

    Тільки власник (об’єктів) власності держави Україна (її народ) має право ухвалювати рішення щодо одержання позик (взяття кредитів) державою.

    А рішення про одержання позик (кредитів) під гарантії власності (застава, іпотека) можливо лише тоді, коли кожний співвласник (кожний громадянин України) дасть на це згоду. Згадайте приклад стосовно прав загальної спільної власності родини на будинок.

    VII. Про місцеве самоврядування

    Стаття 140 Конституції України вказує, що територіальна громада – це жителі населеного пункту (села або добровільного об’єднання декількох сіл, селища, міста), які самостійно вирішують питання місцевого значення.

    Оскільки стаття 5 Конституції визнає Україну республікою, то Український народ – це республіканська громада, яка складається з територіальних громад меншого масштабу.

    Територіальні громади формуються з жителів (людей), а кожна людина, відповідно до статті 21 Міжнародного пакту про цивільні й політичні права, має право брати участь у керуванні своєю країною безпосередньо або через вільно вибраних представників.

    Це підтверджується статтею 5 Конституції України, де зазначається, що народ здійснює владу безпосередньо або через органи державної влади й органи місцевого самоврядування.

    А органи місцевого самоврядування – це представницькі органи територіальної громади.

    Тому територіальні громади, як представники частини Українського народу на певній території України, користуються правами цього народу (який складається з людей).

    Звідси: територіальна громада – це частина Українського народу на певній території України, яка складається з людей (жителів), які постійно проживають на даній території.

    Ось що з цього приводу говорить Конституція України:

    Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України…

    Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

    Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

    Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

    Відповідно до частини 3 статті 140 та статті 143 Конституції України органи місцевого самоврядування створюються самою територіальною громадою («через утворені ними органи»).

    Тобто місцеві Ради, їх виконавчі органи, повинні створюватися безпосередньо громадою, і саме як органи влади, а не юридичні особи (суб’єкти господарської діяльності).

    Нині кожна рада самостійно створює свій виконком, чим порушує статтю 143 Конституції України, і правовий принцип статті 6 Конституції України, щодо розподілу влади на законодавчу (рада) і виконавчу (виконавчий орган).

    Висновок: органи місцевого самоврядування мають обиратися та створюватися безпосередньо громадами, уникаючи ситуації коли один орган громади створює інший орган громади (Рада обирає виконком).

    VIII. Про власність суб’єктів права (у тому числі неконституційності приватизації землі)

    У Конституції України говориться, що Український народ (громадяни України всіх національностей, кожний громадянин України незалежно від приналежності до якої-небудь національності) є власником землі та ресурсів держави і що органи державної влади та місцевого самоврядування здійснюють владні повноваження виключно в рамках Конституції і наданих народом повноважень:

    Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.

    Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

    Стаття 14 (ч. 1). Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

    Виходить, що держава (через свої органи державної влади) має охороняти землю, а не розпоряджатися нею!

    Конституцією України визначена межа представництва державою (в особі його органів державної влади) прав власника (народу), який єдиний має право розпоряджатись земельними ресурсами України!

    Висновок: Конституція не дозволяє органам влади самостійно вчиняти дії з землею без розпоряджень (наданих повноважень) від власника землі - народу України!

    Але не обійшлось без законодавчого казусу! Бо частина 2 статті 14 Конституції України суперечить її базовій статті 13.

    Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

    Виникає запитання: у який спосіб держава та юридичні особи зможуть одержувати у власність землю, якщо вона, згідно статті 13 Конституції у власності народу (усіх громадян)?

    Тому зазначаємо головне:
    • Земля в Україні перебуває в загальній спільній власності всіх громадян (народу).
    • Верховна Рада не має права розпоряджатися землею.
    • Будь яка приватизація землі без згоди власника (народу України) неконституційна і незаконна.
    IX. Про власність територіальних громад

    Територіальні громади є частиною Українського народу. У власності територіальних громад: земля, природні ресурси на тій підставі, що вони є частиною цього народу.

    Ось що говорить Конституція України:

    Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

    Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності…

    Нагадаємо висновок попередніх розділів: органи місцевого самоврядування можуть тільки керувати майном територіальної громади, бо воно перебуває в загальній спільній власності жителів громади.

    Державна власність – це загальнонародна власність, а держава має її охороняти й керувати цією власністю, в інтересах народу.

    Комунальна власність – це власність територіальної громади. Тому потрібно, щоб особи-чиновники органів влади внесли у свої реєстри відомості про усіх власників громади (жителів, людей).

    Якщо державу та територіальні громади оформляти як юридичну особу, то не Український народ і не жителі громади будуть власниками, а ці юридичні особи (дивись розділ про узурпацію влади).

    Згідно Конституції України, у нинішній ситуації з юридичними особами органами влади, кожний громадянин безпосередньо мав би дати свою письмову згоду, про відмову від своєї частки власності на користь створеної юридичної особи під назвою «держава» чи «територіальна громада».

    Але такого ніхто з нас не вчиняв!

    Нині ж народ, вибираючи чиновників, наймає їх під певні повноваження, платить їм зарплату, щоб вони виконували волю народу.

    Чиновники отримують «робоче місце» у системі власності, де власником є народ (жителі громади), але часто намагаються усе підім’яти під себе, під власні інтереси.

    Висновок очевидний: державні та місцеві чиновники мають управляти активами народу, їх зберігаючи та примножуючи. Вони мають бути менеджерами контрольованими народом, яким народ платить зарплату за реалізацію народних інтересів.

    X. Народ – власник, а не платник податків

    Народ в Україні первинний власник землі, ресурсів. Він первинний реєстратор, і не може бути платником податків, зборів самому собі.

    Це народу повинні сплачувати податки юридичні особи, які не є власниками власності Українського народу. Вони мають сплачувати за користування землею, ресурсами, державним майном.

    І тут немає нічого дивного - держава Україна ж не платить податки сама собі. А держава Україна - це і є Український народ з територією, що носить назву Україна.

    Кожний громадянин, як представник Українського народу, повинен одержувати, як співвласник власності Українського народу, на персоніфікований рахунок належні гроші. Ці гроші - плата юридичних осіб за користування власністю Українського народу, за користування загальнонародною землею, ресурсами, майном.

    Це підтверджується не тільки Конституцією України але і Декларацією “Про державний суверенітет України”.

    ДЕКЛАРАЦІЯ “Про державний суверенітет України”
    (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, N 31, ст.429)

    В розділі «Народовладдя» вона установлює наступне:

    Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України.
    Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.


    В розділі «Економічна самостійність» вказано:

    Народ України має виключне право на володіння, користування й розпорядження національним багатством України.

    Земля, її надра, повітряний простір, вода і інші природні ресурси, які перебувають у межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу й виняткової (морський) економічної зони, увесь економічний і науково-технічний потенціал, який створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки й використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

    Підприємства, установи, організації й виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних вступів, а також платять податки в місцеві бюджети”.

    Декларація є основою для Конституції та законів України.

    Відповідно до глави 2 “Економічна система” статей 10 і 11 Конституції Української РСР, яка діяла на момент прийняття Декларації “Про державний суверенітет України”, було закріплено:

    Стаття 11. Державна власність - загальне придбання всього народу. У виключній власності держави (загальнонародної власності) є: земля, її надра, води, ліси. Державі (народу України) належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві й сільському господарстві, засобу транспорту й зв’язки, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних і інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави”.

    З 13.07.1996 року, з дня набуття законної сили нової Конституції України, загальнонародна власність громадян Української РСР перейшла до власності Українського народу, громадянам України всіх національностей і власності територіальних громад, жителів сіл, селищ, міст.

    Відповідно до Положення про паспорт громадянина України… з Постанови Верховної Ради України 26 червня 1992 року № 2503 - 12 “Паспорт громадянина України є документом, який засвідчує особу ВЛАСНИКА…України”.

    І тому логічним є те, що законними платниками податків в Україні є підприємства, установи, організації й виробничі одиниці, розташовані на території України.

    Вони ж вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних вступів.

    Тому що ці юридичні особи, на відміну від громадян України, згідно Декларації, не є власниками власності ні держави, ні територіальних громад.

    А прийнята Декларація є основою для нової Конституції.

    Тому частина 1 статті 67 Конституції України вказує “Кожний зобов’язаний платити податки і збори в порядку й розмірах, установлених законом”.

    Стаття 67 (п. 9). Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

    Підприємства, установи, організації й виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, також сплачують податки до місцевих бюджетів.

    Стаття 67 (ч. 2). Усі громадяни щорічно подають до податкової інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

    А обов’язок подавати декларації, необхідний для того, щоб держава знала, чи мають люди достатній життєвий рівень для себе й своєї родини (читай статтю 48 Конституції України. «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї що включає достатнє харчування, одяг, житло»).

    Якщо такого необхідного рівня немає, то така людина повинна одержувати від держави соціальну підтримку - доплату від держави з Держбюджету (читай частину 3 статті 46 Конституції України: «Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом»).

    XI. “Живий” суб’єкт права

    Оскільки згідно статей 2, 5, 6, 13, 14 Конституції України Український народ, разом зі своєю власністю на національне багатство є державою Україна, а по статті 140 територіальна громада - це жителі, що проживають у певному населеному пункті, то держава (народ) і територіальна громада (жителі), або живі люди, “живий” суб’єкт права, можуть бути юридичними особами - “неживими, віртуальними” суб’єктами права.

    Нагадаємо відповідні статті Конституції України:

    Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.
    Україна є унітарною державою.
    Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.



    Стаття 5. Україна є республікою.
    Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.


    Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

    Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

    Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

    Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

    Проте виникає досить цікава колізія. Виходить, що держава (народ з територією), територіальна громада (жителі населеного пункту) - дорівнює юридична особа.

    Абсурдними в цьому плані є поняття «власники держави», «власники територіальної громади», бо виходить що це якісь власники народу й жителів громади.

    Вірніше було б говорити «власники (об’єктів) власності держави», «власники (об’єктів) власності територіальної громади», власності (об’єктів) власності народу чи жителів.

    Такі власники не юридичні особи (віртуальні), а живі власники, що складаються із людей (громадян), вони держава Україна (український народ з об’єктами права власності народу, тобто територія України з живучим на ній народом).

    Тобто, власником (об’єктів) власності держави й територіальних громад є не юридичні особи, а люди (громадяни), народ – які є «живі» суб’єкти права, на відміну від «віртуальних» («мертвих») юридичних осіб.

    Уявіть, що територіальна громада - це жителі, а держава - це народ. То відповідно бачиш живих людей (по Конституції воно так і є), тоді постає абсурдність твердження, що територіальна громада й держава – це юридичні особи.

    Стаття 80 Цивільного Кодексу . Поняття юридичної особи.
    1. Юридичною особою є ОРГАНІЗАЦІЯ, створена зареєстрована у встановленому законом порядку (755-15).
    Стаття 91 Цивільного Кодексу. Цивільна правоздатність юридичної особи.
    1. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
    Згідно частини 2 статті 14 Конституції України, юридична особа змогла б мати землю, якби власник добровільно передав землю даній юридичній особі.

    Але при цьому народ, громада (якби кожний співвласник погодився б на це; нагадаємо, що представницькі органи не мають по Конституції повноважень ухвалювати такі рішення від імені власника) сама позбавила б себе власності, то власником стала б юридична особа, якій передали дані об’єкти власності.

    Нижче ще будуть подані докладні витяги з Цивільного кодексу України, які підтверджують сказане.

    Проте, ще раз нагадаємо те, про що говорить Конституція України:

    Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

    Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

    Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад...

    ПРОДОВЖЕННЯ СТАТТІ (МАТЕРІАЛ БРОШУРИ В ПОВНОМУ ОБ'ЄМІ) МОЖНА СКАЧАТИ ТУТ - БРОШУРА (А5).pdf

    ***

    Бібліотека вільної людини

    Джерело – видання «ВЛАДА, ВЛАСНІСТЬ І ЮРИДИЧНІ ОСОБИ», Україна, 2020 р.