Злочини НКВД

Отвечал на ваши бздуры тут и тут. Но вам нравиться голословно отвергать все, что ваша "вера" считает "неправильным"... С вопросами "веры" - не сюда.

Прочитал - включая комментарии. Весьма, знаете, красноречивые комментарии!
Советую и вам прочитать их.

 

Не вловлюю, коломийки ніхто не співав. Прийшли - спалили хату і всі балачки.

 

Славні подвиги "робят" із НКВД

Декілька штрихів щодо цього питання.

Відрізування голів своїм жертвам це незвичний та рідкісний випадок для нашої держави. Можна з впевненістю сказати, що убивці свідомо вчинили це, переслідуючи певну мету.

Аналогічні ознаки даного злочину, відрізування голів своїм жертвам, масово проявилися в минулому під час діяльності військ НКВД, МҐБ, МВД на території Західної України в 30-х – 40-х роках ХХ століття. Масштабність тих злочинів та наявність десятків тисяч жертв, чітко свідчать про існування організаційного центру по керівництву жорстокого винищення українців. Розчленування тіл своїх жертв працівниками НКВД, МҐБ, МВД відбувались через жахливий морально-психологічний стан працівників та з метою залякування i постраху населення в залежності від періоду злочинів.

Наприклад, в 1939-1941 рр. це переважно причини морально-психологічного стану працівників НКВД. Злочини творилися у приміщеннях, спеціяльно обладнаних під катівні, в тюрмах i управліннях НКВД в присутності представників центрального керівництва злочинами. В 1944-1951 рр. розчленування тіл працівниками НКВД, МҐБ, МВД відбувалося в основному з метою залякування місцевого населення i носило додаткову форму впливу на свідомість громадян до масових публічних страт на центральних площах i вулицях населених пунктів Західної України.

Наведемо кілька відомих i досліджених фактів відрізування голів в Україні службовцями московської окупаційної адміністрації:

1. Розчленування людських тіл чи окремих частин людських тіл широко застосовувалось працівниками ЧК, ҐПУ, НКВД в першій половині ХХ століття i набуло масового масштабу у 1939-1941 рр. під час діяльності органів “государствєнной безопасности СССР” на Західній Україні. Дані факти стали відомі широкій громадськості після залишення органами НКВД в 1941 своїх управлінь i тюрем. Серед масових фактів розчленувань людських тіл слідчими НКВД значно переважає – відрізування голів. Дані явища проявилися у Львівських тюрмах НКВД, в Умані, в Тернополі, в Самборі, в Івано-Франківську, в Одесі, в Бердичеві та інших містах.

2. Питльований Іван (“Ґонта”, “Плугатар”). Народився 1915 в с.Заруддя Зборівського р-ну, Тернопільської обл. Командир УПА. 13 січня 1946 заскочений окупаційними військами, що проводили зачистку сіл, біля хутору Деревлянки поблизу с. Тростянець Малий, Золочівського р-ну, Львівської обл., звів багатогодинний героїчний бій, знищивши 15 більшовиків. У бою був важко пораненим, щоб не попасти в руки окупантів та при втраті свідомості під час жахливих катувань не видати таємниці i друзів, дострілився з пістолета. По смерті енкаведистські горлорізи відрізали голову сл.п. “Плугатаря” для постраху місцевого населення.

3. Сотник “Гордієнко” уродженець Східної України. В березні 1946 в лісі біля с. Дітківці, Тернопільського р-ну в бою із каральними окупаційними військами, що проводили зачистку, загинули 17 українських героїв, очолюваних сотником “Гордієнком”. Протягом доби, коли тривав бій, українські повстанці відбили безліч атак i знищили коло 150 окупантів. Після смерті сл.п. друзів більшовицькі варвари розрубали тіло сл.п.к-ра “Гордієнка” на дві половини, а іншим повідрубували голови та повиколювали очі.

4. У 1989 році в Бучачі, Тернопільська область, у підвалі церкви Святої Покрови громадяни відкопали останки 151 людини, котрі були закатовані спіробітниками НКВД, МҐБ, МВД в 1945-1947 рр. під час національно-визвольної боротьби. Останки, серед яких були i дитячі, мали поламані руки, ноги, ребра, челюсті, зуби, відрубані i окремо зложені голови. Кістяки лежали в чотири ряди, пересипані вапном i шаром грунту до сорока сантиметрів. Підвал церкви Святої Покрови використовувався працівниками Бучацького РВ МҐБ для захоронення останків жахливо закатованих підслідних i свідків.

Відрізування голів широко застосовувалося працівниками органів держбезпеки СССР та правоохоронних органів СССР на Західній Україні, як в довоєнні так i в післявоєнні роки. Ці та інші багаточисельні факти ненависті працівників НКВД, МҐБ, МВД до місцевого населення були наслідком політичного виховання працівників НКВД, МҐБ, МВД і були чітко сплановані. Проходили в контексті політичної боротьби комуністичної партії з ОУН.

Факти потемніння людських трупів встановлені в Станиславській (Івано-Франківській) тюрмі НКВД в 1940-1941. Де за свідченнями очевидців, багато трупів були чорними або коричневими, внаслідок дії електричного струму.

Жахливі катування в застінках МҐБ мали виконати підсилювальну дію на свідомість громадян в додаток до чисельних фактів привселюдного страчення полонених i засуджених у населених пунктах Західної України, створити неусвідомлених рабів-роботів без власної думки i волі, до безмежності розширити страх до влади у “соціяльному неусвідомленому”. З цією пропозицією виступив, ще в листопаді 1944 перший секретар ЦК КП(б)У Н. Хрущов: “… запровадити військово-польові суди при військах НКВД. Для залякування бандитів, після вироків військово-польових судів, засуджених до страти не розстрілювати, а вішати.
Суди варто проводити відкритими із залученням місцевого населення. Виконання вироків військово-польових судів слід здійснювати публічно у селах…
Пропоную тимчасово організувати при обласних управліннях НКВД західних областей України спеціяльні трійки у складі: секретаря обкому партії, начальника обласного управління НКВД i обласного прокурора.
Дозволити цим трійкам розглядати справи українсько-німецьких націоналістів та їх пособників із застосуванням вищої міри покарання – розстрілу та виконання вироку суду негайно”. (від 15.11.1944; ЦДАГО України. Ф.1, оп.23, спр.1060, арк.6-1.

Достовірно встановлені сотні фактів привселюдних страт українських патріотів окупаційною совєтською владою через повішання i розстріл у присутності місцевих жителів та учнів місцевих шкіл в населених пунктах Західної України в 1944-1951 роках.
Останній випадок привселюдної страти через повішання зафіксований в грудні 1951 року у Чорткові, Тернопільської області. З 27 по 30 жовтня 1951 відбувся привселюдний судовий процес над Іларієм Сказінським, Львом Бегерським, Б. Поповичем та Дмитром Малиником. Керував судовим процесом безпосередньо прокурор УССР Руденко Р. (біографія – див. офіційний вебсайт Генеральної Прокуратури України). Всі четверо були засуджені до смертної кари через повішання. Вирок виконали у грудні 1951 року на ринковій площі м.Чорткова в присутності місцевих жителів та учнів шкіл. Іларій Сказінський (“Крига”), хорунжий, окружний Провідник ОУН Чортківської округи; Лев Бегерський (“Дон”), районний Провідник ОУН; Б.Попович (“Борис”) та Дмитро Малиник (“Потап”, “Мартин”), районний Провідник ОУН Коропецького, Золотопотіцького, Монастириського р-нів трималися на страті по геройськи. Заспівали Гимн України i з окликом “Слава Україні” повисли на шибениці. Під охороною 20 варварів трупи висіли три дні.

 

http://www.youtube.com/watch?v=fhm0SzB57HQ

---------- Додано в 13:38 ---------- Попередній допис був написаний в 13:17 ----------

http://www.youtube.com/watch?v=dIRqQswoJVo
http://www.youtube.com/watch?v=8aXJ51ooAyI

 

одна історія.
Десь в кінці 70-тих в містечку Бережани відбулось перезахоронення 12 бійців Красной армії. Свідком перезахоронення був особисто. Залишки викопали на хуторі коло села Шибалин під Бережанами. Потім далекий родич з того села розказав що було. Це були рускі парашутисти - диверсанти. Їх десь зкинули і вони наніч зайшли на цей хутір. Господар напоїв їх самогонкою чи ще чимось і вночі з родичами закололи їх вилами, що і показала експертиза. Закопали їх під лісом. А зробив він це бо коли перші рускі відступали то забрали його сина в Тернопіль і він потім найшов його тіло. Так чоловік помстився за смерть сина. І причому не мав ніякого відношення до УПА. Цікаво ще те що всі старожили села знали про це але ніхто за той весь час не доніс на нього. А історія стала відома - бо коли чоловік помирав то висповідався священнику, а той доніс куда треба...

 

Архив СБУ дает немного другие данные

РОЗСТРІЛЯНІ НА ПОЧАТКУ ВІЙНИ
В архіві Центрального управління Служби безпеки України (м. Київ)
зберігаються списки на 6643 громадян, які на початку Великої Вітчизняної
війни утримувалися в тюрмах НКВС УРСР в містах Києві, Львові,
Тернополі, Чернівцях, Кіровограді, Дрогобичі, Самборі, Перемишлі,
Чорткові, Ізмаїлі.
Аналіз цих документів свідчить про те, що більшість ув'язнених
звинувачувалась в участі у збройних бандах, проведенні диверсій,
тероризмі, порушенні державного кордону; 25 відсотків — у причетності
до формувань ОУН-УПА; 20 відсотків — у контрреволюційній діяльності;
7 відсотків — у шпигунстві; 3 відсотки — у зраді Батьківщині; 3 відсотки
— так звані «колишні» (члени буржуазних партій, царські офіцери,
куркулі, власники підприємств) і 12 відсотків — в інших державних і
загальнокримінальних злочинах.
Більшість громадян, які утримувалися в тюрмах, були осуджені до
вищої міри покарання (ВМП) після закінчення слідства по їхніх справах.
Так, по Львівській області підлягав розстрілу 3161 чоловік, у містах: Києві
— 524, Тернополі — 444, Чорткові — 768, Чернівцях — 222, Ізмаїлі — 13,
Кіровограді — 15 чоловік. Щодо цих 5147, а також інших осіб рішення про
розстріл були прийняті наркомом державної безпеки України Мешиком,
прокурором республіки, начальниками управлінь НКВС і прокурорами
областей за відповідними списками на підставі директиви наркома
державної безпеки СРСР Меркулова (вказівка НКВС СРСР за № 2445-М
від 23.08.41 р.).
Дані про проведені розстріли є у вигляді відповідних актів щодо 769
громадян, які утримувалися у в'язницях Чорткова, 651 — Тернополя, 473 —
Києва, 222 — Чернівців, 184 — Перемишля, 15 — Кіровограда, 13 —
Самбора, 13 — Ізмаїла.

Даже один неправедно убитый - это состав преступления нквд. Однако - только правда - нужна для осуждения их преступлений.

 

Василева ?

 

Карабін, а чо тільки тисячу сто? Я бачив статті де і дві тисячі жертв згадували, і просто "тисячі"...
Звідки інфа? Бо при розкопках знайдено тільки останки 255-ти тіл. А сама в"язниця була розрахована на триста ув"язнених.
Поділіться інформацією.

 

От так, всього 255 чоловік розстріляли, це практично святі чекісти попалися, а Сталін так взагалі нічого не знав.

 

Енкаведешні тюрми це не готелі де вивішують табличку "вільних місць немає".

 

Заре вам Василь доведе шо то була буцегарня покращеного планування з п'ятиразовим харчуванням і комісарами, які в'язням грали на піаніно. Не цінуєте ви турботу старшого брата.

 

Я згоден. Збільшимо кількість ув"язнених у камерах вчетверо. Отримаємо 1020. Додамо ще вісімдесят одного в"язня і отримаємо первинну суму. А скажіть-но, Кармелюк, Ви в стрийській тюрмі бували?

 

Натякає на нове законодавство Януковича.

 

Ні (сподіваюсь Кармелюк не журналіст).
Намагаюсь взнати в скількоїх музеях-тюрмах бував пан із ніком Кармелюк.

 

А, голубизна думає шо їх лиш жукрналісти клянуть?

 

8 июля 1941 г.
НАЧАЛЬНИКУ ТЮР. УПР. НКВД УССР
КАПИТАНУ ГОСБЕЗОПАСНОСТИ тов. ФИЛИППОВУ
ДОКЛАДНАЯ ЗАПИСКА

Доношу, что в тюрьме г. Бережаны Тарнопольской обл. осталось 48 з/к, не преданных земле, 20 трупов остались в подвале админ. корпуса тюрьмы не вывезенными и 40 трупов сброшены в реку под мост. В тюрьму г. Тарнополь выброшено 94 з/к з/к.

Выше изложенное получилось вследствие того, что нач. НКГБ тов. МАКСИМОВ 28.06.41 взял в свое распоряжение 60 з/к, уничтожив их в подвале тюрьмы, а трупы в эту ночь не убрал несмотря на неоднократные напоминания руководства тюрьмы все же машин для вывозки не дал; работники тюрьмы ожидали машины до самого утра. 29.06.41, когда я возвратился с г. Тарнополя в Бережаны и узнал о неубранных трупах, я неоднократно ходил к нач. НКГБ т. МАКСИМОВУ с требованием предоставить машины для вывезения 60 трупов в дневное время в лес, но МАКСИМОВ мне машины не дал и сказал, чтобы без его распоряжения трупы не вывозились.

Машины в кол. 2-х штук были представлены лишь только в 21 ч. 30 мин. 29.06.41, а в 22 часов г. Бережаны подверглись усиленной интенсивной бомбардировке [немцев], из города власти ушли. Нач. НКГБ т. МАКСИМОВ оставил свои машины, ушел пешком, к этому времени на 2-х машинах в тюрьме [было] погружено 40 трупов и я дал распоряжение вывезти их в приготовленную яму. Не доезжая [до] ямы 400 м., машины попали под сильную бомбардировку и пул. обстрел. У одной машины был пробит радиатор, легко ранен один надзиратель, машины брошены в 400 м. от ямы, в городе оставаться было невозможно, мы вышли за город и оттуда мною были посланы за машинами с трупами, — нач. тюрьмы тов. КРАСАН и опер. упол. ЛИТВИН, чтобы выбросить в яму трупы и забрать из подвала тюрьмы 20 трупов, также отвезти в ту же яму. Нач. тюрьмы тов. КРАСАН моего распоряжения не выполнил, не завез трупы в яму, а выбросил их в реку под мост, и не вывез 20 трупов с подвала, доложив мне о том, что это сделать невозможно ввиду сильной бомбардировки и обстрела с домов, бомбардировку я видел сам, а в отношении обстрела с домов я этого сказать не могу. После этого мы двинулись дальше в село Кузовое в 16 км. от г. Бережаны. Я там предложил тов. КРАСАНУ вернуться обратно и убрать трупы и в то же время мы связались с г. Тарнополем с тов. ЧОБОТОВЫМ, которому было доложено сложившаяся обстановка. Тов. ЧОБОТОВ дал распоряжение следовать в г. Тарнополь, я несмотря на это предложил КРАСАНУ в присутствии секретаря горкома партии вернуться убрать трупы, но КРАСАН мне ответил, я буду выполнять распоряжение только лишь нач. УНКВД тов. ЧОБОТОВА, и мы все направились в г. Тарнополь.

48 з/к остались в подвале, не преданные земле. Нач. НКГБ получил в свое распоряжение 58 чел. 10 чел. успели предать земле.

Все выше изложенное получилось вследствие того, что нач. НКГБ тов. МАКСИМОВ, нач. гарнизона и секретарь горкома партии не оказали тюрьме должной помощи, а, наоборот, тормозили работу, говорили, что вы, дескать, не торопите нас, мы вам не подчинены, мы отвечаем за тюрьму, а не вы — поэтому не командуйте нами, такие замечания я неоднократно слышал со стороны нач. НКГБ т. МАКСИМОВА, по вине которого осталось не убрано 20 трупов в подвале тюрьмы и не предано земле 48 з/к.

8.07.41 г. КАПИТАН (подпись)

Опознание родственниками жертв тюрьмы НКВД №1 после вступления немецких войск. г. Львов.


---------- Додано в 15:28 ---------- Попередній допис був написаний в 15:18 ----------

ЗАМ. НАЧ[АЛЬНИКА] ТЮРЕМНОГО УПРАВЛЕНИЯ НКВД УССР
ПОЛИТРУКУ тов. ДЕМЕХИНУ

РАПОРТ

Доношу до В[ашего] сведения, что 22/VI-41 г. в 3 часа утра по тревоге меня вызвали в УНКВД Волынской обл., где мне Нач. УНКВД поручил принимать сводки Райорганов области о ходе военных действий.

Находясь безотлучно в приемной Нач.УНКВД до 24 часов, в 24 часа мне стало известно, что каркас тюрьмы гор. Луцк попаданием 2-х бомб разрушен в двух местах и охрана тюрьмы осуществляется только наружная, ротой конвойных войск со всем составом охраны тюрьмы.

В 2 часа утра 23/VI-41 г. я получил разрешение у Нач. УНКВД уехать в тюрьму совместно с 18-ти сов. парт. работниками для усиления охраны тюрьмы.

Утром 23/VI-41 г. я установил: во время попадания 2 бомб на территории тюремного двора двери в некоторых камерах и админ. здании повылетали, а в остальных камерах з/к з/к сами выломали все двери. Кроме этого, разграбили склад лич. вещей з/к. з/к, в котором были режущие и колющие предметы, продуктовые и вещевые склады тюрьмы, аптеку тюремной больницы.

Тогда утром я дал приказание нач.тюрьмы мл.лейтенанту госбезопасности тов. ГРИНЕВУ освободить из тюрьмы заключенных указников, малолеток и з/к, осужденных за бытовые маловажные преступления.

Об освобождении которых нач. тюрьмы мне докладывал, но я сейчас не помню сколько, но примерно всех человек 70.

23/VI-41 г. в 11 часов 30 мин. в тюрьму гор. Луцка прибыла опер. группа работников УНКГБ и УНКВД по Волынской области, начальником которой был капитан Госбезопасности тов. РОЗОВ.

Там же около тюрьмы меня вызвал Нач. УНКГБ — Капитан Госбезопасности тов. БЕЛОЦЕРКОВСКИЙ, который мне приказал выдать опергруппе тов. РОЗОВА всех з/к з/к, содержащихся в тюрьме гор. Луцка по статьям УК УССР 54, 2,11, и особенно [членов] ОУН.

Выясняя подробнее обстановку, мне капитан Госбезопасности т. РОЗОВ приказал в течение 20 минут выдать для расстрела всех з/к з/к по 54-2, 11 ввиду того, что противник находится от гор. Луцка в 7 километрах.

Получив такое приказание, я взял с собой нач. тюрьмы ГРИНЕВА, Зам. Нач.тюрьмы ЛЕСКИНА и 4 человек дежурных Пом. Нач. БАШЛАКОВА, ЯНУЩЕНКО, КОВАЛЕВ и БАЛАХИН, при входе во двор тюрьмы Зам. Нач.тюрьмы ЛЕСКИН струсил заходить в тюрьму, тогда мы все ему ЛЕСКИНУ отдали свое оружие, а сами без оружия зашли в тюрьму для подбора з/к з/к.

Отобрали и вывезли на хоз. двор тюрьмы примерно 800 чел., которые немедленно были расстреляны там же на месте вышеупомянутой опергруппой, бойцами роты конвойных войск НКВД и начальствующим и надзирательским составом тюрьмы.

Возвратившись из внутр. тюрьмы, я зам. нач. тюрьмы ЛЕСКИНА возле тюрьмы не застал, а с помощью работников тюрьмы разыскал ЛЕСКИНА за полкилометра от тюрьмы, куда он от трусости убежал спрятаться.

Тогда же я ЛЕСКИНУ приказал погрузить на тюремную машину документы и ценности тюрьмы гор. В-Волынск (два полных матраса, но что там было, я точно не знаю) и все документы, лич. дела з/к и ценности тюрьмы гор. Луцк и выехать из гор. Луцка до кирпичных заводов, а в случае отхода, тогда будем направляться дальше. (Все документы тюрьмы гор. Луцк при мне на автомашину погрузили 4 матраца, какие документы там были я точно не помню, но знаю, что лич. дела з/к, карточки № 5 и камерная картотека были погружены на автомашину полностью на все наличие з/к, содержащихся в тюрьме).

Через 20 минут после расстрела з/к тюрьмы мы получили указание, что противник находится не в 7 километрах, а в 25 километрах, и мы немедленно приступили к уборке трупов.

Все трупы 70 с лишним осужденных к ВМН и около 800 подследственных нами закопаны и места на местах нахождения трупов полито керосином и выпалено, а после всего эти все места присыпаны известью.

Кроме этого, расстреляно охраной тюрьмы и воинскими частями в окрестностях тюрьмы з/к, пытавшихся бежать из тюрьмы. Для уборки этих трупов по распоряжению Нач. УНКВД, была создана группа с раб. милиции, которая все трупы убрала.

В общем расстреляно в тюрьме и возле тюрьмы около 1000 человек.

Оставлено в тюрьме около 1000 человек, большинство из которых обвинялись по бытовым ст.ст. УК УССР.

Тюрьму гор. Луцк совместно с командиром роты конвойных войск ст. лейтенантом ФАХУРДИНОВЫМ и всем составом работников тюрьмы г. Луцк мы оставили после утери связи с УНКВД воинскими частями 25. VІ-41 г. в 23 часа 30 мин.

Совместно с раб. тюрьмы № 1 всем составом УНКВД мы 29/VI-41 г. прибыли в Мархлевский р-н, Житомирской обл, откуда нас разбили по группам и откомандировали в другие области.

Зам. нач. тюрьмы ЛЕСКИН, как мне стало известно, за городом не остановился, а прямо уехал в Киев и по дороге на Киев пожег все документы, находящиеся на автомашине тюрьмы г. В-Волынск и Луцк.

Чем ЛЕСКИН руководствовался при уничтожении документов, мне неизвестно.

Одновременно отмечаю, что несмотря на то, что ЛЕСКИН уехал из Луцка самовольно, но наказания за это не понес.

В части тюрьмы гор. Ковель сообщить ничего не могу, так как с Ковелем потеряна связь была 23/VI-41 г.

НАЧ[АЛЬНИК] ТЮРЕМНОГО ОТДЕЛЕНИЯ УНКВД
ПО ВОЛЫНСКОЙ ОБЛ — СЕРЖАНТ
ГОСБЕЗОПАСНОСТИ (СТАН)

3/ІХ-41 г.

 

Карабін. Мене не Тернопіль і не Луцьк цікавлять. Мені би про Стрий щось зачути...
Буде цифра 1101 документована чи ні?

 

То певно дід когось із підкацапників, вони тепер ним пишаютья: "...та мой дед! ...лицом к врагу!... сражался!..".

---------- Додано в 15:34 ---------- Попередній допис був написаний в 15:33 ----------

Так ми тут всі під вас підлаштовуємось?

 

Мені цікаво, чому тільки тисяча, а не дві чи три...
Карабін жеж за свої слова відповідає, нє?

 

На початку німецько-радянської війни в тюрмах Західної України перебувало багато людей, заарештованих більшовицькими каральними органами в ході радянізації інкорпорованих до складу СРСР територій Галичини, Волині та Північної Буковини за результатами «визвольних походів» Червоної армії в 1939–1940 роках. Першого тижня війни заповненість в’язниць у західному регіоні УРСР збільшилась у півтора-два рази. Органи НКВС та НКДБ за відповідними інструкціями з центру арештовували всіх підозрюваних в «антирадянській та шпигунській» діяльності. Зокрема, у Львові після 22 червня чекісти влаштували справжні облави на мешканців міста, вбачаючи в кожному другому повстанця й шпигуна.

У перші дні війни органи державної безпеки УРСР намагалися вивезти заарештованих із прифронтової смуги в глиб території. 23 червня 1941-го начальник тюремного управління НКВС республіки Філіппов направив командирові 13-ї дивізії НКВС полковнику Зав’ялову план евакуації в’язнів із західного регіону. Зокрема, передбачали вивезти 23 тис. 236 осіб, для чого необхідно було мати 778 залізничних вагонів. Однак блискавичний наступ німецьких військ, проблеми із транспортом та активізація націоналістичного підпілля, яке спорадично атакувало тюрми з метою визволення в’язнів, поставили радянські каральні органи перед неможливістю реалізації плану. Після кількох звернень керівництва українського НКВС до Москви по інструкції звідтіля надійшла телеграма: потрібно було «згідно з розпорядженням Лаврєнтія Бєрії, за списком, затвердженим прокурором, розстріляти всіх осіб, що перебували під слідством, засуджених за контрреволюційні злочини за ст. 170 Кримінального кодексу, та осіб, які здійснили розтрати, а підслідних та засуджених, які не проходять за цими статтями Кримінального кодексу, – звільнити».

За винищення політичних в’язнів від самого початку війни взялись у прикордонних тюрмах – у Перемишлі й Добромилі. Надалі з повним розмахом страти арештантів здійснювали без суду за вказівками місцевого тюремного начальства. Їх убивали в камерах, на подвір’ях в’язниць, в урочищах за межами міст, над шурфами шахт тощо. Катівські технології варіювалися від застосування вогнепальної зброї та бронетехніки – через відрубування частин тіла – до закопування живих людей у землю й подекуди варіння в казанах.

Від 23 червня розстріли проводили чимдалі інтенсивніше, спочатку індивідуально за викликами на прізвище, а потім цілими групами. В останні дні перед відступом радянських військ в’язнів страчували без списків, подекуди просто в камерах за допомогою автоматів і гранат. Щоб приховати передсмертні крики жертв від міських жителів, екзекуції виконували під шум автомобільних і тракторних двигунів. В’язні намагалися повставати, однак зазвичай їхні виступи закінчувалися суцільними розстрілами. Деяким арештантам пощастило втекти, скориставшись панікою та безладом радянських військ, що відступали. Окремих – звільнили оунівці під час організованих повстань.

Про масштаби червоного терору на початку війни в умовах відступу Червоної армії із теренів Західної України свідчать очевидці: «…Львівські «Бригідки». З розкритих навстіж брам доноситься трупний запах. На подвір’ї, в коридорах, у підвалах – стоси трупів. Усі вони зі слідами тортур. Проломлені черепи, відрубані ноги, руки, скручені колючим дротом тулуби, спотворені обличчя». «У Самбірській тюрмі було знайдено багато трупів, помордованих у жахливий спосіб. Деякі з них мали в устах ганчірки й пісок, інші попідрізувані нігті на пальцях рук, пошматовані й повирізувані пояси шкіри з обличчя, повиколювані очі, повідрізувані носи, повибивані зуби і т.д. У жінок були відрізані груди, порозпорювані животи, повиривані жмути волосся, перед стратою їх усіх зґвалтували».
Загалом у перші тижні війни в тюрмах Західної України було страчено близько 22 тис. осіб. У в’язницях Львівської області (на той час до її складу входила тільки північна половина теперішньої. – Ред.) (Львів, Буськ, Городок, Комарно-Рудки, Щирець, Бібрка, Жовква, Кам’янка-Бузька, Судова Вишня, Яворів, Лопатин) було розстріляно 4 тис. 591 людину, у трьох в’язницях Дрогобицької (Дрогобич, Самбір, Стрий) – 3 тис. 301, у тюрмах Станіслава – 2 тис. 500, Луцька – 2 тис. 754, Рівного – 150, Дубно – 1 тис. 500, Ковеля – 195, Тернополя – 1 тис., Перемишля та Добромиля – 2 тис. в’язнів. більшість із них були українці, невеликий відсоток становили поляки, біля 10% – євреї-сіоністи.