Життєві цінності

це ж усе ниточка. Щоб людина виросла до такого стану, щоб шукала (і знайшла) свій сенс - треба, щоб у неї вклали цей стимул. А поїсти, поспати... і так до смерті - виховання не потребує.

 

Якшо так, то виходить шо основна життєва цінність - педагогіка.
А результат зазвичай лотерея. Є погані батьки з хорошими дітьми, є хороші батьки з поганими дітьми. Є багато людей з хорошими стосунками з батьками, є багато людей з формальними стосунками з батьками, є багато людей що втрачають спільну мову з батьками.
Так що системності тут не видно, навпаки - як бог пошле.
Все-одно батьківство в певний момент закінчується і людина опиняється знову там само - перед пошуком сенсу.

 

Все правильно. Тільки виховання не є основною життєвою цінністю, але дуже важливою. Бо, як би нам не хотілось вірити, що ми такі розумні самі по-собі, ми таки є продукт чийогось виховання.