Життя, хвороба і смерть

Амінь.

 

Бесплатная Консультация целителя, снятие испуга, зависимостей, проклятий, венца безбрачия +380684163939 и вайбер:+79788535646
отзывы:
View: https://www.youtube.com/watch?v=r0tSIjg8FNE

 

@umagiya, а чому Вайбер на кацапському номері?
Ась???

 

у тебя тоже!

 

???????????

 

А почему прикрылся на фотке, или не твоя?

 

Можна хворобу вилікувати, але душу загубити. Варто остерігатися подібних пропозицій.

 

1.
Вчора ми поховали мого сусіда, Ігор Горак, 55 років.
Господар, відповідальний, гарна сім"я, прекрасна дружина, двоє дітей, троє внуків.
Хата-машина-робота.
Причина смерті - безалаберне відношення до свого здоров"я. Курив без міри, випивав, не зважав на болі і симптоми.
Звернувся в лікарню, коли вже було пізно. Простуда-запалення-ускладнення. На протязі 10 днів його не стало.

2.
В ніч на сьогодні помер чоловік моєї хорошої знайомої, Іван Хміль, +50.
Господар, відповідальний, гарна сім"я, прекрасна дружина, троє дітей, внуки.
Хата-машина-робота-відпочинок по всьому світі.
Не зловживав, слідкував за самопочуттям, курорти, огляди і профілактика.
Заснув і зранку не прокинувся. Тромб.

А ви берете і кажете.

 

Що, @Мих, нема що сказати?
Чи ви тільки з Левком можете перекидатися цитатами з Біблії?

А в чьом сіла, брат? (с)

 

помер один і помер другий, а от що після смерті - в тому й сила.

 

Де "після смерті"?
Бачу такі варіанти:
- після смерті тут, на землі. Все, що він залишив після себе
- після смерті там, в потойбічному житті. Все, що він забрав із собою.

Прошу пана, ви що маєте на увазі?

 

Баба Ванга казала, що знає, але не розказує людям про потойбіччя, бо не будуть цінувати життя. Хто зна, що там, але не треба нікого залякувати.
Жити треба так, щоб журилися та з теплотою згадували діти та внуки...та ще хоч з десяток людей. І щоб не було нікого, хто б радів чи з полегшенням прийняв звістку про твій кінець... І того досить.
"Хам пшеницу сеет,
Сим молитву деет,
Хаим власть имеет,
Смерть всем завладеет."
Всі там будемо, але в то, що той, хто ревно молитиметься, краще устроїться на тому світі, щось не віриться.
Іменем Христа стільки невинної крови проливалося...

 

Ще додам.
Християнська концепція має на увазі, що Земля, з усіма її мешканцями, знаходиться у владі козлоногого.Про це ніхто не згадує, а даремно, тому що ця нехитра думка пояснює все те гівно, що ми бачимо - включаючи те, що твориться в церкві.
Просто треба розрізняти церкву, релігію з її фольклором, віру, і своє прагнення до гармонії зі світом.
Комунарець тут би підлил бензинчику)).

 

Щось Мих сачкує)
Видно, нема готової цитати;

зі
во, на цю тему є гарна пісня. Я її вже десь постив, але тут їй якраз і місце.

Пісня на язикє, буду вдячний за аналогічну пісню на мові.

View: https://youtu.be/j8Pm14T649c


Соломон

Сад не цветёт, если у ручья нет воды
Сын не растёт, если у него нет отца
Зря не поёт соловей, если нету любви
И гора не придёт, коли веры нет

Запоминай то, что говорят деды
Не забывай, что у мысли злой нету глубины
Мать молоком корми, хлебу не дай упасть
И лучше что: себя обмануть или у себя украсть?

Слово недоброе не слетит с твоих губ
Если у сердца действительно будет дно
А Соломон не прав – всё пройдет, да не всё
Будет что-то после нас – догадайся что

Сад не цветёт, если у ручья нет воды
Сын не растёт, если у него нет отца
Зря не поёт соловей, если нету любви
И гора не придёт, коли веры нет

 

Ха, в павутині надибав прикольну байку
Переклад вуйка Ґуґла



— Ви коваль?
Голос за спиною пролунав так несподівано, що Василь навіть здригнувся. До того ж він не чув, щоб двері в майстерню відчинялися і хтось заходив усередину.
— А стукати не пробували? — грубо відповів він, трохи розлютившись і на себе, і на спритного клієнта.
— Стукати? Хм… Не пробувала, — відповів голос.
Василь схопив зі столу ганчір'я і, витираючи натруджені руки, повільно обернувся, прокручуючи в голові відповідь, яку він збирався видати в обличчя цього незнайомця. Але слова так і залишилися десь у його голові, бо перед ним стояв незвичайний клієнт.
— Ви не могли б виправити мені косу? — жіночим, але трохи хрипкуватим голосом запитала гостя.
- Все, так? Кінець? — відкинувши ганчірку кудись у куток, зітхнув коваль.
— Ще не все, але набагато гірше, ніж раніше, — відповіла Смерть.
— Логічно, — погодився Василь, — не посперечаєшся. Що мені тепер треба робити?
- Виправити косу, - терпляче повторила Смерть.
- А потім?
— А потім наточити, якщо це можливо.
Василь кинув погляд на косу. І справді, на лезі були помітні кілька щербин, та й саме лезо вже пішло хвилею.
— Це зрозуміло, — кивнув він, — а що мені робити? Молитися чи збирати речі? Я просто вперше, так би мовити…
— А-а-а… Ви про це, — плечі Смерті затремтіли в беззвучному сміху, — ні, я не за вами. Мені просто косу треба підправити. Чи зможете?
— То я не помер? — непомітно обмацуючи себе, спитав коваль.
- Вам видніше. Як ви себе почуваєте?
- Та наче нормально.
— Немає нудоти, запаморочення, болю?
- Н-н-ні, - прислухаючись до своїх внутрішніх відчуттів, невпевнено промовив коваль.
— У такому разі вам нема про що турбуватися, — відповіла Смерть і простягла йому косу.

Взявши її в моментально здерев'янілі руки, Василь заходився оглядати її з різних боків. Справ там було на півгодини, але усвідомлення того, хто сидітиме за спиною та чекатиме закінчення роботи, автоматично продовжувало термін, як мінімум, на пару годин.
Переступаючи ватяними ногами, коваль підійшов до ковадла і взяв до рук молоток.
— Ви це… Сідайте. Не будете ви стояти?! — вклавши у свій голос усю свою гостинність та доброзичливість, запропонував Василь.
Смерть кивнула і сіла на лаву, спершись спиною на стіну.
* * *
Робота добігала кінця. Випрямивши лезо, наскільки це було можливо, коваль, взявши в руку точило, подивився на свою гостю.
— Ви пробачте мені за відвертість, але я просто не можу повірити в те, що тримаю в руках предмет, за допомогою якого було загублено стільки життів! Жодна зброя у світі не зможе зрівнятися з нею. Це справді неймовірно.

Смерть, що сиділа на лавці в невимушеній позі, і роздивлялася інтер'єр майстерні, якось помітно напружилася. Темний овал капюшона повільно обернувся до коваля.
- Що ви сказали? — тихо промовила вона.
— Я сказав, що мені не віриться, що тримаю в руках зброю, яка…
- Зброя? Ви сказали зброю?
— Може, я не так висловився, просто…
Василь не встиг домовити. Смерть, блискавично схопившись з місця, за мить виявилася прямо перед обличчям коваля. Краї каптуру злегка тремтіли.
— Як ти гадаєш, скільки людей я вбила? - прошипіла вона крізь зуби.
— Я… Я не знаю, — опустивши очі в підлогу, видавив із себе Василь.
- Відповідай! — Смерть схопила його за підборіддя і підняла голову вгору, скільки?
- Н-не знаю ...
- Скільки? — вигукнула вона прямо в обличчя коваля.
— Та звідки я знаю, скільки їх було? — намагаючись відвести погляд, не своїм голосом пропищав коваль.
Смерть відпустила підборіддя і на кілька секунд замовкла. Потім, згорбившись, вона повернулася до лави і, важко зітхнувши, сіла.
— Значить, ти не знаєш, скільки їх було? — тихо промовила вона і, не дочекавшись відповіді, продовжила. — А що, коли скажу тобі, що я ніколи, чуєш? Ніколи не вбила жодної людини. Що ти на це скажеш?
— Але… А як же?
— Я ніколи не вбивала людей. Навіщо мені це, якщо ви самі чудово справляєтесь із цією місією? Ви самі вбиваєте один одного. Ви! Ви можете убити заради папірців, заради вашої злості та ненависті, ви навіть можете убити просто так, заради розваги. А коли вам стає цього мало, ви влаштовуєте війни і вбиваєте один одного сотнями та тисячами. Вам це просто подобається. Ви залежні від чужої крові. І знаєш, що найнеприємніше у всьому цьому? Ви не можете собі в цьому зізнатися! Вам простіше звинуватити в усьому мене, - вона ненадовго замовкла, - Ти знаєш, якою я була раніше? Я була вродливою дівчиною, я зустрічала душі людей з квітами і проводжала їх до того місця, де їм судилося бути. Я посміхалася їм і допомагала забути, що з ними сталося. Це було дуже давно… Подивися, що зі мною сталося!
Останні слова вона вигукнула і, скочивши з лави, скинула з голови каптур.
Перед очима Василя постало, поцятковане зморшками, обличчя глибокої старої. Рідкісне сиве волосся висіло сплутаними пасмами, куточки потрісканих губ були неприродно опущені вниз, оголюючи нижні зуби, кривими осколками, що виглядають з-під губи.
Але найстрашнішими були очі. Абсолютно вицвілі очі, що нічого не виражають, дивилися на коваля.
— Подивися на кого я перетворилася! А знаєш чому? — вона зробила крок у бік Василя.
- Ні, - стиснувшись під її пильним поглядом, мотнув він головою.
— Звичайно, не знаєш, — посміхнулася вона. — Це ви зробили мене такою! Я бачила як мати вбиває своїх дітей, я бачила як брат вбиває брата, я бачила як людина за один день може убити сто, двісті, триста інших людей! я кричала від жаху.

Очі Смерті заблищали.
— Я поміняла свою прекрасну сукню на цей чорний одяг, щоб на ньому не було видно крові людей, яких я проводжала. Я одягла капюшон, щоб люди не бачили моїх сліз. Я більше не дарую їм квіти. Ви перетворили мене на монстра. А потім звинуватили мене у всіх гріхах. Звичайно, це ж так просто… — вона дивилася на коваля немиготливим поглядом, — я проводжу вас, я показую дорогу, я не вбиваю людей… Віддай мені косу, дурню!

Вирвавши з рук коваля свою зброю, Смерть розвернулася і попрямувала до виходу з майстерні.
- Можна одне питання? — почулося ззаду.
— Ти хочеш спитати, навіщо мені тоді потрібна коса? — зупинившись біля відчинених дверей, але не обертаючись, спитала вона.
- Так.
— Дорога до раю… Вона вже давно заросла травою…

Автор Євген Чеширко