За все платити...

А ви думаєте серед людей спокій знайти ..

 

А я не серед людей...
Я давно..вже не серед людей...

 

Але ж до людей тянетесь, а спокою не знаходите ..
Не те що би людей треба уникати, але уміти себе стримувати на людях, а якщо важко стримуватись, то вже краще уникати.

Я розумію, що всі ми зі страни совєтов, але є речі котрі людина здатна сама відчути й осмислити. Комусь легше це дається, комусь важче, але уміти перемагати самого себе МУСимо. Й починати треба уже, не відволікати.

 

Що і роблю.
Але не тому,що не вмію себе стримувати." Є причини.
Дякую за пораду.
Можливо,колись ви мене зрозумієте.
Ніхто не застрахований.
Ні від чого.
Лф став моєю родиною...я тут свій...був...
І прикро,що через таких,як ви ,все ж мушу йти.
За все треба платити.
Всюди повинна бути рівновага...

 

Ромку, та плюньте ви. Ну не вміє людина себе вести, можливо не розуміє що таке горе. Чи не краще помовчати і поспівчувати чужому горю? Особливо коли не маєш що сказати.
Памятаю, багато років тому мене "попросили" з роботи бо був "політично ненадійним". Сів більш як на пів року батькам на шию (роботи знайти не міг).
Поки не влаштувався клеїти якусь гіпсову плитку до стелі.
Це були страшні дні. Крім того кожний день чекав на людиноподібних звірів з гебні. Хотілося б щоб щось змінилось в будь-який бік. Навіть в гірший. Ніколи не любив тягучого незмінного сидіння на дні.
Так само мав багато "радників". Краще б їх не було.
Чому доля таке посилає? Ніхто не знає.
Слухав сьогодні Кшиштофа Кравчика. Під час пісні "То цо дал нам сьвят" показували фрагменти з життя Анни Янтар. Чудова була співачка, гарна, скромна жінка. Навіть рівняти не можна до сучасного сміття.
Пішла з життя в 30 років - розбився літак. Чому? Доля? Важко пояснити...
Не все можна пояснити "платою" за щось. Продовжуючи тему тих же співачок, то давно требу було б щоб вже сповна "платила" така смердяча гниль, як різні спіерс, пугачови чи деБілики. Але вони просперують. Терплять найкращі і невинні...

 

По-перше, ні в кого не буває тільки щастя,здоров’я,достаток і ні в кого не буває тільки горе,хвороби,біда,розпач. В кожної людини є і радості, і печалі. Так побудоване наше життя. Хіба, що ми того просто не хочемо бачити.

Ромку, а звідки Ви то таке собі надумали, що якщо в одного щастя, то у другого за той рахунок нещастя? Де то Ви таке пояснення знайшли? Що, Бог має ліміти в чомусь і як одна людина має добро, то друга мусить то платити якимись негараздами? Бог що, такий собі бідненький дідусь, що наштампував якихось кругів наполовину чорно-білих і так складає їх, бавиться як в пазли і все мусить мати пару, чорне до білого? Ви ж ніби позиціонували себе, як віруючу людину, навіть за якогось священника доказували, що він кращий, більш приближений до Бога чоловік, а тепер ось таке пишете. Я розумію Ви маєте біду з дитиною. Вам тяжко, нестерпно боляче, Ви вже стомилися від того. І ми ніхто не знаємо, чого у Вас в житті такий хрест. Та і хіба тут всі такі щасливі, що можуть до стелі скакати? Та в кожного свій хрест. Як не одне, то друге. Як можна виміряти, в кого більше, а в кого менше. Недавно бачила одного навіть не чоловіка, а щось подібне на обрубок людського тіла. А він Бога славить і людям їздить і свідкує про Бога. І стільки в ньому енергії, стільки любові до людей, таких, що живі-здорові-цілі, що просто соромно стає, що я нераз за щось нарікаю, маю претензії до Бога, а чого, Боже, Ти то допустив? А чого в мене така доля? Я ж нічого нікому поганого не зробила... І починаю думати, що то мої родичі може чим прогрішили перед Богом, може то Бог судиться за їхні гріхи саме на мені? Бо ж так написано в Біблії, що часто діти відповідають за гріхи їхніх предків ад до четвертого коліна. А потім починаю молитися і просити, щоби Бог зняв прокляття, якщо воно є за гріхи моїх предків на мені. І дивишся, вже і життя йде краще, успіх є, благословіння. А як би я тільки нарікала, претензії мала би і до Бога, і до всіх навколо, то так би і варилася в тій втомі, незадоволенню, розпачі, небажанні жити. Та і взагалі, як Ви думаєте, хто нас доводить до розпачу, незадоволення, небажання жити? Хто нам нашіптує, що то можна все дуже скоро скінчити? Знаю, не хочете слухати. Але то сатана, батько тьми, володар світу цього, той що прийшов вкрасти, вбити і погубити. Так Біблія говорить, не я. Чи Ви вже Біблії не вірите?

А можна вибрати, чи вистачить, чи ні? Тоді Ви - щасливі, якщо вибрали. Бо вічність є незалежно від нас. Хочемо, не хочемо. Віримо, не віримо. Є дві Вічності. Одна та, що продовжить муки, друга - що зупинить їх. Може заголосно звучить. Але то не моє. То реальне. Чи Ви вже зробилися атеїст, Ромку?

 

уникати людей -це розвивати соціофобію,обісивно компульсивні розлади, та різні психічні відхилення.
попробуйте стриматись коли хочите в туалет,стримаєтесь точно,але рано чи пізно прийдеться туди біжати...можна не добіжати...
так і в душевних почуттях.
якщо ви народжені згори треба бажано непрестанно молитись якщо хочете ,щоб плоть не диктувала умови, і плотський розум перестав навязувати плотські ідеї, ще добре потягати гантельки і штангу .(тілесні вправи мало корисні, але корисні). Благочестя на все корисно.
і довіритись повністю Богу, з чим у мене ще також важко.
А радити бажано те, що пережито і не один раз,це я кажу собі і всім нам.
Всім Мир БОЖИЙ В СЕРДЦЕ!

 

Я свою думку висловлював не раз...
Не вірю я в антипка...як і в істини,що проповідують з амвонів...
Вірю в Бога...
Я просто...втомився...
І тому...процитую Миха...

в моєму світі занадто багато...болю...
А я і так занадто показую...це...
Прислухаюсь до слів ЛІлі Романової

І Афтерстепа

Не кажу... що ніколи не з’явлюсь ...мені дійсно більше нема куди дітись...
але...
Мушу йти...
Дякую тим,хто став мені рідними...
Дякую за підтримку...за все...

 

Жаль-жаль. Жаль, що не бачиш прикрас. Бо реальність не дорівнює чорноті. В реальному житті також багато хорошого і те хороше, добре, приємне є дуже реальне.

То є золоті слова. +100!

 

Спокій можна знайти у смиренні і тільки у смиренні. Змиритися з тим, що не можеш змінити, приймати біль як частину свого життя і терпіти, сприймати усе як належне. Смиренність дає людині бачити світло у кінці тунелю, зболеною душею співчувати людям як ніхто інший і нести свій хрест без прокльонів і нарікань, а славлячи Бога.

 

Можна антипка привітати із ще однією перемогою. Найбільше досягнення сатани полягає у тому, що люди перестали у нього вірити.

 

Romko, я всегда и радуюсь, и скучаю по знакомым форумчанам, покинувшим форум. Никогда никого стараюсь не отговаривать. В жизни много вещей важнее интернета.

Но в вашей ситуации не так уж много возможностей просто общаться. Так вышло. Поэтому, форум - не самый худший вариант.

Люди бояться тех, у кого большое горе, кого жизнь скрутила по-настоящему. И они так или иначе об этом намекнут, избегая или давая советы "помалкивать".
В жизни, думаю, лучше молчать. Все равно никто не поймет. Зато на форуме, если кому не нравится, - может не читать. А просто высказать, иногда, очень важно.

Так что поступайте как хотите. Но не думаю, что нужно совсем отсюда уйти.

Да. И если кто-то тут с вами не слишком цацкается, значит считает Вас нормальным человеком, не боится и не избегает

 

В тому й справа.що форум став для мене не просто форумом - ДОМОМ...От зараз я знов в лісі...не втримався...заглянув... Але і з дому треба йти... Це,як...коли в тому місці,де виріс...відчуваєш...що вже нікому не потрібен... Так і тут...як каже Мих:"Життя продовжується"... Одні приходять,другі відходять... Рівновага...

 

Рівновага власного виробництва. Ніхто ж не жене, не змушує йти, але ти чомусь в черговий раз вирішив, що пора... Люди самі собі перше придумують перешкоди, а потім ламають голову над тим, як їх обійти.

 

А що я, Ромку, чи від мене буде залежати ваше рішення .. Так само, як і моє, коли вирішу піти.
Подумайте, чи вам від отих медалей легше стало ..
А може вартує таки інший лік пошукати, -- душевного спокою і умиротворення.

 

Знаєте...все ж відповім... Так,ці,як ви кажете,медалі для мене дуже дорогі. Це вияв підтримки форумлян,в момент,коли було особливо важко. Тоді я вперше відчув,що я не один на світі. Тому й кажу :"Ніколи не кажи ніколи". Зараз особливо важко... Даються взнаки вже більш,як піврічні 2-3 години сну на добу,біль в грудній клітці,що вже не припиняються,щоденна 20-ти кілометрова проща в лісі(я і зараз в лісі),постійна напруга,в очікуванні приступів,постійна гризота,за що завтра купити ліки і памперси,просто на прожиття...бо ж з дружиною по змінах біля малої,то маю час лиш до обіду...і в ліс... Тому особливо болісні для мене звинувачення в нитті,в тому,що в своїх бідах виню всіх... Та нікого я не виню...то мій хрест...і мені його нести. От крутиться в голові асоціація. Коли сипнеш солі на здорову шкіру - не буде нічого. Але,коли це зробити у відкриту рану - біль...доволі сильний... Я не маю за зле нікому,хто висловлював свою думку... Мушу наразі піти...трохи відійти...може прийду трохи в норму...бо неадекватно реагую на просту дискусію... Вибачте за все.

 

Ромку,далеко не відходьтеале,уже цілком серйозно - робіть так,як вам буде краще.Ми почекаємо!Не ображайтеся на нас - це від бажання допомогти і від незнання як.

І ще,у Вас є тил ,це ЛФ.Пишіть все,що Вам болить,розповідайте,виставляйте свої(і не лише свої) фотки.А вірші,пісні-без них форум не форум!

Тримаємось міцно за руки,хоч віртуально,але відчуйте,будь ласка!

все буде добре,навіть якщо буде по-іншому - БУДЕ ДОБРЕ!

 

Ромку, коли людині погано - ні в якому разі не можна замикатися в собі. Потрібно бути серед людей, щоб хоч трохи, хоч на хвилинку, відволіктися від проблем. Так набато легше. Повірте, по собі знаю.

 

Закріплюся в ролі поганого дяді.

Сім діл милосердя для душі:

1. Грішника навернути.
2. Незнаючого навчити.
3. У сумніві порадити.
4. Сумного потішити.
5. Кривду терпеливо зносити.
6. Образу щиро прощати.
7. За живих і померлих молитися.

Милосердя тоді, коли воно правдиве, а правда не раз ой як болить. Й тепер подумаймо, чи в такому випадку відповідатимуть милосердю наші слова, у намагані оминути біль .. Тоді напевно, краще помовчати й помолитися.

Милосердя ж, не раз потребує хірургічного втручання.

 

та ніякий ви не поганий дядьконавіть дуже непоганий!
тільки коли Ви стараєтеся виконати -грішника навернути,власне в цей час цьому **грішнику**потрібно №4---сумного потішити!

дуже коротко хочу нагадати у довільній інтерпретації одну стару як світ притчу-

до судді прийшов 1 чоловік зі скаргою на свого сусіда.
суддя уважно його вислухав і сказав - *Так,ти правий*

за якийсь час прийшов до цього судді сусід 1 чол.і суддя вислухавши його і йому сказав -*Так.ти правий*

все це було на очах слуги того судді,тож слуга запитує -*як це так,кожному з них ви сказали,що він правий?Як же це так?*
на що мудрий суддя відповів - *Так,ти правий також*