Взагалі хочу поспілкуватися!

Дозвольте спитати, скільки часу минуло до того моменту, коли ви змогли розуміти?

 

Ну, 30% відразу розуміла, бо вони схожі до українських, російських слів. Потім почала поступово набиратися від неї нових слів. Багато чого догадувалася. Деякі слова були дуже смішними. Вона мене запрошувала прийти до неї "к кучі". Тобто додому. Мені завжди смішно, як чую це слово. Бо в нас свині живуть в кучі , а люди в будинку, в хаті. Слов"янські мови мають багато спільних слів, хоча в одній мові ці слова частовживані, а в другій просто, як синоніми. В сербській мові мршавий означає в перекладі на нашу худий, а дебелий - товстий. Але ж в українській мові ці слова теж зустрічаються, як синоніми. Часто в художніх творах. Так що вже за 1 рік мій словниковий запас сербської мови подвоївся. А потім вже слова вливалися повільніше. Але ж то просто розмовна мова. Може, якби я задалася метою вчити сербську наполегливо, то мій словниковий запас і до тепер би збільшувався. Але нащо воно мені? Я в Сербію їхати не збираюся, перекладачем для сербів теж не буду. От просто з одною клієнткою вправлялася в розумінні її. Бо вона ні англійської, ні української не знає.

 

Москалька?

 

Майже. Сербка.

 

Як, все ж таки, зробити «пікап» мови швидше?
Який шлях найшвидший?
Хто знає щось про це?

 

Яка різниця між словами «клуб» та «клюб»? Чому говорять по-різному?

 

Ніякої різниці. "Клюб" більше говорять українці діаспори. А зараз також модно так говорити і в Україні. А взагалі клуб - слово іншомовного походження. Від англійського "club". Мало би бути клаб, якщо би дотримуватися точної англійської вимови. Перейшло в нашу і російську мови калькуванням. А чого діаспора каже "клюб" - поняття не маю. Скоріш за все вони звук"u" переклали буквально.

 

«Клуб» я бачив в українських книжках про Україну, «клюб» - дійсно, в фільмі «Брат 2» про Америку.
Цікаво.

 

Пенсіонерові за захист своєї дачі дали 5 років http://vikna.stb.ua/ua/news/2013/3/16/127165/
Пенсіонеру "впаяли" 5 років http://expres.ua/video/2013/03/18/8...st-dachnogo-zlodiya-likuvaty-togo-zobovyazaly

Яка різниця, коли вживаються ОВІ та У?

 

Ніякої. Це обидві форми Давального відмінка ( Дательного падежа). Кому? Пенсіонер-у, пенсіонер-ові.
Можете вживати і так, і так.

 

Дякую, Олю, але все ж таки, чому така рызниця - було б цікаво дізнатися.

Мені на перший погляд здалося, що варіант через «ові» більш звертає на себе увагу. Тобто, коли, наприклад, пенсионер захоче сказати щось про свої проблеми чиновнику, він вживатиме щось типа «мені! персіонерові! мати цю проблему». Я правий чи помиляюсь?

 

Взагалі, форми - ові, -еві більше вживані, бо звучать більш милозвучніше і природньо для української мови. Чоловікові, маляреві, косареві, студентові і т.д. Форма з -у скоріш за все запозичена калькуванням з російської мови. Чоловіку ( мужу), студенту( студенту) і т.д.

 

Увага! Увага!! Увага!!! Увага-увага-увага!

Повідомляємо, що я розумію (тобто, відрізняю) слова тих попсових пісень, які ще не міг (зовсім ніяк! десятками разів спеціально переслухував, і ніяк) відрізняти груднєм минулого року! Вітаю!

_\../

 

Пишемо «наль'ємо» чи «нальємо»?

 

наллємо

 

История. Реальная.

Слушал львовское радио, презентацию выпускников львовской и одесской школы про отношение к истории (передача Шустер Лайв, 2011 год) и записи новостей винницкого телеканала. Было понятно, что интересно бы попробовать говорить также, как они. То есть, произносить звучание с таким же произношением, причём в диалоге с человеком где-нибудь во дворе в Тернополе или пригороде Львова.

Стало страшно, вот то чего: здесь, в Москве, меня за такое произношение - могли бы найтись люди, которые просто побьют. А в западной Украине могли бы подумать, что я над ними издеваюсь, а не пытаюсь сказать правильно, и никак бы я ничего и никогда им не объяснил, что всё не так. Подчёркиваю, это были только фантазии - про возникновение этих фантазий история. Так вот, я не удивлюсь, если никогда не заговорю на этом языке.

Хотя могу представить себя, чтоб рядом со мной не до конца знающий русский язык человек говорил со временем лучше в моём присутствии и радовался результату. И такие прецеденты, если я правильно понимаю, уже были. Радовался не только результату, но и беззлобному отношению к себе со стороны представителя большинства носителей незнакомой культуры. А ещё я неплохо помню, как ко мне приходил русский, и понимаю, почему при мне с полного нуля можно дойти до такого же состояния, в каком нахожусь я.

Те, кто примерно такие вещи про меня знают, нередко вытирают об меня ноги, и мне очень часто ничего невозможно сделать. На защиту тратится довольно много внимания, сил, времени и т.д., всё равно выходит неэффективно. Такое положение дел никогда не изменялось.

 

У давальному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ові, -еві, -єві або -у, -ю.
"1. Закінчення -ові (у твердій групі), -еві (у мішаній групі та в м’якій після приголосного), -єві (у м’якій групі після голосного та апострофа) мають іменники чол. роду (за винятком зазначених у п. 2 б): будинкові, відмінкові, директорові, дубові, майстрові, нахилові, Петрові, піонерові, робітникові, розумові; велетневі, журавлеві, каменеві, пневі, секретареві, товаришеві, шахтареві; добродієві, краєві, носієві, Сергієві, солов’єві. Ці ж іменники приймають і закінчення -у (-ю): будинку, відмінку, директору й т. д.
Паралельні закінчення -ові та -у мають також іменники середн. роду із суфіксом -к-, що означають малі істоти: дитяткові — дитятку, немовляткові — немовлятку, /87/ поросяткові — поросятку, теляткові — телятку, ягняткові — ягнятку.
Примітка. Коли в тексті зустрічається поряд кілька іменників чол. роду у формі давального відмінка однини, то для уникнення одноманітних відмінкових закінчень слід спочатку вживати закінчення -ові, -еві (-єві), а тоді — -у (-ю): Симоненкові Василю Андрійовичу, Леонідові Миколайовичу Іваненку, добродієві бригадиру.
2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають:
а) іменники середн. роду: місту, селу, святу; прізвищу; знанню, знаряддю, обличчю, піддашшю, роздоріжжю; серцю, сонцю. У деяких словах можливі також закінчення -ові, -еві: лихові, містові, серцеві;
б) іменники чол. роду на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн): Київ — Києву, Колгуєв — Колгуєву, Лебедин — Лебедину, Лермонтов — Лермонтову, Львів — Львову, острів — острову, Пушкін — Пушкіну, рів — рову, Харків — Харкову."
Див. літ

 

Дякую. Але у мене завжди були проблеми з підручниками, навчальними виданнями, з абоякими навчальними закладами і курсами. З усіма.

Не вмію так, щоб добре щось давали навчання. Таке враження, що ці підручники не навчають, а описують знання тих, хто вже впізнав, притому не через підручник, а іншим способом.