Все це було...

Цікаво чи кацапи тварини годують дітей на данбасє і лугандонії

 

То були , як мої бабці казали, перші німці... далі вже було гірше. Аналогічно , як перші москалі прийшли і пішли, а останні суки мордують Україну до тепер

Tapatalk

 

Американець Рік Саддет виклав невеликий архів робочих матеріалів, що залишився після його поїздки в СРСР наприкінці 80-х років. Він працював оператором і знімав для якогось американського каналу. Те з чого потім збирався сюжет для випуску новин.

Столичний гастроном. Москва.



Універмаг.

 

Черга за вином. А роздовбане все... Як після війни.



В гостях в моцковській квартирі. Водовка з тортом - ноу комментс.

 

Мужика забрали в мусарку.



Радгосп.

 

Товкучка

 

(Шось я подивився це все і мені аж зле стало...). Жорсткий совок.

 

На ім’я сільського голови села Н. Заліщицького району зі Східної України прийшов лист такого змісту: «Я – колишній солдат спецгрупи НКВД, яка під маркою бандерівців у 1944-1945 рр. проводила масові вбивства невинних людей на Тернопільщині. Наша група позбавила життя не один десяток людей, яких ми вбивали ніби за симпатії до совітської влади, і ось нині, на схилі літ, стоячи над могилою, хочу висповідатись, розповісти правду, хто насправді проводив оті криваві акції. __________________________________________________ __________________________

Мені привиджуються ті нещасні, які просили в нас пощади, але пощади їм не було… Часто у снах чую крик чотирирічного хлопчика: «Не бий мого татка!» Він вирвався із рук нашого старшини, притім укусив його за палець. Тоді старшина вхопив хлопчика за ніжки і з усього маху вдарив ним об стінку головою… Мозок із розбитої голови дитини бризнув по хаті, на нас, на наші руки, на обличчя… Я за той час розстріляв двох сестричок 10-12 років… Вони заціпеніли від жаху і навіть не розуміли, що відбувається. Батько й мати на колінах благали нас, щоб ми пожаліли хоча б дітей, і теж не розуміли, за що їм така кара, просили: «Хлопці, схаменіться, ми ж нічого не винні…» Вони думали, що ми – бандерівці. А ми звинувачували їх в тому, що їхні старші два сини пішли на фронт. Хоч ми добре знали, що людей призовного віку забирали силою, не питаючи, хоче хтось іти на війну чи ні. Таких випадків було багато. Але мені запам’ятався особливо оцей… Голос того хлопчика: «Не бий мого татка!»

 

Бродив я собі на просторах Вікіпедії. Надибав про турків-месхетинців (згадав, що був такий один у війську, ото й стало цікаво - що ж за одні).

Як виявилося, доля подібна, як і в кримських татар, чечен, інгушів ..... А жили ці турки в Месхетії - частина Грузії на кордоні з Туреччиною.

Турки-месхетинцы — Википедия

*******************
Депортированные месхетинские турки были рассредоточены по отдельным посёлкам в различных областях Узбекистана, Казахстана и Киргизии как «спецпоселенцы» (то есть без права изменения места жительства).
*********************

Тепер далі :

*****************
В результате роста этнического напряжения в июне 1989 года произошёл погром месхетинских турок в Ферганской долинеУзбекистана. Это вызвало массовую эвакуацию турок-месхетинцев из Узбекистана в Россию, Казахстан и Азербайджан. Значительная группа месхетинцев осела также в окрестностях г. Славянск на Украине.
******************
..............Виділено мною.


І накінець :

**********************
В декабре 2015 года Турция инициировала проект переселения 3 000 турок-месхетинцев из окрестностей г. Славянска, Украина в г. Эрзинджан[16].
*******************

Таки Туреччина своїх собі забрала. А я такого досі й не чув.

 

Оголошення

Укр. щоден. вісті

Вже відкрита Міська Центральна Стоматологічна Поліклініка при вул. Браєрівській ч. 8. Вона буде обслуговувати тільки міських працівників. Відкриті відділи:

заховавчий — 3 лікарі
хірургічний — 2 лікарі
протетичний — 2 лікарі

До міських працівників зачисляються робітники і урядовці електрівні, водопроводів, газівні і інших установ.

До родини міського працівника зачисляється жінка, діти, тато і мати чоловіка і жінки.

Процедура лікування: Пацієнт (тка) приносять з собою легітимацію видану міською установою, платить наперед гонорар за цінником і лікується.

Крім 1) поліклініки при вул. Браєрівській ч. 8, приймають ще такі поліклініки міських працівників:

2) Стоматологічна клініка, вул. Розвадовського ч. 7.
3) Народна Лічниця, вул. Петра Скарги ч. 4.
4) Поліклініка, вул Фредри ч. 2.
5) Поліклініка, вул. Дверніцького ч. 3.

Жидівське населення міста Львова лікує зуби в жидівській поліклініці.
Вступ жидам до вищеназваних п’ятьох поліклінік заборонений.

Референт зуболікарських справ Д-р Микетюк В.

Львів, 26 липня 1941 р.

 

Оголошення Управи міста Львова

Постанова Управи м. Львова від 22. 7. 1941 р.
§1.
Організувати жидівську громаду м. Львова.
§2.
Затвердити Тимчасове правління Парнас Йосиф, адвокат, замешкалий при вул. Пекарській 1 ц.
Заступник голови: Д-р Ротфельд Адольф, адвокат, замешкалий при вул. Панській 2.
Члени Управи: Д-р Гінсберг Ісидор, лікар, замешкалий при вул. Ягайлонській 15, Ерліх Йозуа, купець, з. при вул. Офіцерській 14, Зайденфрау Ізак, купець, з. на Краківській площі 2, Хірер Яков, ремісник, з. при вул. Різницькій 3, Ляндау Нафталі, інж. з. при вул. Асника II.
§3.
На потреби віроісповідної жидівської громади призначити будинок при вул. Сторотандетній 2 а, що первісно призначений був під нову поліклініку.
Водночас зобов'язати Відділ Здоров'я м. Львова і Житлове Управління підшукати під жидівську поліклініку інший відповідний будинок.
§4.
Дозволити жидівській громаді наложити на членів громади податок, який призначується на цілі організації громади та фінансування установ.
§5.
Встановити такий тимчасовий круг діяння жидівської громади:
І) Ведення метрик. 2) Ведення евіденції жидівського населення. 3) Ведення шпиталів, поліклінік і санітарних установ для потреб жидівського населення. 4) Організація соціяльної забезпеки, дешевих кухонь і апровізації.

Голова Управи м. Львова Д-р Ю. Полянський.

 

Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з 3 серпня, 1916 р.

Війна з Росїєю. Коло Велешнева наші війска зовсїм викинули назад ворожий віддїл, котрий вдер ся був у наші рови на вузкім кусни нашого фронту. Армія Бема відперла на півд. захід і на захід від Бродів проти наступів. Також на лїнїї зелїзницї з Сарн до Ковля і над долїшн. Стоходом розбили ся російські наступи. Зрештою поводив ся ворог вчора значно спокійнїйше, що передовсїм можна пояснити його висшими над всяку міру втратами.

Війна з Італїєю. В часї дрібнїйших успішних підприємств піймано у відрізку Борколя 140 Італїйцїв, серед них двох офіцирів, і здобуто два маш. кріси. На горах на півд. захід від Паневеджа відперто 1. с. м. знов два італ. баталїони серед дуже тяжких втрат ворога. Зрештою нїяких особливих подїй.

Подїї на мори. Ґрупа наших торпедовцїв острілювала дня 2. серпня рано війскові предмети в Мольфанта. Один ганґар лїтаків знищено а одну фабрику запалено стрілами, инші ушкоджені. В часї повороту звели сї торпедовцї і кружляк Асперн, який до них прилучив ся, коротку сутичку з неприятельським віддїлом, зложеним з одного кружляка і 6 контрторпедовцїв. Коли ми поцїлили неприятеля, звернули ся неприятельські кораблї на південь і счезли. Наші кораблї вернули неушкоджені. В ранних годинах того самого дня за 5 неприятельськими лїтаками, які над Дураццом кинули бомби без нїякої шкоди, пігнав ся гідроплян, що там зараз злетїв в гору. Один з неприятельських лїтаків стручено кілька морських миль від Дурацца одним з наших гідроплянів (керманич морський хорунжий Фрітш, глядач морський хорунжий Севера) і тільки легко ушкодженим добуто його. З двох летунів, які опісля почали втїкати, одного полонено.

Дня 2. серпня перед полуднем неприятельське підводне судно поцїлило торпедою торпедовець Nagnet і ушкодило задну часть його помосту. Підчас того двох людий згинуло, чотирьох було ранених а 7 людий пропало. Корабель приведено до пристани.

 

було-було.... і дещо досі є. Зокрема. нормативні акти, які досі діють. Зазнимкував нинька особисто :

 

Летом 1942 года перед отступлением советские саперные подразделения под руководством спецгрупп НКВД взорвали в Ставрополе 2 крупнейших хлебозавода и молочный завод, которые обеспечивали население города: также советские подрывники взорвали городскую электростанцию и центральную водонапорную станцию : таким образом, все системы жизнеобеспечения города с населением более 200 тыс. человек были полностью уничтожены советскими властями.

После прихода войск Вермахта в Ставрополь немецкое командование немедленно прислало в город 3 инженерных батальона, несколько других технических ремонтно-восстановительных подразделений: было доставлено различное электрооборудование. Комендатура Ставрополя мобилизовала всех рабочих строительных и технических специальностей для интенсивных работ по восстановлению хлебозаводов и молочного комбината(рабочие, задействованные на восстановлении этих объектов, получали 3-х кратную зарплату и питание наравне с военнослужащими инженерных частей вермахта) : через 2,5 недели недели восстановительных работ хлебозаводы и молкомбинат возобновили выпуск продукции для населения города. Во время всего периода немецкой оккупации Ставрополя в городе работали все детские сады и больницы, в которых бесплатно предоставлялось горячее питание. Крупнейший учёный-краевед юга России доктор ист. наук профессор Г.А. Беликов собрал огромное количество документов и свидетельств о периоде немецкой оккупации Ставропольского края и опубликовал в 1996 году документальную книгу. В апреле 2016 года все экземпляры книг были изъяты из всех библиотек края.

 

Ніц ліпше не вигадав, як сюди то викласти.

То мій дідусь (рік, напевно, десь 1932-1934, він був 1913 року народження).

 

А то я

 

Ого, схожість яка!

 

Новорічної ночі 1862 р. у будинку Старицьких у Полтаві від паралічу легенів помер Михайло Остроградський, математик, якого у 2001 р. ЮНЕСКО внесла до переліку видатних математиків світу.
Михайло Остроградський побачив світ 24 вересня у 1801 році у с. Пашенне на Полтавщині Кобеляцького повіту. Батько – Василь Іванович – був поміщиком середнього достатку (мав 270 душ кріпосних), дослужився до чину колезького асесора і в 1809 р. пішов у відставку. Мати – Ірина Андріївна, із родини Сахнів-Устимовичів, була лагідною та дбайливою господинею. Михайло був четвертою дитиною, мав старшого брата Йосипа та сестер Олену й Марію; у 1809 р. народився брат Андрій.
Дитинство пройшло у селі Пашенному, заснованому дідом Іваном для своїх 19 дітей. Будинок нагадував селянську хату, де зберігалися звичаї батьків і розмови велись українською мовою. Цікавий хлопчик, завжди маючи при собі мотузку із грузилом, полюбляв вимірювати висоту паркану, розміри крил вітряка, водяного млина, глибину ям, цікавився всілякими механізмами. Міцний та кремезний від природи, як і всі його предки, Михайло повинен був стати військовим. Тому тріпотіла душа хлопчика, коли він слухав батькові розповіді про своїх пращурів, які вели рід від славних князів Острозьких. А скільки подвигів здійснив за 50 років козакування прадід Матвій – миргородський полковник, заарештований разом із Павлом Полуботком за наказом Петра І! Оспівував тато подвиги дядьків: сотника Голтвянського Федора Остроградського, сотника Омельницького Григорія, генерала кавалерії Всеволода Остроградського; героя війни 1812 року дядька Матвія, нагородженого золотою шаблею за бої під Лейпцигом, Бар-Сюр-Отом. Про свого дядька, гетьмана Данила Апостола, вела розмови бабуся. Михайло Остроградський мав тісні родинні зв’язки із композитором Миколою Лисенком. Олена Пчілка в нарисі «Микола Лисенко. Спогади і думки» згадує, що бабуся композитора Марія Василівна Булюбаш доводилася сестрою «славетному полтавцю математику Остроградському».
Михайлик здобував домашню освіту у родині, з 8 років навчався в Полтавській гімназії, де його учителем був поет Іван Котляревський. У 15 років Михайло став студентом відділу фізичних та математичних наук Харківського університету, через 4 роки успішно закінчив його. Ректор університету Т. Ф. Осиповський зважаючи на особливі успіхи молодого математика з усіх дисциплін, мав намір надати йому відразу звання кандидата математичних наук. Але рада відділу фізико-математичних наук висловилась проти цього і запропонувала йому складати екзамени вдруге. Остроградський успішно склав усі екзамени, крім екзамену з філософії, викладач якої відмовився приймати екзамен, бо Остроградський не відвідував його лекцій, і написав наклепницьку доповідну записку до ради університету, в якій звинувачував Остроградського і Осиповського в безбожності. Міністерство освіти вирішило звільнити з посади ректора Осиповського, а Остроградському запропонувало складати екзамени втретє. Михайло Остроградський обурився та звернувся до батька з проханням допомогти йому продовжити навчання в Парижі. У травні 1822 р. Михайло вирушив до Франції, але біля Чернігова його обікрали; друга спроба закінчилася благополучно, і у серпні він був у Парижі, де його ще раз обікрали. У Парижі потрапив під час повстання на барикади — поруч розірвався снаряд, і він втратив око.
У Парижі Остроградський 6 років слухав лекції Анрі Ампера, О. Коші, П. Лапласа, С. Пуассона, Ж. Б. Фур’є. На своїх лекціях П’єр Симон Лаплас, творець «небесної механіки» любив задавати каверзні питання, задачі, а український математик їх миттєво розв’язував. Ученого зацікавив студент і він запросив юнака в гості, після чого вони подружилися. У 1825 році, не приховуючи свого захоплення, Лаплас писав: «Остроградський наділений великою прозорливістю і є прекрасним знавцем аналізу нескінченно малих величин…». Якось батько не надіслав вчасно грошей і Михайло Остроградський за борг власникові готелю потрапив до боргової в’язниці Кліші. Прямо у буцегарні Михайло написав свою найоригінальнішу роботу «Мемуар про поширення хвиль у циліндричному басейні» і з місця відсидки послав твір до Паризької Академії наук. Уславлений академік Коші ознайомився з твором і – викупив автора на волю. Згодом Михайло Остроградський очолив математичну кафедру у коледжі Генріха ІV.
27-літнім учений приїхав до Петербурга, викладав у Морському кадетському корпусі, за що одержав орден Св. Володимира; французькою мовою читав лекції у Інституті корпусу інженерів шляхів сполучення, у Головному артилерійському училищі. Курс лекцій з механіки викладав великому князеві Костянтину. Праці з математики Остроградський писав не забороненою українською, а французькою мовою (їх було близько ста). У 29 років учений, з якого не зняли поліційний нагляд, став академіком Петербурзької АН, у 33 – Американської, у 44 – Туринської, у 55 – Паризької. Усі математики планети вивчали «формулу Остроградського», «метод Остроградського».
Кремезний, високий (190 см) українець подобався дівчатам, але шукав свою єдину. Нарешті 30-літній Остроградський закохався і одразу ж, без відома батьків, одружився з Марією Василівною Купфер. Вона гарно складала вірші німецькою мовою, грала на фортепіано, співала, і він сприяв її удосконаленню у цих мистецтвах. Дружині вчений довірив господарські справи. У них було троє дітей – син Віктор та дочки Марія й Ольга, якими на дозвіллі Михайло Васильович любив бавитись. Кожного літа родина приїздила до рідного Пашенного. У 1857 р. Марія Василівна не витримала постійної зайнятості чоловіка — покинула його зі словами: «… Будь вона проклята, ваша наука. В усьому винні Ви. Прощавайте».
Оскільки в хуторі Довгому не було річки, то він часто їздив до брата Андрія й купався у Пслі. На батьківщині Остроградський зустрічався з друзями С. Гулаком-Артемовським, художником А.Мокрицьким, Лисенками й Старицькими.
Різдво Остроградський також любив зустрічати в маєтку з гостями. Згадуючи дитинство, він під вечір виходив на двір і під вікном власної вітальні рідною мовою проголошував: «Благословіть щедрувати!» і далі промовляв: «Щедрик, ведрик, дайте вареник, грудочку кашки, кільце ковбаски, ще цього мало – дайте і сало». У своєму маєтку він спілкувався українською мовою, влаштовував селянам банкети і ті з нетерпінням чекали прибуття «генерала». Взагалі його улюбленою мовою була французька або малоросійська. Михайло Васильович часто не без задоволення вживав українські слова та вирази не лише в товариських бесідах, а й на лекціях. Малоросійський акцент не полишав його все життя, за що йому дорікала тітка. Але її він утішав зразковим володінням французькою мовою, добрим знанням французької класичної літератури, міг декламувати монологи із Расина, Корнеля, Мольєра, вірші Беранже. І тільки в крайньому випадку, коли обурювався, він говорив чисто російською мовою. На чужині геній математики, відводив душу, спілкуючись рідною мовою із Олександром Засядьком, Тарасом Шевченком. У повісті «Художник» автор пише: «Я особисто і добре знав геніального математика нашого Остроградського, з яким мені траплялося декілька разів обідати разом. Він окрім води, нічого не пив за столом. Я і запитав його одного разу: «Невже ви вина ніколи не п’єте?» – «У Харкові колись я випив два погрібці та й зав’язав», – відповів він мені простодушно». Після заслання Шевченко написав у щоденнику: «Від Н.Д. Старова поїхали ми з Семеном (Семен Степанович Гулак-Артемовський) до М.В. Остроградського. Великий математик прийняв мене з розпростертими обіймами, як земляка і як свого сім’янина, що надовго відлучався. Спасибі йому». Остроградський знав напам’ять і охоче декламував значну частину творів Т.Г.Шевченка.
Влітку 1861 р. М.В. Остроградський за звичаєм відпочивав у своєму маєтку в Довгому і багато купався. З часом на спині з’явився нарив, що перейшов у відкриту рану. Після операції, лікування йому стало краще і він почав збиратись до Петербурга, доїхав лише до Полтави. Там у вченого з’явилася сильна пропасниця і 1 січня 1862 р. у будинку Старицьких у Полтаві помер Михайло Остроградський, близькі виконали його останню волю: «Я умру у себе, так поховайте, щоб мені було видно і Пашенне, і Довгу, і Глибоке». Його поховали у родинному склепі рідного села Пашенного.
По-різному склалася доля дітей академіка.
Його донька Марія вийшла заміж за онука В.В.Капніста, оселилася у Козельщині. Син Віктор жив у великій бідності, просив Академію Наук прислати йому 30 крб., «бо пізніше вони вже йому не будуть потрібні». Помер у полтавському будинку бездомних дворян, перебування в якому оплачував кращий учень ученого Ф.Чижов.
Двоюрідний онук, нащадок гетьмана Данила Апостола Михайло Остроградський-Апостол – контр-адмірал, 1918 року командував Українським державним флотом, 1919 – був товаришем міністра морських справ.

 

Розстрільний календар
12 hrs ·

·
Розстрільний календар презентує січневий спецпроект #Розстрільне_Різдво: шість історій про народження Бога за ґратами
Історія перша

Увечері п'ятниці, 26 грудня 1947 року молодь села Дорогів Івано-Франківської області зібралась разом, щоб підготуватись до різдвяного Вертепу. Стежкою повз хату, де хлопці та дівчата готувались до дійства, проходили напідпитку двоє оперуповноважених - лейтенанти Єфанов та Грибков.

З невідомих причин вони відкрили вогонь і почали розстрілювати вертепників через вікна. Загинуло двоє - Омелян Пасєка (Ангел) та Микола Якубишин (Ірод); Михайло Макута (Цар) був поранений у спину, його свідчення зафіксовані у документальній стрічці.

Після цього оперуповноважені почали стрілянину у повітря і підірвали гранату на цвинтарі, аби дезорієнтувати людей і приховати свою участь у страшному злочині.

Свідки тих жахливих подій говорять, що Єфанов був покараний до 18 років позбавлення волі, а Грибков до недавнього часу нібито розвозив хліб, в тому числі у село Дорогів.

Після того випадку довгі десятиліття ніхто не наважувався грати Вертеп.

Кадр із документального фільму "Розстріляний Вертеп", 1992 https://goo.gl/OzVyqn

__________________________________
Читайте у зручному для Вас форматі:
РК у Twitter ➡ twitter.com/hit_list_ukr
РК у Telegram ➡ telegram.me/hitlistukr