Все це було...

Останні хвилини життя сім"ї Чаушеску

http://www.youtube.com/watch?v=2yHToKLUbBg

 

Бачив це тоді, взимку 1989...
На його обличчі не було забагато страху - радше презирство.

Певно декомусь чуть раніше сказав - Еt tu Brutе... ?

Раз два і будуємо нове майбутне... адже один був диктатор, а під його гнітом народ весь і політбюро ціле...

 

Часами мені здається, що Україна йде до румунського варіанту...

 

Ностальгуючим за совком....
Все це було....

Расчеловечение и возрождение. Отрывки из повести Ю.Марголина "Страна ЗЭКА"

 

Це ТАК було:

http://www.youtube.com/watch?v=DrZvn1qckIs&feature=player_embedded

 

Україна потрапила в «печерну» дев'ятку держав за тривалістю життя

Україна потрапила в дев`ятку держав, де очікувана тривалість життя нижча показників 1970-х років.

Про це йдеться в оприлюдненій напередодні ювілейній 20-й доповіді Програми розвитку Організації Об`єднаних Націй (ПРООН) «Реальне багатство народів: шляхи розвитку людини», повідомляє Центр новин ООН.

Лише в дев`яти країнах світу очікувана тривалість життя впала нижче показників 1970-х. Шість із них – групи країн Африки на південь від Сахари. Ще три – Білорусь, Україна та Росія, констатують в ООН.

 

А в 1970-х то БУЛО !!!

 

Ви комуніст,таварісч з Одеси?
То вам буде приємно згадати....

 

..........................................

Долой стыд и срам!
Сергей Глезеров

 

А как вы догадались? Вы антикоммунистический экстрасенс?

 

На жаль, тих ностальгуючих за совком в Україні не зменшується.
Моральні каліки... Ось що пише Андрій Бондар в Захід.нет

Блог Андрія Бондаря

Матриця посередностей

19.11.2010 10:12
Наше життя грає з нами в по-справжньому химерні ігри. Іноді вони химерні настільки, що, здається, з цими людьми ти перебуваєш просто на інших планетах. Таке не раз трапляється, коли, наприклад, читаєш або слухаєш інтерв’ю з українським політиком. Контраст у світобаченні є настільки разючим, що часом думаю, що ми перебуваємо в абсолютно паралельних реальностях. І перетинаються ці реальності лише в одному місці, коли на дорозі його дорогому «кадилакові» Escalade будь-що треба тебе обігнати, не зважаючи на жодні приписи дотримання безпеки на дорогах і правила обгону. Ти рухаєшся далі, намагаючись якось дотриматися правил, але знаєш точно, що тобі завжди варто про всяк випадок здати праворуч, аби цей представник паралельної реальності не зробив вашу реальність спільною.
Однак, прірва між «реальною політикою» і «реальним життям» в Україні вже давно нікого не дивує. Вона вже, здається, безповоротно перетворилася з морально-етичної і світоглядної на онтологічну. Я колись писав, що між людьми влади в широкому розумінні (це може бути політик, бізнесмен, чиновник або їхні численні приживалки) та звичайними людьми на постсовєтському просторі відбувся антропологічний розлам, а відтак «політична людина» відокремилась в окремий біологічний вид, компактно розселений по петрівцях і конча-заспах нашої країни. Це принаймні зрозуміло як певний діагноз, як наслідок певного соціального експерименту з ухилом у примітивний дарвінізм.

Проте іноді стає зовсім нестерпно, коли подібні прірви утворюються в середовищі людей, які начебто живуть в одному вимірі. Ось дівчина (або жінка) із ніком «Мені під_30» пише під рецензією на Ірванцеву «Хворобу Лібенкрафта» на «Українській правді».



«Автор мабуть писав роман, розмірковуючи над соціалізмом з сьогоднішнього дня свого безрадісного, сірого та туземного буття. Але ж, у ТІ часи хворих – лікували; у метро чоловіки та молодь надавали місце жінкам та старцям, діти – ходили до дитсадочку; з екранів ТВ ніхто не говорив матом; всі мали роботу; 100%-во не було жебраків; літератори ставали Нобелівськими лауреатами; до радянських театрів із-за кордону рейсами «вихідного дня» прилітали глядачі з Відня, Парижу, Берліну, Риму; усі спорт-Олімпіади вигравали наші хлопці та дівчата на протязі останніх 40 років; наші учні та студенти вигравали всі Олімпіади по математиці, фізиці та хімії; і нарешті: у нас був найкоротший робочий тиждень та найбільша щорічна відпустка. Ми були дружніми, гостинними, двері на замок не закривали та любили одне одного, як рівні. ДЕ ЦЕ ВСЕ СЬОГОДНІ?????, убогі та безталанні паперові імпотенти??????»



Я порахував: якщо їй і справді під 30, то народилася вона десь у проміжку між 1981 і – нехай – 1986 роком. Отже, що вона могла побачити і відчути в Совєтському Союзі, народжена між смертю Брєжнєва і смертю Черненка? І – знаєте – мені просто в голову не вкладається, як молода і сучасна людина може таке писати? Якщо це симптом, то дуже серйозного захворювання, бо життя в совєтській системі не могло давати аж настільки різної картинки.

Я не знаю, хто з нас двох хворий, але трохи пам’ятаю, яким був насправді і брежнєвський соціалізм із його щоденними маразмами, і параноїдальний період андроповщини, і горбачовський «соціалізм із людським обличчям». Я пам’ятаю не столичне забезпечене життя, яке вдавалося простим смертним відчути кілька разів на рік проїздом, а життя пересічного районного центру великої безглуздої імперії. І просто не розумію, про що пише ця людина. Точніше ні, я розумію, що ми з цією людиною перебуваємо у різних вимірах. Я – у своїх приватних спогадах, даних у відчуттях і переживаннях. Вона – у світі, якого не було насправді, який витворився ностальгійною уявою її батьків. До того ж, її картинка геть позбавлена будь-якої критичності. Вона є вибіркова і цілковито позитивна, геть позбавлена сірих тонів, уже не кажучи про чорні. «Той світ» цілком ідеалізований і не підданий жодній критиці. А відтак бажано було б його якимось чином відродити. Гадаю, саме так думає ця носійка солодкої ностальгії.

Дивна річ, совєтська пропаганда виявилася аж настільки вдалою, що діє також і на покоління, які фактично того часу не знають і не пам’ятають? Вона виокремлює з минулого тільки добре і навіть те, що не належить до безпосереднього досвіду людей. Ось де найвищий клас! Ба більше, здається, пропагандистські кліше передаються з покоління в покоління як усний переказ, як легенда про «золотий вік». І це свідчить про те, що й гарна метафора із сорокарічним блуканням нам не світить: невільники продовжують народжувати невільників з усіма можливими поведінковими, світоглядними й ідеологічними установками. І відбувається це тому, що в самій основі довколишньої реальності нічого не змінюється. І немає й натяку на зміну матриці в масовому масштабі.

Проблема якраз у тому, що у цих світах, вимріяних попередніми поколіннями із промитими мізками, сьогодні живе в нас ледь не половина країни. І її можна спокійно й далі годувати ідеологічними ефемеридами та шаблонами про стабільне життя, підгодовувати бажання «сірої посередності», яка тільки й чекає, що хтось добрий на «кадилаку» Escalade про неї подбає. І штука в тому, що відбувається це не в одиничних масштабах, а в масових, і з часом не минає. Практично половина країни готова до того, щоб хтось інший наповнив їхнє існування сенсом – і неважливо, чи це буде солодкий спогад про минуле батьків, чи бажання «батьківської опіки» держави, зацікавленої в суспільстві посередностей. Нас намагаються щосили утримати в матриці посередностей, яка досі визначає життя країни. І це щонайменше сумно, щоб не сказати – трагічно.

 

Убили людей , варвары , хотя от Чаушеску иногда пованивало антисоветчиной.

 

Дійсно, за те, що Чаушеску віддав наказ стріляти в демонстрантів, не треба було розстрілювати...А ось за те, що час від часу від нього "пованівало антісовєтчіной", то й повісити було б мало.

 

Ми часто привикли критикувати українців - безхребетна нація, моя хата з краю і т.д.
Прочитав статтю в газеті "день". Дивно, як ми ще лишилися взагалі.
Адже північно-східна імперська нечисть мабуть і до цих пір не може заснути поки бачить на мапі утворення з назвою Україна...

Хто нищив і тепер нищить українські села?

Павло ВАКУЛЮК, професор, заслужений лісівник України

У Богуславському районі Київської області є село Медвин. До 1917 року в ньому проживало понад 12 тисяч осіб, які під час громадянської війни вирішили організувати самооборону села. Вони не пускали в нього ні білих, ні червоних. У серпні 1920 року більшовики вирішили покінчити з медвинськими повстанцями. Вони направили на Медвин одну з будьонівських дивізій. Зброї та набоїв у мешканців було дуже мало, тому багато селян озброїлися вилами та косами й зайняли окопи, викопані навколо села. Майже два тижні їм вдавалося відбивати атаки червоних.

27 серпня 1920 року з усіх боків на Медвин наступали кілька полків кінноти червоних. Там, де червоноармійці встигали заскочити до крайніх дворів, вони підпалювали будівлі. Через кілька годин усе село поблизу фронту палало. Бій тривав до пізнього вечора. Тоді було спалено понад 600 хат з усіма надвірними будівлями.

29 серпня, коли червоні повністю захопили Медвином, три доби вони грабували вцілілі селянські хати й гвалтували жінок та дівчат. 30 серпня будьонівці зігнали медвинців у центр села й забрали з натовпу 80 молодих чоловіків і хлопців, вивели за село й порубали шаблями. 3 80 чоловік лише один хлопець, поранений і прикритий трупами, залишився живий (Роман Коваль. Медвин в огні історії. — К.: ВЦ «Просвіта». 2000. 82 с.).

Унаслідок розкуркулювання, Голодомору й репресій перед Другою світовою війною в Медвині залишилося близько 6 тисяч чоловік...

У селі Мельники на Черкащині, яке знаходиться на окраїні знаменитого Холодноярського лісу, загинуло понад 300 осіб, борців за свободу України, і спалено більшовиками сотні селянських хат. Такі явища були по свій території України. Це була перша хвиля знищення сіл та їх знелюднення. Друга хвиля трагедії українського села була в 1929 р., коли розпочалося розкуркулювання, тобто знищення найбільш працездатної, освіченої та культурної частини селянства. Заможні, а тому незалежні від керівників селяни, вважав Сталін, — головні вороги радянської влади, а тому їх як клас потрібно знищити, і повезли нещасних з сім’ями на Північ до білих ведмедів спостерігати північне сяйво. Поселяли їх у таких місцях, де не можна було вижити, але органи влади на це й розраховували.

«ЕКСПЛУАТАТОРСЬКИЙ» КЛАС

«Мудрий» вождь Сталін, повторюючи епітети Леніна (ПЗТ, т. 23, с. 206-207), називав заможних селян найзвірішими й найдикішими експлуататорами, вампірами, кровопивцями, павуками й злодіями (Сталін «Вопросы ленинизма», ст. 319). Знищенням куркулів як класу й насильницькою колективізацією було покладено початок кризі в сільському господарстві та в забезпеченні населення продуктами харчування. Ця криза існувала до розвалу СРСР.

Третю хвилю знищення сіл та їх знелюднення викликала насильницька колективізація і штучно організований Голодомор 1932—1933 років, від якого, за оцінками демографів та істориків, загинуло від 7,5 до 10 мільйонів чоловік. Загибель селян від Голодомору розпочалася ранньою весною 1932, але масове вимирання настало в 1933 р. Тоді всі, хто тільки міг, кинулися тікати з села від голодної смерті.
http://www.day.kiev.ua/317940

 

"Ленинград. Обвинительное заключение по "делу Чубарова переулка" дает следующую картину преступления. В 3 часа 40 минут ночи в управление милиции явилась Любовь Б. и заявила, что около 11 часов вечера ее в саду завода "Кооператор" изнасиловали около 30 хулиганов. Б. шла вечером к своим знакомым. Около Чубарова переулка ее схватили за руки трое неизвестных и повели в сад, где стали насиловать. При этом Любовь Б. неоднократно теряла сознание, и для приведения в чувство ее дергали за волосы, таскали, трясли и щипали. Все время в сад приходили новые группы, которые продолжали ее насиловать. Следствие выяснило, что инициаторами преступления были Кочергин П., Михайлов П. и Осипов М. Всего обвиняется 21 человек".

От себя добавлю, что сейчас этот сад (Сан-Гальский) - благоустроенное симпатичное место, где гуляют мамаши с детьми. В бывшем Чубаровом (ныне Транспортном) переулке крупный торговый центр, станция метро "Лиговский проспект". Находится это в 1 км от Невского проспекта.

 

Шановна NorthWind. Я щось не второпав, з якою метою ви дали нам цю інформацію?

 

Торопати трэба швидше, бо так i не зроэумiэте, як це все було.

 

А я до Вас звертався!?

 

А я и не вам отвечаю , а воспаленным националистическим мозгам.

 

Так питав у шановної пані з Пітера саме я, бо дійсно не зрозумів для чого вона написала той пост.