Все це було...

Все це було....

"Советский рай" глазами оккупантов.

 

- я так понимаю, "увидели" они пояснительные надписи на открытках? Т.к. просто скудно обставленных помещений и полуразрушенных сараев могли насмотреться где угодно... При этом на двух из открыток явно одно и то же помещение, только точка съёмки другая и "реквизит" заменён (картинку со стены сняли да одеяло подоткнули) - фотосессия...
Геббельсу, оказывается, было что придумывать.

 

В нас,у Львові донині памятають "перших москалів"....
І про то,як з "ноцніками" по молоко ходили і,як в нічнушках по центру прогулювались...
Культура....

 

- не по центру прогуливались, а в Оперу ходили (с 743-го раза запомнил).

Хотите пошучу, отчего именно так смешно было украинцам наблюдать как москали за молоком ходили с польскими "ночниками" и почему они так точно были в этом уверены?
А я не хочу.

Так Вы посмотрели внимательно на первые две фотографии? (У самой первой ещё ретуши больше). "Свидетельства простых немцев"? И охота Вам всякую... поднимать да тащить....

 

Знаєте..навіть неохота сперечатись...
Про то,яку "культуру" несли совєти,знає весь світ...

 

- эт точно, ну так выложите из Дарфура картинки какие-нибудь, скажите что "совок", всё равно про кровавость режима весь мир знает, а спросят "а чего там негры?" - не спорьте (чего с расистами спорить, типичное совковое воспитание - на цвет кожи внимание обращать)...

 

Я, їй-бо, зараз згадав таку штуку. Якось, ще в юнацтві, я серед бабусиного старого, вже чуланного взуття побачив незвичні для ока і для того часу дуже світлі, пам'ятаю, жіночі фетрові досить високі чобітки. Бабуся розповіла, що вона купила їх ще в ті часи у жінки військового, який був в тих радянських частинах, які окупували Західну Україну в 1939-му році. Потім ця тема у нас в сім'ї згадувалася не раз і я абсолютно твердо пам'ятаю, що говорилося про те, як наші військовики були вражені порівняльно великим вибором, різноманітністю, та якістю товару, як зараз кажуть, для народу. Понаперли тоді з ЗУ товару сюди нємєряно, мабуть все, на що освободітєльних рук хватило. Правду кажу,- тільки не пам'ятаю зовсім в який спосіб той привезений товар попадав до рук радянських військових. Може у нас і не знали, а може при дітях не хотіли говорити.
Отаке я згадав, до речі...

 

Батько переказав цю сторi
Повертався солдат переможець у Сибір Матінку з лахамі та ровером з Європи але до мамiнки так й не дійшов, засланці зарізали, за ті європейські ганчірочки а велосiпед.

 

Все це було....

 

Я також є носієм історії! Зараз розкажу...

Це було при радянській владі. У село, де мешкала наша родина, мало приїхати високе начальство. Дуже високе. Вручати колгоспу орден! Під його приїзд в сільпо (магазин) привезли вершкове масло, аж півтони, щоб продати людям "за ударну працю" прямо перед приїздом начальства.

Але приїзд перенесли, потім ще раз і ще раз. Так пройшло пару місяців. ВІН не приїхав, орден колгоспу вручили в обкомі.

Карочє, довгоочікуване масло - "недорканний запас" - протухло і позеленіло. Цілих 25 картонних ящиків. Район наказів - "списати". Вантажник сільпо виніс його на вулицю, десь за склад, у кущі, туди, де вже стояв здоровецький штабель з ящиків з роздутими банками маринованої мойви, яку привезли з районної "споживспілки" в село "на списання".

На смердючі ящики набрів я, восьмирічний. Мені було скучно - канікули... І я підпалив паперову стрічку одного з ящиків з зеленим маслом... Вогник повільно загорівся, поширюючи кіптяву... Пару хвилин я спостерігав, а потім пішов, бо смерділо навкруги невимовно...

Диверсія получилась просто грандіозною! Півтони вершкового масла за годину розгорілися в такий собі гриб диму і чаду висотою в пару кілометрів, схожий на "атомний вибух", огортаючи півсела кіптявою. В "епіцентрі" почали лунати оглушливі вибухи - це стріляла зіпсована мойва... Село затягнуло страшенним смородом, територія сільпо і побілені будівлі - все в радіусі 100 метрів було густенько заляпано гнилими і страшенно смердючими риб"ячими рештками...

Колгоспна пожежна фура та "пожежники" навіть не намагалися під"їхати поближче - гриміли вибухи і в повітрі свистіли розчепірені жерстяні банки і гарячі рибні рештки...

Мене знайшли швидко, бо я встиг похвалитися одноліткам, ще до того, як воно розгорілося. Допит вели зав.сільпо, директор школи, участковий та товариш в штатському з району, який приїхав через 2 години на ГАЗ-66... В кутку мовчки приречено сидів мій батько...

Допит був коротким. Як тільки я сказав, що в кущах біля складу лежала "ціла машина" ящиків з "зеленим" маслом (якого ніхто в селі ніколи в сільпо не бачив), та багато ящиків з консервами, і все смерділо, тому я підпалив, всі перелякано подивилися на мене, а директор школи - на них. Потім він загнув їм матюка в чотири поверхи, нагримав на мене і батька, щоб надалі слідкували за мною, бо село спалить, і сказав забиратися геть. Товариш з району слабо запротестував. Та директор просто осатанів і вже не боявся нікого і нічого, і слів не вибирав...

Діло "для ясності" зам"яли, в школу направили 30 путівок до одного з піонерських таборів. Територію мили брандсбойтом ті самі пожежники. Будівлі білили, хоча риб"ячий жир виступав на білих стінах знов і знов... Смерділо біля сільпо понад рік.

 

Раджу почитати!

 

http://www.youtube.com/watch?v=cnbPzvZzEvU
Наприкінці ролика звернення С.Тимошенко до українців бити польських панів, 39 г.

 

http://play.ukr.net/chanels/show/id/3/#lp=16&vi=99444&vk=bb348332db2568e7e6f0889cc2c3aaa1&dvd=0

 

75 років, 12 травня 1935 року тому помер Юзеф Пілсудский.



Разом з ним похоронено ідею старої, багатонацйональної Речі Посполитої.
На зразок йнших країн нашого регйону, Польща остаточно увійшла на стежку державного нацйонализму, за що декілька років пізніше заплатила найвижчу ціну.

 

Так само, як тепер Україна... Тільки тут ще не було свого Пілсудскєго.

Бо якщо розглянути фактично "інтернаціональну" Югославію, штучно і силою зібрану в одне, якою керували, базуючись на націоналізмові, то кінець її був дуже трагічним.

Варто зазначити, що з часів після Пілсудського в Польщі багато що змінилося - свідченням тего є то, що Польща є членом Євросоюзу і НАТО. Якби націоналізм був в нові часи навіть одним з найменших пріоритетів державної політики - цього взагалі не могло б статися.


Być zwyciężonym i nie ulec to zwycięstwo, zwyciężyć i spocząć na laurach - to klęska. Józef Piłsudski (1867 - 1935)



Do policjanta podchodzi mężczyzna. -Panie władzo, chciałbym dojść do ulicy Piłsudskiego. -A czy ja panu przeszkadzam?

 

На мою думку, в Львові мусить стояти памятник цій людині.
Я не можу собі уявити, що б стало з ЗУ якби не він. Адже москалі винищили голодом 10 млн людей на сході, національно ближчому до себе.
Можна лише собі уявити що б ті нелюди залишили після себе якби ЗУ була частиною тої диявольської імперії.

 

див. "Громадянської війни не уникнути".

 

А чего представлять?
Итак ясно.
Было бы больше заводов, фабрик, жилья, больниц школ.
Цветущих садов и золотонивных полей.
Счастливых лиц молодых мам и щебетания ребятни.
А как же ещё?
Только так!

 

Ага с московским акцентом и все приезжие,а могилы галичан были бы сравнены с землей.Примерно как на Вост.Укр. что и следов могил умерших от голодомора не найдешь,а приедешь так не поймешь то ли ты в России то ли на Украине-разве что по символике!

 

В селе, где жила моя бабушка, в 70-х поставили пам"ятник погибшим в ВОВ, и стеллы с фамилиями погибших на войне. И я помню, как кто-то в толпе, которая отмечала открытие памятника за накрытыми столами, сказал, что если бы поставили фамилии умерших от голода в 1932-33 годах - нужно было бы ещё 5 таких памятников. Потому что их было впятеро больше.
Именно "благодаря" умершим от голода потребовалось намного меньше жилья, школ и больниц, именно благодаря миллионам умершим - Сталиным было продано зерно и куплены за границей фабрики и заводы.

Ничего подобного, никакого голода в Западной Украине - рядом, заграницей, в "буржуазной Польше" - не было и близко, хотя грунты - намного хуже, и не было никакой "индустриализации" и "коллективизации". Тебе не об"ясняю, бесполезно - мозги вывихнуты прочно и навсегда. Пишу тем, кто может сопоставить простейшие факты.