Виховання у неповній родині

а чого ви це сприймаєте на свій рахунок?
я не про вас пишу і не про вашу дитину і не лише на ваш допис відповідала, але і на інші
ви не помітили?

та то буде просто факт що сім’я неповна. я буду брати це до уваги в вихованні дитини, а не казати, що все як раніше, або краще
бо річ не в тім, а в тім що буде інакше

а неповноцінна я не казала взазалі. то ви говорите
може вас десь хтось ображав, але не я, то не треба на мені зриватися

я таким в чужої дитини не поцікавлюся

це ви про кого? явно не про дитину, а про самотню жінку
того я і кажу, що то лише погляд дорослих

в дітей будь-яка дрібниця може стати проблемою - то за косичку смикнули, то іграшку забрали і т.п.
припускаю, що періодами відсутність тата теж буде сприйматися емоційно
акцентувати на цьому не треба, але і робити вигляд що все як завжди теж не слід

п.с. повторю для Іриски- то не про вас конкретно. то думки по теми

 

думаю, ви даремно нападаєтесь. такий термін, як неповна сім"я у нас дійсно існує. і це не образа. крім того, Геленою було сказано саме НЕПОВНА, але не неповноцінна - то різні речі.
крім того, не варто нікому нічого такого бажати (то вже по-українськи, як здохла в мене корова)... тим паче, людині, яка багато прежила. переживете і ви. все буде гаразд

 

Реально... багато вже перечитала, і вже дико шкодую, що влізла в тему, в яку були 100% шанси, що допише саме Гелена. Самовневненість і переконання всіх, що вона в сфері виховання дітей і взагалі найрозумніша, просто викликає дикий приступ нудоти.
Я не нападаю, людина звинувачує всіх, що вони говорять зі сторони дорослих, і тільки вона і саме вона думає про дітей... І може все бачити очима дітей, а інші жінки думають лише про себе... верне.

 

Мені з моїм батьком дуже пощастило: він у мене найкращий! І я дуже тішуся тим, що мій синочок, не маючи (водночас і маючи) батька, який навіть не привітав свого синочка з вчорашнім Днем народженням, має такого чудового дідуся. А син без нього навіть їсти не буде. Разом грають у футбол, ходять на рибалку, ремонтують щось по-дому.... Інколи дуже близькі люди в змозі "замінити" батька. І я дуже рада, що мій батько є дуже хорошим прикладом для мого синочка. А сама я дуже переживала, що моя дитинка росте без батька. Я всіма можливими способами хотіла, щоб батько все-таки не забував про свого сина. Але постійно когось просити, тягнути.... просто не вистарчає сил. Та й не відомо,чи потрібно це. Моя дитина щаслива. А що ще потрібно мамі, тільки бачити щасливі оченятка своєї малечі, не хай і без повноцінної сім'ї...

 

Iriska, то не я так пишу. то ви так сприймаєте мої дописи
інших аргументів очевидно не маєте

розумію, що то для вас болюча тема, але ж...

а ви їжте менше солодкого

=============================
а від власних солодких слів не верне?
для чого казати "якщо в дитини супер-мама, то дитина і не помітить відсутність тата"?
лейтмотив цілої теми. тому я і дописала сюди
я не вважаю тата такою незначною особою, щоб аж дитині була цілком по барабану його відсутність
за такою логікою - є діти які не мають ні мами ні тата і їм теж це по барабану
рятівний аргумент бо "всі діти різні"?
а якщо трохи ближче до реальності? втім... а нащо?

 

Солодкого я не їм 12 років, тому не в тему. А питання не в моєму сприйнятті, а в тому що ситий голодного не зрозуміє, проте намагається переконати, який той хліб не смачний... Тим паче, як тоді називаються сім*ї з усиновленими дітьми? А якщо в придачу хтось помер чи пішов з сім*ї?

 

вибачте, що втручаюся, але ви... не читаєте... ви просто виливаєте образу... не робіть цього. вчіться чути і бачити. інакше буде важко. (по собі знаю).
а сім"ї з усновленими дітьми, називаються так само, які і з народженими. (до чого тут це?)

 

Я теж знаю таку сім"ю, де дідусь для внука значив все. Хлопчив його у всьому наслідував. Але як не "печально", але дідусь помер. Дитина змінилась. Дуже важко це перенесла. Так бракувало чоловічого спілкування. Тож бережіть і шануйте своїх дідусів.

 

мені так само дідо замінював тата, бавив мене все дитинство, вчив, давав поради як підросла
я його найбільше любила, бо він мене найбільше любив і слухала його більше за інших

 

Дитина дуже переживає відсутність одної або іншої половинки у сім*ї. Нам це не так видно бо ми як мама стараємось їм дати все як найкраще і готові для них небо прихилити, але нажаль вони відчувають що їм бракує тата.
Можливо, якщо дитина з дитинства ніколи тата і не бачила і мама їй сказала що у нас нема тата то він більш і не питатиме про свого батька, але внутрішньо він буде дуже хотіти щоб у нього був тато. Я знаю по-свому синові. Він мав, не найкращого для мене, але для нього чудового тата. Тато з ним грав у футбол, возив його в ігрову залу, возив його на море, грав з ним в шахмати. І хоч той самий тато страшенно над ним знущався емоційно син всеодно його страшенно любить. Це просто парадокс про який вам скаже любий психолог. Я була шокована коли в час відсутності мого чоловіка мій син за ним дуже скучав але мені ніколи і словом не обмовився де мій тато. Але потім коли той тато прийшов то він кинувся йому на шию і не хотів ніде відпустити. Але то не в тему... це просто я до того що діти потребують тата і маму. Звичайно що це батьки мають поводитись як дорослі люди, але це вже інше питання.

Тепер що ж робити аби замінити батька в сім*ї де його таки нема і можливо не буде вже. Мій тато втратив свого батька коли йому було 2 рочки. Його мама виховала сама трьох синів але тому що для хлопчика авторитет мужчини є дуже важливий мій тато «приліпився» до свого вуйка, який дякував в церкві. Потім мій тато пішов вчитись на вчителя музики і зараз дякує в церкві.

 

Думаючи про будь які зміни після можливого розводу з своїм чоловіком я в першу чергу думала про те, а як чужа людина сприйме моїх дітей. Може я просто така маман що надто любить своїх дітей, але я б ніколи не пішла на союз з іншою людиною знаючи що він буде нелюдом для моїх дітей.

 

я теж не знаю
але я собі подумала, що коли є мама + тато і мама нині "недобра", то дитина пригорнеться до тата
а коли є тільки мама, то до кого пригорнеться?
ну але то приклад, не варто буквально розуміти
просто не знаю як краще пояснити, що значить для мене "любити за двох"
виховувати ж за двох стараються. ніби

 

я теж тільки так. без варіантів

 

я якраз саме про це думала
а ще про те що деколи дитина хоче комусь пожалітися чи щоб її вислухали тощо

 

В мене в групі є дівчина, яка ростить дитину без чоловіка, і знаєте, ій пощастило, розказую чому:
Вона завагітніла, правда взнала про вагітність десь на 4 місяці (в неї були проблеми з нирками і в неї часто бували затримки), сказала хлопцю по телефону (його в той момент не було в Україні), а він як почув то, зразу кинув трубку... Передзвонив через 3 чи 4 дні, і сказав, будем одружуватись, запланували через місяць, потім ше через місяць, потім ше через два тижні (він спеціально відтягував, бо його мама була проти того, щоб він женився...), потім на майже 8 місяці мали розписатись... і не розписались...
Дитина народилась, а він навіть не приходив, ше й заплатив свому другу гроші, шоб той сказав, шо то дитина від нього... Дибіл (пЄрЄпрошую!), чесне слово!!!
А коли одногрупниця ше ходила вагітна (якраз перед родами, бо вона з тих переживань переносила плід на місяць...), то він привіз собі з закордону другу.
Їй батьки кажуть, шо її Бог від нього спас, а то б мучилась, і то правда!!!

 

Адріасю, Ви наче моє життя описали.

Подивилася очима дитини. Очима себе маленької. Не хочу розписуватися за всіх дітей, але особисто я тоді вважала, що краще зовсім без тата, ніж з поганим татом. Я навіть деколи заздрила подружкам, у яких з тих чи інших причин не було тата: ніхто не сварить на тебе, не кричить на маму, не б"є...

 

З життя куліжанки... ЇЇ батьки як гризлись, так і гризуться по нинішній день... Вона мріяла з дитинства, щоб батьки розлучились, тим паче що він пив і толком не заробляв грошей, зате був (і є) всюдисущий... Мама тягне й по нині весь, власне, тягар, бо він ще й в придачу зламав ногу (пару років тому) і алкоголем з цигарками прибив собі судини і організм загалом. Досі не може ходити, лежить з апаратом Елізарова... Коли прийшов момент откровення і таки мама не витримала, розлучення не відбулось лише з причини тої, що якщо вони розлучаться, то їх сину і його дружині доведеться шукати квартиру. Суто матеріальний аспект... Як результат... куліжанка терміново знайшла собі хлопця і втікла жити з ним... Так, вона вже не дитина, і в тому то і є сенс, що не дитина - тому може просто піти з дому, а що робити дітям? Дитина не збере манатки і не вплине на відносини батьків.
З мого. Коли мої батьки сварились, я не знала що робити, ні благання, ні сльози не впливали. Іноді, я думала, що краще б вони розлучились. Я досі пам*ятаю всі скандали в хаті і коли хтось з батьків зараз піднімає голос, в мене миттєва реакція сховатись в панцир, або навпаки, оскільки виросла, прикрикнути так, щоб вони сварились зі мною, а не одне з одним. Принаймні, це триває не так довго, а боляче... і так всім, яка різниця чи я беру удар на себе, чи хтось з батьків... Вони вже свої удари отримали. Якщо взяти колишнього чоловіка, то рада, що малий його навіть не пам*ятає, те що він на мене руку піднімав, то ладно, я пережила. Але 2-х річну дитину... я не прощу ніколи, і ніколи не забуду. От які чудові спогади чекали б мого малого, якби він був хоч на 2-роки старший, або я вчасно не схаменулась.
Інші ситуації... їх повно. І кожна дитина сприймає все по своєму, тому говорити, що діти всі як один дивляться на такі ситуації одинаково... просто не можна. Чужі думки ще ніхто не навчився читати. А поведінка дитини... вона не повністю видає думки, діти також то діло гарно приховують, навіть щоб не засмучувати батьків.