Витоки Московії

Ну народ!)))
Кто только заявит о том, что украинец - не центр мироздания, не основа основ и не исток истоков, тот моментально стает украинофобом.
Ребята, надо гуцульское мышление по возможности адаптировать к сегодняшнему дню. Ненависть - не лучший советчик

 

Щось я цього не помічав.

 

мінять на "мышление биндюжника". А чим "гуцульське" відрізняється від "бойківського", пане проффесор? А моє, полтавське, від вінницького?

 

А кому сегодня свойственно "мышление биндюжника"? Давайте подумаем...
Кто хамит всем и каждому, поминутно кидаясь в драку, если только показалось, что кто-то не прав?
Кто, не стесняясь в выражениях, готов изливать свою злобу на представителя иного народа только за то, что тот родился таким предстасителем?
Кого "жаба давит" по поводу давнего прошлого, о котором он в принципе ничего и не знает, но в котором, как ему кажется, его предки страдали от предков соседей?
Кто сочиняет теории, согласно которым представители именно его этнической группы были родоначальниками всего-всего и даже существовали до появления человека разумного?
Знаете ответы на эти вопросы?)

 

Русского Портрет в миниатюре.

 

Ответ не правильный!
Садитесь - два!

 

Ответ точный!
Свободны - пять!

 

Метою цього розділу дослідити історію появи нації, якій вдалося заволодіти 1/6 земної суші, яка в різні часи йменувалася «жандармом Європи», «імперією зла», яка на даний час маючи такі важелі, як атомну зброю та сировинні ресурси загарбаних територій продовжує грати замітну роль в світі.

Тут ми приступимо до аналізу не тільки Московії, але й самих так званих «русских». І мета цього аналізу не принизити когось, а назвати факти своїми іменами. Бо, коли назвеш якогось «русского» пермяком, то не є приниженням, бо цей етнос (пермяки) дав нам хоча би таку річ, як ПЕЛЬМЕНІ. То ж почнемо думати, де взялися на території нинішньої Росії в такій кількості «русские» і куди поділися корінні народи з цих територій.
КОРІННЕ НАСЕЛЕННЯ
Угро-фіни були автохтонним населенням межиріччя Оки й Волги, які прийшли в Европу з Азії і до своєї монголоїдної бази частково увібрали в себе европеоїдну домішку ще до приходу слов'ян.[ Їх племена ести, весь, меря, мордва, черемис входили до готського королівства Германаріха в ІV ст. Літописець Нестор в Іпатіївському літопису вказує[3] близько двадцяти племен уральської групи (угрофінів): чудь, ліви, води, ямь ([FONT=&quot]Ӕ[/FONT]мь), весь (таже С[FONT=&quot]ѣ[/FONT]веро [FONT=&quot]ѿ[/FONT] них на Б[FONT=&quot]ѣ[/FONT]л[FONT=&quot]ѣ[/FONT][FONT=&quot]ѡ[/FONT]зер[FONT=&quot]ѣ[/FONT] с[FONT=&quot]ѣ[/FONT]д[FONT=&quot]ѧ[/FONT]ть В[FONT=&quot]ѣ[/FONT]сь), карели, югри, печери, самоїди, пермяки (П[FONT=&quot]ѣ[/FONT]рмь), черемис, литва, зим[FONT=&quot]ѣ[/FONT]гола, корсь, нерома, мордва, меря (а на Ростов[FONT=&quot]ѣ[/FONT][FONT=&quot]ѡ[/FONT]зер[FONT=&quot]ѣ[/FONT] Мер[FONT=&quot]ѧ[/FONT] а на Клещин[FONT=&quot]ѣ[/FONT] и [FONT=&quot]ѡ[/FONT]зер[FONT=&quot]ѣ[/FONT] с[FONT=&quot]ѣ[/FONT]д[FONT=&quot]ѧ[/FONT]ть м[FONT=&quot]ѣ[/FONT]р[FONT=&quot]ѧ[/FONT] же), мурома (а по [FONT=&quot]Ѡ[/FONT]ц[FONT=&quot]ѣ[/FONT] р[FONT=&quot]ѣ[/FONT]ц[FONT=&quot]ѣ[/FONT] кде втечеть въ Волгу [FONT=&quot]ӕ[/FONT]зыкъ свои Мурома) і мещери
Згідно археологічних даних, ареал розселення чудських племен у східній Європі залишався незмінним протягом 2 тисяч років. Угро-фінські племена належать до урало-алтайської групи і тисячу років тому були близькі до печенігів, половців та хозар, але знаходились на значно нижчому, ніж останні, рівні суспільного розвитку, фактично, предки московитів були тими ж печенігами, тільки лісовими. На той час це були найпримітивніші і найвідсталіші у культурному відношенні племена Європи. Не лише в далекому минулому, але ще на зламі 1 та 2 тисячоліть вони були канібалами. Грецький історик Геродот (5 ст. до н.е.) називав їх андрофагами (пожирачами людей), а Нестор-літописець уже в період Руської держави - самоїдами (Само[FONT=&quot]ѣ[/FONT]дь)[1][3]. По способу економічного життя ці племена відносилися до примітивної збирально-мисливської культури. На думку переважної більшості істориків, фінські племена мали надзвичайно мирну і лагідну вдачу, тому процес колонізації їх не потребував великої енергії.
КОЛОНІЗАТОРИ


На той час (зачатків Московії) з цими племенами поряд жили слов’яни, східна частина яких варягами була сформована в державу Русь. В цієї держави були два культурних та адміністративних центри, які постійно сперечалися між собою за лідерство. Йдеться про Київ та Новгород, перший з яких поступово став столицею, але й Новгород не втрачав своєї цивілізаційної самобутності.

 

Дивлячись на останню карту (московського видання), вже починаєш дивуватися зникненню назви «мещеря», замість якого з’являється «Муромо-рязанське князівство». Але тут хоч залишається згадка про корінних «муром», яке потім теж зникає, перетворивши муромчан в слов’ян. Теж кудись зникає народність «меря», а на їх місці виникає «слов’янське» Ростово-суздальське князівство. А відбувалося це дуже просто. Варяги, які адаптувалися серед слов’ян київських та новгородських земель підкоряли під себе сусідів, переносячи туди мову слов’ян та певні звичаї.
Ось на такі підкорені неслов’янські землі і був посланий правити Володимиром Мономахом його син Юрій, який за агресивність до сусідів (особливо до Києва) по смерті був прозваний Долгоруким. Цей неслов’янин (Рюрикович) Юрій, маючи за жінку половчанку опинився на землях, заселених угрофінськими народностями з приміссю сусідніх тюркських племен. Один з таки булгар (теперішні поволжські татари) Кучко володів поселеннями на березі річки Москви (угрофінська назва). Згодом на слов’янський лад цього булгарина назвуть Степаном Івановичем.
Читаємо з московських витоків: « Юрий Долгорукий, проездом, остановился в этой местности, а Кучко приказал убить за какую-то грубость (повод і в теперішніх потомків завжди знаходиться), завладел сёлами убитого боярина и заложил на берегу р. Москвы город, который долго назывался Кучковым, а затем Москвой (по версії істориків незбувшогося «3-го Риму»). Детей Кучко Юрий взял с собой в Суздаль или Владимир, и на дочери Кучко, Улите, женил своего сына Андрея.» Насправді Юрій нічого не «закладував», а це Кучково збереглося в такому ж вигляді аж до монгольських часів. Доказ цього існує в відсутності церкви в Кучково, яку обов’язково будували при «закладці».
Цей приклад наводиться для того, щоб відчути спосіб колонізації цих земель, коли аборигени не могли дати супротив в силу своєї відсталості та неорганізованості. Тому можемо прирівняти обрусившихся варягів типу Юрія Долгорукого до іспанців-конкістадорів з їх агресивністю та організованістю, а колонізоване місцеве населення – до ацтеків, які не були в змозі дати адекватну відсіч маленькій кучці колонізаторів. Але всупереч тому, що місцеві нечисельні слов’яни з в’ятичів та кривичів разом з присланим з Києва Юрієм занесли сюди мову слов’ян, вони й самі почали асимільовуватися до життя місцевого населення. Тому вже в Москово-суздальському князівстві етнічних слов’ян було мало, а почала зароджуватися нова нація з суміші народів, який почали прививати слов’янську мову та писемність.
Додамо до цього виписки з Вікіпедії.
Суміш угро-фінських, монгольських та татарських етнічними компонентів увійщла до етногенезу росіян, який сформувався за участю слов´янських племен радимичів і в´ятичів[4]. Внаслідок етнічного змішування з угрофінами, а пізніше з татарами та частково з монголами, росіяни мають антропологічний тип, відмінний від києво-руського (українського). Українська діаспора жартує з цього приводу: "Глаз узкий, нос плюский - совсём русский". Під впливом угро-фінського мовного середовища відбулися формування фонетичної системи росіян (акання, ґекання, цокання)[4]. Согодні "уральські" риси властиві в тій чи іншій мірі всім народам Росії: середній зріст, широке обличчя, ніс, іменований "кирпатим", негуста борода. У марійців і удмуртів часто зустрічаються очі з так званою монгольською складкою - епікантус, у них дуже широкі вилиці, рідка борода. Але при цьому світле і руде волосся, блакитні та сірі очі. Монгольська складка інший раз зустрічається у естонців і у карелів. Комі бувають різні: в тих місцях, де є змішані шлюби з ненцями, вони чорняві і раскосі; інші швидше нагадують скандинавів, але з трохи більш широким обличчям.
Згідно з дослідженнями меряніста Ореста Ткаченка, "В російського народу, по материнській лінії зв'язаного із слов'янською прабатьківщиною, батьком був фін. По батьківській лінії росіяни походять від фіно-угрів». Слід зазначити, що згідно сучасних досліджень галотипів Y-хромосоми насправді ситуація була зворотньою - чоловіки слов'яни одружувалися з жінками місцевого фіно-угорського населення. На думку Михайла Покровського, росіяни є етнічною сумішшю, в якій фінам належить 4/5, а слов'янам —1/5. Пережитки фіно-угорської культури у культурі російській простежуються у таких особливостях, що не зустрічаються серед інших слов'янських народів: жіночі кокошник та сарафан, чоловіча сорочка-косоворотка, лапті (личаки) у національному костюмі, пельмені у стравах, стиль народної архітектури (шатрові будівлі, крыльцо), російська баня, священна тварина — ведмідь, 5-ти тонова гама співу, а-кання та редукція голосних, парні слова типу стежки-дорожки, руки-ноги, жив-здоров, такой-сякой, мовний зворот у меня єсть (замість я маю, характерного для інших слов'ян) казковий зачин "жил-был", відсутність русального циклу, колядок, культу Перуна, наявність культу берези, а не дуба.
Далеко не всі знають, що в прізвищах Шукшин, Веденяпін, Піяшева нічого слов'янського немає, а походять вони від назви племені шукша, імені богині війни Ведень Ала, дохристиянського імені Піяш. Так значна частина фінно-угрів була асимільована слов'янами, а деякі, прийнявши мусульманство, змішалися з тюрками. Тому сьогодні угрофіни не становлять більшості населення навіть у республіках, яким дали своє ім'я. Але, розчинившись в масі росіян (рос. русских), угрофіни зберегли свій антропологічний тип, який тепер сприймається як типово російський (рос. русский)[5].

 

Про "неруськість" Суздалі.

Літописні джерела

• У літописному зводі 1146-ого року:

"І Святослав, заплакавши, послав до Юрія в Суздаль, сказав: "Брата мені Всеволода Бог узяв, а Ігоря Ізяслав схопив. Піди-но в Руську землю, до Києва."
В руську землю, не в "центр землі нашої" чи просто в Київ.

• 1149-ого року літописець родає скаргу Юрія Довгорукого:

"Синовець мій Ізяслав, на мене прийшовши, волость мою розорив і попалив, а іще й сина мого вигнав із Руської землі і волость йому не дав, і мене соромом покрив."
З Суздалі то він його не виганяв! А двічі річку не перейдеш!

• Після того, як Ізяслав Мстиславич вчергове вигнав Юрія Довгорукого з Києва, літопис 1151-ого року повідомляє, що син Юрія Андрій Боголюбський:

"тим часом випросив у отця піти наперед до Суздаля, кажучи: "Осе нам уже, отче, тут, в Руській землі ні раті, ні чого іншого. Тож затепла підем""
І куди вони пішли з "руської землі"? У Польщу? - Ні, в Суздаль!

• Про черговий невдалий похід Юрія Довгорукого на Київ літопис 1154-ого року повідомляє:

"У тім же році рушив Юрій з ростовцями, і з суздальцями, і з усіма дітьми в Русь. І стався мор серед коней в усьому війську його, якого ж не було ніколи".
З якого це дива він вирушив "в Русь", якщо б Суздаль(і Ростовщина)включалася до Русі?

• Після смерті Київського князя Ізяслава Мстиславича:

"тої ж зими [1154-ого року] рушив був Юрій у Русь, почувши про смерть Ізяславову"
З Русі на Русь? Мара якась. Та ні, з Суздалі на русь!

• 1174-ого року Суздальський князь Андрій Боголюбський, відповідаючи на звернення князів Ростиславичів, сказав:

"Пождіте трохи, я послав до братів своїх в Русь. Як мені вість буде од них, тоді й дам відповідь".
Брати в Русі - Андрійко жде...

• Коли суздальського князя Андрія Боголюбського вбили змовники у заснованому ним містечку Боголюбові під Суздалем, його придворний Кузьмин, згідно з літописом, сказав:

"Уже тебе, господине, пахолки твої не признають. Не так, як колись, коли купець приходив із Цесарограда, і з інших країв, і з Руської землі..."

Купець приходив з руської землі.

• Після вбивства Андрія Боголюбського володимирські бояри (з Володимира-на-Клязьмі) говорили:

"Князь наш убитий, а дітей у нього немає, синок його в Новгороді, а брати його в Русі"
І Новгород теж не Русь. І ніяки словени новгородські не слов'яни.

• У 1406-ому році у вітчизняному літописі повідомляється, що:

"Свидригайло... почав много зла з Москвою творити Литовській землі і Русі".

• У 1415-ому році повідомляється:

"Вітовт, Великий князь Литовський, бачивши, що митрополити, приходивши з Москви в Київ, забирають з святої Софії все, що красно... і в Московську землю відносять", щоб "не умалялося багатство в землі Руській", наказав обрати свого митрополита.
[ред.] Московська земля - не руська земля!

Мені дивно, що Карамзін та його послідовникі-піднагітки імперії не звернули увагу на літопис. Але, з'ясовуючи причини, варто зазначити, що тих хто звертали уваги при тодішньому курсі на "зросіщення" понять, початого Петром І-им, московська історія просто запам'ятала. Та і їх (в тому числі і як істориків підкорених земель "Малоросії") кар'єра з якогось дива була короткою і закінчувалась раптово і типово. Карамзін помер у шістдесят років так і не закінчивши свою "Історію держави російської" (Чому мені не дивно, що не "руської", а у грецькому перекладі!!!).
Варто наголосити, що лише з кінця XII століття, з часу діяльності князя Романа Мстиславича Західну Україну починають називати Руссю. Галицько-волинського князя Романа Мстиславича почасти називають "самодержцем усієї Русі", у той час як, скажімо, щодо Андрія Боголюбського літопис повідомляє, що він "хотів бути самовладцем усієї Суздальської землі". Відтоді всі галицько-волинські князі, продовжуючи цю традицію, називалися князями і господарями "Руської землі" або "всієї Руської землі", а на їхніх печатках був відображений титул "короля Русі" (Rex Russiae). І в XV, і в XVI, і навіть у XVIII столітті у літописах географи чітко розрізняють Московію і Русь (дивіться, наприклад, французьку карту 1754 р., на якій позначено не тільки "Московитська європа", а і давню назву Російської Імперії - Велика Татарія(або Монголо-Татарія, що є грою слів у грецькому називанні де "великий" - "мегаліон" перемежовується з "монголія" - "мугуліон")).

 

Ще дещо на цю тему.
ПРОИСХОЖДЕНИЕ МОСКОВИТА
Одна из наиглавнейших московских придумок – это происхождение московского народа, поскольку происхождение значительно влияет на духовность народа. А духовность является решающим фактором, поскольку «Дух животворит», то есть творит жизнь, в том числе и материальную.
Прапрапредки нынешних московитов – угро-финны прибыли на территорию нынешней Московии в незапамятные времена предыстории. Летописец XI в. упоминает о московских племенах чудь, ливь, водь, чухна, весь, Пермь, мурома, мордва, мокша, мещера, черемисы, югра, печора, карель, зирянь, эрзя, самоядь. Это были дикари: не имели никаких законов, обычной морали, жили в землянках, ели сырое мясо и сырую рыбу, не знали земледелия. В то же самое время (XI в.), по свидетельствам чужеземцев, Киев был культурнее и богаче Парижа и Лондона. Праукраина имела оживлённые торговые и культурные связи со всем цивилизованным миром – Грецией, Малой Азией, Индией за тысячу лет до Рождества Христова. В северной Московии носили ещё и в XX в. кожаную одежду дикарского покроя (один кусок с дырой посредине), который носили человекообезьяны 6 тыс. лет назад. Московский археолог А.Спицын пишет, что славянских могил до X в. не найдено нигде в Московии. Московский историк М.Покровский утверждает: « В жилах московского народа течёт по крайней мере 80% финно-татарской крови». На запад от угро-финнов жили предки нынешних белорусов и литовцев. На сопредельных землях они смешивались с угро-финнами и растворились без следа в финно-угорском море.
Географические названия самые долговечные. На сегодняшней карте Московии большинство географических названий (особенно рек и озёр) финские. Даже само название столицы финское. «Москва» в финском языке означает «мутная вода».
Угро-финнов в XI в. взял по свою руку украинский князь Святослав Великий и сделал их земли (нынешнюю Московию) колонией (осадой) украинской державы. Правили ею присланные из Киева воеводы с войском и государственными чиновниками. Киевский митрополит присылал сюда миссионеров обращать предков нынешних московитов в христианскую веру и строить церкви и монастыри. Многих из тех украинских миссионеров московиты поубивали. Киевские миссионеры выучивали прамосковитов – угро-финнов на священников. Киевские воеводы назначали вождей угро-финских племён на правительственные должности. Так постепенно начала цивилизоваться верхушка московского народа. Предки же киевских цивилизаторов вступали в брак с этими несколько цивилизованными угро-финнами. Их дети разговаривали на староукраинском языке, замусоренном угро-финскими словами (R.Meckelen “Die Finnisch-Ugrichen tltmtnts in Ryssischen”, J.Kalma “Die Ostseefinnischen Lehnwurter in Ryssischen”) Большинство народа оставалось финно-угорским. Даже в XIX в. Всего лишь за 80 км от Москвы были сёла, где люди не знали московского языка. В восточной части Московии были целые уезды таких сёл (В.Даль).
Ни в письменных памятках, ни в устных преданиях московского народа нет никаких упоминаний о борьбе славян с аборигенами. Нынешние финские и славянские географические названия не сосредоточены в определённых регионах, а перемешаны по всему пространству от Оки до Белого моря. Это свидетельствует о том, что славяне-осадники не наступали большоё массой, а проходили маленькими группами всё пространство и мирно смешивались с аборигенами угро-финнами. Возникла тройная смесь: 1) религиозная, ставшая основой нынешнего набожного мировоззрения московита; 2) расовая – нынешний антропологический московит; 3) общественная – начало земледельческого состояния (В.Ключевский. «Курс русской истории»).
Украинская держава IX-XIII вв. была одной из держав Европы. Править ею из Киева было нелегко, и потому украинские князья поделили её на уделы, назначая своих сыновей править там под своим верховенством. Так Юрий Долгорукий княжил на Суздальщине. Там родился (от половчанки) и вырос его сын Андрей. Украинская держава была тогда очень ослаблена бесконечными войнами с азиатскими ордами. Используя эту слабость, Андрей Боголюбский напал в 1169 г. На Киев, сжёг весь город, погубил его жителей, ограбил церкви. После этого он основал свою столицу в новом городе Владимир на р. Клязьма. Московский историк В.Ключевский считает 1169 годом рождения Московской державы. Все московские историки не упоминают уничтожение Киева А.Боголюбским, а утверждают, что Киев разрушили татары. А татары рушили Киев в 1240 г., т.е. через 70 лет после Андрея Боголюбского. Потому-то киевский летописец и написал: «Суздальцы так сильно разрушили Киев, что татары уже не имели что разрушать».
В 1237 г. Московию завоевала татарская орда Батыя. Московские князья стали подданными Батыя, он поставил по всей Московии свои гарнизоны. Татары были такими же азиатами, что и угро-финны, и эта их сродность способствовала слиянию двух народов в один – московский. Московский историк В.Ключевский утверждает: « Московские князья и не думали о борьбе с татарами, понимая, что покорностью и деньгами они достигнут больше, нежели борьбой. В отличие от украинских князей, московские князья сразу признали без предостережений власть хана и установили дружеские и даже кровные связи с татарами. Сам великий князь Михаил Тверской женился на татарке, а за ним женились на татарках все остальные московские князья». За князьями массово вступали в браки оба народа. Татаризация (скорее, слияние) было тотальным. С упадком власти Орды татары массово переходили в христианскую веру, и так из этой угро-финно-татарской смеси появился нынешний московский народ. Народ собственно азиатский, что и подтверждает анализ их крови. Азиатские народы имеют группу крови «В», а индоевропейские – группу «А». Московиты имеют «В», а украинцы – «А». Московитам присущи первичные признаки монголоидной расы, а украинцам – европеоидной.
Сейчас в Московии большинство фамилий простого люда финского и татарского происхождения. Среди аристократии и дворянства таких сотни тысяч. Так, царь Борис Годунов был татарин. Татарами были князья Хованский, Юсупов, Урусов, Салтыков, Ордин-Нащёкин, Мансуров, Сумбатов и др. Татарами были дворяне Архвалуков, Алимонов, Аракчеев, Аксаков Ахматов, Арбатов, Асланбеков, Баскаков, Бурдюков, Бахметьев, Бурнаков, Барабанов, Беклемишев, Базаров, Бакчеев, Барханов, Балахонов, Берендеев, Бакунин и др. Московиты, переселившиеся в Сибирь к тамошним азиатам (якуты, камчадалы и др.) очень быстро перенимали не только язык тех народов, но и их обычаи, даже веру (идолопоклонство), забывая свой (московский) язык и веру. Но те московиты, которые селились в Украине или в Польше, не перенимали украинские или польские обычаи или язык. Такова сила расовой сродности...
Московиты считали всех не-московитов, даже православных украинцев, еретиками и грешниками. Часто не пускали не-московитов-христиан (даже православных) в церковь. Татары были не христианами, а магометанами и язычниками. Но московиты не считали грехом брак московитов-христиан с татарами-магометанами. Более того, Московская церковь молилась за татарских ханов. Московский митрополит Феогност проклинал и отлучал от церкви тех, кто не выказывал абсолютной покорности хану Золотой Орды (В.Ключевский). Московский писатель Ф.Достоевский свидетельствует: «Мы, московиты в Европе – гости, а в Азии ми дома». Азиатский обычай продавать девушек просуществовал в Московии до XX в. В форме т.н. «кладки», т.е. обусловленной суммы денег, которую платили родители юноши родителям девушки (Ф.Вовк, «Студії з української етнографії та антропології»).
«…Не извне, а изнутри татарская духовность завладела душой московита. Это духовное завоевание длилось одновременно с политическим упадком Золотой Орды. В XV в. тысячи крещённых и некрещённых татар шли на службу к московскому князю, вливаясь в ряды будущего дворянства. Двухсотлетнее татарское господство не уничтожило свободы в Московии. Свобода в Московии погибла собственно после освобождения из-под татарской власти» (Г.Федотов, «Новый град»). Данное высказывание московского патриота-учёного выглядит странным, но оно вполне истинно. Украинцы привыкли считать татар дикарями, грабителями, они же столетиями опустошали Украину, брали ясырь и др. Но дикарями – на то время – они не были, а были военными добычниками, что в те времена считалось в Европе законным занятием.

 

З ким воював А.Нєвський та чиї інтереси він захищав:
<< К списку исторических карт

Скачать карту (в архиве WinRAR)


Зверніть увагу - вороги були лиш на заході. На сході та на південному сході були свої - Золота Орда.

 

Куди зникли ці справжні господарі Сибіру і що ви про них знаєте?

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/3/37/Peoples_Siberia_XVI.jpg

 

Ось вони справжні господарі Уралу, Тюмені та Сургуту. Тільки тепер вони вже "русские".
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/ru/f/f0/Komi-permyakkez.jpg

 

Скока текста... скока букаф. И все для того, чтобы доказать, что сосед хоть чем-то хуже тебя.
Это говорят комплексы неполноценности. Пора уже успокоиться.
А у нас остались чистые словяне? После всех порабощений и нашествий? Не смешите людей, дружище.

 

Забыл,что единственным достижением незалежности стала 12-ти бальная система оценки знаний у школьников?За точный ответ на Украине пятёрки не ставят.А она таки свободна.В смысле Перчик.

 

[OFFTOP]Разрешите комплимент? Вам так подходит ваш аватар! Чувствуется полное соответствие тому, что вы зашли сюда сделать. [/OFFTOP]

 

Догадливая

 

Ну и очень глупо.

 

а к вам это не относится