Вірші нашої революції

Так і є!!!! Дуже талановита дитина.

 

Я – українець!

Ну, стріляй,
Що гірше вже, як дух розп’ято,
Коли рука кривава ката,
Яку народ давно прокляв,
Вбиває брата?
Я – українець!
Не боюсь
Ні смерті вже, ні ран болючих,
Сьогодні всі кайдани рвуться –
Я з лона світлих революцій
До Волі рвусь.
Я – українець!
Краще смерть,
Бо після неї воскресіння...
Я вже не стану на коліна,
В моїй душі тризубий герб,
Я – Україна!!!

Наталія КРІСМАН

---------- Додано в 17:09 ---------- Попередній допис був написаний в 16:57 ----------

День Соборності

Я в такому, бачиш, відрядженні,
Звідки люди приходять незрячими.
Де ведуться якісь перемовини,
Найміцніші коктейлі замовлені.
Тут, забувши про маму з татом,
Називаються гордим птахом,
Полонених ганяють голими,
А для “захисту” цілять в голови.
Тут калічать і зносять повністю,
Відзначаючи День Соборності,
Викрадають, збивають з ніг,
Поливають водою в сніг.
Тут повітря – із газу вата.
Тут уже почали вбивати…
Але, знаєш, тут кожен сяє:
“Переможемо. Обіцяєм”.
І з здобутком, безмежно цінним,
Я приїду додому цілим.

Тетяна ВЛАСОВА

 

Слово від правнуків до Тараса.

Глянь, Тарасе, подивися
На свою Вкраїну!
Як народ наш не скорився
І встає з руїни.

Як козацька слава
Гордо воскресає,
Як приспана правда
Сили набирає.

Славних прадідів великих
Правнуки – Герої
Як орли летять у Київ
Здобувати волю.

Виросли незламні!
Хоч в ярмі – неволі,
Та не всі «моголи»,
Не всі «Тамерлана
онучата голі».

Від Карпат до Дону
«Не вмерла» лунає!
І народ повсталий
Кайдани зриває!

Матері – Вкраїні
«Осанна!» співає
Та нову сорочку
До Свят вишиває!

Заповіту твого
Не забули внуки.
В молитві до Бога
Возносимо руки.

Щоби наші ниви
Облугом не стали,
Щоби перевертні
В нас не виростали.

Не боялись діти,
Мати не ридала.
Щоби за столами
Родина збиралась.

Щоб в садах вишневих
Солов"ї співали,
Матері в колисках
Синочків гойдали.

Щоби вишивали
Рушники дівчата,
Лани засівали
Хлопці козачата.

І тебе в сім»ї великій
В сім»ї вольній, новій
Будем споминати
Добрим, тихим словом.

28.01.2014 року
Ольга Покришка

 

Шварцнегер, Брюс Уілліс чи Сталоне,
В Америці герой -- то одинак.
Вкраїнських же героїв -- легіони,
Затямте всі, бо це насправді так!

Я розповім про подвиг невмирущий,
Що буде жити в пам"яті віки,
Як бились найсміливіші й найдужчі
За Вільну Україну юнаки.

Як тільки-но воскресла Україна,
Насунула із півночі гроза.
Тоді настала пустка і руїна,
І вкрила все кривавая роса.

Та в час буремний той знайшлись ГЕРОЇ,
Гартовані мов на спартанський кшталт,
Вони зійшлись в смертельному двобої
Із ворогом, що коїв лютий гвалт.

Всі, як один, вони до бою стали
Заради найсвітлішої мети,
Щоб захистити неньку від навали
Монголо-більшовицької орди.

Під Крутами з червоними зустрілись,
Не здалися в полон і не втекли,
Стояли міцно і до смерті бились,
І, як один, всі триста полягли.

Тож Крути то є наші Термопіли,
Це пам"ятай, мій нарід, повсякчас,
Круті Герої з братської могили
З надією вдивляються у нас.

Чекають, хто продовжить їхню справу
Найкращі українськії сини,
Як тільки спалахне борні заграва,
Вони до нас приходять з давнини.

І я стою із ними в однострої,
Круті Герої -- братчики мої...
І вже я сам стаю КРУТИМ ГЕРОЄМ!!!
Вже сяє ТРИЗУБ на моїм чолі!!!

 

"Вставайте, люди! Годі спати"

Тарас із неба споглядає
І нас з тобою закликає:
«Вставайте, люди! Годі спати.
З-за моря долі виглядати!

Ідіть! Старі кайдани рвіть
Й не нарікайте на недолю!
Та вже нарешті розбудіть
Приспану волю!
Не дайте в оновленій землі
Врагам неситим панувати!
Хай буде син! Хай буде мати!
Хай будуть Люди на землі!


***

Мир і згоду бережімо,
Всі ми – Божі люди.
Хай між нами в Україні
Ворогів не буде.

Отоді ми в своїй Хаті
Заживем – нівроку.
А до того, сестри й браття –
З майдану ні кроку!

Тримаймося брат за брата,
За любов й свободу!
Не дамо врагам здолати
Козацького роду!

18.02.2014 року
О. Покришка
__________________

 

Татьяна Малахова
Чужие солдаты по Ялте шатаются
И мысленно лепят к России Крым.
Вы думали, вас испугаются
Те, кто сломал воровской режим?

Эх, крепкие парни с далекой Смоленщины,
Не знавшие войн и военных ран,
Вас не боятся ни дети, ни женщины!
У них за плечами - горящий Майдан!

Ваш президент заигрался в комбата!
«Включив» небожителя и суперстар,
Послал убивать славянского брата
И многострадальных крымских татар!

Над Майданом еще не рассеялся дым,
В молитвах имам и пастор…
«Комбат» просчитался - не дрогнул Крым
И не купился на русский паспорт!

Наши солдаты не жаждали славы,
Но вызов армаде бросили…
Как я горжусь тобой, Балаклава!
Как я горжусь тобой, Феодосия!

Нашим известно - вас больше в разы!
Но вытерев пот с лица,
Юные мальчики, новый призыв,
Сказали, что будут стоять до конца!

«Комбат» полагал, он великий знаток,
Но чутье обмануло «комбата» -
Рядом встали Запад, Восток,
Чтоб защититься от «помощи брата».

---------- Додано в 00:07 ---------- Попередній допис був написаний в 00:01 ----------

РОСІЄ, НЕ ПОСПІШАЙ КОПАТИ НАМ МОГИЛУ
Не поспішай копати нам могилу,
Заупокійну нам не замовляй.
Вкраїна дасть нам понадлюдську силу,
Від смерті оборонить рідний край.

Росіє, не став над нашим гробом зірку,
Бо лише Бог царює над людьми.
Ми випили давну цю чашу згірклу,
Наповнену приниженням й ганьби.

Росіє, зарано нам на груди камінь,
Ми, як ніколи є - живі.
І не співай над нами - Амінь,
По кому дзвін? Це ж по тобі!
Оксана Максимишин-Корабель

 

Наталя Дзюбенко-Мейс
***
А нині я на скіпочку зітлію.
Лягли на душу люті холоди.
Прости і проведи, свята Маріє,
Крізь чорну ніч вселенської біди.

Тремтить обріз в руці несамовитій,
Хлопчини очі гаснуть золоті,
Бо навіть переможці завжди з битви
Когось несуть додому на щиті.

Моя Вкраїна в горі і недузі
Вогнями й кров’ю випалена вщерть.
Мої живі, мої полеглі друзі,
Лише не смерть, молю, лише не смерть!

Он котрий раз все крутять на екрані
Як пада долі, зводиться і знов…
Хлопчина юний. Йде війна з тираном…
Але не кров, молю, лише не кров…

Я знаю, що в героїці жертовній
Є нетутешна і страшна краса,
Та я прошу, хоч трішечки любові
Тут на землі, і там на небесах.

Святая мати, вічна, милосердна,
Молю тебе прости і проведи
Своїх дітей, натхненних і упертих
Крізь чорну ніч вкраїнської біди

 

У власти не Донецкое лицо!

Прописка - Да! А вот лицо иное.

С таким лицом не лазают в забое,

Чтоб не испачкать угольной пыльцой.

С таким лицом не спустишься в метро.

Оно помнётся или будет битым,

Оно подходит разве что бандитам.

Но более зловеще и хитро.

У власти не Донецкие глаза,

Не добрые они, не трудовые.

Они признаться даже не блатные,

В них смесь из страха, жадности и зла.

У власти не Донецкие слова.

Донбасс реально, - порожняк не гонит!

Донецкий слово дал и слово помнит, -

А этим срать на данные слова!

И песни не Донецкие у них.

И мимика иная и гримасы,

И даже золотые унитазы,

И те, совсем не так, как у других.

Но власть и жизнь до времени даны.

Наступит срок и Бог людей рассудит.

На лица и чины смотреть не будет,

Лишь на поступки, что сотворены…



Автор Виктор Залевский

 

Я щойно з Майдану вернувся додому

Я щойно з Майдану вернувся додому,
Цілунками, мила, зігрій мені душу,
В обіймах твоїх, дай забути про втому ,
Бо знову в похід вирушати я мушу….

Я мушу іти, бо вже ворог над нами,
Неначе вороння голодне кружляє…
А ми їх недавно вважали братами,
Тепер вороги… Знов, спокою немає…

Не плач, моя рідна, не плач, моя люба,
Бо сльози твої лише душу тривожать...
Молімось за нашу Україну рідну,
Бо все тепер тільки у милості Божій.

Не плач же, кохана, нехай твої сльози
Не бачить наш ворог, нехай не радіє..
Ми гордий народ і єдиний, від нині,
Нахабну орду ми здолати зумієм…

Молилася ти, як стояв на Майдані
І, бачиш, живим повернувся додому…
Я мушу вже йти, обійми ж бо , кохана,
В обіймах твоїх дай забути про втому…
Лідія Яр

 

ПОМИНАЛЬНА.
Вселенська скорбота тремтить над Майданом,
В руках поминальна палає свіча…
А в душах ятрить незагоєна рана….
У ряд домовини несуть на плечах…

Несуть козаків… У розриту могилу
Навіки ховають обірваний Цвіт…
І уст не цілованих усміх застиглий
Жалем невимовним наповнює світ…

У небі дзвенить недоспівана пісня,
Летить ластів» ям ненароджений син…
Роситься сльозою розстріляна мрія…
І хтось не дожив до своїх уродин.

Татусь не зведе на подвір’ї криниці,
Не зможе калину дочці посадить…
А хтось не засіє із сином пшениці
І хлібом до шлюбу не благословить.

А десь у саду вже не виросте вишня…
А десь у дворі не довершений дім…
І десь під хатиною лава порожня –
Там більше не сяде з онуками дід.

Десь тужить-ридає вдова-наречена,
Сльозами вмиває весільний рушник…
У чорній хустині матуся старенька
Гамує у серці затаєний крик.

На свіжій могилі тюльпани розквітли
І тихо горить поминальна свіча…
Молитва задушна лине над світом:
«На Вічную Пам’ять, на Вічне Життя…»
(О. Покришка )
01.03.2014 року

 

Смерть ворогам!

Ось чергова гулянка у Москві,
Московські обивателі веселі…
А Грозний потопає у крові,
Розгромлені і спалені оселі!

Це — стадіон, а ось — Центральний вхід,
Повії посміхаються лукаво…
Спокійно все. Та раптом до воріт
Підходить тихо дівчина чорнява.

До пропускного пункту підійшла,
Як завжди документи вимагають…
Дістала паспорт, погляд відвела,
Та москалі її не пропускають.

І раптом — вибух, тисячі уламків,
На стадіоні — паніка і крик…
Це помста від святої мусульманки,
До цього уряд ваш хіба не звик!

А у «Новинах» журналісти
Аж захлинулись від брехні:
Що це «бандіти-терористи»,
Нема порядку у Чечні…

Теракт не просто є терактом,
Дурні московські холуї!
Почався з нього час розплати -
Платіть же за гріхи свої!

Платіть за Грузії окопи,
І за Ічкерію в руїнах,
Сепаратизм на Перекопі,
І за нещасну Україну!

В них дії, кажете, злочинні,
І ненависть вогнем палає
«Невинні жертви…» та невинних
Давно вже серед вас немає!

Ніхто не може з вами жити в згоді
Ми зрозуміли пізно це, нажаль,
Вам не здолати вільного народу,
То ж — руки геть, товаришу москаль!

Шахідки образ забувається помалу -
Життя їй вічне, Господи, подай!
Хто смерть прийняв заради ідеалу
Той однозначно потрапляє в рай!

Борець за правду лиш її згадає,
Згадавши, боротьбу уже не кине.
Ічкерія за доньку не ридає,
Бо хто ллє сльози, той і гине.

Вона осяяна промінням
І підняла у вись меча…
Шкода, що вільній Україні
Таких дочок не вистача!

* * *

Смерть ворогам!

Ярина Аварія

 

Вы скачите каждый час и просрёте весь Донбасс
Вы скакали, Вы скакали, Пол страны уже просрали.
Скачет баба, скачет дед, Скачет гопник и студент
И Кличко пустился вскачь, Как весёлый звонкий мяч!
Скачет Петя Порошенко И больная Тимошенко,
Скачет Сеня Яценюк, Кто не скачет - тот говнюк.
Крым не скачет, очень жаль.. Кто не скачет, тот москаль!
Скачем дружно, все мы рады, Кто не скачет - колорады!
Скачут жопы, скачут ноги, Веселятся все уроды!
Выше всех, как обезьяна, Скачет и поёт Руслана,
Заменяет даже секс Ей скакательный рефлекс.
Скачет пол страны - дурдом! Помаранчевый синдром.
Меркель хлопает в ладоши, Тот, кто скачет - тот хороший
И Абама счастлив тоже, Нам скакалками поможет,
Их зимой, под Новый год, Полный самолёт пришлёт!
Правда москали, зараза, Нас оставили без газа,
Плюнем мы через губу И начнём пердеть в трубу...