Вірші для душі

Блін...чому тільки російською перекладений?Чи є наші переклади???Як нема перекладів, то ми самі визнаємо нашу мову вторинною, діалектом російської...
Леся Українка - Моріс Метерлінк | OnlyArt

Поет незбагнутих загадок, містичного жаху смерті, безвихідної самотини людської душі і вічних трагедій нашого життя – заговорив тоном оптиміста. Чи це ж не «знамення часу»? Нехай він, всупереч іншим утопістам, замало значення надає суто громадському чинникові, нехай надії його на опанування законами природи замало певні, а з громадського погляду й зайві, але ми, читаючи цю філософську поему в прозі, мимохіть заражаємось її ясним, енергічним, жвавим настроєм – і готові на слово вірити, що людям нема чого впадати в розпач.

Морис Метерлинк. Аквариум
перевод А.Коринфского

Мой дух желанье не влечет
На берега любви,
Хоть каждый новый день поет,
Поет ему: "Живи".
Он замирает в глубине
Глубин души моей -
Там, где цветет на темном дне
Сад ледяных лилей.
Страданья, словно гнет оков,
В меня вселили страх;
Но сердце слышит песнь цветов
На голубых стеблях.
И проясненный песнью взор
Объемлет тайный свет
Лилей, забывших с давних пор
Весенний свой расцвет.
Один лишь миг, а там - замрет
Живых страстей порыв,
В немой безбрежности забот
Мечты похоронив.

 

O погоде

...Но зимой дышишь вольно; для глаза -
Роскошь! Улицы, зданья, мосты
При волшебном сиянии газа
Получают печать красоты.
Как проворно по хрупкому снегу
Мчится тысячный, кровный рысак!
Даже клячи извозчичьи бегу
Прибавляют теперь. Каждый шаг,
Каждый звук так отчётливо слышен,
Всё свежо, всё эффектно: зимой,
Словно весь посеребренный, пышен
Петербург самобытной красой!

По каналам, что летом зловонны,
Блещет лёд, ожидая коньков,
Серебром отливают колонны.
Орнаменты ворот и мостов;
В серебре лошадиные гривы,
Шапки, бороды, брови людей,
И, как бабочек крылья, красивы
Ореолы вокруг фонарей!

Николай Некрасов

 

***
Ми з тобою – як море і небо –
і далекі. Й близькі водночас.
Нам зустрітись на обрії треба,
але обрій тікає від нас...
19/11/2012
Ліна Костенко

***
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

© Ліна Костенко, "Маруся Чурай"

 

@Innochkaa, тут тема "Вірші..."

- а чому тоді ви російською дописуєте???

 

Коректна ода ворогам


Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.
Ліна Костенко

 

ВЕСЬ СВІТ - ТЕАТР

Як сказав Шекспір у своєму творі:
«Весь світ театр, а ми в ньому – актори…»
У кожному із нас живе актор або актриса:
І з кожним новим днем повільно піднімається завіса.

Так, що у нас сьогодні у програмі?
Комедія, трагедія чи, може, драма?
Але сценарію цього ніхто із нас не знає,
Бо цей сценарій нам саме життя складає.

Сьогодні ти король і маєш свиту,
А завтра ти – біля розбитого корита…
Куди сюжет поверне, ти ніколи не вгадаєш.
Тоді лише це будеш знати, коли роль дограєш.

Як і в усіх театрах, тут також є прима,
Хтось грає пана, хтось – простолюдина.
Є лялькарі, що смикають людей за нитки,
Єдині, хто не грають в п’єсі, - це маленькі дітки.

У них такі наївні ще і щирі оченята,
Що ми по них всю правду можем прочитати.
А от дорослі кожен день вдягають маски
Й розповідають малим дітям казки.

Розказують легенди про життя і взагалі, як треба жити
У цьому непростому і заплутаному світі.
Хоч діти знають світ цей краще нас,
Вони все відчувають серцем і без лишніх фраз.

Тому нехай в душі у кожного із вас живе дитина.
Дивіться час від часу на життя її очима.
Живіть, радійте, вчіться і звертайте гори,
Нехай в театрах лиш зостануться актори!

Natalka_V, Вірші, поезія. Клуб поезії

 

Простір зове — я слухаю,
Простір зове — я лину.
В крутіж пливку, розбурхану
Мене взяв як пилину.

Не лічу хвиль, не бачу меж,
Не тямлю на літа,
Як ти мене так обіймеш,
Земле моя свята.

Втону в твій чар — пугар без дна,
Втулюсь у збіжжя лан,
Наче краплиночка дрібна
В безмежний океан.

За мною жаль, за мною біль,
За мною все життя —
Притулюся до рідних піль
Щаслива, як дитя.
МП

 

Чорний кіт

Упав на землю білий цвіт недбало
стомлений від довгого кружляння,
шкрябала весна мені ще вчора
гілкою даремно у кватирку.
- Доволі вже! Забути взагалі бажаю
всі обіцянки твої – що маячня!
Ще до ранку листям на прощання
«Зачекай-но!» - ніби повела.

І так один за шторами самотній
ранок літній зустрічав погожий,
догорів салют весни - і зблякло,
черемшина квітнула недавно…
Ну ось і все, чиїсь здійснились мрії,
наче крапля зайвої образи,
бо минуле - не таке й вже легке,
а майбутнє лише: «Зачекай-но!»

Новий народжувався день і сонце
очі змусило прикритись сонні,
Дивно все змішалось в тій дрімоті -
радість, сльози та туга зелена.
На підвіконні чутно стало кроки -
погляд на собі відчув раптово,
Чорний кіт сидів – я здивувався
Той мені спокійно: «Зачекай-но!»

Ото, тобі, мовляв і Юр’я день, щоб
кіт якийсь до мене обзивався!
По мені – то хай би краще нявкав,
ніж голосом по-людськи обзивався.
А ще очиська, наче дволітрові банки,
Лапу догори підняв і має…
Ясно, що не кожен день почуєш:
«Зачекай-но!» - я до нього…

- Шановний кіт… Вірніше буде пане…
Мушу вкоїти собі таке щось зараз…
- Вельми шанобливий пане кіт!
Змушений Вас якось запитати.
- З якої примхи чи нагоди може
маєте отут до мене мову?
Очі луп - крізь мене, сфінкс неначе
таємниче: «Зачекай-но трохи…»

Не бачив ще нахабства отакого -
схожий він на Бегемота конче,
тільки менше і не дуже товстий,
треба все ж обачним бути…
- Ображений я вашими думками, -
в голосі кота таке відлуння, -
Сів отут, нікому не в заваді
Може тільки… Зачекай-но…

- Як звали товстого того, ти кажеш -
Бегемот? Так в цьому закавика?
Прикрість для котів - буває битий
кіт за те, що інший з’їв сметану.
Назву своє ім’я для спілкування -
Фобетор, – а Вас і так я знаю.
Крапку вже поставлено над «і» і
зачекай, я в метушню не вірю.

- І все ж, чим зобов’язаний, шановний -
чом Вам не прилягти деінде?
Правда, я люблю котів і кішок,
Зрештою, вони не балакучі…
- Та годі Вам, це найспівуча мова,
мрійно кіт доверху закотив очища…
Чули ж, мабуть, як коти співають…
Ні, не ті, коти… Та зачекайте!

- Цікаво Вам, чому я опинився
поряд тут, в цей день і час, одначе?
Наче кіт – коту скажу, людино, -
чорний кіт – ваш талісман…
Хоча вбачаєте дурню у цьому,
в гороскоп загляньте, хоч принаймні,
Мусите, хоча Вас не неволять,
врешті, зачитайте і чекайте…

- То що з того, що ніби я із ваших,
так парирував коту у вічі, -
Я свої дерева вже облазив,
І занадто спів сумний у мене…
- Є правда у твоїх словах, колего,
треба іноді перепочинок,
я забіг до тебе, щоб сказати,
Зачекай, бо час вже не співати.

- Кінець отой весні і полюванню,
Мимоволі час кільцем сталевим
Души всіх котів у чорну дірку
стисне і не буде більше світла…
Бувай, мій брате, не журися більше,
ніж вимагає в тебе те життя,
Зупинись, де час тебе застав і
не кричи за мною: «Зачекай!»

Звалився на підлогу я з дивану -
чорний кіт спросонку ще вважався…
до вікна обличчя притуливши,
повний дум і все не міг збагнути.
Крізь хмари проривалось літнє сонце,
листя тріпотіло за вікном,
А за ним кіт чорний Фобетор*
Неквапливо йшов собі кудись.

2011

Фобетор* – один з трьох синів сновидінь бога сну Гипноса. Міг приймати вигляд різних тварин.

Новини мистецтва, Статті про мистецтво, Галерея мистецтв

 

Даруйте один одному любов...

Даруйте один одному любов.
І посмішку, як тільки день настане.
І обніміть це ясне сонце знов,
воно світити вам не перестане.
Даруйте радість, слово говоріть,
не втомлюйтеся кожного вітати.
Раненько просинайтеся, не спіть,
бо так важливо щастя не проспати.
Даруйте мир і заховайте зло.
Хай ваші рідні не зазнають горя.
Забудьте все погане, що було
і посміхнуться вам і люди, й зорі.
Даруйте матері хоча б один дзвінок,
коханій жінці - незрівнянні квіти.
Маленькій донечці із ніжності вінок,
а дідусеві - внуками радіти.
Даруйте, віддавайте просто так.
І ви відчуєте, як сила прибуває.
Ця істина життя така проста -
хто віддає, то той лише і має.
Г.П.

 

Гарно.
Але останню строку написав би так
"Ця істина життя така проста -
хто віддає, тому дано і буде"

 

Закохаюсь в пана з медовим голосом

Закохаюсь в пана з медовим голосом.
Що би не казав – всі слова вподобаю.
Все медове з вуст вустами спробую –
Хай свариться медом, чи медом молиться.

Та нехай в коханні і не зізнається –
Аби не мовчав, щось казав, хоч трошечки.
Може, прочитав би хоч віршик пошепки:
Кожний вірш вустами його – співається...

...Пригорнусь, заслухаюсь, наче дівчинка.
Хай в очах побачить душі овації.
Я нап’юсь медової інтонації –
Я медовий голос люблю опівночі...
Миклош Форма

 

Хочете знати більше?
Коммунарец Вірші Майбуття Майбуття. Обітниця.

 

«За правду, браття, єднаймось щиро…»
Леся Українка

За правду, браття, єднаймось щиро,
Єдиний маєм правий шлях,
Єдину, браття, всі маєм віру,
Єдине серце у грудях.

Нема в нас, браття, ні зради лихої,
Ні кривди ми не боїмось,
Знамена держімо правди святої,
На зраду ми не піддамось.

До нас ходіте усі, хто за правду
Не жалує життя оддать,
Ми приймемо того, мов брата рідного,
Хто правду любить, той наш брат.

 

Збірник віршів "2012". Нарешті, за допомогою Отця нашого, склав до купи.

 

Любіть українок!
Любіть українок, як сонце любіть,

Як землю батьківську — без тями.

Не бійтеся щирість свою проявить

Словами, губами, руками…

За карії очі, за вигин спини,

За коси русяві — як жито.

За викот глибокий, і те, що за ним…

За все, що зуміли вхопити

У спальні, на кухні, у свіжій траві,

В машині, в коморі, у гаю

Любіть українок, де стрінете ви –

І хай вам Господь помагає!

Любіть галичанок, бойкинь та лемкинь

Гуцулок любіть, подолянок

Таврійські дівки, слобожанські жінки —

Не знайдете кращих коханок.

Любіть гагаузок, болгарок струнких

Угорок, грекинь, караїмок

І кримських татарок – бо люблячи їх

Ви любите все ж українок!

Любіть українок, негайно любіть!

Даруйте вірші їм і квіти,

Бо кожна нелюблена, втрачена мить

Примушує жінку старіти

Любіть українок – щотижня, щодня

А буде можливість – і двічі

Бо жінку (та ще й не одну) вдовольнять —

Робота така чоловіча

Життя в Україні дає нам урок —

Затямте, Тарасові діти:

Єдина можливість приборкать жінок —

Це їх РЕГУЛЯРНО любити!
Брати Капранови.

 

Що то вже з чоловіка роблять? Він повинний сам вибрати, а не нав'язувати йому бути її рабом. Але я не проти жінок, бо є і чудові люди серед них.

 

І все на світі треба пережити.
І кожен фініш — це, по суті, старт.
І наперед не треба ворожити,
і за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки, на людях.
Хай меле млин свою одвічну дерть
Застряло серце, мов осколок, в грудях.
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено.
Хай буде все пробачене пробачено.
Хай буде вік прожито як належить.
На жаль, від нас нічого не залежить.
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити.
І за минулим плакати не варт.
Отак, як є. А може бути й гірше.
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще,—
не будь рабом і смійся, як Рабле!
Тож веселімось, людоньки, на людях.
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок, в грудях.
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено.
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить,—
принаймні вік прожити як належить.

Ліна Костенко

 

Із усієї поваги до Ліни Костенко, не можу пройти мимо...
Сьогодні дивився книжку про Ч.Дарвіна. Після смерті його, одна людина запропонувала написати на надгробку вірша американського поета:
"Бережіться люди,
коли Вседержитель
посилає в світ мудреця."

 

Хам

Коли всі говорять - мовчу...
Коли всі танцюють - сиджу...
Я теплого слова не чув...
Без нього по колу ходжу.

А в центрі танцюють усі,
І кажуть: "Ти - дурень нудний!"
Я чув це мільйони разів...
На святі я наче чужий.

Живу, мов колючий їжак,
Що вийти боїться з пітьми.
В розмові я гострий на смак,
А іноді грубий з людьми.

І м'якість ховає цей тон...
Від нього страждаю я сам
І мабуть не знає ніхто,
Як хоче любові цей хам!

Сова: Хам - ВІРШ, Вірші, поезія. Клуб поезії

 

Мені більше подобає оцей його:

А от ще, дуже цікавий на запитання.

Стільки запитань...
Комусь Він Бог, комусь і Отче,
Він Бог для всіх, і грішних, і святих,
Але Він Отче - лише є для тих людей,
хто ближнього за брата та сестру вважає...

Від себе вам: подякував за чудовий сайт. Там є паростки життя.