Вірші для душі

Ігор Павлюк

ПЕСИМІСТИЧНО-ЧЕСНЕ

Вже високі трибуни – як плахи,
А плахи – трибуни.
Вже не вірять словам
Ні еліта, ні плебс, шантрапа...
Вимираєм без бою –
Як обри, як готи, як гуни.
До могил наших злих
Заросте муравою тропа.

Бо «каму ми нужни»
Без держави і Бога свойого,
Розгубивши дітей по світах
І по вітру пісні?..

Серед криз і мишей –
Як у джунглях сумні бандерлоги,
Чи оті піскарі
На самому дніпровському дні.

Як держава вмира –
То, здається, байдуже Всевишньому.

Як Всевишній вмира –
Світить вічність труну,
Як звізду.

...Мали шанс на віки!
Опустити –
І смішно і грішно.

Простодушна печаль...
Просто душно поету без душ...

 

Сашко Положинський

Я не хочу

Як уже набридло чути знову і знову
Порожні балачки, пафосні розмови!
„Мова калинова”... „Пісня солов’їна”...
Ще трохи побалакаємо – зникне Україна!
Згубили культуру, забули історію,
Почуваємося зайдами на своїй території.
Віримо чужим, своїм не довіряємо,
Розводимо руками – маємо, що маємо!
Сьогодні братаємося, щоб завтра продати.
Кум іде на кума, брат іде на брата.
Національна ідея, як засіб спекуляції.
Здобули державу, втратили націю...
Коли ж у народу більше немає відваги,
Немає власної гордості, немає самоповаги,
Коли кожен за себе у своїй хаті скраю –
У такого народу і героїв немає!

Подивіться на нього – він сьогодні в ударі!
Правда, без вишиванки та без шароварів...
Він – один серед тих, хто готовий до бою,
Серед тих, хто готовий стати героєм.
Він пройшов крізь вогонь, переплив через воду –
Все заради вітчизни, заради народу.
Із мільйонами інших він пішов воювати –
Усі полягли, а він лишився стояти.
Та одразу ж поглине пафосна лава,
Понавісять медалі, кричатимуть: „Слава!”...
Він житиме довго, він житиме дорого,
Але стане нашим внутрішнім ворогом.
А де ж ті, яких було закатовано,
Спалено, порубано, побито, репресовано?
Де ті, що життя віддали за своє –
Де вони є? Де вони є?!

А насправді так просто змінити життя!
Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття,
Полюбити свою землю, свою рідну природу,
Відчути себе часткою єдиного народу.
Бо ми не безрідні, бо ми – українці!
Тож досить плювати в дідівські криниці,
Досить боятися вірити в краще,
А своє на чуже не міняти нізащо!
Спільнота розумних, міцних, незалежних,
Без „правобережних”, без „лівобережних”,
Добрих, привітних і незрадливих,
В усьому єдиних, в усьому щасливих.
Лиш уявіть, якою стане країна,
В якій кожна людина живе, як людина,
В якій все, що хороше, – значить і наше!...
Але поки, на жаль, все зовсім інакше...

Я не хочу бути героєм України –
Не цінує героїв моя країна!...

 

Что происходит в России? - А просто бардак.
- Просто бардак, полагаете вы? - Полагаю.
Я ведь и сам, как умею, ему помогаю -
Жить, как обычно, уже не выходит никак…
- Что же за всем этим будет? - А будет п…ц.
- Будет п…ц, вы считаете? - Да, я считаю.
Я ведь с утра Интернет и газеты читаю,
Ящик смотрю, да и чувствую сам, наконец...
- Чем же все это окончится? - Будет дефолт.
- Будет дефолт, вы уверены? - Да, я уверен.
Я уже слышал, и слух этот мною проверен,
Будто забит на народ ох…ительный болт…
- Что же из этого следует? - Да не вопрос!
И не такое - вы вспомните - переживали.
- Вы полагаете, надо стреляться едва ли?
- Я полагаю, что надо забить на психоз.
Сколько бы нас не учили, как следует жить,
Мы все равно наступаем на старые грабли.
Так разрешите же средь непоняток и траблов
Водочки граммов четыреста вам предложить

 

там же ответ на сей опус:

Когда поймёт Позан, что болен,
Что в психлечебницу пора,
Когда лекарств от невролгии
Он выпьет полтора ведра,

Когда всё осознает, бедный,
Когда найдёт душе приют -
Тогда Россия с Украиной
Как братья мирно заживут.

Всё понимаю, много в детстве
Ремня давали сорванцу.
И выбили весь мозг случайно...
Позор за то его отцу.

Ну а пока Позан помои
На русских и Россию льёт,
Не понимая, как он жалок
И как позорит свой народ.

Не злись, Позанушка, не майся,
Не стоит свеч твоя игра.
Ты лучше матушке покайся -
И в путь, в лечебницу пора...

 

З тексту коломийки:
Ну які ми вам брати, ми не розумієм?
Ви-ся бавите в войни, ми - пшеницю сієм...

 

Или ближе к истокам:

Kto powiedział, że Moskale
Są to bracia dla Lechitów,
Temu pierwszy w łeb wypalę
Przed kościołem Karmelitów.

Rajnold Suchodolski
1831

Целое направление в высокой поэзии! Прямо так и называется - "Moskalik"

Кто мне скажет, что Уганда —
Лишь заштатный полустанок,
Будет выслан мной в Руанду,
В монастырь фелицианок.

***
Кто мне скажет, что поляки
Хулиганят в электричках,
С тем сойтись готов я в драке
Возле церкви на Куличках.

***
Кто «наедет» на мормонов,
Без причины их облаяв,
Будет бит мной под иконой
Чудотворца Николая.

http://community.livejournal.com/warsaw_ru/136265.html

 

Сталевар у домны грелся,
Дурью маялся шахтер,
На завалинке расселся,
Прохлаждаясь, комбайнер.
Часовой дремал на вышке,
А ученый за столом
Пыль сдувал с какой-то книжки,
Забавлялся баловством.
Стетоскопом врач игрался,
И рабочий у станка
Пел, плясал и развлекался…
Все валяли дурака!
Все ударились в безделье,
Кто в разврат, а кто в веселье…
И пропала бы страна!
Если б, отдыха не зная,
Честных рук не покладая,
Глаз правдивых не смыкая,
И косы не расплетая,
Не работала Она.

 

Українець ,росіянин, турок та єврей,
Пам”ятайте про що вчив вас старий Моїсей.
Розбіглися всі по гуртах,кожен при своїх,
Та й забули, що Господь наш дбає про усіх.

Пусть империя распалась на осколки навсегда,
Но взаимопритяженье не погаснет никогда.
Пережили мы все вместе много горя и обид,
Но разрушить нашу дружбу не способен даже СПИД.

 

Це не дружба, це насилье, пострашніше СНІД
Пам ятай предохраняясь, раз є такий сусід.

Вибачаюсь за графоманство

 

Цариков Максим

Цирк уплыл, но клоуны - остались,
Выпили, рыгнув, сменили маски,
И святыми быстренько назвались,
И на новый лад запели сказки.
Слушал их народ завороженно,-
Простофили, нищие, калеки,
Позабыв про прежние знамена
И про вспять повернутые реки,
Слушали - но к вере не вернулись.
Были биты - но не осознали.
Видно, нужно, чтобы захлебнулись,
Чтобы их убили, ободрали.
Клоуны, ограбив битых нищих,
Возвели на эти деньги храмы
И, снабдив толпу духовной пищей,
Уползли в просторные Сезамы.
И собою были так довольны,
Чьи - то отобрав остатки хлеба,
Что не замечали то, как с болью
На людей смотрело, плача, небо

 

Стефанович Олекса "Вiчна слава" (отрывок)


"............................................
I вiквiчно пребудь прославлена
-Божих войiв тобi салют!-
Замордована, закривавлена
Перемога Базару й Крут."

Прага, 1940

 

Лариса Кошмина

О, Господи, спаси наших детей!
Убереги от нас, их немощные души.
И научи Тебя лишь слушать,
На них Ты благодать свою излей.
Не попусти им стать похожими на нас.
Не дай нам воспитать их гордыми и злыми.
Пусть вырастут они совсем другими,
Поэтому прошу – очисти нас!
Мы скверно жили, помня лишь о чреве,
Мы шли по трупам собственных детей,
И крик безмолвный: « Мама, не убей!»
Заставил Бога оглянуться в гневе.
И вот сегодня платим по счетам,
Имея на руках – кто сына наркомана,
Кто – пьяницу, кто просто хулигана
И дочерей бездушных и « путан».
Как страшно видеть сломанные судьбы,
Как жалко их, заложников «идей».
Почти уж не похожих на людей,
За грех родительский врагу попавших в зубы.
Прости предательства, убийства и хулы,
Наш атеизм, распутство и неверье.
Открой нам покаянья двери,
Очисти наши души от золы...

 

Ліна Костенко

І тільки злість буває геніальна.
Господь, спаси мене від доброти!
Така тепер на світі коновальня,
що треба мати нерви, як дроти.

А нерви ж мої, ох нерви,
струни мої, настренчені на епохальний лад!
А мені ж, може, просто хочеться щастя,
тугого і солодкого, як шоколад.

Ну, що ж, епохо, їж мене, висотуй!
Лиш вісь земну з орбіти не згвинти.
Лежить під небом, чистим і високим
холодний степ моєї самоти.

Козацький вітер вишмагає душу,
і я у ніжність ледве добреду.
Яким вогнем спокутувати мушу
хронічну українську доброту?!

А по ідеї: жінка ж - тільки жінка.
Смаглява золота віолончель.
Справляло б тіло пристрасті обжинки
колисками і лагодом ночей.

Була б така чарівна лепетуха,
такі ото б улучила слова,
що як по змісту, може, й в’януть вуха
а як по формі - серце спочива.

Хто ж натягнув такі скажені струни
На цю, таку струнку, віолончель,
що їй футляр - усі по черзі труни
вготованих для музики ночей?!

І щось таке в мені велить
збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось таке в мені болить,
що це і є, напевно, Україна.

 

Марк Луцкий

Самый счастливый

Счастливый самый в мире человек?
Я убежден, что это - Папа Римский,
Какие бы ни составлялись списки
На год, на два - уже который век.

Конечно, это редкий феномен,
Но вы не представляете, ребята,
Какое счастье видеть каждый день
Свое начальство на кресте распятым!

 

Депутатам всіх рівнів,кандидатам в депутати,а також чиновникам присвячується...о...

Є свято шахтаря і енергетика,
У цьому є свій пафос і патетика.
Є свято в лікарів, у стюардеси є,
Забута нами лиш одна професія.
Та заслоговують своєю працею
Ці люди на врочисту демонстрацію!

Приспів:
Лунає життєрадісна мелодія,
Шампанського і квітів так багато:
День злодія, День злодія, День злодія -
Це всенародне свято!

Попереду солідні чорні волги,
В них злодії величні, наче боги.
За ними надзвичайно елегантні
На ладах виїджають спекулянти.
А далі чимчикують дружно пішки
Ті, що крадуть з оглядкою і трішки.
Позаду, спотикаючись, дрібочуть
Ті, що не можуть красти, але хочуть.

Приспів.

Замайоріли прапорці -
Це марширують продавці.
Тверда хода, здоровий вид -
Пішов на користь дефіцит.
За ними йде за рядом ряд
Бюрократичний апарат.
На транспарантах угорі слова:
"Здавайте хабарі!"
А далі тисячі ідуть і все несуть,
Несуть, несуть, несуть, несуть,
Несуть, несуть, несуть, несуть.

Приспів.

День злодія, День злодія, День злодія -
Це наше з вами свято!

День злодія
Панчишин
[MP3]http://www.playcast.ru/uploads/2009/10/15/1265405.mp3[/MP3]

 

Богохульство. Відверте. Щодо Марка Луцького з Хайфи не дивуюсь, дивуюсь другому,- чому ЦЕ тут?

 

Папа Римський - не Господь
Пора знати.

 

А "начальство на кресте распятым!"? Я це мав на увазі. Мені здається гріх цитувати жидів в цьому форматі, якщо, безумовно, сам репродуктант не жид. Їм таке природньо, а українцеві, християнину, думаю треба бути обережним в таких випадках. Можете не відповідати, я вседно дискутувати не буду.

 

Прошу ще одне богохульство...
На той раз від українки...

Ісус Христос розп’ятий був не раз.
Там, на Голгофі, це було уперше.
Умер од смерті, може,— від образ,
і за життям не пожалів, умерши.
А потім розп’яли на полотні,
у мармурі, у гіпсі і в граніті.
А потім розп’яли його в мені,
і розп’яли на цілім білім світі.
І тіло з’їли, кров’ю запили.
Ще рік, чи два, чи десять, чи довіку?
І продавали образ з-під поли,
і не дають умерти чоловіку.
Куди піду? Куди тепер піду?
Де на землі земля обітована?
Казарми в Гефсіманському саду,
І всі народи — як розкрита рана…

 

От..ще..навіяно прочитаним в історичних гілках...

Слова: Богдан Стельмах
Музика: Віктор Камінський

Сурми зазоріли, коні одуріли,
Заступили сонце половецькі стріли.
Лічить мати втрати, мила в тузі мліє —
Отака історія в пісні попеліє.

Розлились пожари попід чорні хмари.
Витоптали землю турки-яничари.
Плаче в полі вітер і сліпа бандура —
Отака історія українська дума.

Йшли за кровну справу, здобували славу.
Закотили долю панові під лаву.
На столах у глеках — крові чорні вина.
Отака історія, отака гостина.

Встеклі та запеклі засвітили в пеклі,
Насукали шнурів, пов'язали петлі.
Хто пішов під кулі, хто — в полярне сяйво.
Отака історія, вивчити не зайво.

Димом, порохами поміж реп'яхами,
Дихає Чорнобиль нашими гріхами.
Ті зреклися мови, ті зреклися роду.
Отака історія рідного народу.

Сурми зазоріли
В. Морозов
[MP3]http://www.playcast.ru/uploads/2009/10/17/1270915.mp3[/MP3]