Вірші для душі

"Коли навколо ні душі»,
І «Друг» забув «Твої зелені очі»,
Я нагадаю, що «Просто мені»,
Твої «Обійми» необхідні серед ночі.

Коли ж «На небі» будеш «Моя мила»,
Чи ступиш крок «На лінії вогню»,
Я огорну «Тінь твого тіла»
І «Вище неба» тебе, «Сонце», підійму.

Я не дозволю здатися «Без бою»,
Збуджу «Джульєтту» від міцного сну.
Ти пам’ятай, що я завжди «З тобою»,
Що, « в тобі втоплю я свою весну».

Автор: Віка Мозуль

 

. На місячній доріжці зустрілись дві душі,
Одна - до Бога пішки, а інша – в грішний світ.
Одна – душа солдата, загиблого в бою,
А інша – немовляти, народжена в Раю.
І так би розминулись… але душа бійця
На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.
Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!
А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»

Душа же немовляти була як чистий сніг:
«Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…
Казав Господь, Галина - таке її ім’я,
Ось-ось народить сина, а син її – то я!
Мене на Землю жити господь благословив,
Я маю народитись… ти вже там пожив?» -
Так у бійця спитало майбутнє немовля
(Воно ще знань не мало: що то таке – Земля?)

А той боєць «Галина» повторював ім’я …
Та це ж його дружина чекала немовля.
Сплили перед очима щасливі ті роки:
Як він , ще був хлопчина й просив її руки…
Весілля і навчання, І пристрасті потік…
Він всі її бажання виконував, як міг.
Усе було чудово: вагітність – добрий знак!
І взяв він з жінки слово, що родиться козак!
А потім…сум в родині... в країну зло прийшло.
Галини очі сині зробилися мов скло.
«Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там.,
Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!»
Та він своїй дружині сказав приблизно так:
«Як друзів я покину, який же я козак?
Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?
Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»

Поцілував Галину і рушив на війну…
А потім..постріл в спину.. і запах полину….

Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:
«Ти бережи Галинку що краща буде з мам.
Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.
Та буду я невпинно з тобою з перших днів!
Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,
А все що буде треба в житті ти сам знайдеш.
Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя
А я прикрию спину тобі із небуття»
На місячній доріжці невпинний душ потік:
Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.

Народжуються діти, в воєнний час страшний,
І щоб їх захистити хтось винен йти у бій.
Але допоки в серці в жіночому любов,
Життя не перерветься, відроджуючись знов!

Автор: Людмила Лєгостаєва

 

http://www.youtube.com/watch?v=d02opoOh6oM

 

Не хороніть колишніх почуттів..
Від відчаю не спалюйте мости -
Нехай лишаються на спомин.
Хоч повернулися до "ви" від "ти",
Навік лишився почуттів відгомін...

Зажеврілі жарини теплих слів
Пізніш, повірте, вам іще послужать.
Не хороніть колишніх почуттів -
Хай проростають пагонами дружби!
З інету..

 

Чёрный ворон

Чёрный ворон, чёрный ворон,
Что ж ты вьёшься надо мной,
Ты добычи не дождёшься,
Чёрный ворон, я не твой.

Что ж ты когти распускаешь
Над моею головой,
Ты добычу себе чаешь,
Чёрный ворон, я не твой.

Завяжу смертельну рану
Подарённым мне платком,
А потом с тобой я стану
Говорить всё об одном.

Полети в мою сторонку,
Скажи маменьке моей,
Ты скажи моей любезной,
Что за Родину я пал.

Отнеси платок кровавый
Милой Любушке моей,
Ты скажи - она свободна,
Я женился на другой.

Взял невесту тиху, скромну
В чистом поле под кустом.
Обвенчальна была сваха -
Сабля острая моя.

Калена стрела венчала
Среди битвы роковой.
Чую, смерть моя подходит,
Чёрный ворон, весь я твой.

 

Я люблю смотреть, как гибнут люди...

rus_antichrist wrote in apocalypse_cult06 жовтня 2009


«Я люблю смотреть, как умирают дети…»
В.Маяковский



Я люблю смотреть, как гибнут люди…



Я, подобно человечьей жалкой груде,
Не приемлю робких полумер,
Я люблю смотреть, как гибнут люди,
А не только дети, например.

Мне давно плевать на все на свете,
Средь песков Забвения реки,
Я люблю смотреть, как гибнут дети,
Женщины, мужчины, старики.

Я люблю смотреть, как рушат храмы
Красные джуды – большевики,
А потом остатки красных хамов
Добивают Гитлера полки.

Я люблю смотреть, как «дерьмократы»
Убивают «нравственных славян»,
А потом их всех, дегенератов,
Вырезают орды южных стран.

Любо мне, как в клочья раздирает,
Жизнь людей, вовсю пуская кровь,
Как в остывших зенках умирают
Совесть, Милосердие, Любовь.

Хорошо, что все вокруг, как звери,
Что бобру не одолеть козла,
Что в Добро никто уже не верит,
И Земля - навек во власти Зла!

…Мир лежит ошмётками на блюде,
Как фрагменты крысы в колбасе,
Я люблю смотреть, как гибнут люди,
И, надеюсь, скоро - сдохнут все.

 

Андрей Макаревич

Бывают дни, когда опустишь руки
И нет ни слов, ни музыки, ни сил.
В такие дни я был с собой в разлуке
И никого помочь мне не просил.

И я хотел уйти куда попало,
Закрыть свой дом и не найти ключа...
Но верил я: не все еще пропало,
Пока не меркнет свет, пока горит свеча...

И спеть меня никто не мог заставить
Молчание - начало всех начал.
Но если плечи песней мне расправить
Как трудно будет сделать так, чтоб я молчал!

И пусть сегодня дней осталось мало,
И выпал снег, и кровь не горяча...
Я в сотый раз опять начну сначала,
Пока не меркнет свет, пока горит свеча...

 

М. Волошин

Нет радости светлее, чем печаль!
Нет низости ничтожней превосходства.
В ближайшем - нескончаемая даль.
А в глубине прекрасного - уродство.

Любви сильнее ненависти нет.
Движения стремительней покоя.
И что есть тьма, как не предельный свет.
И что есть мир, как не арена боя.

Нет зла страшнее ложной доброты.
Нет лжи противней полуправды сладкой.
Нет ничего мудрее простоты.
И бесконечней жизни самой краткой.

_________________

 

Колись життя натягне тятиву

Колись життя натягне тятиву
і вистрелить наосліп і в останнє.
Яка різниця? Я хіба живу?
Ніхто і не помітить, що не стане
іще одної дивності між них,
наповненої словом під зав’язку
і згадок атипових, не смішних.
Сумна у мене і недобра казка.
Розколеться історія на дві,
реальну і на ту, яка у віршах.
У першу, я прошу тебе, не вір.
А другу, якщо треба, перепишеш.

С.Кримовська

 

Сніги метуть. У вікнах біле мрево.
Антени ловлять клаптики новин.
На білий вальс запрошую дерева,
на білий вальс вітрів і хуртовин.
Хай буде сніг, і музика, і вечір.
Хай серце серцю сплачує борги.
О, покладіть гілки мені на плечі,
з мого життя пострушуйте сніги!
Я вас люблю за те, що ви дерева.
Що ви прийшли до мене, що ви тут.
Зима стоїть, скляна і перкалева.
Метуть сніги. Сніги метуть, метуть...

Ліна Костенко

 

Она вошла, совсем седая,
Устало села у огня,
И вдруг сказала «Я не знаю,
За что ты мучаешь меня.

Ведь я же молода, красива,
И жить хочу, хочу любить.
А ты меня смиряешь силой
И избиваешь до крови.

Велишь молчать? И я молчу,
Велишь мне жить, любовь гоня?
Я больше не могу, устала.
За что ты мучаешь меня?

Ведь ты же любишь, любишь, любишь,
Любовью сердце занозя,
Нельзя судить, любовь не судят.
Нельзя? Оставь свои «нельзя».

Отбрось своих запретов кучу,
Cейчас, хоть в шутку согреши:
Себя бессонницей не мучай,
Сходи с ума, стихи пиши.

Или в любви признайся, что ли,
А если чувство не в чести,
Ты отпусти меня на волю,
Не убивай, а отпусти».

И женщина, почти рыдая,
Седые пряди уроня, твердила:
«Я не знаю, за что ты мучаешь меня?».
Он онемел.

В привычный сумрак
Вдруг эта буря ворвалась.
Врасплох, и некогда подумать:
«Простите, я не знаю Вас.

Не я надел на Вас оковы»
И вдруг спросил едва дыша:
«Как Вас зовут? Скажите, кто Вы?»
Она в ответ: «Твоя Душа».

– Эдуард Асадов

 

«Колись унук, забравшись на коліна
Дідусеві,— цікавий як дитина,—
Між сивиною знайде в нього шрам
І скаже: — Що це? — Дід одкаже: — Там,
Над Волгою, є город, що за нього
Лягло братів моїх І друзів много
І множество — тяжких дістали ран,
Щоб випростала вся країна стан,
Хребет огидний ворогу зламавши.
Дитя! Про город той пригадуй завше.
Поглянувши на цвіт, що вкруг цвіте,
Чи яблуко зірвавши золоте,
Чи вільну пісню чуючи над полем.
Як виростеш ставним і ясночолим,
Як з друзями навчатимешся ти
Із світу в світ перекидать мости,
Легкі, мов сон, виводити будови,—
Благослови за юний день чудовий,
За твій, за наш благоуханний сад
Наш біль, наш гнів, наш подвиг — Сталінград!»

Максим Рильський, 6 лютого 1943 року

 

Не повертайся в жовтий ліс
Не повертайся
По розпорошених слідах
Неандертальця

Поміж рухомих ефемер
Не загубися
Чигає місяць з-за куща
Блідий убивця…

Іван Андрусяк

 

ДНО ПЕЙЗАЖУ

Корови й дині. Білий янгол
на лопуха зеленій плахті.
Хто будить в серці тужну п’янкість
і хто колише темний страх твій?

Ще неоправданий, таємний,
мов кріт, від дна коріння риє
і грає, мов кларнет підземний,
в кипінні форм, у барв завії.

І як зродився без причини,
так без причини щезне знагла.
Природи лоно мрячне й синє,
і сонця кіш,
і кіш землі,
що в ньому
корови, квіття, дині й янгол.

Ігор-Богдан Антонич

 

поняв.......

 

пробую виправитися