Вірші для душі

Ображайся на мене як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене —
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.

Хай досада чи гнів жевріє,
Хай до сліз я тебе озлю —
Ти для мене не тільки мрія,
Я живою тебе люблю.

Для кохання в нас часу мало,
Для мовчання — у нас віки.
Все віддав би, що жить осталось,
За гарячий дотик руки.

Влийся сонцем у щиру мову,
У думок моїх течію —
Я люблю твої губи, і брови,
І поставу, і вроду твою.

Ображайся на мене як хочеш,
І презирством убий мене —
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.

Василь Симоненко

 

Разлуки не бывает никогда
у тех, кому любовь дана в награду.
Им путеводною звездой звучат слова:
"Ты в сердце… Я с тобою рядом…"

Когда слезинка в кофе капнет от тоски,
когда не дотянуться ни рукой, ни взглядом,
ты вспомни расстоянью вопреки –
"Ты в сердце… Я с тобою рядом"...

Когда отчаянье приходит вновь
и болью бьет в виски, как крупным градом,
ты вспомни про мою любовь –
"Ты в сердце…Я с тобою рядом".

Бывает, ревность бьет наотмашь по душе,
сочится в уши горько-липким ядом,
закрой глаза и вспомни в тишине –
"Ты в сердце… Я с тобою рядом".

И даже…может быть, расставшись навсегда,
пройдя круги всеогненного ада,
услышь через разлуку и года:
"Ты в сердце… Я с тобою рядом..."

Ніка С.

 

Ну и что, у Борис Борисыча тоже много похожих песен.
И от этого он нисколько не потерял.
Он не стал от этого пуст и пресен,
Но остался важен и интересен,
Сколько б сам себя же ни повторял -
К счастью, благодарный материал.

Есть мотивы, которые не заезжены – но сквозны.
Логотип служит узнаваемости конторы.
Они, в общем, как подпись, эти самоповторы.
Как единый дизайн банкноты для всей казны -
Он не отменяет ценности наших денег и новизны.

Чтоб нащупать другую форму, надо исчерпать текущую до конца.
Изучить все ее возможности, дверцы, донца.
Вместо умца-умца начать делать онца-онца.
Или вовсе удариться в эпатажное гоп-ца-ца.

В. Полозкова

 

Горька на привкус поздняя любовь...
В ней есть печаль и мудрое начало...
Как странно... но опять волнует кровь
Всё то, годами, что внутри молчало.
Ну почему ты думал о другой?
Ну почему я о другом мечтала?
Когда под белой свадебной фатой
Другому руку с сердцем отдавала?
Ну почему не встретились тогда,
Когда была наивна и красива,
И украшали нас ещё года,
И бесконечны были наши силы?
Ну почему не поняли тогда
И не посмели мы с тобой поверить,
Что поздно так насмешница-судьба
Решила счастья нам с лихвой отмерить?
И вот врасплох застала нас любовь...
Ошеломила поздней красотою...
Скажи, что делать с ней теперь такой,
Как справиться с судьбою непростою?

Виктория Пекер-Ткач

 

Не слушайте меня, не стоит: бедные
Слова я говорю; я - лгу.
И если в сердце знанья есть победные,-
Я от людей их берегу.

Как дети, люди: злые и невинные,
Любя, умеют оскорблять.
Они еще не горные - долинные...
Им надо знать,- но рано знать.

Минуют времена узаконенные...
Заветных сроков ждет душа.
А до времен, молчаньем утомленные,
Мы лжем, скучая и - смеша.

Так и теперь, сплетая речь размерную,
Лишь о ненужностях твержу.
А тайну грозную, последнюю и верную,-
Я все равно вам не скажу.

З. Гиппус

 

- Давай з тобою будем говорити
Душею до душі, зовсім без слів.
О, як мені без тебе важко жити…
- І я тобі, сказати це хотів…
А ще, хотів тобі я розказати,
Як холодно вночі і дні які сумні…
- Та як, скажи, мені цього не знати?
Ми теж одні…Душа і я…одні…
А часом, так бува мені тривожно,
А раптом ти лиш сон?… Якщо тебе нема?…
- І я боюсь, повір….Без тебе хіба можна?
Без тебе я не я, без тебе лиш зима…
- З тобою у душі завжди буяє літо.
І в серденьку моїм співають солов’ї…
- І я б де небував, де б не блукав я світом,
Ти ніби в жилах кров, у серденьку моїм…
- Нам хороше удвох отак от говорити,
Душею до душі, що відстані ті нам…
- Шкода, що разом все ж , нам не судилось жити….
- Шкода..Та я тебе нікому не віддам..

(З Інтернету)

 

ЛИСТ ДО ЗАПИТАННЯ

Як я писав, ніхто не зможе,
я вам писав всю ніч вночі, –
і догоріли три свічі,
і догоріла іскра Божа.
Я вам писав аж до світання
в глухі часи,
в голодний піст.
Чому ж мій лист до запитання
лежить на пошті триста літ?
Уже і я німим поетом
своє відлежав і воскрес,
і марка стала раритетом
і вартістю, як мерседес,
а лист лежить на тій же пошті,
і ви не кличете у гості.
Ну, зачекайте, прийде день
і я таку посію паніку,
коли з’явлюсь гранітним
пам’ятником
і прогуду до вас гранітом:
– А квіти де?..
Не бачу квітів...

Л.Талалай

 

ЖИТИ


Струни тремтять так срібно
І пісня шукає небо,
І значить комусь потрібно
Усе, що на серці в тебе!
І лине душа крилата,
Мов птах у небесній сині -
Це зовсім не важко, брате,
Жити з ножем у спині!
Ти чуєш, гримлять салюти,
Кайдани розпались на порох,
І як нині важко збагнути,
Хто друг твій, а хто твій ворог.
Відкиньмо надії вчорашні,
Ілюзій рожеві скельця -
Не так бо вже, брате, й страшно -
Жити із кулею в серці!
Панує жахлива навала,
Не родить клоноване жито.
Нас сотні разів поховали,
А ми все продовжуєм жити!
Ми житимем вічно для того,
Щоб вірити - й землю орати.
І зовсім неправда, ій Богу,
Що ні за що більше вмирати!
Жити!!!

А.Матвійчук

22 листопада 2013 р.

 

Зафіксовані факти. А болі фіксовані де?
Світ для обраних нині. Поділено, продано всоте.
Є остання сорочка (китайська, достоту), і день,
і земля під ногами, і шлях у глибоку безодню.

Зав’яжи мені, Господи, очі! Прозріння – як смерть.
Цій землі за розтерзане тіло на хрест не лишилось.
І холопствує нині народ, і бідує… та смерд.
Перевелася кров – пересохла, схолола у жилах.

Зафіксовані дати, події – навиворіт суть,
та у ницості власній зізнатись укотре несила…
Ще півдрібки байдужості – ось Україну несуть
ув останню дорогу, надіту сусідом на вила.

С.Кримовська

 

На добро і надію

Про калину пісня лине,
До неба злітає.
Гей, родино, Україна
Веселкою грає.
Синє небо обіймає,
Золоті роздоли,
Нас чекає, зустрічає
Веселкова доля.

Хай у кожному серці,
Наче сонячна мрія,
Заспіває веселка
На добро і надію.

Понад світом дивоцвітом
Веселка іскриться,
Будем дбати, шанувати
Прадавні криниці.
Ярославові поради,
Кобзареве слово,
Честь козацької громади,
Солов'їну мову.

Слова: В. Гутник, О. Кононенко

 

...І що їм всім до того, що корчишся ти з болю?
Щоб так страждать за нього, чи вартий цей народ?!
Але ж, але ж, але ж!.. Народ не вибирають.
І сам ти — тільки брунька у нього на гіллі.
Для нього і живуть, за нього і вмирають,
ох, не тому, що він — найкращий на землі!

Ліна КОСТЕНКО

 

Душа у женщины легка
И вечно склонна к укоризне,
То нету в жизни мужика,
То есть мужик, но нету жизни

 

Хоч далеко від мене мій милий

Всі, хто знайомі мені, всі, з ким ми ще не знайомі.
Вам співаю пісні, й через це на підйомі.
Хоч далеко від мене мій милий,
Та розлуки нарощують сили,
Щоб в сумісні дні наші і ночі
До усього були ми охочі.

Приспів:

Знов я до тебе на крилах любові лечу, мій коханий.
Розлучити не в змозі закоханих двох океани.
Марні спроби, щоб нас роз’єднати, дурні намагання,
Бо нема на цьом світі нічого, що дужче кохання.

Все, що відомо мені, все, що мені невідомо,
Загубила у сні, бо заскочила втома.
Хоч далеко від мене мій милий,
Кілометри між нами і милі,
Тим жаданіші зустрічей миті,
Розкіш пестощів на оксамиті.

Приспів:

Знов я до тебе на крилах любові лечу, мій коханий.
Розлучити не в змозі закоханих двох океани.
Марні спроби, щоб нас роз’єднати, дурні намагання,
Бо нема на цьом світі нічого, що дужче кохання.
Марні спроби, щоб нас роз’єднати, дурні намагання,
Бо сильніше не може ніщо об’єднати, ніж справжнє кохання.
Бо це справжнє кохання.
Це кохання.

 

Є країна Болівія,
Батьківщина то паприки.
Ще країна є Лівія
Десь на півночі Африки.

Всі там: правії, лівії,
Для Каддафі на грані є.
Бо в країні цій, Лівії,
Тридцять років тиранії.

Культ особи спирається
На цензуру, служницю зла.
А народ загинається,
Вже б добити цього козла.

Піддають владу критиці
Болівійські піранії.
А цензура в політиці -
Шлях прямий до тиранії.

 

НАД РУЇНАМИ

І
О, плачте, ви, хто сльози ма в очах,
О, плачте над руїнами святині!
Нехай побачу я ще в тих сльозах,
Що в вас душа ще досі не в руїні.

Але ні краплі сліз в очах ясних!
І погляд мов чужий усім стражданням...
І чую я один веселий сміх
В краю, де треба б буть самим риданням...

ІІ
Мені снився величний, зруйований храм;
Обгорілії стіни не мали дахів,
Малювання пропало від диму й від плям,
А в побиті шибки буйний вітер шумів.

Мені снилось, що серце боліло моє
І що смутно питав я руїну німу:
«Де ж поділися ті — чи вони, може, є,—
Що тут богу служили й молились йому?»

Мені снилось, що голос до мене сказав:
«Подивись і вважай!» — І побачив я там,
Що відновленний храм образами сіяв
І що співи побожних наповнили храм.

«Придивись і прислухайсь!» — я почув, і... нема
Вже нічого, й картина змінилася вмить.
То не храм, але попелу купа сама,
То не люд, а гаддя та гробацтво кишить.
В.Самійленко (1891)

 

Социальные сети

Если мало нам и в школе, и дома
Закадычных друзей и подруг,
В сети дорога уже нам знакома –
Попадаем сюда мы не вдруг.

Ты пропала надолго Вконтакте,
Меня не пускает обратно Фэйсбук.
Мы исчезли для мира, вот так-то.
Реальность для нас пустой звук.

У кого есть недостатки, излишки,
Распознать невозможно в сети.
Такие классные все тут малышки,
Что в реал нереально уйти.

Мы попали в социальные сети,
Как дельфины в капроновый трал.
Еще не взрослые, уже не дети.
Нас реально реал потерял.

 

КАЗОЧКА ПРО ТРЬОХ ВЕЛЕТНІВ

У чистім полі, в полі на роздоллі,
де колосочки проти сонця жмуряться,
Вернигора, Вернивода й Вернидуб —
три велетні —
зібралися та й журяться.

— Ми велетні, ми велетні, ми велетні.
Ми телепні, ми телепні, ми телепні!

І сила ж є, і серце не мізерне,
і сто віків ні вмерти, ні заснути, —
все вернем, вернем, вернем, вернем!
А вже пора було й перевернути.

Л.Костенко

 

[FONT=&quot] Милосердие[/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]Хоть раз, но задумайся ты[/FONT]
[FONT=&quot]Средь будней мирской суеты[/FONT]
[FONT=&quot]О том, что на свете есть боль,[/FONT]
[FONT=&quot]С ней может столкнуться любой![/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]И если чужая беда [/FONT]
[FONT=&quot]Тебя задевает всегда,[/FONT]
[FONT=&quot]Когда и далекая боль [/FONT]
[FONT=&quot]Настолько владеет тобой,[/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]Что долю ее на себя [/FONT]
[FONT=&quot]Берешь, как себя ни любя,[/FONT]
[FONT=&quot]Тогда лишь они в тебе есть - [/FONT]
[FONT=&quot]Душа, милосердие, честь.[/FONT]

 

Усі пілігрими
Втомились, присіли.
Зняли ноші й грими,
Нема більше сили...

Коли були в Римі,
І дах був, і їжа.
Нечутні, незримі
Тепер. Доля хижа...

 

Не сумуй, дитино, що немає тата,
Мабуть, його в полі стримала розплата.

Він прийде додому, принесе гостинця -
Повні поли маків і перлин для синця.

Не лютуй, що тато не прийшов на свято,
Мабуть, його в полі стримала розплата.

Ти ж хіба не бачив, як вояк-чужинець
Все питав у мене: "Кто он? Украінєц?"

Як я від удару серед хати впала,
Як він бив ногами, як я проклинала.

Не журися, сину, що немає тата,
Мабуть, його в полі стримала розплата.

Виростай, мій сину, будь міцний, як криця.
Виростеш, - скажу я, - де лежить рушниця,

Де лежать набої, де лежить граната.
Не сумуй же, сину, що немає тата.

Щоб не знав спокою окупант-чужинець,
Щоб боявся навіть слова "українець"!

Олександр Олесь