Я як Ука, звісно. ) Вірю всім, і навіть до нездійснених обіцянок ставлюсь, як до випадковостей, котрі і зі мною можуть пригодитись. Не уявляю собі, як можна жити з почуттям, що тебе от-от обдурять.
Та не так, як Ви подумали. Я не перебуваю весь час в очікуванні, що мене от-от обдурять. Просто слухаю і стараюсь "не розвішувати вуха", щоб потім "не відкинути ноги". До кожного співрозмовника в мене індивідуальний підхід - до доброго по-доброму, до злого по злому, а якщо здоровший від мене, то минаю.
Як же можна людям не вірити. Скільки разів вже наступала на граблі, але все одно вважаю, що не такі вже люди й поганці. Інші справа, що не всі. Але ж як знайти добрих людей, якщо не спробувати довіритись. А одна добра людина варта сотень брехунів.
пф. шановна, сенс не в цьому, а в тому, що пафос викликає тільки співчуття довіра -- це як цнота, якщо втратиш -- не повернеш щоб довіру зберегти -- тре бути дуже уважним
Як каже моя бабуся "Не вір нікому - ніхто тебе не обманить". А з іншої сторони - що це за життя, коли постійно у всіх сумніваєшся? На мою думку, найближчим людям все таки слід довіряти і, можливо, навіть іноді закривати очі на дрібну неправду "ложь во имя спасения" актуальна завжди
бабуся може й мудро каже, але так само можна сказати і про кохання чи дружбу не кохай -- не розіб’ють серце не дружи -- не зрадять