Отже, я так розумію, на питання відповідей не буде. 1. Майже всі заводи на просторі СРСР були оборонними. 1.1 Але це не означає, що всі вони будуть працювати у три зміни. 1.2. Тому закиди типу "Брехня чисто води про три зміни"©Capitoshechka, це провокація.
Маю інформацію по трьох військових -називати не буду бо є рускі шпіони)))). З трьох один працює у дві зміни. Два інші які виробляють зброю якої мало в Україні працюють наполовину потужності. Наукова установа яка проектує речі які у світі мало хто робить працює у дві зміни. Але на загал Порошенківська команда цукеркових менеджерів по Укроборонпрому не справляється з роботою
Ну то під час війни, Киме. А хіба Україна має війну? Навіть громадянської нема. Якась групка терористів на Сході ось і провадиться боротьба з ними. Ну як в Сицилії з мафією. То навіщо гроші витрачати і працювати військовим заводам в три зміни?..
Навіть ті яких немає. Взагалі маєм приклад. Сталін за рік не тільки перевіз масу заводів з місця на місце але і запустив їх роботу.мова не йде про те добрий сталін був чи поганий. Мова йде про вміння організувати роботу
не так все просто, еще до войны, все крупные заводы возможной при фронтовой полосы имели - куда отступать:
Та немає грошей на замовлення, що незрозумілого. До чого ваші соціалістичні приклади. У Сталіна бесплатно всі працювали, тому він випускав по 100 танків в місяць. А сучасний танк коштує в середньому 5 млн.$ Брежнев уже платив за танки, а випускав не менше, і Союз вилетів в трубу. Заводи розбиті, не працювали десятками років, ні обладнання сучасного, ні спеціалістів, ні досвіду. Порахувати в яку сумму це обійдеться відновити? Краще не треба. А тут сидять такі напищені всезнайки - "А має бути так! А чому не так??". Як з дитсадка чесне слово.
Не все відразу. Цей рік більше на обмундирування закладали гроші оборонки, наступний рік більше закладено на техніку. Ще є різні приватні потужності, бізнес, ентузіасти - але те саме, лиш платіть за продукцію, і все буде. Ніхто не виробляє військову техніку наперед. Гроші зранку - стільчики ввечері.
Цікаве фото з війни в Сірії Ракета десь за метр від голові знімаючого пролетіла. Блін обезбашенній народ.
Те, що він сам озвучує і що знають всі. Тезисно: припинити вогонь, не вестися на провокації, відвести озброєння, контроль над кордоном, вибори по українському законодавству, вирішення конфлікту тільки мирним шляхом, виведення іноземних військ (?). Додайте, якщо я шось пропустив. Що маємо фактично? Виконання перших трьох пунктів з української сторони бо це від нашого президента залежить. Решта від нього не залежить і буде виконана тільки при бажанні того, хто там фактично керує. Тоді бабусям респект за їх обізнаність і вміння розбиратися у фактах та робити їх аналіз. Якщо Ви не згодні із тими 13-ма пунктами бачення автором розвитку ситуації, буде цікаво ознайомитись із Вашою версією. Можна по пунктах. Блискуча відповідь! Якраз на рівні "теревенів бабусів на лавочці". Незабвенний Мікола Яновіч теж полюбляв такі "прості" підходи. Пане Дзеко, якщо Ви не зрозуміли, йшлося про утримання ОРДЛО з бюджету України, який наповнюється у тому числі податками, у тому числі і з моєї кишені. Якщо Ви податки не сплачуєте, то Вам легше - Ваші гроші залишаться при Вас. Заберуть тільки пральну машину .
Я сплачую. Але я їх сплачую певну суму і мене байдуже на що вони ідуть. Вони ж мають іти на дороги, науку, освіту, оборону. А це все у нас кульгає на обидві ноги. Чи від моїх податків будуть діряві дороги і убогі пенсіонери тільки в Україні, чи ще якихсь окремих районах - не бачу принципової різниці. Це по-перше, а по-друге на ці теми говорити спекулятивно, бо нічого ще не ясно які там будуть ті райони і чи будуть.
Ракета пролетіла за метр від ОБ'ЄКТИВА (хоча і це не обовязково, могли просто вирізати з більшої фотки, або телеоб'єктив) , голова могла бути значно далі
10 українських книг про АТО Сергій Лойко, «Аеропорт» «Брайт Стар Паблішинг», 2015 У книзі кореспондента і фотокора Los Angeles Times у Москві Сергія Лойка скрупульозно описуються п’ять останніх днів 240-денної оборони Донецького аеропорту, які автор провів із його захисниками. Письменник відтворив відчайдушні, а часом відверто безрозсудні операції безстрашних «кіборгів», їх побут і задушевні бесіди в очікуванні атаки. Оповідання час від часу переривається вставними новелами, в яких ідеться про інші епізоди війни, і спогадами головного героя − бувалого військового фотокореспондента Андрія. Він розмірковує про своє життя і про перебування в Україні. Андрій живе в США, куди багато років тому перебрався з Москви. Він приїжджає до Києва, щоб висвітлювати Євромайдан. Залишитися в країні після падіння режиму, а потім вирушити на воюючий Донбас Андрія спонукає не стільки робота, скільки романтичні стосунки з молодою дівчиною, які зав’язуються на барикадах Майдану. Євген Положій, «Іловайськ» «Фоліо», 2015 Книга складається з 16 новел − історій про солдатів, які пережили «Іловайський котел». В основі кожного оповідання − спогади бійця, що став учасником найжахливішої поразки української армії за всю війну на Донбасі. Автор намагався точно, наскільки це дозволяє жанр новели, передати історії солдатів, у більшості персонажів є прототипи. Українські військові чини, дії яких призвели до Іловайської трагедії, показані в книзі в дуже непривабливому вигляді. Історії бійців, взяті за основу оповідань, − захоплюючі, несподівані, парадоксальні. Але сюжет місцями провисає, мова новел то пишномовна, то надмірно натуралістична. Книга побачила світ у річницю «котла». Новинку було опубліковано одночасно українською та російською мовами: автор записував історії ветеранів тією мовою, якою вони їх розповідали, а потім перекладав. Богдан Жолдак, «Укри» А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2015 Кіноповість, або бойова проза, як її називає автор, розповідає про сучасну війну і сучасних героїв − учасників воєнних дій у АТО. Всі вони – «укри», таке прізвисько в 2014 році дали українцям сепаратисти на Донбасі. Для написання книги письменник багато спілкувався з бійцями АТО. Головна сила «укрів» − у гуморі. Герої твору нагадують козаків, які навіть у найнебезпечніших ситуаціях зберігали здатність жартувати над ворогами і смертю. І саме гумор допомагав психологічно впливати на супротивників та перемагати їх. Книга складається з великої кількості маленьких епізодів, іноді навіть гіперболізованих. Для створення екшену Богдан Жолдак використовував особливий динамічний стиль, схожий на кіномову: художньо спрощений, але з детальним описом ситуацій. Василь Шкляр, «Чорне сонце» КСД, 2015 Українських захисників вирішив увічнити і майстер гостросюжетних романів Василь Шкляр. Свій твір він присвятив бійцям добровольчого батальйону «Азов» (у його емблемі присутній символ «Чорне сонце»), з якими довгий час пробув на фронті. Головний персонаж «Чорного сонця» − реальний боєць «Азова» з бойовим позивним «Художник». Перебіг подій російсько-української війни показано очима хлопця, якого честь і совість змусили взяти в руки зброю. Від імені героя письменник розмірковує, хто і навіщо затягує криваву драму, чому гинуть найкращі, чому місцеві вважають своїх визволителів ворогами і яким буде майбутнє України. Марія Матіос, «Приватний щоденник. Майдан. Війна» ЛА «Піраміда», 2015 Відома письменниця і народний депутат України Марія Матіос відійшла від звичної для неї художньої прози і в документальному стилі змалювала події в країні з 31 листопада 2013 до липня 2015 року. Автор стверджує, що в книзі немає жодного вигаданого імені чи сюжету, а тільки лише те, свідком або учасником чого воно була, − починаючи з участі в подіях на Майдані і закінчуючи поїздками в зону АТО з гастролями і гуманітарною допомогою. Письменниця зворушливо описує історії українських сімей, життя яких болісними втратами і глибокими ранами назавжди змінили Майдан і війна. А ще − свої власні історії «про конкретні битви за дуже конкретних людей», яким допомагала у важку хвилину: у СІЗО, судах, лікарнях і розгромлених містах. Максим Бутченко, «Художник війни» «Фоліо», 2015 Дія роману починається в грудні 2013 року. У центрі твору − два брати з шахтарського містечка на Донбасі. Антон – художник-невдаха, який заробляє на життя в шахті, з початком війни вступає в «ополчение» Новоросії. Сергій − повна протилежність братові, живе за кордоном, матеріально забезпечений і підтримує Україну. Написаний російською мовою роман «Художник війни» − перша книга українського журналіста Максима Бутченка. Родом з-під Луганська, з 12-річним стажем в якості шахтаря, він як ніхто зі своїх колег розуміє цей складний регіон. У романі розповідається про військові будні простих жителів «республік». У автора є своє бачення причин, що спонукали їх стати прихильниками «русского мира», і він намагається донести його до читача. Любов Якимчук, «Абрикоси Донбасу» «Видавництво Старого Лева», 2015 Книга «Абрикоси Донбасу» мешканки Луганщини поетеси Любові Якимчук відкривається однойменною поемою, написаною в 2012 році − твором про сім’ю письменниці, про шахтарів і робітниць вуглепереробних фабрик. Якимчук також включила сюди вірші 2009 року, присвячені вигаданій війні. Основу книги склав останній цикл поетеси − «Розпад», у якому вона в поетичній формі розповідає про АТО, про сьогоднішню ситуацію в країні і на малій батьківщині. Вірші Якимчук, якій незабаром доведеться розміняти четвертий десяток, часто відрізняються бароковою витіюватістю і складною ритмічною організацією. Збірку «Абрикоси Донбасу» тепло зустріли колеги поетеси. Як зазначив суперзірка сучасної української літератури Сергій Жадан: «Книга сповнена тепла і гіркоти, книга колюча і ламана… Мова віршів проста і переконлива». Валерій Макєєв, «100 днів полону, або позивний «911» Черкаси, 2015 Черкаський правозахисник, волонтер, член виконкому міської ради Валерій Макєєв написав спогади про перебування в полоні. В АТО він їхав з гуманітарною місією: привезти продукти українським військовим і забрати полонених, проте сам потрапив у полон. Більше трьох місяців він провів у неволі на території ЛНР, де не діють закони і правила, а все будується виключно на людських стосунках. Жорстоке поводження ополченців, психологічні допити, приниження, тортури − все це автор детально виклав у своїй сповіді. «Неоголошена війна. Невідомі факти і хроніки АТО» КСД, 2015 Девіз видання, підготовленого журналістами «5 каналу» Ольгою Калиновською, Олегом Криштопою, Валентином Трохимчуком, Дарією Феденко та Євгеном Назаренком, − «Згадати все». Книгу побудовано за хронологічним принципом: масові заворушення на сході, перші успіхи української армії, Іловайський котел, Мінські домовленості, захист Донецького аеропорту, хитке перемир’я. Вона складається з аналітичних матеріалів, репортажів з лінії фронту та інтерв’ю з реальними героями, цивільними та військовими, які пережили і відчули на собі біль війни. Катерина Сергацкова, Артем Чапай, Володимир Максаков, «Війна на три букви» Фоліо, 2015 В основі книги − опубліковані репортажі та інтерв’ю Катерини Сергацкової й Артема Чапая про події з 22 лютого 2014 року і до початку 2015-го: про анексію Криму, трагедію в Одесі, антитерористичну операцію на Донбасі. Автори, безпосередньо побувавши в гарячих точках України, намагаються розібратися, що ж відбувається насправді і як правильно назвати ці військові дії: антитерористичною операцією, громадянським конфліктом чи російсько-українською війною. Катерина Сергацкова досліджувала, чим живуть люди, як трансформувалася їхня свідомість на окупованих і звільнених територіях, її історії − про переселенців і жителів сходу, про маленьких людей у великій політиці. Артем Чапай зачіпає незручні для політиків питання внутрішніх проблем армії та військових злочинів. Московський філолог Володимир Максаков описує свою поїздку в ДНР, де потрапив у полон. Це дозволило йому дізнатися, що собою зсередини представляв сепаратистський рух і наскільки визначальною в ньому була участь громадян Росії. Джерело: Всвіті
Порошенко анонсировал создание контрпропагандистских подразделений в армии и СБУ Об этом он сказал в интервью украинским телеканалам, сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на Украинские новости. "График предусматривает завершение первого этапа (работ по патриотическому воспитанию) уже на протяжении считанных недель. Это и создание специальных контрпропагандистских подразделений в Вооруженных силах, в Службе безопасности Украины", - сообщил глава государства. Среди других шагов в этом направлении Порошенко назвал возобновление начальной военной подготовки в школах, начало подготовки идеологических работников в военных вузах, подготовку военных психологов, увеличение количества сотрудников Министерства обороны, отвечающих за информационную работу. Президент подчеркнул, что к вопросам патриотическо-идеологического воспитания военнослужащих, в частности, будут подключаться заместители руководителей подразделений по воспитательной работе, психологи, капелланы.
