ВІДПОЧИНОК_ПОЇЗДКИ=)

ви їздили там де я? все таке знайоме....

 

А ви де були?
Бо ми перелопатили все і всюди, від Хорлів і Асканії до Алупки....

 

Poetka, чи не підкажете, де такі "дриглі" мешкають? Я це місце замалюю в своєї мапі, щоб ніколи туди не потрапити.

 

Ми були в Хорватії, на острові Брач:

 

отже, мала я можливість минулого тижня трошки помандрувати Європою...
не дивлячись на промахи в роботі турагенства залишилась задоволена поїздкою.
Ділюсь з вами деякими фотами з поїздки)
Колізей Римський форум
Площа Венеції в Римі
Фонтан де Треві Музей Ватикану
Вид на площу св. Петра в Ватикані

 

Польща - Bobolice, Mirow "Орлине гніздо" - фантастичні місця, надзвичайні краєвиди...
Шкода тільки, що фото всіх цих відчуттів не передають.


Минулі вихідні

---------- Додано в 15:31 ---------- Попередній допис був написаний в 15:14 ----------

 

Трохи новорічного Нюрнберга

 

красота!!!!!!!!!!!!!!

 

Недалеко від Добротвору (в дитинстві ми з пацанами їздили туди на рибалку. Як питали :"Куди їдете?" То ми гордо відповідали:" По рибу на Дабрік!" (нам було по 10-12 років)

Це теж недалеку від Дабріку 10 лютого 2011 року, вечором. Навмисно зупинились машиною, щоб зробити знимку

 

на хортиці


неприступні скали


донські козаки в гостях у нас

 

Розпочинаю свою розповідь про поїздку в Татри в фотографіях..
Поїхали ми тиждень. Жили в селі Вітув в 10 км від Закопаного. Майже щодня кудись лазили, тому фоток трохи є..

Першого дня ми пішли прямо від доміку, в якому жили, до гори Губалувка. Спочатку був такий пейзаж:



Через пів години ми зрозуміли, що не знаємо куди йти, адже карту з собою не взяли.. Тому спитали дорогу у єдиної живої душі, яку зустріли - у тракториста!



Він нам показав дорогу через ліс. В лісі доцвітали крокуси:



В лісі ми загубились і почали йти куди-небудь. Якби хтось намалював карту нашого маршруту, то напевно була б схожа на кардіограму . Коли нарешті ми вийшли з лісу, то побачили дуже гарний краєвид:



Потім довелось зайти в ще один ліс.. Там ми зустріли дівчинку років 5, яка кудись бігла по стежці. Ми спитали її куди веде та стежка, на що вона відповіла "до мого дому" і побігла далі . Інтуїтивно ми пішли в другу сторону і таки через 4 год подорожі знайшли вершину тої Губалувки! На жаль, фоток звідти не маю, бо батарейки сіли..
І того ми пройшли біля 12-15 км того дня. Було неймовірно важко! Особливо коли треба було йти під гору.

 

Другого дня ми пішли через долину Хохоловську до долини Косьцєліскої. По дорозі зайшли у печеру Мрозьну. Це така собі печера довжиною 500 м в горі:











То вже як вийшли з печери і спускались, то було видно якийсь отвір, може той, що на попередньому фото:



Дорога в долині Хохоловській була пряма, майже без підйомів, поруч з річкою. Йшлось легко.

 

Місцина взагалі дуже гарна, кругом гори, ліси:







Ну і крокуси:



Наприкінці долини була Хала Орняк - така собі поляна. Там був т.зв. гірський притулок - хатинка в горах, в якому можна перекусити і переночувати, якщо не встигнеш вернутись. Ми власне там і перекусили і повалялись трохи на цій поляні серед крокусів:





А потім почався дуже важкий крутий підйом по каменях і снігу на гору, яка розділяє дві долини. По дорозі зустріли кандидата на президенти Польщі минулих виборів. Йому років під 70, а йшов дуже впевнено.. Відчула себе здохляком.



Спуск з гори був легкий, але дуже довгий. Минала 6 година подорожі. Коли ми спустились до грунтової дороги долини Косьцєліскої, то натрапили на пункт прокату роверів. З радістю з чоловіком скористались цією нагодою і решту дороги з'їхали на роверах за пів години Був нахил вниз, тому навіть не довелось крутити педалі! Хіба що для того, щоб розігнатись. Було класно! Це, напевно, був найкращий момент того дня! Права потім нам ще годину довелось чекати на своїх знайомих, які пішли пішки. Але то таке..

 

Я тоже в горах не люблю спускаться вниз пешком

 

Третього дня ми вибрались на гірське озеро Морське Око. Того дня я себе не дуже добре почувала, мала м'язи на ногах розтягнуті, та і чоловік був змучений, тому ми поїхали вгору кінним транспортом.





А потім ще десь 30 хв пішки.



В горах всюди було багато таких цікавих рослинок:



Нарешті добрались до самого озера, яке було розташоване між горами:



Там було дуже багато народу. Особливо вразило, що було багато дітей і людей похилого віку. Навіть на інвалідних візках. Впринципі там підйом був не дуже важкий - асфальтна дорога вгору.
Фотку склеїла з 33 фотографій, бо все разом в 1 кадр не поміщалось:

 

Четвертого дня ми з чоловіком лишились вдома, бо я не була в стані ходити, чоловік був змучений і мав роботу. Наша компанія вибралась на Каспровий Верх.

П'ятого дня пішли гуляти по Закопаному. Пішли до пагорбів, на яких розташовані малі і великий лижний трампліни. Ці місця є цікаві для туристів тому, що найвідоміший польський спортсмен - це Адам Малиш - стрибун на лижах з трампліна. А на цих трамплінах відбуваються різні чемпіонати зі стрибків.

Великий трамплін Вєлка Крокєв:



Малі трампліни:



На території біля олімпійського тренувального комплексу зустріли якогось напевно спортсмена:



Традиційне видовище для Закопаного: коні, місцевий житель, туристи:



А це в місцевому - олень забороняє курити:



Потім ми пішли до підніжжя гори Носал до ставка. Сам ставок не був гарним, але річка Бистра, яка витікала з греблі на ставку, чимось заворожувала..

 

В самому Закопаному.

Костел:



Реклама магазину із спорт. спорядженням:





Взагалі-то там не було що фоткати, бо було багато людей, а головна вулиця - це суцільний базар з поодинокими кмітливими митцями, які різноманітними способами заробляють на туристах:




Шостого дня ми поїхали до Словаччини, бо була погана погода. Ми жили в 4 км від кордону, але по самій Словаччині довелось зробити великий шлях, бо напряму не було як, через Закопане не вдалось би, бо там були величезні корки через беатифікацію Івана Павла ІІ. Зато той шлях, який ми проїхали (біля 150 км), був дуже гарний. Особливо дорога-серпантин по горах. Сподобалась місцева архітектура. На жаль, сиділа в машині ззаду по середині і не мала як робити фотки.

Метою нашої подорожі була гора, з якої мало бути видно найвищу вершину Татр - г.Герлах. До неї ми хотіли піднятись на підйомнику. Але погода остаточно зіпсувалась, підйомник коштував трохи дорого, був туман, тому ми вирішили не підніматись на самий верх, а тільки трохи - до плеса Skalnate.



Було особливо "весело", коли під час підйому почав валити сильний дощ, сніг, град - короче все на купу! Мало що було видно, град тарабанив по кабінці.. Довелось "витягнути" пейзажі в фотошопі, щоб розгледіти що ж там було за вікном:







На вершині ми перекусили в дуже смачному ресторанчику. Ціни там вищі, ніж в Польщі, бо в них валюта - євро. Але ну дуже смачно було, вартує!

 

Сьомого дня ми пішли в похід на г.Гєвонт. Там дуже складний підйом, але краєвиди фантастичні, тому багато людей туди піднімається.

Спочатку дорога була широка з каменю під гору, йшти було важко. Вже через 30 хв ми зупинились в притулку на чай. Звідти ще пів години ще важчої дороги до хали Кондратової. Там ми зупинились на довше, щоб перекусити і відпочити.

То було за нами і власне гірський притулок:



Це було перед нами:



Потім ми пішли і йшли, йшли, йшли горами і лісами по каменю вгору і вгору.. Було дуже дуже важко. І не тільки через те, що крутий підйом, а тому, що було дуже багато людей, дорожка вузька, треба було постійно чекати, коли хтось зупинявся перед тобою, а обійти не було як.. Виснажувало капітально!





Після 2,5 год такого підйому ми вийшли на пас Кондрацький, на якому розходились шляхи - на Каспровий верх, Гєвонт і в долину Малої Лонкі. До Гєвонта нам лишилось 40 хв підйому.. Ось власне його видно крізь туман (насправді його не було видно, то я витягнула в фотошопі):



Щось з них вроді вершина Малий Гєвонт:



Отже, на Гєвонті був туман. Туди веде вузька стежка, а народу було ой як багато, тож довелось би чекати, витратити купу часу і нічого не побачити.. Тому ми вирішили спускатись в долину і їхати полазити по Закопаному.

 

Коли спускались, то зустрічали людей в болоті. Вони питали чому ми такі чисті, а ми лякались того, що нас чекає.. Насправді не було так трагічно. Спуск був по каменях в болоті і снігу. Мої знайомі падали, спускались на п'ятій точці по снігу і в результаті теж були в болоті. А я вибрала шлях поруч по траві, тому як дурна тупо збігла вниз Апарат, правда, трохи заважав, теліпаючись на шиї, але не хотілось минути краєвиди.. Тож спуск для мене був дуже легким і захоплюючим! За що дякую фірмі Тімберленд за чудові шкари і секон-хенду за чудову ціну на них

Останній шматок шляху був через ліс. Роса:



Камінь-око:



Через 2 год ми дійшли до маршрутки і поїхали в Закопане закупитись сувенірами.

Восьмого дня вертались додому.
Останній раз поїли в смачнющому ресторанчику, в якому були найкращі вареники, які пробувала в Польщі!



По дорозі додому попросилась сісти біля вікна, щоб пофоткати гірські доміки:





Місцевий таксист розповідав, що стиль будови "подвійних дашків" прийшов до них із архітектором Віскозі (чи якось так), який був родом із українських гір і саме звідти перейняв таку манеру покрівлі. Хоча це незручно, бо взимку між дашками збирається сніг і засипає невеликі віконечка: