Видатні українці від Прокопа.

Корольо́в (Королів) Сергі́й Па́влович (30 грудня 1906 (12 січня 1907), Житомир — 14 січня 1966) —вчений у галузі ракетобудування та космонавтики, конструктор. Академік АН СРСР (з 1958). Конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів. Сім років (1939—1945) відбув у ГУЛАЗІ, де разом з іншими вченими був примушений займатися розробкою балістичних та геофізичних ракет. Після звільнення очолив радянську ракетну програму. Під його керівництвом запущено першу міжконтинентальну балістичну ракету, перший штучний супутник Землі, перший політ людини в космос та вихід людини в космос.

 

Іване́нко Дмитро́ Дми́трович (*16 (29) липня 1904— †30 грудня 1994)— фізик-теоретик, автор протон-нейтронної моделі атомного ядра, за що й отримав вперше світове визнання у травні 1932 року. У 1934 році разом з Ігорем Таммом запропонували модель ядерних сил шляхом обміну частинками— парою електрон-антинейтрин.

 

Я́нгель Миха́йло Кузьми́ч (* 25 жовтня 1911, с. Зирянова Іркутської губернії, тепер Нижньоілімський район, Іркутська область — † 25 жовтня 1971, Москва) — вчений-механік, конструктор у галузі ракетно-космічної техніки. Дід Михайла Кузьмича по батьковій лінії, Лаврентій, був висланий iз Чернігівської губернії за бунтарство на каторгу, а потім на вічне поселення. Із дружиною та дітьми він у 1880-х роках оселився в с. Зирянова, де згодом народився майбутній конструктор. Через це, як згадував сам Янгель, на батьківщині його з трьома братами називали «хохлами». М.К.Янгель досліджував походження свого прізвища. Пов’язував його зі словом «янга» — ківш, у якому запоріжці варили їжу.

 

Петро́ Леоні́дович Ка́пиця (*9 липня 1894, Кронштадт, Санкт-Петербург— †8 квітня 1984, Москва, РФ) — фізик, лауреат Нобелівської премії (1978). Родина Капиць (по матері) з українських волинських дворян Стебницьких. Батько П.Капиці полковник Л.Капиця— поляк, теж виходець з Волині.

 

Леонтович Михайло (07.03.1903, м.Санкт-Петербург— 30.03.1981, Москва, СРСР)— фізик (СРСР). М.Леонтович— син О.Леонтовича— професора Київського університету. Дитинство вченого пройшло в Україні. Навчався в Московському університеті. Під час Другої світової війни зробив значний внесок у розвиток радіофізики та її практичного застосування: радіолокацію, далекий радіозв’язок на коротких хвилях. Відкриття вченого сприяли реалізації проектів зі створення радянської системи протиповітряної оборони, зокрема радарів. Після війни вчений працював в Інституті атомної енергії, де очолював дослідження з фізики плазми та проблем керованих термоядерних реакцій. Значна частина цих досліджень стала основою створення системи «Токамак».

 

Олекса́ндр Теодо́рович Смаку́ла (*19 березня 1900, Австро-Угорщина —†17 травня 1983, Обурн, США) — український фізик, відомий передусім як винахідник антирефлексійного покриття лінз. Олександр Смакула увійшов в історію науки як один із найвидатніших українських фізиків ХХ століття. Він є гордістю не лише українського народу, а й світової науки. Понад 40 років свого життя Олександр Смакула віддав науці за межами України. «Але своєї Батьківщини не забув і повік не забуду»,— писав він у 1964 році.

 

Оле́кса-Миро́н Біланю́к (*15 грудня 1926, Сянічек — †27 березня 2009, Валінґфорд, Пенсильванія, США) — професор, фізик, президент Української вільної академії наук (1998-2005), іноземний член НАН України, дійсний член НТШ, співавтор концепції тахіонів, яка започаткувала новий напрям сучасної фізики.

 

Серж Лифар (Сергій Михайлович Лифар, фр. Serge Lifar, 2 (15) квітня 1905, Київ — 15 грудня, 1986, Лозанна, Швейцарія) — балетний танцівник та хореограф українського походження, відомий як один із найвидатніших танцівників XX сторіччя. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття»

 

Соломі́я Амвро́сіївна Крушельни́цька (*23 вересня 1872, село Білявинці, Бучацького району Тернопільської області — 16 листопада 1952, Львів)— українська оперна співачка, педагог. Ще за життя Соломія Крушельницька була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання "Вагнерівська примадонна" ХХ століття. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітто Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом "Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй". Успіхи С.Крушельницької на оперних сценах світу був успіхом і визнанням української музики й мистецтва.

 

Украинский Икар. Надпись на могиле: Серж Лифарь из Киева

 

Іван Максимович Піддубний (* 26 вересня 1871, Богодухівка — † 8 серпня 1949, Єйськ, Краснодарський край, Росія)— український спортсмен-борець. Шестиразовий чемпіон світу з боротьби (Париж, Мілан, Франкфурт, Нью-Йорк). До кінця життя пам'ятав напутні слова батька, який, випроводжаючи його колись із села в Севастополь на заробітки, сказав: «Пам'ятай, Іване, що роду ти з батька-матері козацького, запорозького, і що козаку честь дорожча матері, дорожча батька рідного. Запам'ятай, Іване, продаси честь— не син ти мені і я не батько тобі».Тому й беріг він ту козацьку честь, виправляючи в паспорті чорнильним олівцем проставлене владою «руський» на «українець». А всупереч злості німців-окупантів носив на грудях совкові нагороди.

 

І́гор Сіко́рський (25травня (6 червня) 1889, Київ— 26 жовтня 1972, Істон, Коннектикут, США)— інженер (авіаконструктор) і підприємець , тривалий час мешкав і працював на території США. Ідею гелікоптера йому навіяли малюнки повітряного ґвинта Леонардо да Вінчі. 1918 року емігрував до США, де 1923 року заснував компанію Sicorski Air Engineering. Автор літаків-велетнів «Ілля Муромець» (1913, Росія), S-29А (США). Конструктор першого в США літака-амфібії. Гелікоптери І.Сікорського марки «S» 1941 року були прийняті на озброєння Збройними силами США. У цілому фірма І.Сікорського «Сікорські Ейркрафт» створила 17 базових літаків та 18 гелікоптерів. З придбанням ліцензій на виробництво машин цієї марки розпочався розвиток вертольотобудування у Великій Британії та Франції. Про високу гарантію польотів на гелікоптерах І.Сікорського свідчать факти постійного використання їх президентами США як VIP-транспортних засобів.

 

Марі́я Костянти́нівна Занькове́цька (справжнє прізвище — Адасовська; *4 серпня (22 липня) 1854, с. Заньки, Ніжинський повіт, Чернігівська губ. — †4 жовтня 1934, Київ) — українська актриса. Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос - драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Її можна було назвати тією квіточкою, яка проросла всупереч затоптуванню колоніальним режимом поля української культури.

 

Окса́на Андрі́ївна Петрусе́нко (Справжнє ім’я Ксенія Бородавкіна, 18 лютого 1900, Балаклава (Севастополь) — 15 липня 1940, Київ) — українська оперна співачка (лірико-драматичне сопрано). Одна з кращих виконавиць українських народних пісень і романсів. Народна артистка УРСР (1939). Голос Оксани Андріївни є голосом-символом України її часу. Так само як і Марія Калас не отримала спеціальної музичної звукової освіти, але зуміла отримати величезну любов до неї українського народу, який назвав її «українським соловейком». За цю об’єднуючу любов народу її й настигла участь «загадкового» вбивства через отруєння.

 

Бори́с Рома́нович Гми́ря (* 5 серпня 1903, Лебедин — † 1 серпня 1969, Київ) — неперевершений оперний і камерний співак (бас-кантанте). Народний артист СРСР (1951).. В 1962 р. ім'я Б.Гмирі внесено до престижної Міжнародної енциклопедії «Whо іs whо». У 80-х роках ХХ ст. фірма «Мелодія» разом із французькою фірмою випускала серію платівок під рубрикою «Из сокровищницы мирового исполнительского искусства», в якій Україну представляв лише Борис Гмиря. В Інтернеті твори у виконанні Гмирi включені в найпрестижніші каталоги світу.

 

Іва́н Семе́нович Козло́вський (11 березня (24 березня) 1900, Мар'янівка — †24 грудня 1993, Москва) — український співак. Походив з надзвичайно музикальної родини. Його брат Федір виїхав в еміграцію зі знаменитим хором Кошиця, тому Москва не випускала Івана за кордон. Іван Семенович Козловський був людиною талановитою і яскравою, жив довго, бачив на власні очі падіння двох імперій — царської й радянської, близько знав багатьох великих людей свого часу. Ще малим його помітив і благословив Микола Лисенко, його спів слухала Марія Заньковецька, в Полтаві молодий Козловський ходив колядувати до Короленка і Панаса Мирного. Івана Семеновича шанував Сталін, Чарлі Чаплін мріяв хоч раз його побачити, а Шаляпін вважав співака другим у світі — після… себе. Найбільшу любов народу отримав поряд з О.Петрусенко за підтримку життя української народної пісні.

 

Агата́нгел Юхи́мович Кри́мський або Агафа́нгел Юхи́мович Кри́мський (* 3 січня (15 січня) 1871; † 25 січня 1942)— український історик, письменник і перекладач кримськотатарського походження, один з організаторів Академії Наук України (1918). Кримський був творцем українського сходознавства. В Академії наук він також очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабо-іранської філології, комісію словника живої мови, комісію історії української мови, діалектологічну та правописну комісії. Літературний псевдонім А. Хванько. Всього він знав шістдесят мов. У колегії заприязнився з Павлом Житецьким, Михайлом Драгомановим, які пробудили в ньому любов до української мови, літератури, історії, завдяки чому він, не маючи й краплини української крові, присвятив своє життя українській науці та культурі, за що і був закатований московськими опричниками.

 

Степа́н Андрі́йович Банде́ра (* 1січня 1909, Старий Угринів, Австро-Угорщина— † 15 жовтня 1959, Мюнхен, Німеччина)— український політичний діяч, ідеолог українського націоналiстичного руху ХХ століття, після розколу Організації українських націоналістів голова Проводу ОУН-Б. Прізвище «Бандера» стало одним із символів український національно-визвольного руху XX сторіччя. Достойну оцінку дали його організаційному та ідеологічному талантові і москалі. Тому вони й приділили стільки уваги для його вбивства.

 

Рома́н-Тара́с Йо́сипович Шухе́вич (30 червня 1907, м. Львів— 5 березня 1950, с. Білогорща, нині у складі м. Львова)— український політичний і державний діяч, військовик, Герой України. Член галицького крайового проводу Організації українських націоналістів. Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії, голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943—1950). Псевдо – Тур, Тарас Чупринка. Петро Дужий, ідеолог ОУН, писав про Шухевича: «Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича — людини виняткового гарту». Своє історичне призначення на вищих посадах в українському визвольно-революційному русі доби Другої світової війни Роман Шухевич бачив в тому, щоб сконсолідувати сили ОУН, розхитані нацистськими репресіями, усунути розбіжності і кризу в Проводі ОУН, яка виникла на початку 1943 p., підтримати ініціативу Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ щодо створення Української Повстанської Армії та перетворити її в інструмент боротьби за Українську самостійну соборну державу. Шухевич, усвідомлюючи необхідність демократизації деяких організаційних та ідеологічних засад діяльності ОУН, зорієнтував Організацію на створення всеукраїнського політичного представництва у формі УГВР. Завдяки цьому український визвольно-революційний рух, спочатку репрезентований лише ОУН, набув з літа 1944р. загальноукраїнського значення, позбавився монопартійних впливів і почав просуватись на схід. Його організаційні здібності в умовах глибокого підпілля та відсутності допомоги з-за меж України до цих пір вражають компетентних в цій справі людей.

 

Митрополи́т Андре́й Шепти́цький (у світі Рома́н Марі́я Алекса́ндр Шепти́цький; * 29 липня 1865, Прилбичі — † 1 листопада 1944, Львів) — єпископ Української греко-католицької церкви; з 17 січня 1901 року Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Роль соціальної доктрини митрополита Шептицького визнається усіма богословами України. Зокрема, київський православний філософ Юрій Чорноморець вважає: «Митрополит Андрей Шептицький був прихильником соціального вчення Льва XIII і оригінально його розвивав. Не лише пристосовував до українських умов, а мав версію соціального вчення, яка була оригінальною в горизонті всієї Католицької Церкви, всього католицького богослов'я. У нас же бояться говорити про нього як про оригінального мислителя, оригінального неотоміста, який створив власне етичне і соціальне вчення. І якщо те вчення не таке, як вчення Івана-Павла II чи Бенедикта XVI, то воно не стає неактуальним для України. Бо завдання, які ставилися в соціальному вчення митрополита Андрея ще не виконані. Не побудовано ні громадянського суспільства на принципах солідарності. Немає правової держави, заснованої на природному моральному законі. Немає сталої демократії та захисту прав людини, які теж є вимогами природного закону за теорією митрополита Андрея. І методологія позитивного суспільного творення - солідаризм в сім”ї, громаді, нації, церкві, яку пропонує митрополит Андрей, і сьогодні актуальна.»