Видатні українці від Прокопа.

Драгоманов (або Драгоманів) Михайло Петрович (*30 (18) вересня 1841, м. Гадяч Полтавської губернії, Російська імперія— †2 липня (20 червня) 1895, м. Софія, Болгарія)— український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових. Батьки М. Драгоманова, дрібнопомісні дворяни, нащадки козацької старшини, були освіченими людьми, поділяли ліберальні для свого часу погляди. «Я надто зобов'язаний своєму батьку, який розвив у мені інтелектуальні інтереси, з яким у мене не було морального розладу і боротьби…» — згадував пізніше М.Драгоманов.Один із організаторів «Старої громади» у Києві. Доцент Київського університету (1864—1875). Після звільнення за політичну неблагонадійність емігрував до Женеви, де очолював осередок української політичної еміграції (1876—1889). Професор Вищої школи у Софії (зараз— Софійський університет) (1889—1895). Брат письменниці та громадської діячки Олени Пчілки, дядько Лесі Українки, на яку він відклав величезний вплив

 

Антоно́вич Володи́мир Боніфа́тійович (18 (30) січня 1834, Махнівка— 21 березня 1908, Київ)— український історик, археолог, етнограф, археограф, член-кореспондент Російської АН з 1901; професор Київського університету з 1878; належав до хлопоманів; співорганізатор Київської Громади.Антонович був представником народницької школи в українській історіографії. Він створив так звану «київську школу» істориків, що в особі учнів Антоновича з Київського університету (Дмитро Багалій, Петро Голубовський, Михайло Грушевський, М. Довнар-Запольський, Іван Линниченко та ін.) заклала підвалини сучасної історичної науки.

 

Мико́ла Іва́нович Киба́льчич (* 19(31) жовтня 1853, Короп Чернігівської області - † 3(15) квітня 1881) — винахідник і революціонер-народник українського походження. Автор схеми першого у світі реактивного літального апарату. Микола навчився у домашніх умовах робити нітрогліцерин і динаміт. Навіть більше— він поліпшив їх якість. Динаміт Кибальчича за своїми характеристиками перевершував динаміт його винахідника — шведа Нобеля. Крім того, він створив рецепт унікальної фарби для підпільних друкарень народовольців. У камері, за кілька днів до страти, Микола розробив проект реактивного літального апарата. У проекті Кибальчич розглянув пристрій порохового ракетного двигуна, керування польотом шляхом зміни кута нахилу двигуна, програмний режим горіння, забезпечення стійкості апарата тощо. Схему унікального апарата арештант надряпав уламком гудзика на стіні каземату…

 

А Вернадский?

«Украина, родная моя сторона,
Века ты уже погибаешь...
Но борешься, бьешься, бедняжка, одна
И в этой борьбе изнываешь.
Такая, родная, твоя уж судьба»...

«Меня следует определять как русского по культуре и всему укладу жизни — правда, русского, вся жизнь которого непрерывно была связана с Украиной»

«…я так верю в будущее украинской культуры и украинского языка!.. С ходом времени в этих рамках, не враждебных русской культуре, украинский язык и украинская культура вырастут»...

«Вы знаете, как мне дорога Украина и как глубоко украинское возрождение проникает в мое национальное и личное мировоззрение... Я верю в будущее»...

В 1917 г. у В. И. Вернадского был обнаружен туберкулез, и он уехал в родную Украину, отказавшись эмигрировать в Англию.


.

 

После того, как Екатерина приблизила к себе Григория Розумовского

Поленов А. "Князья Разумовские"
________________________________________________
Если учитывать эпоху, в которую посходили события, и исходя их этого искать ответы на вопросы, картины вырисовывается несколько отличная от той, которая пишется непримиримой ненавистью, предвзятостью, и типичными заблуждениями.

 

Рід Терещенків походить із древнього міста Глухова, що було певний | час резиденцією гетьманів Лівобережної України. Першим яскравим представником сім'ї був Артем Терещенко (1794—1877). Вийшовши із селянсь­кого середовища, він займався комерцією, досяг успіхів у хлібо- і лісоторгівлі. У 1842—1845 рр. він обіймав посаду бургомістра Глухівського І магістрату і в 1870 році одержав дворянство. З його чотирьох дітей у підприємництві, а також колекціонуванні й меценатстві, заявив про себе старший син Микола.Мико́ла Арте́мійович Тере́щенко (*14 жовтня (26 жовтня за н. ст.) 1819, Глухів — †19 січня 1903, Київ) — український підприємець та благодійник, старший син засновника династії Терещенків Артемія Яковича Терещенка. Головними бізнесовими інтересами Миколи, як і всієї родини був цукор. Цукрові заводи стали головним джерелом його доходів, але Микола Артемович не забував про торгівлю, залізницю, спирт, ліс, сукно. Велику частину коштів Терещенки, а потім і (через Варвару) і Ханенки витратили на меценацтво.

 

Симиренки — рід промисловців-цукроварників, конструкторів і власників машинобудівних заводів, піонерів пароплавства на Дніпрі, вчених і практиків садівництва, меценатів української культури. Перші достовірні відомості відносяться до Степана Симиренка, який понад 20 років козакував на Січі, а згодом чумакував. Помер наприкінці XVIII століття. Його сина Федора записали у кріпаки. У спілці з своїм тестем Яхненком Федір орендував, а згодом будував млини над річкою Вільшанкою біля рідного Платонового Хутору (між містечком Городище і селом Мліїв на Черкащині) і став одним з перших українських цукрозаводчиків. Викупив себе і двох найкмітливіших синів із кріпацтва та послав їх учитися до Політехніки в Парижі. Сини Федора Платон і Василь були відомими технологами і промисловцями та меценатами української культури; Платон захоплювався ще й садівництвом. Син Платона Левко і син Левка Володимир були визначними помологами, засновниками раціонального садівництва не лише в Україні, а й в усій Російській Імперії, згодом в СРСР. Син Володимира Олекса — соціолог у США.

 

Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич; *17 (29) вересня 1845, с. Арсенівка, Бобринецького повіту Херсонської губернії, тепер Новомиргородський район, Кіровоградська область — †2 (15) вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, актор, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. Цінність його творів в тому, що він розглядав суспільство через призму соціально-культурної градації, поряд з Старицьким осміював страхітливе жлобство українського народу, яке проросло з колоніального кріпацтва.

 

Миха́йло Петро́вич Стари́цький (* 2 грудня (14 грудня за новим стилем) 1840, Кліщинці — † 14 квітня (27 квітня за новим стилем) 1904, Київ) — український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч. 120 років назад відчув загрозу для українського суспільства такого культурно-соціального сурогата, як жлобство, який спробував розвінчати в своєму творі «За двома зайцями».

 

Ілля Ілліч Мечников (* 15 травня 1845, Іванівка Харківської губернії — † 15 липня 1916, Париж) — український, російський і французький науковець, один з основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології. Розробив теорії зародкових
листків, походження багатоклітинних організмів. Відкрив явище фагоцитозу, розробив фагоцитарну теорію імунітету (1883). Навчався у 2-й Харківській гімназії та на відділенні природничих наук Харківського університету (закінчив 1864 року). 1864—1867 — працював у Гессені, Геттінгені та Мюнхені. 1867 — отримав ступінь магістра зоології. Працював у Новоросійському університеті (Одеса; 1867—1868; доцент зоології) та Петербурзькому університеті (1868—1870). 1870—1882 — завідувач кафедри зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету (Одеса) 1886—1887 — завідував організованою ним (разом із Миколою Гамалією) першою в Російській імперії Одеською бактеріологічною станцією (нині Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології). 1888—1916 — завідувач лабораторії в Інституті Пастера в Парижі (з 1905 р. — заступник директора інституту). Почесний член Петербурзької академії наук (1902). Лауреат Нобелівської премії з медицини та фізіології 1908 «За вивчення імунної системи».

 

Ілля́ Юхи́мович Рє́пін (24 липня (5 серпня) 1844, Чугуїв — †29 вересня 1930, Куоккала, Фінляндія) —художник-реаліст українського походження. Походить з родини військового поселенця. Одним із його предків був український козак Ріпа. Так як і Гоголь відверто зневажав Московію (картини «Іван Грозний», «Бурлаки на Волзі», «Бидло імперії») та виражав повагу до України («Запорожці», «Гопак»). До речі, з подачі його друга Яворницького він змалював в «Запорожцях», як козаки писали зневажливого листа підлому Потьомкіну. При своїй «любові» до Росії він до кінця життя прожив в Фінляндії.

 

Грінчéнко Борис Дмитрович (27 листопада (9 грудня) 1863 — 23 квітня (6 травня) 1910) — український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Редактор низки українських періодичних видань. Був одним із засновників Української радикальної партії. Обстоював поширення української мови в школі та в установах. Літературні псевдоніми: Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник. Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, зокрема «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови». Один із організаторів і керівників товариства «Просвіта».

 

Микола Федорович Гамалія (*17 (5) лютого 1859, Одеса — †29 березня 1949, Москва) — український і радянський мікробіолог і епідеміолог, почесний академік Академії Наук СРСР (з 1940), заслужений діяч науки (з 1934). Лауреат Сталінської премії (1943 рік). Походить з давнього козацького роду Гамалія. Колега Пастера та Мечнікова.

 

Си́мон Васи́льович Петлю́ра (* 10 (22) травня 1879, Полтава — † 25 травня 1926, Париж) — український державний і політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, організатор українських збройних сил. Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.).

 

Софі́я Гале́чко (Ґалє́чко; *3 травня 1891 — †31 серпня 1918) — перша українська жінка-офіцер (хорунжа УСС). Народилася 3 травня 1891 року в місті Новий Сонч (нині Польща). Закінчила філософський факультет університету міста Граца (Австрія). Брала участь в українському молодіжному русі, була членом «Пласту». На початку першої світової війни добровільно вступила до легіону УСС. З 1914 року була санітаркою, розвіднецею, стрільцем, четарем, згодом хорунжою УСС, відзначилася у боях в Карпатах (зима 1914-15) та на Маківці. Служила в Коші УСС до загибелі 31 серпня 1918 року.

 

Миха́йло Сергі́йович Груше́вський (* 17 (29) вересня[1] 1866, Холм, нині Польща — † 25 листопада 1934, Кисловодськ, РРФСР) — професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, голова Центральної Ради (1917—1918), академік, автор понад 2000 наукових праць. Цей видатний науковець зробив єдину важливу помилку в своєму житті – поліз в активну політику, яка разом з його патріотизмом довела до неповної реалізації його таланту вченого і загибелі не тільки його, а і всієї цієї шляхетної сім’ї від рук москалів.

 

Ле́ся Украї́нка (справжнє ім'я: Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка; *13 (25) лютого 1871, Новоград-Волинський— †19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі, Грузія)— українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі. Винятково велике значення творчості Лесі Українки в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами; досконало володіючи катренами й октавами, сонетами й оригінальними строфічними будовами, використовуючи гексаметр, верлібр, п'ятистоповий вірш тощо, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії. На переломі 19 — 20 ст., використовуючи мандрівні сюжети світової літератури, Леся Українка стала в авангарді творчих сил, що виводили українську літературу на широку арену світової літератури. Ще вона дала приклад незламності українського духу.

 

Так может и эту тему, перенести в "Историю " ?:o

 

Вернадський Володимир Іванович (*28 лютого (12 березня) 1863, Петербург, Російська Імперія — †6 січня 1945, СРСР) — український філософ, природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, космізму. Академік Петербурзької АН (з 1912), професор Московського університету. Один із засновників Української Академії наук; став дійсним членом Української АН та її першим президентом (з 1919). Засновник першої наукової бібліотеки в Україні (нині названої його ім'ям). Збагатив науку глибокими ідеями, що лягли в основу нових провідних напрямків сучасної мінералогії, геології, гідрогеології, визначив роль організмів у геохімічних процесах. Для його діяльності характерні широта інтересів, постановка кардинальних наукових проблем, наукове передбачення. Дійсний член НТШ та ряду інших академій (Паризької, Чеської).