Видатні українці від Прокопа.

Іва́н Мазе́па (20 березня 1639— 21 вересня 1709) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687—1704) і всій Наддніпрянській Україні(1704—1709) Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. У народі побутувала й до сьогодні знана приказка: «від Богдана до Івана не було Гетьмана». Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом та встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою. У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польщу, Крим і Туреччину. Ревний покровитель православ'я, він будує в усій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу

 

Пили́п О́рлик (11 жовтня 1672 — 24 травня 1742) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави у вигнанні (1710—1742). Представник шляхетського роду Орликів чеського-білоруського походження. Один з упорядників першої у світі Конституції - Конституції Орлика - першого козацького суспільного договору. До кінця своїх днів в еміграції у франції він разом з сином Григором, який дослужився до французького генерал-лейтенанта та довіреної особи короля Людовика XV, відстоював інтереси України, яка була в лабетах Московії.

 

Феофан (Єлеазар) Прокопович (також: Теофан Прокопович; *18 червня 1681 — 19 вересня 1736) — український богослов, письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії (1710-16 рр.). Феофан Прокопович— визначний український діяч епохи бароко. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф.Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології. Завдяки йому в Московію було завезено грецьку назву Росія.

 

Петро́ Іва́нович Калнише́вський (* ~ 1690-1691, с. Пустовійтівка Лубенського полку, тепер Роменський район, Сумська область — † 12 листопада 1803, Соловецький монастир, Росія) — останній кошовий отаман Запорозької Січі у 1762 та 1765—1775 роках. Православний святий (вшановується як Петро Багатостраждальний УПЦ КП). Ця людина може служити взірцем сили духу та мужності. До 85 років він був діючим воїном, кошовим отаманом, генерал-лейтенантом царської армії. За доблесть у російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. Військо Запорозьке на чолі з Калнишевським дістало подяку від цариці і потім в вигляді другої «подяки»… ніж в спину, коли підступно була зруйнована Січ, а Калнишевського в кандалах відправлено на Соловки. На Соловках ця мужня людина витримала в своєму преклонному віці нелюдські тортури. Коли кошового перевезли з Прядильної камери в інше приміщення, то від нього залишилося в камері більше як на два аршини нечистот. Просидівши в тюрмі такий довгий час, він здичавів, став похмурий і втратив зір; в нього, як у звіра, виросли великі пазурі, довга борода і весь одяг на ньому, каптан з гудзиками розпався на лахміття і звалювався з плечей Указом нового імператора Росії Олександра Павловича від 2 квітня 1801 року він був помилуваний за загальною амністією й отримав право на вільний вибір місця проживання. За своїми літами (йому йшов 111 рік) і станом здоров'я він попри бажання не зміг повернутися в Україну і залишився ченцем у монастирі, де й помер на 113 році життя 12 листопада (31 жовтня) 1803 року.

 

Засядько Олександр Дмитрович (1779 с.Лютенька (Полтавщина)— 8 червня 1837, Харків, Курязький монастир) — видатний український інженер-артилерист, генерал-лейтенант артилерії. Конструктор ракет, піонер використання їх у військових цілях, він започаткував цілу плеяду наступних українців-ракетників. Народився в с. Лютенька Гадяцького повіту Полтавської губернії (тепер це Гадяцький район Полтавської області) в сім’ї родовитого козака (гармаша Запорізької січі). Отримав освіту в Артилерійському і Інженерному шляхетському кадетському корпусі. Брав участь в італійському поході Суворова, служив під командуванням Кутузова, штурмував Ізмаїл. З 1815 р., продавши маєток під Одесою, почав серйозні експерименти за власний кошт. Першим створив (1817) кілька типів бойових порохових ракет та спеціальний пусковий пристрій для стрільби ними, організував їх виробництво і розробив тактику їх використання. Організував і очолював Артилерійське училище, пороховий завод та арсенал у С.-Петербурзі. Сконструював пускові станки, що дозволяли вести залповий вогонь (6 ракет) та пристосування для наведення їх на ціль і розробив тактику бойового застосування ракетної зброї в російській армії. Заснував перший в Росії ракетний завод (Петербург), який 1864 р. перевели до Миколаєва, та Вище артилерійське училище. Створивши "Ракетну роту №1", започаткував створення в російській армії нового виду збройних сил. Учасник російсько-турецької війни, на практиці довів переваги ракетної артилерії.
І це 200 років назад!

 

Григо́рій Са́вич Сковорода́ (* 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина)— український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. У філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Зміст людського існування— подвиг самопізнання. Ця людина теж успадкувала ментальний тип українця – свободолюбивого анархіста. На запрошення цариці поселитися в Петербурзі він заявив: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця».

 

Дмитро́ Степа́нович Бортня́нський ( 28 жовтня 1751 року, Глухів, Україна— † 10 жовтня 1825 року, Петербург)— український композитор, співак і диригент, автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Створив новий тип хорового концерту. Творчість Бортнянського мала значний вплив на подальший розвиток як російської, так і української музики. Майже півстоліття життя Бортнянського було пов'язане з музичною освітою, з найважливішими процесами становлення музичної культури в Росії.

 

Васи́ль Васи́льович Ка́пніст (*12 (23) листопада 1758, с.Обухівка Миргородського повіту Полтавської губернії, Російська імперія— †28 жовтня (9 листопада) 1823, с.Обухівка Миргородського повіту Полтавської губернії, Російська імперія)— визначний український поет, драматург і громадсько-політичний діяч кін. XVIII — поч. ХІХ ст.ст. В 1783 році написав «Оду на рабство» (опубл. 1806), в якій виступив проти посилення колоніальної політики російського уряду в Україні, зокрема, остаточної ліквідації в 1783 році козацьких полків і запровадження кріпосного права у Слобідській і Лівобережній Україні В 1787 році В.В.Капніст разом з групою аристократів-автономістів підготував проект відновлення козацьких формувань в Україні («Положение, на каком может быть набрано й содержано войско охочих козаков»), який, незважаючи на підтримку П. Рум'янцева-Задунайського і Г. Потьомкіна, був відхилений царським урядом. У квітні 1791 року Василь Капніст разом зі своїм братом Петром за дорученням українських патріотичних кіл перебував у Берліні. Він вів переговори з представниками пруських урядових кіл, у т.ч. з міністром закордонних справ (канцлером) Прусії Е.-Ф.Герцбергом про можливість надання допомоги українському національно-визвольному рухові у випадку відкритого збройного виступу проти російського самодержавства. В 1798 році опублікував поему «Ябеда», в якій у гострій формі критикував російську колоніальну політику на українських землях. В.Капніст переклав «Слово о полку Ігоревім» на російську мову і зробив цікавий коментар, в якому підкреслено українське походження і українські особливості цього твору.

 

Іва́н Григо́рович Григоро́вич-Ба́рський (1713, Літковичі - 1791, Київ)— архітектор українського бароко. Народився 1713 року в містечку Літковичах у родині вихідців з міста Бар на Поділлі. Близько 1715 року сім'я переїхали до Києва. Батько майбутнього архітектора був заможним крамарем і старостою соборної [FONT=&quot]подільської церкви Успіння Богородиці Пирогощі. [/FONT]Як і його[FONT=&quot] старший брат Василь [/FONT](видатний мандрівник),Іван навчався у Києво-Могилянській академії. Окрім усього іншого, Академія давала пристойний рівень мистецької освіти. Ця людина спорудила водогін в Києві, ряд архітектурних споруд: фонтан Самсон, собор Різдва Богородиці, Спасо-Преображенський собор, Покровська церква…

• 
  
  Фонтан Самсон
  
  
• 
  
  Собор Різдва Богородиці
  
  
• 
  
  Будинок полкової канцелярії
  
  
• 
  
  

 

Іван Петрович Котляре́вський ( 9 вересня (29 серпня за старим стилем) 1769, Полтава— † 10 листопада (29 жовтня за старим стилем) 1838, там само)— український письменник, поет, драматург, зачинатель сучасної української літератури, громадський діяч. Підтримував зв'язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою. Творчість Котляревського має основоположне значення в історії становлення нової української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови його поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови.

 

Кара́зін (Каразин) Васи́ль Наза́рович (* 30 січня (10 лютого) 1773, Кручик, тепер Харківська область — † 4 (16) листопада 1842 , Миколаїв) — український (сербсько-українського роду) вчений, винахідник, громадський діяч. Засновник першого у східній Україні Харківського університету (1805), ініціатор створення одного з перших у Європі Міністерства народної освіти, автор ліберальних проектів реформування державного устрою і народного господарства. Праці з агрономії, конструювання сільськогосподарських машин. Зробив численні відкриття в галузі органічної і неорганічної хімії, першим запропонував створення мережі метеорологічних станцій по всій державі.

 

Мико́ла Васи́льович Го́голь (прізвище при народженні Яно́вський, з 1821 року — Го́голь-Яно́вський; 20 березня (1 квітня) 1809 року, Сорочинці, Полтавська губернія — † 21 лютого (4 березня) 1852 року, Москва)— український російськомовний прозаїк, драматург, поет, критик, публіцист, визнаний класик світової літератури. Ця людина є яскравим прикладом, як вимушено в умовах колоніалізму українець працював на збагачення чужої культури, хоча цю культуру він нещадно критикував в своїх творах.

 

Тара́с Григо́рович Шевче́нко (відомий також як Кобза́р, 9 березня 1814 с. Моринці Київської губернії, тепер в Черкаської області — 10 березня 1861 Санкт-Петербург)— український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський діяч, філософ, політик, фольклорист, етнограф, історик. Та найвизначніший слід він залишив по собі, як видатний патріот поневоленого народу, якому він всупереч перспективі особистої життя віддав себе до остатку.

 

Місце народження, проживання тощо.

 

Так як і німим при НАСИЛЬНО заткнутому роті.

Читай його листи до матері, Максимовича...

 

Вплинули, вплинули... Твори Гоголя зокрема його „Тараса Бульбу”, „Вечорі на хуторі біля Диканьки” та „Миргород” читала з захопленням не лише Полтавщина, а вся Наддніпрянщина. З них училися наші люди любити й поважати рідну Україну, її минуле й її поезію. З них набиралися всі ми української національної свідомости. Ми зовсім не бачили в них карикатури на свою батьківщину, а, навпаки, вставала вона перед нашими очима осяяна по­езією, повна чарівної краси, сили і волі. Чого не скажеш про опис Московії, де все проникнуте сарказмом.
Шевченко