Вибір віри.

Роксоляна ж не вимінювала

Так уже було сказано про плоди Святого Духа:
любов, радість, мир, терпеливість, доброта, милосерддя, віра, лагідність, поміркованість.

Й цитати з Євангелії наводились:

Бо чоловік не походить від жінки, але жінка від чоловіка,
не створений бо чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка. (1-е
Кор. 11:8,9)

Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка! (Ефесян 5:33)

А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні.
Адам бо був створений перше, а Єва потому.
І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ.
Та спасеться вона дітородженням, якщо пробуватиме в вірі й любові, та в посвяті з розвагою. (1-е Тим. 2:12-15)

Така жінка влаштує будь-кого. Мені так здається

 

А це ви напевне самі придумали, бо вона таки прийняла мусульманство і діти її були мусульманинами, хоч і ніби потаємки вона їх охрестила.

А що до других ваших цитат, то тут справді сказати нічого. Це так мир читаю війну пропускаю. Вирвати із контексту можна багато чого і до себе підібрати і сказати - на, ти повинна мовчати бо ти жінка і коритись мені у всьому. А Бог і св. Павло аж ніяк так не казали.

 

якщо він егоїстичний свинтус.

 

Таки погано, раз приписуєте опоненту те, чого він не каже.

Вимоги перед нами ставить Господь. Наше ж діло виконувати, навіть якщо соплячи в подушку.

Ось вами наведена цитата:
Чоловіки, любіть своїх жінок, як Христос полюбив Церкву і видав себе за неї Себе (Ефесян 5:25)

.. і ось та, котра наводилась перед цим:

Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка! (Ефесян 5:33)

Так у чому моя однобокість і що саме вас не влаштовує у поданій цитаті

 

Не потрібно нічого виривати. Є Свята Євангелія, котру маємо сприймати такою, якою вона є.

Тому й маємо посилатися на Святе Письмо, а не на те, що вимальовує власна уява.

Та чому ж свинтус?. Тому що жінка у нього побожна, а він нею опікується

 

Підтримую. Також християнка не змириться з багатьма іншими речами. Бога треба слухати більше, як чоловіка, і тут чоловік стане на роги: "що то за ходіння до церкви?", "ти мусиш піти і купити мені горілки і цигарок" (нехай не в мусульманстві, звичайно)

 

Лілю, а якщо жінці католицької віри не вдалося виховати дітей твердими католиками, ну так вийшло,і щоб не робити незгоди в сім"ї із-за такої дрібниці, як конфесія, виховала християнами, але православними? Згрішила проти віри? Оті канони про "мішані подружжя" ставлять такі непереборні бар"єри між католицькою вірою і всіми іншими, названими в тому кодексі канонів "некатолицькою стороною", що після ознайомлення з ними багато хто взагалі передумає одружуватися з "католицькою стороною"...

 

Для християнина християнська мораль -- усюди й за будь-яких умов.

Так це ж Господь вимагає, й від чоловіка
Кожен же ж виконує те, що вимагають від нього, навіть якщо соплячи в подушку ..

Я цього не говорив. Натомість наводив цитати з Євангелії, котрі стосуються обох, зокрема:

Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка! (Ефесян 5:33)

Не миритися це одне, а бути християнкою це інше


p.s. мені б не хотілося вас більше драконити, але маємо розуміти, що без упокорення -- немає християнства.

 

Ні, просто буває, що людина пише християнські істині, а в неї за тим ніц не стоїть. Отоді воно й відчувається як пафос. Балакати можна, про що завгодно. Це як дитина в школі: завчила й розказує.
Той, хто ніколи не кохав, теж може говорити про велике кохання. І що з того?

Не ідеалізуйте Роксоляну.

Я не канонік, тому з такими питаннями не до мене. Та й те питання мене мало цікавило, бо в мене таких випадків нема.
Але як може мама католичка виховати православними, якщо їй у православних до сповіді та причастя зась?

То й Богові дякувати, якщо передумає. Значить, не від Бога воно й не потрібне "католицькій стороні".

 

Чому зась, коли недалеко від дому побудований православний храм, багато хто припиняє їздити до католицького, і стає православним чи православною...Так само коли жінка греко-католицької віри одружується з православним, дітей виховує не одна тільки жінка...і як ходити в різні храми,з одними дітьми в католицькі, з іншими в православні, чи почергово? Ті канони мало хто знає, а хто і знає, не дуже звертає на них увагу, так само і як, наприклад, на заборону католикам протизаплідних засобів(десь читав статистику, що всього кілька відсотків зважають в цьому питанні на вчення католицизму). Таке життя...

А може якраз від Бога, тільки не узгоджується з придуманими людьми канонами...А якщо з одновірцем шлюб невдалий, так і доводиться жінці часто і самій виховувати дитину...І шукаються всілякі способи уневажнення, сепарації щоб просто щоб не жити з нелюбою людиною...

 

За канонами до причастя не можна. І не кожен парох має досить розуму прийняти "чужих". У Львові знаю багато сімей, що їздять до церкви доволі здалеку. Із Брюховичів у Шевченківський гай наприклад. Тут, то взагалі мовчу.

Цікавий ресурс - десь.
Я би все-таки в тих статистиках розрізняла прихожан і "захожан". Останніх явно більше, а якісно та кількість храмає.

Добре, якщо перешкоди є на початку, тоді вибір більше свідомий. Якщо перешкод спершу нема ніяких і все йде дуже гладко, то при перших же випробуваннях союх розлітається на кавалки. А таких немало, що рожеві окуляри забувають зняти, перше ніж до шлюбу йти, а потому вже пізно.

 

Очевидно я вас невірно зрозумів, вибачте, але я не мав на увазі саме зміну віри, з однієї чи іншої сторони, й не хотів прив'язувати дві релігії, бо й можливі варіанти подружжя віруючого з атеїстом, або язичником.
Якщо дружина змінює віру, то й питання усі відпадають -- вона має чинити згідно прийнятого, в даному випадку миритися з ще кількома дружинами її чоловіка-мусульманина.
Коли ж віри вона не змінює і залишається християнкою, тоді має чинити згідно своєї віри.

І жінка, як має чоловіка невіруючого, а той згоден жити з нею, нехай не лишає його.
Чоловік бо невіруючий освячується в дружині, а дружина невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були б ваші діти, тепер же святі. (1-е Кор. 7:13,14)

 

Перечитуючи Кодекс Канонічного права натрапила на таку цікавинку (якщо то можна так висловитись)

Ми часто можемо спостерігати в американських фільмах в епізодах із шлюбом, що біля вівтаря перед нареченими різновірцями стоять священики двох різних релігійних громад, а в реальному житті в Католицькій Церкві ККП забороняє проводити обряд в такий спосіб.
І ще, якщо християнка виходить заміж за мусульманина, чи атеїста, то підчас вінчання шлюбну присягу складає лише наречена і лише вона бере на себе відповідальність за збереження присяги зі своєї торони. Може бути і навпаки, що то християнин бере за дружину мусульманку чи атеїста, але суть зберігається та сама. Друга сторона є просто присутньою.
І я от думаю, як треба любити ту другу людину, щоб згодитися на такий односторонній союз, друга ж бо сторона формально без зобов"язань.

 

От в мене така ситуація, я православна, мій хлопець не хрещений.
Ні він ні я не хочемо міняти віру, але й розлучатись не хочемо, ну й одружитись не можемо.
Що нам робити в такій ситуації????

 

патова ситуація. принципи вищі власних інтересів.

 

Вихід один - обом стати греко-мусульманами........... Гиншої ради не бачу...