Василь Шкляр

Читаю тут. Дочитав до 58 стор з 127. Не те що геніального, навіть талановитого поки що не побачив. Впадає в очі однобокість: з однієї сторони усі чисті, чесні, хоробрі і благородні, з іншої - негідники, боягузи, дикі, потворні. Так не буває. Заангажований письменник, заангажований твір.

 

Дякую Степанычу за "тут". Вже на 83 сторінці. Поки нічого ксенофобського. Й далі нічого такого не може бути.

 

Де ви там таке побачили?....потворних з двох боків достатньо, зрадників теж, сміливі і боягузи розділені теж на два табори майже порівну..
Видно ви просто заангажований читач...

---------- Додано в 17:45 ---------- Попередній допис був написаний в 17:43 ----------

Мені особисто книга дуже сподобалась...нагадує спогади вояків УПА..

 

Это первый роман современной украинской литературы, который довелось прочитать, и первый - на украинском языке. Он единственный из немалого числа прочитанных за последние годы, что произвёл столь сильное впечатление, что всколыхнул сознание, добавил оптимизма за будущее Украины и гордости за вояк, о которых мы только догадывались, что полегли за волю Украины.
Пользователь инета с Западной Украины как-то написал, и запомнилось, потому что было от чего: «я хочу, щоб Кам’янка була як Косів, а чому, не скажу».
Приступая к роману, я в общих чертах знал, что такое Холодный Яр в историческом плане. Но не ожидал, что в нём идёт речь и о Каменке, где недолго жил в старенькой хатке у деда, куда тот вернулся после долгих скитаний и где закончилось мое детство. И о любимом Тясмине, первой в жизне реке, которую увидел и на скалистом берегу которого пережил изменившие жизнь грозные мгновения, когда боявшийся воды и не умеющий плавать, распрощавшись з жизнью, шагнул в его холодные весенние воды, потому что об этом мечтал, очень этого желал, в это верил, и множество раз проделал в воображении ..... И поплыл к Пушкинской скале..... Был долгий шок. Потом ликованье ....... радость и осознание того, что иначе и не могло быть. Ведь отсюда когдо-то в запорожские степи пришли и основали село мои предки.
Из Тясьмина Чёрный Ворон и его козаки пили воду и поили своих боевых коней. Купались в нём и купали коней. Набирались сил. Думалось, среди них могли быть и мои дальние роственники, о которых не знаю.
Написал и подумал, что это можно было бы и опустить. Но оставил как свидетельство о том , что напугало украиножоров. Роман наделён мощным импульсом, укрепляющим любовь и веру в силу родной земли, пробуждающим генетическую память, проясняющим сознание и знание в первую очередь украинцев о том, как сражались и умирали за Україну её суровые мстители. Против распинавших Украину большевистских оккупантов Всероссийской КП(б). Её комиссаров. ЕЁ 5-миллионной Красной Армии. Её почти миллионной Особой Красной Армии («интернационалки»), направляемых её Всероссийской ЧК и Общесоюзным ГПУ. Именно поэтому звучат вопли ураиноненавистников о ксенофобии, на которую в романе нет и намека. Но эти вопли не только всего лишь жалкая коварная попытка оправдать оккупацию, захват Украины. Они преследуют зломеренную цель опорочить народ, поднявшийся на ненавистного врага под чёрным гайдамацким знаменем, на котором серебром вышито, как отчеканено: «ВОЛЯ УКРАЇНИ АБО СМЕРТЬ». И как обращёно к ныне живущим украинцам, напоминая о том, что «... і повіє новий огонь з Холодного Яру...»
Это роман о любви Чёрного Ворона и Тины. В тех нечеловеческих условиях она мощный источник веры, воли и сил, от которых борьбе за родную землю только прибывает. И эротика, и секс героев выписаны естественно и чисто, как сама любовь. И кто волает о другом, тот лжёт.
Роман навевает печаль. Ставит вопрос: «До каких пор в Украине будет оставаться так много украинцев, которые со страху или безропотно принимают оккупантов?»

 

Подарували мені ту книженцію "Чорний ворон". В книзі пише же то на деяких фактах побудовано.
Надибав на початку книги большевистські агітки:

(Основне, що я би підкреслив - виділено.)

Ворога треба знати в лице. І москалям слід віддати належне - схоже комуняки знали добре український нарід ще з часів царизму...

 

Шкляр в інтервю говорить ніби книжку задиктовує. повільно, чітко через кому. кумедний такий))
До його книжки спочатку якесь таке скептичне ставлення було, але після того, як прочитав, лишилися тільки приємні враження. Сильний твір. Аж гордість пройняла за український народ )

 

Прочитав. Вражень в основному два:
1. Стиль нецікавий і незахоплюючий - пісне вихваляння того, як "б'ють москалів".
2. Автор робить дуже багато претензійних категоричних висновків. І одразу ж наголошує, що по іншому бути не може. Я як свідомий читач люблю робити висновки сам.

 

Краще б Шкляр писав детективи

 

Досьє з Сергієм Руденком | Василь Шкляр

Про життя, про минуле і майбутнє, про Крим, Донбас і політику


View: https://youtu.be/E75x58bPnBM

 

Від "Кров Кажана" очікував більше містики, хоррору, напружених сцен, а наштовхнувся на слой еротики, жіночої драми і гумор (але доречний). Роман відрізняється від інших праць Шкляра, але придбати можна, хоча б тому, що це Шкляр.

 

Віталій Маковецький
13 жовтня о 19:39 ·
Сьогодні у переповненому залі Народного дому м. Городка відбувся прем'єрний показ вистави "Троща" за однойменним твором Василя Шкляра. Режисер- постановник завідувачка методкабінетом Орися Войціцька, актори - директори шкіл, вчителі, працівники методкабінету.
Це було щось неймовірне: чудова гра акторів, прекрасне музичне оформлення, оригінальні декорації. Глядачі, затамувавши подих, слідкували за подіями на сцені. Після кожної сцени гучні оплески. Враженнями від перегляду ще всі присутні ділитися, обговорювати деталі та гру артистів. Браво, освітянський театре!!!
P.S. Подаю мобільну версію події.