Василь Шкляр – Залишенець. Чорний ворон

Правдиво? Звідки Вам, Ромку, знати, що правдиво? "Совдепівська мерзота"... та ні, конкретно москалі. А що шкідливого?

1. Головний рефрен повісті - сволочі, варвари, садисти і боягузи москалі прийшли в Україну і насадили тут совдепію. Хоча це неправда. Усі без виключення негативні персонажі розмовляють москальською, російською її назвати не можна. Взагалі якось примітивно, по-рагульськи і холопськи виглядає транслітерація з російської на українську. Що автор хотів цим сказати? Так от перше і головне, що шкідливо, так це сіється ворожість між українцями і росіянами.

2. А що ж українці? Чомусь воювали з більшовиками лише селяни. А інші що? Загалом українці вималювані як народ, який не може зорганізуватись, щоб дати відсіч агресору, масово стають зрадниками, у кращому випадку пристосуванцями, які сповідують сумнозвісне "моя хата з краю". На цій тезі можна виховати патріотів?

3. Можливо, Ви не звернули увагу, але автор про "западенців", м"яко кажучи, не самої кращої думки. [OFFTOP]Й ось тут мені було б дуже прикро розповідати про наші ходіння «потойбічними» селами, начебто й українськими, але такими чужими, що не хочеться про це говорити. Скажу лишень, що люди там були не такі, як у нас, — вони хоч розмовляли нашою мовою, та не було в них тієї доброти і щирого милосердя, що є в наших людях. Це особливо впадало в око після багатоденної подорожі до кордону, де скрізь, у кожній хаті, зустрічали нас із дитятком, як Божих посланників, завжди пускали переночувати, хати не перележите, казали господарі (вони часом самі лягали на долівці, а нас клали до ліжка), ви ж, мабуть, голодні? — питали найперше й садили вечеряти, гріли воду, щоб скупати дитину і дати вмитися нам.
А тут — ні, у цьому вільному світі всі чомусь дивилися на нас спідлоба, як на докучливих старців, і не раз зачиняли двері перед нашим носом або, перш ніж відмовити, перешіптувалися сімейно: «Та де! Та то всьо не так, та, може, то якісь цигани, що нам ще й дитину підкинуть. Або шахраї, або шпекулянти, шляк би їх трафив!»
І ось тоді нам уперше довелося переповити Ярка на польовій дорозі, а передрімати «пощастило» у стодолі одного добродія, якому я віддав усю решту справді знецінених, як виявилося, польських марок. Він, цей добрий дядечко, навіть заніс нам у клуню старого кожуха, «щоб мама з дитятком не змерзли», а коли я, ґречно подякувавши, сказав, що якби не він, то нам довелося б ночувати просто неба, дядечко простодушно підтакнув: «Та певно, певно! Так воно є. У наших людей християнство тільки на язиці», після чого пішов до хати і приніс нам ще скориночку хліба та дві варені бараболі, «щоб у мами молочко не втекло».
Те саме спіткало нас і в Копичинцях, де ми проти ночі, як старці, ходили від хати до хати (чи не вперше в житті я зазнав такого приниження) і вже втратили всяку надію, аж тут з одного двору вийшла ставна жінка, зодягнута в чорне, й сама запросила нас до себе переночувати. Ми переступили поріг її хати і, як ведеться, звели очі вгору на покуть до образів, щоб перехреститися й подякувати цьому дому за прихисток, але ніде не побачили ікони.[/OFFTOP] Тож і між українцями сіються зерна несхожості.

Це головне. Ну а сам твір... Багато пафосу, віддаленість від правди життя, ворона пристаркуватого до чогось введено... Висновок: на таких творах патріотів не виховаєш, а виховаєш пригнічених невдах, які звикли програвати.

 

Дуже "патріотично". Типу "не тратьтє, куме, сили, пускайтеся на дно".

 

я ще раніше знайшов:p

медалю дали?

 

Як то знайомо...
http://www.youtube.com/watch?v=8GOcgSeU-Gs

 

А як українці, які російської не знали, російську сприймали і як, сказане російською, повинні були переказувати?

Це історія. А істрію тре приймати як історію. Коли знімають фільми, чи пишуть книжки про звірства німців то ж не сіє ворожості між нами і німцями, чи не так?

Я не у захваті від книги, як художнього твору. Але у книзі багото фактажу, документальних моментів. Автору треба було не так поспішати з друком, як на мою думку, а ще трохи попрацювати над деякими моментами...

 

судя по тому что мнения такие разные надо бы таки почитать книжку....

 

Що поробиш, Ромку, у Вас своя "пісня мишонка", у мене - своя.

Оникс,
Ви повторюєте виправдання Шкляра. Скажіть, Ви знаєте хоча б один твір, написаний будь-якою мовою, де автор транслітерує фрази героїв, які розмовляють іншою мовою?

Це не історія. Це художній твір, який претендує на історичність.

Не німців, а фашистів і їхніх посіпак усіх національностей. Це по-перше. По-друге, з Німеччиною у СРСР була не громадянська війна. Воювали між собою дві різні країни.

 

Поки що ні. Шкляр винен зі своїми демаршами.

 

А він виправдовувася?!?
Я написала про своє враження.

Таких творів багатенько набереться. І в українській, і в російській, і в інших світових літературах.

Історичний художній, історичний документальний... Визначне слово - історичний.

Фашисти у наших книгах і фільмах мають національність і спілкуються німецькою... І автори творів про німецько-фашистьських загарбників транслітерують фрази їх мову.

 

Степаничу,те ж,що описано в Шкляра відбувалось по всій Галичині,Поділлі,Волині,Карпатах в кінці і після закінчення Другої світової війни.
Криївки,партизанка,нальоти,бої з переважаючими силами енкаведе.
Мій дід загинув в одному з таких боїв.
Я виріс на тих розповідях.
І,потім,вже коли приймав участь в встановленні місцезнаходження могил і їх перезахороненню,на власні очі пересвідчився в правдивості того,що чув з дитинства.

Бо я виріс в родині Провідника ОУН.
В краю,де совєцька власць ніколи не стала своєю.
Люди змушені були пристосовуватись,щоб просто вижити...але зона є зона.

 

Членам ПР читать не рекомендуется)))

 

Вот и я так думаю. А то я не дочитала. :o

 

Советую прочитать "Ворошиловград" Жадана.
Вот кстати вчера его интервью было: http://ostro.org/news/article-173575/

 

Залишенець - чтение не легкое и не развлекательное, читать трудно - так же трудно, наверное и писал автор (13 лет ведь!).
Но в романе, в ущерб (некоторый) художественности есть историческая правда - о страшной мясорубке, где одни гибли и убивали других во имя свободы (как они ее понимали), другие - во имя идеи, которая (как оказалось потом) полностью себя дискредитировала.
А на чьей стороне будет читатель - зависит только от самого читателя.
Я на стороне тех, о ком написала "одни".