В разі від'єднання "неукраїнських" регіонів Росія б вже ніколи не становила загрози

А де хто думає, що армійська служба - це лиш паради з еполєтами.

До цього витяг з іншої теми про шевченкове "в своїй хаті своя правда"

Повернення європейського націоналізму.

Якщо Франція досить послідовно захищала свій національний культурний простір, потерпаючи в цьому лиш від свого колоніального минулого, то інші західні країни Європи відносно недавно відчули загрозу іноземних культур на своїх теренах. Почала піднімати це питання навіть Німеччина, яка в цьому була досить загальмована після наслідків 2-ї світової війни та тиску на неї в цьому зі сторони «великого русского» та «єдинобогообраного» народів, які старалися отримати максимальні дивіденди від поразки Німеччини на свою користь. І ось слідом за Меркель цей процес зачепив навіть «найтолерантнішу» Великобританію, яка почала теж втрачати свою ідентичність. Британський прем’єр-міністр Дейвід Камерон сказав, що політика багатокультурності, яку його країна сповідувала багато років, провалилася, і що вона частково відповідальна за ісламський екстремізм.
А тепер перекладемо цю проблему на терени України. Те, що протягом 300 років Україна терпіла від засилля чужої культури, досить суттєво вплинуло на наш розвиток. Ми в полоні культури «рашен» міцно закріпилися на найнижчих щаблях європейської спілки народів. Якщо 400 років назад Європа знала випускників Острожської академії, цінувала цей вклад в європейську культуру, то на даний час … Безвольна толерантність або просто рабська покора народу призвела до чергового становлення колоніального режиму в Україні, коли народ мовчки терпить відверте знущання пройдисвітів типу Януковича чи Табачника. І винні в першу чергу не подібні зайди від влади, а той народ, який терпить цих гнид на своєму тілі. Зараз в Україні йде шалена боротьба за долю мови корінного народу, бо з втратою цього базового елементу культури ми втратимо повністю свою ідентичність і будемо, як і безвольний білоруський народ, умоляти всіх прохожих пройдисвітів, як те недорозвинене дитя, «на мене». Тільки повний невіглас може думати, що мова не пахне ковбасою, що російське «православіє» діє від Бога, що на шикарному «Мерседесі» естетично їздити по розбитих дорогах. То ж коли українець почне нарешті ДУМАТИ про все це?

 

Вибачте, але я вже, здається, втретє читаю тут дану новину. Може вже годі копіпастити?

 

Дійсно, не великий героїзм. При чому тут Москва? І взагалі, відкритих ворогів України набагато більше в самій Україні, ніж в Москві та Росії. Севастополь - ось де осередок вкрай оскаженілої українофобії. От нехай з'їздять туди і сфотографуються.

 

То навіщо ж читати втретє?

А ви з печі будете спостерігати?

 

По ходу зорієнтуюсь )

 

Колись подібне Центральної ради довело до відомих наслідків.

 

стосовно Севастополя. Останній раз був там як що не помиляюсь у березні 2008 року. Розмовляв українською, та ще й по всьому місту розсікав в помаранчевій символіці. Біля театру Луначарського підійшли двоє дівчат і поросили нас з колегою поділитись символікой. Розговорились. Дівчата місцеві, студентки, нарікали на сварки між Ю та Ю і відчайдушно жалкували. Про московщину були не високої думки, про НАТО та ЄС - надто високої. Порадувало. Решті громадян що траплялись на шляху слідування - байдуже, навіть старперам.

Так от. Мені наприклад з орієнтацієй немає чого замислюватись. власне я її визначив ще давно.

 

Ну що ж, щоб не сталося як з Центральною радою - гайда всі фотографуватися!

 

Та не фотографуватись туди треба їхати. Туди треба їхати і працювати. Займати там всі які тільки можна і не можна адміністративні і господарчі посади. Очолювати громадські організації та власштовувати різні проукраїнські заходи. При чому цим повинні займатись не галичани і не надніпрянці, а не байдужі патріоти сусідніх областей (херсонці, одесити, миколаївці) , а також патріоти зі східних областей. Масовані і безперервні заходи саме цими людьми не залишать вибору навіть до мізка кісток омосковленим севастопольцям, як приставати на проукраїнську політичну платформу. Тільки тоді років через 5-10 ситуація там змінеться кардинально і остаточно.

Але як що цього робити ніхто із вище названих областей не хоче, то нема чого і пижитсь, а відрізати і баста.

 

ВОСТОК — ДЕЛО ТОЛСТОЕ

09.02.2011


Мне рассказали: один интеллигентный человек, старше 70-и лет, заявил своим знакомым, что камнями выбьет окна в этой школе, если она останется учебным заведением, но станет русскоязычной. Или если в этом здании разместят какой-нибудь салон либо бутик. Полицейским органам нелегитимного режима заранее заявляю: допрашивать меня по случаю «подготовки возможного теракта» бессмысленно. Первое. Я не знаю даже имени и фамилии человека, кому-то сказавшего подобное. Второе. Не в курсе, в каком именно городе Востока Украины находится «перепрофилируемая» школа, которую посещают внуки возмущенного старика. И главное. Судя по рассказу, услышанному из третьих уст, этот человек бить окна нигде не станет. После сорвавшихся резких слов он расплакался.

Он – не станет. А вот как поступят родители и старшеклассники, собравшиеся 8 февраля на митинг против закрытия украиноязычной школы № 136 в Донецке, не знаю. Уж больно накалены страсти. О событии, с вашего разрешения, поговорим чуть ниже.


Сейчас – о том, почему, вопреки классике, не считаю восток «делом тонким», а как раз наоборот. Кто помнит шахтерские ломики, колотящие в знак протеста об асфальт, ежели «чего недодают», меня поймет. А сейчас – ой, как недодают… Агентство «Вэйс-Украина» опубликовало результаты интересного социологического исследования, проведенного как раз в пяти восточных областях страны. 60% респондентов считают свои семьи бедными, 18% — находящимися на грани выживания. Но с политической точки зрения интересен вот какой ответ: 83% граждан этих областей не верят в «способность и желание Виктора Януковича снизить социальную напряженность и повысить уровень жизни рядовых граждан». В тему и другие красноречивые цифры. По данным Госкомстата в течение последнего года цены на продукты питания выросли по стране в среднем на 10,6%. Но и в состоянии всеобщей беды особенно «повезло» Донецку – здесь эта цифра равняется 13,3%.

Ныне власть предержащим стоило бы избавиться от некого мифа по поводу Восточной Украины: их-де здесь любят, скажем так, платонически, и исключительно за то, что они «свои». Некоторые наблюдения свидетельствуют об обратном. Именно восток наименее склонен к романтическим чувствам в адрес власти. Это скорее на Галичине способны многое простить за дефиле в вышиванке. Ну, вот, например в конце 80-х в одном прикарпатском городке люди срочно возлюбили неудачного в хозяйственном отношении мэра за то, что он на митинге не побоялся встать под запретный тогда, «контрабандно» поднятый, сине-желтый флаг. И аккурат в те же годы в городке на Луганщине митингующие чуть ли не за ноги стащили со сцены компартийного местного лидера, говорят, далеко не худшего деятеля. Просто туфельки на нем оказались импортные, явно из закрытого распределителя, а измученному дефицитом народу, подстрекаемому шахтерским стачкомом, это сильно не понравилось. Заметьте, туфельки – даже не из страусовой кожи…


Вопрос, который, судя по всему, вертится на языке у многих читателей-собеседников. А почему, мол, тогда именно условные «донецкие» массово голосовали за Януковича и регионалов вообще? Попробуемте рассмотреть вот какой вариант ответа. Аспект первый. Массированная пропаганда типа «демократы» и абстрактные «западэнцы», ежели они придут к власти, будут делать с вами что-то очень страшное, конечно, побуждала голосовать за вроде бы своих. Но… Ничего страшного в течение 2005-2010 годов не произошло. Более того, при всех минусах, существующих в любом строящемся государстве, появилась даже некая гордость за Украину, уважаемую миром европейскую державу. Аспект второй и главный. В 2010-м восток страны, в меньшей мере, чем в 2004-м, но голосовал за Януковича из меркантильных соображений. ПРдуны, если кто не забыл, обещали мгновенное появление молочных рек с кисельными берегами, как только власть окажется в их руках. Оказалась. В полной, беспрецедентной мере. А результат, как говорится, на лице. Цифры и соцопроса, и Госкомстата были приведены выше.

А вот от второго мифа касательно Востока Украины следовало бы избавиться не нелегитимной власти, а всей стране: столице, центру, западу. Миф заключается в следующем. Здесь, мол, живут исключительно анекдотические вечно пьяные любители чужих шапок и блатного шансона, ну, в крайнем случае, совершенно денационализированные одиозные «донецкие». Кой-какой положительный процесс страна, а в частности, ее политическая элита и интеллигенция, попросту не приметили. За годы независимости, и в частности, за последние пять лет очень многие украинцы восточных областей осознали себя украинцами. И приходится им сейчас нелегко.


В Сети появилась информация: мол, коммунисты выступили против закрытия той самой донецкой школы № 136, потому что там учился «сам» Петр Симоненко. Но стоит ли превращать сигнал беды в сообщение из рубрики «курьезы»? Да, именно 8 февраля в Донецке у обладминистрации планово и безопасно для власти пошумели красные, которые, пытаясь отвлечь свой электорат от процесса раскола КПУ, явно с разрешения «старших братьев» из ПР, заявили, что они – за народ, и…в оппозиции (оставаясь в парламентском большинстве). А против закрытия украинской школы протестовали родители и старшеклассники, на улице Багратиона, где школа и находится. Школа эта, видите ли, попала под раздачу в рамках воплощения в жизнь документа обладминистрации с красивенным названием «Региональная дорожная карта оптимизации сети бюджетных учреждений». По документу запланировано уничтожить (слить с другими) 26 средних учебных заведений в области. Теоретически речь шла о мало заполненных учениками школах. А практически — №136 заполнена под завязку. Просто, видите ли, она украинская. В городе, где школ с обучением на государственном (!) языке мало, ее «сольют» с русской. Есть вполне обоснованные подозрения, что топор «оптимизации» направлен на уничтожение украинских школ. Почему только подозрения? А список приговоренных школ содержится в тайне, «чтобы не провоцировать социального взрыва». Тем временем, на Луганщине в городе Красный Луч собираются «оптимизировать» украинскую школу №15. Родители учеников планируют в знак протеста объявить голодовку. Откуда просачиваются сведения, раз списки закрытые? А попросту в эти школы не принимают заявления от родителей будущих первоклассников (то, что заявления пытаются подать заранее, свидетельствует о востребованности и заполненности учебного заведения). Список школ, подвергаемых сегодня в восточных областях страны насильственной русификации, к сожалению можно продолжить.

Кое-кто спросит: а чего это в русскоговорящих областях родителям так уж понадобились школы украинские? В любом независимом государстве этот вопрос показался бы абсурдным. У нас – нет. Приведем ответ. Люди, отдавшие свое чадо именно в украинскую школу, сделали ставку на свою родную державу. Они исподволь приучились воспринимать Украину украинской. Можно ли отучить? Наверное, да. Именно это пытается сделать оккупационная власть. Но ведь страна, это даже в самом благостном положении общества, далеко не только властные институции. В нашем положении – тем более. И поэтому сегодня вопрос стоит так: согласна ли интеллигенция всех регионов, организации и партии, относящие себя к демократическим, «сдать» людей, пытающихся защитить свое право воспитывать детей настоящими гражданами Украины.

И третий миф, с которым хотелось бы расстаться, говоря о восточных областях: мол, народ здесь сверхпослушен, его легко «загнать в стойло». Совсем наоборот. По непокорному Западу Украины соввласть прошлась таким катком репрессий, высылкой в Сибирь (а лучшие погибли в рядах УПА), что у выживших во многом, пусть простят меня земляки, присутствует генетический страх. Сумщина-Полтавщина, скажем, несут генетический страх, заложенный Голодомором. А у промышленного, во многом «сбродного» Востока, куда бежали, чтобы спрятаться и от Сибири и от голода, в совокупном сознании как раз непуганность. Только вот во что она может, так сказать, конвертироваться?

В безобразный, кровавый бунт, если януковические туфли из кожи страуса покажутся уж слишком отвратительными на фоне невозможности купить картошки и молока? Или – в интересный поворот сюжета, если именно отсюда начнется поддержанный всей Украиной поход на Киев? Поход с понятной целью – дать ПРдунам под зад. Но исключительно методом приемлемого, хоть и непреклонного гражданского протеста. Второй вариант во многом зависит от того, «видят» ли интеллигенция страны, демократические организации Восток Украины. А в принципе, панове, вас здесь многие ждут…
Виктория АНДРЕЕВА

 

Ну так, Гранде, як це співвідноситься з Вашими постійними звинуваченнями східняків у "москвинстві"?

 

Напряму. Приведена стаття , це лише певний погляд певної авторки, але аж ніяк не моє особисте бачення. Я можу лише з нею погоджуватись чи не погоджуватись, або частково. Так от я і погоджуюсь частково (бо мені теж іноді видавання бажаного за дійсне не чуже) і не погоджуюсь (бо розумом розумію, що бажане не означає дійсне). Врешті решт практика, практичне життя доводить що друга половина мого погляду таки переважає.

 

Послухайте, ГРАНДЕ, а ви дійсно чи не засланець часом? Тут stranger на цікаві думки навів. Відрізати Донбас, відрізати Крим - ну то продовжуйте вже далі - все відрізати і віддати Росії. Тихо-мирно, без галасу та кровопролиття. Щоб усі були задоволені і на сході, і на заході. Вам сам Путін інструкціїї надавав чи якийсь його заступник?
(Пошепки - платять хоч добре? ).

 

А Ви як думаєте? На скільки розвинена Ваша фантазія?

Це думки не цікаві і не нові. Тут мається одна проблема. Віддати московщині відрізані антиукраїнські області (мається на увазі області що на всих виборах голосують за антиукраїнські сили більш ніж 70%, а до них не потрапляють такі області як Одеська, Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська, Миколаївська). получається що таких виявляється всього чотири. Це Донецька, Луганська, Харківська, крим.
Так от проблема в тому, що московщина гоова приєднати до себе лише одну із відрізаних. Це тільки Крим. Інші їм не цікаві в складі РФ. Бо вони є баластом і представлятимуть більше проблем ніж користі. Хоча самим корисном для них буде людський ресурс. Простіше кажучі якісне гарматне м"ясо для подальших громадянських війн на теренах подихаючої імперії, а також стримання китайців на сході. Інші ресурси їх просто не цікавлять ані з технічної сторони, ані з будь якої іншої. Населення також по савєцьки дергадоване і перебуває на самому дні соціального розвитку і свідомості. Культурних рівень нижче припустимого мінімуму, але зазіхань на достойне життя непомірне. До того ж проблеми з суто москвинською самоідентифікацієй. коротше додатковий геморой і посилення навантаження на зведений бюджет. тому ці відрізані області так чи інакше будуть приречені на швидке гниття і остаточне перетворення на сіру зону впливу будь кого. Мегапридністров"я з менш прогнозованим і неймовірним рівнем злочинності і соціальних катастроф.

Чесно скажу. Путін мені допомагає. він раз за разом не дає сумніватись в моїй правоті. тому я би зогляду проукраїнських сил не поспішав би його гнобити. Хоча триматись від нього на доволі далекій відстані - варто. А ще краще розірвати дипломатичні стосунки і контакти підтримувати за посередництва третьої країни. Я би обрав Швецію.

На абонентську плату за користування інтернетом вистачає.)

 

Саме тому ви і хочете їх відрізати? Розумієте, що з ними там станеться і згодні якнайшвидше віддати на вірну загибель? Добра ви людина. Чуйна, як справжній українець. %-) На відміну від жорстоких москвинів.

 

Отнюдь, им там очень понравится . Главное же - "наконец-то мы в России !" - так ?
По сабжу - угроза останется, "аппетит растет во время еды", легкая отдача "интересного куска пирога" усилит у "получателя" чувство безнаказанности и жадность. А, ну да - ещё сильно вырастет в российских мозжечках отдел величия на тему "...а зато нас все боятся !".

 

Я хочу спонукати тамтешніх мешканців до визначення із власною свідомістю та врешті решт визначенням того, чи вони хочуть бути власне Україною в природньому її розумінні, а не сірою невизначеною масою, з описаними наслідками, які і до ворожки не ходи,відбудуться.

Ні. Після визначення зі своїм майбутнім повноцінно протягти руку допомоги і разом, однією українською родиною рухатись додому, у велику Європу - маму. Зазделегідь усвідомивши всі помилки та негаразди на цьому шляху зроюблені за влади комуняк і пост комуняк-бандитів. А в разі визначення в іншому напрямку, захлопнути двері і більше до цього питання не вертатись і свій шлях продовжити без них.

Скажу так. Хірург що вирізає апендицит скальпелем у хворого значно корисніший ніж шарлатан екстрасенс який у того ж хворого намагатиметься лікувати той самий апендицит маханням руками та шепотінням, але безболісно.

 

А вам не приходило в голову, что все это реакция на вашу оголтелую русофобию? А когда вы переходили на говор, который вы называете московским, они принимали вас за вполне нормального , адекватного человека, и старались относиться соответственно?

 

Да, есть такое. Не могу отрицать. Есть желание у некоторых или многих (я не соцслужба и процента точного не знаю) присоединиться к России. При этом не уехать в Россию жить в индивидуальном порядке, а именно присоединиться всем "колхозом". Но ведь с этим их желанием надо бороться, а не поощрять и делать все, чтобы это желание крепло чем дальше, тем больше.

 

А Вам не приходило в голову, что я, как русская (или англичанка), могу испытывать интерес к украинскому языку и украинской культуре? Именно так я и объясняла общение на украинском и крымчане сразу становились украинцами и услужливо помогали мне погружаться в украинскую культуру.
А насчет русофобии... Вы уж лучше разберитесь со своей оголтелой непонятливостью, а то пишите не в тему, да еще и выводы делаете "далекоидущие"...