УПА, Українська Повстанська Армія

Ожидаем невиданного взлета Руанды? Вы, как я вижу, свято верите в "положительный" результат этнических чисток.

И какие именно действия?
Договоренности с нацистами? Создание роланда с нахтигалем?

 

Почавши колись більш глибоко пізнавати історію України, я прийшов до висновку, що для осмислення сучасних подій просто конче необхідно мати повне уявлення про історію починаючи з приблизно 1900 року. Кінець ХІХ століття характерний цілковитою стабільністю і спокоєм в політичному та економічному сенсі, та розвитком української політичної та соціальної думки серед інтелігенції. Ну а далі понеслось...

 

Я вірю тільки в здоровий людський ґлузд. А все, що я написав в дописі це констанація фактів. Моє (ІМХО) бачення розвитку суспільства без емоцій, тільки логіка розвитку історії.

 

От вступите в "Свободу" - можна буде подумати про те, чи ставити вам пямятник

 

Бетонний, по пояс... Нижню половину...

 

Увидел любопытное мнение - о "достижениях" нацистов во время оккупации Украины. Я часто слышал, что мол, за нiмця було краще, нiж за совєтов (мненине, естественно, Галичан)

И эти достижения происходили при непосредственой помощи деятелей оун - и лично головнокомандувача упа шухевича. До самого конца 42 года - когда началось освобождение Украины от нацистов. Только тогда они подались в леса...Почувствовали, что ветер переменился - и их нацистские побратимы покатились назад...

 

Ви дивитесь на це питання однобоко. З куту погляду шкільної програми історії СРСР і останніх постанов ЦК КПРС...Не можна засуджувати мешканців ЗУ, які в вересні 1939 року зустрічали з квітами в містах і селах ЧА а через меньше чим два роки готові були з зброєю в руках з нею ж воювати. Напевне багато "добрих" справ нової влади їх до цього спонукало. А Германія...ці ще швидше настроїли населення проти себе. Ось і простенька історія появи УПА (не ОУН). Воювати на три сторони (тут ще й Польша свої 5 ґрошей вставила з її АК, АЛ, БХ..., співпацею з радянськими партизанами, і польськими поліційними підрозділами які палили українські села на Волині). І не потрібно шукати не зрозумілі обвиневачення. Все просте лежить на поверхні. Тим паче, що і Роланд і Нахтігаль були дитячими забавками в порівнянні з РОА.

 

Узагальнення - спосіб маніпуляції.

 

Ваша правда, яркий пример Швеция, которая в войне с Россией потеряла все колонии. А Германия после чисток и поражения заселила страну турками, арабами и евреями

 

Колись зберусь із силами і розкрию це питання більш широко. Зараз же в двох словах - перших зустрічали одні, других інші... Хоча і були незначні виключення.

Просто зустрічавших іх з квітами було набагато менше, аніж їх противників.

І в корні невірна. УПА Боровця з"явилась в 41-му. А УПА ОУН в 43-му (якого дива ми відмічали сімдесять років позавчора, не зрозуміло ). І створювалась вона не для боротьби із гітлерівцями.

Та й мова не про РОА.

 

Та знаю я це. В серпні 1941 під Сарнами.

Я про це вже писав.

Ну...це я до слова написав...

 

Можна погодитися із визначенням Дальневосточніка
можна добавати що Вождь має необмежену владу всі його накази виконуються миттєво він є окутаний якоюсь сакральністю, таємницею.
А щодо Провідника то всі вище перечислені властивості вождизму у нього відсутні.
Вождь - Ідейний і політичний керівник громадського руху, партії, класу; керманич.
Провідник - Організатор, керівник чого-небудь. || Той, кому належить провідна, основна роль у чому-небудь. || Те саме, що верховод I. || Ватажок (у 3 знач.).

Бюро Проводу ОУН було створене тому що Лебедя було усунено з поста Провідника ОУН за авторитарний стиль керівництва. А хіба Шухевич, Матла, Маївський не були соратниками Бандери.
13 квітня 1943 р. був дійсно створено Бюро Проводу ОНУ Шухевич, Матла, Маївський.
21-25 серпня 1945 р. було скликано ІІІ Надзвичайний великий Збір ОУН. Бюро проводу ОУН змінилося:Шухевич, Маївський, Волошин.
На зібрані дискутувалося питання, як ставитися до Бандери. Формально від Другого великого збору він був керівником організації, але від липня 1941 р. керівництво не здійснював з об'єктивних причин.
Коли ж на Третьому зборі було прийняте рішеня створити Бюро Проводу на чолі з Шухевичем, Бандера залишився "підвішеним" у повітрі. Після обговорення цієї проблеми з'їзд постановив залучити Бандеру до керівництва відразу, щойно він отримає фізичну можливість приступити до роботи.

Якою б була держава тепер можна тільки гадати це з альтернативної історії.

---------- Додано в 13:55 ---------- Попередній допис був написаний в 13:35 ----------

Не меліть дурниць у вас гарячка. Яку роль ви хотіли щоб 20 літній юнак відігравав у створенні ОУН?
Бандера з об'єктивних причин не міг брати участі у створенні УПА і УГВР. Здогадуєтеся з яких. Я так розумію ви це йому ставите у вину.
Ну звичайно Бандера винен у розколі ОУН а Мельник, Сеник і Барановський тут нідочого.
А діяльність Ребета, Лебедя, Матли.
Цікава виходить штука.

 

Дякую! В вас вчуся!

Дуже доречно спитати - а кого з роа зробили "героями"?

Тодi не ясно - шо саме стоїть за улюбленим лозунгом -

 

Трохи реальної історії

Розповідає Мелянія Кузьма

Пам'ятаю день 1 вересня 1939 року, коли налетіли німецькі літаки понад Добромиль, злетіли так низько, що можна було виразно бачити чорні свастики на боках літаків, тоді почали обстрілювати місто з кулеметів. Цей напад не тривав довго, літаки відлетіли і стало знов дуже тихо. Мій батько наказав нам не виходити з хати, ховатися до пивниці, якби знов була атака. На щастя, це більше не повторилося.

У місті було тихо, люди боялися виходити з хат, бо час від часу чути було вибухи - стріляли десь в далечині. Тому що наш дім ситуований при головній вулиці Добромиля, ми могли добре обсервувати, що діялося.

День чи два після нападу літаків вмаршувала із напряму залізниці попри наш дім колона війська. Це були німці.

Мій батько розмовляв добре німецькою мовою, бо молодим хлопцем учився у Відні та служив при австрійському війську. Він довідався таке: Німці будуть у Добромилі коротко. Гітлєр і Сталін зробили угоду, що німецькі війська вицофаються на захід аж поза ріку Сян, а схід попаде під більшовицьку владу.

Зчинився рух поміж громадянами. Усі боялися, бо чули від деяких втікачів, що прийшли зі сходу України, який там голод і жахливі обставини. Німці не боронили нікому, хто хотів виїхати на захід, та деякі люди зробили це, бо мали родину чи знакомих у Польщі.

Нас намовляли одні приятелі,щоб виїхати з ними до Кракова, але мій батько рішив не залишати хати і бізнесу, (він мав слюсарський варстат), мовляв: “я політикою не займався, нашу хату і підприємство тяжко випрацював та усі довги відплатив, нікому зла не зробив, чому я маю боятися?“ Пару день пізніше, німецькі війська опустили Добромиль. Одного дощевого дня, десь в половині вересня 1939-го року ми почули крики, різні вигуки на вулиці. Заглянувши через вікна, ми побачили групувояків у різних уніформах, що ішли в сторону міста з напряму залізничної стації. Одні були в чоботях, другі у валянках. Одні несли зброю, а інші - мішки на плечах. За ними ішли жінки і діти. Жалюгідний образ!

Так почалася окупація Добромиля. Прибуло до міста кілька членів НКВД із своїми помічниками, які почали 'чистку': заарештували членів управи міста, що не вспіли втекти з німцями, перебрали міську управу, поселилися в будинках цих людей, які втекли на захід. Чимраз більше росіян приїздило до Добромиля. Люди, що мали кращі хати у місті, мусіли вибратися або їх десь переселили. Приватної власності не було: усі підприємства, склепи, робітні були під управою нової влади.

Мого батька верстат замкнули і забрали ключ. Від цього часу йому призначили працювати на Саліні. Багато інших мужчин з міста та околиці мусіли працювати там.

З початком жовтня відкрили школи, окремі для поляків, євреїв та українців. В усіх школах російська мова була обов'язкова, її вчили росіяни. В українській школі на стінах висіли портрети Сталіна і Лєніна і я добре пригадую мій перший день у школі, коли вчителька сказала нам клякнути і молитися до наших нових богів! Це був тяжкий удар для нас дітей, бо ж ми виростали при церкві, а тепер вона закрита! Не можна було нікому вірити, бо наїхало до міста маса різних людей. Були доноси про тих чи інших громадян, що вони займаються політикою проти комуністичного режиму, або що хтось бачив їх, коли ішли до церкви - ці родини зникли. Усі, старші і діти, навчилися мовчати та жити під сталим страхом і терором, що буде завтра?

---

Найстрашніша була зима 1940-41р. Майже щоп'ятниці, серед ночі, нападали жовнірі на чиюсь хату, на силу втягали цілусім'ю у машину і везли на залізницю. Тих, які боролися чи пробували утікати, застрілено. Тоді, коли заповнили тягаровий вагон людьми, повезли у Сибір. Наша родина, так як інші приятелі та сусіди, були приготовані що скорше чи пізніше з нами може це саме статися. У нашій хаті, у п'ятницю, кожен із нас мав готовий малий мішок із теплим вбранням і харчем коло ліжка. Ми лягали спати взуті та вбрані, щоби могти якнайскоріше вийти із хати, коли прийдуть по нас. Забирали людей з міста та із сусідніх сіл, але якось до нас не дійшли. В міжчасі, під великим страхом, життя ішло в перед, бо треба було працювати, ходити до школи - існувати.

Одного пізнього вечора, навесні 1941 року, хтось застукав легко у наше вікно в кухні. Цебув один знакомий, співробітник мойого батька із Саліни, що сказав таке: “Пане Муліцький, не ідіть до праці завтра. На Саліні затримали деяких людей, не випустили їх з праці. Мусимо кудись заховатися“.

Тодімійбатько на це: “я уже над тим думав, що колись треба буде мати якусь криївку, тому я викопав яму на межі нашого колишнього поля біля окописька під тим високим деревом. Там ми заховаємося а ви, - звернувшись до мами і до нас дітей, - нікомунічого не кажіть“.

Оба одягнулися тепло, взяли коци та трохи їжі і побігли у темну вуличку поза мури міста.

На другий день, коли ми вернулися зішколи, мама розказала таке: “Сьогодні ранком прийшли сюди два НКВД-исти. Один тримав на шнурку малий ключ, питав де тато, бо їм треба механіка,щоб підробив такий ключ. Я сказала, що мій чоловік пішов на Саліну до праці вчора ранком і ще не повернув. Тоді вони почали шукати по хаті, по стриху, півниці, стайні та нарешті відійшли. Діти, треба якось до криївки занести вечерю, як ми цезробимо, щоб ніхто не побачив?“

Ми зробили так: до мойого візочка на ляльку поставили на спід їжу у банячках, посадили ляльку на верх та прикрили коциком. Брат набрав хліб та інше у кишені і ми вирушили в дорогу. Я пхала візочок, а брат бігав коло мене і кидав м'яч. На дворі було ще ясно, ми нікого по дорозі не стрінули. Швидко подали татові до ями харчі, ще трохи побігали навкола поля і повернули до хати. Ще два рази відбувалося те саме: двох з НКВД приходили і шукали за татом, а ми з братом дальше носили їжу в поле.

Третього вечора зчинився великий рух у місті. Тягарові машини і вози, наповнені пачками і міхами, їхали попри нашу хату в сторону залізниці. Щораз було чути стріли поблизу, здавалося, від сторони ринку, а десь далеко вибухи гармат. Комунікації жодної не було, ніхто не знав, що діється. Аж над рано стало дуже тихо. Раптом чуємо як дорогою біжать люди, жінки і мужчини, і кричать:

“Москалів уже нема, усі повтікали! Це ВІЙНА ! Німцінаступають!“

Мама побігла на поле покликати тата. І зновчуємо крик на вулиці: “Там у в'язниці ОДИН ЖАХ! Ідіть, рятуйте, може ще деякі люди живі!“ Виказалося, що у в'язниці, яка містилася при лівому розі ринку, більшовики розстріляли більше, чим 200 людей! Лиш одного чоловіка, що мав прострілену шию, вирятували. Це страхіття, невимовний злочин! Але це не кінець, бо на Саліні, коли жінки пішли шукати за своїми чоловіками чи синами, знайшли їх помордованими у шахтах солі.

Цього ж самого вечора німецькі війська зайняли Добромиль. Мужчини і жінки із поміччю війська зразу взялися за це тяжке діло, щоб гідно похоронити сотки невинних людей. Священики і сестри-служебниці, які перебували у криївках під час більшовицької окупації, повернули до міста. Відбувся величавий похорон. Море народу із жалібним співом, прапорами, квітами і вінками, зібралося на Саліні коло великої могили, над якою поставлено височезний хрест. Участь у похоронних відправах узяли також “нові окупанти“ - нацисти, армія Гітлєра.

Хоча в час цих трагічних, жорстоких подій мені було лише 7-8 років, розпачливі крики людей залишаться у моїй пам'яті на ціле життя.

...

Після жорстоких двох років окупації московських катів, які залишили сотки помордованих, невинних громадян міста Добромиля і околиці, в'їхав із заходу загін німецького війська. Заставши жахливу масакру у вязниці і на Саліні, військовики разом із громадянами гідно похоронили жертв совєтського терору. У бюрах НКВД знайдено масу різних документів, яких вони не вспіли знищити. Між ними списки з іменами родин, які мали бути вивезені в Сибір. Імена цілої нашої родини були перші на списку, значиться, москалі не вспіли нас вивезти.

Нова німецька окупаційна влада спочатку ставилася досить прихильно до усіх мешканців міста. Зайшли великі зміни у щоденному житті. Українська греко-католицька церква була знов відкрита. Повернувся о.Гораєцький і з ним дві сестри-служебниці. Повернулося теж декілька родин українців і поляків, які утекли на захід перед приходом совєтів у 1939-му році.

У серпні 1941-го року відбулася велика маніфестація на ринку Добромиля. Зібралися Українці з цілої околиці, замаяли синьожовті прапори, на усе місто залунало “Ще не вмерлаУкраїна“. Що за радість! Промовляли до народу історики, політики, усі запевняли, що настав час приєднатися до німців, щоби побороти найбільшого ворога України, совєтський союз.

Настало спокійне, нормальне життя. Знову відкрилися склепи з харчами та іншими продуктами, а мій батько одержав позволення відкрити свій варстат і склеп із залізним знаряддям. Відкрилися школи, окремі для Українців, Поляків та Євреїв. В українській школі навчали українські вчителі, а у класах висіли на стінах хрести та ікони. ...

Недовго тривав спокій. Окупаційний режим почав надавати строгі накази в усіх сферах життя. Найменше порушення права грозило ув'язненням або і карою смерті. Установили перепис населення, де вимагали усі дані про кожну особу, національність, віровизнання... Єврейське населення мусило носити на собі відзнаку, Звізду Давида.

Шукаю ще текст, там про німців також без сантиментів...

 

Для боротьби з ким була створена УПА?

 

З більшовицькою Москвою. Невже не зрозуміло? І тільки із нею. Щоби не говорили про боротьбу із німцями ,але її роль настільки мізерна і ситуативна, що про неї навіть в німецьких архівах півтори слова. Але розрахунок виявився не вірний. Плекаючи свої інтереси, ОУН прирікло тисячи завчасно приреречин її рішеннями людей на загибель.

 

Та ви що виявляється УПА була створена для боротьби спочатку з Москвою а проти німців не воювала.
Ну звичайно і в німецьких архівах немає ніякої інформації про боротьбу УПА проти німців, комуністів наслухалися?
20 березня 1942 р. в німців появляться рубрика "Український рух опору" цікаво про кого це вони мабуть про комуністів.

---------- Додано в 14:29 ---------- Попередній допис був написаний в 14:24 ----------

І які це ОУН прирекло тисячі на смерть може тих кого німці забирали на роботу до Німеччини?

---------- Додано в 14:34 ---------- Попередній допис був написаний в 14:29 ----------

http://www.youtube.com/watch?v=4ImSdoAgtFw&feature=player_embedded

 

Цікаво де? В "Німецькій українській газеті" чи може в "Українському хліборобі"? Ні, а в таємних розвідданних. Що ж Ви хотіли, що така кількість озброєних людей пройшла повз увагу розвідки? Ні. Але наявність відомостей про "рух опору" і конкретні, широкомасштабні прояви боротьби, - це суть різні речі. Так, були, так, створювались, так, являли загрозу для окупаційних військ... Але боротьби не було. Були сутички, розкидані в часі і просторі. Единого фронту опору не було.

 

Ви я бачу Поліщука начиталися який каже що сутички між УПА і німцями були сутички але це не війна.
І про який ви кажете фронт УПА партизанська армія.
Почитайте 4 томи Володимира Косика. Україна в другій світовій війні.
Літопис УПА 6, 7, 21. УПА в світлі німецьких документів.
В. Сергійчук. ОУН і УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. Там звіти червоних партизанів.
В. Сергійчук. Поляк на Волині в роки Другої світової війни. Цікаві звіти червоних проте як німці використовували поліцейські батальйони сформовані з поляків у боротьбі проти УПА.
І в архіви сходіть

 

Нехай буде партизанська. Яка найбільша територія, яку контролювали УПА впродовж війни?

Повторюю ,викориситовую виключно документи наведені в націоналістичних джерелах. Бо крики - "вони все брешуть" не хочеться коментувати.

Читав, не ходив. І що?