polan протягом кількох років уся совєцька армада не могла перемогти вояків УПА? Брія намагався знайти до них дипломатичний підхід, а Хрущов змушений був оголосити амністію. Правда, специфічну, підступну, але визнав безсилля сов. влади. А все чому? Тому що УПА підтримував НАРОД. Отак буде і в разі вторгнення москалів на континент. Зараз майже всі Українці стали Бандерівцями, згуртувалися перед спільним ворогом.
Добре цим паскудам в свій час УПА страху нагнало що вже більше ніж пів віку цей страх передается генами,бійтеся паскудники
Не Хрущов, а Сталін після війни. Умови амністії - або перестаєте воювати, або в себір цілими селами. До 1947 все було покінчено.
Ой, не все. Далеко не все. До 1955 йшла війна. Зі мною в класі вчився син вояка УПА і тилової медсестри. 1952 року народження. Коли його батько загинув у бою, мати переїхала до іншої області та вийшла заміж вдруге. Малому змінили прізвище, але він знав, хто його справжній батько.
Тут можна навести приклад із Ічкерією. Після закінчення активних бойових дій ( середина 2000-го) і до середини 2003-го йшла там безперервна партизанщина. А от після - одиночні вибухи і постріли.
Ну хотя бы это "Пытаясь устранить повстанческое движение и подорвать его социальную базу, партийные и государственные органы УССР предлагали рядовым участникам ОУН-УПА (в том числе тем, кто просто скрывался в лесах от мобилизации) и их помошникам амнистию в случае сдачи. С февраля 1944 по июля 1945 года этими предложениями воспользовалась 41 тыс. повстанцев, из которых 17 тыс. подверглось судебному преследованию, что впоследствии уменьшело эффективность этой меры. После тщательного рассмотрения партийными и советскими органами дел повстанцев, принявших амнистию, многих из них переселяли на восток, в промышленные районы Украины. Всего за 1944-49 годы для участников ОУН-УПА было провозглашено 6 амнистий." http://vgil.ru/2011/05/11/kto-oni-geroi-ili-predateli-ukrainska/
А ще.... важкохворих і поранених бійців, а також медсестер Українського Червоного Хреста чекісти по звірячому закатовували, трупи вішали на придорожніх стовпах або кидали на вулицю, забороняючи населенню їх хоронити і змушували людей переїздити через них підводами.Дівчатам-зв'язковим УПА чекісти часто влаштовували "червоні чобітки": садили босими ногами в киплячу воду і тримали півгодини, а потім вивозили в ліс і кидали. Більшість з оцих дівчат вмирали у нелюдських муках. А ще була практика прилюдних катувань. На площу зганяли місцевих жителів, приводять заарештованих, звичайно, важкопоранених бійців УПА і на очах у всіх влаштовують варварське катування. Були випадки, що люди, яких змушували дивитись на ці криваві оргії, божеволіли. В Теребовлі є стіна,де звалювали закатованих бандерівців,а потім зганяли мешканців дивитися на трупи. Які не забирали по кілька днів. Зараз там меморіальна дошка. В Дарахов(де я виріс)і є таке місце. В Струсові була пересильна тюрма. Після війни там тримали полонених бандерівців. Прямо за колючим дротом.Поранених,впереміжк у з вбитими... Без їжі,без води.без медицинської допомоги.... Пам’ятаю розповіді п.Марії Болещак з Теребовлі(вона була зв’язковою УПА),яка вижила після того, НКВДисти закопали її і кілька десятків дівчат по шию в землю. Вона була паралізована довгі роки... От ще...спогади... А смерть їх безсмертям зустріла Таких свідчень тисячі і тисячі.... Ніхто не забутий. Ніщо не забуте. Не буде прощення савєцьким звірюкам. Ніколи.
Ё-моё... Оказывается, есть еще "люди" среди нас, которые не знают истории "знаменитого" фото, которое взято из статьи психиатра Витольда Луневского в сборнике "Психиатрический ежегодник" за 1928 год. Дети, убитые сумасшедшей цыганкой и привязанные к дереву проволокой. Польша памятники демонтировала даже с этим изображением, а совкм всё тычут фотку и тычут...