Українська мова зникне через сто років?

Лише на словах. Дражнів як бика червоною мантільєю.

 

terrible
Да нет, не пагаварить. Таких как Вы, настроить на нужный лад. Это у меня уже выходит.
Romko
И вам здрасте.
Un.Known
Не учите меня орфографии, было написано именно в контексте болезни.
Boris_Kiev
Ага, главное чтоб Степка не стал атрибутом дурки. Хотя не, он уже таковым и является.

Красная тряпочка сработала.

 

Все офтоп....

 

Фільм, як москалі обкакують українську мову:



http://www.youtube.com/watch?v=JrJUE3PwkpM&feature=related

 

Мих,

а шо той Вассерман (прізвище-то яке ісконнорускає) в тих кишенях носить, не підскажете? А то бачила карикатури декілька разів і він всюди тій маринарці

А брєдіт-то як! На півдні Русі шукали діалекти, вибирали з них неросійські слова і зробили з них українську мову! ппц. Я в шоці! Шо він куре?

 

В нього спеціально розроблений комплект реманенту на всі випадки, що могли спати надумку.

А він не такий дурний, щоби справді так думати. Або примусили, або купили, не знаю, але микрорухи видають його: він свідомо бреше.

 

Одессит в пятом поколении Вассерман - москаль?

 

Москальом у цьому розумінні слова може бути навіть львів'янин у шостому поколінні. З іншого боку, історія знає серед видатних захисників української мови людей без капітошечки української крови.

 

Дивно, що Вассєрман таке каже! Щодо - діалект чи віддільна мова, то це спірне питання серед філологів! Але, я думаю, через те, що в Українській мові є ще і свої діалекти її безумовно виділяють в окрему! А то діалект діалекту - це вже надто!
А щодо кличного відмінка, то звертання: "мам, Петь, пап" зараз вважаються розмовними і в офіційних документах я їх ніколи не бачив! Та і таке звертання не вважається ввічливим, до незнайомої людини чи людини вище рангом так не звертаються! До речі не тільки українська зберегла кличний відмінок, багато слов'янських мов його мають!

 

Звичайно, це окрема мова (віддільна не дуже звучить ).
Якщо б Васерман був розумніше та вивчив би сербську і хорватську мову (або болгарську і македонську мову), і знайшов би між ними хоча б 30 відмінностей, то він відразу ж визнав би, що українська мова набагато відрізняється від російської. Адже сербська і хорватська вважаються різними мовами, і про це навіть ніхто не сперечається (хоча вони між собою набагато більш близькі, ніж російська та українська).

 

^Можу додати що ті хто цікавляться ельзаської не будуть гнати на суржик.
Колись так само насміхалися над українською (не культурне село) якась спец. порода поносітелей мов жаргонів або діалектів.

 

«Преходящи не только народы, языки и культуры. Через несколько столетий не будет существовать западноевропейской культуры, немцев, англичан, французов, как во времена Юстиниана уже не было римлян. Погибла не масса человеческих поколений. Перестала существовать форма, соединявшая некоторое число народов в одном общем жесте».

Эти слова принадлежат Освальду Шпенглеру. Автор первого философского бестселлера «Закат Европы» родился 130 лет назад – 29 мая 1880 года.

Так, глобалізація...
Він це передбачив.

Не хочу в обєднану Європу, чи в якесь нове ЄЕП чи що там ще - нам достатньо своїх проблем, і ніхто за нас їх не вирішить, і навіть не допоможе, в цьому світі діє незмінний принцип, ти мені-я тобі, і на ньому можна і треба будувати добросусідські відносини. Але не пхати голову в чергове ярмо. І тоді можна зберегти свою національну ідентичність та самобутність. А інакше справді українська мова стане екзотикою.

---------- Додано в 11:37 ---------- Попередній допис був написаний в 11:31 ----------

"дураки обожают
собираться в стаи"
Б.Окуджава

 

та ніколи нацики кремлівські цього не визнають

 

Російська мова як не діалект української
--------------------------------------------------------------------------------
Після кількох століть дискримінації української мови ідея Партії регіонів про державний статус російської цілком виглядає не як захист російської мови, а як атака на українську.
Примітно, що ця атака підтримується не надто інтелектуальною, але достатньо масованою пропагандою.
Деякі ідеологи намагаються вивести українців і їхню мову з якогось іноземного впливу на "общерусскость", чи то тюркського, чи то польського. Особливо популярною ця теза була в часи Російської імперії, коли імперські діячі могли говорити, що схочуть, а іншим затуляли рота.
Сьогодні ця теза все ще не знята з ужитку, хоча має цілу низку логічних вад.
По-перше, певний вплив тюрків на Київську Русь відбувався вже за часів князя Ярослава Мудрого. Тобто виходить, що цей вплив мав місце під час найбільшого розквіту Київської Русі в ХІ-ХІІ століттях.
По-друге, вплив тюрків, як також монголів, значно достовірніше підтверджений щодо самих росіян. Поїхавши, скажімо, до російської столиці, не кажучи про міста Поволжя, ви можете на вулицях на власні очі побачити цей вплив.
Концепцію про визначальний вплив на Україну поляків, як це не дивно, всерйоз сприймає чимало росіян. Хоча аргументи цієї теорії науково абсурдні.
Ніхто ніколи не зможе пояснити, як можна змінити мову народу усього лише за 80 років.
Адже осередком літературної української мови є Полтавщина і Чернігівщина, а ці території перебували у складі Польщі лише з 1569 по 1648 роки. За цей час чимало людей на хуторах не встигли побачити живого поляка, не те що змінити дідівську мову.
Усе це – попри те, що засоби викорінення української мови з боку Росії були значно жорстокіші, ніж у Польщі, а протягом останніх пари століть включали ще й потужний русифікаторський вплив спільної армії, ЗМІ тощо.
Крім того, чому українці так запекло відстоювали свою самобутність саме від поляків. І чому так запекло цю самобутність від поляків відстоювали західні українці, нібито найбільш полонізовані?
Походження російської і української мов можна зрозуміти через етнічні процеси. На території Росії перші слов'яни з'явилися відносно недавно.
Це в’ятичі і радимичі в центральній Росії та словени у Новгороді.
Ці племена застали там численні фінські племена: чудь, весь, мурома, меря, мордва, черемиси, весь, вотяки, перм, зиряни тощо, які вже мали свої міста. Київські літописці навіть не занесли в'ятичів і радимичів до переліку слов'янських племен, чи то через польське походження цих племен, чи, імовірніше, через те, що ці племена станом на момент написання літопису вже змішалися з фіно-уграми.
Нинішня російська мова є слов'янською за своїм походженням, хоча й має деякі риси, властиві фіно-угорським мовам - властиве для більшої частини росіян "акання", поширення здвоєних слів, характерні філологічні конструкції, зокрема, часте розміщення прізвища попереду імені, тощо.
Слов'янськість російської мови могла утворитися трьома шляхами: або завдяки в'ятичам і радимичам, або через вплив князів і слов'янських переселенців з Київщини, або третім шляхом – завдяки адаптації місцевим фінсько-слов'янським населенням штучної церковнослов'янської - або так званої старослов'янської - мови, яку використовували в релігійних службах та в адмініструванні.
Більшість українських вчених упевнена, що російська мова сформувалась насамперед саме третім шляхом – за рахунок адаптації місцевим населенням церковнослов'янської мови, насаджуваної церквою та владою. Хоча не слід применшувати й роль слов'янських переселенців у первинному впровадженні церковнослов'янської мови в Росії.
Церковнослов'янська мова поступово витіснила на території сучасної Росії місцеві фіно-угорські діалекти, але увібрала в себе місцеві риси.
Схожі процеси відбувалися в Римській імперії, де дуже різні за етнічним походженням народи – предки французів, іспанців, португальців, італійців, румунів - прийняли латинську мову та, адаптувавши її, поступово утворили власні мови. Новостворена російська мова дозволила зрозуміти один одного цілковито різнорідним етносам.
Слід відзначити, що Руссю в ті часи називалася лише землі сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської та частин Черкаської і Полтавської областей. Русь – це виключно територія Центральної України, хоча починаючи з кінця ХІІ – початку ХІІІ століття Руссю зветься й Західна Україна. Решта земель, підконтрольних Рюриковичам (Залісся, Новгород, Полоцьк, Псков тощо), Руссю не вважалися.
Метою слов'янських просвітників IX століття Кирила і Мефодія було створення штучної мови, яку б розуміли всі слов'яни, від болгар до чехів і моравів. Церковнослов'янську було створено на основі солунського діалекту болгарської мови.
Вона використовувалась як міжнародна – болгарами, сербами, хорватами, моравами, а також у Київській Русі.
Тривалий час, до ХVII століття, вона також використовувалася як письмова та релігійна мова у неслов'янських народів Молдови та Волощини.
Російський історик Ключевський відзначав такі особливості вимови Київської Русі: говір на о, окання; м'яке закінчення дієслів у третій особі обох чисел ("пишеть", "імуть"); г вимовляється як придихальне латинське h тощо.
Повсякденна, практично народна мова присутня в князівських, законодавчих збірках "Руської Правди", і особливо в побутових написах і в князівських грамотах. Ці тексти створювалися для того, щоб населення їх точно і однозначно розуміло.
Саме ці, написані в князівських грамотах, на зброї, посуді тощо тексти найбільше наближені до української мови і можуть ідентифікуватися як архаїчна українська.
У стародавніх літописах, написаних церковнослов'янською, є численні українські вкраплення: криниця, рілля, вовна, гребля, лагодити, глек, коваль, кожух, яруга, не доста, жалощі, година, брехати, туга, теля, тын, наймит, бчелы, гостинець «шлях», пакощі, око, господар, волога та дуже багато інших.
Київський князь Володимир Мономах прекрасно володів церковнослов’янською мовою, але, пишучи повчання своїм дітям, не міг уникнути українських слів: дивоватися, ірий, убогый в значенні, «бідний», лагодити, сторожа, паробці, ворожбит, ліпши, гребля, одтяти, лінощі, погыбаєть, сором, вдовицю та ін.
Іменники в давальному відмінку однини приймають характерні для української мови закінчення -ови/-овЂ, -еви/-е†- мужеви, Моисеєви, Богови, кесареви, Романови, Володареви, коневи, голубеви, по Ручаєви, монастыреви, волови.
Власні імена Русі, які зустрічаються в літописах, також типово українські: Дмитр, Василь, Василько, Володымер, Олекса, Олена, Михалко та інші, як і географічні та власні назви – кыяне, Лыбидь тощо.
У літописах серед імен князів та князівен династії Рюриковичів з усіх, навіть Московських земель аж до ХV століття зустрічалися такі типово українські імена як Іванко, Василько, Володымер, Олена.
Примітно, що предки росіян зверталися до князів з властивим для української мови звальним відмінком: "княже", а до княжни "княгыне".
У всіх літописах переважає повноголосся, характерне для української мови - Володыслав, Володымер, полон, ворожда тощо. Є в літописах і місцеві назви місяців – серпень і грудень.
Прижиттєве зображення князя Святослава, сина Ярослава Мудрого, з родиною
Більшість сучасних українських вчених вважають, що українська мова виникла близько середини першого тисячоліття нашої ери.
Ця мова, яка мала низку діалектичних відмінностей, локалізувалася в межах антського союзу племен IV-VII століть, який саме в цей історичний момент увів у взаємодію слов'янські племена на території України. Ані на території сучасної Росії, ані на території Білорусі слов'ян на той час просто не було.ЩЕ ПРО МОВУ
У Росії російська мова виникла насамперед на основі церковнослов'янської мови, створеної просвітниками Кирилом і Мефодієм та привнесеної князями з династії Рюриковичів та їхніми нащадками після християнізації тубільців, й адаптованої змішаним слов'яно-фіно-угорським населенням.
В Україні українська мова створена на базі місцевих стародавніх слов'янських діалектів. Українська зберегла більш тісні зв'язки з іншими живими слов'янськими мовами. Саме тому пересічні українці розуміють і поляків, і болгар, і хорватів. Натомість, пересічні росіяни з Росії часто не розуміють навіть української.
Тому слід наголосити – ані російська мова не є діалектом української, ані, тим більше, навпаки.
Можливо, констатація цього простого факту та розуміння обставин походження обох мов дасть змогу зробити мовну дискусію більш спокійною і аргументованою.
Олександр Палій, історик, для УП
[

 

Отож. В якійсь темі я вже наводила приклади, що українська ближче до інших слов'янських мов, ніж російська.

 

Європейські країни живуть бік-о-бік багато сотень років. Що там зникло!? Зникали спочатку держави, а потім мови цих держав. Наприклад, латина.

Тому треба робити висновок:

тільки демократична Україна, рівна економічно до європейських сусідів, збереже мову.

Розмови про збереження мови як такої, автономно, без зв"язку з завоювання демократії та посиленням економіки - пустопорожні балачки. Тому що

Їхні діти стають з романів павлишиних рамонами повлішенами, і української мови вже не знають.

Тому не вводьте в оману себе, своїх друзів та своїх знайомих, і не лякайте Європою, бо якщо не буде демократичної, багатої України - зникатиме й мова.

 

А ви в це вірите у світлі останніх подій?Я вже ні....

 

Події - не останні. Ще буде тих подій ого-го скільки. Буде ще значно гірше.

Як бачите, я - також оптиміст.

 

Не зовсім так. Ось на сході Німеччини живуть лужичани - слов'янська народність з лужицькою мовою (там навіть два діалекти: верхньолужицький і нижньолужицький. Мова схожа на польську).