Українська етнічна культура

Останнім часом - це бабусина улюблена. Колись навіть замовляли їй по радіо. Просили у виконанні Ніни Матвієнко, але у них знайшлася лише хорова акапелла. Тільки там початок:

Із-за гори кам'яної...

Дуже сумна і жаліслива. Нагадалося ще нашого частково-земляка Глібова: "а молодість не вернеться..."

 

Я бачила ноти і текст пісні "із-за гори кам'яної". Я в нотах не дуже, али "вище-нижче" розрізняю, і що цікаво: мелодія лише в одному місці подібна, та і слова теж - в основному смисл той же, але вся цілком оця подільська пісня є окремою, своєрідною, з характерним темпом і мелодикою (для того краю).

Цікаво, поширеність однієї теми пісні в багатьох варіантах що означає?
Якщо на одну мелодію багато текстів існує (як у весільних обрядах) - це означає архаїчність мелодії.
А от подібність текстів.. мабуть тут є те, що пісня була ніби з "канонічними" символами для народу.. так само як серед записаних мною недавно пісень (ура! здійснилася моя мрія про аматорську етнографічну експедицію, перша відбулася ) був такий цікавий момент: у пісні заміжня жінка розповідає про те як би вона полетіла до своєї мами, додому.. і символіка "вже доріжка терням заросла", "а я його позгрібаю" і інші дивовижно споріднені з буковинською піснею:
Ой долин, долин та й долиною
Була я в мамки ще дитиною.
Була я в мамки, від мамки пішла,
Вже та доріжка терням заросла.
Терням заросла, листєм обпала,
Цвіт-калиною понадвисала.
А як я схочу, терня підкосю,
Листє згромадю, калинку злом'ю.
Листє згромадю, калинку злом'ю,
До свої мамки назад си верну... (і т.д.)

Все-таки гориста місцевість Буковини досить далеко від Хмельниччини, манера співу і протяжність мелодій зовсім різна - а символи споріднені.
В тому-то і ментальність народної етнокультури, що при зміні часів, географії і т.і. символи і глибинне символічне мислення залишаються тими ж. Зворушливо було усвідомити це, записавши істинно народну пісню вже сучасної (очевидно, повоєнної доби):

Ой ти орле, орле сизокрилий,
Скажи мені правдоньку де мій милий.
А мій милий на роботі,
Ой та на літєйному заводі.
Ой він там ходить, ходить-походжає,
Ой та мідні трубоньки виливає.
Виляв першу, виляв другую,
Виляв і третюю золотую.
Ой пішла слава по заводу,
Про тую дівчину, що без роду.
А я й слави та й не боюся,
Я з тою дівчиною та й оженюся.

Дивовижно, чи не так.. збережені всі канони і народжується народна пісня (не "самодіяльна", а саме істино народна) - і в ХХст. як і у Х.

 

Пропоную народну пісню, яку я зарахувала до жанру "народного трилера" - за незвичність сюжету. Без жодного редагування.
Очевидно, належить до так званої "повчальної лірики".
Запис 2010 року, Хмельницька обл. (с.Яворівці, м.Красилів)
***
Ой у лісі під явором стоїть дівка із маляром (тут і далі - двічі)
Маляр стоїть, вогонь креше, а дівчина косу чеше.
Вона чеше-розчісує, із маляром розмовляє.
- Ой, маляре, малярочку, сватай мене, молоденьку.
- Як же тебе посватати, коли в тебе ще два брати?
Зчаруй брата молодого, будеш мати миленького.
- Як же його зчарувати, я не знаю що де брати?
- Біжи, дівко, в сад вишневий, аж там лежить вуж зелений.
Влови вужа зеленого, звари пива червоного.
А ще братік у дорозі, а вже пиво на порозі.
А ще братік на конику, а вже пиво на столику.
Брат до хати уступає, сестра чари наливає.
- Ой, сеструню, хочу їсти, а сеструня - крісло сісти.
- Ой, пий, брате, цеє пиво, це для тебе зготовлено.
- Пиймо, сестро, по старшині ,щоб не було по причині.
- Пий, братіку, я вже пила, я для тебе зоставила.
Братік пивонька напився, і по столі покотився.
- Ой, сеструню, пиво кисле, за серденько мене тисне..
Продай коня вороного, ратуй мене, молодого.
- Не на те я чарувала, щоб я тебе ратувала.
А на те я чарувала, щоб я тебе поховала.
- Ой, маляре, малярочку, сватай мене, молоденьку.
- Не буду тебе сватати, бо ти вмієш чарувати.
Зчарувала брата свого, зчаруєш мене молодого.
Нема брата ні козака, пішла дівка за жебрака.
Жебрак ходить, хліба просить, а дівчина торбу носить.
А хто кине хліба в торбу, той дівчині - раз у морду.
А хто кине паляниці для дівчини-чарівниці?

 

У червні 2010 газета "Україна молода" надрукувала інтерв'ю журналіста Лариси Салімонович з етиномузикологом з Харкова Вірою Осадчою (завідувач кафедри народного українського співу та музичного фольклору Харківської державної академії культури, кандидат мистецтвознавства) , що буквально бальзамом на душу пролилося - бо зустріч з однодумцем, хай і на строрінках газети, завжди радує.
Вирішила передрукувати деякі уривки в цій гілці, присвяченій етнокультурі. Виділення шрифту - мої.

- Віро Миколаївно, у Харкові ви маєте репутацію найвпливовішого експерта з української пісні. Ваш дар визбирувати зерна серед побутових плевел високо оцінюють навіть титуловані професіонали. Тож як працюється вам зараз? Наскільки я пам'ятаю, наприкінці 80-х у вас було чимало проблем із гуртами, які раптом від щирого серця заспівали в нас українською, а ви їм говорили що співати треба перш за все правильно.
- На жаль, справді була така тенденція. З одного боку, використовувалися старі методи показу фольклорного мистецтва, а з іншого - дуже велика кількість аматорів презентувала себе як народних співаків ,сказителів. Це для них була як культурна дія, культурний прояв, прояв їхньої громадської визначеності.
- І активності. Якщо ти співаєш українською в Харкові - ти вже відкрито демонструєш свою патріотичну позицію.
- Так, безумовно. А на мистецький рівень тоді не звертали уваги. Але ж добре, коли це один раз. А далі - більше, адже потім Міністреством освіти був кинутий клич: кожній школі -фольклорний ансамбль. онуки повитягали з бабиних скринь вишиті сорочки, давні рушники, мереживо і понесли до школи, бо в кожному навчальному закладі треба було обладнати національний куточок і створити фольклоний ансамбль. Але хто ж там навчав цьому місцевому фольклору? Брали зі збірки найпопулярнішу пісню, одягали дітей бозна як, бо справжні сорочки були вже в національному куточку, і починали запросто співати невідомо якими голосами.

- Напевно, коли низький рівень професіоналізму стосується чиєїсь авторської творчості, то це ще півбіди, а коли йдеться про фольклор, то тінь низькопробності падає вочевидь на рівень національної культури взагалі?

- Це той момент, який би я назвала політичною технологією. Мені довелося у грудні минулого року зустрічатися з тоді ще головою Харківської облдержадміністрації Арсеном Аваковим, який підтримує наші фестивалі "Печенізьке коло" і "Співочі тераси". Він влучно охарактеризував проблему нашої справи: "відсутність стандартів". Я його тоді запитала: "Ви знаєте, чому народу не дають слухати його справжній фольклор? Бо це дуже велика сила. Коли його просто так дати як чисту інформацію, народ буде набагато сильніший, ніж він є зараз. І, відповідно, коли людям не показують необроблений фольклор, то це роблять зумисне для того, щоб народ був більш слабким. Краще так, опосередковано."
Тоді Арсен Аваков сприйняв критично мої слова. Під час зустрічі його більше цікавило, як омолодити захоплення етнічною культурою. Але я вважаю, що це концептуальна думка. Для мене вона дуже важлива. Я просто бачила по собі, якими виростають діти у дитячих фольклорних колективах. ...
...
- Віро Мколаївно, наші пращури покладалися на силу традиційних обрядів і не починали без їхньої відправи жодної роботи. Як ви думаєте, ця надія трималася на страху перед невідомістю, чи, може, народні обрядові дійства справді мають певний чудодійний код, що підсилений людською вірою, здатний творити дива?
- Обрядовий момент подяки, взаємодії з природою, взаємодії з іншими тонкими світами, безумовно, був закладений на рівні вібраційному в голосі людини. Уся історія співу, музики - це історія осягнення музичного звуку. І наші пращури відчували це знання як цілісність. Воно у них виражалося у співі. Тобто саме через звук.
- Можна сказати, що пісня забезпечувала зв"язок людини зі Всесвітом, адже людський геном, як стверджують учені, теж має хвильову природу й вібрує у такт вібраціям Космосу?
- Це справді так і є. Професійно виконаний фольклор дає зовсім іншу якість простору. Коли, скажімо, весна, то згадаймо передусім традиційні українські веснянки. Як їх виконували? Люди від села до села ставали на пагорби так, щоб одні могли чути інших, і починали співати. Вони оспівували навколишній простір. Той починав вібрувати, і наставала справжня весна. Точнісінько так усе відбувалося і в танку. Чим більше фігур, чим ладніше йтимуть учасники обрядвого дійства, тим вище підніматиметься Сонце, тим швидше бігтиме вода, тим міцнішими зійдуть рослини і принесуть багатший урожай. Усі ці речі, безумовно, пов'язані між собою і закодовані в самому звучанні, тому що звук справді є насамперед хвилею. І ця звукова природавзаємодії і робить музику одним із суттєвих рушіїв світових процесів. Взагалі. Тобто вміння співати нам дано не просто для того, щоб ми себе розважали, а як ще один засіб єднання із Всесвітом.

- Якщо це справді так, то в кожному регіоні, напевно, мають бути свого роду "генетичні банки" фольклорних зразків, які б і через століття зберігали чистоту звучання автентичних мелодій?
- Колись в Україні діяв фольклорний радіоконкурс "Золоті ключі". Завдяки йому на хорошу апаратуру записали спів багатьох народних колективів. Ці записи тепер зберігаються в Українському будинку радіозапису. Вважаю, що це справжня національна скарбниця, адже чим далі за часом, тим менше люди пам"ятають як виспівуються ці пісні, тим більше згладжується мовний діалект, місцевий інтонаційний фон. А в записах від виконавців тих поколінь це було ще дуже відчутно. У нас, на Харківщині, теж є три фонди, де зберігаються результати фольклорних експедицій кількох поколінь дослідників.

- Чи готують у нас зараз фахівців з фольклору?
- На жаль, за моїми даними, в українських вишах є лише чотири кафедри народного співу. І це при тому, що маємо 27 адміністративних областей, щонайменше, сім етнокультурних регіонів, кожен з яких заслуговує на те, щоб бути відтвореним у професійному плані. Це дуже проблемний момент. Треба не скорочувати бюджетні місця, як зараз робиться, а навпаки, додавати, поширюючи мережу таких кафедр. А що насправді? Ну, дали нам торік три бюджетні місця, а позаторік два. Зараз благаємо Господа, щоб цього року дали 4-5. А що далі?! В училищах культури маємо хорові народні відділи, в музичних - академічного та естрадного вокалу. Після музчиної школи наш учасник фольклорного гурту з тієї ж "Вербиченьки" може претендувати хіба що на контрактне навчання.
- Що треба робити, аби справа дійсно розквітала професійно?
- Має бути фінансування цільових програм. Із чого починалася музична освіта на Харківщині? З відкриття музичного училища. А до того були музичні класи при Харківському університеті, де викладав не хто інший, як учень самого Йозефа Гайдна, - Іван Витковський. У 1805 році на відкритті Університету була виконана його ораторія, присвячена засновнику Василю Каразіну, у 1810 році силами студентів - ораторії Гайдна "Пори року" і "Створення світу". Для Харкова того часу це був високий старт! Ми - Академія культури - за 10 років засвоєння спеціалізації "народний спів" його теж здійснили, але це мало оцінено в бурхливому вирі сучасних пріоритетів. Тому, відповідаючи на запитання, я б сказала так: треба, насамперед, державною програмою закріпити вивчення в системі освіти саме традиційної культури, починаючи з музичної школи: класи, відділення народного співу, музикування, традиційного кобзарства. Викладати ці предмети мають не сухий теоретик, музичний керівник чи баяніст, який ще раз заграє "Десь тут була подоляночка", а справжні фахівці своєї справи , які професійно навчать дітей рідній культурі.

 

Пісня з моєї "етноекспедиції-2010" -
"Зійшов місяць, зійшов ясний із ясною зорою".

Текст пісні, вірніше, символіка, дуже поширена для пісень-проводів на війну, існує декілька варіантів: степовий більш розлогий, повільніший, його зокрема співає народний хор "Гомін" Л. Ященка.

Коли слухала вперше мелодію цієї пісні - одразу згадала де я чула подібний ритм і якусь подібність мелодики: у к/ф "Меланхолійний вальс" за оповіданнями О. Кобилянської. Там, коли проходили солдати, вони співали маршову пісню "При каноні стояв, на фурт-фурт ладовав"... вона звучала як стройова-похідна, зараз же її так обробили що вона сама на себе стала не схожа, ІМХО, ось тут є: www.youtube.com/watch.

У цієї пісні "При каноні стояв.." цікаве походження.
Український варіянт, що наведений тут у виконанні гурту \"Львівські музики\" (Володимир Ковальчук, Богдан Жовтуля, Тарас Тимошенко, Іван Мазур), є переспівом відомої чеської жартівливої пісні, написаної у 1888 році про каноніра Франца Ябурека (Kanonýr Franz Jabůrek). У ній події відбуваються під час Австрійсько-Пруської війни 1866 року. А точніше- під час битви при Кьоніггреці(при Садовій).
У чеському варіянті жартівливо розповідається як хоробрий солдат Австро-Угорської армії Ябурек постійно стріляє по ворогові з гармати, не зважаючи на руки, ноги, голову, що поступово відриваються надлітаючими кулями, аж доки не летить на небо... Пісня швидко набула широкої популярності серед народів Австро-Угорщини. Також вона виконується і у \"Швейку\" Ярослава Гашека.

Так як багато українців були солдатами Австро-Угорської армії, то під час Першої світової війни, визвольних змагань, і по войні її вже виконували українською мовою. Також, за словами Івана Малковича, ця пісня (коли є веселіша компанія) співалася і в розлогішому варіянті, а кількість куль, що відтинали від хороброго каноніра не тільки \"руки-ноги\", але й щось сороміцьке, могла сягати і 60...
http://forum.milua.org/viewtopic.php?f=8&t=4241&start=45

Одне з припущень стосовно записаною мною пісні (Хмельницька обл.), що основа мелодії проникла у народ і лягла на традиційний текст-сюжет проводжання чоловіка на війну, що повторюється у варіаціях у багатьох областях України.
Повтори-повернення "на одне слово назад" - це, до речі, теж розповсюджена українська традиція народного співу, згадаймо відому пісню степової України:
Ой віють вітри, да віють буйні, дуби- дуби нахиляє,
сидить козак на мо- на могилі, та й ві- тай вітра питає..

Отже, не судіть строго - перша спроба монтування відео з моїх "польових записів".
(звуковий фон за голосами - то два дідусі, які не могли ж мовчати протягом більш ніж трьох годин застілля і записів, вже пробачайте ).
http://www.youtube.com/watch?v=G5k2CpOioNg&feature=player_embedded
Зійшов місяць, зійшов, звйшов ясний
Із ясною зорою.
Пере- переночуй мій ми- мій миленький
Хоч ніченьку зо мною.

(надалі без повторів слів)
Ой рад би я, моя мила,
І чотири ночувать,
Но боюся, моя мила,
Щоб походу не втерять/втірать/.

Лягай, лягай, мій миленький,
Я, молода, чутко сплю,
Як запіють перші півні,
То я тебе розбужу.

Піють півні, піють другі,
Я, молода, почула.
Зірвалася на ніженьки,
За рученьку стиснула.

Вставай, вставай, мій миленький,
Бо вже твої часи йдут',
Штири* коні в фаетоні
Вже на тебе чекают'.

*діалектне - чотири.

 

Ось, справжня автентика:

Кремповеє колесо, колесо,
Вище тина стояло, стояло.
Вище тина стояло, стояло,
Много дива видало, видало.

Ішли дівки через бір, через бір,
На них сукні, як мак цвів, як мак цвів.
Стали сукні сяяти, сяяти,
А діброва палати, палати.

Стали дівки гасити, гасити,
Цебром воду носити, носити.
Скільки в цебрі водиці, водиці,
Стільки в дівчат правдонці.

Де палала кладочка, кладочка,
Там ходила Галочка, Галочка. Гу-у-у....

---------- Додано в 13:50 ---------- Попередній допис був написаний в 13:46 ----------

Наразі в Україні є декілька колективів, що співають українські народні пісні в автентичному виконанні. Є ще багато текстів справжніх народних пісень. Якщо потрібно викладу, або дам посилання на них.

 

Будь ласка!

 

Та будь-ласка
http://yavoryna.kiev.ua/Nashi_pisni.htm
- автентичний фольклор, зібраний у експедиціях.
Також там є відео з виконанням деяких з цих пісень.

 

Співаємо веснянок - кличемо весну

Ну що, шановні, вже чекаєте на Весну? Як сказала сьогодні одна шановна пані з музею Гончара: "Весна просто так в гості не прийде - треба її кликати".
Тому співаймо веснянки та гаївки http://yavoryna.kiev.ua/Vetsnianky.htm - кличемо Весну.

"Ой весна красна"
Ой весна, красна
Попід лісом ішла
Ой юр'я, да ой юр'я
Попід лісом ішла

Попід лісом ішла
Фартушком трясла
Ой юр'я, да ой юр'я
Фартушком трясла

Фартушком трясла
Всім тепло да принесла
Ой юр'я, да ой юр'я
Всім тепло да принесла

Малим діточкам
Кучечки бити
Ой юр'я, да ой юр'я
Кучечки бити

Малим дівочкам
Цівочки сукати
Ой юр'я, да ой юр'я
Цівочки сукати

Зрослим, дівонькам
Красенці ткати
Ой юр'я, да ой юр'я
Красенці ткати

Старим парубкам
Поле орати
Ой юр'я, да ой юр'я
Поле орати

 

надибав проект "Спадок"
Film.ua та Український інститут історії моди презентували унікальний етнічний проект "Спадок"

багато гарних роликів на ютубі

View: https://www.youtube.com/watch?v=kbkJMmYJfm8

 

Ви б лозоплетінням зайнялися. Ото й був би Ваш внесок в спадок.

Готовий дати кілька перших уроків. Чесно! Хоча й сам ще чайник в тій справі.

 

собі я вже вибрав садівництво, на мою думку це найбільш важливо сьогодні у нашому посушливому регіоні... бачу такі обсяги роботи, що на інше немає часу... може колись на пенсії )

водночас я радий, коли хтось розвиває українське, мені цікаво бути в цьому середовищі,

до речі... якщо подумати про фундамент цих речей - садівництва, лозоплетіння, виробництва одягу з натуральних тканин... треба знати рослини, їх властивості... можливості вирощування... і тут є місток до економіки, на мою думку...

кошики - це добре, просто важливіше щоб було що туди покласти )

 

Нещодавно поліз нагору і провів ревізію. Що я тільки там не надибав!
Коротче, дивіться самі.
Тре кому? Задарма не віддам, бо вже дарив... Ще й дурнем зробили... А так, візьму по-божескі.
Ручна робота, натуральні історичні речі. Б/В

 

Бездротова праска - то ващє..... Наскільки випередила прогрес!!!

І в нас в селі було такого всякого. Бабця моя покійна багато з того на дрова порубала((((

 

Спрацювало "Далі покладеш, ближче візьмеш".

 

оце так звук... я аж задрімав

View: https://www.youtube.com/watch?v=uyZsTG6TuQk