Українська етнічна культура

Відповідь: Українська етнічна культура

Жниварська
(с.Богданівка, Яготинський р-н Київської обл.,
заводить: Людмила Гайдай 1929 р.н.)

Ой, сонечко котиться,
Нам додому хочеться,
А ми не йдемо,
Ой, приказу ждемо
Ще й чужого прикажчика.
Додому й пора,
Додому й пора,
А в нашого прикажчика
Ще й думки нема,
Ще й думки нема.
В боки стане подумає,
Гладкий живіт почухає,
Ще й люльку закурить,
Да все ллє в щодух..*
Поки приказ прикажеться
Пара коней запряжеться,
Хлопці на підпряжку,
Щоб не було важко.

* важко піддається прослуховуванню слів у пісні

 

Відповідь: Українська етнічна культура

Весільна
(с. Шевченкове, Згурівський р-н Київської обл.., заводить: Тетяна Йосипюк 1919 р.н.)

Ой, глянь, мати, да й на мій посад (двічі)
Всі дівоньки як коселці.. Гу-у!!

А на мою да й роса впала (двічі)
Щоб я її да розчесала. Гу-у!!

Розчешу я да полосоч.. (двічі)
Як житечко да й по колосоч.. Гу-у!!!

Розчешу я да й по волоси.. (двічі)
Як житечко да й по колоси.. Гу-у!!!


Весільна
(с.Безуглівка, Згурівський р-н Київської обл.., заводить: Катерина Іваницька 1925 р.н.)

Да прощай, прощай, да Галочко,
Ми вже йдемо, сестри не твої.
Доріженьки тобі даємо..

Да прощай, прощай, да Галочко,
Сестро наша, ми не твої
Подруженьки, ти не наша.

 

Відповідь: Українська етнічна культура

Весільна коровайна пісня
(с. Турівка, Згурівський р-н Київської обл.,
заводить: Ольга Мотузко 1933 р.н.)

Короваю-раю,
Я ж про тебе хороше дбаю,
Сиром да насипаю,
Маслом приливаю,
Кругом да тетерочки,
Всередині – перепелочки. Гу-у!!!

Піч наша регоче,
Короваю хоче,
А припечок посміхається,
Короваю сподівається. Гу-у!!!

Коровайниці п’яні,
Короваю не зоклали,
Через столи спотикаються,
Шишками запихаються. Гу-у!!!

Оця остання пісня приємно порадувала спорідненістю назв ритуальних хлібів - шишкою і на Поділлі звуть чи то круглий чи швидше за все подовгастий коровайчик з плетивом-косою з тіста по верху, з яким запрошують на весілля чи дарують певним гостям.
Весільні пісні дуже цікаві - або журливі хоч плач, ліричні та поетичні, або ж нестримно жартівливі та задерикуваті.
В мене вже були спроби записати за бабусиними розповідями обряд весілля, але із-за плутаності і невпорядкованості описаних фрагментів - не вдалося. Вдалося занотувати тексти весільних пісень Поділля, які обов'язково найближчим часом таки доповню усіма подробицями обрядовості, які тільки вдасться записати з бабусиних слів.
Тобто, далі буде.

 

Відповідь: Українська етнічна культура

КОЛЯДКА
(записана на Хмельниччині)

Що то за предиво, в світі новина,
Що Діва Марія Сина родила,
Вона його породила, тоді його увиділа -
Чистеє паня.

А Йосип старуша при жлобі стоїть,
Над Ісусом Христом пелюшки держИть,
А Марія сповиває, до серденька пригортає,
Йсусе, Сину мій.

А три корольові од Восток ідуть,
Злато, смирну й ладан в дарунки несуть.
Вийшов ангел, та й стрічає, од Ірода завертає
На іншую путь.

А Ірод проклятий та й засмутився,
Що в Марії Діви Ісус родився,
Сказав землю сплюндрувати, малих діток вирізати,
Христа шукати.

А печальні матки плачуть, ридають.
Що перед очима діток різають.
Ой, дитино ж моя мила, що ти кому ізробила,
Печале моє.

Слава, слава Рожденому, слава, слава, Предвічному,
І цему миру.

 

Відповідь: Українська етнічна культура

Не впевнений на рахунок розділових знаків, у дитинстві ми із сестрою ходили співали цю щедрівку.

ЩЕДРІВКА - Ой сивая, та й зозуленька


Ой сивая, та й зозуленька,
щедрий вечір, добрий вечір,
добрим людям на здоров'я !

Усі сади та й облітала,
щедрий вечір, добрий вечір,
добрим людям на здоров'я !

А в одному та й не бувала,
щедрий вечір, добрий вечір,
добрим людям на здоров'я !

А в тім саді три тереми,
щедрий вечір, добрий вечір,
добрим людям на здоров'я !

А в першому ясен Місяць,
щедрий вечір, добрий вечір,
добрим людям на здоров'я !

А в другому ясне Сонце,
щедрий вечір, добрий вечір,
добрим людям на здоров'я !

А в третьому дрібні зірки,
щедрий вечір, добрий вечір,
добрим людям на здоров'я !

Ясен Місяць - пан господар,
щедрий вечір, добрий вечір,
добрим людям на здоров'я !

Красне сонце - його жона,
щедрий вечір, добрий вечір,
добрим людям на здоров'я !

Дрібні зірки - їхні діти,
щедрий вечір, добрий вечір,
добрим людям на здоров'я !

Ой сивая, та й зозуленька,
щедрий вечір, добрий вечір,
добрим людям на здоров'я !

 

Відповідь: Українська етнічна культура

Красно дякую Вам. Тим більш це сьогоднішнє свято.

щедрий вечір, добрий вечір,
добрим людям на здоров'я !

 

Дякую шановній Divcha за увагу до колядок-щедрівок. Дуже приємно.

Щодо цьогорічної коляди. Наш гурт ми нарешті назвали, "Зоряниця" зветься.
Вже другий рік як розширили нашу діяльність, захопили і щедрування, водимо "Козу".
Цього року була отака.

К О 3 А"
© гурт "Зоряниця", всі права застережені.
Різдвяно-новорічне, казково-містичне дійство за народними мотивами.

Дійові персонажі :
- Коза
- Дід
- Баба
- Лікар
- Нечиста сила
- Запорожець характерник
- А також: циганка, ангелик, дівчинка, дівчина.

Дія перша.

Початок дійства: Імітується сценка на ринку, циганка гадає, два куми щось торгують, дід водить Козу, Коза ходить з кумедними рухами. Хор в цей час співає:
Добрий вечир Вам, та й Господарям
Ми не самі йдем, ми козу ведем,
Го- го- го, Коза,
Го веселая,
Го-го-го сіра
Го-го-білая
Ой розходися, розвеселися,
По всьому дому, по веселому...
Хор замовкає, дід трохи на підпитку веде козу і продовжує співати, заплітаючи язиком . Коза пританцьовує
- Го -го-го Коза
го-го-го білая
Го — весе..
обидва завмирають побачивши Бабу, яка в цей момент перед ними з'являється і докірливо хитає головою та голосно починає лаяти Діда:
Баба: - і горе мені ж з тобою і тією Козою. Люди добрії, як привів цю козу - ну просто життя не стало. Ні молока з цієї кози, ні вовни, а вередливе яке ж, вештається по городах та по садках так як і ти оце (на діда) по шинках!. Де це ти був цілий день?!
Дід : - Та годі тобі вже кричати, на базарі був, аж у самому Києві,(Коза стверджувально хитає головою) Козу продавав, та ніхто не купив.( Коза хитає головою вліво- вправо і стинає скрушно плечима), люди кажуть –прийшла КРИЗА а од неї доляри скачуть то уверх, то у низ, як зайці.
Баба:- От я я тобі зараз дам базар , я тобі зараз дам кризу (відбирає у діда кійка і починає лупцювати обох, коза кумедно бігає по колу ніби тікає) я тобі дам зайців з долярами… ХОР в цей час співає:
А у Києві всі хлопці стрільці
Стрелили Козу в правое вушко
В правое вушко,
в саме серденько БАХ!!!
Коза упала нежива стала
( Коза падає і вдає ніби вона померла)
Баба: ( голосячи) - Ой лишенько, Коза вмерла.. а така ж гарна була
Коза і смирненька і слухняна, і молочко давала, і вовну. ( до Діда) Це все через тебе - довів бідну кізоньку до смерті!
Дід:- Поможіть, люди добрі, Козу оживити, чи нема тут де лікаря коновала?


Дія друга.
Ті самі і Лікар/Цілителька

(перший варіант)
Під звуки сопілки, що імітують сирену швидкої допомоги, з'являється лікар з червоним хрестом та слухавкою.
Лікар:- Так, скорую визивалі?! Какой тут Казе плохо стало, закусывать нада было, (здивовано зупиняється перед Козою). Так ето что, дійствітєльно живая коза?
Дід: - Коза, Коза, тільки не зовсім жива. Може медицина допоможе Козу оживити?.
Лікар: - Угу. Так, мы смотрим.. или НЕ смитрим? (відтягує двома пальцями кишеню халата. Дід метушливо лапає себе по кишенях, опускає в кишеню щось). Ага, значить смотрим.
Таак, пасмотрім.(відкриває Козі ижнюю щелепу, заглядає у рота, прикладає слухавку та робить типові для медично огляду рухи). Гм, т а а ак..
Дід : - нетерпляче — Ну шо там пані хведшер, медицина каже?
Лікар – перфразовуючи Діда :
-Медецина каже, что Казе Вашей больше трьохсот лет, вот вам рецепт — етім будете мазать, єтім пріпаркі делать трі раза в день после єди.. ('До людей) Бог даст может і оживьот.(Діду) Да, і покупать только в етой аптеке! В другіх – не поможет. Всьо понятно? Будьтьє здоровы.
(демонстративно включає ліхтарика і покидає авансцену під сопілку-сирену швидкої).
(другий варіант)
Цілителька: Я – цілителька Аза! Порчу знімаю, чоловіків в сім'ю поветраю, мертвих кіз - оживляю! (робить паси руками, вказує на діда з бабою пальцем) - До мене в приймальню з козою! Вівторок-четвер з 3-х до 5-ти. Оплата згідно прейскуранту, рахунок у секретаря.
(Іде, піднявши руки догори характерним жестом)


Дія третя.
Дід, баба та нечиста сила, далі – н.с.

Н.с:- ( виходить з мішком за плечима, в якому схована повітряна кулька, а на мішку великий чорний напис «КРИЗА»)
- Тааак а Вот і Коза. І коза не простая, а Коза плодородія! Пока она по земле ходіт, то і людям жито пшеніца родіт.. Я єйо уже тишу лет іщу. Ну на етот раз уж єйо Козью душу нє упущу! (до діда) Добрий день, здравствуйте! – (голосом Черновецького) мне знаєте очень не нравіться, когда по уліцам валяються мьортвиє кози. Но Вам повезло я вашу козу могу забрать а тебе за ето мішок гречкі дам.
(коза перелякано здригається, Баба насторожено підходить до кози і обрежно розглядає її) Ну что — порукам?! Дід здивовано оглядаючи хвоста, що зрадницьки стирчить з-під одежі Н.С., невпевнено каже:
Дід: - Та воно якось не того, дивно воно якось,
Н.с.:- Ну, что не того. Я тєбе єщо консерви к празднікам подкіну і пенсію добавлю. А хочеш большим начальством тебя сделаю – на ролс ройсє будеш єздіть.
Баба кидає разглядати козу, і з гнівним подивом спрямовує свою увагу на хвіст н.с. руки в боки і голосно категорично каже, більше до діда:
Баба: КОЗУ НЕ ВІДДАМО, (до людей) ВКРАЇНІ ПОТРІБНА КОЗА!!!
Н.с. А вот как! Ну я вам покажу. Прикладає кінчік хвоста до вуха імітує моб. Тел. Говорить: Ало, мнє самого пожалуйста., кто спрашиваєт ? он мєня знаєт ….. Ало, слушай тут дед з бабой нє хотят повіноваться, так ти ім газу больше не давай, что? …. нічего пусть померзнут.
Баба: не бійся, не замерзнем! - Анахтемська ваша кумпанія! А ну йди геть з двору, нечиста сила!
Дід нетверезим голосом: Геть нечиста сила, - і лупить по мішку н.с. кійком, мішок с кулькою лопається.

Дія четверта
Ті самі і Запорожець-характерник.
Запорожець голосно:
-Де нечиста сила ? !! ( н.с. перелякано завмирає) Запрожець підходить ближче до н.с. - ось ти де, бісова душа, бачу впізнав мене ?
Н.с: - Аааа .. зд.. здддррравствуйтеє здравствтвуйтє как же, как же, узнал, узнал.. хі-хі.. В наших краях характерніков запорожцев всякій знаєт.
Запорожець : А хіба ж я тобі не казав, щоб ти у нас в Україні більше не з'являвся ?
Н.с: - ну, гаваріл.
Запорожець - А казав я тобі, якщо хоч раз тебе в Україні побачу то так перехрещу по козацьъки, що ти навік дорогу забудеш не тільки в Україну, а і в саме пекло?
Н.с: - ну, гаваріл.
Звапорожець: То ж тепер дорогенький не ображайся.
(робить урочисто хресне знамення, н.с завмирає ніби загіптнотизований, запорожець бере його за комір трохи нахиляє і зі словами
- згинь пропади нечиста сила з України на віки вічні,
копняком відправляє н.с з авансцени.)

Дія п'ята - заключна.

Дід:- чоловіче добрий, як ти характерник, то може нам і козу оживиш?
Запорожець підходить до Кози задумливо:
- Оце вона і є, тая Коза, та сама..
Дід: - оця ж і є.
Запорожець : Ану дівчатка-ангелятка, дзоніть у дзвоники (дівчатка підбігають і дзвонять над Козою дзвіночками), (простягає руку) Устань, Козо, іди на поля землю будити та хліб родити.!
Коза підскакує і починає весело підстрибуючи танцювати. Сопілка грає „Козу", всі веселяться і співають:
Коза ожила Весела стала
Го-го-го коза,
Го-го-сірая
Та й пішла коза, та й стрибаючи
Та й добрих людей звеселяючи
Ой розходися, розвеселися
По всьому дому по веселому
Де коза ходить - там жито родить
Де не буває - там вилягає
Де коза ногою - там жито копою,
Де коза рогом - там жито стогом
Го-го-го коза,
Го веселая,
Го-го-го сіра,
Го-го білая…

 

с. Грузьке, Макарівський р-н, Київська область.
Заводить Опар'єнко Віра 1922 р.н.

Ой, як же було ізпрежда віка
Ой дай Бо..
(приспів повторюється після кожного рядка)
Ой, як не було неба і землі
А тільки було синєє море
На тому морі горіли огні
Коло тих огнів сиділи святі.
Радять радоньку кого в море послать.
А святий Петро говоре на то
Та достань Петро жовтого піску,
Та посіємо по всьому світу.
Щоб уродилось небо і земля,
Небо зорями, земля квітами.

P.S. Цю колядку використав як фон у фінальній сцені Олег Скрипка у мюзиклі "Ніч перед Різдвом", ми її "вислухали" із запису і тепер співаємо із нашою "Зоряницею" вже другий рік. Лише цей рік мені вдалося зімітувати (тішу себе надією) характерний голос отих бабусь.. без котрого ця пісня "академічно" - не звучить зовсім.

 

(один з варіантів цієї колядки, Хмельниччина, м.Красилів)

Бог ся рождає, хто ж Го може знати.
Ісус Му ім’я, Марія Му Мати!
Приспів:
Тут Ангели чудяться,
Рожденого бояться,
А віл стоїть трясеться,
А віл смирно пасеться.
Пастирі єграють, чудо повідають
Тут же (6р.) тут.

А Марія мати гарненько співає,
І хор ангелів їй допомагає.
Приспів:

Йосип старенький колише дитятко.
Ой люляй, люляй мале отрочатко.
Приспів:

Троє царів од Восток приходять,
Смирну і ладан і злото приносять.
Приспів:

 

Щира дяка, Фрезіє! Як добре, що є люди які не дають померти рідній пісенній спадщині.
...і соромно, що взнаю пісні з рідного куточка аж через Інтернет Бажання відтворювати те, що з діда-прадіда, у мене не зникло, але якось немає однодумців, а пісня - справа колективна. Багатьох дратує архаїзм, кажуть, що то все вже неприродньо - скажімо, закликати Мороза до квартири з балкону кутю їсти і просити його не морозити неіснуючий врожай Та все ж, мабуть, такі відтворення традицій дають сучасній людині відчуття певної гармонії, повернення до витоків?

Скажіть, а де ви виступали, де можна послухати ваш гурт на майбутнє?

 

У мене дві батьківщини: одна - місто де я народилася, а друга - це там, у Хмельницькій області, де народилися всі мої предки, принаймні, до 5-го коліна - з обох ліній. Дуже тішить зустріти земляків, Divcha. І однодумців!! Який несподіваний і непередбачуваний світ..

Колядницькі гурти ходили колись із зіркою від хати до хати. Але в місті будинків - мільйон.. та і трохи воно по незнайомим квартирам.. Отже, ми собі винайшли серединку: намагаємося щороку знайти цікавих людей, що вболівали і вболівають за українську культуру, котрі цінують колишню традицію і люблять автентичну (необроблену) пісню, і згодні (через попередню телефонну домовленість) щоб до них прийшли отакі автентичні колядники. Це дає нам особисту втіху вживу побачити "живі легенди". Так ми побували у Левка Лук'яненка, Павла Мовчана, акторки Раїси Недашківської, були у Миколи Ткача, Миколи Плахотнюка, цього року навіть колядували у подружжя Петра Гончара і Ніни Матвієнко. По дорозі - ніколи не мовчимо.. хоч потім за два дні безперервного співу і горло сипить. За ці 5 зим (у нас був ювілей) мені здається, у стількох маршрутках Києва і по різним лініям метро нас вже бачили і чули кияни..
Щороку намагаємося бодай на півгодинки - але скласти конкуренцію дідам-Морозам біля ялинки на Хрещатику.
Їздимо інколи до родичів членів нашого гурту, а заразом можемо зайти у тому будинку до сусідів. При чому трапляється і таке, що тим сусідом може виявитися самотня людина, якій отаке наше привітання - як розрада, як свято. Буває, там є малі дітки.. і вони такими зачудованими очима дивляться, усміхаються..
Цього року випадково нас запросили поспівати біля льодового Вертепу (біля палацу "Україна") на відкриття, а ще - в музеї Івана Гончара.
Слухати можна - я надішлю в приват контакт. А ще краще - співати з нами.
В нас план-максимум чи ж мрія - щоб таких от гуртів було декілька, щоб можна було відродити цю традицію в місті. Бо генетика - вона промовляє!
Ми цього року зайшли у гастрономчик на Василя, бо наш учасник гурту пообіцяв продавщицям що прийде щедрувати (ті побачили вишиту сорочку і смушкову шапку, коли він там щось купував по дорозі на місце зустрічі гурта і стали просити - ну, зайдіть до нас..) І от ми вже все заспівали, навіть хлопці засіяли і виходимо, співаємо щедрівку (оту, з Красилова). А я дивлюся - там хлопці молоді край підвіконня тусувалися, пиво пили - звичайні собі хлопці.. і один з них ну такими захопленими і ясними, дитячими очима дивиться і слухає.. ніби він у церкві.
Я такої метаморфози з обличчям ніколи не бачила.. прояснене просто.
Бо то - зов предків промовляє. То - правічне, НАШЕ.

P.S. цього року нарешті придбала собі цифровий диктофон. Мрію зорганізувати етнографічну "експедицію" селами Красилівського району. Поки що чекаю на "вікно" з роботою і клопотами, щоб "вирватися" туди..

 

Подільське весілля початку ХХ-го століття
(записано з оповідей моєї бабусі, 1930 р.н., м. Красилів Хмельницької обл..)

СВАТАННЯ
На сватання приходять батьки і старости з боку «молодого» як кажуть на Поділлі, наречену ж там звуть «молода». Приходять, як годиться, з хлібом. Молода пов’язує нареченому хустку на праву руку, старостам - рушники. Мати молодого пов’язує її на голову стрічку. Старости можуть жартувати на зразок «десь тут бігла лисиця – красна дівиця», проте це не є поширеним чи обов’язковим атрибутом. За гостиною обговорюються деталі майбутнього весілля.


ЗАПРОШЕННЯ
За тиждень до весілля молода сама або з котроюсь із «дружок» ходить просити на весілля. Дружками молодої є усі незаміжні дівчата, з котрих вона обирає головну «старшу дружку», часто це є найближча подружка чи сестра. З боку молодого посаду сучасного «свідка» називають «старший сват».
Гостей молода запрошує з ритуальним хлібцем-коровайчиком, з шишкою. Шишка виглядає як круглий солодкий білий дріжджовий хліб (зі смаком короваю) із чотирма близько розташованими спіралевидними «крутиками» по центру. Він змащується олією таким чином, що поверхня шишки є смачного темного кольору випеченої скоринки, а «крутики» є білими. Дуже шанованих гостей і хрещених просять на весілля вже з калачами. Калач - більший за розмірами ромбічної форми хліб тієї ж якості з «косичкою» по верху, сплетеною із двох джгутиків тіста. Молода заходить до хати, тричі кланяється і проказує запрошення: «Батько й мати просили і я Вас прошу на хліб, на сіль, на своє весілля».

КОРОВАЙ
Класично весілля святкувалося у неділю. В перед весільний четвер вранці молодий приносив хустку, котру йому зав’язала на сватанні молода, із загорнутими у кутик паперовими грішми (символична сума не має значення).
У той же четвер печуть коровай. Для цього дійства сходяться лише заміжні жінки. Під час усього процесу співають ритуальні пісні. Частина з них – жартівливі:

Ой, ішли ми на короваєць,
Несли коробочку яєць.
Передибали нас хлопці –
Побили яйця в коробці.
Ой що ж ви нам, хлопці, зробили,
Яйця в коробці побили.

Є і суто обрядові, так би мовити, коровайні пісні. Бабуся ще пам’ятає (хоч згадала з труднощами) таку:
Колесом, колесочком
Сонце вгору йде.
А в нашої (ім’я нареченої, напр. Ганнуся)
Рай на столі сяє.
Ой, Ганнусю, серце,
Хто ж тобі цей рай дав?
Дав мені Господь бог,
Ще й матінка рідная.
Бог дає, доставляє,
А матінка дає, ще й причиняє

Коровай прикрашається вигадливими квітками і листочками з тіста, посередині короваю – квітка (символ незайманості дівчини). Добре пам’ятаю враження дитинства (приблизно 1980-й рік): в печі палахкотить вогонь, розпашілі жінки вирізають металевими покришками з-під лимонаду різьблені по краям «волошки» з тіста, котрими прикрашають коровай на весілля маминої молодшої сестри, смачно-коричневі скоринки калачів і шишок..

***
Дозволю собі невеличкий відступ і подам коровайну пісню, записану в Київській області.
Згурівський р-н, с. Турівка
Короваю-раю,
Я ж тебе хороше дбаю,
Сиром да насипаю,
Маслом приливаю,
Кругом да тетерочки,
Всередині – перепілочки. Гу-у-у!

Піч наша регоче,
Короваю хоче,
А припічок посміхається,
Короваю сподівається. Гу-у-у!

Коровайниці п’яні,
Короваю не зоклали,
Через столи спотикаються,
Шишками запихаються. Гу-у-у!

Зверніть увагу: відстань між регіонами складає понад 300 км, тим не менш ритуальний символ-образ «раю» і ритуальна назва «шишка» збігаються. Крім того в подільському зразку «колесом, колесочком сонце вгору йде» звучить архаїчно-язичницьки, тоді як «Господь бог дав», ймовірно, додано пізніше, після прийняття християнства.
Маю підстави зробити такий висновок, спираючись на аналогії з колядками. В багатьох колядках кінцівка приспіву є органічно «доточена» образами християнства, сина божого, хоча починається теж з образу «раю», який має безумовно символічне значення, відмінне від християнського, звісно. Цікаво було би пошукати дослідження, присвячені цьому символу, що це було?
"Соловей співає, садки розвиває" - з веснянки, отже "рай розвивсь" - чи це не дерево яке символічне, часом? З іншого боку, "розвивсь" - розквітнув, може вживатися і для нерослинних символів. "Рай на столі сяє" у бабусиній пісні, яйце-райце знову ж таки.. "Рай" у обрядових давніх піснях - це що: язичницьке деревце у кожному дворі чи відсторонений символ щастя, долі, добробуту?
(колядка)
А в нашого пана та й на його дворі рай розвивсь
Приспів:
Рай розвився, Господь звеселився,
Що й на світ син божий родився.
***

ГИЛЬЦЕ
В суботу напередодні весілля хлопці зрубують «гильце» з сосни чи ялини – невеличке деревце чи вершок великого дерева:


***
Ой, сосно, сосно,
Де ж ти росла?
?….? берегами,
До нас припливла,
На нашому столі засіяла.

***
Там забуті бабусею слова перед «берегами», але тема вгадується. Чому – припливла, випадково? Не думаю. Згадується пісня з іншого регіону: «стояла сосна серед Дунаю, дай Боже. А на тій сосні сив сокіл сидів, дай Боже».. Приспів «дай боже» теж або доданий пізніше або це яке архаїчне "даждьбоже" ? - колись спробую відшукати в інтернеті чи де-інде, що про це думають етномузикологи. Символ дерева серед води, як початку життя, присутній у багатьох архаїчних українських піснях. Згадаймо хоча б того ж Скрипку і його автентичних бабусь, котрі співають, що спочатку було «синєє море».
***

Увечері приходять дружки і «вбирають гильце»: виготовляють з паперу квітки, чіпляють їх на гілля, а ще стрічки, на верхівку – обов’язково велику червону квітку із колосками пшениці. Співають:

Благослови, Боже,
І отець і мати
Своєму дитяті гилечко вбирати.

А з руточки дві квіточки,
Благослови, Боже,
І отець і мати
Своєму дитяті гилечко вбирати.

Благослови, Боже,
І отець і мати
Своєму дитяті гилечко вбирати.

Ставлять гильце у круглу хлібину (виходить на зразок ялинки у підставці).

 

ВЕСІЛЛЯ

У неділю вранці вбирають молоду. Що цікаво, що зазвичай наречений присутній як глядач цієї найзворушливішої церемонії, обряду накладання вельона, котрий відбувається так:
Молода сідає на стілець, покритий у давнину вивернутим кожухом, але вже з початку ХХ-го століття – на подушку, як символ майбутнього богатого життя. Її розплітають косу і розчесують волосся, дружки і старші жінки співають жартівливі приспіви у швидкому темпі:

Масла, матінко, масла,
Я у тебе корову пасла,
Масла хоч трошечки
Помастити волосечки.
***
А надворі просо молотят’,
А у хаті косу золотят’,
А ще проса не змолотили,
А вже косу й озолотили.

У запалій мовчанці проникливий голос тужливо заводить соло, що підхоплюється хоровим співом (жінки, як правило, не втримуються від сліз):

Ой, куди ж ти, моя доню, ходила,
Що ти свою головоньку
Та й оббілила.

Ой, ходила, моя мамцю,
У вишневий сад,
А на мою голівоньку
Білий цвіт упав.

Ані його буйний вітер не звіє,
Ані його ясне сонце
Та й не зігріє.

Ані його ясне сонце не зігріє,
Тілько той (ім’я нареченого) Іванко
Розвеселіє.

***
Не можу втриматися, щоб не висловити свій захват від ніжної поетики «грубого» народу, котрий з такою японською витонченістю передав образ нареченої у білому цвіту вишні..
***

Мама нареченої тричі кропить її голівку свяченою водою, хрестячи пучкою «во ім’я отця, і сина, і святого духа» і накладає вельон.
Коли наречена готова, двоє старостів з боку молодого підходять до неї, з обох боків підіймають в повітря її разом із стільцем і розвернувши обличчям до дверей, ставлять стілець з нареченою на землю. Підходить старший сват і простягує її свою руку – наречена не подає своєї руки. І вдруге пропонує свою руку старший сват і наречена не подає руки. Тоді підходить наречений і подає її свою руку, а наречена, подавши йому свою, устає із стільця. Тут же з вереском кожна з дружок намагається першою сісти на стілець із подушко/кожухом – це має означати що вона першою вийде заміж.
Далі молодята просять благословення у батьків:
- Просимо благословенства!
- Хай Бог благословляє!
- Просимо благословенства!
- Хай Бог благословляє!
- Просимо благословенства!
- Хай Бог благословляє!

Далі молодята вирушають до церкви (тепер – до РАГСу) на різних підводах (тепер – машинах), зустрічаються і стають у пару лише біля церкви.

***
Цікава традиція. Коли я була присутня на весіллі у Свалявському районі Закарпатської області, то там наречений із своїми гостями позаду і наречена із своїми теж ішли до церкви нарізно, зустрічалися посеред села. Вже наближаючись впритул кожна сторона робила один крок, зупинялася. Тоді крок назустріч робила інша. Так само, здається, у гуцулів, тільки ті їдуть на конях назустріч одне одному).
Там же (знову ж таки – відстані великі ,а символи і обряди – ті ж) напередодні весілля плетуть віночок з барвінку для нареченої, тоді як на поділлі вціліла лише пісня, яку співають дружки коли наречена приходить до свекрухи, а віночка вже не плетуть:
Вийди, матінко, з хати, (двічі)
Невісточку вітати,
Вчора була й у віночку,
А ниньки в барвіночку.
***

Під час вінчання є ще такий «забобонний» звичай, коли молода, обходячи церкву, однією ногою тягне за собою рушник, на якому стояли молодята: це буцімто ґарантує усім присутнім на весіллі дружкам швидке заміжжя.
Після вінчання/розпису пара приходить до хати батьків, які зустрічають молодят із хлібом та сіллю. Молоді тричі кланяються і цілують хліб. Наречена в цей час тримає під пахвами по хлібині і, поцілувавши хліб, подає новим батькам по хлібині, проказуючи:
- Візьміть оцю хлібину і прийміть мене в ваш рід як свою дитину.
- Хліб беремо і тебе, Ганнусю (ім’я нареченої), у наш рід приймаємо.

Гостей просять до столу.
Час від часу просять «весільную матір», тобто матір того з молодят у котрих святкується весілля:

Ой де ж наша весільная мати, (двічі)
Обіцяла по три чарки дати,
Першую з ягідками,
Доругую з вишеньками,
Третюю з калиною
За своєю дитиною.

Або:
А ми звідси не підемо,
Коли горілки не вип’ємо.
Чи таке:
А в нашог свата
Солом’яна хата,
А стіни з берези,
Усі гості тверезі.

Полюбляють примушувати цілуватися старшу дружку із старшим сватом. Трапляється часом навіть, що пізніш старший сват і старша дружка згодом і одружуються. При чому, якщо цілуються скромно, то невгамовна молодь кепкує:
Старший сват, старший сват,
Як тобі не встидно?
Ти цілуєш старшу дружку
Як малу дитину.

Або і взагалі отаке:
Старший сват, старший сват,
Чом на вилку сперся,
Не цілуєш старшу дружку,
Бо ще не нажерся.

Під час весілля молодят застерігають триматися за руки і стежити щоб ніхто з гостей не пройшов по-між них – теж символіка, милі такі забобони.

Наприкінці святкування відбувається так званий «перепій». Кожен з гостей підходить до молодят, старости наливають йому чарку, він каже свої побажання і дарує подарунок. Вже потім гостям роздають коровай. Часом задля пришвидшення церемонії коровай роздають одразу після обдарування, об’єднуючи «перепій» і «коровай».
Перед початком церемонії просять в батьків нареченого/нареченої благословення:
- Благословіть коровай різати!
- Хай бог благословляє!
(тричі)
Коровай традиційно ріже хрещений батько нареченої. Вирізаються шматки таким чином, що лишається спід короваю, так звана підошва, і шматок із квіткою посередині. Шматок короваю з квіткою належить молодятам, які мусять колись згодом примоститися вкупочці і з’їсти його разом.
Після роздачі короваю батьки нареченої/нареченого дарують найближчим родичам і шанованим гостям дари: жінкам - хустки, відрізи (в давнину, може, то були рушники, котрі пізніш замінилися хустками?), мужчинам – сорочки. Обдаровані жінки ідуть до спеціального танцю, майоріючи подарованими хустинками у піднятій руці. Потім старости танцюють запальний «танець з підошвою», тримаючи в руках тацю з підошвою короваю, за традицією цю підошву віддають музикантам.
Далі дружки співають:

Прийди, мамцю, прийди (двічі)
Скинь Ганнусі (ім’я нареченої) бинди*,
Її в них не ходити,
Дружечок й обдарити.

*бинда- діалектне, стрічка

Свекруха знімає невістці вельон, зав’язує хустину. Далі молода по черзі танцює зі всіма дружками (до малих дівчаток включно), одягаючи під час танцю свого вельона на голівку кожної з них, і дарує (в давнину судячи з пісні – свою власну стрічку з власного дівочого вінка) кольорову бинду, стрічку.
В понеділок – «курка». Накриває на стіл понеділковим гостям молода, показуючи свою вправність як молодої господині, припрошуючи гостей.

***
На Поділлі «курка» не виправдовує своєї назви, а от на Київщині зберігся звичай: кожна родина, ідучи на «курку» приносить із собою ви патрану курочку, усі курочки кидаються у один великий казан і вариться смачна-смачна навариста куряча юшка, якою частують гостей.
Там же, на Київщині, зберігся ще один цікавий обряд: на другий день після весілля відбувається гротескне «весілля» з перевдягненими жінками: «молода», як правило, вагітна, що колись вважалося посміховиськом як сам по собі факт (сучасним молодим невтямки – що смішного, таке часто трапляється в сучасності, але колись то було ганьбою), «молодий» у кумедному одязі. Батьків наречених перевдягають «навпаки»: батько у спідниці, у намисті з бубликів, мати у штанях з намальованими вусами. «Молоді» ходять по вулиці, гротескно кланяються і просять усіх на своє весілля, потім уся весела процесія з «молодятами» на чолі рушає (на підводах чи пішки) до ставка, річки, озера, пригощаючи чаркою усіх хто стрічається на шляху. Там усі перебрані просто в одязі зіштовхують одне одного у воду, а то і гостей затягують до веселого купання.
Теж відгомін сивої давнини, язичництва.
***

Після весілля весільне гильце кріплять на вершечку стріхи хати і воно ще довго майорить на вітрі барвистими стрічками, сповіщаючи на всі околиці що тут відбулося Подільське весілля.

 

До певного моменту навіть не усвідомлювала всієї глибини наших звичаїв! Наші, а зокрема наведені вище пісні, прийшли до нас не в своєму первинному вигляді, тому на їх первинний сенс я якось не зважала чи не хотіла зважати, а подекуди він уже й не надається до відслідкування.
Фрезіє, задалася й собі вашими питаннями, і ось що "нарила"
1. Щодо образу короваю-раю, то спираючись на певні джерела, можна стверджувати, що за ним стоїть той самий Предвічний Бог, Господь Світа, Дажбог-Сонце чи як би ми ще його не називали.
2. Гільце - Райське Дерево - Дерево Всесвіту - Дерево Роду. За давньоукраїнською міфологією і як видно із Вашого прикладу космогенічної колядки, вода (синєє море, Дунай) є однією із стихій з яких сотворився світ. Всесвіт уявляли у формі Дерева, що має триєдину будову - небесний, земний і підземний світ. Птахи (мають небесну суть, бо сидять зверху на дереві) створили світ, посіявши пісок, який дістали з дна моря. Отже, райське дерево - це, очевидно, те прадавнє дерево, з якого почалося все життя, а для молодих - можливо, уособлює їх індивідуальну долю в контексті цього прародового зв'язку.
3.

Але це ж одне й те саме! Різниця ж лише у сучасному сприйнятті цього звертання до Вищої Сили. Давні українці просили-заклинали "ой Дажбоже" (тут уже в самому найменні закладено прохання до Того, який "все дає"), а тепер звертаємося до Господа, чи не так? Існує також думка, що це заклинання має значення закріплення, як у християнстві "Амінь" - "щоб було так".

Не претендую на якусь науковість своїх тверджень - просто подаю свої припущення

 

Дякую, Divcha, за небайдужість до теми.
Абсолютно погоджуюся (теж не претендуючи на науковість). Дуже слушні всі три Ваші зауваги.
Особливо ж згодна щодо приспіву "Ой дай Бо.." - що він є своєрідним заклинанням-закріпленням. Я теж так думаю.
Між іншим, слухаючи старовинні гуцульські колядки, звернула увагу на дивне "Же.." - з якого починається кожний рядок, який співає дідусь-гуцул як неповторні мантри карпатські. І от це "же".. чи не залишок це від прапрадавнього "Дай Боже", "Даждьбоже".

Колядка
(Космач, Гуцульщина, супровід: скрипка, сопілка)

Же.. Я в пастеречку на подвір'єчку.
Же.. Ой стоїть же ж нам, стоїть, дворове.
Же.. Стоїть дворове, й саме дубове.
Же.. Ой, люде то знати, стоїть столове.
Же.. Стоїт столове чом калинове.
Же.. Ой, на тих столах лежат скатерти.
Же.. Лежать скатерти все більчатії.
Же.. Ой, на тих столах три свічі горять.
Же.. Три свічі горять все восковії.
Же..Все ж восковії з ярого воску.
Же..Поза столове сидять святії.
Же..Ой, сидять, радочку радять.
Же..Радочку радять все ж первовічну.
Же..Все ж первовічну з первого віка.
Же..Чом не так тепер як з первовіка.
Же..Коли Господь Бог землею ходив.
Же..Святі ходили суперечали
Же..Чом не так тепер як з первовіку.
Же..Що кум до кума з вечерев не йде.
Же..Донька матері суперечає.
Же..Ой, брат на брата меч піднімає.
Же..Сестра на сестру чарів шукає.
Же..Сусід сусіда до пана вдає.
Же..Ой, за цим словом, будь же нам злоров.
Же..Будь же нам здоров, господаречку.
Же..Господаречку, ой чом, Йваночку,
Же..Ой, не сам з собов з своєв ґаздинев,
Же..З своєв ґаздинев тай діточками.
Же..Ой, з діточками та й братчиками.
Же..Ой з братчиками тай сестричками.
Же..Ой, з сестричками та й сусідками.
Же..Ой. з сусідками з усев челядков.
Же..Дай же вам, Боже, в ваш дім здоров'я
Же..В ваш дім здоров'я на челядочку.
Же..Ой, на двір щастя, на худобочку.
Же..На худобочку, на все нинічко.
Же..Околом - двором з усім обходом.
Же..Щоб ся хліб родив на вашим поли
Же..Щоб вам ся вели воли й корови,
Же..Щоб вам ся тай вели вівці і пчоли
Же..Вінчуємо вас щастям здоров'єм
Світлим Рождеством.
Же.. Світлим Рождеством, світим Йорданом
Же.. Світим Йорданом та довгим віком.

 

Свято Купала
(використані матеріали статей упорядника музичних народних творів Чебанюк О.Ю.)

[WIKІ]Від сивої давнини збереглися у пісенній скарбниці українського народу купальські пісні, виконувані в ході обрядів, що відбувалися напередодні свята Івана Купала, що припадає на 7 липня за новим стилем (24 червня за старим стилем).
<...> (продовження статті тут)
***

Оте «живе побутування» збереглося не в однаковій мірі. На жаль, маю лише два зразки: з мого дитинства на Хмельниччині і з розповідей свого кума, котрого дитинство проходило в Оратівському районі Вінницької області.
Стосовно останнього, то там ще живий обряд пускання з пагорбу у воду палаючого колеса, решту особливостей хотілося б якось записати при нагоді.

А стосовно свята Купала з мого дитинства в останній чверті ХХ століття (80-ті роки), то було воно, либонь, доволі збіднене в сенсі етнографічної екзотики в порівнянні з часами язичництва. А було так.
Увечері 6 липня хлопці і дівчата зібралися над яром. У хлопців – сокира. Доки вони шукали підходящу для такої справи вербу, на якій зрубували гілку, схожу на 2-метрове деревце, дівчата пішли по яру, потім до найближчого поля, збираючи по дорозі яскраво-рожевий іван-чай, звіробій, темно-вишневі квітучі такі качалочки, котрих назви не знаю, волошки, маки, рум’янок. На вулиці, що йшла понад яр, біля самої стежки стояв стовп – опора електрична, попід стовпом – лава. Метрів за 15 униз по стежці була місцинка-галявинка, на котрій хлопці і встановили «гильце» - так звалося ритуальне вербове деревце, вкопавши його міцно у землю. Дівчата уквітчали його – без пісень, правда, бо я їх тоді ще не знала, а дівчата місцеві може і знали, та не співали. Зате на лаві вже сиділа запрошена заради такої справи (покійна вже) баба Юстина. Коли ми посідали біля неї хто де, вона почала співати (використовуючи з хитреньким усміхом імена присутніх хлопців і дівчат, які подобалися одне одному):
Ой на Івана, на Купала,
Вийшла Галюня гарно вбрана.
Летів шуляк без вулицю,
Схопив Галюню за спідницю.
Вийшов Сашуня гай-гай, гай-гай,
Віддай Галюню, віддай, віддай.
Віддай Галюню, робітницю,
Візьми Оксанку, ледащицю.
Вийшов Андрійко, гай-гай, гай-гай,
Віддай Оксанку, віддай, віддай,
Віддай Оксанку, робітницю,
Візьми, Оленку ледащицю.
Вийшов Дмитрусьо, гай-гай, гай-гай,
і т.д.
Візьми з другого села дівчину.

***
Ой на Івана, на Купала,
Вийшла Маринка гарно вбрана.
На неї хлопці зглядаються,
А зачепити стидаються.
Один Їваньо не стидався,
Взяв за рученьку, привітався.
Ой ти, Маринко, ой ти, ой ти,
Звідки до тебе зайти, зайти.

(бувало і жартівливе продовження):
- Садком, Їванко, садком, садком,
В мене горілка з медком, з медком.

Більше не пам’ятаю. Було мені тоді не більше 10 років і моє зацікавлення давніми піснями було ще неусвідомлене. Це вже пізніш виникла ідея піти до хворої на ноги баби Юстини, котра не виходила з хати, і попросити наспівати все що вона знала і призабула, або що ще не забула остаточно.. але то не насмілювалася, бо то не була аніяка родичка та й побоювалася що не запам’ятаю мелодію за два-три переспіви, а магнітофону що записує у мене не було.

Після того як баба Юстина закінчила нам співати, ми скупчилися на краєчку пагорба і за сигналом якимось побігли наперегони до гильця, щоб ламати з нього гілля. Найщасливішому мала дістатися верхівка. Змагатися з місцевими аборигенами мені було важко - зашпортнувшись на льоту, я загриміла коліньми на землю, але мені теж вдалося добігти вчасно і наламати трохи гілля, яке зараз же усі понесли додому щоб розкласти на городину. Бабуся моя ще напередодні купальського вечора сказала принести купальську вербу і покласти на огірки – щоб гарно вродили. Вдома кожен набрав їстівного-смачненького: вареників, печива, лимонаду якогось.. усе це було принесене до гильця, на місці якого розклали багаття. Стрибали. Балуючись – ні на які пари не розбивалися, а просто бавилися як діти. Далі святкування нічим не відрізнялося від звичайних «шашликів», тільки шашликів не було, бо малі ми ще були.. Малося святкувати до ранку, а вранці зустрічати сонце – дивитися як воно купається. Але ніхто до ранку не витримав, здається, пішли спати. Пригадую ранок якогось другого вже року святкування, я тоді була із двоюрідною сестрою в яру раненько і пам'ятаю те сонце: видавалося, що воно коливається уверх-униз.. проте, якщо довго дивитися на розжарений диск, що сходить над обрієм, то від сліз в очах що хочеш видасться..
Тим більш що 7 липня – то не день сонцестояння, власне.. але святкується Купала 7-го липня вже давно.

Декілька років потому, в сусідньому районі у другої моєї бабусі (покійної, царство їй небесне) Софії я записала ще одну, мою улюблену купальську пісню, ніжну на мелодику і поезію:

Ой, бару-бару, на тину
Там висіла колисонька
На шнуру.
А хто в тії колисоньці
Колисався?
Молодий Іванко гойдався.
Ви гойдніт-и мене
Високо,
Нехай же я подивлюся
Далеко.
А де ж моя Оксанка
Походжає,
Вишитими рукавами
Махає.
Вишитими рукавами махає,
Золотими перстенями
Сяяє.

Цього року Олег Скрипка свій щорічний Етно-фестиваль «Країна мрій» проводив не 7 липня (прив'язуючись до свята Купала) як то було раніше, а – 27 червня, ближче до солярного Івана Купала.
Так само, напрклад, Голосіївська адміністрація м. Києва цього літа проводила святкування Купала 20 червня (період сонцестояння припадає на 21-23 червня).
Це потужний сигнал. Надалі.. надалі, схоже, буде у нас не тільки два "нових роки" і "два Різдва".. а і два Івана Купала.
Я вже це ясно бачу, по тенденціям.
Але ми, українці, народ толерантний.. ми і по-старому відсвяткуємо, і по-новому.. а там видко буде: яка дата "відімре", а яка приживеться.
Головне, щоб не вмерла традиція. А дати - діло наживне. [/WIKI]

 

коли б було більше таких людей, як Ви, Фрезіє!

 

Прохання до форумлян. Хто може розповісти про якийсь маловідомий обряд українського народу (НЕ весілля і НЕ похорони). Може, у Львові є якісь цікаві обряди? Мені це потрібно для реферату. Заздалегідь вдячна.

 

Вот тут материалы по играм и обрядам украинцев, живших/живущих на территории России (Нижнее Поволжье): http://ukrvolga.seun.ru/index.html Мне было интересно.

 

Ой по горі, по долині голуби літають,
Не зазнала розкошоньки, вже й літа минають.

Запрягайте, хлопці коні, коні воронії,
Та й поїдем доганяти літа молодії.

Як догнали літа мої на тисовім мості,
- Ой верніться, мої літа, та й до мене в гості.

- Не вернемось, не вернемось, бо нема до кого,
Було літа шанувати, здоров'ячка свого.

- Літа ж мої, літа мої, як вас шанувати?
- Було їсти, було пити, ще й лягати спати.

- Я й не їла, я й не пила, я й не досипала,
І так же я свої літа тяжко змарнувала...

Ой по горі, по долині голуби літають,
Не зазнала розкошоньки, вже й літа минають.

(записано в с. Яворівці, Красилівський р-н, Хмельницька область)