Українці - заробітчани

А дитина що? Думаєте їй легко буде в чужій країні з чужою мовою в чужій школі? Діти в школі, вони досить жорстокі можуть бути

 

А це залежить від того, в яку країну їхати

 

І невже він пішов без підготовки в німецьку школу?
А у мене колишній співробітник переїхав з Чехії в Швейцарію. І його сину не було так просто з німецькою мовою. Просто дитина на деякий час плентається там позаду, доки не навчиться на більш-менш пристойному рівні мови

 

а для чого підготовка. Тут приїжджає дуже велика кількість сімей з дітьми які не знають мови і йдуть не тільки в перший клас, а й в восьмий, десятий... правда в залежності від міста де живуть і школи то можуть трохи нудитись, це якщо школа в Нью Йорку але багато шкіл на периферії дуже сильних тому нераз мусять більше вчитись.
Звичайно що все залежить від виховання і сім’ї, бо не всім зразу зрозуміла ментальність іншої країни і якщо діти швидше вливаються в русло то батькам це займає трохи часу.

---------- Додано в 00:47 ---------- Попередній допис був написаний в 00:43 ----------

Вийде. Який б у вас не був диплом ви можете влаштуватись на роботу власне там де вам подобається. А якщо захочете то можете перевчитись на те що вам подобається. Спочатку треба буде повчити мову а потім вже візьмете якийсь курс на 18 місяців і будете мати якусь професію в руках, плюс, так як в нас то кожен навчальний заклад допомагає працевлаштуватись.

 

У Лівані файно снігові гори, нормальні пляжі, кедри.До християн звикли
алкоголь виробляють і продають , французькою говорять.

На чому там заробляти поняття не маю, вони ( араби) вміють робити але в кого фантазія є той собі заняття знайде. Приятель українець як скульптор працював.

 

Пам"ятаю, колись один знайомий поїхав з батьками здається в штати з четвертого класу. Потім років через 8 приїхав, то вже й українською п"яте через десяте говорив, все англійські слова вставляв
Вливання пройшло успішне

---------- Додано в 10:38 ---------- Попередній допис був написаний в 10:37 ----------

Ну це міняє ситуацію

 

Сумно..
А цікаво, чи багато в Чехії (та й, взагалі, в Європі) ураїнських ресторанів, чи, бодай, "кафешок" української кухні? Думаю, по пальцях можна перерахувати. Куда, нашим, до тих самих китайців чи в"єтнамців, котрі зуміли популяризувати власну кухню і то серйозно! Чому ми себе так не любимо? Чому, боїмося визнати, що ми українці?
Не вірю, що в тій самі Празі немає багатих українців (в 90-х їх виїхало туди дуже багато)... То чим же поганий бізнес - створити таку собі мережу "Українська кухня" чи "Вареники і борщ" чи т.п...?

 

В Празі знаю принаймні один український. Та й то, його з натяжкою можна назвати українським. Якщо за ознаки українськості вважати телеканал Інтер на цілий екран і російська мова офіціанток, тоді можна. Що там є спільного з українськими ресторанами не найвищого рівню - так це непровітрений сигаретний сморід і перманентна відсутність деяких блюд при наявності їх в меню. Ну і ще там досить часто матюки можна почути

 

Пане Speedo78
На китайців і в'єтiв змі працювали, вони на підготовлений грунт садять. Якщо на Москві - Пітері чи ве Варшаві відкрити Львівську кавярні цукерню попит може і буде але ,IMHO, саме антуражне Львівську.

 

Я вам скажу чому, бо наші люди такі добрі що їм найважливіше втопити побратима в ложці води. Плюс, люди які приїжджають то їдуть з настрОєм що діаспора це все придурки і вони нічого мудрого не можуть запропонувати.

В Нью Йорку не так давно, 15 років тому, було три українських ресторани але на сьогоднішній день залишилось скільки? - НУЛЬ!!! Вареники і голубці можна купити лише при церквах. Зате в Брукліні є КУПА русских ресторанів і наші «соплємєннікі» з задоволенням біжать до них і витрачають там свої тяжко зароблені гроші. Нашим людям легше примкнути до руских і їм кланятись, ніж відстояти себе перед діаспорськими баняками. Чомусь легше поклонитись ніж підняти голову, якась вже надто рабська ментальність в наших співвітчизників. Мене то болить, тому я так написала.

Плюс, чому ще така сильна тяга до руских ніж до українців, бо так як я бачу що більшість приїжджих до церкви не ходять і того не розуміють, а так як для тутешніх українців церква була і залишається місцем зустрічі а кава після Служби місцем де можна поговорити про наболіле, отримати пораду або подискутувати про політику, то наші «новоприбулі» до церкви не йдуть бо більшість виховані в радянському дусі де цекрва для старичків а молоді вона не потрібна. Ось тут і робиться велика прірва, і причина чому нема українських ресторанів.

---------- Додано в 14:03 ---------- Попередній допис був написаний в 13:55 ----------

Є інше але чи краще? Наші співвітчизники воліють мати бізнес пов’язаний з будовою радше ніж з рестораном. А чому? А тому що бути шеф поваром в нашій країні це не пристижно, на відміну від Америки. В нас їх називали - общєпіт, а тут за доброго повара багато дають. Не доросли ще до того що ресторан це круто, але он євреї з Києва швидко це вловили і зробили КУПУ ресторанів на Брайтоні власне бо це ВЕЛИЧЕЗНИЙ дохід.

 

М-да, прямо згадалася колоритна сцена з фільму "Брат-2" у нью-йоркському ресторані "Львів".

Взагалі тема якась дуже гламурна виходить. 80% українців-заробітчан (не емігрантів) працюють на самих чорнових роботах, які тільки можна уявити і в більшості перебувають при цьому поза законом. В моїй асоціації українці - заробітчани - це повна безпросвітність існування, беззахисність перед владою і відсутність захисту від влади, повна зневага корінного населення. По суті люди відбувають добровільний термін від дзвінка до дзвінка бо вдома не мають іншої можливості вижити.

 

Дуже вузьколобе бачення, але не дивно бо ж інше з екранів і не почуєш ані не побачиш.

 

Не знаю про що ви, може про якийсь міфічний "середній клас" українців-заробітчан?. Я особисто тільки чую як власник столярного цеху закриває його і їде в Америку і працює простим столяром, маючи вдесятеро вищий дохід, або дипломований український юрист працює в Штатах покрівельником дахів і навіть не думає повертатися. І ці люди не мають в очах американців приналежності до України, в той час як вони розрізняють італійців, росіян, французів, котрі не соромляться самі себе, навіть не додумаються до цього.

 

Взагалі-то, це більше скидається саме на те, від чого ті люди втікали, те, що на них чекає вдома. Все решта - якісь індивідуальні проекції свідомості.

 

Так опишіть, як живе звичайний український будівельник чи сільгоспрацівник у Європі чи Америці? Я вам опишу як він живе в Росії - спить з товаришами покотом в недобудовах або вагончиках, регулярно на нього влаштовують облави міграційна служба і міліція, він платить хабарі або ж його взагалі грабують, єдиний його просвіток в житті - заллятися в неділю горілкою. Я вже не кажу про жіночу частину, це взагалі ні в які рамки не вписується. Якщо це не велике місто, я якась периферія, наприклад південь Росії - то там розповсюджене рабство, і такі люди перші жертви.