Україна - вчора, сьогодні, завтра

Спойлер: Для кінченого довбойоба

Чуєш, місіґін, а що з ґудманом? Він хоть живий?

 

Дуже приємно що тупе циганське падло вважає мене нечістю. Якби тварюка видносилась би до мене добре, це значило би ща я таке ж падло як воно.

 

Зараз зебіли почнуть гризтися за право відкрити цей спойлер.

 

ну й дурні

Українські парашутисти станцювали гопака на висоті 4 тисяч метрів - Новини Дніпра - 24 Канал

 

«Нас стало менше, але жити ми стали краще» – Лібанова

 

Знову всі погані, тільки я хороший? Не підтримую такий вибір, але його зрозуміти можна і одна з причин - поведінка нарваних порохоботів.

 

Знову порохоботи винні, що ти любиш "халяву" і єстеш глупий і тупий яко пень демба.
І замість "халяви" отримав єш пуцьку віслюка.

 

Чому так радикально? Я не єдиний хто голосував за опонента падлокловуна.

Маєте на увазі жадобу бидла до халяви, любов до росії і бажання кого-небуть посадити?

А я і не знав що Буля харківська та брудний циган це порохоботи.

 

Але була закономірність, результат передбачуваний, бачили у кого більший антирейтинг та хто від кого може перекинутись.

Про них і не йшла мова.

 

Зрозуміло що від Мєдвєдчука і Рабіновіча перекинулись на падлокловуна. І воно їх не розчарувало. А якшо розчарувало, це значить що вони слабкі на розум.

Чому? Хіба вони нормально себе поводять?

 

Не все там так просто, у нас багато хто йде туди, де влада, Порошенко не вийняток, при інших обставинах Порошенко міг би бути в уряді Шмигаля, перестаньте дивитися на світ через рожеві окуляри!

 

Все набагато простіше ніж Вам здається.

При інших обставинах! Безумовно, якби воно не було би тупим падлом та зрадником, такий досвідчений політик як Порошенко зайняв би гідне місце серед зеленого бидла. Він навіть пропонував свою допомогу в міжнародних питаннях. Але тупе падло йому відмовило.

 

Але такий "досвідчений" політик не взяв на себе відповідальність, посаду спікера і в.о. президента у 2014, а зразу оберіть "вадінтур".

 

Яке ж бо воно тупе і дурне.

 

Але на щастя це зробив справжній слуга наріду богоподібний Зеленський!
Ні, здається я помилився. Він в той час жартував про "ебонітовиє палочкі" і ошивався по Москві.

 

Зовсім не про те йшла мова. Чи ботам при будь-якій нагоді лиш би скритикувати Зеленського? Нагадую, у 2014 на посаду спікера було декілька кандидатур, Порошенко в тому числі, призначили тоді Турчинова, Зеленського не було і ніхто такої кандидатури не пропонував.

 

Але винний Порошенко. Чи не так? Інакше як можна трактувати Ваше висловлювання:

Що значить "не взяв на себе відповідальність", якшо призначили Турчінова?

Тобто, Ви не заперечуєте той факт, що зрадник в той час жартував про "ебонітовиє палочкі" і ошивався по Москві.

 

Може помиляюсь, але Порошенко тоді відмовився від такої посади.

Не виключно він був сценаристом, тут враховуються обставини і власна вигода.

 

Так помиляєшся чи відмовився?

 

Право на прапор. Як 1973-го під носом у КДБ з’явилися синьо-жовті стяги — Локальна історія

Пізніше їх назвуть “Росохацька група” - десяток патріотів у Чорткові. Однієї зимової ночі вони познімали в містечку всі червоні прапори. Натомість з'явилися жовто-блакитні.

"Ми були фанатами руху опору 1940-их", - розповідає наш герой. Тож створили свій самвидав: писали та розповсюджували інформацію, котру чули по Радіо Свобода. Запаслися зброєю і вчилися стріляти.
А витівка з прапором не залишилася непокараною. Керівнику групи, дали найбільший термін: шість років таборів та п’ять заслання.

Щойно стемніло, вони вийшли за село. Того дня все замело снігом. Сім пар чобіт застрягали у глибочезних кучугурах, намацуючи знану з дитинства стежку через ліс із рідного Росохача до сусіднього Чорткова. Почувалися повстанцями, на розповідях про яких зросли. У фіналі експедиції їх мали чекати розвішані над містом жовто-сині стяги. Сама думка про це помагала долати замети. А написані на шпалерах гасла, котрі несли під пахвами, зігрівали краще за верхній одяг: “Хай живе вільна Україна!”. Був 1973 рік

Зросли на переказах про ОУН і УПА
Наш час. Звичайна п’ятиповерхівка на околиці Чорткова. Двері до під’їзду відчиняє високий сивий чоловік у темних окулярах. Дисидент та політв’язень Володимир Мармус запрошує до себе в гості. Його квартира схожа на музей. На стіні — старовинні ікони. На полицях — десятки томів творчості Івана Франка та літописи Української повстанської армії. Пан Володимир дістає перший том літопису, виданий 1989-го в Торонто.

Сентименти до повстанців, історичні реліквії та книги — у нього з дитинства. Пригадує, що коли в селі розбирали старі глиняні хати, щоби на їхньому місці побудувати нові цегляні, траплялося, знаходили монети чи прикраси. Для інших вони не мали жодної цінності, але не для нього. Всі знахідки Володимир ретельно зберігав. Та найдужче хлопця цікавили нематеріальні речі.

— Для прапора купили тканину. Жовту — брат Микола в Чорткові купив. А синю — я у Львові. Микола Слободян мав машинку. І коли батьки вже спали, ми вночі зробили прапори. На листівки і плакати взяли шпалери. У Вітіва Петра була літня кухня, то ми там їх робили. А за кілька днів до 22 січня пішли до Чорткова, щоби наперед визначити місця, де будемо все розвішувати і розклеювати. Знали, що Чортків – військове містечко, вечорами ходить караул. Тому хотіли розробити чіткий маршрут.

Увечері 21 січня сімка рушила з села. Перший протоптував захурделену стежку, інші йшли слідом. У Чорткові розбилися по групах, щоб не привертати до себе уваги. Попрямували за планом — до 4-ї школи. Вона була початком маршруту. Хотіли встигнути до 23 години: тоді молодь якраз виходила з кінотеатру. Щоб до приїзду КДБ люди встигли побачити й прочитати написане ними.

Того пізнього вечора над Чортковом замайоріли чотири стяги: жовтий колір – вгорі, синій – внизу. А на стінах школи, кінотеатру, центрального ринку, лісгоспу, суду з’явилися написи: “Хай живе зростаючий український патріотизм!”, “Ганьба політиці русифікації”, “Хай живе вільна Україна”, “Свободу — слову”, “Свободу — українським патріотам!”. Поряд з ними — інформація про події 22 січня 1918 року.

Пан Володимир згадує подробиці: “Однією з точок був критий ринок. Я виліз в чоботах на дах, а то бляха. Почало сильно тарабанити. Думаю: ну, все, спалилися. Але встановив прапор і швидко подалися до кінотеатру”. На щастя, лишилися непоміченими. Останньою точкою був лісгосп. З флагштоку зняли червоний прапор і повісили жовто-синій. Коли зранку запитали сторожа, чи що бачив, той відповів: “Приходжу – висить ваш прапор, а рано дивлюся — вже наш”. Сторожем працював Олекса, із Росохача, інвалід війни.

Найбільше росохацькі партизани боялися, що їхня акція залишиться непоміченою. Але Чортків із самісінького ранку стояв на вухах.

— Потім уже в селі почалися розмови, — згадує Володимир Мармус. — Одні кажуть: “Ой, будуть биті”. Інші: “Є ще хлопці!”. Пішли легенди, що приїхала зі Львова група студентів машиною, все зробили і як крізь землю провалилися. Своїми вухами чув ще таку версію: то, певно, євреї добиваються виїзду в Ізраїль і роблять такі провокації. Почалася і контрагітація. У Чорткові на автобусній станції з'явилася літня жінка, яка розказувала, що бандерівці відрізали їй груди, а тепер хочуть повернути до страшних часів.
...

— Минуло майже півстоліття з того часу, як ви пішли проти системи. Ви тоді розуміли, що це може коштувати вам свободи? — Запитую на прощання.

— Розуміли. Ми були готові до цього, — відповідають фактично в один голос.

— А якби повернути ті часи, ви б так само діяли?

— Ми були б обережнішими, щоби більше встигнути. Але однозначно, що йшли б тією ж дорогою, — починає Микола Мармус, а інші підхоплюють у тому ж дусі.

На стіні за спиною друзів — синьо-жовтий прапор. Тепер його можна спокійно повісити у Сосулівці, Росохачі, Чорткові чи в Києві. Без ризику для життя та свободи. Росохацькі повстанці знають: у цьому є і їхня заслуга.



“Росохацька група”. Володимир Сеньків посередині