Україна - вчора, сьогодні, завтра

П

Планктоша, ти яким боком до ветеранів? Теж когось витягав з палаючого танка як Колумбет?
Чому колишній зам міністра Антон Колумбет обматюкав Порошенко - Ігор Савчук

 

А скільки тепер тих мерсів стало?
Є дані? Чи аби ....

До речі, для Порошенка ті мерси купляли в передостанній рік його президентства.
По-перше, мерседеси не призначалися для армії,
По-друге, купувалися за завищенною ціною,
По-третє, вони взагалі були непотрібні.
По-четверте, Порошенко думав, що їздитиме на них сам ще років п"ять
По-п"яте, я дісно тішуся тим, що від Києва до будинку в моєму селі буде хороша дорога.

А що там із тими мерсами зараз, мене цікавить менше.
Ви, Хомчине, скажіть, "скільки тепер тих мерсів стало".
Я вважаю, що Ви просто просвистіли чергову брехню. Тому що якби зараз для Офіса Президента дійсно купили такі мерси, як колись для Порошенка, то Ви тут би трохи більше про це казали, ніж про газову собачку.

 

Тіштися, але обережно, щоб вам ребра не поламали

Зранку:
Президент України Володимир Зеленський висловив сподівання, що після закінчення його терміну перебування на посаді українські громадяни пишатимуться ним. Він не має наміру ховатися від людей, як це робить більшість політиків наприкінці своєї кар’єри.

Ввечері:
Охорона президента Зеленського зламала ребро активістці, переселенці з Донецька, коли вона намагалася пробитися до президента, щоб озвучити низку запитань.

 

Алгоритм дій Вови простий як угол дома. Приїжджає, обіцяє, забуває і ні@уя не робить
Вдруге за свою каденцію Зеленський відвідав Південмаш: Готові, зробити все, щоб підприємство було українським брендом, цікавим для інвесторів. (с) Офіс президента.
Перед наступними виборами приїжджає знову, те саме обіцяє і...Догадайтесь з трьох раз за результат. Цікаво, як довго це будуть терпіти українці. І коли вже скажуть: Вова, хватить пи@діти, пора робити!

 

View: https://twitter.com/Angrybeardman/status/1298330214867652610?s=19

 

Під "печерним" націоналістичні ідеї кого Липинського, Донцова...?

 

Як погрожувати комусь, то не так поламаними ребрами. Такі хамидла дуже заслуговують, щоб пальнув хтось у рило, щоб аж рило до землі прилипло, може менше буде гівнометання, обзивання, хто у дечому думає інакше.
Було не тільки вклинювання у збір ветиранів. Було і таке поводження з військовими

 

Я не хотів писати дописи довкола всіх тих сварок про марш, про об'єднання всіх у власних пісочницях, про снобізм та розмиття цілей і завдань патріотичної частини суспільства... Але змушений декілька тез висловити.

1. Акції, марші, ходи, флеш моби, тощо, це завжди політика. Вони можуть бути без політиків, але вони визначають, впливають, задають, виправляють, політичний вектор. Навіть поминання загиблих публічно, массово, у присутності преси, стрімерів та блогерів - це політика.

Якщо хочете бути поза політикою, то не ходіть на публічні події, не будьте публічними, не пишіть у соціальні мережі на громадські теми, їдьте жити в ліс і ви будете поза політики.

Будь-який вихід у публічний простір - це політика.

Вірка Сердючка на Софії та Ветерани на Хрещатику у День Незалежності - це політика, тільки різна.

Доречі, теза "Майдан без політиків" під час Революції Гідності - це російський нарратив.

Так само, як зараз намагаються зробити аполітичним протест в Хабаровську та в Білорусі, так намагалися спрацювати і по Майдану.

Можна декларувати, що Ваша участь в акції не є способом стати політиком, але казати, що ваша участь чи не участь не впливає на політику, хай і мінімально - це самообман.

Підтримка армії, крики дякую, схиляння колін перед матерями загиблих - це один політичний вектор.

Пупурі, оголені артистки на державне свято, російські пісні - це інший політичний вектор.

Ці два вектори змагаються.

Один з векторів підтримує президент.

2. Про появу Порошенка на ході.

Він політик і чудово розуміє політичну складову публічних заходів.

Але він і громадянин України, що прийшов на пост у час кризи, коли не дуже то і багато інших політиків лізло у президенти. При ньому, як Главкомі, відвоювали 2/3 окупованого Донбасу, звільнили більше 6000 полонених, тощо...

Щось я не бачив розгніваного натовпу, який хотів прогнати 5го президента геть, я не бачив, щоб охорона Порошенка ламала ребри дівчатам, як це зробила охорона та тітушки Зе у Дніпрі.

Проти виступили деякі організатори, але я не бачив якогось шаленого обурення. І це варто відзначити.

3. Якби президент Зеленський вирішив пройтися Маршем Патріотів на День Незалежності, то я б йому не заперечив. Він міг би пройтись серед родин загиблих, ветеранів, волонтерів...

І якби хтось схотів його побити чи скривдити, а повірте, таких на марші було багато, то я сам би поліз у бійку на його захист. Бо він громадян України, президент і має право брати участь у будь-яких заходах.

Але президент обрав інший політичний вектор...

І цей політичний вектор продиктував формат державного заходу на Софії.

І ми всі бачили, що президент щиро радісний і щасливий, можливо, вперше за рік його участі у нудних справах держави.

Останнє, що я хочу додати..

Марші, крики Слава Україні, прапори, ставання на коліна, піднесення, сварки...

А Riffmaster Андрій Антоненко сидить.
Мирослав Гай

 

Де кацаплапий

 

Ага. І найголовніше, що я хотів сказати в історії із отим вашим Колумбарієм - і, в принципі, сказав у лонгріді, але винесу окремо.

Ви знаєте, мені глибоко насрать, хто ветеран бойових дій, а хто ні (я уже вам приводив приклад "кіборга", якому пінчукопеньондзи відбили мозок нахуй, так що за індульгенціями - у середньовіччя до Папи римського чи хто їх там видавав), хто створював партію регіонів, а хто ні (тим паче, не партію регіонів, але то таке гггг), хто організовував там щось, а хто ні.

Мене, як громадянина і жителя України, цікавить ОДНА ПРОСТА річ. Перемога на президентських (і потім парламентських) виборах тієї сили, яка буде, як я вже сказав, вести Україну в НАТО і, можливо, ЄС, яка буде продовжувати і поширювати українізацію і деколонізацію України, яка дасть можливість і надасть допомогу у розвитку малого і середнього бізнесу.

Як називатиметься ця сила, яке буде прізвище у президента - мені АБ-СО-ЛЮТ-НО похую мороз. Я, до речі, і продукти так купую - не на етикетку дивлюся, а на вміст. (Або на ДСТУ, якщо йдеться про морозиво.) А ви ні? Ну ок, ваше діло. Я про продукти.

Так от, любі маї. Що мені потрібно - я окреслив. Думаю, мільйонам таких же, як я, це потрібно також. А тепер давайте подивимося, що нам запропонували партії умовно проукраїнського-проєвропейського напрямку.

Голос - кандидатури на президента немає і, підозрюю, не буде.

Демсокира - немає і не буде в принципі.

Громадянська позиція - її самої нема і не буде, хіба Гриценко на чергові олігархічні гроші позариться і оживить труп перед черговими виборами.

Свобода (да, я знаю, але нехай) - кандидатура є, але відверто слабка, особливо в економічному напрямку. Лівацький погляд на економіку - найостанніше, що мене цікавитиме.

РПЛ - тут персонаж ніколи всерйоз і не претендує, у нього інші задачі.

Самопоміч - додихає.

Батьківщина (це ДУЖЕ умовне зарахування її до списку, але нехай, все-таки на заході країни має певну підтримку) - свят-свят-свяіт.

Хуь нових сил - про нього уже сам Саакашвілі навряд чи пам'ятає.

Як бачимо, за рік - а це немало - ніхто навіть не спробував створити умовну помаранчеву кандидатуру на 2024-й рік. Ніхто не спробував.

Тому доводиться вибирати із тієї однієї кандидатури, яка є. Тому що ВИ не запропонували нічого іншого. Причому - я вас доб'ю, да - з 2015-го не запропонували нічого іншого.

Так от. Раз ви не здатні запропонувати притомну альтернативу - значить, ви не маєте права ні якісь там оці істеричні колумбєтівські вякання. Просто тому, що одного разу ми уже побачили, до чого приводить позиція "Оцей хуйовий, а хто кращий, ми хз, аби не оцей". Побачили? Побачили.

Тому все просто. Або ви створюєте якісну і прохідну альтернативу - уже позавчора, да, а не за три місяці до виборів. (Зеленського в телевізорі коли почали піарити із тим серіалом, га? Отож!) Або сидите і сопите у обидві дірки. Бо я блядь в рот їбав іще 5 років отаких ідіотських експериментів. Мені не 21, а 41. І я хочу дожити до нормальної, стабільної, у переважній більшості україномовної, європейської України не за три дні до смерті, а ще до настання пенсії, Понятно? Кому ні - кругом марш, 150 віджиманій отсюда і до обіду.

ЗІ. Блядь, який рік поспіль повторюю одне й те ж. Шо ж навіть помаранчева частина України такою тупою виявилася...
Володимир Миленко

 

Читати довго, але воно того варте. Щось в цьому є.


Володимир Миленко
Я бачу, багато хто не доганяє, що ж сталося на виборах 2019-го року (і взагалі на виборах президента за останні півтора десятиліття). А, не доганяючи, продовжує перебувати у полоні власних, або чужих, але не менш, а то й більш шкідливих ілюзій. Тож вирішив я трохи пояснити вам, що взагалі у нашій країні коїться, і що треба робити на найближчих виборах, якщо вони, звісно, а) відбудуться і б) у плюс-мінус демократичному форматі.

Значить, президентські вибори 90-х ми не беремо, бо це інша епоха - і там були інші мотиватори, рушійні сили і т. ін. 1991-го, наприклад, народ тупо проголосував за те, щоб УРСР, яка отримала незалежність від Москви, і далі існувала, 1994-го цей же народ не менш тупо проголосував за те саме, а 1999-го його просто і красиво розвели "а-ля рюс" (див. вибори Ельцинда-96).

Отже, 2004-й рік. Це був рік, коли країна уперше чітко розділилася на дві частини. (Залишимо за бортом причину і авторів цього розділення.) Саме тому Ющенко і виграв вибори. Так, через те, що країну розпиляли на 2 частини - і помаранчева виявилася більшою. А іще з двох важливих причин:

1) бо навколо нього об'єдналися всі чи майже всі більш-менш притомні персонажі;

2) бо донецькі бандюки ще не знали слова "піар" і просто гнули палку, знову ж таки, "а-ля рюс", іноді навіть в буквальному смислі, згадайте приїзд майбутнього Володимира І Хуйла в Київ (історія з цукерками).

Що було далі? Далі ті, хто об'єдналися навколо Ющенка, тут же вирішили його викинути за борт - у першу чергу це стосується Юлії Тимошенко, яка уже 2005-го підготувала державний переворот, зірваний сцикливим (або хитрим; хоча, зважаючи на подальшу його політичну кар'єру...) Гриценком. Пам'ятаєте "любих друзів"? Пам'ятаєте. А кого ви у більшості своїй тоді підтримували? Правильно - Тимошенко. Бо вам же так красиво розказали про страшних і злобних "любих друзів". До речі, і спікера вибрали - я вже й не знаю, випадково чи ні - в жилу українцям, Зінченко ж хворів довго, онкологія, а українцям когось жаліти, це як з гори котитися.

(До речі-2, ви не забули, хто був головним опонентом Тимошенко у тій історії? Ага, Порошенко. Це так, до слова.)

Розісравшись із Ющенком, Тимошенко не залишила поза увагою причини його перемоги - і ліхо осідлала патріотичну риторику. На чому і виїхала на двох парламентських виборах - 2006 і 2007. А тепер я просто нагадаю, що найадекватнішим прем'єр-міністром під час президентства Ющенка був якраз Єхануров, якого Ющенко ще мав можливість поставити. А після того були Янукович і Тимошенко, які займалися політикою, тобто забезпеченням власної перемоги на виборах-2010.

А а виборах-2010 сталося от що. Януковича розділена країна влаштовувала, бо свою половину він підім'яв під себе повністю. А помаранчева - і він це чудово бачив - розвалилася. Причому без його участі насправді, бо, якщо ви забули, 2005-го Яник був ніхто і звали його ніяк. А Ющенку тоді не вистачило ума (чи хтось йому нашептав таке "чудове" рішення, я схиляюся до другого варіянту) ні на що більше, як витягти Яника із небуття для того, щоб той протистояв Тимошенко.

Але, повторюся, Тимошенко вирішила, що їй воювати треба не з Яником, а з Ющенком, за помаранчеву частину України. І цю боротьбу вона виграла. Хоча після 2007-го, тобто уже коли виборів не було аж до президентських - вона перестала маскуватися і, наприклад, 2008-го вона ложила член Сірожи Власенка чи хто там у неї був у фаворитах на українські (і грузинські, що в той момент означало "і українські теж", згадайте пророчу обкладинку "Українського тижня") інтереси. Я коротко нагадаю, як вона хіхікала над жартами Володимира І Хуйла про Саакашвілі та Ющенка. А Ющенко тоді полетів у Тбілісі. Нехай і не він був ініціатором, але він полетів. І війська підняв. І його фракція пропонувала визнати Московію агресором, а фракція Тимошенко якраз усе запорола.

Але попри усе це 2010-го помаранчева частина у більшості своїх проголосувала не за Ющенка і не за Яценюка навіть, як за "молоде і незаплямоване (тільки тупою рекламою, яку йому клепали московити) помаранчеве лице" - а за Тимошенко. Так що тут вона начебто виграла - але ця перемога була піррова. Тому, що, як я вже сказав, Ющенко у аналогічній ситуації виграв завдяки об'єднанню усіх чи майже усіх основних гравців цієї електоральної частини.

А тут Тимошенко сама спровокувала Ющенка на те, щоб він - просто із відчуття помсти (а, може, були домовленості із ригами; хоча це не відміняє почуття помсти) - підігрував Януковичу. До того ж той, а точніше, ті врубилися, що є така штука, як піар - і почали її по повній використовувати.

Саме тому Тимошенко у головній битві програла - і то було неминуче. Хоча більш за все програла помаранчева частина України. Тобто у підсумку програла уся Україна, а, зважаючи на те, які регіони розхєрячила війна, то біло-сині програли ще й більше - але штука в тому, що у них не було ніяких шансів, бо вони були звичайним совковим стадом, яке бігло туди, куди йому сказали (зауважте, у Януковича ніяких серйозних суперників на електоральному полі і не було; а той нещасний напівміфічний Тігіпко, який і був, це так, для декорації, та він і не конкурував із Януковичем в принципі). А от помаранчева частина - вона, як більш свідома і розвинута, мала (і завжди має) вибір. Тільки вона його просрала.

Чому просрала? У першу чергу від наївності. Бо купитися на усі викрутаси Тимошенко - з одного боку, було легко, а з іншого це було настільки тупо і примітивно, що варто було б замислитися, що тут щось не так. І що раз "ікони стиля", які по повній програмі відкрили свою гнилу і продажну сутність уже в новій епосі і новому статусі (так, я про Найєма і Лещенка, які мочили Ющенка через його сина ще 2005-го; до речі, вам не нагадало мочилово Порошенка так само через сина оту легендарну статтю "Син бога", підписану сцикливим псевдо "Леонід Амчук"? От я по результатах виборів-2019 і бачу, що не нагадало), чому посилено мочили найбезпечнішого для майбутнього країни (і найнеприємнішого для, скажімо, Московії) Ющенка, а не чіпали ні Тимошенко, ні Януковича - що це не просто так? До речі, ви зверніть хоч тепер увагу - ці два медіакілера мочать тільки тих, хто за дивним збігом обставин неугодний Кремлю. Я сказав "за дивним збігом обставин"? Ну ок.

Що було б на виборах-2015 - ніхто ніколи не дізнається. Але я думаю, що неспроста так багато на парламентських виборах-2012 набрала "Свобода". Я думаю, шо Тягнибока готували або на роль Симоненка-99 - тобто як такого опонента, за якого більшість в принципі б не проголосувала (повитягали б і реальні відео, як ото з Карпат в 2004-му, і повигадували б інші, там уже ця справа була на мазі). Або на роль Ющенка-2004 - тобто розколоти помаранчевий табір. Тільки якщо Ющенко був більш-менш самостійним, плюс у нього було особисте до Тимошенко (це особисте, втім, збігалося і з нашим особистим, але хто тоді про це думав), то Тягнибоком би просто зіграли - і все. Власне, інформація про співпрацю "Свободи" із людьми ригів цю версію тільки підтверджує.

Але виборів-2015 не сталося. Сталися вибори-2014. І отут на нас чекала несподіванка. Вся Україна - і навіть забита Харківщина, яка готова голосувати за добкінокернесів навіть після того, як вони на площі Свободи в прямому етері їстимуть дітей цього лохторату - проголосувала за одного кандидата. І оце ключовий момент у нашій новітній історії.

Ключовий, бо виявилося, що поділ був фікцією. І повернути його, скоріш за все, не вийде. До речі, таки не вийшло - у Порошенка-2019, який намагався зіграти роль Ющенка-2004, але напевне невдало. А от Порошенко-2014 виграв ці вибори легко і просто, удруге в історії країни у першому турі. І це маючи в суперниках не Чорновола, якого боялася уся УРСР, а досить серйозних опонентів, першою із яких була Тимошенко, яка уже цілком відкинула патріотичну риторику, побачивши, що та не діє.

Давайте ж розберемося, чому Порошенко виграв вибори-2014 (і чому програв вибори-2019, і - як наслідок - що нам робити далі). Тут зійшлася докупи ціла низка причин. Дві з них були головні. Це:

\1) усім було сцикотно, бо ішла війна, а хотілося, аби вона пошвидше завершилася (а Порошенко це обіцяв);

і

2) Порошенко тоді не був ніяким українським патріотом чи аж прямо націоналістом, як зараз про нього говорять, ну, скажімо, московитські ЗМІ.

Так, він тоді говорив таку більш-менш стандартну лабуду, як і всі, але говорив це упевненіше за інших - а це він уміє. Плюс для тих, хто думає, особливого вибору і не було - подивіться на тих, хто опинився за підсумками виборів під ним. Тимошенко, Ляшко, Гриценко, Тігіпко, Добкін, Рабінович, Богомолець, Симоненко, Тягнибок. Це ті, у кого було більше 1%. Із усього цього списку для тих, хто думає, єдиним теоретично можливим варіянтом був хіба що Гриценко. Це він уже після того спаскудився до краю, як і його дружина - а на 2014-й рік ще мав який-не-який авторитет.

Це ми говорили про тих, хто думає чи намагається думати. А ті, хто дивляться телевізор - їм просто не сказали, що Порошенко поганий. Бо він і не був поганим - він же був таким самим бізнесменом, як ахметови, коломойські, пінчуки, фірташі, хто там іще. Ну, не зовсім таким - все-таки у цих персонажів не було такої корпорації, як "Рошен" - яка жила і живе не за рахунок іноземних промислових покупців їхнього металу чи електроенергії, або за рахунок держзамовлень, підписаних їхніми ж людьми, а за рахунок "маленького українця". Погодьтеся, коли для тебе дефолт в країні вигідний тим, що робоча сила та ресурси (і чужі бізнеси, до речі, теж) коштуватимуть значно дешевше, і коли тобі дефолт в країні невигідний, бо першим, що люди перестануть купувати, будуть твої торти і шоколадки - це трохи різний інтерес до країни. Це так, спроба поверхневого аналізу для недалеких.

Але в цілому Порршенко влаштовував усіх і навіть Кремль - тому його і не мочили. А, раз не мочили, то зіграла не агітація "проти", а агітація "за".

І от Порошенко виграв вибори. І поступово, рік за роком, почав трансформуватися. У різних напрямках. Наприклад, те, що він трохи притис (де домовившись, де натиснувши) хвоста олігархам - це лохторат, звісна річ, не побачив. В тому числі й тому, що на олігархічних каналах такого не покажуть. А от релігійний аспект побачили усі - як диякон УПЦ МП (чи ким він там був) урешті-решт став творцем ПЦУ (байки про Філарета чи взагалі суспільство залиште своїм домашнім котикам і песикам, по-перше, це їхній рівень розуміння ситуації, по-друге, вони все одно на вибори не ходять, тож не страшно). Або мовні квоти, взагалі поступова і несистемна, та все-таки українізація. Звісно, найупоротіші т.зв. "патріоти", весь патріотизм яких був виражеий лише у голосуванні за Кошулинського, бо той зі "Свободи" і на війні був, були незадоволені квотами, повільною українізацією і т. ін. Недавно відомий персонаж Олександр Положинський навіть заявив, що і томос, тобто створення ПЦУ - це теж мінус, бо він розколює і "дистабілізує" (правопис автора цитати) Україну.

Українізація Порошенка - як і українізація, нехай і не така помітна, Кучми під час другого президентського терміну - не могла не викликати відповідної реакції Кремля. Згадайте, як пошурувати армії ольгінських ботів - яким радісно підспівували дивізії місцевих корисних ідіотів. А, оскільки Порошенко, на відміну від Кучми, не аж настільки церемонився із олігархатом - в першу чергу вимушено, бо Україна повністю залежала (і залежить, що б хто не думав і яка б недолуга палиця не розказувала, що обійдемося; він і його хазяїн з повною барсеткою паспортів - обійдуться, а ми ні) від західних кредитів, - то проти нього повстали і ці самі олігархи.

А потім один, найцинічніший і найпідступніший, вирішив не ділитися ні з ким - і, замість підтримки якогось основного опонента (очевидно, ним планувала стати Тимошенко, у якої, очевидно, теж були свої образи ще з часів "любих друзів"; та і президенткою давно хотіла стати, це у неї в крові), взяв і створив на рівному місці свого. Та так вдало, що той замість зайняття якогось там 3-4 місця, а потім формування фракції у Раді - взяв і виграв вибори.

А на чому ж він виграв вибори, крім тотального мочилова опонента? А на тому, що людям знову, як і 2014-го, захотілося, щоб пошвидше закінчилася війна. Тільки тоді це було бажання реальне і обумовлене, а тепер це бажання просто навіяли телевізор і фейсбучні боти. Закинувши тему наживання на війні з боку чинного президента.

Тож, в принципі, можемо говорити про те, що однією із складових успіху Зеленського-2019 стало те саме, що принесло перемогу Порошенку-2014. Ми за мир, війну закінчимо (правда, це були різні закінчення, бо Порошенко все-таки обіцяв закінчити перемогою, якщо я не помиляюся, і до того воно все і йшло, чому ж сталася Іловайська катастрофа, причиною якої - крім інших факторів на кшталт наради у Коломойського - стала пряма і відкрита агресія ЗС Московії), ніяких різких політичних заяв, ніяких крайнощів - одним словом, "я дам вам всьо", як казали у одному фільмі.

Порошенко ж, після того, як почав українізуватися, припустився однієї ключової помилки. Він, очевидно, з чиєїсь подачі, а, можливо, сам такий упертий - увірував у те, що його українізація і патріотизація буде позитивно сприйнята суспільством. Тут каюся, сам був такий грішний, бо думав так само. Ні, не тому, що наївний - а тому, що вважав: часу між виборами буде достатньо, аби загнати стадо у ці рамки, до яких воно встигне звикнути. Не встигло. І захотіло назад - у простоту, яка гірша за воровство.

Саме тому у Порошенка і не було шансів. Бо, повторюся, для перемоги на таких темах треба було об'єднатися усім умовно помаранчевим громадянам - плюс щоб проти тебе був умовно біло-синій ворог. А Зеленський не був біло-синім - він був ніяким. Він був усім. Кожен бачив у ньому щось своє і кожен за це своє голосував. Такому опоненту програв би будь-хто.

До того ж, Порошенко не використовував адмінресурс. Ні, я допускаю, що були холуї, які хотіли вислужитися, що хтось із його оточення працював у цьому напрямку. Але там, де адмінресурс реально діяв - на сході і півдні - ві не діяв. Я маю на увазі адмінресурс з боку держави. Ясно що на неокупованій частині Донбасу все одно перемогли риги - просто тому, що там інакше не буває. Там совок, а в совку перемагають ті, хто правлять бал - перші секретарі це чи ОПЗЖисти. А от у Запоріжжі, яке в принципі теж досить совково-стадне місто - програли усі риги, і кому, фотографам та іншим любителям підліткового алкоголізму під чорнобильське сяйво. Це все сталося тому, що, з одного боку, телевізор та інтернет потужно впарив "нове обличчя" Зеленського, а по-друге старі обличчя не особливо напряглися, очікуючи, що і так виграють (ну як Богуслаєв міг програти на своєму окрузі, де готові були в черзі стояти, щоб йому мінєт зробити, як ота легендарна молода утриманка, яку він в Москву возив навіть). А на користь держави, тобто Порошенка, там адмінресурс не включили в принципі.

Отже. Висновок перший. На умовних "армії, мові, вірі" вибори виграв тільки Віктор Ющенко. І то - він їх виграв не через "армію, мову, віру", а через тупе бикування донецьких і об'єднання основних гравців на електоральному полі, яке вимушено стало антидонецьким. Значить, у Порошенка виграти не було шансів.

І не буде. Це висновок номер два. Точніше, шанс буде, але який? Цей шанс, як і 2014-го, може випасти лише тоді, коли усім - громадянам, стаду, "і умним, і красівим" знову стане страшно сцикотно. І коли так само сцикотно, а скоріше вичікувально замруть олігархічні медіа. Коли стадо побіжить шукати не "нове обличчя", а того, хто реально буде рятувати країну. А 2019-го країну рятувати не треба було - її треба було продовжувати розвивати. Але стаду напарили, що те, що вони зараз мають - це мало, а було б більше, якби Порошенко (а з ним усі інші, подивіться на результати ляшків і гриценків, тимошенок і садових-які-встигли-злитися) не крав.

А тепер висновок номер три, спеціально для категорії "зрадойобів" (куди я включаю і саакашвіліфілів, і інших подібних персонажів).

Року з 2015-го в Україні почалося більш-менш системне мочилово чинної на той момент влади. (Влада і сама давала приводи, зокрема, у історії із натравлюванням Саакашвілі на Яценюка; а коли Міхо зрозумів, що його просто зіграли - він, як "видатний реформатор і президент", не міг не ополчитися на гравця.) Увесь цей час, до самих виборів, велика частина, у першу чергу, умовно помаранчевого табору так і не спромоглася створити якусь притомну альтернативу чинній владі. Садовий, Гриценко - це не альтернатива. Альтернатива - це коли тебе не здатен перебити чувак, якого пару разів показали в ефірі у Гордона. А коли тебе перебиває саме отакий персонаж, як Смєшко - це означає, що ніякої альтернативи не спромоглися створити.

Далі. Пройшов рік. Ситуація на політичній мапі складається таким чином, що країна знову розділяється. Тільки тепер на три частини. Порошенко збирає навколо себе умовно помаранчевий електорат, Бойко і Медведчук - безумовно біло-синій, Зеленський поки що тримається за болото, якому "какаяразніца". Розберемося спочатку із помаранчевим електоратом.

Як показують рейтинги - попри потужне мочилово, яке не припиняється і після виборів, Порошенко у цій ніші залишається найпопулярнішим політиком. Але при цьому він має великий антирейтинг - створений завдяки в тому числі й колегам по помаранчевій частині мапи України. Що ми отримали за рік на цій частині?

Гриценко - зник зовсім. Ляшко - якого я б у чистому вигляді не відносив сюди, він більше в популістичному полі Зеленського пасеться, хоча риторику проукраїнську не полишає. Садовий - так і не злетів вище Львова, хоча понтів було, як у Сироїд страху в очах і гівна в трусах, коли вона побачила на вході в сесійний зал Ради людей у військовій формі. Вакарчук - прогнозовано і ганебно здувся, натомість "Голос" так і не спромігся створити нічого на заміну. Не лідерська партія? Ок. Але тоді про велику політику в цій країні можете забути, аж поки сама країна перестане були лідерського формату (а це буде не скоро). "Свобода" після, підозрюю, підкачаного з Донбасу результату-2012 поступово повертається до свого звичного стану, добиваючи свої ж перспективи небажанням змінити голову партії і цим хоч якось оживити себе.

Тобто! Рано чи пізно усім цим силам - якщо вони вважають себе проукраїнськими і проєвропейськими - доведеться іти на поклон до Порошенка. Як би вони цього не хотіли. Або не іти - якщо вони живуть за принципом Винниченка - "Україна буде такою, як я хочу (і під моїм керівництвом), або не буде зовсім". Але в такому випадку нам нема про що говорити. А якщо є - то треба іти і домовлятися. Про умови підтримки. Точно так же, як домовлялися перед виборами-2004. Іншого виходу немає.

До речі, для Порошенка це аж ніяк не означає автоматично, що він цар гори. З його антирейтингом йому уже зараз потрібно, аби хоча б помаранчева складова політмапи України перестала з ним конфліктувати. Отакі випади, як від безмозглої Кіри Дурик, про "головного ворога" - мають зникнути зовсім. Як і випади проти "Голосу" з табору "ЄС". Бо це, може, їм і вигідно - але це невигідно нам, які делегували їм владні повноваження. Шановні виборці "Голосу" - вас влаштовує ситуація в країні після виборів? Мене, виборця "ЄС" - ні. Тому я намагаюся достукатися до своєї політсили, а ви намагайтеся до своєї, із одним простим закликом - ану, блядь, позакривали пиздаки і сіли домовлятися про співпрацю уже зараз, а не за 3 місяці до виборів! Мені все одно, як називатиметься партія чи коаліція і хто нею керуватиме, мені потрібно, аби вона виконувала те, що мені потрібно - розвивала економіку, у першу чергу малий і середній бізнес, українізовувала стадо, вела країну в НАТО і, можливо, в ЄС. Думаю, це зрозуміло - як і те, що вас обрали саме для цього.

 

Продовження:



Тепер про біло-синю частину. Порошенко-2014 виграв і тому, що захопив велику частину біло-синіх регіонів. Зараз він їм цілком очевидно не захопить - бо "армію, мову, віру" це стадо не сприйме, а загнати його, як Януковичу донбасян 1999-го голосувати за Кучму, немає кому і як. Тому - на мою думку, потрібно створювати якийсь проєкт, який би виконав роль Мороза-2006 - який, будучи умовно помаранчевим (ще 2004-го він був у таборі Ющенка), 2006-го взяв і зіскочив до ригів. Тільки тут треба, щоб цей проєкт був ізначально заточений на кидок біло-синього електорату - відгризти побільше у ОПЗЖ, а потім у новій Раді стриб, і опинитися у коаліції із помаранчевими. Нехай навіть неформальній чи за гроші, як це робив Ляшко із своїми ради_калами. Ляшко, звісно, ультрапопулістичний мудак - але завдяки його голосам прийняли не один важливий закон. Для мене такої співпраці достатньо.

Ну, і треба розтягати зелене болото слугоуродів. Тут також доведеться, на мою думку, включати якусь нову "ніяку" політсилу, яка не буде лізти в крайнощі "армія-мова-віра" чи "брацкі народи", а просто і зрозуміло обіцятиме "усім усе". До речі, мені здалося, що 2019 року у таку гру вирішив зіграти Гройсман, та ресурсів у нього банально не вистачило. Плюс він був очевидним "старим обличчям", як би не відхрещувався від Порошенка.

Отже. Помаранчевий табір треба гуртувати, а біло-синій розколювати. Як, наприклад, у мене на окрузі, де 2014-го один "крєпкій хазяйствєннік" відгриз у іншого рівно стільки голосів, щоб виграв ті вибори лідер місцевого Євромайдану (роботою якого у Раді-8 я, звісно, задоволений; але саме тому він і програв вибори, бо стадо чекає піску в пісочницях, безкоштовних хліба чи курячих пупів, а не роботи в Раді). І відгризати шматки від зеленого болота, тим паче, що чим далі, чим воно слабшає.

Ну, а вибори президента... Тут є рівно 3 варіянти перемоги "наших". Або народ порозумнішає - і Порошенко виграє, в що я не вірю. Або народу різко погіршає - чого б не хотілося - і Порошенко виграє. Або - і тут ще 2 варіянти. Або помаранчевий табір об'єднається, і це переб'є антирейтинг, створений Кремлем, олігархами, медіакілерами і корисними ідіотами-зрадойобами - або доведеться шукати іншу кандидатуру. Втім, штука в тому, що все одно це доведеться на базі "ЄС". (Геращенко?) Ну, або створювати свого "Зеленського". Наприклад, із Дзідзя. Або, я знаю, Карпа із "Спіймати Кайдаша". Як на мене, варіянт 3-1 (помаранчеві спільними зусиллями пробивають антирейтинг Порошенка і той виграє вибори) найоптимальніший. Я пам'ятаю, що було, я можу прогнозувати, що буде - особливо якщо усі ці компаньйони по умовній коаліції не перетворяться на Тимошенко-2005, а будуть допомагати і шмагати батогом, якщо Петро спробує вилізти за межі. Це "було" і "буде" мене влаштовує. А я завжди голосую із власної вигоди (про що буде окремий великий і злий пост).

Я все доступно пояснив? А тепер руки в ноги - і уперед пояснювати це своїм депутатам та дурнуватим друзям-родичам-знайомим-співробітникам-сусідам. Бо нам у цій країні жити, як би ви не думали інакше.

 

Маєте всі методи так сказать Кучми, де були його основні конкуренти? Чорновіл - вбитий, Марчук, Мороз - підкуплені і зламані, були дрібні слабенькі кандидати і витягнений за вуха зручний спаринг-партнер комуняга Симоненко. Таке саме розгортав Порошенко - зламані та дискредитовані Гриценко, Тимошенко, тягнули за вуха Бойка, а тут несподівано появляється Зеленський.
Казали, що Порошенко вже на другий термін не піде, немає до того здоров'я, та де там, не впускають у двері, лізе через вікно.

 

Встречу советников лидеров нормандской четверки перенесли с 28 августа на начало сентября. Советники должны подготовить встречу лидеров Украины, России, Германии, Франции на саммите в Берлине. На саммит президент Украины Владимир Зеленский возлагает большие надежды. Он надеется, что завершить войну на Донбассе удастся уже в 2020 году. Ситуацию комментирует политический обозреватель Радио Свобода Виталий Портников.

Як ця зелена шмаркля закінчить війну,це признати Крим кат-цапським,ОРДЛО,незалежним???

Зеленський свідомо маніпулює. Нічого він не може закінчити бо не впливає ні на що.
Віталій Портников, завжди говорить коротко - але гранично чітко! Через нього у кремлеботов печія. І є із за чого! Потрапляє не в брову - а обидва ока відразу.


View: https://youtu.be/UL_ZERUUowI

 

Ви знаєте, скільки це - 12 тисяч долярів? Що можна купити за ці гроші?

Ну, наприклад, непогану беушну автівку, або трохи гіршу, але нову. Але в цілому - значно кращу за ту, що є у нас.

Або можна купити у якихось обласних центрах однокімнатну квартиру у поганенькому стані. Або кращу - в районному центрі чи за містом.

Або можна покласти ці гроші на депозит і - ні, не жити на відсотки, але знімати їх і раз на рік їздити непогано відпочивати, не відкладаючи із зарплати.

Або можна спробувати розпочати свій маленький бізнес.

Та багато є місць, де ці 12 тисяч долярів знадобилися б. А я заплатив ними за свою свободу. Свою і своєї сім'ї.

Пояснюю. Квартира, у якій ми зараз живемо в обласному центрі на Галичини - точнісінько така ж, як і та, в якій ми жили у Запоріжжі. Точнісінько таке планування. Ремонт трохи кращий (хоча це на любителя), індивідуальне опалення. Але у Запоріжжі ми залишили практично усі меблі. І люстри. (Не смійтеся - коли ми приїхали сюди, виявилося, що наші попередники познімали не те що люстри, а й патрони, тобто не було куди лампочку вкрутити.)

От і виходить - тудим-сюдим, Але - плюс 12 тисяч долярів. Які ми заплатили, аби жити в нормальних (за українськими мірками) умовах.

А сталося це тому, що 73% безмозглих людей залізли до нас у кишеню і витягли ці гроші. Причому не собі навіть витягли, а просто - бо їм так "захотілося" (насправді, наказали).

Випереджаючи ваше питання - так, у Запоріжжі до 2019 року жити україномовній сім'ї, не без проблем, але з кожним роком ставало усе простіше. Якщо 2013-го на нас із Богданом косилися із переляканими поглядами, якщо 2015-го іще дивувалися (бабки), але і підбадьорливо і вдячно усміхалися (молодь), то 2018-го уже всім було пофіг. Українська мова почала ставати - вимушено для усієї цієї пиздобратії, я розумію - неминучою частиною буття.

А після виборів розпочався різкий відкат. Чого я не хотів, але, в принципі, очікував. Моментально зникли вишиванки на учителях на День вишиванки, з кожним місяцем на нашу українську мову більше і більше реагували - і уже не підбадьорливо-вдячно, а як мінімум здивовано.

От за те, щоб жити в умовах, де ти не думаєш, як твоїй дитині буде в школі, де ти не думаєш, хто саме із твого будинку здасть тебе окупантам, коли тут розпочнеться ЗНР (а я точно знаю цих людей; вибачте, експериментувати не маю ніякого бажання) - ми і заплатили ці гроші.

А ці гроші, вони не впали нам з неба.Ми їх тяжко заробляли і економили. І, якби не вибір цих опездолів - ми б витратили їх на нову машину. Або на квартиру - скажімо, для моїх батьків, і вони б жили не у 100 км, як тоді, чи 1200, як зараз, від своїх внуків, а в 10-15 км. І Назар би не тикав тут на кожну старшу жінку із криками "Баба!" І баба з дідом би не плакали після двотижневої у них відпустки, бо коли це вони наступного разу наживо побачать своїх онучат.

І найголовніше - я знав, що саме так і буде. Не хотів вірити, але знав. Ще на початку року. Тому ідея переїзду, вона з'явилася і узгодилася в нашій сім'ї ще на початку весни. І голосували на виборах ми не стільки за Порошенка - хто він нам такий, - скільки за оці кров'ю і потом (і це не завжди просто фігура мови) зароблені та відкладені 12 тисяч. А їх у нас взяли і витягли. Бо комусь дуже захотілося "нових облич", або просто поржать.

Це я все розповів до того, що інколи френдів трохи дивує, чому я так агресивно, зло навіть реагую на усіх цих фанатів саакашвілів, гриценків, садових, я вже не кажу про какаяразніц, які привели до влади Зелебобія, точніше, Коломойського і промосковських єрмаків. А ось чому. Ви виньте і покладіть 12 тисяч долярів просто так на стіл, поппрощавшись із ними. Переїдьте від своїх батьків-пенсіонерів на тисячу кілометрів. Отоді зрозумієте.

А тим, хто голосував за Зелебобія - я ніколи не забуду і ніколи не пробачу. Нє, якщо вони скинуться і принесуть мені 12 тисяч долярів - так і бить, пробачу Але скоріше небо впаде на землю і Дунай потече навспак.

Тепер, сподіваюся, зрозуміло, що я голосую не за порошенків, а за себе і свою сім'ю. І що за ідіотські результати полудурків мені доводиться платити із своєї кишені. А це забути не можна.

View: https://www.facebook.com/100001843520029/posts/4257248601013215/

 

Алергія на порох, її причини, симптоми. Інші види політичних збочень.


View: https://youtu.be/vs3S0xpTKig

 

Много букафф, шановний. І ні що не передає та ніщо не доводить. Просто Порошенко ще не змирився, що Україна може існувати без нього.
Бздури, тільки з точністю до навпаки, що переслідують за мову, розпинають хлопчиків - говорити таке в іншому місці, люблять таке Скабєюшка і Салавйофф-разбойнік.

 

це точно. Але це ж може перерасти в якийсь шизотипічний розлад?
Він вже і похудав, а коли людина все життя прожила с зайвою вагою, то к старості похудання виглядає підозріло. Це не здорово.

 

Питаю ще раз хто для тебе ворог: Порошенко чи хуйло?
Порошенко чи мертвечук?
Порошенко чи Бойко?
Порошенко чи єрмак?
Порошенко чи Коломойський, Ахметов, Пінчук, Богуслаєв?
Порошенко чи моторола, гіві, захарченко?
Порошенко чи Єфременко, Янукович, Штепа?

Я Відповім сам - Порошенко, бо про всіх інших ні ти , ні інші зелейобики навіть слова кривого не написали.
То хто ти - громадянин України? Судячи з того, що ти захищаєш, ти ворог України. Тому, що Порошенко захищав Україну від хуйла. Ти ненавидиш того, хто захищав Україну, тому ти такий же ворог України, для кого Порошенко ворог #1. І це хуйло. І це аксіома, що не потребує доказів. Ворог мого ворога мій друг.