Україна - вчора, сьогодні, завтра

ВНИМАНИЕ! Хочу предупредить всех о действующей в Львове этнической преступной группировке, которая вывозит девушек в страны Центральной Азии для занятия проституцией. Во главе группировки стоит весьма известный в Крыму криминальный авторитет Шамиль. Сам он из крымских татар. Он создал в 1999 году фирму, которая якобы отправляет девушек на высокооплачиваемую работу в Турцию. У них есть группа в контакте, фэйсбуке - "Робота для дiвчат в Туреччинi". Там они выходят на девушек, заманивают их к себе. В итоге около 120 девчонок за три года пропали бесследно. Очень немногим повезло, и они спаслись. Рассказывают, что сначала их некие мусульманки очень радушно встретили в львовском офисе, потом, действительно, везли в Турцию, а оттуда уже насильно переправляли в Узбекистан, Киргизию. Там они попадали в настоящее рабство. Многим наносили увечья, кого-то убивали. Содержались они в подвале, месяцами не выходя на свет. Удалось накрыть лишь один подобный бордель в Ташкенте! Сколько таких еще, неизвестно. Также есть данные, что многих девушек-украинок заманивают на такую работу на отдыхе в Крыму. Не введитесь на сомнительные предложения этих извергов! Следователи ищут организаторов, прошли обыски в Симферополе, трое крымских татар задержаны по этому делу в их филиале в Луцке. Будьте очень осторожны!!!

 

Увага, хочу попередити, що автор акцентував на етнічності злочинців. Навіщо?! На мою думку, етнічні москалі, яким дістався ЛАЗ, більші злочинці ніж вказані сутенери.

 

Скольо можно воздух сотрясать?
Вам следует созтавать группу сторонников и подавать заявление в Прокуратуру.
даже сами можете подать.

 

Не у Львові, а в Севастополі.
Не татари, а ЧФ РФ. І дівчата чисто "місцеві" (рускоязичниє). Екіпажі гвардійських кораблів строєм ходять до лікаря. Це вже обговорювалося на ЛФ з наведенням пруф-лінків. Навіть чевастопольський чиновник (який давно в бані) підтвердив.

 

Думать полезно. Но это не про Вас.

 

Як Вам вистави за участю українських акторів найвищого, як на мене гатунку: А.Хостікоєва, Н.Сумьскої,Л.Богдановича, Б.Бенюка, покійного Б.Ступки?

 

Чи цей уривок (не скажу заздалегідь - про яку країну і яке століття йдеться) - сучасний?

Народ завжди, завжди стає юрбою,
Коли не бачить ціль перед собою,
Коли ж мета велична як Свобода,
Юрба завжди, завжди стає народом!

(Юрій Рибчинський).

 

Занадто суворо Ви про неї..
..З історії літератури згадалося, що вже була «Поема без героя» не чужої нам поетеси Анни Ахматової-Горенко (народилася 1889 року в Одесі, серед предків — вихідці з України, навчалася в Києві, 1910 року у Києві ж — у церкві заміської Микільської слободки — повінчалась з поетом М. Гумільовим; 1964 року номінувалась на Нобелівську премію з літератури). Поема створювалася в умовах тоталітарного режиму, коли в авторки не було можливості відкрито писати про те, чим були сповнені її душа й серце: про вбитого більшовиками чоловіка; про сина, котрий незаконно відбував покарання в ГУЛАГу, про переслідування самої поетеси...
Джерело:"Голос України" №101 1 червня 2013р./фрагмент статті "Література без героя?"/

---------- Додано в 18:04 ---------- Попередній допис був написаний в 17:45 ----------

Тема поеми - подвиг французької дівчини Жанни Д"Арк, яка очолила свій народ у визвольній війні проти английського завоювання часів Столітньої війни. Постать Жанни Д"Арк - символічна не лише для французів, а й для всіх народів, які мріють про Свободу.
Переклав з російської.
Тож існує українська сучасна культура.

 

Я у 80-х рр щоліта зустрічався з Ю. Рибчинським на конкретній базі відпочинку і знав про його роботу над "Білою Вороною".
Сучасна версія опери - не авторський переклад з російської.
Це - вісімдесят восьма (!) редакція тексту. Він від початку писав паралельно російську та українську версії, правив сам, потім підганяв під совкову цензуру (тримаючи в шухляді непідцензурні варіанти - вірив у те, що совок не вічний!).

Те, що ставлять зараз Бенюк-Хостікоєв - сценічна ідея Гліба Загорія - данина тому, що минув певний час, актори "першої версії" перейшли до іншої вікової категорії та інші нюанси. Звичайно, і вплив 2004 року.

Колись хотів набити англійські субтитри на DVD, та все часу бракує.

 

Будеш давати поради своїй тещі.

По зрівнянню з "папєрєднікамі" типу А. Гашинського чи Копержинської сіренькі. Б.Ступка мав певний талант, а ось жлобства в нього було ще більше. За це його Щербицький і витягнув зі Львова. Гроші дуже любив і продавав свій талант направо-наліво. Я б його за одне паплюження "Тараса Бульби" зненавидів.
З усіх перерахований найбільші надії я мав на Наталку Сумську, але жлобство театру Франка і її загнало в сірість. Не дуже вона стала відрізнятися від меншої сестрички, бездари та тусовщиці.

 

Нє нада ля-ля.
Кілька років родина Ступок була сусідами моєї тещі.
Навіть натяків на жлобство там не було. А сімейні таємниці та певні побутові проблеми - не предмет для обговорення тут.
Щодо суперечливих ролей - Б.С. мав тягнути родину. І собі на лікування, і онуку на освіту, і молодим акторам допомагав.
Наскільки мені відомо, Б.С. не мав навіть власного автомобіля.
Актором він був дуже талановитим, адміністратором - середнім.
Проте Данченко, який вивів театр із відстою, передав естафету саме Ступці.

 

Та ви що? Та одна його жінка це проявляє. А синок з Н.Королеською? До речі, про синка його батько так сказав:"Я склонен больше уважать проститутку, которая зарабатывает своим телом на кусок хлеба, чем политиков, торгующих убеждениями."
Та й про себе теж

ЖЛОБИ!

То пішов би наркоту продавати.

Йому навіть до Яковченка далеко. Його талант - це міф придворних журналістів. Він просто на фоні загальної сірості франківців трошки виділявся, а за продажність його рекламувала та підгодовувала Москва.

Не смішіть мене. Про бездарність Данченка, про мої дебати з цією ЦКівською "шестіркою" навіть "Правда" писала.
Доказ цього - на спектаклі цього пана квитки, як "нагрузку", роздавали по школах. І це при низькій насиченості театрів в Києві.
Висновок - ЦК та Данченки зі Ступками тримали національний театр на сіренькому рівні. Це ж продовжується і зараз. Бенюкам би достойний спектакль створити, а не штовхатися з бандюками в ВР.

 

Я добре знаю пані Ларису. До речі - львівська росіянка, чудово володіє українською.
Єдиний раз публічно подякувала ВФЯ за допомогу у лікуванні БСС. Не дуже гламурно, але куди подінешся.

Щодо Данченка:
1. У 60-70 рр театр був відстійним. На спектаклі зганяли школярів та солдатів. Саме Данченко вивів театр на рівень Академічного.
2. Будучи депутатом ВР УРСР, Данченко допоміг багатьом людям у справах про помилування. В тому числі моїм родичам (хлопця засудили за бійку на стадіоні).
Я, працюючи на ТВ, досить часто писав спектаклі у театрі ім. Франка і безпосередньо, рік за роком, спостерігав еволюцію театру. Крім того, від тещі (кінематографістки) знав усі плітки кінотеатрального світу.
ЖЛОБСТВО було присутнє в іншому київському театрі (здогадайтеся самі у якому), котрий еволюціонував у протилежний бік.

Облиште Богдана Сильвестровича та його родину у спокої, наполегливо прошу.

 

Пане, мені б повернути той "відстій" з Яковченком, Гашинським, Копержинською...

В "депутати" більшовики порядних людей не висували. Якби він ще й "помилував" театр від себе.

Та я цього жлоба навіть за одне спотворення "Тараса Бульби" не забуду.

В нас і ТВ було на рівні Данченка з Ступкою по інтелекту та плазуванню перед владою.

В нас були маса "кінематографісток" та професійного кіна не було.

 

Бюсти односельчанам, Героям Радянського Союзу Миколі Потапенку(ліворуч) та Василю Кравченку. Пам"ятний знак на місці табору вій
ськовополонених 18 армії.

Як воно починалося

Народний депутат першого скликання Олександр Білоусенко видав книгу «У пошуках кращої долі»​

Добре знаний на Запоріжжі господарник, політик, банкір Олександр Білоусенко до свого 76-річчя презентував прекрасно видану й ілюстровану запорізьким видавництвом «Дике поле» книгу «У пошуках кращої долі». Колишній перший заступник голови Запорізького облвиконкому, народний депутат України першого скликання, керівник регіональних дирекцій банків «Україна», «Аваль» «Ерстебанк» давно хотів дослідити історію свого роду. І сам, і за допомогою друзів-істориків довго працював в архівах, знайшов чимало цікавих документів. Їх вистачило, щоб, як написав у передмові доктор історичних наук, професор Федір Турченко, «описати до «сьомого коліна» своїх предків, минуле і сучасне своєї малої батьківщини, подати аналіз історії Запорізького степового краю в контексті загальноукраїнської історії».
​

Тульське диво під Бердянськом і Маріуполем
Книга О. Білоусенка охоплює період від заселення Дикого поля (1768—1770 роки) і понині. Вона буде цікава й простому читачеві, й фахівцям. Тут багато документів та свідчень очевидців. Йдеться про маловідомі факти та малодосліджені періоди української історії. Один із таких періодів — початок 1920-х років. Запорізький журналіст Олександр Верьовкін, прочитавши книгу О. Білоусенка, зауважив: «у 1937 році в СРСР, порівняно з 1920—1921 роками, були якісь ознаки правової держави!». Бо в тридцять сьомому розстрілювали «за протоколом», хоч і сфабрикованим. А події грудня 1920 року на землях сучасної Запорізької області мали всі ознаки геноциду...
Спочатку — трохи передісторії. 1919 рік. Найважчий, як вважається, в історії Радянської влади. Збройні сили Півдня Росії під командуванням Денікіна рушили на Москву. 24 червня (7 липня) 1919 року вони взяли Харків, через три дні — Катеринослав (Дніпропетровськ), ще через три дні — Царицин (Волгоград). У липні-серпні Денікін захопив Полтаву, Одесу, Херсон, Київ. У вересні-жовтні червоні залишили Курськ, Воронеж, Чернігів, Орел, ось-ось мала впасти Тула — останній форпост перед Москвою. Більшовики були близькі до катастрофи.
І раптом сталося диво. Сам Денікін писав: «В начале октября в руках повстанцев оказались Мелитополь, Бердянск, где они взорвали артиллерийские склады, и Мариуполь — в 100 верстах от Ставки Таганрога. Повстанцы подходили к Синельникову и угрожали Волновахе — нашей артиллерийской базе... Для подавления восстания пришлось, невзирая на серьёзное положение фронта, снимать с него части и использовать все резервы. ... Это восстание, принявшее такие широкие размеры, расстроило наш тыл и ослабило фронт в наиболее трудное для него время».
А що ж то за повстанці, які вирішили долю Радянської Росії у 1919 році? Це бійці Повстанської армії Нестора Махна.
Махновія охоплювала Лівобережжя двох сучасних областей — Запорізької і Дніпропетровської, і значну частину Донецької, включаючи і Юзівку (Донецьк). То були райони з майже АБСОЛЮТНО УКРАЇНСЬКИМ населенням у селах. Бунтівні козацькі землі, що МОГЛИ ПОСТОЯТИ ЗА СЕБЕ.
Хоч Махно й зустрічався в Кремлі з Леніним, особливого ентузіазму звірства «надзвичайок» у нього не викликали. В Україні було популярне гасло «За Радянську владу без «чрезвичайок»!
Однак, коли Махно і його армія опинилися між двох вогнів — червоними і білими, він зробив вибір на користь червоних. На всій махновській території, і зокрема в Андріївці, малій батьківщині О. Білоусенка, підтримано угоду між урядом УСРР та армією Махна від 16 жовтня 1920 року. Після чого корпус Повстанської армії під командуванням 27-річного Семена Каретника (Каренникова) рушив на Крим добивати Врангеля.
Згодом класикою радянського кіно стала картинка: червоні проходять вбрід по Сивашу і залишають у дурнях армію генерала Кутєпова, що тримала Перекоп. А це Каретник своєю кавалерійською бригадою і кулеметним полком пройшов по Сивашу, обійшов з тилу війська генерала Барбовича під Юшунню та Карповою Балкою і розгромив їх. Доля Кримської кампанії була вирішена.
​

Отже, хто тут переміг?
Потомствений наймит Каретник, що, до речі, був категорично проти угоди з більшовиками. І недарма! 16 листопада 1920 року командувач фронту Фрунзе надіслав телеграму Леніну, що червона кіннота увійшла в Керч, а «Південний фронт ліквідовано». А вже 24 листопада Каретник і його начштабу Гавриленко були викликані до штабу фронту. Вони вагалися, та все-таки поїхали. Як тільки махновські командири (союзники і ковалі перемоги!) приїхали в Мелітополь, їх обох арештували і вже 28 листопада розстріляли. Рівно через 20 днів після їхнього подвигу на Сиваші...
А махновський корпус у Криму впритул розстріляли з кулеметів. Тих бійців, що вціліли і вирвалися, червоні перехопили під Тимашевкою і Веселим. О. Білоусенко наводить звіт Мелітопольської позапартійної робітничо-селянської конференції: «Захоплено 700 полонених, які РОЗСТРІЛЯНІ».
Це — доля лише одного із корпусів СОЮЗНОЇ Повстанської армії. Епізод подальшої драми — вже в Андріївці. 3 грудня сюди увійшли Петроградські курсанти, які і розстріляли Каретника та Гавриленка. У селі ними було відразу розстріляно 70 чоловіків. Місцевий батюшка заповнив метричну книгу, де вказав прізвища та вік кожного вбитого. Переважно це люди від 17 до 30 років, найстаршому — 65 років. За що розстріляні — за зв’язки з Махном. А в одній із столиць Махновського руху, селі Новоспасівці (нині Осипенко) Бердянського району, під розстріл потрапили й жінки з немовлятами на руках...
14 грудня в Андріївку увійшли війська одного із корпусів Повстанської армії під командуванням Трифона Удовиченка.
Їх оточили кілька дивізій і бригад червоних. Зав’язався бій, Удовиченко вийшов з оточення, розгромив дві бригади і відняв обози чотирьох червоних дивізій. Розлючений Фрунзе віддав під суд начальників двох кавалерійських дивізій, всіх командирів і комісарів бригад цих дивізій.
Щодо бригади курсантів, то після поразки 15 грудня її знову ввели в багатостраждальну Андріївку.
Згідно з наведеною О. Білоусенком доповіддю командування бригади курсантів (це після трьох років Громадянської війни і 11-разової зміни влади!): в Андріївці віднято 500 голів худоби, 50 коней. Звільнені й 1000 полонених червоноармійців (зауважимо — живих, а не розстріляних). Щодо андріївців, то, за дослідженнями запорізьких краєзнавців, їх було розстріляно 15 грудня ще 500 осіб.
Повстанська армія теж розстрілювала. Вже у січні на хуторі Левуцькому був захоплений штаб бригади Петроградських курсантів. Командування бригади — ЧОТИРИ особи, відповідальні за розстріл Каретника, були розстріляні. Інших курсантів махновці не зачепили. Сьогодні іменем вже ЛЕНІНГРАДСЬКИХ курсантів у райцентрі Оріхів Запорізької області названо центральну вулицю. На якій розташована вся місцева влада...
Олександр Білоусенко публікує у своїй книзі протокол №40 засідання Бердянського військово-революційного комітету про створення концтабору і так званого експлуатаційного полку.
Настав 1921 рік. Рік неврожаю. Волосся стає дибки від доповідей з місць (Бердянський район), де канібалізм процвітав вже у 1921 році, де мертвечина, миші й екскременти стали їжею. А ось ще два документи. У першому списку — 27 сімей, призначених до переселення у вивільнені (винищені?) села Гуляйпільського району. До голоду в них було 176 душ. З яких 144, згідно зі списками, 1921 року так і не пережили.
Автор цих рядків побував в Андріївці. Гарний тут господар, селищний голова Анатолій Мізін, гарний меморіал загиблим у 1941–1945 роках (такого не в кожному місті побачиш). Позначене в селищі й місце табору військовополонених після загибелі 18-ї армії під Чернігівкою-Попівкою (тепер Смирнове). В Успенівці є місце останнього спочинку 30 червоних моряків Азовської флотилії, розстріляних врангелівцями.
Однак всі мої спроби знайти сліди 70 розстріляних 3 грудня 1920 року, відомих поіменно, не увінчалися успіхом. НІХТО не зміг хоч щосьпоказати-розказати...
Тут можна кивати на більшовиків. Хочу сказати про інше. Голодомор зробив українські села у запорізькому степу абсолютно консервативними у своїх політичних уподобаннях. Ті села чесно і мовчки сьогодні вимирають — статистика невблаганно веде зворотній відлік, адже, наприклад, у сусідньому з Бердянським Чернігівському районі зменшення чисельності населення за 2012 рік становить 8,7 відсотка. А місця ж тут — тільки картини писати, поряд курорт Бердянськ і тепле Азовське море, прекрасна земля і вода у колодязях (що для степу просто дивина). Та вибито дух з цієї колись бунтівної землі. Тепер завдяки народному депутату першого скликання Олександру Білоусенку ми пізнаємо свою історію.

Запоріжжя—Андріївка.
Джерело: газета "Голос України" № 130 17 липня 2013р.​

 

Поправочка, потрібно було писати так - "Голодомор в українських селах залишив лиш бидло, винищивши достойних".

 

Звідки родом будете?

 

З невидимої частини Місяця.

А до цього з ким вона боролася? ІДІОТ!

 

Вы хотели спросить с кем она сотрудничала? Так давно известно с кем...