Україна - вчора, сьогодні, завтра

http://youtu.be/oShUH8qbtus

 

Агонія режиму.
Забули як було в Харкові? Ось ще такого
http://frankensstein.livejournal.com/412730.html

http://www.youtube.com/watch?v=NnxVKUVQ3V4

 

Від Сибіру до Вкраїни - з вірою й надією
Холодної осені 1945 року серед ночі до обійстя родини Костишинів у гірському селищі Верхнє Синьовидне (Сколівській район на Львівщині) нагрянулі незванні гості. У двері й вікна грюкали енкавеесники. Коли заспаний дід Дмитро виглянув, почали вимагати на вихід його доньку 23-річну Марію. "Політично ненадійну" дружину Павла Карпина(воїна УПА, а віднедавна - американського емігранта) і матір двох його крихітних діточок попередили, щоб негайно збиралася до сільради на допит. Того ж дня Марію з "путівкою" на заслання до Сибіру під конвоєм привели, щоб швидко зібрала речі. Під лемент усієї родини, голосіння матері, плач дітей складала до валізи найнеобхідніше. Пригортала старшу Галинку до серця - прощалася з донькою, мов назавжди. Знала з двома ради собі не дасть. Грудну ж Оксанку взяла на руки та, окинувши поглядом рідню, за мить надовго покинула дім..
Зі Сколівщини етапували на заслання десятки родин, які були хоч якось причетні до національно - визвольних змагань. Біля поїзда на залізничній станції у Стрию чулися ридання і прокльони проводжаючих. У товарні вагони,обладнані дерев"яними нарами, заводили впереміж жінок і чоловіків, старих та молодих, матерів і дітей.
Було темно, вогко та холодно. Посередині вагона прорізали діру, яка служила за вбиральню. Хтось поділився великим покривалом, і чоловіки зробили символічну загороду-ширму.
Два з половиною місяці їхав той товарняк! Часто надовго зупинялися, чекали в безвісті, мучилися від дрижаків, були напівпритомні через недоїдання та спрагу. Раз на день конвоїри у відрах принослили на обід баланду з чорним прогірклим хлібом, солену тюльку. Через такий харч потім корчилися в муках. Багато не доїхали, померли з голоду, від хвороб, а хтось і замерз. Марія з усіх сил трималася. Під серцем тихо спало немовля, гріючи неньку. Годувала маля грудним молоком. Люди змилосердилися, і хто чим міг, тим ділився з нею, щоб урятувати обох. У наступному вагоні везли померлих. На кожній зупинці їх підвозили десятками. Всі відвертали погляди від тієї страшної картини.
Одного ранку все навкруги замело снігом.Стало ще холодніше. Волосся Марії примерзало до стінки вагона, пальці терпли, німіли.За кілька днів прибули на один із розподільчих пунктів. Там усіх згрупували і розвезли по тюрмах та закритих зонах Сибіру. Марії судилося відбувати покарання в маленькому поселенні Усольє Сибірське. Мешкала з донькою в бараку. Скоро була змушена віддати малу Оксанку в яслі-садок. Скромно і бідно жили українці. Виручала дешева риба, яку ловили і продавали місцеві мешканці, а ще - молоко. Його господині приносили на паличках, мов морозиво, бо у банках воно замерзало на кригу.
Марія мала талант до шиття і золоті руки.Працювала в місцевому побуті. Слава про чудо-майстриню швидко ширилася округою. Згодом, окрім замовлень, які виконувала на роботі, викроювала пальта, плаття й блузки для офіцерських жінок. Хоча й не часто, але отримувала від них дефіцитні продукти, солодкі частунки як плату за працю. Набутий скарб несла дитині. Вдома зрідка випікала смачну дріжджову здобу, якою ділилася з сусідами по бараку.Це було справжнім святом...
Оксана Павлівна добре пам"ятає ті важкі роки. За межі поселення виїжджати не дозволяли. Тоді, дитиною, вона не розуміла, чому ненька вечорами часто плаче, щось шепоче рідною мовою. Потай вони святкували Різдво й Великдень. Мати виймала зі зхованки старі ікони, крадькома привезені у згорточку з України, ставали з донечкою навколішки перед ними й молилися. Вона вчила Оксанку великодніх гімнів, тужливих українських пісень, а ще- стрілецьких, колискових, веселих коломийок, віршів Шевченка. А потім у садочку вихователька, доля якої подібна до Маріїної, ставила дівчинку на стільчику, й вона виступала. Їй аплодували і казали: "Как красиво девочка поёт". Тішилася, коли з України до них приходила посилка зі смачнющими пісними тістечками та яблуками, котрі в цьому холодному краї не росли. Асоціювала мамину домівку з тими пахощами. Часто з друзями ласувала кедровими горішками та сушеною камбалою, яких там було вдосталь.
Через довгі 10 років прийшла звістка про звільнення. Був 1955-й. Поверталася з неймовірним хвилюванням, припадала до шибок вагона, мов поранена ластівка. Ступивши на рідну землю, не могла надихатися призабутими пахощами. На колінах дякувала богові за рятунок. Свою донечку, яка вже забула маму, ніжно пригортала до грудей, але була їй майже чужою...
Впродовж усього життя у серці жінка пронесла біль за скалічену долю.Тут, в Україні, її та тисячі таких само засланців вважали неблагонадійними, зрадниками. Вони почувалися чужими зайдами. Доводилося все починати заново.
Про особисте життя навіть не мріяла, всю себе присвятила дітям. Не раз в альбомі рідні знаходили потерті світлини її чоловіка Павла, який змушений був рятуватись від переслідувань НКВС. Йому вдалося виїхати та осісти у Венесуелі.
Марія таки знайшла за своїм фахом роботу. Праця кравчині була потрібна людям. Одного дня 1988 року керуюча будинку побуту принесла хвилюючу звістку: Павло прибуває у райцентр Сколе у складі туристчної делегації, яка обідатиме у місцевому ресторані, але попередила, що жінці туди зась.Таку ж засторогу отримали й доньки, і навіть зяті. Все місто гуло. Павло намагався поговорити з персрналом ресторану, але люди у формі не дали їм поспілкуатися. І це була остання його подорож в Україну. Повернувшись до Венесуели, чоловік трагічно загинув.
Важко було тоді на серці у рідних, але життя тривало. Марія Дмитрівна стала бабусею п"ятьом онукам. До глибокої старості опікувалася ними. допомагала у скрутні хвилини і все поспішала до них - як і колись донькам, несла солодкі частунки: свої знаментиі штрудлі(завиванці), сік із дикої ружі, варення з порічок...
Пахне ними й нині світла пам"ять про цю непересічну маму, бабусю і жінку. На надгробному пам"ятнику усміхається зі сітлини, зробленої в Сибіру, Марія Дмирівна. А на подаровних онукам образах її рукою красиво і каліграфічно виведено: " Живіть із Вірою, Надією і в Любові на многії літа".
Джерело: газета "Голос України" № 99 30 травня 2013р.

 

А потім дивуються чому для українців росіяни окупанти.

 

Вопрос о друзьях-товарищах Украины ввел пана Romko в анабиоз.

то ли дело переводить любую тему к обсуждению химер: руки москвы, ноги кремля. В мире химер пан Romko чувствует себя как дома. однако Украина не миф и не химера, а реальная независимая страна, которой нужна не болтавня о любви к родине политиканов или заробитчан в неметчине или России, а вспаханные и убранные поля, доступное здравоохранение, образованные украинцы, которые не на рынок идут трусами торговать, а составляют элиту нации.

---------- Додано в 19:56 ---------- Попередній допис був написаний в 19:47 ----------

и правильно сделали, что не пустили. Сегодня понедельник - рабочий день. оппозиционерам нет работы, что они по стране с митингами катаются? кто кормит семьи этих майданистов, когда они целый день мечутся в поисках места где поболтать? Кто это такой добрый, что нанимает автобусы, выделяет деньги на кормежку майданистов?

Под окнами Харьковской ЦКБ №5 оппозиционеры устроили непрерывное дежурство пенсионеров, которые день и ночь майданят пугая своими криками пациентов стационара. Нанял их Арсен Борисович Аваков. Он хотя бы не скрывает, что это шоу проплаченное.

 

Це означає, що стоїмо ближче до Європи, бо із злочинністю покінчено, у зв"язку із "еміграцією" злочинців в ближнє і дальнє зарубіжжя. Решта поодинокі злочини, які відбуваються на території України, небезпеки для України не створюють, тому реєструвати їх нема потреби.

 

Якраз я живу в реальному світі.

 

Як колишній полтавець президентом Ізраїлю став
Навіть з колишніх українців, які живуть нині в Ізраїлі, мало хто знає, що на купюрі номіналом 100 шекелів зображено нашого земляка. Це уродженець Полтави та другий президент Ізраїлю Іцхак Бен-Цві (Шемшелевич).

Народився Іцхак Шемшелевич 1884 року в Полтаві. Спершу навчався в єврейській школі, а потім — у місцевій гімназії. Після її закінчення успішно склав іспити до Київського університету, однак довго повчитися там йому не судилося. І ось чому... Іцхак захопився політикою й у 1906 році навіть брав участь у засадничій конференції єврейської соціал-демократичної партії По’алей Ціон у Полтаві та працював з Б. Бороховим над створенням її програми. Тож Шемшелевич і потрапив тоді під так званий негласний нагляд поліції. А тим часом після революційних подій 1905-го Полтава жила в передчутті єврейських погромів, і тут Іцхак виявляв неабияку активність, не раз заявляючи (так, щоб це дійшло й до ймовірних погромників): «Живими ми їм не здамося!» До вірогідних погромників це дійшло, й поліція, яка нагрянула до будинку Шемшелевичів з обшуком, справді знайшла там склад зброї, призначеної для захисту. Усю сім’ю на чолі з батьком Шемшелевича було арештовано й вислано до Сибіру. Самому Іцхаку вдалося втекти до Вільно (Вільнюс) і так уникнути арешту. Однак про навчання в університеті довелося забути.
1907 року Іцхак Шемшелевич емігрував до Палестини, в Ерец-Ісраель (Земля Обітована). Відтоді й починається його політична кар’єра вже як Бен-Цві. Його було обрано делегатом партії По’алей Ціон на VІІІ Сіоністський конгрес у Гаазі. Разом з Рахел Янаіт, теж колишньою полтавкою, яка згодом стала його дружиною, Бен-Цві брав активну участь і у випуску 1910-го першого в Ерец-Ісраелі соціалістичного журналу івритом «Ахдут», який видавали в Єрусалимі. 1915 року часопис було закрито турецькою владою, а Бен-Цві разом з Давидом Бен-Гуріоном (майбутнім першим прем’єр-міністром Ізраїлю) арештовано й вислано з Палестини.

Полтава.Пізніше вони переїхали до США, де заснували молодіжний соціалістичних рух Хе-Халуц (1915). Перед початком британського наступу на Ерец-Ісраель Бен-Гуріон і Бен-Цві розгорнули в США агітацію за вступ у добровольчі єврейські батальйони в лавах британської армії (так званий Єврейський легіон) і самі були серед перших добровольців, які 1918 року прибули до Єгипту, а звідти — до Палестини.
У 20-30-х роках Бен-Цві брав активну участь у сіоністському русі, а від моменту створення Ва’ада леуммі (1920) спершу був його членом, потім головою (1931) і, зрештою — президентом (з 1945 року). Бен-Цві був депутатом Кнесету першого (1949) і другого (1951) скликань.
...1952 року помер перший президент Ізраїлю Хаім Венцман. Ось тоді на цю посаду й було обрано Іцхака Бен-Цві. До речі, мало хто знає, але одним із тих, хто міг претендувати на цей пост, був і всесвітньовідомий учений... Альберт Ейнштейн. Принаймні цього хотів Білий дім, однак таку пропозицію, на думку самого вченого, зробили по-хамськи — через газетну публікацію і без якихось попередніх консультацій з самим Ейнштейном. Його це настільки обурило, що, як засвідчують друзі вченого, той негайно кинувся дзвонити у Вашингтон.
Що ж до Бен-Цві, то його іще двічі (1957, 1962) було переобрано президентом Ізраїлю. Хоча останню каденцію відпрацювати йому не судилося — 23 квітня 1963 року Іцхак Бен-Цві помер.
Він залишив після себе чималу наукову та історичну спадщину. Наукові праці Бен-Цві здебільшого присвячені життю східних єврейських громад (самаритян, караїмів, саббатіанців). Роботи Бен-Цві, присвячені неєврейським громадам Ізраїлю, вміщені в книзі «Населення нашої країни» і входять до п’ятитомника зібрань його творів. Написав він і фундаментальну працю з історії самаритян «Книга самаритян». А найціннішим з його численних історичних досліджень вважаєт
ться праця «Ерец-Ісраель і її єврейське населення в період османського володарювання» (1955).
Ось таким був Бен-Цві — колишній полтавець Іцхак Шемшелевич.
Джерело: газета "Голос України" № 99 30 травня 2013р.

 

.Це припинення, або сповільнення життєвих процесів.. Саме це спостерігається в діях оцих:

---------- Додано в 09:53 ---------- Попередній допис був написаний в 09:40 ----------

Пропонуєте діло, але все одно під цим криється "наш любимый дєдушка", який про це вже казав на початку ХХ століття.Тільки що з того вийшло?

---------- Додано в 10:03 ---------- Попередній допис був написаний в 09:53 ----------

А ці Вас і нагодують і обігріють і як справжні "антифашисти" покажуть професійне шоу з проплатою чи без.

---------- Додано в 10:08 ---------- Попередній допис був написаний в 10:03 ----------

Вони вдають з себе здивованих, чітко все розуміючи.

---------- Додано в 10:17 ---------- Попередній допис був написаний в 10:08 ----------

В Україні хоч не роблять "зачистки" околиць міст, як в Росії за допомогою винищувачів СУ-34.

---------- Додано в 10:25 ---------- Попередній допис був написаний в 10:17 ----------

І не тільки в Молдові, а й в країнах Балтії, Польщі , Європейського Союзу-символику цих заборонили, а сталінізм(комунізм) у 2009-му прирівняли до гітлерівського нацизму.

Отже з любов"ю до Вас...

 

Вам важко втримати тему розмови в голові?

 

В Україні зараз поссани теж активно боряцця з фошизмом,внатурє...

 

Як мало ви знаєте про цей світ

 

Це суща правда.Це й є тією вагомою причиною за якої Україні треба тільки до Європейського Союзу і в листопаді 2013-го негайно підписувти угоду про поглиблену та всеосяжну торгівлю з ЄС. Амінь.

 

Українське суспільство перебуває в стані агресивної апатії, покладаючи завищені сподівання на 2015 рік, коли в країні мають відбутися президентські вибори. Про це говорить опитування, проведене ООН в рамках виконання Декларації тисячоліття, - пише Тетяна Івженко в російській Независимой газете.Влада, незважаючи на наближення передвиборчої кампанії, не тільки не вирішує соціальні проблеми, але навіть взяла курс на більш жорсткі і непопулярні заходи. І при цьому сподівається, що зможе силою утримати ситуацію під контролем.Підвищення цін на газ та електроенергію, а також послуги ЖКГ для населення; скасування податкових пільг для бізнесу і підвищення ставок податків для приватних підприємців; тотальний контроль сплати 15-відсоткового податку на грошові перекази, які гастарбайтери відправляють за кордону своїм сім'ям в Україну; введення нових податків - на відпочинок за кордоном, на продаж побутової відео-та аудіотехніки і мобільних телефонів. Всі ці теми останнім часом сколихнули інформаційний простір України.Нововведення викликають побоювання і обурення пересічних громадян. Тим більше що тільки цього тижня Верховна Рада провалила голосування за подані опозицією закони про скасування пільг для депутатів, міністрів та президента, а також про денонсацію угод, що дозволяють виводити українські капітали за кордон без сплати податків.Керівник аналітичного центру Відкрита політика Ігор Жданов вважає, що влада намагається будь-якою ціною наповнити скарбницю, цьому підпорядковані всі її рішення. Але в підсумку виходить, що фінансові проблеми держави вирішуються не за рахунок найбагатших верств, а за рахунок населення. "Пенсіонери і бюджетники і так ледве зводять кінці з кінцями. Малий бізнес практично знищений, але для тих, хто ще ледве тримається на плаву, готують нові податки. Влада, мабуть, не розуміє, що вона все тугіше стискає пружину, яка рано чи пізно не витримає. Рано чи пізно станеться вибух", - сказав НГ експерт.Схожість ситуації відзначив і керівник українського Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос: "Команда Ердогана після приходу до влади дійсно дуже багато зробила. Проте в якийсь момент вони відчули себе в тому положенні, коли їм вже ніхто не загрожує і можна робити все що завгодно. Ситуація багато в чому схожа на те, що зараз відбувається в Україні. Різниця тільки в тому, що українська влада не має не тільки 60% підтримки громадян, але, думаю, навіть 20%".Керівник Агентства моделювання ситуація Віталій Бала зазначив ще одну відмінність не на користь України: "У Туреччині непоганий рівень життя і соціального захисту". Більшість українських громадян живе бідно. "Владі просто пощастило, що у нас така опозиція, яка не може підняти і повести за собою людей", - сказав він, пояснивши, що суспільство незадоволене владою, але, не бачачи альтернативи, не влаштовує революцію. "Але якщо зараз ми спостерігаємо агресивну апатію суспільства, то президентські вибори можуть стати тим каталізатором, який призведе до вибуху", - вважає він.Експерти звертають увагу, що у влади спотворене уявлення про українську дійсність. Як приклад вони наводять нещодавню заяву президента Януковича про те, що гірші для української економіки часи позаду. Ще одним прикладом називають підготовлюваний урядом проект "Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2014 рік та основних макропоказників на 2015-2016 роки": згідно з документом, українська економіка з наступного року перейде у фазу активного зростання, прогнозується на рівні 3%. Раніше Міжнародний валютний фонд і Світовий банк заявили про погіршення прогнозу українських показників на поточний рік.Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин вважає, що праві в оцінках швидше міжнародні фінансові організації, ніж українська влада. Він нагадав, що останні два роки темпи зростання ВВП близькі до нуля, ситуацію на зовнішніх ринках складно назвати сприятливою. А запланованого урядом збільшення притоку інвестицій навряд чи можна очікувати напередодні президентських виборів, коли інвестори традиційно враховують політичні ризики і вичікують результату перегонів.Вичікують і пересічні українці. Про завищених надіях на 2015 рік можна судити з оприлюдненої днями доповіді ООН. У рамках виконання Декларації тисячоліття організація проводить опитування в багатьох країнах світу. В Україні дослідження проводилося спільно Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН та Національним інститутом стратегічних досліджень при президенті. Згідно з вимогами ООН, опитування стосувалося очікувань громадян на період після 2015 року. З'ясувалося, що найважливішим для українців питанням є соціальна справедливість: 74,4% заявили про необхідність зменшити майновий розрив між верствами населення, а 50% - про необхідність перетворень у системі влади.Експерти зазначають, що якщо влада робить ставку на силові способи придушення протестів напередодні президентських виборів, то може помилятися. Адже українці не тільки не довіряють владі, опозиції і судам, але також вороже ставляться до правоохоронних органів. За даними Інституту соціології НАНУ, 31% громадян зовсім не довіряють міліції, 36% - швидше довіряють, ніж ні (навпаки - 8, ще 25% не змогли визначитися з відповіддю. І лише 1% повністю довіряє правоохоронцям. Експерти зазначають, що в такій ситуації можна говорити про недовіру державі як такій. А це означає, що можливий протест матиме характер бунту з імовірним кровопролиттям. "У влади ще є час, щоб виправити ситуацію. Але годинник цокає", - зазначив Віталій Бала.Один з лідерів Партії регіонів Михайло Чечетов впевнений, що Україні турецький сценарій не загрожує. Він заявив: "Від потрясінь у країні виграють тільки пройдисвіти. Тому Партія регіонів цього не допустить, у нас таке просто неможливо". Депутат закликав подивитися на турецькі події і з іншого боку: "Нам малюють, що ЄС - це рай. Але подивіться, що коїться у Франції, в Італії, в Португалії, де відсоток безробітних сягає вже 25. Така ж ситуація в Туреччині, де протест багато в чому викликаний економічною ситуацією. І протести в ЄС, у Туреччині - це холодний душ для нас. Тому нам потрібно дивитися і думати, куди інтегруватися".

 

Прокоп в названии темы написал лишнее слово.

 

Тільки лінивий дебіл може сподіватися на гру в наперстки з наперсточниками. В розрахунку на масовість таких вороги й мріють про наступне

 

Хотите посмотреть на коррупцию в действии?

Хотите посмотреть на коррупцию в действии? Приезжайте к нам в Крым или почитайте статью про международный фонд "Возрождение" http://ord-ua.com/2013/05/26/kryims...unarodnogo-fonda-vozrozhdenie/?page=1&lpage=1.
Я имел несчастье поработать с такой уникальной дамой, как глава этого фонда Екатериной Дягтеревой. Этот человек уже столько лет умудряется обманывать зарубежных спонсоров фонда и всех, кто соглашается с ним сотрудничать. Американцы, казалось бы, умные люди, должны проверять, на что их денежки тратятся. Тем более, такие огромные. У Катьки ведь фонд не один, а несколько. На адрес "Возрождения" зарегистрировано еще пара контор, которые занимаются проектами приближения Крыма к цивилизованному западному обществу. Она штампует планы проектов, подсовывает американцам, они выделяют деньги, а в взамен уже столько лет получают липу. Зато Катька разжилась новенькой квартирой в центре Симферополя и счетами в банках. Столько лет обворовывает америкосов, а они, как дойные коровы, продолжают слать ей деньги! И кто после этого скажет, что они не дураки?? Почитали бы хоть статью и узнали бы, что их подруга вытворяет.

 

Нагадує суздальського ледачого Ємєлю на печі.

Пане, вам варто спочатку розглядати розкрадання ваших грошей в Криму, а потім вже зайнялися б грошами Сореса. Хоча і там і там роблять це люди з культури "рашен", в якій - "не обманеш, не проживеш".

 

Наконец-то!
Затосковал я за Прокипом.
Про болота, про болота, давай!!!!

 

В українців.і в руских однаковий менталітет.Рабський.
Достатньо подивитись,на совецьку.або теперішню росіянську армію,де 3-4 нохчі або даги тримають встраху цілі роти.якщо не меньше.
В ментальному рабстві - основна проблема словян.