Україна - вчора, сьогодні, завтра

Я вам раджу прочитати на цю тему мою книжку http://hatanm.org.ua/forum/index.php?topic=2114.0 Там все по полицях розкладено.

 

"Slaves shall serve" - про переважаючу більшість українців.Жаль меншість,що повина гнити разом із більшістю.

 

Така доля справжньої еліти. Нормальний син не кидає матір в хворому стані та не ховається від проблем по Італіях, Сургутах чи Португаліях.

---------- Додано в 17:31 ---------- Попередній допис був написаний в 17:01 ----------
Русько-Литовська держава
Литовський народ пов'язує з українцями дохристиянська, поганська релігія та багато звичаїв. Ще і в наш час литовці полюбляють купляти наші вишиті сорочки та інші ознаки тих часів. Татаро-монголи далі українського степу не принесли таких руйнацій, хоча і пробували перенести свій вплив на захід Європи. Таким чином литовським племенам вдалося уникнути подібного Києву удару і об’єднатися в князівство. У 1248—1249 рр. Міндовґ об’єднав під своєю владою всі землі Литви. Активна політика Міндовґа на південь викликала опір із боку Данила Галицького. Між двома видатними правителями спалахнула тривала війна. Міндовґ, відчуваючи, що програє війну, звернувся по допомогу до німецьких хрестоносців. Ця допомога була обумовлена хрещенням Міндовґа за католицьким обрядом у 1253 р. Тоді ж Міндовґ був і коронований. Щоправда, як пише літопис, «хрещення його було фальшиве... Він приносив жертви своїм богам, спалював тіла померлих і відкрито справляв свої язичницькі обряди».У цей же час Данило Галицький, готуючись до війни з монголо-татарами, теж був коронований. Два правителі поступово від війни переходять до встановлення союзницьких відносин, скріплених династичним шлюбом їхніх дітей. Згодом син Данила Шварно став литовським князем. Дві держави стали для Європи немов би щитом від монголо-татарських набігів. По суті литвини поступово витісняли все більш слабіючу українську владу. Таким чином Руська династія Рюриковичів поступилася литовським Гедиміновичам: київським і чернігово-сіверським удільними князями стали сини Ольгерда Володимир і Дмитро-Корибут; на Волині княжив молодший брат великого князя Любарт, а після нього — Любартів син Федір; на Поділлі правили племінники Ольгерда — князі Коріатовичі. Утвердження литовського правління на теренах ослабленої Русі-України відбувалося практично без опору з боку місцевого населення. Це пояснювалося тим, що литовські князі, діючи за принципом "захоплюючи, звільняємо" (українські землі від золото-ординців), виявляли незмінну повагу до тутешніх звичаїв, проголошуючи: "Ми старини не рушаємо, а новини не вводимо". Перебуваючи на значно нижчому рівні суспільно-політичного і культурного розвитку порівняно з людністю приєднуваних територій, литовці потрапляли під вплив її державних і громадських форм, релігії, побуту, писемності. Руська (українська й білоруська) мова стала державною у Литовському князівстві, нею велося все діловодство, писали літературні твори. В основі Литовських статутів (1529, 1566, 1588 pp.) — кодексів середньовічного права Великого князівства Литовського, як засвідчує історико-правова наука, лежали звичаєві і писані норми українського права, тобто " Руської правди " та звичаєвого права, які побутували у традиціях українського народу ще за доби Київської Русі. Православна церква у Литовській державі також зберігала міцні позиції, зокрема, великий князь Ольгерд та 10 з 12 його синів були православними. Самі українські землі спершу перебували у становищі удільних князівств, очолюваних князями — членами литовського великокнязівського роду. Українська знать, зберігаючи свої володіння, отримувала право обіймати найвищі адміністративні посади і тому відчувала себе співгосподарем у Литовській державі. Тому й у походах проти монголів литовцям активно допомагала місцева знать, яка радше воліла бачити над собою литовську зверхність, ніж монгольську. Ось таке відносне поєднання й привело, що офіційний титул литовського князя розпочинався словами: "Великий князь Литовський і Руський". Тому й державу ряд істориків визначають як Литовсько-Руську. Велике князівство Литовське, складаючись на 90 % із українських та білоруських земель, певною мірою нагадувало Київську Русь. Майже до кін. XIV ст. воно було своєрідною федерацією напівнезалежних земель, рівноправними суб'єктами якої виступали Київщина, Чернігово-Сіверщина, Волинь та Поділля. Успішне просування литовців до узбережжя Чорного моря неминуче викликало опір монголо-татарських темників, що володіли Поділлям і причорноморськими степами. Вирішальна битва відбулася в 1362 р. (за іншими відомостями — у 1363 р.) неподалік річки Сині Води (тепер, як вважають більшість вчених, це річка Синюха, що впадає в Південний Буг, неподалік сучасного міста Ново-Архангельск). Здобувши перемогу, Ольґерд остаточно витіснив ординців із Поділля. А при Вітовті кордони ще більш просунулися на південь. Тоді й була заснована теперішня Одеса під назвою Коцюбіів від імені засновника Коцюби Якушинського як прикордонний пост. Між Ольґердом і монголами була встановлена домовленість про їхнє панування на південноруських землях, але, незважаючи на це, їх приєднання до Великого князівства Литовського дало Ольґердові можливість претендувати й на іншу давньоруську спадщину. На цьому шляху (північній його частині) його головним ворогом була Москва. Відкритий конфлікт між обома державами, що прагнули об’єднати під своєю владою давньоруську спадщину, спалахнув у 1368 р. і тривав із перемінним успіхом аж до 1537 р. Два шакали пробували заволодіти здобиччю, яку завалили леви (монголи). Проте литовці на відміну від інших претендентів на спадок заваленої Русі за виглядом, мовою та поведінкою настільки пристосувалися до місцевих звичаїв України і Білорусі, що вже нагадували своїх попередників — Рюриковичів. Цією асиміляцією вони облегшили собі шлях заволодіння частинами Русі. Саме тому М. Грушевський доводив, що Велике князівство Литовське зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московія. Цей період можна якось порівнювати до правління варягами. Подібне взаємодоповнення культур, відносна толерантність в стосунках давали можливість розвиватися литовській державі, а нашому народу оговтатися від кочової навали. Край цьому поклало все більше союзництво Литви з кріпнучою Польщею. Особливо сприяло цьому процесу окатоличення тоді ще язичеських литвинів. Литва розкололася, поділившись на католицьку пропольську основу і частину "наших", українізованих православієм. Розколовшись, Литва поклала край своєму розквіту, була фактично поглинута Польщею і відкрила шлях для покорення України останньою. Ще пробували українізовані Гедиміновичі та Свидригайло захищати наш народ, але сили були нерівними.

 

продовження

Отже, українці, які більше двох століть перебували у складі Великого князівства Литовського, мали відносно сприятливі умови для свого розвитку. Але потім, починаючи з прийняття Кревської унії, їхні права поступово обмежуються. Насамперед істотно змінюється становище православної знаті. Якщо в перші десятиліття після приєднання до Литви українці і білоруси домінували у суспільно-політичному житті, то тепер — відтісняються на другий план, поступаючись представникам католицького віросповідання. Активнішою стає також політика великих князів, спрямована на ліквідацію залишків автономії українських земель у складі Великого князівства Литовського. Становище Литовської держави ускладнювалося й появою на півдні нової загрози — Кримського ханства, яке у 1449 р. відокремилося від Золотої Орди, а в 1478 р. визнало себе васалом Туреччини. У 1482 р. за намовою Івана ІІІ, якому МенгліГірей був союзником, кримські татари напали на Україну, спаливши Київ. Відтоді кримчаки майже щороку нападали і нищили українські землі (з 1450 по 1556р. орди кримських татар вчинили 86 великих грабіжницьких нападів на українські землі), У середині XVI ст. наростаюча криза у Великому князівстві Литовському сягнула критичної межі. В1549 та 1552 pp. воно не змогло протистояти двом великим вторгненням татар. У 1658—1683 pp. Литва ув'язла в нову тривалу війну з ще одним спадкоємцем Золотої Орди, Московією - так звана Лівонська війна. Виснажені величезними воєнними витратами й опинившись перед загрозою московського вторгнення, литовці звернулися до Польщі за допомогою. Поляки погодилися, але поставили головною умовою об'єднання в одне політичне ціле Польщі і Литви, яких до цих пір пов'язував спільний монарх. Отже ця зв’язка (військова загроза – невдалий пошук союзників – втрата суверенітету на користь цих союзників) приведе й до подальших поневірянь українців в часи Хмельницького. Та все ж у цьому історичному місиві прикордоння між Європою та азійськими варварами українцям вдалося вистояти, хоча в цей період українська культура розвивалася в надзвичайно складних умовах. До них слід віднести роз'єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, соціальне і національне гноблення з боку польських, литовських, угорських, турецьких та інших іноземних загарбників, постійну жорстоку агресію татар. Більша частина українських земель знаходилася у складі Литовської та Польської держав. Разом з тим XIV-XVI ст. - це час подальшого формування українського народу, активізація його боротьби проти польсько-литовського панування, поява на історичній арені України такого самобутнього в політико-культурному контексті явища, яким було українське козацтво. Тому головним питанням культурного життя цієї доби було національне питання. Це було пов'язано з необхідністю збереження українського народу як такого, його мови, культури від процесів чужоземної колонізації та асиміляції. Культурні процеси перебували у прямій залежності й підпорядкуванні інтересам національно-визвольної боротьби. Поряд зі збройними формами боротьби широко розгорталася ідеологічна боротьба, яка пронизувала все культурне життя України в цей період. Підкреслюючи свою національну окремішність і генетичну спорідненість з культурою Київської Русі, представники культурної еліти до середини XVII ст. іменують себе русинами, рутенцями, роксоланами. Поряд з тим відомий з давньоруських часів термін "Україна", передусім у зв'язку з розвитком козацтва і його колонізаційним рухом на південь і схід, також набуває значного поширення і поступово прокладає собі шлях до утвердження в ролі не тільки топоніма, але й етноніма. Найважливішим чинником і необхідною умовою поступу національної культури був розвиток української мови. Ще в XI-XIV ст. в деяких літературних пам'ятках чітко відбито риси, властиві більш пізній українській мові. Як відомо, державною (офіційною) мовою Литовської держави була "руська мова", що склалася на основі синтезу писемної церковнослов'янської та елементів усної старо-руської мови доби Київської Русі. Ця мова протягом XIV-XVI ст. зазнала помітного розвитку шляхом подальшого збагачення елементами усної народної мови та запозичення і освоєння іншомовної лексики. Україна, перебуваючи у складі Литовської держави, значно переважала останню за рівнем своєї культури. Українці на державній службі вводили в загальний вжиток свою мову, звичаї, право. У цілому ж державно-політичний симбіоз із Литвою дав українцям досить небагато культурно-цивілізаційних надбань. Велике князівство Литовське так і не стало міцною стабільною державою, хоча довгий час було найсерйознішим суперником залежної від монголів Москви у справі політичної гегемонії в ареалі давньоруських земель. Литовська держава не змогла утриматися не тільки на Чорному морі, але й на степових просторах України, які опанували тимчасові московські союзники у боротьбі з Литвою - кочові татарські орди, які скоро перейшли під протекцію Оттоманської Порти. Саме в Литовський період української історії, що розпочався з другої половини XIV ст., поступово пустіють зайняті раніше степові й лісосотепові простори. Мирне населення, якщо не хотіло потрапити в ясир, мусило перебиратися якомога далі від небезпеки, оскільки боронити південно-східні кордони довгий час не було кому. Давня столиця Русі перетворилася на невеличке прикордонне містечко, жити в якому не бажали навіть київські митрополити. Під тиском цих вкрай несприятливих зовнішніх обставин, які дослідники історії назвали «викликом середовища» починається повільний процес трансформації традиційної народної культури, який зрештою призвів до виникнення культури власне української, процес до часу непомітний, але незворотний. Цей «виклик середовища» був своєрідною прививкою для нашого національного організму, він хоч і послабив його, але виробив певний імунітет проти повного умертвіння. Дякуючи тій Литовській державі ми зберегли свій генотип, свою еліту, залишилися прив’язаними до оєвропейської культури та навіть докладали зусиль до її росту. Так п'ятсот років тому, 1483 р. в Римі побачила світ перша (з відомих досі) друкована книга, автором якої був українець - Юрій Дрогобич-Котермак. Здобувши початкову освіту в Дрогобичі, середню - у Львові, Юрій Котермак ступені бакалавра і магістра отримав у Краківському університеті. У Болонському університеті він став першим українцем-доктором мистецтв і доктором медицини, викладав медицину і астрономію, в 1481-1482 pp. був ректором Болонського університету – найстарішого в Європі на той час центру передових гуманістичних течій передусім у природознавстві й філософії. Також час в складі Литви дав нам зберегти людей з генотипом зразка князів Острожських, вклад в розвиток нашої культури просто неоціненний. Так найвидатніший з них Василь-Костянтин - заможний український магнат, «оборонець православ`я», один з найосвіченіших людей свого часу, фундатор Острозької академії і друкарні, він на своїй печатці звелів вигравірувати девіз: «Dei gratia dux Ostrogiae» («Божою милістю князь Острозький»). На прикладі цієї людини видно нашу деградацію за ці декілька століть, бо ми зараз і в помині не маємо людей такої величини, які ради служіння своєму народові відмовилися б боротися за польську корону.

 

В нас нема навіть справжньої контр-еліти.
Або всякі Тягнибоки-Фаріони із Яценюками,або маргінали-націоналісти у глибокому підпіллі.
Певно,лише війна може поміняти абсурдні порядки в нашій державі.А точніше люди.які пройдуть горнило такої війни.

 

Чёрт его знает , не берусь утверждать , но если в России эти показатели хуже , чем у вас, то тогда да , супер. Вот только кому от этого легче?

 

Война только повыбивает лучших , с чем останетесь?

 

Не принимайте все так буквально.
Те, кто ратует за войну ( бойню, резню, революцию, вилы, булыжники и пр.) понятия об войне и крови не имеют, и в большинстве случаев преследуют исключительно меркантильные интересы.

 

Щоб мати чим лікувати хвору матір теж мусить їхати на заробітки.

 

Заробітки та умови для них нормальна людина влаштовує вдома, для цього тратить певний свій інтелект та фізичні сили. Ось і зараз я йду на Європейську площу з плакатом "ПР - ЗБІРНИК ГЕНЕТИЧНОГО СМІТТЯ. БАНДЮКІВ ЗА ГРАТИ, УКРАЇНА В ЄВРОПУ."

 

Прокопе, на повному серйозі, попросіть щоб зробили Вам фото і вишліть на форум. Цікаво, як Ви виглядаєте з тим плакатом.

 

Тим, хто написав цю дурню, їх замполіти в військових ПТУ не пояснили, яким шляхом народ пробивав свої права в суспільстві. Їм невідома значимість пробивання "хартії вольностей", кромвелівщини чи взяття Бастілії. Зате "ті, хто ратует за войну" уявляють, скільки в Україні паразитів, які потерлися біля незначущих для України військових конфліктів в світі, а за це отримують надбавки до пенсії від злиденної України.

Я виглядаю приблизно так - років 68 вже майже неозначеної статі з вказаним написом на грудях. Та до теми.
Був я на цих "міроприємствах". Інакше я не можу назвати цю чергову дурь, яку організували самозвані вожді опозиції. Зібрали народ під пекучим сонцем, протягли стареньких та немічних від Європейської до Софіївської площ, пробували агітувати вже давно загітованих до рішучих дій, показали свою особисту "значучість" і ... розійшлися. Результат цих "зусиль" - підписання якогось 1243 меморандуму, з якого бандюки вже давно регочуть, бійка не за видворення з "національного ТБ" Арфушів та Бенкендорфів, а за ... якийсь провокаційний БТР, трата грошей не за влаштування хоча б якоїсь національної масштабної газети, яка б координувала зусилля народу, а на пусті екскурсії людей до столиці. Та найболючіше те, що бидло на "міроприємствах" не розуміє, що вожді їх просто використовують, як лохів. Мало їм Ющенків та Луценків з їх "Національною самообороною", яка не змогла захистити навіть свого вождя, зате протягла до бутафорного парламенту його жінку. А все тому, що бидло не взмозі організувати відповідальність своїх "вождів" перед ним.
Ось такі реалії України та тут я бачу більше цікавить малозначна особа Прокопа.

 

БРДМ, воЯка...

 

Для нього це значне. Хлопче, я розібрався в різниці між БТР та БРДМ ще тоді, коли де-хто ще під стіл ходив. Навіть один витягував з київського водосховища, який затопили на навчаннях по дурі головного замполіта Єпішева. Та цю сьогоднішню машину я не бачив і не жалкую, тому й підкреслив "якийсь". Мене більше цікавлять підготовлені 350 тисяч дармоїдів в формі, які теж будуть скоро вибивати для себе пенсії "за вредность на митингах".

 

любая война повлечет за собой уничтожение государства:
1. внешняя агрессия России - полное поражение Украины неизбежно, мало того что будет серьезная поддержка агрессору внутри страны, собственные вооруженные силы малочисленны и не подготовлены ... ну западенцы по-партизанят по лесам, взорвут пару сельсоветов как в старое доброе время но не более ...
2. гражданская война - на помощь одной стороне подключается Россия - и смотри пункт первый

конечно хочется надеяться что такой вариант маловероятен ...

---------- Додано в 17:56 ---------- Попередній допис був написаний в 17:54 ----------

дурню не объяснили чем это каждый раз - повторю для бронетанковых войск - КАЖДЫЙ раз, заканчивалось для Украины ...

 

І нова Кримська кампанія з затопленням ескадр "пабєдітєлєй" прямо в бухті їх "города слави".

Та хто б сумнівався! Це ми засвоїли з 1169 року. Та часи панування Золотої орди та їх спадкоємців в Московії вже закінчилися. На одній ціні на енергоносії далеко не виїдеш, скоро новий Рейган зіб'є вказану ціну, награбовані мільярди залишаться в офшорах і повернеться московит до звичної рєпи.

---------- Додано в 15:15 ---------- Попередній допис був написаний в 15:10 ----------

Забувають вони Конотоп та "повні штани їх хана в Москві" при підході Сагайдачного. В цьому разі в них - "это не в счет". Та історія видасть для виховання цих "болотних пабєдітєлєй" черговий Порт-Артур чи Брест-Литовський вердикт.

 

чем топить собрались? единственной подлодкой и то на твердом топливе?

что вы засвоили? откуда такая уверенность что ваш пра-пра-прадед не русский не поляк или не юда? нет блин они - засвоили ... я смотрю стратегия не меняется "мы пздлялякаем, а мокалям дадут:англичане, татары, немцы, американцы" это напоминает "а мы пойдем на север!" из Киплинга ...

 

Вчи історію, неук. Самі потопите, як в Порт-Артурі чи в Балаклаві.

Коли вивчиш різницю між "руським" та угро-фінським "русскім", тоді й продовжимо. А зараз я піду працювати, бо сьогодні в мене ... по вашому "парко-хозяйственный день".

 

насчет три - вы должны вернутся в реальность:
раз - Гетманщина разогнана, сечь - ликвидирована
два - в тот же месяц Брест-литовский вариант аннулирован, меньше чем через два года УНР прекратила свое существование
три - Япония до сих пор скулит о Курильских остравах отобранных русскими ...

проснулись? вот подобные разговоры про ХЭРоичность прасчурофф слушали студенты перед Крутами, чем кончилось???

---------- Додано в 18:28 ---------- Попередній допис був написаний в 18:25 ----------

перед кем? рогулями ??? или собрался возглавить международную войну? фантазер ...

мне достаточно разницу знать между русским, украинцем и рогулем ....

 

Бидлота регіонівська в своєму стилі.

За деньги ПР эти ребята запросто убьют любого из вас. Или даже не за деньги




"Иди сюда чуб, еб##ый", - обкуренные боевики ПР избили журналистов.





"Антифашисты" "регионалов" посидели на флагах Украины и разошлись, превратив центр Киева в мусоросвалку.



Це в 2004-му отаким кричали схід і захід разом і поїли чаєм.
http://www.youtube.com/watch?v=DHHN4ulbqGU
У випадку майдану-2, зараз прихильників Януковича просто зітруть з асфальтом.