Україна - вчора, сьогодні, завтра

Спочатку за критику обіцяють вішати на стовбах,
потім радять змінити громадянство,
а як трамп луснув кришкою піаніно,
волають про об'єднання.

 

Офіс Президента провалив усе, що тільки можна було провалити. Ніякої стратегії, ніякого розуміння реалій, лише панічні рухи та помилки, які б’ють по країні, як артилерійський обстріл.

Трамп повертається – а вони роблять вигляд, що це нічого не змінює. Так ніби США й далі мають допомагати, бо «так треба». Але реальність інша. Для Трампа Україна – це проблема, яку він хоче позбутися. Він бачить усе в грошах: скільки вклали, скільки втратили, що отримають взамін. І замість того, щоб будувати нову тактику роботи з Вашингтоном, ОПа робить усе можливе, щоб вдарити Трампа по нервах.

Витік «колоніального» договору в The Telegraph – це був удар під дих, але не Росії, не Трампу, а Україні. Трамп сприйняв це як особисту атаку. Він тепер не просто сумнівається в допомозі Україні, він хоче помсти. Зеленський замість того, щоб загасити конфлікт, вирішує вплутатися в безглузду війну слів. І все – поїхали. Трамп отримує ідеальне виправдання, щоб сказати: «Все, з мене досить».

Тепер у гру вступає аудит. Маск і його команда будуть рити кожен фінансовий потік, шукати кожну копійку, яка пішла не туди. І їм це навіть не доведеться довго шукати – бо корупційні скандали в Україні й так на поверхні. ОП сам відкрив двері для цього удару.

Але найгірше навіть не це. Найгірше – це те, що Зеленський і його оточення влаштовують хаос у найкритичніший момент. Замість того, щоб тримати стабільність, вони відрубують голову військовому командуванню. Армія втрачає людей, фронт сиплеться, допомога зупиняється, і в цей момент вони ще й починають з’ясовувати стосунки з Вашингтоном.

А Європа? Вона тепер у паніці. Вперше за всю війну вона реально боїться, що залишиться сам на сам з Путіним. Але що робить Київ? Нічого. Замість того, щоб тиснути, вимагати, вибудовувати нову лінію підтримки, вони просто сидять і чекають, що все якось вирішиться.

Усе це виглядає як зрежисований самозлив. Кожне рішення – невірне. Кожен крок – на користь ворогу. І тепер питання не в тому, чи допомога США припиниться, а в тому, коли саме це станеться і якими будуть наслідки. Україна стоїть на краю, і якщо ОП не змінить курс негайно, далі буде лише падіння.

Що робити?

1. Внутрішня політика:

Відмова від домінування однієї особи чи групи. Перехід до партнерства та кооперації.

Формування уряду національної єдності з фахівців, а не лоялістів.

Усі ресурси – на потреби оборони. Корупція має бути знищена, а не прикрита.

Припинити переслідування опозиції, незалежних медіа та активістів. Об’єднати суспільство, а не ділити його.

2. Європейський напрямок:

Вимагати від Європи чітких дій: повна енергетична та економічна ізоляція Росії.

Конфіскація російських активів для фінансування оборони України.

Створення всеєвропейської оборонної спільноти зі спільним ВПК та матеріально-технічним забезпеченням.

3. Американський напрямок:

Замінити вербальну конфронтацію на професійну дипломатію.

Вивчити Project2025 Трампа та виробити стратегію взаємодії з новою адміністрацією.

Акцентувати на тому, що посилення Росії – це загроза для США. Допомога Україні – це наслідок зобов’язань США після Будапештського меморандуму.

4. Економіка та ресурси:

Зупинити розтрату коштів на непотрібні проекти (наприклад, старі реактори для ХАЕС).

Усі ресурси мають йти на армію, оборону та відновлення критичної інфраструктури.

Це мінімум, який треба зробити вже сьогодні. Ми не маємо розкоші чекати. Рівень небезпеки зараз такий, що йдеться не про персональні інтереси глави держави, а про те, щоб він не став її останнім керівником.
Ігор Савчук

 

Це не план. Це казка для дітей молодшого віку. Зелупа вже неодноразово продемонстрував, чого він вартує. Сподіватися, що тупе гонорове жиденя порозумнішає- справа марна.

 

В останні роки лютий був дуже нещасливим місяцем для України, розстріли на майдані, анексія Криму, дебальцівське оточення, початок повномасштабної війни, початок боїв, згодом великі трагедії, як Буча, Ізюм, Маріуполь...