Україна - вчора, сьогодні, завтра

Спочатку за критику обіцяють вішати на стовбах,
потім радять змінити громадянство,
а як трамп луснув кришкою піаніно,
волають про об'єднання.

 

Офіс Президента провалив усе, що тільки можна було провалити. Ніякої стратегії, ніякого розуміння реалій, лише панічні рухи та помилки, які б’ють по країні, як артилерійський обстріл.

Трамп повертається – а вони роблять вигляд, що це нічого не змінює. Так ніби США й далі мають допомагати, бо «так треба». Але реальність інша. Для Трампа Україна – це проблема, яку він хоче позбутися. Він бачить усе в грошах: скільки вклали, скільки втратили, що отримають взамін. І замість того, щоб будувати нову тактику роботи з Вашингтоном, ОПа робить усе можливе, щоб вдарити Трампа по нервах.

Витік «колоніального» договору в The Telegraph – це був удар під дих, але не Росії, не Трампу, а Україні. Трамп сприйняв це як особисту атаку. Він тепер не просто сумнівається в допомозі Україні, він хоче помсти. Зеленський замість того, щоб загасити конфлікт, вирішує вплутатися в безглузду війну слів. І все – поїхали. Трамп отримує ідеальне виправдання, щоб сказати: «Все, з мене досить».

Тепер у гру вступає аудит. Маск і його команда будуть рити кожен фінансовий потік, шукати кожну копійку, яка пішла не туди. І їм це навіть не доведеться довго шукати – бо корупційні скандали в Україні й так на поверхні. ОП сам відкрив двері для цього удару.

Але найгірше навіть не це. Найгірше – це те, що Зеленський і його оточення влаштовують хаос у найкритичніший момент. Замість того, щоб тримати стабільність, вони відрубують голову військовому командуванню. Армія втрачає людей, фронт сиплеться, допомога зупиняється, і в цей момент вони ще й починають з’ясовувати стосунки з Вашингтоном.

А Європа? Вона тепер у паніці. Вперше за всю війну вона реально боїться, що залишиться сам на сам з Путіним. Але що робить Київ? Нічого. Замість того, щоб тиснути, вимагати, вибудовувати нову лінію підтримки, вони просто сидять і чекають, що все якось вирішиться.

Усе це виглядає як зрежисований самозлив. Кожне рішення – невірне. Кожен крок – на користь ворогу. І тепер питання не в тому, чи допомога США припиниться, а в тому, коли саме це станеться і якими будуть наслідки. Україна стоїть на краю, і якщо ОП не змінить курс негайно, далі буде лише падіння.

Що робити?

1. Внутрішня політика:

Відмова від домінування однієї особи чи групи. Перехід до партнерства та кооперації.

Формування уряду національної єдності з фахівців, а не лоялістів.

Усі ресурси – на потреби оборони. Корупція має бути знищена, а не прикрита.

Припинити переслідування опозиції, незалежних медіа та активістів. Об’єднати суспільство, а не ділити його.

2. Європейський напрямок:

Вимагати від Європи чітких дій: повна енергетична та економічна ізоляція Росії.

Конфіскація російських активів для фінансування оборони України.

Створення всеєвропейської оборонної спільноти зі спільним ВПК та матеріально-технічним забезпеченням.

3. Американський напрямок:

Замінити вербальну конфронтацію на професійну дипломатію.

Вивчити Project2025 Трампа та виробити стратегію взаємодії з новою адміністрацією.

Акцентувати на тому, що посилення Росії – це загроза для США. Допомога Україні – це наслідок зобов’язань США після Будапештського меморандуму.

4. Економіка та ресурси:

Зупинити розтрату коштів на непотрібні проекти (наприклад, старі реактори для ХАЕС).

Усі ресурси мають йти на армію, оборону та відновлення критичної інфраструктури.

Це мінімум, який треба зробити вже сьогодні. Ми не маємо розкоші чекати. Рівень небезпеки зараз такий, що йдеться не про персональні інтереси глави держави, а про те, щоб він не став її останнім керівником.
Ігор Савчук

 

Це не план. Це казка для дітей молодшого віку. Зелупа вже неодноразово продемонстрував, чого він вартує. Сподіватися, що тупе гонорове жиденя порозумнішає- справа марна.

 

В останні роки лютий був дуже нещасливим місяцем для України, розстріли на майдані, анексія Криму, дебальцівське оточення, початок повномасштабної війни, початок боїв, згодом великі трагедії, як Буча, Ізюм, Маріуполь...

 

Гей, вкраїнчики, ваш Зелупа просрав 20 відсотків української території, просрав корисні копалини, а ось "стипендію" свому папі-Срулю, держпідтримку "Кварталу" та фонду Скумбрії- не просрав. Чому так, вкраїнчики?

 

Між Бахмутом і Бучею
Трамп і Путін в дві руки здійснюють поетапний план повного знищення України через капітуляцію, злегка припудрену миром. Один намагається тиснути на нас військовим чином і вимогами. Зараз його максима - це забрати Південь зі Східом і розброїти ЗСУ. У такій ситуації дійсно можна провести операцію і за пару тижнів цьомкатися із Фіцо та Орбаном на спільному кордоні. Другий здійснює військово-політичний тиск. Зараз він, заблокувавши постачання зброї, примушує нас підписати угоду про мінерали, яка нам нічого не дає. Потім поетапно примушуватиме до нового і нового кроку, задовольняючи вимоги Путіна. Він може ввести санкції, оголосити блокаду, примусити до цієї блокади наших сусідів та союзників, може й до часткової інтервенції вдатися, якщо інші заходи не діятимуть. Це називається "примушення до миру". Як ще робилося раніше американцями чи росіянами, ми вже бачили. Хтось там мріяв про "Тамагавки" в Україні - можуть бути і "Тамагавки". У лютому 2022 я думав, що Єрмак погодиться на капітуляцію швидше, тому й казав тоді, шо перемир'я настане 13 березня 2025 року. Ще 10 днів, однак...
У цій систуції не згоден із висловом Петра Олексійовича, який базується на твердженні, що "Америка наш партнер". Заперечу його ж словами, сказаними за тиждень до цього. Він казав, що в Америці є ті, з ким немає сенсу говорити, бо вони завжди будуть проти нас. Є ті, хто й так завжди за нас. А ось із тими, хто сумнівається, варто працювати. Зараз повну владу в Америці мають ті, які вперто і переконано проти нас. За визначенням Петра Олексійовича з ними немає смислу говорити. Америка перестала бути нашим партнером не минулого тижня, а 19 січня. Трампіське США - наш ворог, рівний КНДР, Білорусі чи Ірану. А з часом стане нашим ворогом рівним Росії.
Що ж робити? По перше, ми маємо усвідомити, що у нас простий вибір - Бахмут або Буча. Іншого вибору немає. Проскочити між крапельками, прогнутися і надіятися на покращення не вийде. Нагадаю вам слова, приписувані В.Черчілю "Якщо країна між війною і ганьбою вибирає ганьбу, вона отримає й війну, й ганьбу". План Трампа - це спочатку покрокове повернення до стану 1989 року. Із поверненням російських військ у Берлін включно. Далі Трамп хоче поділити світ на дві великі імперії і одну країну. Новий Світ для імперії Трампа, Старий Світ для імперії Путіна, плюс Ізраїль. У його ідеальній картині світу немає місця не лише для нас, а й для Індії із Китаєм. У нього світогляд імперіаліста 18 століття.
Як висновок, ми б мали перегрупуватися всередині країни, перерахувати ресурси, які маємо (включаючи із спецами із опозиції та виключаючи клептократичну вертикаль Єрмака) і працювати із нашими поки що союзниками, щоб вони не сдавали нас якомога довше і поступалися Трампу із Путіним якомога менше.
Є шанс на те, що олігархи, які дали Трампу абсолютну владу, зазнають не 1% збитків за місяць (здається, лише Безос в плюсі за минулий місяць), а 25-50%. Ось тоді, за два роки вони використають свої кишенькові ЗМІ і рознесуть республіканців на виборах. Може утворитися парламент, який блокуватиме розгін автократії. Шанси малюсенькі, але є. Нам потрібно протриматися лише два роки...
Однак, ми цього не зробимо. Держава - це суспільна угода. Наше суспільство і обрана ним влада не хочуть бачити реальності. Вони живуть ілюзією про мир за будь-яку ціну. Ціна цьому миру не якісь там абстрактні мінерали (ми втратимо лише біля 40-50 млрд. грн на рік від них у бюджеті). Ціна цьому миру примушена втеча за кордон, тих хто встигне і кому пощастить. Ще десяток мільйонів, розстріляних і закатованих. А ще десяток мільйонів, виселених у сибірську пустку. Як Гітлер не залишив жодного єврея в Берліні, так і Путін не залишить в живих жодного українця, а тих кого можна підозрювати в прихованому українстві, відправлять на перековку в Сибір.
Бахмут чи Буча, на цьому етапі у нас не багато вибору. Однак, жителі України вже його зробили...
Іван Хом'як

 

Sergiy Bogatyrev

Марину Стефанчук, викладачку КНУ імені Тараса Шевченка, просувають на здобуття Національної премії імені Бориса Патона.
Руслан Стефанчук, чоловік Марини і Голова Верховної Ради, за збігом обставин також є головою Наглядової ради КНУ імені Тараса Шевченка.
Кінець епохи брехні.
Жодних кумів, тільки профі з чистими руками та світлими душами.

 

Як завжди переведення стрілок...

Якщо вже пішла мова про Трампа, ходять небезпідставні слухи, є образа на росію, всі побачили, як вона хоче миру по сьогоднішній ночі, налаштували США проти росії не Зеленський і не Порошенко на відстані.

 

Згадав, прихильний України Маккейн недолюблював Трампа і критикував його, напевно зараз перекидається у могилі.

 

Професура:

 

Польща обладнує інженерні загородження (включно з протитанковими та протипіхотнимі мінами) на кордоні з рашкою та білорашкою. Дивно- кожен зелупоголовий скаже, що замість загороджень треба дороги будувати та шашлики смажити.

 

Щоб це не була пропонована ООН, точніше кремлем, тимчасова адміністрація, можливо, таку роль облюбував собі Порошенко.

 

https://www.facebook.com/share/v/15dE2uDbyb/

 

Треба бути повним довбнем, щоб знаходитися біля святого джерела і не напитися!

 

Можливо, Планктоша старий підарас, а його дружина облюбувала собі роль трасової повії. Можливо ж?