Україна - вчора, сьогодні, завтра

Чесне слово, дістали порохоботи, як гірка редька.
При Порошенку не було війни чи він не допускав бо пальцем посварився? Дурень думкою багатіє.

Проблеми зараз інші, всім не до того, що щось у Порошенка відібрали.

 

4 роки тому у цей день я звернувся urbi et orbi: "Ви маєте право на помилку. Навіть на дуже дорогу помилку. Але потім буде боляче, соромно і дуже дорого!"

4 роки тому я був насправді наляканим, спостерігаючи, як більшість зневажає серйозність загрози: "війна потрібна баригам", "війну можна припинити", якщо "домовитися десь посередині", якщо позаглядати Путіну в очі. Тих, хто вказував на цю помилку більшості, намагалися усіма силами знецінити.

4 роки тому я був оптимістом: ціна необачності більшості виявилася дорожчою.

Як тобі спиться, той хто сміявся про "хуже нє будєт"?

 

Якщо спробувати охарактеризувати суспільно-політичний устрій України в цей історичний проміжок часу одним словом, то це слово буде "кугутократія". Якщо двома словами - "всеохоплююча кугутократія".

Незважаючи на страшні жертви і страшну війну кінця і краю якої поки не видно (крім голови зеленського і буданова), містечкові політики і суспільство так і не зробило жодних значних висновків за цей рік.

Це я до чого? - це я до згадуваної сьогодні 4-ї річниці дебатів.
Бо ж ці дебати були чимось більшим ніж змагання зеленського з Порошенком. Вони були світоглядним змаганням.
І все що тоді говорив зеленський виявилось брехнею. Все що тоді брехав зеленський про Порошенка стало правдою про зеленського.
Всі обіцянки не дати повернутися бені, портновим татаровим та іншій нечисті виявились чим? І навіть не буду нагадувати чим обернулась добра порада не вірити путіну.

Якщо дивитись з висоти історії на ту подію ми побачимо повне фіаско всіх тих ідей і позиції зеленського, яка привела його до влади. Омите кров'ю і сльозами мільйонів людей. Ті ідеї зеленського, за які голосували мільйони людей, привели країну до біди і горя, а цих людей до окупації і катувань і смерті.
Так, ми бачимо зараз спроби зеленського ввійти світоглядне поле опонента, але як бути з тим, про що ти говорив тоді? Як бути з ідеями миру і заглядання в очі агресору? З ідеями неважливо на чию честь названа вулиця ітд? Як бути з ідеями, які тоді дали можливість перемогти, переконали 3/4 населення?

Ми маємо при владі чортів, які роками чи навіть десятиліттями штовхали українців в підвали, де їх в 2022-2023 будуть катувати зі зв'язаними руками, гвалтувати їхніх дітей і жінок і руйнувати їхнє житло та життя.
Можна теж придумувати 1000 причин і пояснень про те що вони осознали і ісправілісь, але як бути з тим фактом, що саме вони керують зараз, попри те що вони роками робили протилежне? Вже не кажучи про "осознали" і "ісправились".

Разом з тим, маємо всеохоплюючий кугутярник, кожна жива істота якого бачить все це, усвідомлює все це і бреше. Бреше собі. Бреше іншим. Знає, що всі знають, що він бреше, але він бреше.
І це на всіх рівнях, починаючи від істерики про зрадницький Мінськ у відповідь на запитання про баканова і закінчуючи пересічним кугутом, який вигадає будь-яку хуйню щоб не сісти, не подивитися собі в очі і сказати собі що "я -лох", мене обманули.
Буквально вчора бачив у когось скрін одної кугуткині (відомої в узкіх кругах) з розповідями про в 2014 влада була сцикунами, тоді можна було все повернути бо путін не відважився на війну. І ця гавніна притрушена модними словами "аналізувати" ітд. В 2014 році путін тричі відважився на війну: в Криму і 2 рази на Донбасі. А у відповідь на прохання Яценюка до Обами (бо Турчинова до Обами не пускали, щоб не дражнить путіна) надати зброю, Обама пообіцяв мільйон (не пам'ятаю точної цифри) сухпайків. І все.
Але в кугутясому світі шляхом "аналізу" єдиною причиною чому не перемогли є звісно ж "засцяли".

І це не про той конкретний випадок, а про загальне правило, про їбуче піздопльтство, коли замість того щоб сісти, обдумати і зробити висновки, признатись СОБІ (ніхто ж не вимагає публічних признань) в своїх помилках і просто перестати далі генерувати цю хуїту, вони продовжують робити вигляд, що ніхто нічого не розуміє, знаючи що всі інші знають, що це брехня.

І знову ж повторюся: це проблема далеко не про вибір 2019 року. Це проблема світоглядна, це проблема брехні, яка роз'їдає зсередини і приводить до все нових проблем.
Бо тепер, з висоти історії, дивлячись на тваринну кугутячу ненависть до Порошенка (який вже 4 роки ні на що не впливає і навіть теоретично не може спати їм в штани) виражену навіть в хейті його волонтерської діяльності на благо армії і країни, я зовсім не впевнений, що тодішній вибір Порошенка для країни був би кращим.
Так, ніхто б не здавав Перекоп (як це було рік тому і про що не прийнято говорити в середовищі "поважних" кугутів) і напевно на шляху від БССР до Києва були б оборонні споруди, так багато людей не померли б закатованими по списках багатодітного батька, але... Але ви впевнені, що мразь яка воює з корисними речами які (ЗА СВОЇ ГРОШІ) Порошенко купляє на фронт була б по правильну сторону в цій війні? Ви впевнені що вони б не волали про "наживається на війні" не повторювали б кугута Скрябіна "то президенти все"? Бо я не впевнений. І ця невпевненість не є голослівною. Просто подивіться на те як поводяться "прихожани" московської "церкви", які пріоритети вони вибирають в своєму "канонічному" кугутстві, навіть всупереч власному інстинкту самозбереження. І оце би було явищем в масштабах країни.

Це все до того, що можливо країна й мала піти таким шляхом, але життя в брехні і самообмані до нічого доброго не приведе. І в кінцевому настане момент, коли прийдеться усвідомити і прийняти те що тебе всі ці роки найобували.
І чим швидше цей момент настане, тим менше проблем буде. Тим менше жертв буде. Тим швидше Україна переможе.
Бо не можливо перемогти брехнею. Брехнею можна хіба прийти до влади і спричинити трагедії.
https://www.facebook.com/1000113089...kGH5RGnhfVwZ6Vxghk7Mv5SmeTaNhL3updjFJSGnQopl/

 

Не так давно, лиш би тріпатись, порохоботи із піною з рота кричали про брак антиковідних вакцин, багато вакцин, навіть у надлишку є і тепер, але вакцинуватись не спішать, так і критики бойових дій, самим у них брати участь не спішать.

 

Бахмут до війни

https://t.me/TrueUA_info/4534

 

1) обгрунтовано критикувати... влада - це також люди...

2) критикувати - значить спілкуватися з владою, висловлювати своє бачення з приводу конкретної проблеми
а не спамити та пліткувати у соцмережах позаочі

 

Як ти пишеш, після бійки кулаками не махають.
Коли українці тисячами вмирали від ковіду, зелені продали всі маски за кордон і тратили гроші на дороги, замість закупити вакцину.
Тепер, коли ковід перейшов в різновид грипу/ковіду і вакцини впали в ціні, вакцинуйся.
А що скажеш про тих, хто вмер через твій вибір і злодіїв при владі?

 

Дороги втридорога - то обгрунтовано чи ні?
Розмінований Чонгар - то обгрунтовано чи ні?
І т.д.

 

я не знаю...

це ваші звинувачення, мабуть ви провели розслідування, зібрали купу свідчень і документів, встановили винних...
а як, до речі, встановили винних без суду ?
---------------------------------------------------------

ви за свободу слова?
ну так вона ж для всіх мабуть?

приміром, виступає завтра по телевізору хтось із офісу президента... або й сам президент:

- Є в нас такий інтернет-користувач, Михайло Хомчин... в цей непростий для країни час він розхитує законно обрану владу... критикує і економічні рішення влади, і військові рішення влади... мабуть він розбирається краще...
шо робити, не знаємо... закриваємо офіс президента... хай Хомчин сам керує всім... а ви, шановні виборці, оцініть...

так буде по-чесному ?

 

Нагадай козі смерть...
Складніше переносили, навіть деякі мої родичі і сусіди, але не всі вакцинувались, хто вірив у чипування масонами.

Таким краще тріпатись, гавкати по команді "Фас!". Ніби офіційно, зацікавлений не сам прийти до влади, а взяти реванш Порошенку.

 

Про звинувачення, які деякі придурки висувають Зеленському, що він не готувався до війни, а тому, на їх придурочну думку, сотні тисяч смертей українців лежать начебто на совісті Зеленського.
Так от, беремо дохідну частину бюджету України за 2019 рік.
Це - 1 026 131,8 мільйонів гривень. Тобто, трохи більше одного трильйона гривень.
Виконання державного бюджету України (2019) (minfin.com.ua)
Сьогодні Столтенберг сказав, що країни НАТО надали вже допомоги Україні в сумі 150 мільярдів євро

View: https://youtu.be/b77NKUgNVvw?t=380

Множимо по курсу на 40. Виходить 6 000 мільярдів, або 6 трильйонів гривень.
Ну, гаразд, лише половина цих грошей - військова допомога.
Тобто, уже в Україну прийшло озброєння на 3 трильйона гривень (три річні бюджети України)
І цього ще мало.
Так що лише маніпулятори можуть цинічно стверджувати, що Україна могла би захиститися від хуйлової раші самостійно, якби Зеленський і Ко почали готуватися до вторгнення "правильно".
Якби Зеленський навіть увесь річний бюджет направив на оборону, цього виявилося б просто замало. У раші - нескінченні запапаси ще радянського озброєння. Яке створювалося десятки років. І за два роки Зеленський просто не зміг би нічого цьому протиставити.
І Хуйло все одно напало б.

 

Ты же говорил, что дороги надо строить, почему на армию тратились? Неэффективно с твоей точки зрения получается.

 

Мда. СБУ порушила справу проти автора спецоперації по захопленню вагнерівців Романа Червінського за спробу виманити російських пілотів-вбивць.

"За даними слідства, цей обстріл спровокували самовільні дії окремих військовослужбовців, які вирішили провести т.зв. «спецоперацію» із заволодіння літаком повітряно-космічних сил рф, чий пілот нібито погодився на пропозицію перейти на бік України.
Під час цієї «операції», що проводилася попри зауваження СБУ та без узгодження з відповідними державними органами, ворог отримав інформацію щодо розміщення особового складу Повітряних сил ЗСУ та українських літаків. Ці дані і дали змогу зс рф здійснити обстріл аеродрому «Канатове» у Кіровоградській області."

Насправді СБУ навіть у своєму суперечливому повідомленні протирічить сама собі.

"самовільні дії окремих військовослужбовців, які вирішили провести т.зв. «спецоперацію»"
тут поєднані з
"«операції», що проводилася попри зауваження СБУ".

Навіть з цього опусу слідує: операцію проводив штатний військовослужбовець ССО, СБУ мала змогу давати зауваження до операції, тобто СБУ була про операцію повідомлена.

Одна лише цитата і вся версія тут же розвалилася.

Ніякі "зауваження СБУ" офіцери Сил Спеціальних операцій слухати взагалі не зобов'язані. ССО це окремий рід сил ЗСУ, а в країні воєнний стан. Роман Червінський - офіцер ССО. Тисячі офіцерів ССО щодня проводять спецоперації і ніякі зауваження СБУ не слухають тим більше від служби донедавна під повним контролем ФСБ.

Вся проблема виникла саме через прізвище автора спецоперації - Роман Червінський.
Саме ця людина з колегами проводили операцію з захоплення вагнерівців, а після її зриву Зеленським, публічну на всю країну провели операцію по документуванню злочину організованої групи Зеленського-Єрмака по державній зраді. І вінцем цієї публічної операції стало зізнання Зеленського в прямому ефірі на прес-марафоні, що це він не відтермінував, не доручив єрмаку, а особисто зірвав операцію з захоплення вбивць і катів, які сьогодні непокарані повернулися і страчують наших полонених військових.
А Сили Спеціальних Операцій в нашій країні як раз і створені проводити спеціальні операції. Це прямий обов'язок офіцера ССО, і насмішливо брати в лапки, як це робить СБУ ("спецоперація"), це просто неповага до роботи колег.

"Під час цієї "операції" ворог отримав інформацію щодо розміщення особового складу Повітряних сил ЗСУ та українських літаків." - повідомляє СБУ.

"Під час" не означає "внаслідок" - основа логіки 3 класу.
Жодного зв'язку між цими двома подіями СБУ не наводить, а значить його немає. Тобто СБУ просто фабрикує і очорнює, виконуючи роль позітівного блогера. Це прямий дзвіночок, що рукою СБУ пише офіс чувака, якого ще в 2021 році Роман Червінський прижав до стіни, і який погрожував йому і всім авторам вагнергейту кримінальними справами. От і прилетіла ця кримінальна справа.

"Зеленський змінився"(с). Видно. Так "змінився" що і досі мститься офіцерам, які нас захищають.

До речі про наведення ракетного удару.
Вже рік нічого не чути про розслідування СБУ і притягнення до відповідальності Подоляка і Арахамії за наведення ракетного удару по Яворову, притягнення Гусєва, який попіарився на танкоремонтному цеху в Києві і по вичисленим координатам ворог одразу прислав ракету, притягнення редакторів ручного марафону, які видали в ефір цілевказання про 1500 людей в драмтеатрі Маріуполя. Ну а куда тіхонєчко в лєс ушол Баканов - мовчать як партизани досі.
Бо плювати їм на наведення ракетних ударів.

Та вся ця історія значно глибша.
Після зірвання Зеленським операції "Авеню" Василь Бурба, Роман Червінський і інші дотичні офіцери були викинуті з ГУР. Майже одночасно Руслан Баранецький, про якого ми чуємо на записах Сівковича, що він ФСБшникам заважає, був звільнений теж.
Тоді в 2020 році, агентура в оточенні Зеленського зуміла не тільки зірвати всі важливі операції, вона змогла створити розкол у наших спецслужбах: на патріотів, які не зможуть змиритися зі зрадниками в країні, і на лизоблюдів, які стоять по стійці струнко перед агентами ворога.

Роман Червінський під час війни не плакав ображений на владу. Він перейшов до ССО і далі продовжив проводити зухвалі спецоперації проти нашого ворога. Одне це характеризує цю людину, як патріотичного офіцера, для якого країна вище за особисті образи.
Я давно знав, що від Буданова поуходили всі професійні люди.
І поуходили вони саме в ССО, де командир Хоренко зібрав всіх, хто бажає працювати, а не робити шоу.
Саме люди Хоренка наприклад за своєю власною ініціативою "не узгодженою з відповідними службами" напередодні вторгнення провели мінування тих мостів на Київщині, підривами яких потім хизувався Резніков в фільмі Комарова. От тільки Резніков не сказав, що ці офіцери потім нарвалися на кіпіш від Буданова в форматі: "х*лі взриваєтє што-то бєз пріказа?!". І ці офіцери за цей вчинок не нагороджені досі.

Професіонали тихо роблять свою справу на війні. Тому вони і не узгоджують свої дії ні з СБУ, яка ще донедавна була під повним контролем ФСБ, ні з ГУР, чиєму керівнику досі не можуть пробачити його позицію в перші дні скандалу з вагнерівцями, коли він в інтерв'ю з Арестовичем здав офіцерів і відбілював ОП розповідаючи, що "ніякої операції не було". Ти не займався цією операцією, ти нічого не знаєш, просто мовчи, не лізь в цю тему, май повагу до діяльності своїх колег. Але ні. За посаду Буданов базікав і ляпав язиком направо і наліво.

Але розкол у спецслужбах нікуди не дівся. Бо нікуди не ділися зрадники в оточенні Зеленського.

І ці вороги продовжують шити справи патріотичним офіцерам.

Ну а печальне те, що СБУ Малюка шиє справу за те, за що самі лише вчора разом із Будановим повісили одне одному нагороди. Вчора нагородили одне одного за "спецоперацію" "зі звільнення Зміїного 8 травня 2022 року", внаслідок якої нічого не було досягнуто лише були загиблі і поранені, включно з заступником командувача ВМС, полковником Ігорем Бедзаєм. От тут дійсно "операцію" треба брати саме в лапки. Бо ніякого звільнення Зміїного 8 травня не відбулося. Звільнення Зміїного відбулося лише 30 червня в наслідок довгої і важкої операції всіх родів військ від артилерії, ракетних військ до авіації.
А от "операція" 8 травня провалилася. Бо організатор операції не організував постачання БК десанту. В результаті спецпризначенці вистрілявши БК і отримавши поранених завантажитились назад у вертольоти і евакуювалися.
То за що ці пани Буданов з Малюком вчора видали одне одному нагороди? Та за те, щоб ніхто не поставив запитання, а що ж це було. Чому операцію з повітряного десантування організовувало не командування Десантно-штурмових військ чи Морської піхоти, які і існують, щоб проводити десантні операції на суші і на морі, а крутий спецназівець, майстер стрільби в кувирку і ударів ребром долоні по шиям ворогів?
Чому СБУ не починає розслідування чому цінних спецпризначенців пустили як просту піхоту проти морської піхоти ворога прикритої авіацією і кораблями флоту. Ми ржемо з орків, що втратили весь спецназ. А у нас Буданов робив те саме. СБУ не задає питання чому начальник ГУР замість прямих обов'язків лише цитує телеграми про смерть путіна від раку і ходить в штурми. Його єдиний обов'язок як глави СТРАТЕГІЧНОЇ розвідки, а не командиру взводу глибинної розвідки - вербувати агентуру. Якщо людині нецікаві посадові обов'язки, якщо вона їх не виконує, то це має назву: службова бездіяльність.

І ще одне. Ми вже проходили в попередні роки, коли у нас пробували карати офіцерів за ініціативу. Справу генерала Назарова пам'ятають всі. Офіцер Сил СПЕЦІАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ (навіть в назву органу винесено "СПЕЦІАЛЬНІ ОПЕРАЦІЇ") проводить СПЕЦІАЛЬНУ ОПЕРАЦІЮ, то це його прямі обов'язки. І якщо операція провалилася, то розбір мають проводити командування ССО і орган при Президенті України відповідальний за розвідку. По-іншому у Зеленського просто вб'ють ініціативу у військових.

Насправді, Зеленський своєю патологічною брехливістю і мстивістю такими діями лише продовжує розколювати суспільство і армію. Караючи професіоналів він лише випещує прихлебателів, які не роблять нічого "каби нічо нє вишло". В результаті до 24 лютого ніхто нічого і не робив.
І загинули сотні тисяч людей.
Але і після 24 лютого він продовжує особисто давати вказівки карати і відсторонювати від відповідальних напрямків роботи всіх ініціативних. Висновків не зроблено.

 

Що змусить українців повертатися додому, як змінилося уявлення про наших громадян за кордоном і які галузі варто розвивати після війни, – в інтерв'ю РБК-Україна з Еллою Лібановою.

https://www.rbc.ua/rus/news/ella-libanova-ukrayinu-povernetsya-prinaymni-1681912490.html

 

Текст тільки для тих, хто привик думати.
Дуже багато слів.




ЦІНА НЕОБАЧНИХ СЛІВ

…Я дивився на руїни Мар’їнки. Її фото облетіли усі світові медія. Це місто перестало існувати. Там не залишилося жодного цілого будинку. У 2023 році Мар’їнка виглядала як Берлін у 1945: руїна…

Мені стало цікаво, як голосувала Мар’їнка. У 2010 році у виборчому окрузі, центром якого було це містечко, повірили у слова Януковича про те, що помаранчева влада довела країну до руїни – майже 89%, 112 325 мешканців цього міста, сусідніх міст та їх околиць.

(Продовження)

«А то що – Путін нападе?!» – будь-які спроби апелювати у розмовах до здорового глузду зустрічали подібні глузливі відповіді. Переважно у російській версії: «А то что – Путин нападёт?!»

Більшість українців зневажали імовірність воєнної ескалації та посилення безпекових загроз.

За кілька днів до другого туру президентських виборів 2019 року я зламався.

У лютому, за пару місяців до виборів ми з колегами проводили форсайт у Харкові. Якщо дуже коротко, форсайт – це такий аналітичний метод, який дозволяє моделювати імовірні сценарії розвитку подій.

Ми спробували спрогнозувати, які сценарії нас очікують у випадку, якщо президентські вибори виграє Порошенко, Тимошенко або Зеленський. Інші сценарії ми не розглядали, що болісно сприймалося прихильниками деяких інших кандидатів.

З усіх варіантів найбільш конфліктним і потенційно небезпечним був саме той, в якому президентські вибори вигравав Зеленський.

У тій нашій дискусії в лютому 2019 року я виходив з аналізу логіки Путіна.

Вочевидь, переобрання Порошенка на другий термін означало, що програми відновлення українського війська триватимуть далі.

Ситуація вже дещо змінилася за минулі п’ять років після того, коли Янукович та його уряд по суті знищили без бою українське військо, а ключові безпекові посади були віддані вихідцям з ФСБ Росії.

Замість п’яти тисяч боєздатного війська, що залишилось від часів «стабільності» Януковича, за п’ять наступних років була створена нова армія.

І кожний новий день означав зростання нашого військового потенціалу. З кожним днем ціна ескалації для Росії збільшувалася. Нові ракетні комплекси, проєкти створення безпілотників, що здатні долетіти до Кремля, нова артилерія – усе це збільшувало ціну вторгнення Росії. Росіянам ця авантюра коштувала б десятків тисяч втрат.

Це зменшувало шанси найбільш катастрофічного сценарію повномасштабного вторгнення, хоч і не знімало на усі 100%.

Через одну дуже просту причину: ми чітко розуміли, де лежать ключі від цієї війни, хто її розпочав і чому. Кремлівський карлик чітко розумів, що із таким супротивником як Порошенко перемога Москви не виглядає гарантованою.

Зусилля українців за цим сценарієм дозволяли підтримувати «status quo» до того моменту, поки в України не з’являться мілітарні та дипломатичні можливості звільнити окуповані території.

Якби перемогла Тимошенко – ситуація скоріш за все розвивалася б за грузинським сценарієм. Тобто після гострої фази воєнної конфронтації проросійський уряд намагається непублічними методами повернутися до «мирного співіснування» та «бізнесу як завжди». Конфлікт переходив у стадію «глибокої заморозки». Цей сценарій не передбачав повернення окупованих територій.

Натомість обрання Зеленського – рано чи пізно – означало ескалацію військових дій.

Логіка кадебіста Путіна для тих, хто багато років працював із розсекреченими документами радянських спецслужб та був знайомий із арсеналом російських міфів про історію, – логіка Путіна була зрозуміла та легко піддавалася реконструкції.

«Сталін – ефективний менеджер», «розпад СРСР – найбільша геополітична катастрофа ХХ століття» – ці «підказки» Путіна не залишали жодних ілюзій, що він мріяв відновити СРСР. Також було ясно, якими методами він буде діяти.

Путін мав травму. У 1989 році він сидів у радянському представництві в Дрездені оточений натовпом демонстрантів. Він перелякано телефонував у Москву. А Москва – мовчала.

Вона ніби перестала існувати – вся ця величезна махіна з десятками тисяч танків, тисячами ядерних боєголовок – весь цей безкінечний простір від Фінської затоки до Берингової протоки ніби перестав існувати. Уся велич Імперії Зла ніби розчинилася, ніби була змита хвилею – навіть не цунамі – оксамитових революцій 1989 року.

Це була криза. Його дуже особиста криза. Він мав пунктик – відновити СРСР.

Путін цілком міг вважати, що обрання Зеленського відкривало для цього вікно можливостей.

Бо ось він – володар золочених палат, тисяч танків та «Іскандерів», колишній директор ФСБ, прем’єр-міністр та біс його знає скільки років президент безграничної Росії. Він – людина величезного управлінського досвіду, «той, хто всіх переграв», хто пережив у Кремлі чотирьох американських президентів і навіть Меркель!

А цей хто – клоун, комік, капітан КВН?! Абхахочешся, як страшно: він взагалі знає, де у його власної держави кнопки? Він взагалі пам’ятає, що головна кнопка – у мене?!

В запаленій уяві московського диктатора обрання Зеленського вкладалася у стереотипні уявлення про failed state.

Поява коміка Зеленського у головному владному кабінеті в Україні в системі координат Путіна виглядала як симптом неспроможності української державності: «Все: догралися в демократію! Можна тепер їх брати голими руками!»

Авжеж, у нього могли бути сумніви щодо реакції міжнародної спільноти. Авжеж, у нього могли бути сумніви, чи є резон переходити до активних дій поки Зеленський мав велику підтримку громадян. Але це вже тактика – вибрати слушний момент для реалізації плану.

Стратегічно Путіну було ясно: росіяни та українці – один народ, Україна – штучний витвір, відновленому СРСР – бути! «Цели – ясны! Задачи – определены! За работу, товарищи!»

І спочатку слова і дії Зеленського абсолютно вкладалися у ці уявлення Путіна.

19 березня 2019 року Дмитро Ілліч лагідно питав Володимира Олександровича:

– Ти уявляєш собі переговори у форматі Путін з Зеленським?

– Та треба говорити дуже просто! Чого ви хочите? Ваші умови! Чого ви до нас прийшли? Написали пункти: «Шо нада, рібята?!» І потім я б взяв оті пункти… Чесно кажучи, мир-то потрібний на наших умовах… А потім сказав: а ось наші пункти – десь посередині зійшлись би!

Слова і самого Зеленського і його найближчого оточення тоді відображали ілюзію значної частини суспільства, що «війну можна закінчити – головне перестати стріляти», що «війна вигідна баригам».

Я із відчаєм вчитувався у слова інтерв’ю одного з найближчих менеджерів Зеленського – Бориса Шефіра. Кореспондент питав його:

— Закінчувати війну на умовах агресора ви вважаєте нормальним?

— У жодному разі. У нас в передвиборчій програмі написано, якщо прибрати людей, матеріально зацікавлених у війні – вона закінчиться. У даному випадку колишній президент і його оточення були зацікавлені у продовжені війни. Ми їх прибрали, і я впевнений, що вона затихне. Війна перестане приносити дохід.

— А владу РФ ви не враховуєте?

— Якщо ми сильно забажаємо, то ми з ними домовимося.

Ці слова були сказані після виборів. Але вони відображали настрої більшості перед виборами. Це були дуже необачні слова.

Це була маніпуляція. Бо більшість українців придумала собі зручне виправдання: «бариги» прагнуть війни». Вони заперечували, що війну хотів той, хто її розпочав: Путін. Але вони увірували, що з Путіним можна домовитися. Будь-які раціональні аргументи вони зустрічали глузуванням: «А то що – Путін нападе?!»

До останнього я мріяв про чудо: що в останні дні перед другим туром виборів маніпуляції стануть очевидними, а здоровий глузд та інстинкт самозбереження переможуть необачність.

Для мене це була історія не про Порошенка, чи Зеленського. Це не була історія про персоналії. Це був вибір, якою фігурою ходити у цій шаховій партії. Але від цього залежав її результат. Бо в одному випадку безпекові виклики виглядали суттєво більш імовірними і трагічними, ніж в іншому. Той вибір означав виграти, чи програти шахівницю.

Перед виборами соціологію публікувати було неможна за законом. Незнання народжувало марні сподівання.

12 квітня 2019 року у кулуарах Київського безпекового форуму я зустрів Арсенія Яценюка, колишнього прем’єра та організатора цього саміту:

— Ой, Саш, привіт!

— Які там перспективи по закритій соціології?

— З таким розривом вибори не виграють!

Через два дні у Парижі згорів собор Нотр-Дам. Палав символ європейської цивілізації. І мені здавалося, що в тому полум’ї згорає все, у що я вірив. І мене – «накрило». Це стало останньою краплею.

Я відчував відчай. Я відчував безсилля. Перед нами вставали велетенського масштабу загрози. Але більшість не хотіла їх бачити. А тих, хто про ці загрози говорив вголос, – знецінювали і таврували "порохоботами".

Я не міг тоді знати масштабів жахіття. Тоді мені видавалося, що Путін від «активних заходів» – інформаційних спецоперацій та індивідуального терору на зразок вбивства в центрі Києва журналіста Павла Шеремета чи колишнього російського депутата-утікача Дениса Вороненкова – перейде до ескалації на Сході та Півдні. Путіну потрібна була вода для Криму. Крим засихав. Його сільське господарство вмирало. Мені видавалося, що Ескалація на Сході та Півдні – це цілком в логіці Путіна.

Я відчував біль. Я з жахом уявляв масштаби майбутніх втрат. Я бачив, що ті, хто в ті дні так веселилися, заплатять за власні необачні слова жахливу ціну. І я розумів, що за необачність більшості заплатять усі.

Мені опускалися руки, бо тоді здавалося, що я не зробив усього, що мав зробити, щоб мій народ засвоїв уроки історії.

Того дня я занотував: «Моя робота – це просвітництво. Відчуття, що не впорався із завданням. Відчуття, що нічому не навчив».

У 2017-2019 роках ми тоді намагалися особливо інтенсивно проговорювати досвід помилок Української революції. Ми багато писали і говорили про причини поразки Української республіки у 1917-21 роках. Я боявся, що ми не збудували достатньо сильних державних інституцій, достатньо сильної української ідентичності, яка б оберігала нашу державу.

За рік до президентських виборів мені здавалося, що досвід 2014 року давав надію вистояти. Я писав для «Українського журналу» в Празі про 2014 рік:

«Чому українська незалежність вистояла після 2014 року? Тому що вона не вистояла у 1918-му.

Це був негативний досвід, пам’ять про який мобілізовувала активну частину суспільства — ті 20%, які вважають, що те, як вони живуть, залежить від них самих. Конформна більшість злякалася і грала за правилами активної меншості.

Чим менше конформісти боятимуться ідей з того порядку денного, що був нав’язаний активною меншістю, — тим швидше відбуватиметься реванш минулого…

…Конформізм більшості був вихований жахіттями тоталітарного минулого. Поведінкові стереотипи здатні відтворюватися в поколіннях, які самі не мають досвіду існування в умовах тоталітарного минулого. Але бабусі і дідусі кажуть або «не висовуйся!», або «не бійся, борись!»

Питання української перспективи в майбутньому — це питання вибору 20-літніх та 30-літніх між «не висовувайся!» та «не бійся, борись!».

І попри досвід 2014 року напередодні президентських виборів 2019 року мені здавалося, що маятник вирушив у зворотній бік: вибір був зроблений. Конформна більшість тих, кому «какая разніца», остаточно перемогла проактивну меншість, якій «не все одно».

21 квітня 2021 року я вийшов на поріг рідної 112 школи у Харкові, де я голосую. Поруч – старша жінка голосно сповідалася про Зеленського: «Следущие 5 лет, наконец, проживём нормально!»

Мені стало моторошно.

Через чотири роки, коли я намагаюся зафіксувати усе, що я думав у ці драматичні часи, мушу визнати: протягом цього року не минуло жодного дня, щоб я не згадав її. Як їй там живеться під бомбами і ракетами? Нормально?

Зелені білборди обіцяли: «21 квітня 2019 – КІНЕЦЬ ЕПОХИ БІДНОСТІ».

Курс долара у квітні 2019 року був 27 грн. Через 4 роки став – 37 гривень за долар.

Курс євро у квітні 2019 року був 30 гривень, став – 41 гривню за євро.

Бензин коштував 26-30 грн за літр, став – 46-48 грн.

Салат цезар в середньому ресторані – коштував 90-120 грн за порцію, став – 200-220.

10 яєць у квітні 2019 року коштували 20-22 грн, 10 яєць у квітні 2023 року коштують 70 гривень.

Літр молока коштував 24 гривні, став – 40 гривень.

Інфляція у 2019 році була 4%, у 2022 – 26%.

Зеленський на теледебатах на стадіоні питав Порошенка: «Чи не хотіли б ви взяти участь в експерименті і спробувати прожити на 1500 гривень пенсії хоча б місяць?»

Мінімальна пенсія «за Порошенка» складала 1497 гривень, через 4 роки «за Зеленського» мінімальна пенсія складає 2093 гривні.

Чутки про «Кінець епохи бідності» через чотири роки після "кінця" звучать дещо перебільшеними.

Насправді необачні слова, яким виборці повірили у 2019 році, були лише наслідком того, що вони не навчилися критично ставитися до слів, які прозвучали у 2010 році.

Перше речення передвиборчої програми Віктора Януковича кричало капслоком: «БЕЗДАРНА І НЕПРОФЕСІЙНА ВЛАДА ДОВЕЛА КРАЇНУ ДО РУЇНИ!»

Янукович затаврував своїх політичних супротивників на чолі із попереднім президентом Віктором Ющенком: «ВОНИ ЗАБУЛИ ПРО ДЕРЖАВУ, ДОВЕЛИ КРАЇНУ ДО БАНКРУТСТВА, ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ РУЇНИ, принесли в жертву своїм особистим амбіціям майбутнє України, добробут її громадян. ЗМІНА ВЛАДИ – ПЕРШИЙ КРОК НА ШЛЯХУ ДО ОНОВЛЕНОЇ КРАЇНИ»

Правда ж полягала в тому, що «Помаранчеві роки» – це був час найбільш динамічного зростання усіх економічних показників за всю історію України від часів неоліту.

Таких темпів зростання доходів як звичайних громадян, так і ВВП цілої країни не було ані до ані після.

За твердженням самих громадян їх доходи за перші два роки після Помаранчевої революції зросли у 2 рази.

«До Ющенка», у 2004 році ВВП був десь 65 млрд доларів, а на піку – в 2008 році – став майже 180 млрд. Тобто за 4 роки прибутки виросли майже у три рази.

Але у 2010 році 12 мільйонів 481 тисяча 266 виборців повірили Януковичу, що найбільші темпи економічного зростання за всю історію України – це «помаранчева руїна»!

Після цього Янукович порозставляв на всі ключові безпекові посади голів Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України колишніх феесбешників, позаяк «колишніми» такі персонажі не бувають. Через 4 роки від української армії залишилися «ріжки і ніжки».

20 лютого 2014 року Путін розпочав агресію проти України. Президент Янукович, прем’єр-міністр Азаров, міністр оборони Лєбєдєв і внутрішніх справ Захарченко, голова СБУ Якименко, кілька десятків ключових державних посадовців втекли з країни, кілька генералів перейшли на бік Росії.

28 лютого 2014 року зібрався новий склад Ради національної безпеки та оборони України.

Головував виконувач обов’язків президента, голова Верховної Ради Олександр Турчинов.

Доповідав – новопризначений міністр оборони – Ігор Тенюх: «Буду говорити відверто. Сьогодні у нас немає армії. Вона системно знищувалась Януковичем та його оточенням під керівництвом російських спецслужб. Сьогодні ми зможемо зібрати зі всієї країни військове угрупування чисельністю біля 5 тисяч військовослужбовців, здатних виконувати бойову задачу».

Цим 5 тисячам боєздатного війська у одному Криму протистояло угрупування у 38 000 російських солдат… Крим був анексований. Почалася війна України за Незалежність.

Найбільше постраждало життя саме тих регіонів, у яких виборці найбільше підтримували Януковича.

У 2019 році 13 мільйонів 541 тисяча 528 виборців повірили Зеленському, що «війна вигідна «баригам», що війну можна припинити – «головне перестати стріляти» та про те, що можна «домовитися посередині».

Через 4 роки після виборів 2019 року свою ціну за необачні
слова заплатили усі.

Я дивився на руїни Мар’їнки. Її фото облетіли усі світові медія. Це місто перестало існувати. Там не залишилося жодного цілого будинку. У 2023 році Мар’їнка виглядала як Берлін у 1945: руїна. Справжня руїна. Усе було розкатане на дрібні камінчики.

Мені стало цікаво, як голосувала Мар’їнка.

У 2010 році у виборчому окрузі, центром якого було це містечко, повірили у слова Януковича про те, що помаранчева влада довела країну до руїни – майже 89%, 112 325 мешканців цього міста, сусідніх міст та їх околиць.

У 2019 році у Мар’їнці повірили у слова Зеленського про те, що війну можна припинити – головне перестати стріляти 80% виборців – 69 711 мешканців цього містечка та його околиць.

У вересні 2021 року ми знову проводили форсайт. Цього разу – у невеличкому містечку Приморськ, на березі Озову.

Ми обговорювали поточні зміни і намагалися змоделювати можливі сценарії розвитку подій.

За минулі два роки Зеленський почав інтенсивно втрачати підтримку своїх виборців. Вже протягом року недовіра до Зеленського перевищила рівень довіри. Не довіряло Зеленському 53-55% виборців, довіряло – 40-43%. І було ясно, що за динамікою довіри до Зеленського спостерігають не лише українці.

Мене запитали: «Що чекати від Путіна?»

Стояла майже літня погода. Ми сиділи у затінку каштанів. Здалека було чути шум моря. Про погані речі взагалі не хотілося говорити…

– Путін має пунктик щодо «відновлення СРСР». Він патологічно зациклений на символізмі дат. 25 грудня цього 2021 року – рівно 30 років, як СРСР офіційно перестав існувати. Через рік – 100 років як СРСР був створений.

Думаю, що між цими подіями відбудеться щось, що на символічному, чи на практичному рівні буде означати спроби відновити СРСР «до дати» – до столітнього ювілею його заснування.

Що саме він буде робити: спробує «денонсувати» Біловезькі угоди, остаточно анексує Білорусь – складно сказати напевно…

Про ескалацію на Сході і тут – на Півдні говорити не хотілося, але також було неможливо на сто відсотків заперечити таку імовірність…

Ми тоді не знали, але усі процеси вже були запущені.

Оглядаючись у події 2021 року, тепер стає зрозумілим: Путін спостерігав за подіями в Афганістані. Реакція світу на події в Кабулі стала для Путіна відмашкою: пора! Йому здалося, що США дискредитовані цією ситуацією та не будуть втручатися у події в Україні так само, як у лютому 2014 року.

Отже, Путіну здавалося, що карти склалися. У Києві в головному кабінеті сидить ані нащо не здатний клоун. Його підтримка падає. Стосунки Києва із Вашингтоном після низки скандалів виглядали м’яко кажучи прохолодними: «Ніхто не буде воювати за Данцинґ!» Можна було пускати фігури в хід. Наближався лютий…

У цій історії було сказано багато необачних слів. У січні Зеленський пообіцяв, що на травневі «як завжди – сонце, вихідні, шашлики»! З шашликами не склалося. Почалося те, про що виборці Зеленського глузували перед виборами: Путін напав.

1 лютого 2021 року Зеленський заявив: «Якби я тоді був президентом, ми б там всі вмерли в Криму, але ми б туди "зелених чоловічків" не пустили!»

Через рік – у лютому 2022 року раптом "віддали" і Херсон, і Маріуполь.

Після 24 лютого 2021 року росіяни окупували територію, яка у три рази перевищувала все те, що було окуповано раніше. Було окуповано 7% території України, стало – 20%.

Ціна необачних слів є страшною: за наступний рік цілі міста перестали існувати, сотні тисяч людей втратили свої хати, будинки, родинні фото, сімейні могили, десятки тисяч наших людей – втратили життя.

Вони не хотіли вірити, що війни прагнули не бариги, а Путін. Вони не хотіли знати, що їх життя перетворять на руїну не Ющенко та Порошенко, а Путін.

Мені досі болить, що тоді 4 роки тому я так і не зміг докричатися. Але тепер – через 4 роки російські ракети позбавили моїх співгромадян небезпечних ілюзій.

Ціна необачних слів – руїни знищених міст. Мар’їнки, Попасної, Вугледара, Бахмута та Маріуполя.

Я досі не знаю відповіді: як навчити людей передбачати наслідки своїх рішень та усвідомлювати наслідки своїх рішень.

Натомість я знову переконався: за необачність більшості заплатять усі. Незабаром смерть постукала втретє. Щоб нагадати мені про мою необачність.

Так, я теж помилявся...

(Далі буде)

P.S. Anton Drobovych, я написав-таки
https://m.facebook.com/story.php?st...2VKcBoEpDnsw4oHCHsrmdAbNEl&id=100000148359180

 

Після цієї влади країні буде як після ковіду - і ускладнення, і важко дихати, і тривала реабілітація буде потрібна. Аби вижила.
Зелені віруси йобані.

 

Мєдвєдо, нє пересмикуйте. Готуватись- це по-перше, евакуювати людей, а не пи...діти, що "Захід бреше щодо нападу расєі". По-друге, це будівництво оборонних споруд.У Харкові ці споруди збудували за перший місяць війни. Що (окрім владних довбойобів) заважало це зробити за три місяці до нападу, і вже не у Харкові, а у районі Прудянки, Козачої Лопані, Стрілечої? І ще- Бахмут знаходився за 8-10 км від лінії розмежування з лугандоном. І стоїть. Херсон знаходився за 200 км. від адмінкордону з Кримом. І був зданий у перший день. Що ще Вам треба пояснювати?

 

А для порохоботів головний ворог інший.