У що ми грали коли не було інтернету

У певних ситуаціях (дит. садок і молодші класи) потрібно було вимовити "кодову фразу", причому частина тексту змінювалася в залежності від нюансів або "за сьогоднішнім прецедентом". Вгадав - пощастило, не вгадав - можеш отримати копняка.

Скажімо, хтось мимоволі повторив щось за кимось 1:1 - перший промовляв:

- Кто за мною повторяет -
Тот в уборную ныряет,
(другий):
А в уборной синий свет -
(обидвоє): Ты ныряешь, а я нет!

Останній рядок промовляли скоромовкою, на швидкість. Хто перший промовить і не запнеться - той виграє.
А ще треба було "вгадати" колір - інакше отримаєш копняка.

 

Вспомнил!Классе в 5-м повально увлеклись "Монополией",только мы её,кажется,"Фирмой" называли.Каждый имел свою доску из фанеры где-то метр-на-метр,сам её разрисовывал,из БСЭ выписывали названия банков,фирм

 

Не знаю, як в інших, а в нашій школі була мода на «альтернативні» стінні газети. Скажімо, дівчата-«зануди» (Дорога Зануда, це не про Вас) намалювали «парадно-офіційну» стінгазету, яка висить у класі. Через три дні хлопці її знімають і на зворотньому боці ватмана малюють «альтернативу». Якась прикольна назва (щоразу нова, частіше – з пиятико-хуліганського сленгу), карикатури, шаржі, анекдоти, епіграми. Мені доручали рубрику анекдотів та блатних пісень (тоді ще слово «шансон» стосувалося Франції).
На перервах і на уроках «відморожених» вчителів газета висіла «альтернативним боком», коли треба – «фасадом». Як не дивно, завучиха не «вознікала» - вона колись викладала географію в колонії.

P.S. Хлопці, молодші на 3-4 роки, прославилися (коли ми вже закінчили школу) номером газети під назвою "Чорносотенець", де один співавтор - єврей - розмістив підбірку анекдотів на тему еміграції, а другий - українець - щось на тему "Вредных советов" (порад, не совка) в стилі Григорія Остера. Був страшний скандал. Батько одного зі співавторів (викладач Харчового інституту - офіційної шефської організації) після цього сказав, що прикриє цю гадючну школу і забере будівлю під корпус інституту. Так воно й вийшло.

А тепер... син викладача (українець) живе в Англії, а єврей - в Києві. Обидвоє бухають.

 

ой))) як згадаю, як в дитинстві з друзями гоняли у козаків-розбійників, у светофор, у алфавіт, монополію...о це був час...не то що зараз...