В моєму світі... ...всі мають право на свою думку. Оскільки, найважливіше - це щоб людина ДУМАЛА. Бажано, головою. Кожна людина несе в собі "шматочок" істини. ...життя - не боротьба і не постійне страждання з невеликими проблисками задоволення. Воно складається якнайкраще, тільки треба вміти це помічати. ...злість - це ознака, насамперед, глупоти. ... все має свій позитивний бік. Навіть найболючіші моменти. ... друзів не може бути багато, але зате вони справжні ... життя ламає будь які стереотипи, тому ними варто послуговуватись якнайрідше ... існує улюблена робота, на яку завжди приємно йти. А на дозвіллі завжди є чим зайнятись, тому скучати взагалі ніколи.
А у моєму світі....біль...безвихідь...чорнота...пустка...напруга... І безнадія... Спілкування з людьми обмежується телефонними дзвінками...і ось...форумом... І вірші...сумні..вони самі мене знаходять...спеціально не шукаю...така от..віддушина... Постійні приступи...напливи на мозок в Зоряни...постійна гризота...за що купити памперси...ліки...ліки...дозу постійно збільшуєм...на деякий час легше...потім знов... А руки зв’язані...зараз знов до лісу...про повноцінну роботу думати годі...бо...ж...в лісі...в лісі...в лісі...те.чим займався...совєцькі неліквіди йдуть в небуття...а щось інше - знов ж таки час...і сили...яких вже нема... Мій світ...чекання...короткої миті..відпочинку...дуже короткої... і знов...назад в звичне... Мені вже казали,що занадто чорний,виставляю на показ своє...емо..хм.. Мені вже байдуже..що хто думає... ловлю себе на думці...що все частіше,відкривши форум...тупо дивлюся на монітор...і жодної зв’язної думки... От...нявкнув...нащо? Але то мій світ...без прикрас... Є й такі...світи...
Є й такі... як то не прикро визнавати Тримайтеся, Ромку. Тут нічим не зарадиш і не допоможеш... просто тримайтеся. І постарайтесь не звертати уваги на тих, хто нарікає на "емо-настрої". вони просто не знають, не можуть зрозуміти...
Жодних фотографій старих приятелів. Не хочу порівнювати якими вони колись були і що з ними зараз стало.Не люблю дивитися на пристарілих облізлих артистів з улюблених в дитинстві фільмікiв.
У моєму світі... ..не вміють брехати про кохання ...не дарують квітів(я їх не люблю) ..Не вітаються з ворогами ...не лягають спати раніше 2-ої ночі.. ...не вміють забувати образ... ...не спішать жити ..не вміють силоміць закохуватись.. ..і ще багато іншого...
А в моєму світі далі.... Жодного просвітку, жодної шпари. Тьмяно. Хоч око вистроми — темно. Марне чекати — вибуду кару, ждати — даремне. Заходить старість крадькома дверима злигоднів докучних, і гріх промовити, незручно сказати, що її нема. І тяжко мовити: люблю, і — не по правді — що стужився. Себе на думці вже ловлю, що і не жив, а геть нажився. Докучило. І вже чортма колись нагріти змерзлі груди. Як не було — то вже й не буде. Заходить старість крадькома. Таки втома....
У моєму світі - багато всього і доброго і злого,порожнього і повного,спотвореного і неперевершеного,блаженного і бездуховного....- інтерпретованого в людях з якими доводиться спілкуватись,простіше кажучи трапляються,як погані так і хороші,проте хороших дякувати Богу більше..... Життя спливає вже від народження,життя коротке нажаль...І мій світ - то нездійсненна одна мрія....малі янголята з "монголоїдними" очима,яких бачу в садку, в нашому центрі,моє життя то 95% неповносправні діти,коло яких я радше стаю сама неповносправно-непристосованою,несправжньою,ніби химерою в цьому світі, а вони справжні,такими їх сворив Бог і нагородив такою безпосередністю,простотою без краплинки обману,вихвалянь, всі вони справжні справжніші за нас з вами упосередкованих людських баламутів....
В моєму світі.... ...поєднання реальності з надіями на краще... ...буденність і свята... ...друзі і родина... ...дурні навязливі ідеї,що щось піде не так... ...впевненість в близьких людях і водночас невпевненість в собі... ...п'яти хвилинні образи,після яких приходить розуміння того,що ображатись я таки не вмію...
В моєму світі є ЛЮБОВ... Є великі втрати і невиліковна біль за ними... Є надія на краще... Є віра і довіра найблищим... Є мріїї, ті які вже збуваються і ті яким так і не судилось...
В мому світі є.... постійна дорога вперед. Я не знаю куди саме, але вперед. Чогось вчуся, чогось хочу добитися..... добиваюся. Дістаю від того тимчасову ейфорію і далі треба нову ціль. А ше є хороші люди. Їх багато і вони справді дуже хороші А ше є моменти коли я зупиняюся і не йду вперед, а дивлюся по сторонах і получаю задоволення від того шо відпочиваю, але потім мені знову хочеться йти далі. А ше є приємні спогади. Спогади повязані з тими ж хорошими людьми. З людьми з якими зараз спілкуюся рідко. З людьми, яких вже і нема. Про дитинство..... А ше є невдачі, але я не шкодую про то. А ше мені здається шо я витрачаю час на дрібниці, на шось неважливе. Ота дорога вперед захоплює як наркотик. Як давно я не спілкувався з багатьма з своїх друзів.....
думаю треба брати від життя все... жити сьогоденням... вірити в себе і у близьких людей... постійно знайомитися з новими людьми... кохати... P.S. Carpe Diem!
В моєму світі є сенс життя, кохання, мрії, прагнення, біль, крила, високе небо, посмішка сонця, чорне полотно ночі, зорі, шум гірського потоку, спів соснового лісу, розчарування, брехня колись близьких мені людей, любов рідних, вірність друзів, рука в руці, ніжний голос на вушко: " Я люблю тебе!"...
в моєму світі....стіна.... Не дай Бог зациклить кого-то на собственной боли… Пусть мир живёт, пусть он радуется! Не обращайте внимания, прошу вас… Пусть всё будет хорошо, пусть все будут счастливы! Ну, не все… Но большинство! Не хочу никого расстраивать. Если вас что-то огорчит – отведите взгляд, отойдите в сторону… Не проникайтесь всем этим! Простите меня… Простите за то, что не могу быть с вами также весел, беззаботен, лёгок… Но я от души желаю вам этого! Не прикасайтесь ко мне! Я заразен, я прокажён – Я НЕСЧАСТЕН… Я не хочу, чтобы вам передалась хоть частица того, что не даёт покоя мне. Живите! Дышите! Любите! Радуйтесь этой жизни! Я возвожу стену. Я хочу стать невидимым. Я не желаю больше никого огорчать. Я не стою ни единой вашей слезы. Слезы сострадания. Это слишком большая роскошь. Вы не должны… Мне нечем вам отдавать… Мне ничего не нужно, поймите… Лишь бы вам… лишь бы у вас всё было хорошо! Пока вы не здесь… пока вы по ту сторону пропасти и за вашей спиной – ЖИЗНЬ! Оставайтесь там, это будет благоразумнее. Здесь же – другая жизнь. Другая… И здесь, как ни странно, тоже живут… Выживают… ©Вячеслав Кирсанов
В моєму світі... віра в краще майбутнє... обмежене коло друзів, зате вірних, справжніх... завжди світло...я не допускаю похмурих напливів... в моєму серці живе любов...
...грози,не зважаючи,що за вікном ще літо...тут вони довго не затримуються,їх потрібно перечекати,найкраще,на самоті... ...але...ці грози змивають той наносний бруд,що все більше заполонює світ. ...і натхнення...натхнення до життя... більшого і не потрібно........
Ежедневно СМИ осуществляют рейдерский захват наших мыслей. (с) Всё тяжелее общаться с людьми, зомбирование СМИ просто катастрофично.
