У чому сенс усього?

Яка?
немає ніякої різниці,,,,тому що Бог не живе в спорудах рукою збудованих і не потребує служіння людських рук

Бог перебуває або неперебуває в людині, й немає абсолютно ніякого значення де перебуває людина,,,,,

П,С, Бог під цирковним куполом не жиє,,,,,

 

ЛЮБИ, КОХАЙ, ЦІНУЙ УСЕ, ЩО МАЄШ…

Люби, кохай, цінуй усе, що маєш,
Усе воно святе, усе – від Бога,
Бо лиш тоді цей простір весь пізнаєш...
Люби життя, ти створений для нього.

Щодня читай молитву на вустах,
І зерна висівай на ниві доброти.
Пізнай суть правди у своїх думках
Й упевнено вперед іди!

Щоб там не сталося, не падай на шляху,
Бо кожен час таїть і біле, й чорне.
Біда навчить. Лиш в вічі глянь страху,
І спокій душу втомлену огорне.

Радій життю! Всміхайся! Сильним будь!
Живи по правді і добро твори,
Не зрадь тих мрій, що у житті ведуть,
Своє покликання знайди.

Не забувай про те, що ти – Людина,
І добре знай, чого в житті шукаєш,
Повагу май до друзів і родини
Й люби, кохай, цінуй усе, що маєш.

---------- Додано в 16:11 ---------- Попередній допис був написаний в 16:08 ----------

Василь Симоненко пише про ці речі...

Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

 

Усе у нашому житті є відносним,байдуже чи це матеріальна чи безпредметна обставина чи річ.
Незворушним і точним є тільки Абсолют!
Кожен з нас, у будь якому випадку,відчуває присутність Абсолюта і знає ,що правильно ,а що неправильно!

Звідси,сенс-це жити так,щоб не було соромно,як сьогодні так і через якийсь час!

Казати "немає сенсу жити" -не логічно ,і ми це всі знаємо,але переконуєм себе в протилежному,як і в усіх інших випадках,коли хочемо трохи "погрішити"
Для прикладу,чи є сенс життя у здорової людини з одноманітним,повсякдневним "середньостатистичним" життям - порівняно з життям людини у якої цукровий діабет?
Справа тут зовсім не у порівняннях.Порівняння лише для підкреслення абсурдності запитання про сенс(хоча дехто себе ними пібадьорює - згадуєм притчу про фарисея)
Сенсу "немає",бо ми так хочемо,а насправді сенс полягає у створені нами прекрасних моментів,для себе і інших.
А які ж ці прекрасні моменти - завжди підкаже серце.

 

Спробуйте почитати Біблію у тому місці, де Ісус виганє торговців з храму... може дійде.

 

життю треба радіти і треба намагатися зробити хоча б щось добре, адже якщо ти подаруєш радість і хоч трохи щастя комусь, то ти НЕОДМІННО і сам станеш щасливішим!!!

 

Починати треба з себе Якщо Ви самі не будете щасливі, то не зможете подарувати комусь те, чого не маєте самі... Треба жити для себе, почати робити те, про що завжди мріяли Ніхто не може ощасливити людину так як вона ощасливлює себе сама

 

Класна тема. Я вважаю що все залежить від темпераменту людини. Холерики крутяться як навіжені і не мають часу сумувати, сангвініки просто живуть і не забивають голову зайвим, меланхоліки ставлять філософські питання, флегматики - яскраво виражені песимісти. А темперамент в свою чергу залежить від часу, коли ти народився, положення зірок, тобто знаку зодіаку. Не дарма ж людей поділили на 12 типів. Іншими словами властивість бути чи не бути щасливим вроджена.

 

Життя на стільки самодостатнє і унікальне, що йому не потрібий сенс. Існують тисячі...мільйони планет, на яких нема життя, а от на нашій є. І воно прекрасне.
Якщо ставити в житті якісь цілі, то ви, в погоні за ними, пропустете саме життя. Той хто ставить цілі чи шукає сенс життя - той втікає сам від себе. Досягнувши поставленої мети ви все одно будете нещасливими, бо гнаться вже нема за чим. Звісно, можна змінювать цілі, досягнувши попередні, але врешті-решт ви будете розчарованими і нещасними в той момент, коли зустрінетесь з самим собою. Бо на протязі всього життя всі оточуючі люди вказують вам на ваші недоліки, всі релігії вбивають в голову, що життя - це страждання і ви маєте право тільки страждать. Невміння розслаблятись і нав"язані стереотипи змушують людей носити безліч масок. І тоді ми можем бути ким завгодно окрім самими собою. А щастя воно знаходиться в нас в середені. Пізнай себе - будеш щасливим

---------- Додано в 09:33 ---------- Попередній допис був написаний в 09:29 ----------

Якщо в людини чітко виділений якийсь темперамент - це вже явні проблеми з психікою. Людина повинна змінювати свою реакцію в залежності від навколишніх ситуацій, а коли вона реагуєте на всі ситуації однаково, значить така психіка уже скам"яніла, а людина перетворилась на робота.

 

Не знаю як у вас, але коли я пізнаю себе, то чомусь, навпаки, почуваюся більше нещасливим, ніж щасливим...

 

Щоб підняться на гору, спершу треба опиниться внизу.

Суть в тому, що насправді люди являються жалюгідними істотами. Ми перекладаєм свою відповідальність на різних богів та долю, прагнемо досягати нездійсненних мрій, хоча насправді вони нам абсолютно не потрібні. Коли починаєш шлях пізнання себе, то розумієш, що ти далеко не "супермен", яким би ти хотів бути, що маєш купу комплексів/проблем/пробілів у вихованні і т.д. Але ми в змозі це змінити. Спочатку треба прийняти себе, прийняти таким, яким ти є. Якщо тобі не подобається щось в собі, ти можеш це змінити, якщо не подобається щось в інших, ти можеш змінити своє відношення до до свого "неподобства". Але щоб щось змінилось, треба щось робити. Більшість людей просто хочуть змінити життя, не докладаючи зусиль, продовжуючи ходить на ту саму роботу, жить в тому самому місці, займаючись тими самими буденними справами. Такі люди помирають з бажанням щось змінити, бо напевно і хочеться змінитись, і лінь (чи страшно).

З.І. Кажучи "ти" я не маю на увазі конкретно юзера Levko, просто побудував свій монолог в такій формі звертання.

 

Самі суперечності у вашому дописі.
Кажете, що людина жалюгідна істота з купою проблем і комплексів і, водночас, говорите, що ніхто їй не потрібен для допомоги, що вона сама може змінити свою долю... І яким чином?

 

Перше речення цілковита правда. А далі все навпаки - хто така людина, щоб нехтувати богом? Просто мішок, набитий потрохами і головним мозком для заохочення точно таких же інстинктів, як у тварин. Любої миті людину може змести цунамі, землетрус, розпечена лава, просто температура підніметься вище +50 чи нижче -50 - і їй каюк. Але незважаючи на це людині ніколи не бракує самовпевненості і самозакоханості вважати себе господарем світу.

 

Так і є. Людина - жалюгідна істота з купою проблем і комплексів але їй ніхто не потрібен для допомоги окрім неї самої. Але це не суперечність.
Можливо такі приклади допоможуть Вам зрозуміть, що я намагаюсь сказать: є товсті люди, які комплексують з приводу своєї зовнішності і прагнуть схуднути. Але вони сидять вдома перед телевізором і продовжують жерти, скаржачись на те, що "ото я такий, я таким народився..." Вони спробували ходити в спортзал і спробували декілька дієт, добились незначних результатів, але стало тяжко і вони забили. Набагато легше обвинювачувати все навкруги, окрім себе.
Є люди, які палять і хочуть кинуть цю дурну звичку...Більшість, в решті решт помирають від раку легенів, бо вони так і не змогли побороть себе і змінитись.
Первопричиной того, що трапляється з нами, являємся ми самі.

Якшо тебе зносить цунамі, то ти в цьому винен. Ти находився поряд. Ти відповідальний за своє життя, а не боги, яких ти вигадав. Якшо ти боїшся цунамі, то шо ти робиш біля океанів? Якщо тобі страшна лава, то не селись біля вулканів. Хто змушує людей жити поряд діючих вулканів? Я не погоджуюсь з тим, що людина є господарем світу, бо людина є жителем світу, таким же як і всі інші істоти.

Я не знаю чи існує доля, чи ні, але впевнений, що якшо вона існує, то ні в одной істоти нема долі жити в стражданнях і в нещасті. Доля, доречі, це ще одна відмазка щось не робить. Можна кожен день змінювати свою долю. Я не розумію, що саме Вам заважає її змінити? Що Ви робите для того, щоб змінити те, що Вам не подобається у собі? Якшо нічого, то тут нема чому дивуватись, що нічого не виходить.

Ніцше казав, що бог помер. Але він помилився. Той хто ніколи не існував не міг вмерти. В погоні за вірою в щось, в когось, ми пропускаємо саме життя, зате оправдуємо свою жалюгідність)

Кожен має право робити те, що він хоче. Якщо ти маньяк психопад і хочеш вбивать - будь-ласка...але не забувайте, що є люди, які одержимі справидливістю і живуть за поняттями "око за око". Людина сама обирає свій шлях. Ван Гог їв 3 дні на тиждень, він хотів малювати, тому гроші витрачав на фарби та інші приладдя для малювання (замість того, щоб харчуватись), його не признавали оточуючі, вважали божевільним і врешті решт він покінчив життя самогубством. Але сумніваюсь, що він страждав чи був нещасним. В нього в середині горіло бажання творити і він його реалізовував так, як міг, не зважаючи на матеріальні проблеми та на неприняття його збоку інших людей. Є люди які вважають його унікальним, чи генієм. Але таки геній живе в кожному з нас, от тільки не кожному хочеться малювать. Соціум вміло нав"язав вам потреби. В цьому то вся і проблема. Більшість ваших справ не мають ніякого відношення до внутрішнього задоволення, але ви продовжуєте робить те, що вам не подобається, бо інші люди так роблять і вважають шо це нормально.

 

Ну лев - цар звірів, а хто йому винен, що його пристрілили і повісили на стінку? По-моєму взаємонезалежні речі. Завжди є хтось сильніший за тебе. Людина-безбожник рахує себе найсильнішою в світі.

Не згоден на 1000%, але то окрема тема.

Він був одним з самих нещасних людей в історії. Але то його доля, яку визначив йому бог. І йому воздалося.

Смисл фрази незрозумілий.

Можу сказати що мене це не стосується.

 

Audun, кожному своє (с). Я не перекладаю свою відповідальність на бога і на долю. Коли я п"яний веду машину і збиваю насмерть людину, то не доля і не бог в цьому винні. Мене не цікавить загробне життя і шоб мені воздавалось в тих містах, про існування яких мені навіть не відомо. Я відчуваю перманентне щастя і це мене повністю влаштовує. По цій темі я наче все що хотів сказати, вже сказав. Тому не буду продовжувати поширювати офтоп. Мо комусь є ще щось сказати по темі...

 

Ви праві, це вона вирішує - ЯК її ставитися до ситуацій, в яких вона опиняється частково своєю волею, частково проти власної волі (наприклад, народжується чи помирає від метеорита що впав на голову - чого ніяк не можна було передбачити).

Щоб не видавати чужі думки за свої, просто наведу цитату щодо того як хто вирішує для себе проблему сенсу.
***
Принципиальный вопрос, на который Вы можете не отвечать, можете отвечать, можете отвечать каждый день по-разному, но который существует - это вопрос границы. Или смерть физического тела, распад материальной воплощенности влечет за собой гибель субъектности, или субъектность, мое Я - это нечто другое, и с исчезновением материального носителя не исчезает. Либо Я гибнет, либо - нет. И если гибнет, то один ряд концепций по поводу того, как жить, зачем жить, почему жить, если не гибнет, то другой.

Какие бы хитроумные концепции не предлагались, все сводится к одному фундаментальному, бытийному вопросу: либо есть бессмертная душа, либо - нет. Можно ли избежать ответа на этот вопрос и при этом полноценно жить, пребывать в это мире? Можно его отложить? Можно. Двумя способами.

Первый способ сугубо материалистический - заняться здоровьем. Существует культ так называемого "здорового образа жизни", бесконечное количество концепций о том, что вредно, что полезно, иногда совершенно противоречивых. Большое количество людей пытается отложить решение о существовании или отсутствии бессмертной Души, веруя в "здоровый образ жизни".

Во вторых, можно отложить решение этого вопроса с помощью ссыпки на то, что он не актуален до тех пор, пока человек не обнаружил свой собственный Дух. Можно с такой же энергией, с какой другие люди бросаются на борьбу за здоровье, броситься на поиски этого самого Духа для личного с ним контакта, для личного переживания, и тогда лично у него и попытаться выяснить исчезнет он или не исчезнет. Но такой способ выбирает меньшее количество людей. Большинству хочется верить, что после этой жизни что-то будет, хочется чего-нибудь абсолютно гарантированное...

Когда говорят "Смерть - лучший учитель", говорят буквально. Ища ответ на вопрос о взаимоотношениях воплощенности и Духа, ты выбираешь новую позицию и бросаешь свои внутренние силы в ту или иную сторону. Этих внутренних сил не так много, как кажется. Они прибавляются у тех людей, которые уверовали, но у тех, которые еще в поисках своей веры, сил не так много, ибо множество сил забирает постоянный процесс жизни, то, что мы называем повседневностью, бытом, кармой. Какая разница, называть ли бытом, называть ли кармой - никакой разницы по существу то нет. Назвать это бытом – с этим что-то можно сделать, назвать кармой - ну, что поделаешь, ничего уже не поделаешь.

У думающего человека, пытающегося найти собственную Веру, а не просто жить на доверии к авторитетам, внешний и внутренний мир усложняется, потому что только в творческом напряжении внутреннего и внешнего мира может произойти постижение.

Итак, если на этом все кончается, то, как я хочу прожить отведенный мне небольшой кусочек времени? Тогда возникает вопрос "Как?", а вопрос "Зачем?" отпадает напрочь. Случилось - родился и хочу прожить как можно дольше, потому что когда помру, все кончится - такова базовая мотивация.

Сколько ты не юли разумом, «рацио» не надстраивай, при Вере глубинной, т.е. тотальной Вере в то, что жизнь ограничена рождением и смертью, и это неповторимое, уникальное Я как субъект не существовало "до" и не будет существовать "после", все сводиться к хочу. Хочу прожить как можно дольше, как можно лучше. И дальше уже все композиции строятся на этой мотивации.

Если же глубинным образом осуществилась некоторая работа, некоторый урок, некоторое постижение того Я, что за этим будет, и до этого было, тогда возникает совсем другая базовая мотивация - "Зачем?" живу, Самое важное "Зачем?", постижение, смысл.
Если же, скажем, до рождения ничего не было, но есть шанс ЗАРАБОТАТЬ жизнь после смерти, тогда вопрос "Что?" становится главным. Что делать, чтобы заработать. Все. Больше никаких версий для воплощенности нет.

Если же человек пытается игнорировать основной вопрос своего пребывания в Мире, тогда чем больше хаоса, тем лучше. Тогда броуновское движение, хаос, и этот хаос служит базой для построения любых объяснительных концепций. Либо - хаос, либо - структурирование. Структурирование же возможно только в трех вариантах: с опорой на "Зачем?", с опорой на "Что?", с опорой на "Как?". Из вышесказанного следует, что, выяснив какой вопрос для традиции основной, можно определить то, какой ответ дает данная традиция на основной вопрос жизни Человека.

В Школе основной вопрос "Зачем?" Значит, данная традиция признает, что до рождения что-то было и после рождения что-то будет. Если главный вопрос традиции "Что делать?", значит, данная традиция признает, что до рождения ничего не было, но после смерти может быть что-то и будет при определенных условиях. Если некая традиция или концепция говорят - главное "Как?", то ясно, что для них ни до рождения ничего не было, ни после смерти ничего не будет, поэтому это неизбежно гедонистическая позиция, где главное - это удовольствие.

А как говорил мудрый Будда, там, где удовольствия, там и страдания от потери данного удовольствия. На рациональном уровне мы можем выбирать, КАК БЫ можем выбирать, можем по очереди употреблять, можем все сразу - для полноты хаоса. Но суть дела от этого не изменится, на уровне самом глубоком, на уровне живого, - вопрос смерти основной. И отвечать на вопрос о смерти можно либо так, либо так, либо так. Можно впускать это в сознание, можно не впускать в сознание, но факт остается фактом и от него, никуда не денешься.
http://exa777.livejournal.com/493575.html

 

А якщо тверезий?

 

Михаил Лермонтов. Герой нашего времени.

 

На мою думку,ці слова вводять в оману.Чому не падай?Можна падати,можна...але(!) підніматися також можна,і потрібно.Справа не в падінні,річ у здатності піднятися після падіння.
Звичайно,це не є сенсом усього(як звучить тема)але частиною того сенсу...на мою думку.

 

Дивна людина... а чому б не тішитися своїм здобуткам, не тішитися дітьми? Чому б не ставити нові цілі в житті (а їх, повірте, безліч, і не обов"язково матеріальних)?